Тема 5. Фінансова інформація про підприємництво.
5.1. Загальні положення про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Правові засади регулювання, організування, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, а також на представництва іноземних суб'єктів господарювання. Методи та принципи : ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам, визначають національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.
Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрування, накопичення, узагальнення, зберігання та передавання інформації про діяльність суб'єкта господарювання зовнішнім та внутрішнім користувачам. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться суб'єктами господарювання. На даних бухгалтерського обліку ґрунтуються всі інші види обліку й звітності (управлінського, податкового, статистичного тощо), які використовують грошовий вимірник.
Внутрішньогосподарський (управлінський) облік — це система оброблення та підготовлення інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів.
Користувачі — це фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність суб'єкта господарювання для прийняття рішень.
Під фінансовою звітністю розуміється бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єкта господарювання за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про діяльність суб'єкта підприємництва.
Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідливою і розрахованою на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації. Фінансова інформація повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні й майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені в минулому. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Повна фінансова звітність складається з:
балансу (інформації про фінансовий стан суб'єкта підприємництва на звітну дату);
звіту про фінансові результати (інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності суб'єкта підприємництва за звітний період);
звіту про рух грошових коштів (інформації про зміни у грошових коштах та їх еквівалентах суб’єкта підприємництва за звітний період),
звіту про власний капітал (інформації про зміни в складі власного капіталу суб'єкта підприємництва за звітний період);
приміток до фінансових звітів (інформації, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах або містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності).
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс суб'єкта господарювання складається на кінець останнього дня звітного періоду.
Основними принципами бухгалтерського обліку на фінансової звітності є:
обачність – застосування методів оцінювання, які запобігають заниженню оцінки зобов'язань і витрат та завищенню оцінки активів і доходів суб’єкта господарювання;
повне висвітлення – відображення всієї інформації про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі (під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі суб'єкта господарювання);
автономність – відокремлення суб'єкта господарювання - юридичної особи від її засновників (учасників), у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання останніх не повинні відображатись у фінансовій звітності суб'єкта господарювання;
послідовність – постійне (із року в рік) застосування суб'єктом господарювання обраної облікової політики (під обліковою політикою розуміють сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб'єктом господарювання для складання та подання фінансової звітності);
безперервність – оцінювання активів та зобов'язань суб'єкта господарювання виходячи з припущення, що його діяльність триватиме дат;
періодичність – розподіл діяльності суб'єкта господарювання на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;
нарахування та відповідність доходів і витрат – відображення доходів і витрат в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів, а також порівняння доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів;
переважне використання історичної (фактичної) собівартості – пріоритетне оцінювання активів виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;
превалювання змісту над формою – обліковування господарських операцій відповідно до їхньої сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;
використання єдиного грошового вимірника – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій суб’єкта підприємництва в його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (валютою бухгалтерського обліку та фінансової звітності є грошова одиниця України).
5.2 Баланс суб'єкта підприємницької діяльності.
Баланс – це звіт про фінансовий стан суб’єкта підприємництва який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Зобов'язання і власний капітал відображаються в пасиві балансу.
Активами називають економічні ресурси суб'єкта підприємництва Ресурси можна кваліфікувати як економічні, якщо вони забезпечують майбутній економічний ефект підприємцю. Це можливо, якщо ресурси є грошовими коштами або легко можуть бути перетворені в грошові кошти; ресурси є товарами, які передбачається продати й отримати за них грошові кошти – ресурси будуть використані в майбутній діяльності суб'єкта підприємництва, яка призведе до надходження грошових коштів.
В загальному випадку, для того щоби ресурс вважався активом, необхідно виконання двох умов:
1) він повинен знаходитись у володінні суб'єкта підприємництва (контролюватись суб'єктом підприємництва);
2) він повинен мати достовірно визначену вартість у грошовому виразі.
Під контролем суб'єкта підприємництва розуміється концепція бухгалтерського обліку, подібна до юридичної концепції власності. Так, якщо суб'єкт підприємництва купує на виплат автомобіль, то юридично він не може володіти автомобілем, поки не сплачений останній внесок Однак якщо підприємець несе відповідальність за утримання автомобіля, то автомобіль розглядається як такий, що повністю контролюється суб'єктом підприємництва і є активом.
Згідно з визначенням, наведеним у чинному законодавстві України, активи – це ресурси, контрольовані суб'єктом підприємництва в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Майбутня вигода, втілена в-активі, є потенціалом, який може сприяти надходженню (прямо або опосередковано) грошових коштів чи їх еквівалентів до суб’єкта підприємництва.
Якщо активами балансу називають економічні ресурси суб'єкта підприємництва, то пасивами балансу є вимоги різних осіб (юридичних чи фізичних) щодо цих активів. Зобов'язання, відображені в пасиві, є вимогами кредиторів (кредитор - це особа, крім засновника чи учасника суб'єкта підприємництва, перед якою суб'єкт підприємництва має заборгованість щодо отриманих грошей, товарів тощо й яка мас право вимагати від нього погасити цей борг). Капітал (власний), відображений в пасиві, є вимогою засновників чи учасників (далі — власників) суб'єкта підприємництва (в даному контексті поняття "вимога" є скоріше юридичним і має сенс у випадках виходу власника зі складу суб'єкта підприємництва, при ліквідації суб’єкта підприємництва тощо). Оскільки загальна сума вимог (претензій) кредиторів і власників щодо активів не може перевищувати суму активів, то активи і пасиви на дату балансу дорівнюють одне одному. Це є основним бухгалтерським рівнянням, яке формально виражає концепцію подвійного запису на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку
Активи = Зобов'язання + Капітал.
Відповідно до концепції подвійного запису форма бухгалтерського балансу має дві сторони, при цьому сума активів по лівій стороні балансу дорівнює загальній сумі зобов'язань і капіталу по правій стороні балансу.
Поряд з інтерпретацією двох сторін бухгалтерського балансу як ресурсів (активи) і вимог (пасиви), існує погляд на дві сторони балансу з позицій напрямів використання чи вкладення коштів (активи) і джерел коштів для формування (фінансування) активів (пасиви). Тоді основне бухгалтерське рівняння можна пр