-.Частина VI
ЕКУМЕНІЗМ. ВАТИКАН. МАСОНСТВО
.. .Згідно з вченням сучасних послідовників гностицизму, вся історія людства охоплює де-в 'ять епох, протягом яких бездуховна матерія, під впливом якоїсь "астральної матерії", поступово піднімаючись, досягає обожнювап-пя. Перша епоха — епоха брахманізму, друга — релігії Єгипту, третя — християнська, четверта— революційна, п'ята— всесвітньої республіки. Шоста, сьома і восьма епохи в майбутній історії людства з 'являть-ся, за вченням цих єретиків, настільки величними для нашого розуміння, що їх сутність тепер ще й визначити неможливо. Остання, дев'ята епоха буде епохою обоготвореного людства.
Сергій Нілус "" (з книги "Близ есть, при дверех", с. 269)
Національна рада церков 0 с J
Для створення всесвітньої республіки необхідно мати не тільки єдиний уряд (ООН), єдину армію (НАТО), єдину грошову систему (долар чи євро), а й єдину релігію (Нова Ера). Створити єдину релігію можна об'єднанням церков, розвиваючи екуменічний рух. "Екуменізм (від лат. оеситепісш — вселенський або грецьк. oikumene — населена земля) — сучасний рух різних, переважно протестантських церков, що ставить за мету створити всесвітнє ("вселенське") об'єднання церков", — так визначає цей термін "Словник іншомовних слів". Екуменічний рух поширюється сьогодні й римським папою Іоанном Павлом II, а також національною та всесвітньою радами церков.
202
У 1931 році молодого француза Алексіса де Токвіля французький уряд послав до США вивчати американські в'язниці і виправні колонії. Повернувшись до Франції, Токвіль написав книгу під назвою "Демократія в Америці", де він досить детально розглядає причини, що дали змогу зробити успішним американський експеримент з республіканською формою правління.
Ось його відкриття.
Я шукав велич і геніальність Америки в її родючих полях і безмежних лісах, але не знайшов.
Я шукав це в її школах і навчальних закладах, але не знайшов.
Я шукав це в її неперевершеній Конституції й демократичному Конгресі, але не знайшов.
Тільки коли я пішов до американської церкви й відчув її праведний вогонь, я зрозумів, у чому велич і геній Америки.
Велич Америки в її праведності. "
Переставши бути праведною, Америка втратить свою велич.
2 грудня 1908 року Вальтер Раушенбах і Гаррі Уорд заснували Федеральну Раду Церков Христа в Америці, яку зазвичай називають Федеральною радою церков (ФРЦ).
Доктор Раушенбах був теологом, який писав: "Якщо коли-небудь соціалізм переможе, він не зможе перемогти в країні, що не знає релігії".
Доктор Гаррі Уорд, викладач об'єднаної теологічної семінарії, був під присягою викритий як член комуністичної партії Меннігом Джонсоном, який назвав Уорда "головним спеціалістом з проникнення комуністів у релігійну сферу".
Створена цими докторами організація отримала фінансову підтримку від досить незвичного джерела. Як свідчать документи, "Джон Рокфеллер-молодший у період з 1926 до 1929 року вклав у розвиток ФРЦ понад 173 тисячі доларів — суму, що дорівнює 10 відсоткам його загального річного прибутку від усіх джерел". Через 19 років після заснування ФРЦ конгресмен Артур М. Фріг подав у Палату представників США резолюцію, в якій описував Федеральну раду церков як "комуністичну організацію, спрямовану на створення державної церкви..."
203
В 1942 році ФРЦ виступила із заявою, в якій закликала до створення "світового уряду, міжнародного контролю за всіма арміями, універсальною грошовою системою та міжнародним банком".
Діяльність ФРЦ все більше викликала протести з боку американського населення. Це стало приводом до зміни назви, але не напряму діяльності. 29 листопада 1950 року Федеральна рада церков отримує назву Національна рада церков Христа (НРЦ).
НРЦ тісно співпрацювала з Комуністичною партією США. У своєму інтерв'ю 15 липня 1968 року, надрукованому в журналі "Епроуч", генеральний секретар Компартії Гесс Холл заявив, що комунізм і церква мають стільки спільних цілей, що "вони просто зобов'язані існувати один для одного"... і продовжив висловлюванням про те, що "нині червоні цілі в Америці майже збігаються з тими, які підтримує ліберальна церква. Ми можемо й будемо працювати разом заради спільної мети". В житті всі пропозиції НРЦ підтримуються. Одна "церква", яка має назву "церква Сатани", якою керує "віщий жрець" Антон Ла Веем із Сан-Франциско, нещодавно стала членом Національної ради церков.
Всесвітня рада церков t »; п ^Іці і J
Ця всесвітня організація була заснована 23 серпня 1948 року і має такий самий напрям діяльності, як і Національна рада церков. Прикладом, що підтверджує цю тотожність, може слугувати те, що генеральний секретар Всесвітньої ради церков (ВРЦ) Філіпп Поттер у 1975 році заявив, що "можливо, він інколи буває дещо радикальнішим, ніж більшість марксистів".
Інший офіційний представник ВРЦ поділяє сентиментальні погляди пана Поттера. В 1982 році Еміліо Кастро, голова комісії ради світових місій та євангелізму, заявив: "Філософська основа капіталізму порочна й повністю суперечить Євангелію".
Ці погляди на підтримку марксизму, супроти системи вільного підприємництва поділяють і високопоставлені чиновники інших держав. Так, у листопаді 1975 року прем'єр-міністр Ямайки Майкл Менлі заявив на конференції, що "християнство повинно допо-204
могти зруйнувати капіталістичну систему і створити новий світовий економічний порядок". Його промову делегати конференції зустріли тривалими оплесками.
Всесвітня рада церков вкладає гроші в програми, що відображають її погляди. Ця організація створила програму боротьби з расизмом. У 1970 році вона передала понад 5 млн доларів 130 організаціям, що боролися з расизмом у ЗО країнах світу. Проте скоро стало відомо, що майже половина цих грошей потрапила партизанам, які хотіли насильно скинути уряди білих правителів у Південній Африці.
Проте жодного цента ВРЦ не виділила дисидентам з Радянського Союзу, навіть тоді, коли їм стало відомо від дисидента Авраама Шифріна, що "найбільша група людей, які перебували . в таборах СРСР, складалася з відданих християн", які сиділи в тюрмах і таборах тільки тому, що вони християни.
Ватикан
Факти свідчать, що Ватикан кінця XIX ст. став повністю залежним від єврейського капіталу, від капіталу Ротшильдів. Багато дослідників звернули увагу на те, що попри величезні прибутки папської казни, папи змушені були брати кредити від різних банкірів для "упорядкування своїх фінансів", які частково марнотратились на різних святах і банкетах, а частково розкрадалися наближеними до папи аристократичними сім'ями. Величезна заборгованість у другій половині XIX ст. святих отців мільйонерам Ротшильдам змусила останніх поламати голову над тим, як усе-таки повернути кредити. Ділове недбальство римських пап дратувало Ротшильдів не менше, ніж їхній традиційний антисемітизм і відраза до зародження буржуазії. Проте збанкрутувати намісника Бога на Землі було не так просто. Тому у своїй борговій політиці Ротшильди зробили ставку на дві сили: першою був національний республіканський рух на чолі з Гарібальді, в якому Ротшильди бачили претендента на владу. Другу втілював кардинал Джакомо Антонеллі, який мав вплив на Папу Пія IX і Дістав від нього посаду глави кардинальської курії, тобто пре-
205

м'єра папського уряду. Діяльність на цій посаді принесла кардиналові Антонеллі майно в 100 млн скуді, значну частку якого він. отримав від Рокфеллера за розробку й проведення операції зі списання папських боргів.
У листопаді 1848 року в Римі спалахнуло повстання, очолюване Гарібальді й Мадзіні. Понтифіку довелося переодягненим утікати з Риму в кареті своєї коханки графині Сіаур. Із свого таємного пристановиська він звернувся до французького імператора Наполеона III по допомогу. Той увів до Риму своє військо й придушив повстання. В 1850 році Пій IX повернувся до Риму й знайшов там пограбовану гарібальдійцями казну й представників дому Ротшильдів з нагадуванням про прострочення 30-мільйон-ного кредиту в скуді й відсотків з нього. Прем'єрові Антонеллі й Ротшильду було цілком зрозуміло, що Папа повернути борги не зможе. І тоді в змовників виник грандіозний план, над здійсненням якого вони й почали працювати. Суть його полягала в тому, щоб Папа відмовився від влади над папською областю, яка стане частиною нової Італійської республіки. Разом із землею до республіки перейдуть і папські борги. Поступова реалізація плану призвела до того, що Папа до 1870 року продав своїм банкам і довіреним особам усі найкращі землі й скликав Вселенський собор, який прийняв догмат про непогрішимість Папи — свого роду гарант недоторканності.
У червні цього ж року французькі війська були виведені з Риму й туди ввійшли війська італійської визвольної армії. У вересні 1870 року Гарібальді й Мазіні скинули Папу й передали владу італійському принцу Віктору-Еммануїлу, кандидатура якого була висунута Ротшильдом. Прем'єр-міністром уряду став лідер ліберальної буржуазії Камілло Кавур, наближений також до імперії Ротшильдів. Долю відлученого від влади Папи Пія IX вирішував італійський парламент, який залишив за Папою майно