-.Частина V
ЛАТЕНТНІ СТРУКТУРИ ІЗРАЇЛЮ
Изверившись в блазісепном общем рае,Но прежние мечтания любя, *j"Евреи эмигрируют в Израиль, ''•'Чтоб русскими почувствовать себя. ;Д
С. Кара-Муща
•/• Батьки-засновники держави Ізраїль мудро скористалися проміжком часу, коли СРСР і США ставились до сіонізму досить прихильно. Після того як Генеральна Асамблея ООН проголосувала за поділ Палестини на дві держави — єврейську й арабську, усім стало зрозуміло, що за цією резолюцією стояли саме ці країни. Тоді радянське керівництво, підтримуючи ідею центру державності для євреїв у Палестині, вбачало в сіонізмі чимало привабливого.
На його думку, сіонізм першої половини XIX ст. поєднував національну ідею з утопічним соціалізмом. Тільки на Святій землі можна забезпечити умови для нормального розвитку єврейського пролетаріату, який стане авангардом боротьби з єврейським і міжнародним капіталом, — доводив на початку минулого століття один з ідеологів сіонізму Б. Борохов. Серед палестинського населення було багато вихідців з Росії, які зберігали ностальгійні симпатії до неї.
При створенні держави Ізраїль важливу роль відіграла делегація України. 13 травня 1948 року, всього за день до проголошення Ізраїлю, делегація Великобританії в ООН зробила спробу відмінити резолюцію № 181 і знову виступила з пропозицією створити єдину арабо-єврейську державу. Ця пропозиція не пройшла зовсім випадково. Як свідчить про це керівник місії України при ООН Василь Тарасенко, сталося диво: "В ситуації, що скла-
174 •
лася, — згадує Тарасенко, — прийняття англійської резолюції було рівнозначне знищенню єврейського національного вогнища. Проти виступало всього кілька делегацій — СРСР, України, Білорусії, Польщі, Чехословаччини — не більше шести — восьми країн. Країни Латинської Америки, які становили тоді половину членів ООН, були готові одностайно голосувати разом із США. Всі, в тому числі єврейська община й делегація СРСР, були впевнені, що прийняття англійського проекту резолюції забезпечено. Необхідно було тільки прийняти резолюцію до шостої години вечора, що автоматично відміняло попереднє рішення ООН.
Приблизно о 5.45 головуючий доктор Арсе перервав черговий виступ Громико й зробив оголошення про голосування. У залі засідань місця для делегацій закріплювалися в алфавітному порядку, тому делегація України розташовувалась поряд з делегацією СРСР. Я повернувся до Громико, а той пробурчав щось на зразок "усе закінчено". Я ж піднявся з місця й сказав, що хочу висловитися з процедури голосування й, не зважаючи на заперечення головуючого, швидко пішов до трибуни.
Але... виникло непорозуміння. Англійське словосполучення "point of view" (висловити точку зору) у мене прозвучало як "point of you" (поговорити про тебе), що головуючий сприйняв як спробу спровокувати конфлікт. Він швидко залишив своє крісло і вибіг із залу з вигуками: "Поліцейський, поліцейський, швидше сюди!" А я тим часом уже виголошував експромтом свою промову. Раптом почулися оплески. Я подивився на годинника — стрілка перейшла за позначку 6. Першим привітав мене Громико, а потім керівники делегацій Польщі, Чехословаччини, представники єврейської общини Нью-Йорка. Доктор Арсе піднявся на трибуну й заявив, що, оскільки з відомих причин голосування не відбулося, попереднє рішення ООН залишається в силі. Тієї ж ночі в Тель-Авіві було проголошено Державу Ізраїль і створено її перший уряд на чолі з Бен-Гуріоном".
Тому й не випадково, що, користуючись підтримкою Великобританії, Ліга Арабських держав наступного дня після утворення Ізраїлю заявила, що всі арабські держави віднині перебувають у стані війни з євреями Палестини.
175
І замість того, щоб виконувати резолюцію ООН № 181, арабські держави Близького Сходу спрямували свої зусилля на знищення Ізраїлю, заявляючи, що вони не зупиняться, доки "не скинуть євреїв у Середземне море".
Коли розпочалася арабо-ізраїльська війна, СРСР надавав не тільки політичну підтримку Ізраїлю. Більше того, після визнання Ізраїлю Сталін "попросив" Чехословаччину поставляти зброю єврейським військовим організаціям.
Проте через півроку ситуація повністю змінилася, і в СРСР розпочалася кампанія боротьби з "безрідними космополітами". Однією з причин цього стану було те, що Сталін, за словами заступника начальника Головного розвідуправління радянського Генштабу М. Мільштейна, став агресивним антисемітом, "заразившись" антисемітизмом від Гітлера. Але є ще одна причина, яку й сьогодні замовчують. Вона полягає в розкритті таємниць масонських архівів і ознайомлення з ними Сталіна. Ці архіви зібрав у країнах Західної Європи А. Гітлер і вивіз у Сілезію, а звідти радянські війська перевезли їх у Москву, створивши Особливий архів КДБ. Із цих матеріалів Сталін дізнався про плани духовного сіонізму стосовно завоювання світу, створення нового світового порядку і Світового уряду. Ізраїлю в цих планах відводилася головна роль, з втратою СІЛА ролі світового жандарма.
Сучасний Ізраїль являє собою унікальне державно-правове утворення. Сіоністи мріяли про форму демократії, побудованої на моделях існуючих західних інституцій. Єврейська держава обґрунтовує свої територіальні претензії на біблійній основі, і вона не може повністю відмежуватися від традиційного єврейського релігійного закону. Накладання двох різних правових систем — позитивного державного права й традиційного релігійного закону — створювали й створюють джерело конфліктів і напруження в ізраїльському суспільному житті.
Нові репатріанти здивовані деякими давніми, явно застарілими традиціями. Наприклад, в Ізраїлі віддавен на Перше травня вивішують червоний прапор. Це стало рутиною, й мало хто з учасників першотравневої маніфестації вірить в ідеали інтернаціональної єдності. Проте багатьом російським репатріантам
176
було дивно й неприємно бачити цей зловісний символ тоталітарної системи, від якої вони тікали до Ізраїлю.
Ідеологічні контрасти пов'язані з тим, що сіоністський рух, який є, по суті, світсько-політичним, хоче об'єднатись у справі створення ізраїльської держави з ортодоксальними релігійними колами, одержимими месіанською ідеєю. Так, закон про повернення 1959 року гарантує невід'ємне право повернення на історичну батьківщину кожному єврею. Проте цей закон не конкретизував носія права. Він надавав можливість імміграції євреям, що поклонялися Торі, а також євреям, пов'язаним з іудаїзмом, у контексті спільної долі.
Відповідь на запитання, хто є євреєм, важливий не для застосування закону про повернення, а для визначення компетенції ра-бинатських судів, що конкурують із судами інших конфесійних общин.
У 1970 році до закону про повернення були внесені поправки. Згідно з однією з них (ст. 48), "єврей — це той, хто народжений від матері-єврейки, або той, хто прийняв іудаїзм і не належить до іншої конфесії". Проте й це пояснення не з'ясовує ситуації. А тим часом ця проблема й досі залишається причиною напруженості між світськими та релігійними колами в ізраїльському суспільстві. Нині Ізраїль — держава, яка не має писаної Конституції, а релігія фактично не відокремлена від держави. Закони держави використовуються як для надання нормативного статусу релігійним інституціям, так і для дотримання релігійних постулатів, що особливо негативно відображається на ситуації з правами людини. Тому Ізраїль, напевно, не можна вважати сповна світською державою, позаяк іудейські священики відіграють в ньому знач^ ну роль і в країні діє релігійне законодавство. Є чимало свідчень того, що Ізраїль рухається у напрямі, який може привести його до теократичної форми правління.
Спецслужби Ізраїлю
Ізраїльські спецслужби з'явилися раніше держави Ізраїль. Перші емігранти на обітовану землю створили "Армію оборони
177

Ізраїлю" ("Хагана") для захисту єврейських поселень і кібуців. У 1920 році в "Хагані" було створено розвідувальний підрозділ. Одночасно з ним виникла й контррозвідка, що отримала назву* "Шерут Бетахон", чи, скорочено, "Шін Бет". Наприкінці 30-х у Палестині створюється третій підрозділ спецслужб — "Алія-Бет", завданням якого було сприяти нелегальній еміграції євреїв до Палестини. Після одностороннього проголошення незалежності Ізраїлю в ніч із 14 на 15 травня в армії було створено четверту розвідувальну організацію — військову розвідку "Аман", що нараховує, за окремими даними, майже 7 тисяч співробітників. Саме "Аман" запустила розвідувальний супутник "Офек" для ведення космічної розвідки територій різних країн світу, в тому числі й України. У свою чергу, міністерство закордонних справ (МЗС) Ізраїлю створило власну розвідку — відділ досліджень (дипломатична розвідка), що пізніше був реорганізований у центр дослідження і планування МЗС Ізраїлю. Через деякий час міністерство внутрішніх справ створило особливий слідчий відділ, що переважно координує взаємодію контррозвідки і поліцейських операцій з іншими спецслужбами Ізраїлю.
Функції центральної розвідки, що координує розвідувальну діяльність всіх спецслужб, було покладено на "Моссад", створений 1 вересня 1951 року. Офіційн