Тема. РИНОК ПРАЦІ В ЕКОНОМІЧНІЙ
СИСТЕМІ, ЙОГО СУТЬ І ФУНКЦІЇ
Ключові поняття: зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю; безплатно працюючі члени сім”ї; безробітні у визначенні МОП; умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці.
План заняття
1. Кількісний та якісний, статистичний та динамічний, об”єктивний та суб”єктивний підходи до вивчення явищ та понять на ринку праці.
2. Механізм саморегулювання ринку праці.
3. Механізм функціонування регульованого ринку праці.
4. Класифікація та сегментація ринків праці.
Завдання 1. Спираючись на наведену нижче інформацію, проаналізуйте порядок віднесення населення України до зайнятого та визначте, як це поняття співвідноситься з поняттям “трудові ресурси”, “економічно активне населення” та “робоча сила”. Дайте відповіді на запитання:
1. Чому, визначаючи поняття зайнятості в Законі України “Про зайнятість населення”, вживають поняття “задоволення особистих та суспільних потреб”? Чи не краще було б використати поняття “виробництво товарів та послуг”?
2. Якою може бути мета визначення поняття “зайнятість” та віднесення певних категорій громадян до зайнятих у Законі України “Про зайнятість населення”?
3. Що означає вислів “не заборонені законом види діяльності” в ст.1.? Чому при визначенні поняття зайнятості в Законі України “про зайнятість населення” вживається вираз “діяльність…, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі”?
4. Чи належать стипендії, допомога по безробіттю, пенсія тощо до вказаного доходу?
5. Рантьє також отримує дохід, але чи вважається він зайнятим відповідно до Закону України “про зайнятість населення”?
6. Чому учні профтехучилищ не визнані зайнятими відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”?
7. Що означає термін “проживають на теріторії України на законних підставах”, наведений у ст.1 Закону України “Про зайнятість населення”?
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ
Відповідно до Закону України “про зайнятість населення” (ст.1):
1. Зайнятість – це діяльність громадян, пов”язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
(Частину 1 пункту 1 статті 1 змінено згідно із Законом № 2787-ХІІ від 17.11.92 р.)
Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально – економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
2. Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов”язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Примушування до праці в будь – якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
3. В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об”єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах україни, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикорданних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу.
д) Підпункт виключено;
е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
є) Підпункт виключено;
ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов”язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
(Пункт 3 статті 1 змінено згідно із Законом № 2787 – ХІІ від 17.11.92 р.)
4. Законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.
Завдання 2. Обгрунтуйте доцільність надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (ст. 26 Конвенції МОП № 168); ст. 5 та ст. 20 Закону “Про зайнятість населення”; наукові статті з журналів “Економіка України”, “Зайнятість та ринок праці”, “Україна: аспекти праці” тощо; матеріали статистичних збірників “праця в україні”, “Економічна активність населення України”, “Ринок праці України” тощо).
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ОБГРУНТУВАННЯ
Блок А. Законом України “Про зайнятість населення” (ст. 5) визначено, ЩО:
1. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:
а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;
б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей інвалідів;
в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно – технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виполнилося п”ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, бути прийняті на роботу;
г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам – 53 років);
д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.
2. Для працевлаштування зазначених у пункті 1 цієї статті категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік близько 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.
3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у пункті 1 цієї статті, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п”ятдесятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.
(Статтю 5 змінено із Законами: № 1993 – ХІІ від 18.12.91 р., № 2787 – ХІІ від 17.11.92 р., № 206/94-ВР від 14.10.94 р., № 665/97-ВР від 21.11.97 р.)
Блок Б. Законом України “Про зайнятість населення” (ст. 20) встановлено, що:
1. Підприємства, установи і оргапнізації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов”язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі:
додержання законодавства про працю, а також прийнятих відповідно до нього умов договорів та угод;
організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва;
працевлаштування визначеної місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад кількості осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом.
2. Підприємствам, установам і організаціям, що активно сприяють розв”язанню проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці), відповідно до законодавства України надаються пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов”язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників.
Блок В. Відповідно до ст. 26 Конвенції № 168 МОП “