Зона відчуження та зона безумовного бов’язкового) відселення Чорнобиль. Це слово відоме усім землянам, воно назавжди ввійшло в історію як символ біди і людського героїзму. Вибух на четвертому блоці Чорнобильської АЕС - найбільша катастрофа XX століття. Понад 90 тисяч жителів мальовничого Полісся назавжди залишили свої домівки. Сьогодні у слово Чорнобиль ми вкладаємо поняття про зону відчуження і зону безумовного (обов'язкового) відселення, площа якої перебільшує 3000 км2.Її периметр сягає 223,5 км, з них 34 км проходять по кордону з Білоруссю. Управління цією радіаційно небезпечною територією здійснює Адміністрація зони відчуження (АЗВ), яка є структурним підрозділом МНС України і забезпечує життєдіяльність зони та вирішення соціальних, економічних проблем, організовує науково - технічні і дослідницькі роботи, здійснює радіаційний моніторинг, дезактивацію і захоронення радіоактивних відходів. В зоні працює близько 14 тисяч чоловік, з них 5,3 тис. - на 24 підприємствах, підпорядкованих МНС, на Чорнобильській АЕС - близько 6,2 тис., в МНТЦ і на об'єкті "Укриття " - близько тисячі чоловік. У зоні проводиться спостереження (моніторинг) за пересуванням і накопиченням нуклідів, ще у 1988 році стала до дії автоматизована система радіаційного контролю стану зони відчуження.Особливо важливим напрямком є вирішення проблеми захоронення і переробки РАВ. З цією метою уже затверджені проекти першої черги комплексу "Вектор", в якому передбачається захоронення РАВ в обсязі понад 500 тис м3. Щоб унеможливити забруднення нуклідами річки Прип'яті, на ній споруджені польдерна система і захисна дамба довжиною 11 км. Реалізація Адміністрацією зони відчуження державної політики з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і захоронення радіоактивних відходів потребує великих бюджетних коштів. Тому Україна сподівається на допомогу всього світового співтовариства і залучення фінансових ресурсів на чорнобильські проекти із-за закордону. Необхідно об'єднати зусилля Росії, Білорусі, України. Чорнобиль - катастрофа планетарного масштабу. Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи РАДІОЛОГІЧНИЙ СТАН ЗАБРУДНЕНИХ ТЕРИТОРІЙ Особливості та масштаби аварії на Чорнобильській АЕС зумовили необхідність розв`язання надзвичайно складних проблем, пов`язаних із радіаційною безпекою населення. Радіоактивне забруднення територій, яке сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до появи в навколишньому середовищі додаткових довгоіснуючих джерел іонізуючого опромінення людей. Увага радіологів сьогодні прикута до зони відчуження, яку в цілому можна назвати концентрованим джерелом радіаційної небезпеки, та до території зон радіоактивного забруднення, де продовжують жити і працювати люди. Верховна Рада України у 1991 році затвердила Національну Концепцію проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (Постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 791-ХІІ), згідно з якою величина дози додаткового опромінення, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, не повинна перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік і 70 мЗв (7 бер) за 70 років життя понад дозу, яку одержувало населення у доаварійний період в конкретних природних умовах. На основі цієї Концепції, в основному, було побудовано чорнобильське законодавство стосовно протирадіаційного захисту населення. Протягом 1991-1995 років відповідно до вимог чинного законодавства було визначено територію зон радіоактивного забруднення. До цих зон було віднесено 2293 населених пункти дванадцяти областей, які зазнали найбільшого забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Сьогодні на забруднених територіях проживає майже 2,3 млн. осіб, у тому числі у зоні посиленого радіоекологічного контролю понад 1,6 млн. осіб. Території, що віднесені до зон радіоактивного забруднення, знаходяться у 74 районах 12 областей (Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська). Критерії віднесення територій до таких, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно із чинним законодавством № зони Назва зони радіоактивного забруднення Дозовий критерій (мЗв за рік) Тимчасові критерії щільності забруднення території радіонуклідами (Кі/кв.км)
1 Зона відчуження Територія, з якої було проведено відселення у 1986 році
2 Зона безумовного (обов'язкового) відселення Вище 5.0 Вище 15.0 Вище 3.0 Вище 0.1
3 Зона гарантованого добровільного відселення Від 1.0 до 5.0 Від 5.0 до 15.0 Від 0.15 до 3.0 Від 0.01 до 0.1
4 Зона посиленого радіоекологічного контролю Від 0.5 до 1.0 Від 1.0 до 5.0 Від 0.02 до 0.15 Від 0.005 до 0.01
Примітки: Критерії віднесення не враховують доаварійний рівень дози додаткового техногенного опромінення та щільності забруднення довкілля продуктами розпаду радіонуклідів, які було викинуто у навколишнє середовище під час випробовування ядерної зброї (1945-1980рр.). При формуванні переліку населених пунктів, які були віднесені до 2-ї зони, враховували рішення Уряду СРСР про відселення, які було прийнято в 1989 та 1990 роках, а також результати дозиметричної паспортизації 1991 року. При формуванні переліку населених пунктів, які були віднесені до 3-ї зони, враховували результати дозиметричної паспортизації 1991 року, тільки міста Коростень та Овруч були віднесені за 90% покажчиком щільності забруднення. При формуванні переліку населених пунктів, які були віднесені до 4-ї зони в 1991 році враховували 90% покажчик щільності забруднення ізотопами цезію, а з 1 липня 1992 року дозовий критерій. 13.07.1992 року Національна комісія радіаційного захисту населення України на виконання Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції від 19.12.1991 року визнала недоцільним використання 90% покажчика, замінивши його середнім значенням щільності забруднення території радіонуклідами (лист НКРЗУ від 10.08.1992 р. № 05/7). Характеристики зон радіоактивного забруднення Характеристика зон Згідно з чинними нормативно-правовими актами
Всього Зона 1 Зона 2 Зона 3 Зона 4
Кількість населених пунктів 2293 76 92 835 1290
Чисельність населення (тис. осіб) 2291.93 0.12 9.04 637.23 1645.54
у т.ч. дітей до 14 років(тис. осіб) 488.69 0 1.87 150.16 336.66
Площа території (кв. км) 53454 2122 2003 22619 26710
у т.ч. лісів (кв.км) 25357 1058 1315 14194 8790
Одним із ключових завдань реалізації державної політики з мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи є здійснення комплексу заходів, спрямованих на всебічний захист населення, створення безпечних умов проживання на радіоактивно забруднених територіях. Основою для планування цих заходів є об`єктивна оцінка радіоекологічних умов проживання та розробка відповідних нормативно-правових актів. Провідна роль у виконанні цього завдання належить дозиметричному моніторингу, який складається з: дозиметричної та тиреодозиметричної паспортизації населених пунктів; визначення доз внутрішнього опромінення за даними прямого виміру радіоцезію в організмі людини. Тиреодозиметрична паспортизація дозволяє визначити групу ризику за фактором опромінення щитовидної залози ізотопами йоду для дітей шести вікових груп та дорослих з метою попередження захворювання людей та надання їм необхідної допомоги. Протягом 1992 - 1999 років тиреодозиметричну паспортизацію виконано для всіх населених пунктів України. Враховуючи необхідність ревізії результатів паспортизації, що проводилася у 1992-1995 роках, у 2000 році проведено аналіз прямих вимірів активності щитовидної залози (ЩЗ) та доопрацьовано методику ретроспекції доз опромінення ЩЗ. Кількість населених пунктів, в яких за даними щорічної дозиметричної паспортизації доза опромінення населення може перевищити 1м 3в за рік
Протягом 1996-2001 років ретельно і ґрунтовно досліджувався радіологічний стан у зонах радіоактивного забруднення. Методами авіаційної зйомки вивчено понад 278 тис. кв. км територій України, наземне обстеження проведено майже на 80 тис. кв. км території, віднесеної до зон радіоактивного забруднення і тієї, що межує з нею. З 1991 року на території зон радіоактивного забруднення щороку обласними підрозділами Міністерства охорони здоров`я України виконується дозиметрична паспортизація населених пунктів. Дозиметрична паспортизація охоплює в 12 областях України майже 2160 населених пунктів, дані її публікуються в збірках загальнодозиметричної паспортизації населених пунктів України. Матеріали дозиметричної паспортизації свідчать про те, що з кожним роком все менше людей наражаються на додаткове опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи понад 1 мЗв за рік. Рік паспортизації Дози опромінення, мЗв за рік.
