Міністерство освіти і науки України
Національний університет "Львівська політехніка"
Кафедра ТЕБ
ЛЕКЦІЯ 1.1.
з курсу "Цивільний захист"
для студентів всіх спеціальностей
Тема: "Державна система запобігання і регулювання на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру"
Львів-2007
Лекція – 1
Роль і місце цивільної оборони України у державній системі безпеки й захисту населення.
План лекції
Вступ
Значна кількість великих катастроф, що відбулися на території України за останній час (серед яких особливе місце займає Чорнобильська), змістила пріоритети у призначенні Цивільної оборони від захисту населення в умовах воєнного часу на захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, від галузевого (відомчого) формування і функціонування на функціональні (із задіянням усіх рівнів виконавчої влади) принципи формування і реагування на надзвичайні ситуації.
Прийняті за останні роки Верховною Радою України закони: «Про Цивільну оборону України» (1999 р.), «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» (1998 р.), «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (2000 р.) чітко визначили призначення і завдання Цивільної оборони України, відповідальність виконавчої влади всіх рівнів щодо захисту життя і здоров'я людини від наслідків надзвичайних ситуацій, державну важливість цієї проблеми.
Організація безпеки і захисту населення України, об'єктів економіки і національного надбання держави повинна розглядатися як невід'ємна частина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів влади.
Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
Суха статистика свідчить: протягом останніх 30 років кількість катастроф невпинно зростає. Втрати від них у 1995 році зросли у порівнянні з попереднім на 4%, у 1996 -на 6%, у 1997 - на 7%, у 1998 - на 9%, за перше півріччя 1999 року вони становили на 20% більше ніж у відповідний період 1998 року.
Таким чином, проблема техногенної і природно-техногенної безпеки набуває такого важливого значення, що вимагає невідкладного вироблення цілісної державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, створення досконалої системи захисту населення від небезпечних наслідків аварій та катастроф техногенного, природного та воєнного характеру.
1. Система захисту населення в законах і правових документах
Захист населення - це створення необхідних умов для збереження здоров'я і життя людей у НС мирного та воєнного часів.
Головна мета захисних заходів - уникнути або послабити ураження населення, зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха.
Як основні напрямки забезпечення захисту населення можна розглядати наступні:
- прогнозування і оцінка можливих наслідків НС;
- планування заходів по запобіганню або зменшенню імовірності виникнення НС, зменшенню масштабів їх наслідків;
- забезпечення стійкої роботи об'єктів господарювання в екстремальних умовах;
- навчання населення правилам дій і способам захисту у НС;
- накопичення засобів індивідуального та колективного захисту населення;
- розробка заходів захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання, сильнодіючих отруйних речовин та бактеріальних засобів;
- своєчасна підготовка до ліквідації негативних наслідків аварій, катастроф, стихійних явищ, застосування сучасних засобів ураження та ін.
Для реалізації зазначених напрямків, забезпечення конституційного права громадян на захист їх здоров'я і життя від наслідків НС і створена системи цивільної оборони України, яка є частиною загальнодержавної системи безпеки й захисту населення.
Правовою основою (базою) будівництва системи захисту населення України від наслідків НС є:
- Закон України "Про Цивільну оборону України" від 23.02.1993 р. (з доповненнями та змінами згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про цивільну оборону" від 24.03.1999р.);
- "Положення про Цивільну оборону України" затверджене постановою Кабінету міністрів України від 10.05.1994 р. № 229;
- Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" (постанова Кабінету міністрів України від 03.08.1998 р. № 1198)
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19.12.1991р. і Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996р.
Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995р.
Основні положення міжнародного права з питань захисту людей (мирного населення, поранених, хворих, безпорадних і т.п.) під час бойових дій відображені в матеріалах Женевської конвенції від 12.08.1949 р. і додаткових протоколах до конвенції від 08.06.1977р.
2. Загальні принципи організації системи Цивільного захисту
Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Систему цивільної оборони складають:
– органи державної виконавчої влади всіх рівнів, адміністрації підприємств, установ і організацій;
– органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності і підпорядкування;
– сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;
– фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
– системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
– центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
– курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;
– служби цивільної оборони.
Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.
Завданнями цивільної оборони є:
– запобігання виникнення НС техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
– оповіщення населення про загрозу і виникнення НС у мирний та воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;
– захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів масового ураження;
– організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та воєнних дій;
– організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах стихійного лиха та осередках ураження;
– створення системи аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх в готовності для сталого функціонування у НС мирного і воєнного часів;
– підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) і діяти в НС;
Керівництво Цивільною обороною відповідно до її будови покладається на Кабінет міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності та їх підпорядкування.
Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр України, начальниками цивільної оброни у міністерствах, інших центральних органах влади, організаціях, установах та на підприємствах є їх керівники.
Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними на підприємствах, організаціях, установах силами та службами цивільної оборони.
Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад народних депутатів межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і місцевості під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам запобігання у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.
З метою оперативного планування і здійснення екстрених заходів по ліквідації (запобіганню) негативних наслідків НС створені Комісії техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій АРК, областей та міст Києва і Севастополя. Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків Не, попередження цих ситуацій є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської Катастрофи (МНС України).
Основними завданнями МНС України є:
– розробка і реалізація заходів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;
– керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної оборони і підпорядкованих спеціальних підрозділів;
– координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій всіх форм власності з розв'язання проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідація їх наслідків;
– визначення основних напрямків роботи у сфері захисту населення і територій від НС, соціального захисту населення, реабілітації забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи територій;
держаний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовність до дій у НС та проведення заходів щодо запобігання їх;
– організація та координація здійснення заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення, вирішення питань фінансування охорони громадського порядку і здоров'я персоналу, який працює на цій території, захисту наукових та економічних інтересів України;
– координація робіт, пов'язаних з формуванням і реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;
– підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони та захисту населення від НС, навчання населення діям і надзвичайних ситуаціях.
Створення чіткої системи запобігання аваріям, катастрофам, іншим НС як в країні, так і за її межами відповідно до системи законів та нормативно-правових актів і затвердження Державної програми з техногенно-екологічної безпеки - мета і покликання МНС України.
Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади, їх цілі та завдання
Комісії у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України, Положенням Кабінету Міністрів України «Про державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій» (ТЕБ і НС), іншими актами законодавства.
Ці комісії створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об'єктовому рівнях.
Основними завданнями комісії є:
– координація діяльності центральних місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням і функціонуванням Національної системи попередження і реагування на аварії, катастрофи й інші надзвичайні ситуації;
– участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
– організація і керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Комісія відповідно до поставлених завдань у надзвичайних умовах:
– готує і подає пропозиції по визначенню прав і обов'язків у цій сфері центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій;
– координує діяльність органів виконавчої влади з питань розробки і реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідемічного благополуччя, а також реагування на надзвичайні ситуації;
– розглядає питання створення чи припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні і небезпечні технології;
– бере участь у проведенні експертизи найважливіших проектів по будівництву і реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;
– сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи Цивільної оборони населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;
здійснення безпосереднього керівництва ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;
– здійснює організацію робіт і взаємодію органів центральної та місцевої виконавчої влади, громадських організацій по евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;
– залучає до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні й інші формування,
– взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких піддалася негативним впливам у результаті надзвичайних ситуацій, що виникли на території району (області, України);
– організовує визначення розміру збитку, завданого суб'єкту господарювання і населенню внаслідок надзвичайної ситуації.
Склад обласної постійної комісії:
Керівник комісії — перший заступник керівника обласної адміністрації (органу місцевого самоврядування, керівника підприємства).
Перший заступник керівника комісії — начальник управління з питань надзвичайних ситуацій і у.справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Заступники керівника комісії:
- завідувач охороною здоров'я області;
- заступник начальника внутрішніх справ області. Членами комісії можуть бути начальники управління, керівники великих підприємств.
Рішення комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Єдина Державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру
У законі України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» (2000 р.) визначені цілі і завдання Єдиної системи: «З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (далі — Єдина державна система), що складається з територіальних і функціональних підсистем».
Захист населення і територій у випадку виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру забезпечується шляхом координації функціонування постійно діючих функціональних і територіальних підсистем єдиної державної системи (схема 1.3).
Функціональні підсистеми створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і захистом населення і територій у випадку їх виникнення.
Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування функціональних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними міністерствами і погодженими зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання захисту населення від надзвичайних ситуацій.
Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в межах їх територій.
Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок функціонування територіальних підсистем захисту населення і територій визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими Радою Міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за узгодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесені питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
Органи управління ЄДСНС Державна комісія з ТЕБ і НС. Національна рада з питань БЖД На загальнодержавному рівні КМУ, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Міністерством питань НС і ДЗН від ПНК Комісії Ради міністрів АРК, обласні державні адміністрації з ТіП НС Комісії райдержадмінстрацій і виконавчих органів Рад з ТіП НС Рада міністрів АРК, обласні, київські та Севастопольські міські адміністрації управління з НС і ДЗН. від ПЧК. На регіональному рівні Комісії з питань НС об'єкта Райдержадміністраціі та виконавчі органи Рад, відділи з питань НС і ДЗН. від ПЧК На об’єктовому рівні Структурні підрозділи поділу об'єктів господарювання, спеціально призначені особи з питань НС На місцевому рівні
Структура органів управління ЄДСНС
У залежності від обстановки, ступеня поширення прогнозованої чи виниклої надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у межах конкретної території встановлюється один з режимів функціонування системи захисту населення і територій.
Режим повсякденного функціонування при умовах нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної, гідрометеорологічної обстановки, при відсутності епідемій, епізоотії, епіфітотій тощо.
Режим підвищеної готовності — у випадку істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки, при наявності можливості виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.
Режим надзвичайної ситуації — у випадку виникнення і при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.
Режим надзвичайного становища — вводиться відповідно до законів України.
Основні заходи, які виконує Єдина державна система, здійснюються в залежності від визначеного режиму її функціонування.
У режимі повсякденного функціонування:
– ведеться спостереження і здійснюється контроль за станом навколишнього середовища на потенційно-небезпечних об'єктах і прилягаючих до них територіях;
– розробка і виконання цільових та науково-технічних програм, заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій, забезпечення безпеки і захисту населення, зниження можливих матеріальних збитків, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки і збереження національної культурної спадщини у випадку виникнення надзвичайних ситуацій;
– організація навчання населення умінню використовувати засоби захисту, правильним діям в умовах надзвичайних ситуацій;
– створення і відновлення резервів матеріальних і фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
– оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків.
В режимі підвищеної готовності:
– виконання заходів, визначених для режиму повсякденної готовності;
– формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації;
– посилення спостереження і контролю за станом обстановки на потенційно небезпечних об'єктах, прогнозування можливості виникнення надзвичайної ситуації та її наслідків;
– розробка комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;
– приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів, переміщення їх у район можливого виникнення надзвичайних ситуацій;
– організація цілодобового чергування членів державної, регіональної, місцевої та об'єктової комісії (у залежності від масштабу прогнозованої надзвичайної ситуації).
У режимі надзвичайної ситуації:
– здійснюється відповідальною комісією в межах її повноважень безпосереднє керівництво функціональними підсистемами і структурними підрозділами Єдиної державної системи;
– організовує захист населення і територій;
переміщує оперативні групи в район виникнення надзвичайної ситуації;
– організовує РІНР;
– визначає межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;
– організовуються роботи, спрямовані на забезпечення функціонування насамперед об'єктів економіки й об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
– здійснюється постійний контроль за станом обстановки в осередку аварії (катастрофи);
– здійснює постійну інформацію про обстановку, що складається на об'єкті, у вищі органи, а також населенню.
У режимі надзвичайного стану:
- виконуються заходи, передбачені Законом України «Про надзвичайний стан». Для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій усіх рівнів, створюються за рахунок державного і місцевого бюджетів резерви фінансових і матеріальних ресурсів.
На підставі спостереження змін навколишнього природного і техногенного середовища і відповідних регламентуючих документів в областях, районах, містах і на об'єктах господарювання плани роботи з попередження надзвичайних ситуацій і реагування на прогнозовані варіанти можливого їх розвитку міністерство з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і його структурні підрозділи на місцях здійснюють організаційно-методичне керівництво плануванням дій Єдиної державної системи, організовують взаємодію органів керування і підлеглих їм сил усіх рівнів.
Класифікація надзвичайних ситуацій
Усупереч розповсюдженій думці про те, що технічна цивілізація знизила ризик, який пов'язаний з впливом на людину несприятливих природних процесів та явищ, аналіз сучасного світу доводить, що він залишається вразливим до надзвичайних ситуацій, які дестабілізують соціальні та економічні системи.
Надзвичайною ситуацією (НС) називається порушення нормальних умов життя людей на об'єкті або території, які викликані аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епіфітотією, епізоотією, великими пожежами, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських втрат і матеріальних збитків. Надзвичайні ситуації класифікують за походженням (схема 1).
НС класифікують також на класи, підкласи та групи (таблиця 1). Важливою характеристикою виникнення НС є швидкість її формування. За часом, який проходить від моменту виникнення НС до її кульмінації, їх можна поділити на два типи: "вибухові" і повільні. В НС першого типу час визначається не годинами, а хвилинами, а іноді секундами (стихійні лиха, техногенні катастрофи: аварії на АЕС, ТЕС, газопроводах, хімічних підприємствах). Для ситуацій другого типу характерний період "підготовки", що продовжується іноді десятиріччями.
Походження надзвичайних ситуацій Природні Техногенні Екологічні Антропогенні Соціально-політичні та соціально-психологічні Землетруси, пове-ні, вивер-ження вулканів, буревії, пожежі, епідемії Транспортні аварії, викиди СДОР, ви-бухи, обва-ли буді-вель, еле-ктроенергетичні аварії Зміна суші, деградація грунтів, зміни клі-мату, руйнування озонового шару, кислотні дощі, зникнення рослин і тварин Промислове- та сільсько-господарське забруднення, побутові, промислові екстремальні фактори Війни, міжнародні конфлікти, економічні труднощі, стреси, шкідливі звички, негативні емоції Ще однією важливою характеристикою НС є масштаби впливу і наслідків, включаючи простір, соціально-екологічні і економічні аспекти (людські і матеріальні втрати, деградація екосистем). За цією ознакою виділяють ще п'ять типів НС: локальні, територіальні, регіональні, державні і глобальні.
Таке розмежування НС умовне, бо деякі з них (повені, землетруси, пожежі) можуть мати як природний, так і природно-антропогенний характер. Існує зв'язок між "вибуховими" і "повільними" НС. Вибух газопроводу під Уфою в 1989 р. належить до "вибухового" типу, хоч назрівав майже 4 роки. Це газопровід Нижнєвартовськ-Нєфтєкумськ (Росія). Його довжина 1850 км. Спроектований в 1982 р., а побудований в 1985 р. Експлуатацію заборонено в 1989 р. За цей час на ньому сталося 4 великих вибухи, проте найтрагічніший – в 1989 році. Від вогняного смерчу загинуло 572 пасажири зустрічних поїздів, біля 1000 чоловік стали інвалідами. Сила вибуху дорівнювала атомному потужністю 6-8 кілотонн. Це тільки вдвічі менше від вибуху над Хіросімою.
