Учiтесь, читайте, I чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (за творами Тараса Шевченка)
Крiпак за походженням, Шевченко все життя прагне до знань.
Рiзних вчителiв посилала йому доля на життєвих шляхах (вiд школи п'янички-дяка до Академiї Мистецтв).
Ще в дитинствi, ледве опанувавши грамоту, вiн захоплюється творами Сковороди:
   ...куплю паперу аркуш, i зроблю    маленьку книжечку; хрестами    та вiзерунками з квiтками    кругом листочки обведу    i списую Сковороду.
А потiм були друзi-вчителi: Сошенко, Брюллов, Венецiанов, жуковський; були книги; були вiршi Пушкiна i трактати Чернишевського.
I завжди в душi лишалися пiснi рiдного народу i твори першовiд -кривача нової української лiтератури Котляревського.
   З сумною вдячнiстю Шевченко звертається до долi:    - Учися, серденько, колись    З нас будуть люди, - ти сказала    I я послухавсь, i учивсь,    I вивчився, а ти збрехала...
Поет переконаний, що наука, знання - то добро, але гаряче виступає проти примусової освiти, примусового мiсiонерства на Кавказi.
   З глибоким сарказмом звучать його слова:    Просвiтлились! та ще й хочем    Других просвiтити...
I на матерiалi книг треба вчитися розумно. Сам Кобзар, наприклад, добре знав Бiблiю, знаходив там багато мудрого, часто брав вислови звiдти, скажiмо, для назв власних творiв ("Iсаiя. Глава 35", "Осiї. Глава 14" тощо). Але був проти подання бiблiйних тем церковниками, що мали за мету вiдволiкти народ вiд боротьби:
   У нас святую Бiблiю читає    Святий ченець i научає,    Що цар якийсь-то свинi пас    Та дружню жiнку взяв до себе,    А друга вбив. Тепер на небi!    Ож бачите, якi у нас    Сидять на небi!    Ви ще темнi...
Викриває Т. Г. Шевченко i панське навчання "по закордонах". Витрачаючи "дiдами крадене добро", лiберальнi пани навчалися в чужих країнах, а додому привозили "великих слов велику силу та й бiльш нiчого". Не мали анi власної думки, нi власної нацiональної гiдностi.
   - Добре брате!    Що ж ти такеє?    - Нехай скаже нiмець.    Ми не знаєм.    ("I мертвим, i живим...")
Тому i дорiкає поет панам за таку "вченiсть":
   Якби ви вчились так, як треба,    То й мудрiсть би була своя...    ("I мертвим, i живим...")
Навчаючись, кожен повинен зрозумiти, що "в своїй хатi своя й правда, i сила i воля".
   Нiби сьогоднi сказано! Чи не про нас це:    I всi мови    слов'янського люду    Всi знаєте. А своєї    дастьбi...    Колись будем    I по-своєму глаголить,    Як нiмець покаже...    ("I мертвим, i живим...")
I ще одне дуже важливе питання порушував Шевченко: якими знаннями користуватись - здобутими власним народом чи чужими. Глибокий патрiотизм, але не нацiоналiстичну обмеженiсть проповiдує наш великий нацiональний поет. вiн виправдовує гайдамакiв у їх ненавистi до полякiв-гнобителей, але схиляється перед творчiстю Мiцкевiча; ненавидить росiйський царизм, але безмежно любить поезiю Пушкiна, як братовi подає руку Чернишевському. Тож символiчно звучить той факт, що 1859 року у Лейпцигу вийшла книга з назвою "Сочинения Пушкина и Шевченка".
тому i кличе великий Кобзар по-справжньому i творчо вчитися, беручи у культури кожного народу все краще: "I чужому научайтесь..." Але слiд добре знати, хто ми, "яких батькiв дiти", не цуратися свого, рiдного краю, рiдної мови, бо:
   Хто матiр забуває,    того Бог карає,    того дiти цураються,    в хату не пускають!    ("I мертвим, i живим...")
I ще. Заклик поета "Учiтесь, читайте!" стосується не лише знань у науцi, лiтературi, мистецтвi. Слiд вчитися жити, любити людей, свiй край, його iсторiю, любити правду й волю, дiєво захищати все це.