Образ жiнки-матерi у творах Тараса Шевченка
   Три тяжкие доли имела судьба...    И первая доля - с рабом повенчаться;    Вторая - быть матерью сына раба    И третья - до гроба рабу покоряться.    И все эти тяжкие доли легли    На женщину русской земли.    / М. О. Некрасов /
Перша половина ХIХ столiття. Росiя - пiд чоботом самодержав ства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо - матерi-крiпачки. Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства.
   Там матiр добрую мою    Ще молодую у могилу    Нужда та праця положила...    А сестри... Сестри, горе вам,    Мої голубки молодiї.    Для кого в свiтi живете?    Ви в наймах виросли, чужiї,    У наймах коси побiлiють,    У наймах, сестри, й умрете.    ("Якби ви знали, паничi...")
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчостi (мабуть, другою пiсля теми боротьби).
Страждає героїня вiрша "Сон", яка збирає урожай з панської ниви, а власне дитя покинула без догляду "у холодку пiд снопом".
   Йому боляче бачити, що:    ...А онде пiд тином    Опухла дитина голодная мре,    А мати пшеницю на панщинi жне…    ("Сон")
   Мати Лiлеї "... все журилась... i плакала"    …та нашого злого пана    кляла-проклинала. Та й умерла".    ("Лiлея")
Мати Марини днями i ночами просиджує перед вiкнами помiщиць кого будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана ("Марина"). Кров'ю обливається серце матерi Алкiда ("Неофiти"), коли вона бачить, як дикi звiри розривають на аренi Колiзею її сина, її дитину.
Трохи м'якшою була доля з Ганною ("Наймичка"), але i їй нелегко жити поряд iз сином, не признаючись, що вона його мати.
Причини цього горя трохи рiзнi. Переважно вони соцiальнi. Вiд панської необмеженої влади i сваволi страждають героїнi однойменних вiрша i поеми "Сон", всевладний пан занапастив матiр Лiлеї, бiжить у поле за донькою, яка збожеволiла, знечещена паном, i гине разом з нею мати Марини.
Часом причини страждань жiнки-матерi релiгiйно-соцiально-психо логiчнi. Алкiд ("Неофiти") приймає нову релiгiю, яка несе справедливiсть, - християнство, перших християн переслiдують - i вiн гине. Але релiгiйна тема звучить тут ширше: мати розумiє, що син бореться за правду i справедливiсть, тому страждає, але не дорiкає йому.
Якого ж порятунку шукають героїнi творiв Шевченка? Де його шукають? Частiше всього вони - покiрнi жертви, що мовчки сраждають i гинуть. Покiрно йде мати Iвася ("Сон"), "щоб дожать до ланового ще копу", все, на що вона здатна - це мрiя-сон про волю. Проклинаючи (але не бiльш) пана вмирає мати Лiлеї. Лише благає пожалiти її дочку мати Марини.
Не протестує i Ганна ("Наймичка"), але вона шукає порятунку в людськiй добротi, пiдкинувши дитину заможним лiтнiм селянам. I не помиляється. Адже це простi люди з серцем i душею, що вмiють любити i спiвчувати.
Свiдомiший протест матерi Алкiда: втративши сина, вона продовжує його справу, несе синове слово - слово правди людям i проклинає тирана.
Отже, показавши страждання безправної, хоч i прекрасної ("нiчого кращого немає, як тая мати молодая") жiнки-матерi, поет нiби кличе: "Давайте ж щось зробимо, щоб не каралася так гiрко людина, мати, вiд якої - все найпрекраснiше на землi! Порвiмо кайдани!" I тодi:
   Врага не буде супостата,    А буде син, i буде мати,    I будуть люди на землi.