В с т у п
Вибір мною даної теми для написання реферату зумовлений ділянкою роботи , яку я буду виконувати у разі успішного захисту реферату й прийняття на роботу .
Дана тема є актуальною , оскільки в даний час ситуація на ринку праці характеризується значним перевищенням попиту над пропозицією і високим рівнем безробіття . Достатня та ефективна нормативно-правова база є засобом вирішення цієї проблеми .
Під ефективністю правового регулювання прийнято розуміти співвідношення реальних результатів правового регулювання з його метою . Метою правового регулювання зайнятості населення є створення умов для ефективного подолання безробіття , створення нових робочих місць , допомоги безробітним у працевлаштуванні . При цьому слід пам’ятати , що ефективність правового регулювання зайнятості населення забезпечується ефективністю як норми права і процесуального механізму , так і ефективністю самої діяльності по застосуванню і по реалізації закону .
2. Поняття нормативного регулювання зайнятості населення . Функції нормативно-правового регулювання .
Зайнятість населення – це сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями , формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили
Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування , закріплення , охорони та розвитку . У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать :
закріплююча або встановлююча ( регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);
стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );
обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки ).
Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами :
За територіальним статусом правотворчого суб’єкта регулювання :
централізоване (регулювання , яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);
децентралізоване ( регулювання , що здійснюється центрами зайнятості на місцях ).
2. За обсягом суспільних відносин , на які поширюється правове регулювання :
загальне або нормативне ;
індивідуальне (наприклад , виплата допомоги по безробіттю конкретній особі ).
Механізм правового регулювання зайнятості населення – це система всіх державно-правових (юридичних ) засобів , за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення . Він складається з таких елементів :
– норми права ( наприклад , ст.ст. 36,37,38 КЗпП України );
– нормативно-правові акти (наприклад , Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття ) ;
– юридичні факти (наприклад, настання вимушеного тимчасового скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного , структурного характеру ) .
В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення .
Сьогодні проводиться реформування системи соціального страхування в Україні . Реформування має на меті , з однієї сторони , встановлення єдиної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування , з другої сторони , розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п’яти видів страхування :
- пенсійного ;
- у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами , зумовленими народженням та похованням;
- медичного страхування ;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності ;
- страхування на випадок безробіття .
3.Класифікація нормативних актів , що регулюють зайнятість населення .
В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів , що мають різну юридичну силу .
За юридичною силою їх можна поділити на :
Закони України , які в свою чергу поділяються на такі види :
Конституція України ( основний закон );
конституційні закони ( з питань , безпосередньо врегульованих Конституцією України );
звичайні або біжучі закони ( з інших питань суспільного і державного життя ) ;
надзвичайні закони ( приймаються у певних , передбачених Конституцією, ситуаціях ).
Підзаконні нормативно-правові акти (накази , розпорядження , інструкції виконавчої влади).
Очолює ієрархічну структуру нормативних актів , що регулюють зайнятість населення , без сумніву , Конституція України . Зокрема, ст.43 передбачає право кожної особи на працю , що включає можливість заробляти собі на життя працею , яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю , гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності , реалізовує програми професійно-технічного навчання , підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб . Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист , що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника , безробіття з незалежних від них обставин . Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств, установ і організацій , а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення .
Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України.
Закони України , залежно від сфери впливу ,можна поділити на :
Загальні , які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення , але і в інших сферах (наприклад, закони України “Про підприємництво”, “Про власність” тощо);
Спеціальні , тобто ті які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (наприклад, закони України “ Про зайнятість населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” ,”Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” тощо) .
З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:
Наказ від 14.12.2000р. “Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю , у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності” (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136 );
Наказ від 14.12.2000 р. “Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного” ( №308 ,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);
Наказ від 14.12.2000 р. “ Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам , які перебувають на його утриманні ,допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи , яка перебувала на його утриманні” (№309 , зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.);
Наказ від 10.01.2001 р. ”Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних “.
4.Концептуальні положення Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” .
Основним актом , що регулює відносини в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “ .
Відповідно до даного закону , страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами :
надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав ;
обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) , а також добровільності такого страхування особами , які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок , творчі працівники , які не є членами творчих спілок ), а також громадянами - суб’єктами підприємницької діяльності ;
цільового використання коштів страхування на випадок безробіття ;
солідарності та субсидування ;
обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат , пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг ;
паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави , представників застрахованих осіб та роботодавців ;
диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття ;
надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум , встановлений законом , допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки , перепідготовки та підвищення кваліфікації ;
законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття .
Законом передбачено такі види забезпечення :
- допомога по безробіттю , у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності ;
- допомога по частковому безробіттю ;
- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
- матеріальна допомога по безробіттю , одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам ,які перебувають на його утриманні ;
- допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні .
Окрім цього , законом передбачено надання таких соціальних послуг як :
- професійна підготовка або перепідготовка , підвищення кваліфікації та профорієнтація ;
- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні , у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
інформаційні та консультаційні послуги , пов’язані з працевлаштуванням .
Законом введено таке поняття як страховий стаж – це
період , протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески . До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж , набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору до набрання чинності Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “. Важливим також є положення закону про паритетне управління Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття державою , представниками застрахованих осіб і роботодавців . Це дає реальну можливість захищати свої інтереси усіма сторонами загальнообов’язкового страхування .
5. Шляхи вдосконалення правового регулювання зайнятості населення .
Проаналізувавши нормативно-правову базу України, можна зробити висновок про її достатність для регулювання зайнятості населення . На мою думку , роботу по вдосконаленню такого регулювання слід вести в напрямку
підвищення ефективності та вдосконалення механізмів реалізації уже прийнятих законів України та підзаконних нормативно-правових актів .
Важливою функцією служб зайнятості є посередництво в працевлаштуванні . Дана діяльність включає в себе, як брокерські функції , тобто підбір вакантного робочого місця згідно з професійними та іншими характеристиками працівника, так і надання цільових консультаційних послуг . При прийнятті нових, та реалізації уже прийнятих нормативно-правових актів слід приділяти більшу увагу тим формам діяльності служб зайнятості , які на практиці показують свою ефективність .
Реформування зайнятості населення повинно проходити комплексно , поряд з реформуванням економічних відносин .
Висновки .
Підсумовуючи все вищесказане , варто зазначити , що не можна вважати правильним покладення реалізації проблеми зайнятості населення лише на державу . Безробітні громадяни повинні активно сприяти цьому .
Сьогодні , в умовах свободи вибору форм зайнятості , способом вирішення проблеми зайнятості є підприємницька діяльність незайнятих громадян. Зокрема , в Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття “ передбачено можливість одноразової виплати допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності . Показовим є досвід Польщі , Чехії , де приватний бізнес , самостійна зайнятість є пріоритетом державної політики в сфері зайнятості , і ця політика приносить реальні результати .
Держава повинна створити сприятливий податковий клімат , реформувати цивільне , підприємницьке законодавство , а реалізацію свого права повинні активно здійснювати самі незайняті громадяни .
