Повторність злочинів та види повторності.
Повторність злочинів у власному розумінні слова — це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. У науці кримінального права визначаються два види повторності: а) загальна повторність, у законі вона зазначена як одна із обставин, що обтяжують злочин (п. 1 ст. 67 КК); б) спеціальна повторність, яка передбачена у відповідних статтях Особливої частини Кодексу як така, що надає складу злочину кваліфікованого виду (наприклад, одержання хабара повторно — ч. 2 ст. 368 КК).
Загальна повторність має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в жодній статті Особливої частини Кодексу, тому вона не впливає на кваліфікацію вчинених особою кількох злочинів, але враховується судом при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті або частини статті.
Спеціальна повторність означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини кодексу (ч. 1 ст. 32 КК), а в іншому — однорідних злочинів, передбачених різними статтями кодексу, але лише у випадках, якщо повторність передбачена в таких статтях Особливої частини Кримінального кодексу (ч. (З ст. 32 КК).
Повторність тотожних злочинів — це вчинення двох або більше злочинів одного й того самого виду при єдності об'єкта та об'єктивної сторони. Повторність тотожних злочинів згадується у багатьох статтях Особливої частини Кодексу.
Повторністю однорідних злочинів прийнято вважати вчинення двох або більше злочинів, які пов'язані однаковими або подібними об'єктами, вчиняються у межах однієї й тієї самої форми вини. Так, згідно з приміткою до ст. 185 КК, викрадання майна визнається повторним не лише тоді, коли раніше було вчинене тотожне викрадання майна, а й тоді, коли йому передувало будь-яке однорідне розкрадання майна.
Сам факт вчинення злочину не перший раз створює повторність. Для кваліфікації вчинення особою двох або більше злочинів за ознакою спеціальної повторності має значення, якою була повторність злочинів. Якщо було вчинено два або більше тотожних злочинів, передбачених однією й тією ж статтею КК з кваліфікуючою ознакою «повторно», то кваліфікація вчиненого має бути лише за цієк статтею без застосування правил про сукупність злочинів Наприклад, була вчинена крадіжка майна особою, яка раніше теж вчинила крадіжку майна. У цьому разі вчинене має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 185 КК за ознакою «повторно». Тут має місце повторність у вузькому її розумінні. Така повторність охоплює вчинення кількох злочинів, які не відрізняються своїми юридичними ознаками! Інакше кажучи, якщо у статті передбачено кілька складів] злочину, зокрема простий (основний) і кваліфікований, тої за наявності у діях особи обох цих різновидів (у нашому прикладі двох крадіжок) простий вид поглинається кваліфікованим видом (це є законодавча форма диференціації покарання). Таке тлумачення цієї позиції було дано Пленумом Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 15 грудня 1992 р. № 12. В абзаці 3 п. 2 цієї постанови зазначено, що у разі вчинення винною особою кількох злочинів, передбачених однією із статей щодо-розкрадання майна, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною другою тієї! чи іншої статті. Додатково кваліфікувати перший злочин ще й за частиною першою даної статті не потрібно.
Якщо ж було вчинено два або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, то кожний окремий такий злочин має кваліфікуватися за відповідною йому статтею. При цьому повторність застосовується до того злочину, який було вчинено пізніше. Наприклад, якщо особа перший раз вчинила крадіжку, а другий раз — грабіж, то вона має відповідати за перший злочин — крадіжку — за ч. 1 ст. 185, а за другий — грабіж — за ч. 2 ст. 186 КК за ознакою «повторно». Цим шляхом іде і судова практика. Пленум Верховного Суду України у вищезгаданій постанові від 15 грудня 1992 р. № 12 зазначив, що в разі вчинення кількох посягань на власність різними способами перший злочин (при відсутності інших кваліфікуючих ознак) належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші, осі вчиненні повторно, за частинами другими відповідних статей КК.
Повторність злочинів відсутня, говориться у ч. 2 ст. 32 КК, при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.
Раніше вчинений особою злочин не може бути підставою для визнання вчиненого нею наступного злочину повторним, якщо відносно першого злочину за «родовою» ознакою множинності злочинів минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до ст. 49, або була погашена чи знята судимість відповідно до ст. 89 чи 91 КК, або особа була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності за ст. 45-49 КК.
4. Сукупність злочинів та види сукупності
Сукупність злочинів як одна з найбільш поширених форм їх множинності характеризується двома специфічними ознаками:
а) поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів;
б) за жоден із цих злочинів на час вчинення останнього з них особа не була засуджена.
Із урахуванням цих ознак зазначена форма множинності злочинів може бути визначена таким чином.
Сукупність злочинів — це така форма їх множинності, при якій поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає Двом або більше різним юридичним складам злочинів І за жоден Із цих злочинів особа не була засуджена у теоретичному, так і в практичному плані сукупність злочинів необхідно відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм.
Подібність їх полягає в тому, що і при сукупності злочинів, І при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами відповідає двом або більше різним юридичним складам злочинів. Відмінність їх полягає в тому, що при сукупності злочинів поведінка особи в поєднанні з іншими фактичними обставинами лише частково охоплюється кожним із юридичних складів злочинів, тому кваліфікацію необхідно здійснювати, принаймні за двома юридичними складами: при конкуренції кримінально-правових норм поведінка особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами, як правило, повністю охоплюється кожним із юридичних складів злочинів. але кваліфікацію необхідно здійснювати лише за одним із цих складів.
У КК України не вжито термін "сукупність злочинів". Однак що форму множинності злочинів представляють інші формулювання, які використовуються законодавцем як у Загальній, так і в Особливій частинах кримінального законодавства України.
Безпосередньо про сукупність злочинів мова йде в ст. 70 КК Вжите в її назві словосполучення „вчинення кількох злочинів" конкретизується в диспозиції частини першої цієї статті —вчинення „двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, ні за один з яких її не було засуджено"
У інших випадках відповідні формулювання закону „представляють” не лише сукупність, а й інші форми множинності злочинів. Так у п. 1 ст.67 йдеться про "вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин". Крім повторності та рецидиву злочинів, це формулювання охоплює і такий вид сукупності злочинів, як їх реальну сукупність. Усі три форми множинності злочини охоплюються приміткою до ст.81, яка визначає поняття „повторності” в розкраданнях державного або колективного майна. Реальна сукупність злочинів, відповідно до цієї примітки, буде? зокрема, в разі вчинення двох або більше різних, але однорідних злочинів (наприклад, спочатку розкрадання державного майна шляхом крадіжки; а потім розкрадання колективного майна шляхом шахрайства).
Сукупність злочинів поряд з їх повторністю і рецидивом відображена і в такому формулюванні, як „умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство". Слід зазначити, що наведені вище та подібні формулювання не охоплюють уповні всі ті випадки, коли множинність злочинів набуває форми їх сукупності. Зумовлено це неточною і далеко неповною регламентацією цієї форми множинності злочинів у Загальній частиш КК.
Крім відсутності самого терміну „сукупність злочинів” у чинному кримінальному законодавстві України, треба відзначити і відсутність у ньому чітких і конкретних орієнтирів, які б давали змогу визначити відповідей прояви множинності злочинів яких сукупність. Явно недостатніми в цьому плані є згадані положення ст.70 — перш за все. тому, що в них передбачена не сама суттєва, ознака сукупності злочинів — вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону.
Очевидно, саме тому Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 22 грудня 1995 р, № 22 "Про практику призначення судами кримінального покарання змушений, по суті „підправляти" закон, У п. 15 цієї постанови, зокрема вказано: Звернуто увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами або пунктами однієї статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. В такому ж порядку призначається покарання і в разі вчинення особою дай одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а шип як готування, замах або співучасть у злочині".
Отже, при формулюванні орієнтирів для визнання певних проявів множинності злочинів їх сукупністю треба розрізняти саме суттєву юридичну ознаку цієї форми множинності — вчинення особою двох або більше злочинів, що мають різні юридичні склади, та її конкретні прояви, які знаходять свій вияв у певних варіантах кваліфікації кожного із злочинів, що утворює множинність.
Із урахуванням положень теорії кримінального права та тенденції судової практики сукупність злочинів має місце тоді, коли ці злочини кваліфікуються:
1) за різними статями Особливої частини кримінального закону, наприклад, один злочин —за ст. 115. в інший —за ст. 122;
2) за однією й тією самою статтею Особливої частини кримінального закону, але за різними її частинами (пунктами), що мають самостійні санкції., наприклад, один злочин — за ч. 1 ст. 152, а інший за ч. 3 ст. 152.
3) за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, але в одному випадку — з посиланням на ст. 19 КК, а н іншому - без такого посилання. Тобто, коли в одному випадку особа була виконавцем (співвиконавцем) злочину. а в іншому співучасником такого злочину;
4) за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, але в одному випадку — з посиланням на ст. 15 (ст. 15, 27) КК а в іншому — з посиланням на ст. 27 (ст.27, 15) КК, тобто, коли в одному випадку з боку особи мали місце замах на злочин, а в іншому випадку — співучасть у такому злочині;
5) за однією й тією самою статтею або за однією й тією самою частиною (пунктом) статті Особливої частини кримінального закону, якщо змінювалася редакція що статті чи цієї частини (пункту) статті і ці зміни призвели до створення нового за суттю юридичного складу злочину.
Таким чином, оптимальний варіант створення законодавчих орієнтирів, для визначення сукупності злочинів як окремої форми їх множинності передбачає.
1) включення до Загальної частини КК самого терміна "сукупність злочинів",
2) законодавче визначення нього терміна з обов'язковим розкриттям його суттєвих юридичних ознак.
Залежно від того, скільки діянь вчинила особа а якщо таких діянь декілька як вони „входять" до різних юридичних складів злочинів, розрізняють сукупність злочинів ідеальну, реальну і так звану реально-ідеальну.
Ідеальна сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням включає два або більше злочинів, що мають різні юридичні склади. Ідеальною сукупністю злочинів буде, наприклад, нанесення потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів чи напад з метою заволодіння як індивідуальнім (приватним), так і державним майном, поєднаний із насильством, небезпечнім для здоров’я особи, яка зазнала нападу окремим проявом ідеальної сукупності злочинів буде також вчинення одного закінченого злочину, яке водночас є готуванням до іншого злочину чи замахом на інший злочин, наприклад, придбання вогнепальної зброї для вчинення умисного вбивства або вбивство потерпілого з метою угону його автомобіля.
У літературі неодноразово відзначалося, що термін „ідеальна” для характеристики цього виду сукупності злочинів є невдалим. Слово „ідеальна" створює враження чогось "нереального", такого, що існує лише як уявна юридична конструкція. Між тим, це зовсім не так — цей вид сукупності відображає реально існуючи особливості вчинення кількох злочинів, і в цьому плані він такий же „реальний" вид сукупності, як й інші. Однак — з урахуванням того, що термін „ідеальна сукупність" став загальноприйнятим в терори кримінального права,— він традиційно зберігається і в навчальній літературі.
Реальна сукупність має місце тоді, коли особа окремими діяннями у різний час вчиняє два або більше злочинів., що мають різні юридичні склади. Реальною сукупністю злочинів буде ,наприклад, вчинення особою спочатку злісного хуліганства, а потім — під час затримання — опору працівнику міліції при виконанні ним обов'язків з охорони громадського порядку. Як реальну сукупність злочинів треба розглядати і вчинення у різний час двох окремих крадіжок — спочатку крадіжки державного майна а потім —індивідуального (приватного).
Проміжок часу, що минає між вчиненням злочинів, для визнання їх реальною сукупністю, у принципі, значення не має. Це можуть бути, з одного боку, хвилини і навіть секунди, а з іншого — місяці і навіть роки. Єдине обмеження, на яке вже зверталася увага - після вчинення попереднього злочину до моменту вчинення наступного не мають сплинути строки позовної давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин.
Реально-ідеальна сукупність як окремий вид сукупності злочинів практично не виділяється в навчальній літературі. Між тим, очевидно, що ідеальна та реальна сукупності злочинів не вирішують всіх можливих варіантів вчинення кількох злочинів у межах даної форми множеності. Реально-ідеальна сукупність злочинів "представляє" саме такі варіанти.
5. Рецидив злочинів та види рецидивів
Рецидивом злочинів (як різновиду повторності) за ст. 34 КК визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів можливий за наявності двох ознак: а) вчинення особою нового будь-якого або тотожного, чи однорідного злочину; б) наявність у такої особи судимості (однієї або кількох) за раніше вчинений (вчинені) злочин; в) судимість має бути за умисний раніше вчинений злочин й вчинення нового умисного злочину. Особа визнається такою, яка має судимість, з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості. Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання.
Випадки, коли другий (або наступний) умисний злочин вчиняється особою, яка має судимість за перший (або наступний) злочин, різні. Із загальної кількості таких випадків теорія кримінального права виділяє три види рецидиву: 1) загальний рецидив — це вчинення будь-якого умисного злочину особою, яка має судимість за будь-який раніше вчинений умисний злочин. Цей вид рецидиву не зазначений у жодній статті Особливої частини Кодексу і не має значення для кваліфікації. Наявність загального рецидиву злочинів суд враховує як обставину, що обтяжує покарання за ознакою «рецидив злочинів», (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті закону; 2) спеціальний рецидив — це повторне (після засудження за перше) вчинення не будь-якого злочину, а певного, в одному випадку тотожного злочину, в іншому — однорідного злочину. Спеціальний рецидив зазначений у деяких статтях Особливої частини Кодексу як ознака, що надає певному складу злочину тяжкого (кваліфікованого) виду.
Наявність спеціального рецидиву злочинів має правові наслідки щодо кваліфікації нового вчиненого злочину тоді, коли вона вказана в самому законі (статті) як ознака, що надає основному складу злочину кваліфікованого виду. Ознака вчинення злочину «особою, раніше судимою» стосується лише тотожних злочинів, про це йдеться в окремих статтях кримінального закону, зокрема в ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 203, ч. З ст. 212, ч. З ст. 296 КК. В інших, визначених у законі, випадках при кваліфікації вчиненого особою, яка має судимість, нового (нових) як тотожного, так і однорідного, злочину такий рецидив враховується як складова повторності таких злочинів. Так, викрадення майна визнається вчиненим повторно у всіх випадках, якщо особа раніше вчинила один із тотожних або однорідних злочинів, перелічених у примітці 1 до ст. 185 КК, незалежно від того, чи була вона раніше засуджена за це. Нагадаємо, що рецидив злочину відсутній, якщо за раніше вчинений злочин (злочини) судимість була погашена або знята.
Висновок
Отже, дослідивши тему, можна зробити наступні висновки:
Множинність злочинів - це вчинення особою одного чи декількох діянь, які складають два чи більше самостійних злочинів.
Ознаки множинності:
1) кожне з діянь, що складають множинність, повинно бути -злочином, а не адміністративним чи дисциплінарним проступком.
Не буде множинності коли злочин складає декілька окремих правопорушень, кожне з яких не є кримінальне караним діянням
2) діяння які складають множеніть повинні мати ознаки двох або більше самостійних складів злочинів.
Множеність має місце при вчиненні різнорідних злочинів
3) кожне діяння, що складає множеність повинно тягти за собою кримінально-правові наслідки у вигляді можливості притягнення до кримінальної відповідальності або врахування його при призначенні покарання.
Від множинності злочинів слід відрізняти одиничні злочини які можуть бути простими і складними Прості одиничні злочини складаються з однієї дії або бездіяльності (у формальному складі) або дії чи бездіяльності і суспільно-небезпечних наслідків (у матеріальному складі) До складних одиничних злочинів належать.
1)злочини, об’єктивний бік яких характеризується двома різнорідними діями;
2)злочини, які кваліфіковані наявністю додаткових тяжких наслідків,
3) складні триваючі злочини.
Видами множиності злочинів є-
1. Повторність злочинів.
2. Сукупність злочинів.
3. Рецидив злочинів.
Повтореність злочинів буває загальною та спеціальною. Загальна повтореність має місце тоді, коли у різний час скоєно два або більше злочинів. Ці повторність для кваліфікації не суттєва, але її може врахувати суд і цін призначенні покарання як обтяжуючу обставину. Спеціальна повтореність - це скоєння особою у різний час двох або більше тотожних чи однорідних злочинів. При цьому скоєння двох тотожних злочини завжди є чистою повторністю, яка кваліфікується за однією статтею КК України, а скоєння двох однорідних злочинів - за двома і більше сталями КК України. Видами повторності є неодноразовість, систематичність і промисел.
Другим видом множинності злочинів є сукупність злочинів, тобто скоєння особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями особливої частини КК України, за жоден з яких особу не було засуджено. Сукупність злочинів поділяється на ідеальну та реальну. Під ідеальною сукупністю розуміють скоєння однією дією кількох самостійних злочинів.
Реальна сукупність має місце тоді, коли особа послідовно скоює кілька злочинних дій, кожна з яких є самостійним злочином.
Третім видом множинності є рецидив злочинів. У широкому розумінні рецидив - це будь-яке повторне скоєння злочину. Такий рецидив називається кримінологічним, і повністю збігається з повторністю злочинів. Кримінальне право особливу увагу приділяє легальному рецидиву, під яким розуміється скоєння нового умисного злочину особою, яка має непогашену або не зняту судимість за умисний злочин.
Легальний рецидив поділяється на загальний, спеціальний і особливо небезпечний.
Загальний рецидив ~ це скоєння нового умисного злочину особою, що мас судимість за умисний злочин.
Спеціальний рецидив - це скоєння нового тотожного або однорідного злочину особою, яка має судимість за такий злочин.
Особливо небезпечний рецидив - це скоєння особою нового умисного злочину особою. Особливо не6езпечний рецидив може бути кваліфікаційною ознакою злочину у випадках, спеціально передбачених статтями Особливої чистини КК України.
Цей вид рецидиву впливає на індивідуалізацію відповідальності (ст. 97), тягне особливий порядок призначення судом покарання (ст.81), особливий порядок відбуття покарання у вигляді позбавлення волі і звільнення від нього (ст..63, 81), не перерву перебігу строку давності (ст.80, 89).
Множинність злочинів має такі юридичні наслідки:
1) діяння кваліфікується по кількох статтях чи частинах однієї статі особливої частини
2) діяння кваліфікується по тій чистині статті яка передбачає склад з обтяжуючими обставинами.
3) зміна порядку призначення та умов відбуття покарання.
У випадку коли закінчені строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, погашення чи зняття судимості, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання у зв’язку з актами амністії чи помилування - питання про множиність злочинів не ставиться.