ОСНОВИ СПАДКОВОГО ПРАВА
1. Поняття спадщини.
Спадкування існує майже стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей властиво бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті. Отже, спадкування — перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Звідси випливає, що спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу прав та обов'язків померлого до інших осіб. Слід наголосити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб і лише вони можуть бути спадкодавцями. Юридичні особи не помирають, а ліквідовуються; отже, вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває спадкування і між живими.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна.
Особливий порядок встановлений для спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Ці предмети переходять за законом до спадкоємців, які проживали спільно зі спадкодавцем до його смерті не менше від одного року незалежно від їх черги і спадкової частки.
Велике значення для спадкування мають час відкриття та місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме —місцезнаходження майна або його основної частини.
Спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Проте не мають права стати спадкоємцями особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя. Крім цього, за законом не мають права стати спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.
2. Спадкування за заповітом
Спадкування відбувається на двох головних підставах: за заповітом та за законом. Звичайно, що законним буде і такий варіант спадкування: частина майна заповідається спадкодавцем, а частина —переходить у спадщину за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Кожен може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом), а також державі або окремим юридичним особам. Причому заповідач може в заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Зазначимо, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як дві третини частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). На випадок смерті зазначеного в заповіті спадкоємця або відмови його від заповіту заповідач може назначити іншого спадкоємця, тобто у цьому випадку відбувається підпризначення спадкоємця.
Заповіт — це одностороння угода, за якою права та обов'язки для Інших осіб виникають за волею заповідача. Тому до заповіту встановлюються такі самі умови дійсності, як до будь-якої угоди. Звідси стає зрозумілим, що заповіт може бути складений лише дієздатною особою. Більш того, якщо буде встановлено, що заповідач склав заповіт внаслідок насильства чи погрози, чи був змушений його скласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, він може бути визнаний недійсним. Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. При цьому заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт цілком або в частині, в якій він йому суперечить.
Оскільки заповіт виконується після смерті заповідача, то з'ясувати його зміст просто ні в кого. Тому до форми заповіту законом встановлюються жорсткі вимоги. Він завжди повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця й часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і посвідчений нотаріусом або посадовою особою, посвідчення якої прирівнюється до нотаріального, зокрема головним лікарем лікарні, де перебуває на лікуванні фізична особа.
За заповітом можуть переходити не лише права, заповідач має право пов'язати перехід прав і з виконанням певних обов'язків. Зокрема, заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання.
Виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Однак заповідач може доручити виконання заповіту особі, зазначеній у заповіті (за її згодою), яка не є спадкоємцем (виконавцеві заповіту). Виконавець заповіту має право вчиняти всі дії, необхідні для виконання заповіту, зокрема розшукувати спадкоємців, управляти спадковим майном, виявляти боржників і кредиторів спадкоємця та ін. Виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії щодо виконання заповіту, але має право на відшкодування за рахунок спадщини понесених ним необхідних витрат.
3. Спадкування за законом
Досить часто спадкодавці не складають заповітів. Яким же чином слід поступати у цьому випадку? Тут діє дуже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки воно не змінено заповітом.
Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі й усиновлені), дружина, батьки (усиновителі) померлого; онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і з боку матері. Однак всі ці спадкоємці спадкують права та обов'язки померлого в порядку черги (див. «Мовою документів»).
До числа спадкоємців за законом належать також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менш як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.
Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави. Перехід майна до держави відбувається також у випадках, якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави. Зазначимо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави.
4. Прийняття спадщини
Для того щоб спадкоємець став власником належного йому майна, він має прийняти спадщину. При цьому законом передбачено, що не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Спадкоємець зобов'язаний вчинити ці дії протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше від 3 місяців, він продовжується до трьох місяців. Строк, встановлений для прийняття спадщини, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Інколи трапляються випадки, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти. У цьому разі право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).