ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
1. ПОНЯТТЯ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ. СПОСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ І ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ
Чинний ЦК України здійснення цивільних прав тісно пов'язує з охороною цих прав. Так, ст. 5 ЦК передбачає, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли їх здійснення суперечить Їхньому призначенню. Отже, суб'єкт цивільного правовідношення може і має здійснювати свої права лише так, щоб не суперечити призначенню цих прав.
Дещо інакше розуміється здійснення цивільних прав у проекті нового ЦК України. У п. 1 ст. 12 проекту зазначено, що особи здійснюють свої цивільні права на власний розсуд. Якщо така редакція цієї статті буде прийнята, то це означатиме, що всі питання, пов'язані з використанням суб'єктивних цивільних прав, будуть вирішуватись уповноваженою особою на свій розсуд. При цьому відмова від здійснення (нездійснення) особами своїх цивільних прав не буде підставою для їх припинення, крім випадків, передбачених законом (п. 2 ст. 12 проекту ЦК). Наприклад, громадянин, що проживає в державній квартирі, не приватизує її, це не означатиме, що він втратить право на її приватизацію у майбутньому,
за умови, що в законі не буде передбачено кінцевого строку приватизації державних житлових приміщень.
На перший погляд, формулювання п. 1 ст. 12 проекту ЦК є найбільш демократичне і повністю відповідає статусу особистості в правовій державі та гарантує її права з боку держави. Аде при цьому необхідно звернути увагу на такі обставини.
По-перше, деякі суб'єктивні цивільні права водночас виступають і обов'язками. Опікун не тільки має право укладати угоди від імені недієздатної особи, а й зобов'язаний укладати такі угоди. Це один із прикладів того, що в житті матимуть місце випадки, коли здійснення суб'єктивних цивільних прав залежатиме не лише від волі уповноваженої особи, а й від приписів закону.
По-друге, правило, передбачене п. 1 ст. 12 проекту ЦК, повинно буде застосовуватись при здійсненні конкретних суб'єктивних прав, іншими словами, тих прав, яких громадянин уже набув. Що ж до самообмеження цивільної право- чи дієздатності, то це питання регулюється іншою статтею проекту ЦК. Так, ст. 27 названого проекту передбачає, що правочини, а також інші акти органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законами цивільні права й обов'язки, є недійсними.
На нашу думку, така категоричність основного цивільного закону може негативно вплинути на здійснення цивільних прав і виконання обов'язків. Адже і людина повинна бути вільною у виборі способу життя, покладанні на себе тих чи інших обов'язків. Через це було б бажаним доповнити названу статтю проекту ЦК України такими словами "... за винятком випадків, коли такі дії допускаються законом". Якщо, наприклад, законом допускається, що особа може йти в ченці до монастиря, відмовляючись при цьому від деяких цивільних прав, то така відмова повинна мати певні юридичні наслідки.
Необхідно звернути увагу й на те, що особа, здійснюючи свої цивільні права і виконуючи обов'язки, повинна додержуватись певних принципів, закріплених у цивільному законодавстві.
Одним із таких принципів є принцип законності. Цей принцип відображений у багатьох статтях ЦК України (5, 45, 48, 197 та ін.). Так, у ч. 2 ст. 5 зазначено, що при здійсненні прав і виконанні обов'язків громадяни та організації повинні дотримуватись законів.
Наступним принципом здійснення цивільних прав є принцип поваги до правил співжиття і моральних основ суспільства. Цей принцип закріплений у ст. ст. 5, 7, 440, 528 та деяких інших ЦК України. Він відображений і в інших законодавчих актах. Так, у п. 5 ст. 4 Закону України "Про власність" записано, що власник при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства. Право на відшкодування завданої моральної шкоди теж свідчить про наявність у законодавстві цього принципу.
Законом передбачено також принцип здійснення цивільних прав відповідно до їх призначення. Під призначенням суб'єктивних цивільних прав розуміється мета, для досягнення якої ці права набувались. Так, ст. 41 Конституції України встановила, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
При здійсненні цивільних прав і виконанні обов'язків застосовуються й інші принципи. Наприклад, принципи товариського співробітництва та економічної доцільності.
Носій суб'єктивного цивільного права може його здійснювати будь-яким дозволеним законом способом. Кожна особа, здійснюючи свої Цивільні права і виконуючи обов'язки, має право вибору такого способу здійснення цивільних прав, який, на її думку, найбільш доцільний за даних умов. Саме такі дії уповноваженої особи і називаються способом здійснення цивільних прав та виконання обов'язків.
Як правило - свої цивільні права уповноважена особа здійснює шляхом власних активних дій. Так, власник може сам користуватись належним йому майном, може передати його в оренду, продати, подарувати або знищити. В усіх названих випадках носій суб'єктивних прав, здійснюючи їх, діє активно.
Не виключена можливість і пасивних дій носія суб'єктивних прав. Власник фруктових дерев, наприклад, не збирає тих плодів своїх дерев, що впали за огорожу садиби, цим самим він дозволяє іншим особам зібрати ці плоди. Держава, як суб'єкт цивільного правовідношення, надавши право кожному громадянинові відповідно до законодавства України користуватись природними об'єктами для задоволення власних потреб (п. 4 ст. 10 Закону України "Про власність"), діє теж пасивно, здійснюючи належне їй право власності.
Необхідно звернути увагу й на те, що хоча вибір способу здійснення цивільних прав і виконання обов'язків належить уповноваженій особі, але в багатьох випадках:
на поведінку носія суб'єктивних прав впливають різні фактори, під впливом яких він обмежується в такому виборі. Наприклад, під впливом хвороби, що призвела до непрацездатності, він вимушений укладати договір довічного утримання (ст. 425 ЦК України). Для пом'якшення наслідків дії непереборної сили власник вимушений витрачати кошти, які б він за інших умов не витрачав би. Вибір способу здійснення цивільних прав залежить також від стихії ринкових відносин. Часто спосіб здійснення цивільних прав і виконання обов'язків встановлюється законом. Так, ст. 548 ЦК України не допускає прийняття спадщини під умовою, або із застереженнями. Можна назвати й інші фактори, які обмежують уповноважену особу у виборі способу здійснення цивільних прав.
Отже, при здійсненні цивільних прав встановлюються певні межі. Ці межі визначаються законодавчими актами, принципами здійснення цивільних прав та іншими факторами, з якими уповноважена особа повинна рахуватись у разі вибору способу здійснення своїх прав.
Суб'єктивне цивільне право може здійснюватись як уповноваженою особою безпосередньо, так і з допомогою представника. Представник може діяти на підстав закону, а також на підставі договору. Незалежно від того, що є підставою представництва, представник завжди повинен діяти в інтересах особи, яку він представляє, бо він реалізує не своє право, а право цієї особи.
Здійснення суб'єктивних прав нерозривно пов'язане з виконанням обов'язків. Якщо кредитор, вимагаючи повернення боргу, здійснює своє право, то боржник, повертаючи борг, виконує свій обов'язок.
Виконувати обов'язки можна як активно, так і пасивно. Шляхом активної поведінки виконується обов'язок зобов'язаної особи у відносних правовідносинах. Наприклад, продавець передає річ покупцеві, він діє активно. Щодо абсолютних правовідносин, то виконання обов'язку зобов'язаної особи відбувається шляхом пасивних дій. Всі особи, які не є власниками певного майна, зобов'язані не чинити перепон власникові у володінні, користуванні чи розпорядженні належним йому майном.
При порушенні уповноваженою особою встановлених законом, договором, моральними принципами меж здійснення своїх прав можна говорити про зловживання правом. Наймач використовує найняте майно не за призначенням; підрядчик при виготовленні речі не виконує вказівок замовника; власник, придбавши собаку, не додержується правил її утримання, від чого потерпають сусіди та інші громадяни, — все це приклади зловживання правом.
Зловживання правом — це особливе цивільне правопорушення. Специфіка його в тому, що дії порушника випливають з належних йому прав, але при цьому порушують права й охоронювані законом інтереси інших осіб. Відомі випадки, коли особа використовує свої права виключно з метою заподіяти шкоду іншій особі (такі дії порушника називаються шиканою). Шикана може бути як матеріального, так і процесуального характеру.
Навмисне знищення власником належного йому майна з тим, щоб таким чином отримати вигідні страхові виплати, — це шикана в матеріальному розумінні.
Позивач, аби "насолити" відповідачеві, звертається до суду з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, наперед знаючи про безперспективність такого позову. Адже доводити свою невинуватість повинен відповідач (ч. 1 ст. 440 ЦК), а це, як відомо, несе для нього багато незручностей майнового й морального характеру. Це приклад процесуальної шикани.
Виходячи з викладеного, можна дати таке визначення поняття зловживання цивільним правом. Це таке цивільне правопорушення, яке чиниться уповноваженою особою при здійсненні нею належного їй права та виконанні обов'язку шляхом використання недозволених конкретних форм поведінки.
Від зловживання правом необхідно відрізняти порушення чужого права. Якщо хтось заволодіє чужим майном, не маючи на це права, то він діє протиправне. В наведеному прикладі особа не здійснює свого права, а відтак і не зловживає ним.
2. ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
Для розвитку цивільних правовідносин в суспільстві надання суб'єктам права лише можливості здійснення належних суб'єктивних цивільних прав недостатньо. Необхідно надати також можливість уповноваженій особі захистити свої права та охоронювані законом інтереси. Як показує життя, суб'єктивне право особи, не забезпечене необхідними цивілізованими засобами захисту, є занадто слабким і може бути порушене будь-ким, будь-яким способом і будь-коли. Через це цивільне законодавство не тільки надає можливість суб'єктам цивільних правовідносин набувати та здійснювати суб'єктивні права, а й можливість їх захищати.
Крім суб'єктивних прав, особа може мати охоронювані законом інтереси. Наприклад, при втраті майна власник втрачає і суб'єктивне право на нього. Але це не означає, що він втрачає інтерес щодо поповнення втраченого таким чином права. У зв'язку з тим, що цей інтерес охороняється законом, він може вимагати його
захисту.
Право на захист належних тій чи іншій особі цивільних прав — це можливість застосування уповноваженою особою заходів правоохоронного характеру у разі посягання на її суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси або у разі їх порушення. Як правило, захист суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів повинен провадитись компетентними державними органами, до яких звертається потерпілий за захистом своїх прав. Але бувають і винятки з цього правила. У разі, кати допомога держави може надійти надто пізно, законом допускається захист прав самим носієм цих прав.
Зупинимось на характеристиці кожного із названих способів захисту суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. б ЦК України, захист цивільних прав здійснюється у встановленому порядку судом, арбітражем або третейським судом. Цивільні права можуть захищатись також у випадках і порядку, встановлених законом, товариськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями. У випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку.
За загальним правилом, захист суб'єктивних цивільних, прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється судами, в тому числі арбітражними.
Як основний засіб судового захисту виступає позов — вимога, звернена до суду, відкрити судове провадження, з метою примусити відповідача виконати певні обов'язки або визнати наявність чи відсутність певного пра-вовідношення.
Крім звернення з позовом, особа може звертатись до суду шляхом подачі заяви про встановлення певних юридичних фактів чи зі скаргою на неправомірні дії службових осіб, що ущемляють її права, та з іншими вимогами.
Засобом захисту цивільних прав в адміністративному порядку є скарга.
Способами захисту цивільних прав визнаються заходи примусового характеру, які можуть бути застосовані до правопорушника. Загальний перелік цих засобів передбачений у ст. б ЦК України. До них належать: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі;
компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також інші, передбачені законом, засоби. Наприклад, ст. 7 ЦК України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і завдають шкоди інтересам громадянина чи організації.
Самозахист цивільних прав. Конституція України надала право кожному захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими не за бороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55). Виходячи із змісту даної конституційної норми, самозахист цивільних прав треба розуміти як здійснення уповноваженою особою дій фактичного порядку, спрямованих на охорону її особистих або майнових інтересів.
На нашу думку, необхідно звернути увагу на слова Основного Закону про те, що кожен має право захищати свої права не забороненим законом способом. А чи можна передбачити в законі всі негативні наслідки самозахисту цивільних прав і заборонити їх? Відомі випадки, коли власники земельних ділянок створювали самосуд над особами, які посягали на їх власність. Але, крім закону, є ще моральні норми, яких теж потрібно дотримуватись при самозахисті цивільних прав.
Цивільне законодавство передбачає кілька видів самозахисту.
По-перше, це самозахист в стані необхідної оборони (ст. 444 ЦК України).
По-друге, це захист цивільних прав у стані крайньої необхідності (ст. 445 ЦК України).
І в тому, і в іншому випадку при захисті своїх прав громадянин не повинен перевищувати меж дозволеного.