СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА ДОГЛЯД
ЗА ОРГАНАМИ СЕЧОВИДІЛЕННЯ І СЕЧОВИПУСКАННЯ
Процес утворення і виділення сечі має назву діурезу. Здорова людина випускає сечу 4—5 разів на добу, переважно вдень. Добова кількість сечі (добовий діурез) становить 1—1,5л. Зменшується діурез у разі втрати людиною рідини іншими шляхами (потовиділення, часте дихання, блювання, пронос). Виділення сечі менше ніж 500 мл на добу носить назву олігурії, зменшення виділення сечі до 50 мл розцінюється як анурія. Зменшення виділення сечі буває при набряках у хворих із серцевою недостатністю. Анурія спостерігається при шоку, тяжких травмах, інтоксикаціях, отруєнні солями важких металів, унаслідок порушення відтоку сечі сечоводами через стиснення 'а пухлиною чи закриття каменем. Анурія вимагає негайної інтенсивної терапії (включно з використанням гемодіалізу за допомогою апарата "штучна нирка"), бо при цьому швидко наростають явища отруєння організму продуктами азотистого обміну.
Іноді доводиться стикатися з таким явищем, як поліурія, або надмірне виділення сечі (до 20 л на добу). Це буває у разі прийому великої кількості рідини, у хворих на цукровий і нецук-ровий діабет. Болюче, утруднене, часте сечовиділення називається дизурич-ними розладами.
Для вимірювання добової кількості сечі застосовують скляні банки, які з одного боку мають поділки і закриваються кришкою. Для кращого визначення добового діурезу сечу треба збирати у проміжок часу від певної години однієї доби до такої самої години другої доби. За потреби окремо визначають денний і добовий діурез. Для обліку водного балансу в організмі, поряд із вимірюванням діурезу, доцільно визначати кількість рідини, яку хворий випив за період дослідження.
Для дослідження з добової кількості сечі (перед тим збовтавши) у пляшку відливають 100—200 мл. Іноді для аналізу беруть вечірню і ранкову сечу.
У жінок, особливо під час менструації, з метою запобігання попаданню в сечу формених елементів крові сечу беруть катетером.
Хворий, який ходить і має нормальний акт сечовиділення, не потребує спеціального догляду. Він потрібен тим хворим, що лежать, а також з розладами сечовипускання.
Хворі, які лежать у ліжку, часто не звикли випускати сечу у положенні лежачи в звичайну посудину. Їм треба подавати в ліжко особливий посуд, яким можна користуватися в горизонтальному положенні. У жінок — це підкладне судно, у чоловіків — судно з шийкою для статевого члена, так званий уринал. Подавати їх хворим треба, попередньо нагрівши.
Особливої уваги потребують хворі із затримкою сечовиділення у післяопераційний період. Після будь-яких операцій, особливо на органах малого таза, прямій кишці, сечовивідних шляхах, настає рефлекторна затримка сечі. Часто це зумовлене положенням хворого лежачи. Коли дозволяє характер операції, хворому можна запропонувати стати біля ліжка і випустити сечу у положенні стоячи. Деякі хворі не можуть це зробити в присутності сторонніх осіб, навіть у положенні стоячи. Знову ж таки, коли дозволяють стан хворого і характер операції, їх можна на колясці відвезти в туалет.
Навіть у тому разі, коли й це не допомагає, не слід поспішати з катетеризацією сечового міхура. Треба пам'ятати, що під час цієї маніпуляції можна інфікувати сечовивідні шляхи. Треба спробувати застосувати умовнорефлекторний вплив для стимулювання акту сечовиділення. Іноді шум води, яка тече, чи грілка на низ живота знімають рефлекторний спазм сечових шляхів і стимулюють акт сечовиділення.
З цією метою використовують медикаментозні спазмолітичні препарати (0,1 % розчин атропіну сульфату, пла-тифілін).
І лише тоді, коли перераховані вище заходи не дають бажаних наслідків, вдаються до катетеризації сечового міхура.
Для цього користуються спеціальними трубками-катетерами. Вони можуть бути виготовлені з різного матеріалу:
гуми, металу, з синтетичних тканин. Звичайно сестра проводить катетеризацію сечового міхура м'яким катетером. Введення металевих катетерів вимагає спеціальної техніки і доступне лише лікареві. За невмілого введення мета левого катетера можна пошкодити сечівник чи сечовий міхур.
Катетеризація — відповідальна маніпуляція, яка вимагає дотримання запобіжних заходів. За недотримання їх можна інфікувати сечові шляхи, спричинивши інфекційні ускладнення.
У разі затримки сечовиділення і надмірного переповнення сечового міхура сечу випускають повільно, порціями, щоб не спричинити раптового розширення судин сечового міхура, адже через склеротичні зміни у людей літнього віку можуть статись розрив їх і кровотеча.
Іноді (частіше за нетримання сечі) катетер треба залишати в сечовому міхурі на тривалий час. У такому разі його прикріплюють до статевого члена або шкіри стегна лейкопластирем чи товстою шовковою ниткою.
Особливого піклування потребують хворі з нетриманням сечі, що пов'язане частіше з ослабленням сфінктера сечового міхура. При цьому може бути два варіанти. У разі першого хворий випускає сечу, не відчуваючи позиву до сечовипускання (нетримання сечі), а у разі другого — він відчуває позив, але не може затримати сечі (неутримання сечі). Такі хворі вимагають особливого догляду, бо сеча, яка мимовільно виділяється, змочує під хворим білизну, подразнює шкіру, має неприємний запах. Таким хворим кілька разів на добу треба проводити туалет ділянки зовнішніх статевих органів, промежини, сідниць, змінювати білизну у міру потреби. Хворі, які ходять, користуються сечоприймачами (гумовими або поліетиленовими). Їх прикріпляють до тулуба. Іноді користуються постійним катетером. У деяких випадках доводиться промивати сечовий міхур. Звичайно потреба в цьому виникає у разі його запалення, а також його призначають з профілактичною метою після катетеризації. Промивання сечового міхура проводять через катетер, до якого підключають поліхлорвінілову трубку з канюлею та краником на кінці. Другий кінець трубки приєднують до кварти Есмарха. Для промивання користуються антисептичним засобом (розчин фурациліну, риванся). Сечовий міхур наповнюють антисептичною рідиною доти, доки хворий не відчує позиву до сечовипускання. Тоді перекривають краник і відключають трубку від катетера. З катетера витікає промивна рідина. Таку маніпуляцію повторюють кілька разів.