МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра українознавства



РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
„ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ В УМОВАХ ECTS”



Виконала:
Студентка І курсу
3-ї групи
спеціальності „Економіка підприємства”
ФЕіП
Онищук О.Л.
Перевірила:
Ковальова Т.С.


Рівне - 2007План
Вступ
Хронологія Болонського процесу: стан, перспективи та проблеми в Україні
Загальна характеристика ECTS
Кредити ECTS
Оцінювання в системі ECTS
Список використаної літератури
Вступ
На порозі ХХІ століття ми стали очевидцями безпрецедентного попиту на вищу освіту як у світі, так і в Україні. З 1965 по 2005 роки кількість студентів у світі зросла з 17 до 92 мільйонів. У той же час зріс і розрив між промислово розвинутими та слабко розвинутими країнами в питаннях фінансування освіти та науки, ставленням до вищої освіти, рівня наукових досліджень.
Стару Європу хвилює монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за низкою показників, які відносяться до системи освіти. У перший з них – це частка фахівців з вищою освітою. У Європі він вдвічі нижчий, що зумовлює й нижчий економічний потенціал європейських держав. Другий показник – кількість іноземних студентів, яка в США перевищує 500 тис. осіб, що значно більше, ніж у європейських університетах. Третій – це розвиток науки й інтенсивне нарощування наукового потенціалу. США на фінансування науки щороку виділяє більше 5% ВНД, у той час як країни Європи – лише 1,9%.
Таким чином, постало питання про те, що, якщо європейські країни не зможуть подолати ці перешкоди, то роздріблена і розрізнена економіка Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинутих країн, і в першу чергу США і Японії. Така ситуація і породила потребу у створенні єдиного європейського простору вищої освіти, відомого як Болонський процес (Італія, м. Болонья, 1999 р.).
Освіта в Україні посідає одне з чисельних місць. І в залежності від того, якою дорогою вона рухатиметься і на що орієнтуватиметься у своєму розвитку, залежить майбутнє держави. Тому приєднання до Болонського процесу – це логічний крок держави після помаранчевої революції.
Подальші соціально-економічні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності українських фахівців з вищою освітою. Україна чітко визначила свої орієнтири на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог і стандартів.
Визначальними критеріями вищої освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; сумісність кваліфікацій; посилення конкурентоспроможності європейської системи освіти.
В Україні Болонський проект реалізується як кредитно-модульна система організації навчального процесу. Експеримент з її впровадження буде тривати протягом 2005-2010 років. Участь у ньому приймають майже усі ВНЗ з державною формою власності. Він має визначити ступінь інтеграції національної освіти України в об’єднану Європу.
Автор тривалий час займається проблемами інноваційних технологій навчання, має власні розробки, тривалий час вивчає досвід європейських вищих навчальних закладів і результати цих досліджень викладено в навчально-методичному посібнику „Основи педагогічної праці” (2001 р.) та інших працях. Але час засвідчив, що багато з цих напрацювань можуть бути використані в кредитно-модульній системі організації навчального процесу, яка є майбутнім вищої освіти в Україні.
Пропонована монографія є спробою автора довести до педагогічної громадськості не лише основні принципи Болонського процесу, але й можливі шляхи інтеграції в нього на основі накопиченого багаторічного досвіду дослідження вітчизняної та європейської освітніх систем.
Хронологія Болонського процесу: стан,
перспективи та проблеми в Україні
Країни-учасниці Болонського процесу поставили перед собою нелегке завдання: об’єднати в єдиному просторі освітні системи країн Європи, зберігши їхню національну самобутність, історичні традиції та автономію. Спроби надати вищій школі старої Європи загальноєвропейського характеру розпочалися у 50-ті роки минулого століття підписанням Римської угоди. У подальшому ці ідеї знайшли свій розвиток у низці інших подій та документів.
Причинами, що зумовили цей процес, є докорінні перетворення в політичних та економічних системах усіх розвинених європейських країн. Серед інших слід визначити такі:
Монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за рядом показників, які відносяться до системи освіти. Перший з них – частка фахівців з вищою освітою. У Європі він вдвічі нижчий, що зумовлює й вдвічі нижчий потенціал європейських держав. Другий показник – кількість іноземних студентів, яка в США перевищує 500 тис. осіб, що значно більше ніж в європейських університетах. Третій – це розвиток науки й інтенсивне нарощування наукового потенціалу. США на фінансування наукових досліджень щороку виділяє більше 5% ВНД, у той час як країни Європи – лише 1,9%.
Перенесення конкуренції в наукову сферу. Сьогодні виграє той, хто здатний швидше розробити і налагодити виробництво нових товарів для задоволення зростаючого попиту споживачів у процвітаючій Європі.
Потребу в переорієнтації вищої освіти до вимог роботодавців та ринків праці. Досвід показав, що система освіти, яка не орієнтована на виробництво, не може готувати фахівців для практичної роботи.
Прагнення об’єднати свої розрізнені потенціали в єдиний потужний економічний механізм. Але на перешкоді стали освітянські проблеми, пов’язані з різними рівнями підготовки фахівців, відмінність дипломів про вищу освіту тощо.
Таким чином, постало питання про те, що якщо країни ЄС не зможуть інтегруватися повністю, то роздріблена і розрізнена економіка старої Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинених країн, і, в першу чергу, США та Японії.
Керівники європейських держав розуміють, що ліквідування цієї глобальної проблеми можливо лише поетапно. На першому етапі необхідно створити загальноєвропейську систему освіти, зблизити рівні освіти в різних країнах, зробити зіставленими національні переліки напрямів підготовки, близькими терміни навчання, підвищити якість підготовки фахівців. На другому етапі – скорегувати національні законодавства про працю, щоб випускник будь-якого європейського університету міг знайти своє місце на єдиному європейському ринку праці.
Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997р.). Формальне утворення єдиного Європейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям спільної декларації європейських міністрів 29 країн (Болонья, червень 1999р.). Хронологія подій Болонського процесу наведена в табл.1.1.
Таблиця 1.1.
Хронологія подій Болонського процесу
Залучення Європейських держав до Болонського процесу характеризується даними табл. 1.2.
Таблиця 1.2.
Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу
Болонський процес – це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).
Цілі Болонського процесу можна сформулювати наступним чином:
підвищення якості вищої освіти та набуття європейською освітою незаперечних конкурентних переваг;
розширення доступу до європейської освіти громадянам не лише європейських країн, а й з інших регіонів світу;
формування єдиного європейського ринку праці для фахівців вищої кваліфікації;
розширення мобільності студентів та викладачів усіх вищих навчальних закладів Європи;
прийняття порівнюваної системи ступенів вищої освіти з видачею національних дипломів та зрозумілих в усіх країнах додатків до них.
Країни-учасниці Болонського процесу зобов’язалися до 2010 року привести свої національні освітні системи у відповідність до єдиного європейського освітянського стандарту.
Положення Болонського процесу зводиться до шести генеральних пропозицій :
Введення двох циклів навчання. Перший цикл триває 3-4 роки і закінчується одержанням ступеню бакалавра. Другий цикл тривалістю 1-2 роки (після бакалаврату) має закінчитися одержанням ступеня магістра або доктора філософії.
Введення системи академічних кредитів. Потрібно ввести в усі національні системи вищої освіти єдину систему обліку трудомісткості навчальної роботи студента в кредитах, яка має бути накопичувальною і здатною працювати в рамках концепції „навчання протягом всього життя”.
Контроль якості вищої освіти. Оцінка якості має ґрунтуватися на знаннях, уміннях та навичках, які набули випускники. Мають бути встановлені стандарти транснаціональної освіти. І оцінку мають давати міжнародні акредитаційні агенції, незалежні від урядів та міжнародних освітніх та інших організацій.
Розширення мобільності. Підготовка фахівців європейського рівня має передбачати регулярне стажування та навчання як студентів, так і викладачів у європейських університетах, а також зміни національних законодавчих актів в питаннях працевлаштування іноземців.
Забезпечення працевлаштування випускників. Знання випускників мають застосовуватись і використовуватись в усій Європі. Професійне визнання кваліфікації має бути полегшене.
Забезпечення привабливості європейської системи. Залучення в Європу великої кількості студентів з інших регіонів світу, підвищення інтересу до європейської вищої освіти.
Бажання України приєднатися до загальноєвропейського освітнього простору – це не данина євромоді, а наша внутрішня потреба, що обумовлена вимогами ринку праці. За певними формальними та неформальними ознаками вища освіта нашої держави має підстави до прийняття в єдину європейську сім’ю вищої школи. Ми маємо значний досвід підготовки фахівців, розгалужену систему ВНЗ, відповідну матеріально-технічну базу, інтелектуальний потенціал, надбання педагогічної психології тощо. Ще на початку 90-х років минулого століття Україна започаткувала низку прогресивних реформ, результатом яких стали перехід до гуманістичних парадигм освіти, впровадження нових освітніх стандартів, введення рівневої системи підготовки фахівців, оновлення змістової частини, навчальних програм, впровадження ліцензування і акредитації тощо. Закони України „Про освіту” та „Про вищу освіту” пройшли експертизу у Раді Європи і отримали позитивні висновки і підтримку. Тому, з певними засторогами, можна стверджувати, що українська вища освіта, і технічна зокрема, має всі підстави для підготовки до прийняття в Болонську співдружність європейських країн. Але було б помилковим стверджувати, що вища школа України сягнула європейських стандартів в освіті і приєднання до Болонського процесу є суто формальним. За цілим рядом напрямків (наприклад, наукова робота) ми не тільки не вписуємося в Болонський процес, а й здаємо ті позиції, які мали.
Потрібно виходити з того, що для України вимоги Болонської декларації – це не стільки рівні, кредити, модулі, рейтинги, скільки нова філософія освітньої діяльності, нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, унеможливлення репродуктивних методів та технологій навчання, прозорість навчального процесу тощо.
Однією з головних передумов входження до Болонського процесу мають стати заходи щодо вдосконалення ступеневої підготовки фахівців. В Україні вона не повністю відповідає структурі, що діє в європейських університетах, оскільки Болонська декларація не передбачає освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста та спеціаліста. А бакалавр за європейським стандартом – це фахівець з повною вищою освітою, на відміну від України, де бакалавр має лише базову вищу освіту.
У зв’язку з цим, на наш погляд, Міністерству освіти і науки України потрібно було б:
переглянути перелік усіх спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ, на основі вивчення тенденцій розвитку національного та європейського ринків праці, досвіду країн, що приєдналися до Болонськог процесу;
ступеневу систему підготовки фахівців здійснювати на двох рівнях:
бакалавр (3-4 роки) з повною вищою освітою;
магістри: прикладний (1 рік) за відповідною спеціальністю бакалавра; магістр наук (2 роки) на базі відповідного бакалавра;
переглянути та удосконалити освітньо-професійні програми підготовки бакалаврів і магістрів технічних спеціальностей з метою укрупнення дисциплін з тим, щоб їх було не більше 6-ти в семестрі;
впровадити кредитно-модульну систему організації навчального процесу як українську версію з урахуванням положень ECTS.
Для України принциповим є і запровадження загальноєвропейської системи визначення трудомісткості навчальної діяльності студентів з огляду на мобільність і необхідність перезарахування їх результатів. Країни Європи застосовують власні національні системи визначення трудомісткості навчання. В одних випадках це аудиторні (Польща), в інших астрономічні (Великобританія). Та й кількість годин в одних країнах була 54 год, других 12-27, третіх 30-36. Україна чітко визначилась, що трудомісткість навчальної діяльності визначає академічний кредит, який складає 36 год (наказ МОНУ №812 від 20.10.2004 р.). При цьому визначено, що семестрове навантаження студента має складати 30 кредитів (36х30=1080 год), річне – 60 кредитів (36х60=2160 год), а бакалаврська підготовка тривалістю 4 роки – 240 кредитів (8640 год). Академічні кредити мають враховувати усі види навчальної діяльності студента: лекції, лабораторно-практичні та семінарські заняття, заліки, екзамени, практики, дипломне проектування, тощо. До 2010 року в країнах Болонського процесу планується введення єдиного європейського стандарту додатку до національного диплома про вищу освіту, в якому записи будуть робитися в залікових одиницях ECTS, що будуть сприйматися по всій Європі.
В Україні на першому етапі використання кредитів ECTS можливе у двох варіантах – формальному та інноваційному. Перший – це введення залікових (академічних) кредитів без будь-якої зміни в системі організації навчання. На цьому рівні достатньо перерахувати існуюче навчальне навантаження в залікові кредити ECTS, шляхом поділу годин, виділених на вивчення навчальної дисципліни та інших видів навчальної діяльності, на 36 год. Отриманий результат, закруглений до 0,5 кредиту, відображають в документах (додаток до диплому, академічна довідка тощо).
Інноваційний варіант передбачає, що організаційною основою побудови навчального процесу виступають не години, а кредити, що приведе до зміни системи обліку діяльності викладачів і студентів, розрахунку заробітної платні, вартості навчання та ряду інших важливих процедур. У ВНЗ з’являться нові можливості. Так, наприклад, введення асинхронної структури організації навчального процесу, гнучкої і мобільної системи навчання.
Як бачимо, навіть стислий аналіз дає уявлення про величезний обсяг роботи, яку треба виконати, щоб стати повноправним учасником Болонського процесу.
Загальна характеристика ECTS
ECTS (European Credit Transfer System) – Європейська система накопичення і перезарахування кредитів була розроблена у 1989-1990 рр. у формі пілотного 5-ти річного проекту, в якому брали участь 145 європейських ВНЗ таких академічних напрямів: бізнес-адміністрування, історія, хімія, інженерна механіка і медицина [3]. Пізніше практика ECTS була рекомендована до широкого використання вищими навчальними закладами Конференції Ради Європи (Мальта,1994 р.), Конвенцією Ради Європи ЮНЕСКО з визнанням кваліфікацій у вищій освіті в європейському регіоні, і підтримана низкою міжнародних професійних неурядових організацій, наприклад, Європейською Асоціацією Міжнародної освіти, до якої входять представники більше 50 країн.
Незалежна експертиза ECTS визнала потенціал системи і Європейська комісія включила ECTS до своєї програми SOCRATES (академічна мобільність студентів університетів ЄС). Сьогодні ECTS рухається від своєї експериментальної стадії до загальноєвропейського використання як елементу транснаціонального масштабу у вищій освіті (табл. 1.3).
Таблиця 1.3.
Використання системи академічних
кредитів у деяких країнах ЄС
За станом на 2004 рік ECTS використовують більше 6 тис. університетів в 46 країнах Європи.
Більшість дослідників одностайні у тому, що ECTS, як наднаціональна система, надає чисельні переваги як вищому навчальному закладу, так і викладачам та студентам. На наш погляд вони полягають у наступному:
а) Для вищого навчального закладу:
сприяє розвитку автономізації та самоуправління;
відкриває нові можливості для взаємовигідної співпраці з іншими ВНЗ, у т.ч. зарубіжними;
сприяє розвитку прямих зв’язків між ВНЗ;
стимулює підвищення якості навчального процесу;
підвищує рівень і якість мобільності викладачів та студентів.
б) Для професорсько-викладацького складу:
свободу і диверсифікацію викладання;
комунікативність;
покращує зміст і якість навчальних програм;
підвищує якість навчального процесу;
підвищує результативність навчання.
в) Для студентів, аспірантів, докторантів:
розширює можливості навчання за кордоном;
дозволяє самостійно формувати програму навчання;
надає можливість скоротити терміни навчання;
визнає результати навчання за кордоном;
гарантує визнання професій, кваліфікацій, дипломів;
сприяє працевлаштуванню на європейському ринку праці.
До недоліків ECTS, на наш погляд, в першу чергу слід віднести: фрагментацію отримуваних знань, сегментацію процесу навчання, зменшення участі студентів у наукових дослідженнях в процесі навчальної діяльності тощо.
З погляду на масове впровадження елементів ECTS в національні освітні системи, більшість дослідників приходять до висновку, що у недалекій перспективі ECTS може трансформуватись у міжнародний стандарт вищої освіти, який буде визнаний у Європі.
ECTS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів через використання загальнозрозумілої системи оцінювання — кредити і оцінки — а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти.
Система ECTS базується на трьох ключових елементах: інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту і переліку оцінок дисциплін. Більш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.
За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Кодекс хорошої практики, що називається ECTS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти.
Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм “Сократес” чи “Еразмес”. Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.
Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.
ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:
1. Кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу (див. частину “Кредити ECTS”);
2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу (див. частину “Інформаційний пакет”);
3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину “Перелік оцінок дисциплін”);
4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів (home and host institutions), так і для студентів (див. частину “Форми заяв для студентів/навчальний контракт”).
Хороше спілкування і гнучкість також необхідні, щоб сприяти визнанню навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому координатори ECTS повинні відіграти важливу роль, оскільки їхніми основними завданнями є займатися навчальними і адміністративними аспектами ECTS (див. частину “Координатори ECTS”).
Повний діапазон розділів курсу факультету/закладу, який користується ECTS, повинен, у принципі, бути доступним для студентів, які навчаються за програмою обміну, включаючи розділи курсів, що читаються на рівні докторантури. Студентам слід давати можливість проходити звичайні розділи курсу — і ті, що спеціально для них розроблялися — і не слід позбавляти можливості дотримуватися вимог для одержання ступеня чи диплому закордонного закладу.
ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов’язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він/вона може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі - можливо, щоб здобути ступінь - чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення. ECTS може мати успіх лише за умов добровільної участі, прозорості, гнучкості і клімату взаємної довіри і упевненості. Штат працівників потрібно інформувати і готувати до застосування норм і механізмів ECTS.
Кредити ECTS
Європейська кредитно-трансферна система у своїй основі використовує поняття кредиту ECTS.
Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні заняття, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота — в бібліотеці чи вдома — і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.
Кредити ECTS — це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.
У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.
Кредити ECTS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном.
Два приклади:
1. Студент, чий вибір блоків курсу веде до навчальної програми, що становить 120 кредитів ECTS на навчальний рік, був би змушений працювати удвічі більше, ніж звичайний студент закордонного навчального закладу.
2. Студент, чия програма навчання становить 30 кредитів ECTS за весь навчальний рік, взяв би на себе набагато менше роботи, ніж середній місцевий студент і навчався б, по суті, без відриву від виробництва.
Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом “від найбільшого до найменшого”. За відправну точку слід брати повну структуру програми і звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти у навчальному році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання. Розподіл кредитів для індивідуальних блоків курсу на основі принципу “від найменшого до найбільшого” є дуже складним і може збільшити кількість кредитів до 60 на рік, роблячи, таким чином, перезарахування кредитів дуже важким.
Слід уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитів (наприклад, 1,82 кредитів) або, принаймні, обмежувати до використання половинок кредитів. Хоча з математичної точки зору це, можливо, і правильно, така точність може створити проблеми, оскільки навряд чи більшість навчальних закладів вважатимуть за необхідне визначати кредити з такою точністю.
Процес призначення кредиту ECTS спонукає заклади широко охарактеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає ніяких змін для тих структур. За певних обставин призначення кредиту ECTS може бути простою математичною чи механічною дією, за інших воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.
У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівно важливими, або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, все, чого вимагається – це коефіцієнт конверсії. Наприклад, норвезька ступенева система є модульною і кредитною, що базується на 20 кредитах на навчальний рік. Щоб конвертувати норвезькі кредити у кредити ECTS, треба просто помножити числову величину норвезького кредиту на коефіцієнт 3, щоб одержати еквівалент оцінки кредиту ECTS.
Для інших систем кредитів, що базується виключно на годинах аудиторної роботи, застосування коефіцієнта конверсії може ще бути доречним, за умови врахування усіх інших вищеназваних елементів навчального навантаження.
Часом існує нерівноцінний розподіл навчального навантаження між семестрами в межах одного навчального року, але це не повинно становити основну проблему, за умови, що навчальний рік становить 60 кредитів. Якщо таке має місце, запис про це в інформаційному пакеті допоможе уникнути несподіванок студентам, які розробляють програму навчання за кордоном, куди входять розділи курсу, що викладаються протягом різних років навчання.
Концепція ECTS повинна забезпечувати гнучкість, і це стосується розподілу кредитів. До компетенції закладів належить демонстрація цілісного підходу до розподілу кредитів між схожими програмами навчання.
Кредити ECTS слід призначати всім наявним розділам курсу — обов’язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект, кваліфікаційну роботу і виробничу практику, де ці ”розділи” є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені, поки триває процес оцінювання успішності.
Оцінювання в системі ECTS
Система ECTS гарантує визнання навчання за кордоном і використовує для оцінювання навчальних досягнень студентів так звану „полегшену шкалу”.
Таблиця 1.4.
Шкала оцінювання ECTS
Однією з основних засад цієї шкали оцінювання є те, що вона досить чітко пристосована для того, щоб ВНЗ могли прийняти рішення з приводу її застосування. Спосіб визначення відповідності балів місцевого ВНЗ до шкали оцінювання ECTS такий:
Розглядається розподіл балів, присвоєних студентам, для того, щоб отримати 10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками якої відповідали б 10%, 35%,65% та 90% загальної кількості встигаючих студентів.
Неможливо визначити статистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів. Шкала має міцне загальноєвропейське статистичне підкріплення, яке повинно бути поєднане із реалістичним підходом до результатів оцінювання в конкретних країнах.
Кількість оцінок в шкалі ECTS є компромісною і в жодному разі не є універсальною. Визначення п’яти рівнів прохідних оцінок було обрано для максимізації значень оцінок „А” та „Е”.
Оцінки шкали від „А” до „Е” присвоюються студентам за умови здачі екзамену (заліку), і оцінки „FX” та „F” – у випадку нездачі. Відмінність між „FX” та „F”, на думку розробників шкали, сприятиме визначенню складності майбутнього навчального плану для деяких не встигаючих студентів. Якщо ВНЗ не спроможний розрізнити рівні незадовільних оцінок, то може застосовуватись тільки оцінка „F”.
Коли місцевий і закордонний ВНЗ вирішать, що їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ECTS, відбувається перезарахування оцінок. Наприклад, студент з України склав екзамен у Нантському університеті (Франція) і отримав 13 балів з 20 (у Франції діє 20-ти бальна система). У цьому закладі 13 балів означає, що екзамен складено добре і відповідає оцінці „С” у системі ECTS. На основі цієї інформації місцевий український ВНЗ присвоює студенту 4 бали за національною шкалою та „ВС” за шкалою, наближеною до ECTS.
Таким чином, місцеві і зарубіжні ВНЗ вільні застосовувати шкалу оцінювання системи ECTS найбільш доцільним, на їхню думку, чином.
Список використаної літератури
Болонський процес у фактах і документах/ Упорядники М.Ф.Степко, Я.Я Болюбаш., В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. Київ-Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 52с.
Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник/ За ред. В.Г.Кременя. Авторський колектив: М.Ф.Степко, Я.Я Болюбаш, В.Д.Шинкарук, В.В.Грубінко, І.А.Бабин. Київ - Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004. — 384с.
Гончаров С.М. Кредитно-модульна система організації навчального процесу у світлі Болонської декларації: документи, матеріали, факти. – Рівне: НУВГП, 2004. – 34с.
Модернізація вищої освіти України і Болонський процес/ Упоряд. М.Ф.Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М.Левківський, Ю.В.Сухарніков. – К.: МОНУ, 2004. – 24с.
Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004рр.)/ За ред. В.Г. Кременя. – Київ – Тернопіль: ТДПУ, 2004. –147с.
Віткін Л.М. Візьміться за впровадження міжнародної системи якості ISO 9000//Синергія.-2003.-№1(5).
Степко М.Ф., Клименко Б.В., Товажнянський А.А. Болонський процес і навчання впродовж життя: Монографія. – Харків: НТУ „ХПІ”, 2004.-112 с.
Яблонський В. Вища освіта України на рубежі тисячоліть. Проблеми глобалізації та інтернаціоналізації.-К.: 1998.-227 с.
Harris Christopher. In the Shadow of Bologna//EAIE Forum,2000, - Special Edition. – p.22-24.
Haug Guy. The Follow-up Process to the Bologna Declaration// “From Bologna to Prague” – Reform of Study Programmes and Structures in Germany.-Bonn,HRK,2000.