Державне управління охороною праці на рівні підприємства.
Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації,
В спрощеному вигляді будь-яку систему управління (керування) можна підрозділити на дві підсистеми: таку, що управляє і таку, якою управляють (рис. 2). В свою чергу, у системі управління виділяють об'єкт, яким управляють та орган, який здійснює таке управління. Останній, на основі аналізу отриманої інформації — зовнішньої (наприклад, наказу міністерства) або внутрішньої про стан об'єкта, розробляє І видає управлінську інформацію (наприклад, наказ по підприємству). Як правило, на великих та середніх підприємствах на підставі управлінської інформації деякий виконавчий орган (наприклад, керівники структурних підрозділів) здійснюють управлінську дію на об'єкт. У багатьох випадках орган, що здійснює управління та виконавчий орган об'єднують одним поняттям — суб'єкт управління.
Отже СУОП підприємства можна представити структурною схемою, що наведена на рис.3.

Спрощена структурна схема СУОП підприємства

Структурна схема СУОП підприємства
2. Завдання управління охороною праці на підприємстві.
Основні завдання управління охороною праці:
навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;
забезпечення безпеки технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;
нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;
забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту;
забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників;
професійний відбір працівників з окремих професій;
удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці.
3. Функції управління охороною праці на підприємстві.
До основних функцій управління охороною праці належать:
прогнозування і планування робіт, їх фінансування;
організація та координація робіт;
облік показників стану умов і безпеки праці;
аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;
контроль за функціонуванням СУОП;
стимулювання діяльності з охорони праці.
Державні нормативні акти про охорону праці в галузі.
Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України. Закони України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кодекс законів пролрацю України (КЗпП). Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи (див. додаток).
В основному законі України — Конституції питанням охорони праці присвячені статті 43, 45 та 46.
В статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується», «Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється». Кожен, хто працює^має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної
щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
У тексті статті 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.
Державний нагляд за станом ОП.
Державний нагляд здійснює Генеральний прокурор України і служби: державний комітет України по нагляду за охороною праці, державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, органи державного нагляду управління пожежної охорони міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби міністерства охорони здоров(я України.
Державні інспектори мають право безперешкодно відвідувати підприємства для перевірки законодавчої охорони праці та отримання від власника необхідних пояснень і матеріалів з цих питань, надсилати керівникам підприємства і посадовим особам місцевих рад народних депутатів необхідні для виконання приписи до усунення порушень і недоліків, має право зупиняти експлуатацію підприємства, яке створює загрозу життю і здоров(ю працюючих, притягувати до адміністративної відповідальності, надсилати власникам подання про невідповідальність окремих осіб; подавання матеріалів в органи прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці:
Здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі
Розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання
Координує роботу міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та об’єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища
Опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці
Бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища
Одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань
Міністерство праці України:
Здійснює державну експертизу умов праці
Визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці
Бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці
Інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади:
Проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці
Розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі
Здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці
Укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці
Фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці
Організують у встановленому порядку навчання і перевірку знань правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі
Створюють при необхідності професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування, що діють відповідно до типового положення, затверджуваного Державним комітетом України по нагляду за охороною праці
Здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці
Місцеві державні адміністрації і Ради народних депутатів у межах відповідної території:
Забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці
Формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки , гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення
Організують при необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування
Здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці
Створюють при необхідності фонди охорони праці
Кабінет міністрів України:
Забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці
Затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки , гігієни праці і виробничого середовища
Визначає функції міністерства інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці
Визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці
Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи.
Відомчий та громадський контроль за охороною праці.
див. 5 питання
Управління охороною праці в галузі.
Управління – це підготовка, прийняття та реалізація рішень, які забезпечують виключення травмування, захворювання працівників у процесі діяльності.

Завдання управління ОП
Навчання працівників з ОП.
Забезпечення безпеки (технології, обладнання, будівель).
Нормалізація санітарно гігієнічних умов.
Забезпечення працівників засобами захисту.
Забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку.
Організація лікувально-профілактичного обслуговування.
Удосконалення нормативної бази з ОП.
Функції управління ОП
Прогнозування та планування робіт з ОП.
Організація та координація робіт з ОП.
Облік та аналіз, оцінка стану ОП.
Контроль.
Стимулювання ОП.
Основні повноваження служби ОП на підприємстві.
Згідно з Законом України «Про охорону праці» служба охорони праці створю-ється власником або уповноваженим ним органом на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-еконо-мічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.
Власник з урахуванням специфіки виробництва опрацьовує та затверджує Положення про службу охорони праці підприємства (установи, організації) керую-чись Типовим положенням, розробленим та затвердженим Держнаглядохоронпраці. Відповідно до Типового положення служба охорони праці створюється на підприєм-ствах, у виробничих і науково-виробничих об'єднаннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік. В інших випадках функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці. В установах, організаціях невиробничої сфери та в навчальних закладах власниками також створюються служби охорони праці.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства. За своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних виробничо-технічних служб підприємства. Служба охорони праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках.
Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам установ, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства.
Служба охорони праці вирішує завдання:
забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;
забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;
професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охо-.рони праці, пропаганди безпечних методів праці;
вибору оптимальних режимів праці й відпочинку працівників;
професійного відбору виконавців для визначених видів робіт.Служба охорони праці виконує такі основні функції:
опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;
проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заході! щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничогосередовища, а також розділ «Охорона праці» у колективному договорі;
проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;
готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, загальнихдля всього підприємства;
розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чиздоров'я працівників або людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи;
організовує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами,положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх до вимог охоронипраці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а такожшкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці; розробку перспективних та поточних планів роботи підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці; допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці;
— бере участь у: розслідуванні нещасних__випалків та аварій; формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі його коштів; роботі комісії з питань охорони праці підприємства; роботі комісії по введенню в дію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування; розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства; роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці;
— контролює: дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих таінших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з питань охорони праці; виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та поданьуповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці; своєчасне проведення навчання таінструктажів працюючих, атестації та переатестації з питань безпеки праці посадовихосіб та осіб, які виконують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимогбезпеки при виконанні цих робіт; забезпечення працюючих засобами індивідуальногозахисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями; використанняпраці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з діючим законодавством; проходженняпопереднього і періодичних медичних оглядів працівників; виконання заходів, наказів,розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, які визначені у актах розслідування;
Спеціалісти служби охорони праці мають право:
представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці;
безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурніпідрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів,устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозужиттю або здоров'ю працюючих;
одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і поясненняз питань охорони праці;
перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис;
вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які непройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці,не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці;
надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;
порушувати клопотання про заохочення працівників, які беруть активну участьу підвищенні безпеки та покращенні умов праці.
Контроль за станом охорони праці.
Контроль за станом охорони праці. Дійове управління охороною праці можна здійснювати тільки при наявності повної, своєчасної і точної інформації про стан охорони праці на об'єкті. Одержати таку інформацію, виявити можливі відхилення від норм та правил з охорони праці, перевірити додержання вимог законодавства про охорону праці та виконання відповідних планів, програм, приписів, прийнятих рішень можна тільки на підставі регулярного та об'єктивного контролю. Тому контроль стану охорони праці є найбільш .відповідальна та трудомістка функція процесу управління.
Контроль за охороною праці може бути (рис. 1.7):
відомчим, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади,а також асоціації, корпорації, концерну або іншого об'єднання підприємств;
регіональним, що здійснюється посадовими особами, повноважними представниками та службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
громадським, що здійснюється виборними органами та представниками професійних спілок, інших громадських організацій;
страховим, що здійснюється страховими експертами з охорони праці Фондусоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахварювань;
внутрішнім, що здійснюється в межах підприємства (установи, організації)відповідними службами, посадовими особами та громадськими інспекторами (уповноваженими трудових колективів) цього підприємства.
Виключно важливе значення має внутрішній контроль, який на відміну від інших видів контролю проводиться значно частіше та від дієвості якого вагомо залежить стан охорони праці на підприємстві. Внутрішній контроль підрозділяється на: оперативний (повсякденний); такий, що здійснюється службою охорони праці підприємства; громадський; адміністративно-громадський трьохступеневий.

Рис. 1.7. Форми контролю за охороною праці
Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів, а також інших посадових осіб підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов'язками.
Служба охорони праці контролює виконання вимог з охорони праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства.
У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється громадськими інспекторами з охорони праці або представниками трудових колективів (якщо профспілкова організація на підприємстві не створювалася), а також комісією з питань охорони праці підприємства (за рішенням загальних зборів або конференції працівників підприємства).
Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях (ступенях). На першому рівні контролю начальник виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другому рівні — начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик, технолог) два рази в місяць (згідно із затвердженим графіком) перевіряють стан охорони праці в цеху. На третьому рівні контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці в цілому на підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці (або представник профкому), керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству.
Порядок розслідування нещасних випадків.
Розслідування та облік нещасних випадків.
У разі травмування працівників, професійних захворювань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок проведення розслідування регулюється Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 p. №623 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 1998 p. №923) (Зібрання законодавства України. — 1998. — №10. — Ст. 437).
Дія даного Положення поширюється на підприємства, установи й організації усіх форм власності, що діють на території України (далі — підприємства), усіх громадян (у тому числі іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами (далі — власники), а також на громадян, котрі виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств. Розслідування нещасних випадків (професійних захворювань), що сталися з працівниками, які перебували у відрядженні за кордоном, а також з громадянами іноземних держав, які працюють на підприємствах, провадиться згідно з Положенням, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Дія цього Положення не поширюється на осіб, які працюють або проходять службу та з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах і у військових частинах, підрозділах Міноборони, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії, СБУ. У цих випадках порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій встановлюється зазначеними органами за погодженням з Комітетом по нагляду за охороною праці. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями та студентами під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти.
Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі — нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.
За результатами розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:
перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу (термін "робочий час" — це час, починаючи з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися, і цей порядок встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку), або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні
приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту одягу перед початком роботи і після її закінчення, , під час виконання заходів особистої гігієни;
проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з говором (заявкою), за наявності розпорядження власника.
використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника;
провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий (дії в інтересах підприємства — дії працівника які не входять до кола його виробничих завдань чи обов'язків, наприклад, надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства);
ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;
надання підприємством шефської допомоги;
перебування на транспортному засобі або його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов’язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або дією на нього виробничого фактора чи середовища;
прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника.
Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпоседнього керівника робіт чи іншу посадову особу і вжити заходів для надання необхідної допомоги. Цей керівник (посадова; особа) в свою чергу зобов'язаний терміново організувати медичну допомогу потерпілому і в разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, власника, а також відповідну профспілкову організацію підприємства; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів з метою недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася.
Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організовує його розслідування комісією, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) — також спеціаліст санепідемстанції.
Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом 3 діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п'яти примірниках і передати його на затвердження власникові; у випадках гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою.
До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків, потерпілого, а у разі необхідності — також витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини, апаратури тощо), медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку, а у разі необхідності — також про наявність в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.
Власник підприємства повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, — після отримання необхідних матеріалів.
Затверджені акти протягом 3 діб надсилаються: потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування.
На вимогу потерпілого власник зобов'язаний ознайомити потерпілого або особу, яка представляє його інтереси, з матеріалами розслідування нещасного випадку.
Нещасний випадок, про який потерпілий своєчасно не повідомив безпосереднього керівника чи власника підприємства або якщо втрата працездатності від нього настала не зразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з вказаним Положенням протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1 вирішується комісією з розслідування, а у разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, за рішенням комісії питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.
Контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків, виконанням заходів щодо усунення їх причин здійснюється органами державного управління та органами державного нагляду за охороною праці відповідно до їхньої компетенції та повноважень.
У разі відмови власника скласти акт за формою Н-1 про нещасний випадок чи незгоди власника, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта або з приписом посадової особи органу державного нагляду за охороною праці питання вирішуються вищестоящим органом державного нагляду за охороною праці або в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, в порядку, передбаченому Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1993 p. №472 (Праця і зарплата. - 1994. - №17).
Розслідування професійних захворювань та аварій.
Усі вперше виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь (далі — професійні захворювання) підлягають розслідуванню. Професійний характер захворювання визначається експертною комісією у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому надано таке право МОЗ.
Зв'язок професійного захворювання з умовами праці працівника визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається відповідною установою (закладом) державної санітарно-епідеміологічної служби за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та робочого органу виконавчої дирекції Фонду.
У разі виникнення підозри на професійне захворювання лікувально-профілактичний заклад направляє працівника з відповідними документами на консультацію до головного спеціаліста з профпатології міста (області). Для встановлення діагнозу і зв'язку захворювання з впливом виробничих чинників і трудового процесу хворий направляється до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу згідно з переліком, що затверджується МОЗ. У спірних випадках для остаточного вирішення питання про наявність професійного захворювання хворий направляється до Інституту медицини праці Академії медичних наук України (м. Київ).
На кожного хворого клініками науково-дослідних інститутів, відділеннями профзахворювань лікувально-профілактичних закладів складається повідомлення за встановленою формою. Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу повідомлення надсилається роботодавцю або керівнику підприємства, шкідливі виробничі чинники якого призвели до виникнення професійного захворювання, відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та лікувально-профілактичному закладу, які обслуговують це підприємство, відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду.
Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення професійного захворювання протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення. Розслідування випадку професійного захворювання проводиться комісією у складі представників: відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії), лікувально-профілактичного закладу, підприємства, профспілкової організації, членом якої є хворий, або уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці, якщо хворий не є членом профспілки, відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду. До розслідування в разі необхідності можуть залучатися представники інших органів.
Комісія проводить розслідування обставин і причин професійного захворювання та складає акт розслідування за формою П-4, в якому зазначає заходи щодо запобігання розвиткові професійного захворювання, забезпечення нормалізації умов праці, а також називає осіб, які не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні І регламенти).
Акт розслідування причин професійного захворювання (за формою П-4) складається комісією з розслідування у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування та надсилається роботодавцем хворому, лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство, робочому органу виконавчої дирекції Фонду та профспілковій організації, членом якої є хворий. Один примірник акта надсилається відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби для аналізу і контролю за здійсненням заходів. Перший примірник акта розслідування залишається на підприємстві та зберігається протягом 45 років.
Роботодавець зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення розслідування причин професійного захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання професійних захворювань, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущені порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення професійного захворювання.
Реєстрація та облік випадків професійних захворювань ведеться у спеціальному журналі за встановленою формою:
—на підприємстві, у відповідному робочому органі виконавчої дирекції Фонду та в установах (закладах) державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі ; повідомлень про професійні захворювання та актів їх розслідування;
—у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки амбулаторного хворого та інших документів, передбачених Положеннях.
1.5.3. РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК АВАРІЙ
На підприємстві, згідно з вимогами законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та охорони праці повинні бути розроблені і затверджені роботодавцем:
план попередження надзвичайних ситуацій, у якому розглядаються можливі аварії та інші надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи щодо їх ліквідації, терміни виконання, а також сили і засоби, що для цього залучаються;
план ліквідації аварій (надзвичайних ситуацій), у якому перелічуються всі можливі аварії та інші надзвичайні ситуації, визначаються дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов'язки працівників професійних аварійно-рятувальних служб або працівників інших підприємств, які залучаються до ліквідації надзвичайних ситуацій.
До аварій техногенного характеру належать аварії на транспорті, пожежі, вибухи, аварії з викидом сильнодіючих отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних і та інших забруднювальних речовин, раптове руйнування споруд, обладнання тощо.
Аварії поділяються на дві категорії:
— до І категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства; збільшилась концентрація забруднювальних речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.
— до II категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше.
Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього керівника робіт або іншу посадову особу підприємства, які в свою чергу зобов'язані повідомити роботодавця. Останній або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.
Роботодавець або уповноважена ним особа зобов'язані негайно повідомити про аварію територіальний орган Держнаглядохоронпраці, орган, до сфери управління якого належить підприємство, відповідну місцеву держадміністрацію або виконавчий орган місцевого самоврядування, штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а в разі травмування або загибелі працівника також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду.
Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться згідно вимог Положення щодо розслідування нещасних випадків.
Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісіями, що утворюються:
?у разі аварій І категорії — наказом центрального органу виконавчої влади чи розпорядженням відповідної місцевої держадміністрації;
у разі аварій II категорії — наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, чи розпорядженням районної держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування.
У ході розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що спричинили її, встановлює факти порушення вимог законодавства та нормативних актів з питань охорони праці, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування та технологічних регламентів, визначає якість виконання будівельно-монтажних робіт або окремих вузлів, конструкцій, їх відповідність до вимог технічних і галузевих нормативних актів та проекту, встановлює осіб, відповідальних за виникнення аварії, намічає заходи щодо ліквідації її наслідків та запобігання подібних аварій.
Комісія з розслідування зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5. У разі необхідності проведення додаткових досліджень або експертизи зазначений термін може бути продовжений органом, який призначив комісію.
За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії з розслідування затверджує заходи щодо запобігання подібних аварій і притягає до відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці.
Технічне оформлення матеріалів розслідування аварії проводить підприємство, де сталася аварія, яке в п'ятиденний термін після закінчення розслідування надсилає їх прокуратурі та органам, представники яких брали участь у розслідуванні. Перший примірник акта розслідування аварії, внаслідок якої не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше двох років.
Контроль та нагляд за своєчасним і об'єктивним розслідуванням, документальним оформленням і обліком аварій, здійсненням заходів щодо усунення їх причин покладається на органи державного управління та нагляду за охороною праці.
Гігієнічна класифікація праці за напруженістю та важкістю.
Атестація робочих місць порядок проведення.
У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постанова кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. за №442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці. Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров`я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.
Атестація робочих місць передбачає:
комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх характеристик стандартам безпеки, будівельним та санітарним нормам і правилам;
виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;
установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;
визначення (підтвердження) права працівників на пільги;
аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку чинників виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня. На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах.
Особливості операторської роботи. Вимоги безпеки до робочих місць.
Класифікація факторів середовища людина-оператор.
Трудова діяльність людини відбувається завжди в певному просторі та часі, певними засобами праці, у межах конкретних взаємовідносин, які виникають між людьми у процесі їх трудової діяльності. Якщо під середовищем розуміти сукупність умов та впливів, що існують у певному оточенні, то можна сказати, що людська трудова діяльність здійснюється у виробничому (або трудовому) середовищі. Таким чином, виробниче середовище можна визначити як сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів, що впивають на людину в процесі її трудовох діяльності.
Певне виробниче середовище містить всі фактори, з якими людина зустрічається у процесі трудової діяльності, - як елементи фізичного середовища, на які людина та застосовувані в процесі праці засоби можуть безпосередньо впливати, так і взаємовідносини, що виникають у ході трудової діяльності учасників трудового процесу.
Специфіка використання ПЕОМ полягає в тому, що у процесі діалогу людини та машини користувач сприймає інтелектуальну машину як рівноправного співрозмовника. Тому виникає багато абсолютно нових психологічних та психофізіологічних проблем, зміст яких треьа враховувати при проектуванні трудового процесу.
Другою важливою складовою трудового процесу користувача ПЕОМ є значне інформаційне навантаження, наслідком якого може бути підвищення фізіологічної вартості роботи. Інформаційний характер діяльності накладає істотний відбиток на природу впливу комп’ютера на організм працюючої людини. Значне навантаження на центральн нервову та зорову системи викликає підвищення нервово-емоційного напруження, та, як наслідок, негативно впливає на серцево-судинну систему. Вплив інформаційног фактора може виявитися вирішальним у формуванні рівня розумової працездатності та обумовлювати стан здоров’я людини.
Ще однією важливою стороною функціонування організму користувача комп’ютера є вплив на нього комплексу факторів трудового середовища, що включають дію електромагнітних хвиль різних частотних діапазонів, статичної електрики, шуму, мікрокліматичних факторів та ін.; вплив хімічних та біологічних факторів, частіше за все, буває незначним та мало пов’язаним та мало пов’язаним з функціонуванням власне комп’ютера, рівень більшості цих комплексів факторів не перевищує гранично допустимих значень. Проте вплив специфічного для ВДТ комплексу цих факторів може справити негативний тиск на здоров’я людини.
Оскільки процес праці користувача ВДТ пов’язаний з використанням комп’ютера та багатьох інших пристроїв, виникає цілий ряд ергономічних проблем, вирішення яких може значно знизити навантаження, що діє на людину під час роботи. В даному контексті група факторів ергономіки обмежується тільки факторами конструювання робочог місця користувача і не охоплює факторів формування раціонально побудованих символів н екрані та інших, зміна яких важлива тільки при конструюванні нової техніки, а не при використанні вже існуючих комп’ютерів.
Робота користувача ВДТ ПЕОМ частіше за все проходить за активної взаємодії з іншими людьми. Тому виникають питання раціоналізації міжособових взаємовідносин. Цей комплекс питань порушує як психологічні, так і соціально-психологічні аспекти трудових взаємовідносин.
Таким чином, на користувача комп’ютера впливають чотири групи факторів трудового середовища:
фізичні фактори (електормагнітні хвилі, електростатичні поля, шум, парметри мікроклімату, світлотехнічні показники);
інформаційні фактори (вплив інформаційного середовища);
ергономічні фактори (ергономічні параметри моніторів);
соціально-психологічні фактори.
Урахування рівня та специфіки впливу цих факторів на працездатність та здоров’я користувачів комп’ютерів дасть можливість конструювати раціональне трудове середовище, у якому людина не тільки збереже своє здоров’я, а й зможе продуктивно працювати.
Дія шкідливих речовин на організм, нормування та захист.
Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різно-манітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах. Шкідлива речовина — це речовина, що контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього і наступних поколінь.
Шкідливі речовини можуть потрапити в організм людини через органи дихан-ня, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки. Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, а через шкіру — переважно рідини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання, аби при внесенні їх у рот забрудненими руками.
Основним шляхом, яким найчастіше потрапляють промислові шкідливі речови-ни в організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2) всмокту-вальній поверхні легень утворюються сприятливі умови для надходження шкідливих речовин у кров, якою вони розносяться по всьому організму. Слід зазначити, що ураження шкіри (порізи, рани) прискорюють потрапленню шкідливих речовин у організм людини.
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом у організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовин, їх кількості, часу дії, шляху, яким вони потрапили в організм, метеорологічних
умов, індивідуальних особливостей організму та ін. Гострі отруєння виникають у результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень тощо). Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець тощо). Шкід-ливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому нерівномірно. Най-більша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору — в зубах, марганцю — в печінці і т. п. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване
«депо» і затримуватись у ньому тривалий час.
При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише накопичуватись
в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати «накопичення» функціональ-
них ефектів (функціональна кумуляція).
В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хі-
мічні речовини та промисловий пил.
Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на:
загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксидвуглецю, толуол, анілін та ін.);
подразнювальні, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизовихоболонок (хлор, аміак, сірководень, озон та ін.);
сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на ос-нові нітросполук та ін.);
— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест та ін.);
мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивніречовини, формальдегід та ін.);
такі, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бен-зол, свинець, марганець, нікотин та ін.).
Слід зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин: за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлун- кові, печінкові, ниркові і т. д.), за основною шкідливою дією (задушливі, наркотичні, подразнювальні і т. д.), за тривалістю дії (летальні, тимчасові, короткочасні) та ін.
Виробничий пил досить поширений небезпечний та шкідливий виробничий чинник. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства і т. п. Залежно від походження пил може бути органічним (тваринний, рослинний), неорганічним (металевий, мінеральний) та змішаним.
Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій у легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу. Шкідливість виробничого пилу зумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легень, у першу чергу пневмоконіози.
Уражаюча дія пилу, в основному, визначається дисперсністю (розміром) частинок пилу, їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею і т. п.
Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники, як правило, зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин у тому числі й пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою, взаємопослабленою чи «незалежною». На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі і небезпечні чинники. Наприклад, підвищена температура і вологість як і значне м'язове напруження, в більшості випадків підсилюють дію шкідливих речовин.
Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов'язкові попередні (при прийнятті на роботу) та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.
НОРМУВАННЯ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість у повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку максимальну концентрацію шкідливої речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) не призводить до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє несприятливого впливу на здоров'я нащадків.
За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець,ртуть, озон та ін.).
2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1 — 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана тасоляна, хлор, фенол, їдкі луги та ін.).
3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1 —10,0 мг/м* (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий та ін.).
4-й — речовини малонебезпечйі, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин, ацетон, гас та ін.).
Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин у повітрі робочої зони наведені в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4.
ГДК деяких шкідливих речовин у повітрі робочої зони

Примітки: 1. Умовні позначення: п — пари; а — аерозолі; п+а — суміш парів та аерозолю; О — гостронапра-влена дія; А — алергічна дія; К — канцерогенна дія; Ф — фібріогенна дія; «+» — вимагається спеціальний захист шкіри та очей. 2. Два значення у 3-ій графі означають максимальну разову (числівник) та середньозмінну (знаменник) ГДК.
При вмісті в повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованої дії необхідно дотримуватись наступної умови:

де С1, С2, С3 ... Сп— фактичні концентрації шкідливих речовин у повітрі, мг/м3, ГДК2... ГДКп— граничнодопустимі концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/ м3.
До шкідливих речовин односпрямованої дії належать шкідливі речовини, які є близькими за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.
При одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин, що не мають односпрямованої дії, ГДК залишаються такими самими, як і при їх ізольованій дії.
Для контролю концентрації шкідливих речовин у повітрі виробничих приміщень та робочих зон використовують наступні методи:
експрес-метод. який грунтується на явищі колориметрії (зміні кольору індикаторного порошку в результаті дії відповідної шкідливої речовини) і дозволяє швидкота з достатньою точністю визначити концентрацію шкідливої речовини безпосередньо у робочій зоні. Для цього методу використовують газоаналізатори (УГ-2,ГХ-4, СТХ-17.ФОН-1 та інші).
лабораторний метод, що полягає у відборі проб повітря з робочої зониі проведенні фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричногота ін.) в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє одержати точні результати, однаквимагає значного часу.
метод неперервної автоматичної реєстрації вмісту в повітрі шкідливих хімічних речовин з використанням газоаналізаторів та газосигналізаторів (ФКГ-ЗМ нахлор, «Сирена-2» на аміак, «Фотон» на сірководень, стаціонарні широкого спектра:ЩИТ-2,СПА-1,СГХ-18).
Запиленість повітря можна визначити ваговим, електроіндукційним, фотометричним та іншими методами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після протягування через нього певного об'єму запиленого повітря, а потім вираховують вагу пилу в міліграмах на кубічний метр повітря.
Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, ступенем небезпеки ураження працюючих тощо. Контроль (вимірювання) може проводитись неперервно, періодично протягом зміни, щоденно, щомісячно і т. д. Неперервний контроль із сигналізацією (перевищення ГДК) повинен бути забезпечений, якщо в повітря виробничих приміщень можуть потрапити шкідливі речовини гостронаправленої дії.
2.3.3. ЗАХИСТ ВІД ШКІДЛИВОЇ ДІЇ РЕЧОВИН НА ВИРОБНИЦТВІ
До загальних заходів та засобів попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих належать:
— вилучення шкідливих речовин у технологічних процесах, заміна шкідливихречовин менш шкідливими і т. п. Наприклад, свинцеві білила замінені на цинкові,метиловий спирт —Іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання —миючими розчинами на основі води;
— удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);
— автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами, при якихможливий безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;
— герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування (під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;
— нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціонування повітря, очистки викидів у атмосферу; ,
попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;
контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;
використання засобів індивідуального захисту.
Мікроклімат виробничих приміщення вплив на персонал, нормування та шляхи створення оптимальних параметрів.
Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих, приміщеннях., під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення.
Незважаючи на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть змінюватись, іноді навіть значно, температура тіла людини залишається постійною (36,6 °С). Властивість організму людини підтримувати тепловий баланс із навколишнім середовищем називаються терморегуляцією. Нормальне протікання фізіологічних процесів, а отже і хороше самопочуття можливе лише тоді, коли тепло, що виділяється організмом людини, постійно відводиться в навколишнє середовище. Мікрокліматичні умови, з,а яких це має місце вважаються найкращими. Кількість тепла, що утворюється в організмі людини залежить від фізичних навантажень, а рівень тепловіддачі — від мікрокліматичних умов, головним чином, температури повітря (табл. 2.2).
Таблиця 2.2Кількість тепла та вологи, що виділяється однією людиною

Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьома основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.
Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла віддається випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.1, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він обезводнюється, порушується обмін речовин. Тому працівники «гарячих» цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

Рис. 2.1 Вплив температури повітря на продуктивність праці (а) на тепловіддачу організму людини (б): І — випромінюванням і конвекцією; II — випаровуванням
Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.
Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.
Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.
Можливості організму пристосовуватись до метеорологічних умов значні, однак не безмежні. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати ЗО—31 °С при відносній вологості 85% чи 40 °С при
відносній вологості 30%. При виконанні фізичної роботи ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегу-лятативній функції організму при tn= 25—26 °С (відносна вологість 40—60%).
Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні.
НОРМАЛІЗАЦІЯ ПАРАМЕТРІВ МІКРОКЛІМАТУ
На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диферен-ційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.
Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.
Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в таблиці 2.3. Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища tcd. При tcd < +10 °С — холодний період, а якщо tcd> +10 °С — теплий період року.
Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю.
Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати:
35 Вт/ж2, при*опроміненні 50% і більше поверхні тіла; 70 Вт/м2, при опроміненні від 25% до 50% поверхні тіла
Таблиця 2.3
Оптимальні та допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Примітка: * Більша швидкість руху повітря у теплий період року відповідає
максимальній допустимій температурі повітря, менша — мінімальній.
Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється
визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його
руху може братися також нижче 0,1 м/с — при легкій роботі й
нижче 0,2 м/с — при роботі середньої важкості та важкій.
Механічна вентиляція - облаштування та розрахунок. Системи кондиціонування повітря.
Механічна вентиляція – облаштування та розрахунок
Для підтримання в приміщенні нормальних параметрів повітряного середовища, яке відповідає санітарно-гігієнічним і технологічним вимогам, влаштовують вентиляцію.
Вентиляція – це організований і регульований обмін повітря, який забезпечує видалення з приміщення повітря, забрудненого шкідливими речовинами (гази, пари, пил), а також для покращення метеорологічних умов в приміщенні. Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками:
спосіб організації повітрообміну - природна, механічна та змішана (застосовується і природна, і механічна вентиляція);
спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);
призначення (загальнообмінна та місцева).
Найбільш досконалою системою механічної вентиляції є кондиціонування повітря, яке застосовується для штучного створення оптимальних параметрів мікроклімату у виробничих, адміністративних, громадських приміщеннях або на робочих місцях. Створення та підтримання постійних чи змінюваних параметрів повітряного середовища проводиться автоматично незалежно від зміни зовнішніх метеорологічних умов та всередині приміщення (при частковій рециркуляції повітря) і здійснюється в спеціальних установках – кондиціонерах.
Вибір системи кондиціонування, її продуктивність вибирається на основі розрахунків необхідного повітрообміну L, м3/год, для кожного періоду року. Кількість повітря, заданих параметрів, яке необхідно подати в приміщення, визначається за кількістю тепла, вологи і шкідливих речовин, що виділяються в ньому. При одночасному виділенні в приміщення шкідливих речовин, тепла і вологи приймають найбільшу кількість повітря, яка одержана в розрахунках для кожного виду виробничих шкідливих виділень. Нижче наведено методи розрахунків повітрообміну.
Розрахунок повітрообміну за газовиділенням

• L - кількість припливного повітря, яке необхідно ввести для зменшення вмісту газу в приміщенні, м3/год
• q - кількість виділених газів, парів та пилу, мг/год (при розрахунку за СО2, кількість вуглекислого газу, який виділяє одна людина приймаємо за таблицею 2);
• С1 і С2 - граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих газів або парів мг/м3, відповідно в повітрі робочого приміщення і вміст речовини у припливному, можна прийняти (значення ГДК див. таблиця 3,4);
Кількість вуглекислоти, що виділяється людиною залежить від декількох факторів: віку людини, характеру роботи, яку вона виконує.
Розрахунок повітрообміну за надлишковим теплом

L - кількість припливного повітря, яке необхідно ввести в приміщення для поглинання надлишкового тепла, м3/год;
tвн і tзовн - відповідно, температура внутрішнього і зовнішнього (припливного) повітря, (температура припливного повітря в основному приймається на 5 – 10 (C нижче температури повітря в приміщенні), (C;
? - густина зовнішнього повітря, кг/м3 (таблиця 5);
с - теплоємність повітря
Qнадл - надлишкове тепло, яке визначається різницею тепла, що надходить в приміщення (Qнадх) та втратами тепла з приміщення (Qвідх), ккал/год.


Q1 - надходження тепла від комп'ютерної техніки, ккал/год;

860 - тепловий еквівалент, ккал/кВт;
k - коефіцієнт втрат (k= 0.25 -0.3 - для системного блоку і 0.3-0.36 - для монітору з ЕПТ);
N1 - потужність комп'ютерної техніки;
n - кількість комп'ютерної техніки;
Q2 - надходження тепла від світильників, ккал/год;

n - кількість світильників;
N2 - споживана потужність світильників, кВт;
k - коефіцієнт втрат (k= 0.9 для потужних ламп розжарювання, 0.95 - для ламп розжарювання малої та середньої потужності, 0.4-0.6 - для люмінісцентних ламп);
N2 = pп . S
S – площа приміщення, м2;
pп – питома потужність, Вт/ м2 (таблиця 6) ;
Q3 - надходження тепла від людей, ккал/год;

n - кількість працюючих;
qлюд - надходження тепла від однієї людини (таблиця 8);
Q4 - надходження тепла від сонячної радіації через вікна, ккал/год; (площа вікон для приміщень з ПК повинна складати не менше 20% площі підлоги);

m - число вікон;
S - площа одного вікна, м2;
k - коефіцієнт, який враховує матеріал віконного переплетення;
k=1.3 вікна дерев’яні одинарні,
k=0.9 подвійні,
k=1.45 металеві одинарні,
k=1.00 металеві подвійні,
k=0.6 матові
qскл - надходження тепла через 1м2 вікна при різній орієнтації вікон,
qскл. = l50 ккал/(м2 (год) - південь;
qскл. = l00 ккал/(м2 (год) – південний-схід, південний-захід;
qскл. = 60 ккал/(м2 (год) - захід, схід.
• Qвідх - втрати тепла з приміщення через стіни, двері, вікна, ккал/год;

• ( - теплопровідність стін, ккал/(год*град*м) ((= 0.75ккал/(год*град*м) для будівель з силікатної цегли);
• S - площа стін, м2;
• ( - товщина стін, м ((= 0.25 м для будівель 1-шої групи).
Розрахунок повітрообміну за вологовиділенням
Об(єм повітря необхідний для зниження відносної вологості до вимог ГОСТ 12.1.005-88:
, м3/год
(m – сумарна кількість водяних парів, яка потрапляє в приміщення, г/год.
( - густина повітря при температурі приміщення, (таблиця 5.), кг/м3;
dвн –вміст вологи у приміщенні при заданій температурі (абсолютна вологість);
dзов - вміст вологи у зовнішньому повітрі (абсолютна вологість);
d=dмакс*(/100,
де d – абсолютна вологість,
( - відносна вологість повітря,
dмакс – максимальний вміст вологи у повітрі, (таблиця 7).
Кількість вологи, яка виділяється від перебування людей у приміщенні: (m = n*W
n – кількість працюючих; W – кількість вологи, яку виділяє організм людини протягом години
Системи опалення порівняльна характеристика.
18. Іонізуюче випромінювання вплив на людину, принципи нормування та захист.
Радіоактивність -- явище самочинного розпаду нестабільного нукліду. Перетворення, які відбуваються в ядрах, називають-ся радіацією.
Іонізаційне випромінювання характеризується: ?-випромінювання – потік ядер гелію; ?-випромінювання – потік електронів; ?-випромінювання – фотони світла.
Вплив на організм людини:
?-випромінювання затримуються листком паперу, через шар шкіри не проникають;
?-випромінювання мають меншу іонізаційну здатність, але більшу проникну здатність;
?-випромінювання мають малу іонізаційну здатність, але найбільшу проникну здатність.
Доза випромінювання – це кількість енергії, яку поглинув об’єкт.
Розрізняють два види:
доза поглинання dn = dE/dm (рад) – кількість Е, яка поглинається одиницею маси тіла. Еквівалентна доза (різновид дози поглина-ння) dекв. = к*dn (бер) к – відносна біологічна ефективність.K? = 20, K?,? = 1.
доза опромінення – кількість заряду, який виникає в результаті іонізації маси поверхні do = dQ/dm.
Вплив радіації на організм людини:
гостре ураження – коли одержала гостру дозу. Три смертельні дози: 100Гр – пошкодження центральної нервової системи, 10 – 50Гр пошкодження, крововилив кишково-порожнинного тракту, 3 – 5 Гр – пошкодження клітин мозку.
хронічне ураження – ракові захворювання.
Населення нормується за трьома категоріями:
персонал, який працює з радіоактивними речовинами
люди, які не працють з радіоактивними речовинами
все інше населення.
Засоби захисту: технічні і організаційні.
Технічні: захист віддаллю, скорочення часу опромінення, екрану-вання, ?-випромінювання, ?-випромінювання, ?-випромінювання, індивідуальний захист. Організаційні: дозиметр (визначення дози радіації).
Джерела електромагнітного випромінювання. Вплив електромагнітних полів на здоров'я користувачів комп'ютера.
Монітори, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного і високочастотного електромагнітного випромінювання (БМВ).
Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зіткнення пучка електронів із внутрішньою поверхнею екрана ЕПТ. Як правило, скло кінескопа непрозоре для рентгенівського випромінювання, при значенні прискорюючої анодної напруги менше 25 кВ енергія рентгенівського випромінювання майже повністю поглинається склом екрана, у той час як при перевищенні цього значення рівень рентгенівського випромінювання значно зростає до небезпечного для здоров'я. У нормально працюючого монітора рівні рентгенівського випромінювання не перевищують рівня звичайного фонового випромінювання - менше половини міліРема на годину - набагато нижче допустимого рівня. Із збільшенням відстані інтенсивність випромінювання зменшується в геометричній прогресії.
Джерелом електростатичного поля є позитивний потенціал, який подається на внутрішню поверхню екрана для прискорення електронного променя. Напруженість поля для кольорових дисплеїв може досягати 18 кВ. Із зовнішньої сторони до екрана притягаються з повітря негативні частинки, які при нормальній . вологості мають певну провідність. Якщо зовнішня поверхня екрана заземлена, тоді негативний заряд на ній знижує електростатичний потенціал на 0-50% для сухого повітря і більше ніж, на 50% для вологого.
Джерелами ЕМВ є блоки живлення від мережі (частота - 50 Гц), система кадрової розгортки (5 Гц - 2 кГц), система рядкової розгортай (2-400 кГц), блок модуляції променя ЕПТ (5-10 МГц). Електромагнітне поле має електричну (Е) і магнітну (Н) складові, причому взаємозв'язок їх досить складний. Оцінка складових електричного і магнітного полів здійснюється окремо.
Електромагнітні поля біля комп'ютера (особливо низькочастотні) негативно впливають на людину. Вчені встановили, що, випромінювання низької частоти в першу чергу негативно впливає на центральну нервову систему, викликаючи головний біль , запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, стресу. Причому нервова система реагує навіть на короткі нетривалі впливи відносно слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Особливо страждають від цього процеси навчання і запам'ятовування. Низькочастотне електромагнітне поле може бути причиною шкірних захворювань (висипка, себороїдна екзема, рожевий лишай та ін.), хвороб серцево-судинної системи і кишково-шлункового тракту; воно впливає на білі кров'яні тільця, що призводить до виникнення пухлин, у тому числі і злоякісних. Електростатичне поле великої напруженості здатне змінювати і переривати клітинний розвиток, а також викликати катаракту з наступним помутнінням кришталика.
Рівні електромагнітних випромінювань моніторів, що вважаються безпечними для здоров'я, регламентуються нормами МРК II 1990:10 Шведського національного комітету по вимірах і випробовуваннях, що вважаються базовими і більш жорсткими нормами ТСО '91, '92, '95, '99, '03 Шведської конфедерації профспілок (табл. 2.9.). Українські нормативні документи ДНАОП 0.00-1.31-99 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» та ДСанПіН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміканалами електронно-обчислювальних машин» повністю збігаються у частині рівнів ЕМВ з вимогами МРК II.
Згідно з МРК II та ДСанПіН 3.3.2.007-98 напруженість електромагнітного поля на відстані 0,5 м навколо ПК по електричній
Таблиця 2.9. Вимоги національних та міжнародних стандартів на рівні випромінювань
складовій та магнітній складовій, а також величина електростатичного потенціалу не повинні перевищувати значень, які наведено в таблиці 2.10.6. Потужність дози рентгенівського випромінювання на відстані 5 см від екрану та інших поверхонь ПК не повинна перевищувати 100 мкР/год., а інтенсивність ультрафіолетового випромінювання на відстані 0,3 м від екрану не повинна перевищувати в діапазоні довжин хвиль 400-320 нм -2 Вт/м2, 320-280 нм - 0,002 Вт/м2; а в діапазоні 280-200 нм - ультрафіолетового випромінювання не повинно бути відповідно до*ДСанШН 3.3.2.007-98. Згідно з ТСО '91, ТСО '92, ТСО '95, ТСО ’99 вимірювання напруженості електричного і магнітного полів та величини електростатичного потенціалу проводятьсяперед екраном на відстані 30 см від центра і 50 см навколо монітора.
Вимірювання інтенсивності електричного і магнітного полів відповідно до нових вимог стандарту ТСО '99 має проводитись при відбитті на екрані темних символів на світлому фоні. На інтенсивність електромагнітного випромінювання від системних блоків накладаються ті ж обмеження, що і на випромінювання моніторів.
Вимірювання електричного і магнітного поля, створюваного моніторами, мають проводитись у спеціальних приміщеннях (у радіочастотних безехових камерах) випробовувальних лабораторій. Фонові рівні електромагнітного поля в цих приміщеннях повинні становити: за електричною складовою не досягати 2 В/м у діапазоні частот від 5 Гц до 2 кГц та 0,2 В/м у діапазонах частот 2 кГц - 400 кГц та 3 МГц - ЗО МГц; за магнітною складовою не досягати 40 нТл в діапазоні частот 5 Гц - 2 кГц та 5 нТл в діапазонах частот 2 кГц - 400 кГц і 3 МГц - 30 МГц.
На деяких моніторах до недавнього часу були маркування Low Radiation (низьке випромінювання), на багатьох сучасних моніторах є маркування ТСО '99. Найбільш безпечними є монітори з установленим захистом по методу замкнутого металевого екрана. Цей фізичний принцип реалізується шляхом створення додаткового металевого внутрішнього корпусу, що замикається на вмонтований захисний екран. У результаті таких заходів електричне і електростатичне поле вдається понизити до фонових значень уже на відстані 5—7 см від корпусу, а разом із системою компенсації магнітного поля така конструкція забезпечує максимальну безпеку для користувача.
Таблиця 2.10. Вимоги стандарту МРК до значень параметрів фільтрів екранів
Для моніторів, які не відповідають нормам, рекомендується:
1. Встановити захисний фільтр для екрана, що послабляє змінне електричне й електростатичне поля. Існує дві модифікації фільтрів: скляні і пластикові. ' ¦
На сьогодні для виконання всіх п'яти вимог Директиви Європейської Економічної Комісії до моніторів найкраще використовувати екранний фільтр Polaroid з круговим поляризатором (СР - фільтр), який складається з двох активних компонентів (шарів) - лінійного поляризатора і оптичного компенсатора (пластинки товщиною у чверть довжини хвилі). Вимоги стандарту МРК до захисних фільтрів наведені в табл. 2.10. СР-фільтр Роlaroid поглинає ультрафіолетове випромінювання, збільшує різкість символів, зменшує блимання екрана та відзначається порівняно високою ціною.
2. Для здійснення колективного захисту, якщо сусідні робочі місця потрапляють у зону впливу поля (на відстані 1,2-2,5 м від монітору), встановити захисне покриття задньої і бічних стінок, змонтувати спеціальні екрануючі панелі на задню і бічні сторони монітора, встановити перегородки між різними користувачами.
Санітарні норми й стандарти безпеки електромагнітного випромінювання. Засоби захисту користувачів ПК від електромагнітних полів.
Монітори, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, є джерелами електростатичного поля, м'якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного і високочастотного електромагнітного випромінювання (БМВ).
Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зіткнення пучка електронів із внутрішньою поверхнею екрана ЕПТ. Як правило, скло кінескопа непрозоре для рентгенівського випромінювання, при значенні прискорюючої анодної напруги менше 25 кВ енергія рентгенівського випромінювання майже повністю поглинається склом екрана, у той час як при перевищенні цього значення рівень рентгенівського випромінювання значно зростає до небезпечного для здоров'я. У нормально працюючого монітора рівні рентгенівського випромінювання не перевищують рівня звичайного фонового випромінювання - менше половини міліРема на годину - набагато нижче допустимого рівня. Із збільшенням відстані інтенсивність випромінювання зменшується в геометричній прогресії.
Джерелом електростатичного поля є позитивний потенціал, який подається на внутрішню поверхню екрана для прискорення електронного променя. Напруженість поля для кольорових дисплеїв може досягати 18 кВ. Із зовнішньої сторони до екрана притягаються з повітря негативні частинки, які при нормальній . вологості мають певну провідність. Якщо зовнішня поверхня екрана заземлена, тоді негативний заряд на ній знижує електростатичний потенціал на 0-50% для сухого повітря і більше ніж, на 50% для вологого.
Джерелами ЕМВ є блоки живлення від мережі (частота - 50 Гц), система кадрової розгортки (5 Гц - 2 кГц), система рядкової розгортай (2-400 кГц), блок модуляції променя ЕПТ (5-10 МГц). Електромагнітне поле має електричну (Е) і магнітну (Н) складові, причому взаємозв'язок їх досить складний. Оцінка складових електричного і магнітного полів здійснюється окремо.
Електромагнітні поля біля комп'ютера (особливо низькочастотні) негативно впливають на людину. Вчені встановили, що, випромінювання низької частоти в першу чергу негативно впливає на центральну нервову систему, викликаючи головний біль , запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, стресу. Причому нервова система реагує навіть на короткі нетривалі впливи відносно слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Особливо страждають від цього процеси навчання і запам'ятовування. Низькочастотне електромагнітне поле може бути причиною шкірних захворювань (висипка, себороїдна екзема, рожевий лишай та ін.), хвороб серцево-судинної системи і кишково-шлункового тракту; воно впливає на білі кров'яні тільця, що призводить до виникнення пухлин, у тому числі і злоякісних. Електростатичне поле великої напруженості здатне змінювати і переривати клітинний розвиток, а також викликати катаракту з наступним помутнінням кришталика.
Рівні електромагнітних випромінювань моніторів, що вважаються безпечними для здоров'я, регламентуються нормами МРК II 1990:10 Шведського національного комітету по вимірах і випробовуваннях, що вважаються базовими і більш жорсткими нормами ТСО '91, '92, '95, '99, '03 Шведської конфедерації профспілок (табл. 2.9.). Українські нормативні документи ДНАОП 0.00-1.31-99 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» та ДСанПіН 3.3.2.007-98 «Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміканалами електронно-обчислювальних машин» повністю збігаються у частині рівнів ЕМВ з вимогами МРК II.
Згідно з МРК II та ДСанПіН 3.3.2.007-98 напруженість електромагнітного поля на відстані 0,5 м навколо ПК по електричній
Таблиця 2.9. Вимоги національних та міжнародних стандартів на рівні випромінювань
складовій та магнітній складовій, а також величина електростатичного потенціалу не повинні перевищувати значень, які наведено в таблиці 2.10.6. Потужність дози рентгенівського випромінювання на відстані 5 см від екрану та інших поверхонь ПК не повинна перевищувати 100 мкР/год., а інтенсивність ультрафіолетового випромінювання на відстані 0,3 м від екрану не повинна перевищувати в діапазоні довжин хвиль 400-320 нм -2 Вт/м2, 320-280 нм - 0,002 Вт/м2; а в діапазоні 280-200 нм - ультрафіолетового випромінювання не повинно бути відповідно до*ДСанШН 3.3.2.007-98. Згідно з ТСО '91, ТСО '92, ТСО '95, ТСО ’99 вимірювання напруженості електричного і магнітного полів та величини електростатичного потенціалу проводятьсяперед екраном на відстані 30 см від центра і 50 см навколо монітора.
Вимірювання інтенсивності електричного і магнітного полів відповідно до нових вимог стандарту ТСО '99 має проводитись при відбитті на екрані темних символів на світлому фоні. На інтенсивність електромагнітного випромінювання від системних блоків накладаються ті ж обмеження, що і на випромінювання моніторів.
Вимірювання електричного і магнітного поля, створюваного моніторами, мають проводитись у спеціальних приміщеннях (у радіочастотних безехових камерах) випробовувальних лабораторій. Фонові рівні електромагнітного поля в цих приміщеннях повинні становити: за електричною складовою не досягати 2 В/м у діапазоні частот від 5 Гц до 2 кГц та 0,2 В/м у діапазонах частот 2 кГц - 400 кГц та 3 МГц - ЗО МГц; за магнітною складовою не досягати 40 нТл в діапазоні частот 5 Гц - 2 кГц та 5 нТл в діапазонах частот 2 кГц - 400 кГц і 3 МГц - 30 МГц.
На деяких моніторах до недавнього часу були маркування Low Radiation (низьке випромінювання), на багатьох сучасних моніторах є маркування ТСО '99. Найбільш безпечними є монітори з установленим захистом по методу замкнутого металевого екрана. Цей фізичний принцип реалізується шляхом створення додаткового металевого внутрішнього корпусу, що замикається на вмонтований захисний екран. У результаті таких заходів електричне і електростатичне поле вдається понизити до фонових значень уже на відстані 5—7 см від корпусу, а разом із системою компенсації магнітного поля така конструкція забезпечує максимальну безпеку для користувача.
Таблиця 2.10. Вимоги стандарту МРК до значень параметрів фільтрів екранів
Для моніторів, які не відповідають нормам, рекомендується:
1. Встановити захисний фільтр для екрана, що послабляє змінне електричне й електростатичне поля. Існує дві модифікації фільтрів: скляні і пластикові. ' ¦
На сьогодні для виконання всіх п'яти вимог Директиви Європейської Економічної Комісії до моніторів найкраще використовувати екранний фільтр Polaroid з круговим поляризатором (СР - фільтр), який складається з двох активних компонентів (шарів) - лінійного поляризатора і оптичного компенсатора (пластинки товщиною у чверть довжини хвилі). Вимоги стандарту МРК до захисних фільтрів наведені в табл. 2.10. СР-фільтр Роlaroid поглинає ультрафіолетове випромінювання, збільшує різкість символів, зменшує блимання екрана та відзначається порівняно високою ціною.
2. Для здійснення колективного захисту, якщо сусідні робочі місця потрапляють у зону впливу поля (на відстані 1,2-2,5 м від монітору), встановити захисне покриття задньої і бічних стінок, змонтувати спеціальні екрануючі панелі на задню і бічні сторони монітора, встановити перегородки між різними користувачами.
Звукопоглинання та звукоізоляція.
Вимоги до освітлення до офісних приміщень з ПК.
Приміщення з КТ повинні мати природне та штучне освітлення. При незадовільному освітленні знижується продуктивність праці користувачів КТ, можлива поява короткозорості, швидка стомлюваність.
Система освітлення повинна відповідати таким вимогам:
освітленість на робочому місці повинна відповідати характеру зорової роботи, який визначається трьома параметрами: об'єктом розрізнення - найменшим розміром об'єкта, що розглядається на моніторі персонального комп'ютера (ПК) та робочої станції (РС); фоном, який характеризується коефіцієнтом відбиття; контрастом об'єкта і фону;
необхідно забезпечити достатньо рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні монітора, а також в межах навколишнього простору;
на робочій поверхні повинні бути відсутні різкі тіні;
у полі зору не повинно бути відблисків (підвищеної яскравості поверхонь, які світяться та викликають осліплення);
величина освітленості повинна бути постійною під час роботи;
слід обирати оптимальну спрямованість світлового потоку і необхідний склад світла.
Природне освітлення в приміщеннях з КТ повинно відповідати вимогам СНиП II-4-79. Природне освітлення має здійснюватись через світлові прорізи, орієнтовані переважно на північ або північний схід і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості (КПО) не нижче 1,5%. Для захисту від прямих сонячних променів, які створюють прямі та відбиті відблиски на поверхні екранів і клавіатури, повинні бути передбачені сонцезахисні пристрої, на вікнах мають бути жалюзі або штори. Задовільне природне освітлення легше створити в невеликих приміщеннях на 5-8 робочих місць.
Штучне освітлення в приміщеннях з робочими місцями, обладнаними ПК та РС, має здійснюватись системою загального рівномірного освітлення. У виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях, у разі переважної роботи з документами, допускається застосування системи комбінованого освітлення (крім системи загального освітлення додатково встановлюються світильники місцевого освітлення).
Значення освітленості на поверхні робочого столу в зоні розміщення документів має становити 300—500 лк. Якщо ці значення освітленості неможливо забезпечити системою загального освітлення, допускається використовувати місцеве освітлення. При цьому світильники місцевого освітлення слід встановлювати таким чином, щоб не створювати відблисків на поверхні екрана, а освітленість екрана має не перевищувати 300 лк.
Як джерела штучного освітлення мають застосовуватись переважно люмінесцентні лампи типу ЛБ. Допускається застосування ламп розжарювання у світильниках місцевого освітлення.
Система загального освітлення має становити суцільні або переривчасті лінії світильників, розташованих збоку від робочих місць (переважно ліворуч), паралельно лінії зору працюючих. Для загального освітлення допускається використання світильників таких класів світлорозподілу: прямого світла - П; переважно відбитого світла - В. Для загального освітлення можна застосовувати світильники серії ЛПО 36 із дзеркальними тратами, укомплектовані високочастотними пускорегулювальними апаратами (ВЧ ПРА) тільки в модифікації «Кососвітло». Застосовувати світильники без розсіювачів та екрануючих гратів забороняється.
Яскравість світильників загального освітлення в зоні кутів випромінювання від 50' до 90" з вертикаллю в поздовжній та поперечній площинах повинна становити не більше ніж 200 кд/м2, захисний кут світильників - не менше ніж 40*. Показник осліпленості для джерел загального штучного освітлення у кабінетах і класах з ПК не повинен бути більше 20, а показник дискомфорту -ве більше 40.
У приміщеннях з КТ необхідно передбачити обмеження прямих відблисків від джерел природного та штучного освітлення та обмеження відбитих відблисків на робочих поверхнях (екран, стіл, клавіатура). Яскравість світлових поверхонь (вікна, джерела штучного освітлення тощо), що розташовані в полі зору, не повинна перевищувати 200 кд/м2. Яскравість відблисків на екрані ПК не повинна перевищувати 40 кд/м2, а яскравість стелі при застосуванні системи відбитого освітлення не повинна перевищувати 200 кд/м2. Захистом від прямих відблисків повинно бути зниження яскравості видимої частини джерел світла шляхом застосування спеціальних розсіювачів, відбивачів та інших світлозахисних пристроїв, а також правильне розміщення робочих місць відносно джерел світла; від відбитих відблисків - правильне розміщення предметів, використання матових поверхонь предметів у приміщенні.
Необхідно обмежити нерівномірність розподілу яскравості в полі зору працюючих з ПК. Співвідношення яскравостей робочих поверхонь не повинно перевищувати 3 : 1, а співвідношення яскравостей робочих поверхонь та поверхонь стін, обладнання тощо -5:1.
Коефіцієнт запасу (К) для освітлювальних установок загального освітлення приймається рівним 1,4.
Величина коефіцієнта пульсації освітленості не повинна перевищувати 5%, що забезпечується застосуванням газорозрядних ламп у світильниках загального та місцевого освітлення з високочастотними пускорегулюючими апаратами (ВЧ ПРА) для світильників будь-яких типів. Якщо немає світильників з ВЧ ПРА, то лампи багатолампових світильників або світильники загального освітлення, розташовані поряд, слід вмикати на різні фази трифазної мережі.
Вимоги до рівнів шуму та вібрації. Методи захисту.
У приміщеннях з ЕОМ рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.003 ССБТ "Шум. Общие требования безопасности", СН 3223-85 "Санітарні норми допустимих рівнів шуму на робочих місцях", затверджених Міністерством охорони здоров'я СРСР, ГР N 2411-81 "Гігієнічні рекомендації по встановленню рівнів шуму на робочих місцях з урахуванням напруженості та тяжкості праці", затверджених Міністерством охорони здоров'я України.
Рівні шуму на робочих місцях осіб, що працюють з відеотерміналами та ЕОМ, визначені ДСанПіН 3.3.2-007-98.
Для забезпечення нормованих рівнів шуму у виробничих приміщеннях та на робочих місцях застосовуються шумопоглинальні засоби, вибір яких обгрунтовується спеціальними інженерно-акустичними розрахунками.
Як засоби шумопоглинання повинні застосовуватися негорючі або важкогорючі спеціальні перфоровані плити, панелі, мінеральна вата з максимальним коефіцієнтом звукопоглинання в межах частот 31,5 - 8000 Гц, або інші матеріали аналогічного призначення, дозволені для оздоблення приміщень органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Крім того, необхідно застосовувати підвісні стелі з аналогічними властивостями.
Рівні вібрації під час виконання робіт з ЕОМ у виробничих приміщеннях не повинні перевищувати допустимих значень, визначених в СН 3044-84 "Санитарные нормы вибрации рабочих мест", затверджених Міністерством охорони здоров'я СРСР, та ДСанПіН 3.3.2-007-98.
Параметри шуму:
частота f, Гц
звуковий тиск Р, Па - перемінна складового атмосферного тиску, що виникає при звуковій хвилі.
Інтенсивність (сила звука) J, Вт/м - енергія стерпна хвилею в одиницю часу віднесена до поверхні.
Відносний показник (рівень звукового тиску) L.
r - щільність середовища, через який проходить звук.
с - Швидкість поширення звука в середовищі
Нормування шуму.
З метою нормування діапазон розбивається на октавні смуги: f1, f2, f3, f4. У кожній смузі знаходяться fср.
Отримано середньогеометричні частоти: 63, 125, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц. Нормованою характеристикою шуму є рівень звукового тиску L, тому що самий звуковий тиск і інтенсивність змінюються в широких межах і їх нормувати неможливо. Також людське вухо підпорядковується закону Вебера - Фехнера: принцип відносності сприйняття шуму людиною. Поширено частотний метод аналізу шуму. Вимір рівня звукового тиску на среднегеометрических частотах із наступним порівнянням по ГОСТам.
шуму.
Захист від шуму досягається розробкою шумобезопасної техніки, застосуванням засобів і методів індивідуального і колективного захисту, будівельно-акустичними методами. Засоби колективного захисту діляться стосовно джерела шуму: понижуючі шум у джерелі виникнення (найбільше ефективно); понижуючі шум на шляхах його поширення. По способу реалізації:
Акустичні - грунтуються на акустичному вимірі помешкання і за принципом дії підбираються засоби звукоізоляції, звукопоглинання, віброізоляція, демпфірування, застосування глушителей шуму.
Будівельно-акустичні методи застосовують: екрани, звукоізоляцію, кабіни спостереження, дистанційне керування, кожухи, ущільнення і т.д. Найбільше ефективні звукоізолюючі матеріали: трипласт (композиційний матеріал); пластобетони з наповненням з опилок деревини, соломи і т.д. Звуковбирні матеріали: мармур, бетон, граніт, цеглина, ДВП, ДСП, войлок, мінераловата, матеріали з щілинною перфорацією.
Архітектурно-планувальні: раціональне розміщення робочих місць; раціональний режим праці і відпочинку. Організаційно-технічні.
Активна форма захисту - генерація шуму в противофазя до джерела. Засоби індивідуально захисту: навушники, вушні вкладки, шлемофони, каски.
24. Основні ергономічні вимоги до організації робочого місця користувачаПК.
Обладнання та організація робочих місць користувачів ПК мають забезпечувати відповідність конструкцій всіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру і особливостей трудової діяльності відповідно до ДСанПіН 3.3.2.007-98.
При розташуванні елементів робочого місця користувача ПК слід враховувати: робочу позу користувача, простір для розміщення користувача, можливість огляду елементів робочого місця, можливість ведення записів, розміщення документації і матеріалів, які використовуються користувачем.

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози. Робочі місця з ПК слід так розташовувати відносно вікон, щоб природне світло падало збоку переважно зліва (рис. 2.6). Робочі місця з ПК повинні бути розташовані від стіни з вікнами на відстані не менш ніж 1,5 м, від інших стін - на відстані не менше ніж 1 м. При розміщенні
місця поряд з вікном кут між екраном монітора і площиною вікна повинен складати не менше 90° (для виключення відблисків), частину вікна, що прилягає, бажано зашторити. Недопустиме розташування ПК, при якому працюючий повернений обличчям або спиною до вікон кімнати або до задньої частини ПК, в яку монтуються вентилятори. При розміщенні робочих столів з ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями ПК - 1,2 м, від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого ПК - 2,5 м (рис. 2.7).
Монітор повинен бути встановлений таким чином, щоб верхній край екрана знаходився на рівні очей. Екран монітора ПК має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів (рис. 2.8). Для забезпечення точного та швидкого зчитування інформації в зоні найкращого бачення площина екрана монітора повинна бути перпендикулярною нормальній лінії зору. Розташування екрана монітора ПК має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом ЗО" до нормальної лінії погляду користувача.
Клавіатура повинна бути розташована так, щоб на ній було зручно працювати двома руками. Клавіатуру слід розміщати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю. Кут нахилу клавіатури до столу повинен бути в межах від 5* до 15", зап’ястя та долоні рук мають розташовуватися горизонтально до площини столу (рис. 2.9).
Принтер повинен бути розміщений у зручному для користувача положенні, так, щоб максимальна відстань від користувача до клавіш управління принтером не перевищувала довжину витягнутої руки користувача.
Рис 2.9.
Положення зап'ястя та кисті при роботі на клавіатурі
Конструкція робочого стола повинна забезпечувати можливість оптимального розміщення на робочій поверхні обладнання, що використовується, з урахуванням його кількості та конструктивних особливостей (розмір монітора, клавіатури, принтера, ПК та ін.) і документів, а також враховувати характер роботи, що виконується. Висота робочої поверхні столу з ПК має регулюватися в межах 680-800 мм, а ширина і глибина - забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600-1400 мм, глибина - 800-1000 мм). Робочий стіл повинен мати простір для ніг висотою не менше ніж 600 мм, шириною - не менше ніж 500 мм, глибиною (на рівні колін) - не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги - не менше ніж 650мм.
Ноги не повинні бути витягнені при сидінні далеко вперед, тому що в такому разі м'язи будуть надто напружені; положення «нога на ногу» не рекомендується, тому що підвищується тиск на сідничний нерв і порушується кровообіг ніг.
Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом нахилу сидіння та спинки, поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400-500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15" вперед і до 5" - назад. Висота спинки стільця має становити 300±20 мм, ширина - не менше ніж 380 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1-30" від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260-400 мм.
Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки - 50-70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230-260 мм і відстанню між підлокітниками у межах 350-500 мм.
Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.
Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг шириною не менше ніж 300 мм, глибиною - не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки - до 20". Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю висотою 10 мм.
Режим праці та відпочинку користувачів ПК.
5.1. При організації праці, що пов'язана з використанням ВДТ ЕОМ і ПЕОМ, для збереження здоров'я працюючих, запобігання професійним захворюванням і підтримки працездатності слід передбачити внутрішньозмінні регламентовані перерви для відпочинку.
5.2. Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку мають передбачати додаткові нетривалі перерви в періоди, що передують появі об'єктивних і суб'єктивних ознак втомлення і зниження працездатності.
5.3. При виконанні протягом дня робіт, що належать до різних видів трудової діяльності, за основну роботу з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ слід вважати таку, що займає не менше 50 % часу впродовж робочої зміни, мають передбачатися:
- перерви для відпочинку і вживання їжі (обідні перерви);
- перерви для відпочинку і особистих потреб (згідно з трудовими нормами);
- додаткові перерви, що вводяться для окремих професій з урахуванням особливостей трудової діяльності.
5.5. Тривалість обідньої перерви визначається чинним законодавством про працю і Правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства (організації, установи).
5.6. Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ розроблено з урахуванням характеру трудової діяльності, напруженості і важкості праці диференційовано для кожної професії.
5.7. За характером трудової діяльності виділено три професійні групи згідно з діючим класифікатором професій (ДК - 003 - 95 і Зміна N 1 до ДК - 003 - 95):
1) розробники програм (інженери-програмісти) - виконують роботу переважно з відеотерміналом та документацією при необхідності та інтенсивного обміну інформацією з ЕОМ і високою частиною прийняття рішень. Робота характеризується інтенсивною розумовою творчою працею з підвищеним напруженням зору, концентрацією уваги на фоні нервово-емоційного напруження, вимушеною робочою позою, загальною гіподинамією, періодичним навантаженням на кисті верхніх кінцівок. Робота виконується в режимі діалогу з ЕОМ у вільному темпі з періодичним пошуком помилок в умовах дефіциту часу;
2) оператори електронно-обчислювальних машин - виконують роботу, яка пов'язана з обліком інформації одержаної з ВДТ за попереднім запитом, або тієї, що надходить з нього, супроводжується перервами різної тривалості, пов'язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з напруженням зору, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням середнього ступеня та виконується у вільному темпі;
3) оператор комп'ютерного набору - виконує одноманітні за характером роботи з документацією та клавіатурою і нечастими нетривалими переключеннями погляду на екран дисплея, з введенням даних з високою швидкістю, робота характеризується як фізична праця з підвищеним навантаженням на кисті верхніх кінцівок на фоні загальної гіподенамії з напруженням зору (фіксація зору переважно на документи), нервово-емоційним напруженням.
5.8. Встановлюються такі внутрішньозмінні режими праці та відпочинку при роботі з ЕОМ при 8-годинній денній робочій зміні в залежності від характеру праці:
- для розробників програм із застосуванням ЕОМ слід призначати регламентовану перерву для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожну годину роботи за ВДТ;
- для операторів із застосування ЕОМ слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 15 хвилин через кожні дві години;
- для операторів комп'ютерного набору слід призначати регламентовані перерви для відпочинку тривалістю 10 хвилин після кожною години роботи за ВДТ.
5.9. У всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ВДТ не повинна перевищувати 4 години.
5.10. При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.
5.11. З метою зменшення негативного впливу монотонності є доцільним застосовувати чергування операцій усвідомленого тексту і числових даних (зміна змісту роботи). Чередування вводу даних та редагування текстів.
5.12. Для зниження нервово-емоційного напруження, втомлення зорового аналізатору, поліпшення мозкового кровообігу, подолання несприятливих наслідків гіподинамії, запобігання втомі доцільні деякі перерви використовувати для виконання комплексу вправ, наведених в додатку 8.
5.13. В окремих випадках - при хронічних скаргах працюючих з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ на зорове втомлення, незважаючи на дотримання санітарно-гігієнічних вимог до режимів праці і відпочинку, а також застосування засобів локального захисту очей - допускаються індивідуальних підхід до обмеження часу робіт з ВДТ, зміни характера праці, чергування з іншими видами діяльності, не пов'язаними з ВДТ.
5.14. Активний відпочинок має полягати у виконанні комплексу гімнастичних вправ, спрямованих на зняття нервового напруження, м'язове розслаблення, відновлення функцій фізіологічних систем, що порушуються протягом трудового процесу, зняття втоми очей, поліпшення мозкового кровообігу і працездатності (дод. 8).
5.15. За умови високого рівня напруженості робіт з ВДТ показане психологічне розвантаження у спеціально обладнаних приміщеннях (в кімнатах психологічного розвантаження) під час регламентованих перерв або в кінці робочого дня (див. дод. 9).
Інженерно-технічні засоби безпеки.
Для захисту від дії небезпечних Факторів застосовуються колективні та індивідуальні засоби захисту. Можливо виділити чотири групи колективних засобів захисту: огороджувальні пристрої, запобіжні, сигналізаційні пристрої відключення системи попередження і системи дистанційного управління технологічними процесами.
1. Огороджувальні пристрої бувають стаціонарні, знімні і переносні. Стаціонарні огородження постійно закривають доступ до небезпечних зон і знімаються лише на час огляду, змащування і ремонту робочих органів. Такими огородженнями є корпуси обладнання, суцільні кожухи, бар'єри, незнімні огородження передач тощо.
Знімні огородження ставлять на обладнання в місцях, які вимагають періодичного доступу до небезпечних зон для допоміжних операцій, наприклад зміни інструменту, його заточки, завантаження і розміщення сировини в машинах періодичної дії і т. п. Знімні огородження слід блокувати з робочими органами, що забезпечують неможливість експлуатації машини при відкритих огородженнях.
Блокувальні пристрої, що використовують в знімних огородженнях, бувають механічні, електричні, фотоелектричні, електромеханічні і т.п.
Переносні огородження небезпечних зон встановлюються на час проведення ремонтно-будівельних робіт, наприклад для огородження траншей, монтажних та інших прорізів.
2. Запобіжні пристрої служать для попередження аварій і поломок окремих частин обладнання і пов'язаною з цим небезпекою травматизму. При порушенні встановлених параметрів запобіжні пристрої спрацьовують автоматично, відключаючи відповідне обладнання чи його вузол. За способом поновлення працездатності виключеного елементу запобіжні пристрої підрозділяють на три групи систем: з автоматичним поновленням ланцюгу після того, як контрольований параметр прийшов у норму (наприклад, запобіжний клапан установок, працюючих під тиском); з ручним поновленням ланцюгу органом управління (наприклад, електромагнітні розчіплювачі); з поновленням ланцюгу шляхом заміни слабкого запобіжного пристрою, який вийшов з ладу (наприклад, запобіжні мембрани, плавкі вставки, зрізуючі штифти).
Запобіжні пристрої, надзвичайно різноманітні за призначенням і конструктивним улаштуванням, встановлюються майже на всіх видах обладнання. Так, на вантажопідйомних пристроях встановлюються обмежувачі висоти підйому (кінцеві вимикачі), на центрифугах - обмежувачі швидкості, на верстатах -- пристрої, попереджуючі перевантаження (самовідновлюючі запобіжники, зрізуючі штифти і шпильки, фрикційні муфти і т.п.).
Сигналізаційні пристрої призначені для інформації персоналу про роботу обладнання і виникаючі при цьому небезпечні і шкідливі виробничі фактори. Сигналізація буває оперативна, попереджувальна та ін. За способом сповіщення оперативна і попереджувальна сигналізація поділяються на знакову, індикаторну, світлову, звукову, кольорову і комбіновану і використовуються для контролю різних параметрів: кількості продукту, тиску, температури і вологості середовища, хімічного складу, швидкості, параметрів вібрації і шуму тощо. До попереджувальної сигналізації відносяться також написи, що вивішуються на обладнанні: "Не включати -працюють люди!", "Обережно, отрута!".
Системи дистанційного управління дозволяють усунути дію на організм людини теплових випромінювань, запиленості, вібрації, шуму та інших шкідливих і небезпечних факторів. Дистанційне"управління застосовується на підприємствах по зберіганню і переробці зерна, хлібопекарних, кондитерських, пивоварних та ін. Впровадження в харчову промисловість потоково-механізованих ліній із пультами дистанційного управління дозволяє не лише покращити умови праці, але й підвищити її продуктивність.
Вимоги до розміщення обладнання на комп'ютеризованих робочих місцях.
Обладнання і організація робочого місця працюючих з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ мають забезпечувати відповідність конструкції всіх елементів робочого місця та їх взаємного, розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру і особливостей трудової діяльності (ГОСТ 12.2.032-78, ГОСТ 22.269-76, ГОСТ21.889-76).
Конструкція робочого місця користувача ЕОМ і ПЕОМ з ВДТ має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.
Робочі місця з ВДТ слід так розташовувати відносно світових прорізів, щоб природнє світло падало збоку переважно зліва.
При розміщенні робочих столів з ВДТ слід дотримувати такі відстані між бічними поверхнями ВДТ 1,2 м, відстань від тильної поверхні одного ВДТ до екрана іншого ВДТ - 2,5 м.
Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, принтера) і документів.
Висота робочої поверхні робочого столу з ВДТ має регулюватися в межах 680...800 мм, а ширина і глибина забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600...1400 мм, глибина - 800..1000 мм).
Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги –ніж 650 мм.
Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом і нахилу сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Шаг регулювання елементів стільця має становити: для лінійних розмірів -15...20 мм, для кутових 2...5 град. Зусиллярегулювання має не перевищувати 20 Н.
Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400...500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15 град. вперед і до 5 град. назад.
Висота спинки стільця має становити (300+-20) мм, ширина - не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини - 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1...30 град. від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260...400 мм.
Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50...70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230...260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350...500 мм.
Поверхність сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.
Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20 град. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.
Екран ВДТ має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600...700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.
Розташування екрана ВДТ має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +30 град. до нормальної лінії погляду працюючого.
Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100...300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовольному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури у межах 5...15 град. Висота середнього рядка клавіш має не перевищувати 30 мм. Поверхня клавіатури має бути матовою з коефіцієнтом відбиття 0,4.
Розташування пристрою введення - виведення інформації має забезпечувати добру видимість екрана ВДТ, зручність ручного керування в зоні досяжності моторного поля і за висотою -900...1300 мм, за шириною 400...500 мм.
Робоче місце з ВДТ слід обладнати пюпітром для документів, що легко переміщуються.
Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних випромінювань необхідно застосування приекранних фільтрів, локальних світлофільтрів (засобів індивідуального захисту очей) та інших засобів захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат.
При оснащеності робочого місця з ВДТ лазерним принтером параметри лазерного випромінювання повинні відповідати вимогам СанПіН N 5804-91.
Методика оцінки економічної ефективності заходів удосконалення умов та охорони праці.
Основні причини ураження електричним струмом.
Класифікація приміщень за електронебезпекою.
Технічні засоби безпеки електроустановок за нормальних режимів роботи.
Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується: конструкцією електроустановок; технічними способами та засобами захисту; організаційними та технічними заходами (рис. 3.20).

Рис. 3.20. Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок
Технічні способи та засоби захисту
Технічні способи та засоби захисту (ТСЗЗ) підрозділяють на (рис. 3.20):
ТСЗЗ при нормальних режимах електроустановок (ізоляція струмопровіднихчастин, забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин, попереджувальна сигналізація, мала напруга, електричний поділ мереж, вирівнюванняпотенціалів);
ТСЗЗ при переході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок (захисні заземлення, занулення, вимикання);
Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування.
Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок
Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.
Робочою називається ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом.
Додатковою називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом.
Подвійною_ називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Наприклад, додаткова ізоляція досягається шляхом виготовлення корпусів та рукояток електроустаткування із діелектричних матеріалів (пластмасові корпуси ручних електрифікованих інструментів, побутових електропристроїв тощо).
Посиленою називається покращена робоча ізоляція.
Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Навіть у нормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої початкові властивості, «старіє». Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди та випробовування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних, відповідно не рідше одного разу в два роки та в півріччя, перевіряють шляхом вимірювання відповідність опору ізоляції до норм. Для електромереж
напругою до 1000 В опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути не меншим ніж 0,5 МОм. Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин
передбачає застосування захисних огорож, блокувальних .пристроїв та розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці.
Захисні огорожі можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки і т. п.) застосовуються в електроустановках з напругою до 1000 В, а сітчасті — до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері повинні закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями.
Блокувальні пристрої за принципом дії поділяються на механічні, електричш та електронні. Вони забезпечують зняття напруги із струмопровідних частин при відкриванні огорожі та спробі проникнути в небезпечну зону.
Розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи у недосяжному місці забезпечує безпеку без захисних огорож та блокувальних пристроїв. Вибираючи необхідну висоту підвісу проводів під напругою враховують можливість випадкового доторкання до них довгих струмопровідних елементів, інструменту чи транспорту. Так висота підвісу проводів повітряних ліній електропередач відносно землі при лінійній напрузі до 1000 В повинна бути не меншою ніж 6 м.
Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світлодіоди і т. п.) та_звуковою (зумери, дзвінки, сирени). На виробництві широко використовують світлову сигналізацію для попередження про наявність напруги на тих чи інших частинах електроустаткування. Наприклад, при подачі напруги на електроустаткування на пульті керування загоряється сигнальна лампочка «Мережа».
Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В. При таких напругах струм, що може пройти через тіло людини є дуже малим і вважається відносно безпечним. Однак, гарантувати абсолютної безпеки неможливо, тому поряд з малою напругою використовують й інші способи та засоби захисту.
Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 36 В включно) та в особливо небезпечних приміщеннях (напруга до 12 В включно) для живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевого освітлення на виробничому устаткуванні. •
Джерелами такої напруги можуть слугувати батареї гальванічних елементів, акумулятори, трансформатори і т. п. На рис. 3.21 наведено схему трансформатора малої напруги, що містить металевий корпус /, магнітопровід 2, екран 3, обмотки малої4 та високої 5 напруги.

Отже, застосування малих напруг суттєво зменшує небезпеку ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що в свою чергу збільшує витрати кольорових металів (міді, алюмінію). Крім того, при малих напругах істотно зростають втрати електроенергії в мережі, що обмежує її протяжність. У силу вищеназваних обставин малі напруги мають обмежене використання.
Рис. 3.21. Схема рис. 3.22. Вирівнювання потенціалів
трансформатора при контурному заземленні
малої напруги
/ Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмопровідної частини, а також при контурному заземленні. Вертикальні заземлювачі в контурному заземленні (рис. 3.22) розміщуються як по контуру, так і всередині захищуваної зони і з'єднуються сталевими полосами. При замиканні струмопровідних частин на корпус, що приєднаний до такого контурного заземлення ділянки землі всередині контура набувають високих потенціалів, які наближаються до потенціалу заземлювачів. Завдяки цьому максимальні напруги доторкання Uдот та кроку U^ знижуються до допустимих значень.
Електричний поділ мережі передбачає поділ електромережі на окремі, електричне не з'єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів РТ з коефіцієнтом трансформації 1:1 (рис. 3.23). Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з великою ємністю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємність та високий опір ізоляції, то при цьому різко зменшується небезпека ураження людини струмом.
Технічні способи та засоби захисту при переході напруг на нормально неструмопровідні частини електроустановок
V/ Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення.
Захисне заземлення — це навмисне електричні з'єднання із землею або^з її еквівалентом металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою. Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустаткування (наприклад, ; внаслідок замикання на корпус при пошкодженні ізоляції) забезпечити захист людини від ураження електричним струмом при її доторканні до таких частин. Це досягається шляхом зниження до безпечних значень напруг доторкання та кроку.

Рис. 3.23. Схема електричної мережі до (а) та після- (б) поділу: Н — навантаження; РТ — роздільний трансформатор; ВН — мережа високої напруги;НН — мережа низької напруги
Якщо корпус устаткування є незаземленим і відбулося замикання на нього однієї із фаз, то доторкання людини до такого корпуса рівнозначно доторканню до фази. Якщо ж корпус електричне з'єднаний із землею (рис. 3.24, а), то він опиниться під напругою замикання U3= /Д,, а людина, яка доторкається до такого корпуса, згідно з формулою 3.21 потрапляє під напругу доторкання Udom= U3a. Струм, який пройде через людину, в такому випадку визначається із рівняння:
Iл=Udon/Rл = IзRзa/Rл (3.26)
звідки видно, що чим меншими є значення Rзта а, тим менший струм пройде через тіло людини, яка стоїть на землі і доторкається до корпуса устаткування. Таким чином, захист від ураження струмом забезпечується шляхом приєднання корпуса до заземлювача, який має малий опір заземлення Rз та малий коефіцієнт напруги доторкання а.
Із еквівалентної електричної схеми (рис. 3.24, б) видно, що людина (Rл) доторкаючись до заземленого корпуса, який опинився під напругою під'єднується до електричного кола однофазного струму паралельно опору заземлення R3. Оскільки опір заземлення малий, то основна частина струму замикання на землю пройде саме через нього, а через людину пройде малий (безпечний) струм. У цьому і полягає суть захисного заземлення. Причому струм, що пройде через людину зменшиться у стільки разів, у скільки опір людини більший за опір заземлення. Якщо прийняти, що опір людини ra= 1000 Ом, а опір заземлення Кз = 4 Ом, то струм, який пройде через людину, що доторкнулася до заземленого корпуса, котрий опинився під напругою, буде в 250 разів менший ніж у випадку, коли таке захисне заземлення відсутнє.

Рис. 3.24. Захисне заземлення:
a — схема доторкання людини до заземленого корпуса, який опинився під напругою; б — еквівалентна електрична схема
Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювач — провідник або сукупність електричко з'єднаних провідників, які перебувають у контакті із землею, або її еквівалентом. Заземлювачі бувають природні та штучні. Як природні заземлювачі використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівель і т. п.). Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35—50 мм (товщина стінок не менше 3,5 мм) та кутники (40x40 та 60x60 мм) довжиною 2,5—3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. В більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі знаходяться у землі на глибині h = 0,5—0,8 м (рис. 3.25). Вертикальні заземлювачі з'єднують між собою штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4x12 мм або прутком з діаметром не менше ніж 6 мм за допомогою зварювання. Приєднання заземлювального провідника до корпуса устаткування здійснюється зваркою або болтами. Об'єкти, що підлягають заземленню приєднуються до магістралі заземлення виключно паралельно за допомогою окремого провідника (рис. 3.26, а,б).
Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносного заземлення (рис. 3.26, а) полягає в тому, що можна вибрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором грунту (землі). Заземлювачі контурного заземлення (рис. 3.26, б) розташовують безпосередньо біля периметра (контура) дільниці, на якій знаходиться заземлюване устаткування. Це дозволяє вирівняти потенціали всередині контура, а відтак — знизити напругу доторкання та кроку. Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення.
Опір захисного заземлення в електроустановках напругою до 1000 В і потужністю понад [ 100 кВА не повинен перевищувати 4 Ом. Ця норма обумовлена величиною напруги, яка виникає між корпусом заземленого устаткування та землею у випадку пробою ізоляції, при якій струм, що проходить через людину, якщо вона доторкається до устаткування, є безпечним. Такою напругою замикання U3 прийнято вважати напругу до 42 В, а оскільки найбільший можливий струм замикання на землю в електроустановках до 1000 В становить 10 А, то максимально допустимий опір заземлення дорівнює
Rз = Uз/Iз = 42/10 = 4,2= 4 Ом.

Рис. 3.25. Схема розташування заземлювачів: 1 — заземлювачі; 2 — заземлювальний провідник

Рис. 3.26. Виносне (а) та контурне (б) заземлення: / — заземлювачі; 2 — заземлювальні провідники; 3 — устаткування
Відповідно до Правил улаштування електроустановок (ПУЕ) захисне заземлення належить виконувати: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму — у всіх електроустановках; при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В — лише в електроустановках, що знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також у зовнішніх електроустановках; при будь-якій напрузі змінного та постійного струму — у вибухонебезпечних установках.
В процесі експлуатації електроустановок можливе порушення цілісності заземлюваль-них провідників та підвищення опору заземлення вище норми. Тому ПУЕ передбачено проведення візуального контролю (огляду) цілісності заземлювальних провідників та вимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводять, як правило, при найменшій провідності грунту: літом — при найбільшому висиханні чи зимою — при найбільшому промерзанні грунту. Вимірювання опору заземлення належить проводити після монтажу електроустановки, після її ремонту чи реконструкції, а також не рідше одного разу на рік.
Захисне занулення застосовується в чотирьохпровідних мережах напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування використовується в тих випадках, що й захисне заземлення.
Занулення — це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою.
Нульовий захисний провідник — це провідник, який з'єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом.
При зануленні (рис. 3.27) у випадку замикання мережі на корпус / електроустановки виникає однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним та нульовим провідниками. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання 2 (перегорають плавкі запобіжники чи спрацьовують автоматичні вимикачі). Таким чином забезпечується захист людей від ураження електричним струмом.
Для зменшення небезпеки ураження струмом, яка виникає внаслідок обриву нульового провідника, влаштовують (багатократно) додаткове заземлення нульового провідника Rd (рис. 3.27).
Для того, щоб відбулося швидке та надійне вимкнення, необхідно, щоб струм короткого замикання Ікз перевищував струм захисного апарата Іап:
IK.3>kIan, (3.27)
де k — коефіцієнт кратності струму короткого замикання відносно струму захисного апарата (k = 1,5 — для автоматичних вимикачів; k = 3,0 — для плавких запобіжників).
Отже, при зануленні виключно важливе значення має правильний вибір запобіжникІЖ-Іа автоматичних вимикачів відповідно до величини струму короткрго замикання петлі фаза-нуль. При неправильному виборі плавкого запобіжника чи автоматичного вимикача, коли IK.3 < 3Iaв чи IK.3< 1,5Iaв , може не відбутися вимкнення
1 установки, на корпус якої перейшла напруга, а відтак буде існувати небезпека для людини при її доторканні до корпуса.
Слід зазначити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку.
Захисне вимикання застосовується, як основний або додатковий захисний засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення, або іншими способами захисту.
Захисне вимикання — це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.
Існує багато схем захисного вимикання. Як приклад розглянемо схему пристрою захисного вимикання, що наведений на рис. 3.28. Такий пристрій слугує додатковим захистом до заземлення і призначений для усунення небезпеки ураження струмом при Появі на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

Рис. 3.27. Схема захисного занулення Рис. 3.28. Схема пристрою захисного вимикання,
який реагує на напругу корпуса відносно землі
При пошкодженні ізоляції та переході напруги фази на корпус установки 1 спочатку проявляється захисна властивість заземлення, завдяки якій напруга на корпусі знижується до деякої величини Uкор = /3R3. Якщо значення Uкор буде вищим за гранично допустиму напругу Uкор.доп , то спрацює пристрій захисного вимикання: реле максимальної напруги Н, замкнувши контакти, подає живлення на котушку вимкнення KB, якa розмикає контакти автоматичного вимикача 2, при цьому установка від'єднується від електромережі.
Захисне заземлення. Розрахунок. Принцип нормування.
1.1. Загальні відомості
Існують наступні способи захисту, вживані окремо або в поєднанні один з одним: захисне заземлення, занулення, захисне відключення, електричне розділення мереж різної напруги, застосування малої напруги, ізоляція токоведущих частин, вирівнювання потенціалів.
У електроустановках (ЕУ) напругою до 1000В з ізольованою нейтраллю і в електроустановках постійного струму з ізольованою середньою крапкою застосовують захисне заземлення у поєднанні з контролем ізоляції або захисне відключення.
У цих електроустановках мережа напругою до 1000В, пов'язану з мережею напругою вище 1000В через трансформатор, захищають від появи в цій мережі високої напруги при пошкодженні ізоляції між обмотками нижчої і вищої напруги пробивним запобіжником, який може бути встановлений в кожній фазі на стороні нижчої напруги трансформатора.
У електроустановках напругою до 1000В з глухо-заземленою нейтраллю або заземленою середньою крапкою в ЭУ постійного струму застосовується занулення або захисне відключення. У цих ЕУ заземлення корпусів електроприймачів без їх заземлення забороняється.
Захисне відключення застосовується як основний або додатковий спосіб захисту у випадку, якщо не може бути забезпечена безпека застосуванням захисного заземлення або занулення або їх застосування викликає труднощі.
При неможливості застосування захисного заземлення, занулення або захисного відключення допускається обслуговування ЕУ з ізолюючих майданчиків.
1.1.1 Напруга дотику
Напругою дотику називається напруга на корпусі електроустаткування з пошкодженою ізоляцією, до якого може доторкнутися людина. Ця напруга залежить від стану заземлення, відстані між людиною і заземлювачем, опори підстави, на якій коштує людина.
На (мал. 3а) показаний вплив положення людини відносне заземлювача при одиночному заземлювачі на величину напруги дотику. Напруга дотику максимальна в положенні 1 людини, коли він стоїть в зоні нульового потенціалу і стосується заземленого устаткування; дорівнює нулю в положенні 2, коли людина стоїть на заземлювачі або його проекціях на поверхню землі, в деякому проміжному положенні людини напругу дотику має проміжне значення, яке міняється від О до Uз.

На (мал. 1б) показана залежність напруги дотику від положення людини при груповому заземлювачі. В цьому випадку Uпp має найбільше значення в положенні 1 людини, коли він знаходиться між електродами заземлювача, найменше значення в положенні 2, коли він стоїть на заземлювачі або його проекціях на поверхню землі, в будь-якому проміжному положенні Uпр змінюється від 6 до максимального значення.
Таблиця 1. Межі питомих електричних опорів грунту
Грунт
з, Ом • м
Грунт
з, Ом • м

Глина
8.70
Суглинок
40.150

Чорнозем
9.53
Супісок
150.400

Торф
10.30
Пісок
400.700

Садова земля
30.60
Кам'янистий
500.800

1.1.2 Напруга кроку
Напруга кроку виникає між ногами людини, що стоїть на землі, із-за різниці потенціалів на поверхні землі при розтіканні в землі струму замикання на землю. Напруга кроку відсутня, якщо людина стоїть або на лінії рівного потенціалу або поза зоною розтікання струму, тобто на відстані більше 20 м від заземлювача.
На мал. 4 показана залежність величини напруги кроку від відстані між людиною і одиночним заземлювачем. Напруга кроку найбільша в положенні 1 людини, коли він стоїть однією ногою на заземлювачі. У положенні людини між заземлювачами і зоною нульового потенціалу, коли крок направлений по радіусу до заземлювача, напругу кроку має проміжне значення.

Заземлення призначається для усунення небезпеки поразки людини електричним струмом під час дотику до нетоковедущим частин, що знаходяться під напругою. Це досягається шляхом зниження до безпечних меж напруги дотику і кроку за рахунок малого опору заземлювача. Областю застосування захисного заземлення є мережі змінного і постійного струму з ізольованою нейтраллю джерела напруги або трансформатора.
Не вимагають захисного заземлення електроустановки змінного струму напругою до 42В і постійного струму до 110В.
Величина опору заземляючого пристрою нормується «Правилами пристрою електроустановок» (ППУ). Ця величина для електроустановок до 1000В з ізольованою нейтраллю повинна бути не більше 4 Ом, а якщо потужність генераторів, що живлять мережу, або трансформаторів, або їх сумарна потужність не більше 100 кВт, то опір повинен бути не більше 10 Ом.
Для заземлення можуть бути використані деталі вже існуючих споруд, які називаються природними заземллювачами:
металеві і залізобетонні конструкції будівель і споруд, що знаходяться в зіткненні із землею;
металеві трубопроводи, прокладені в землі, за винятком трубопроводів горючих рідин і газів;
свинцеві оболонки кабелів, прокладених в землі;
обсадні труби свердловин і т.д.
Найменші розміри електродів штучних заземлювачів:
діаметр круглих електродів, мм
неоцинкованих...................................................10
оцинкованих ....................................................... 6
перетин прямокутних електродів, мм2 .......... 48
товщина прямокутних електродів, мм ............. 4
товщина полиць кутової сталі, мм .................... 4
Як заземляючі і нульові провідники, що сполучають корпуси устаткування із заземлювачами, можуть застосовуватися:
спеціальні провідники;
металеві конструкції устаткування і будівель;
сталеві труби електропроводок, алюмінієві оболонки кабелів;
металеві відкрито розташовані трубопроводи всіх призначень, за винятком трубопроводів для горючих рідин і газів, каналізації і центрального опалювання.
Забороняється використовувати як заземляючих і нульових провідників алюмінієві дроти для прокладки в землі, металеві оболонки трубчастих проводів, що несуть троси тросової проводки, металорукава, броню і свинцеві оболонки проводів і кабелів.
Провідники приєднують до корпусів устаткування зварбванням або болтовим з'єднанням із забезпеченням доступності для контролю або переробки при погіршенні контакту. Послідовне включення в ланцюг заземлення або занулення окремих корпусів устаткування забороняється.
При монтажі заземляючих пристроїв монтажною організацією контроль за роботами проводиться з боку замовника. При цьому окремо приймаються роботи, які згодом будуть приховані, і в цей час, а не після, підписуються акти на приховані роботи.
Монтажні організації здають замовникові всю документацію на заземляючі пристрої. На кожен пристрій заводиться паспорт, в якому наголошуються всі зміни, результати оглядів і вимірювань.
При перевірці стану заземлення періодично проводяться огляд видимої частини, перевірка ланцюга між заземлювачами і елементами, що заземляються, вимірювання опору заземляючого пристрою, вибірковий розтин грунту для огляду елементів, що знаходяться в землі.
1.2. Вимірювання опору заземляючого пристрою
Вимірювання зазвичай проводять за допомогою спеціального приладу — вимірника заземлень, наприклад, М-416, що працює на принципі амперметра, — вольтметра. При вимірюванні опору складного контура, що має найбільшу діагональ Д, струмовий електрод Eт розташовують на відстані 11 = 2Д від краю даного контура, а потенційний електрод En — по черзі на відстанях 0,4, 0,6, 0,51 фіксуючи показання приладу. Якщо опори, отримані при установці Еп на відстанях, 0,4 і 0,6l1 відрізняються не більше 10%, то приймають значення опору, отримане в положенні потенційного електроду на відстані 0,511 а якщо відмінність більше 10%, то або повторюють вимірювання при збільшенні відстані до Ет в 1.5...2 разу, або проводять вимірювання при зміні напряму струмового електроду.
Для вертикальних електродів, розташованих в ряд і сполучених смугою або для заземлювача, що складається із смуги, довжину смуги приймають за величину Д.
Струмовий електрод розташовують на відстані від краю випробовуваного заземлювача:
при Д > 40 м l2 = 2Д, при 10 м < Д <= 40 м l2 > 80 м
при Д<= 10 м l2 = 40 м.
Потенційний електрод розташовується на відстані 0,54. Вимірювання опору заземлення проводиться, коли воно має найбільші значення: для північних районів і середньої смуги — взимку при найбільшому промерзанні грунту, для південних районів — коли грунт найбільш сухий.
Під час приймально-здавальних випробувань зміряні значення опорі умножають на коефіцієнт сезонності, який береться з таблиці.
1.3. Технічні засоби захисту в електроустановках
1.3.1 Захисне заземлення
Заземленням (мал. 3) називається з'єднання із землею не лише металевих частин електроустаткування через металеві деталі, що закладаються в землю і звані заземлювачі, і деталі, що прокладаються між заземлювачами і корпусами електроустаткування, звані заземляючими провідниками. Провідники і заземлювачі зазвичай робляться з низковуглецевої сталі, званої в просторіччі залізом.

Заземлювачі у вигляді штирів, що забиваються в землю, називаються електродами, і можуть бути одиночными або груповими. Заземлювач має характеристики, обумовлені стіканням по ньому струму в землю. До характеристик заземлювача відносяться:
напруга на заземлювачі;
зміна потенціалів крапок в землі навколо заземлювача залежно від їх відстані від заземлювача в зоні розтікання струму — вид потенційної кривої;
вид ліній рівного потенціалу — еквіпотенціальних ліній на поверхні землі;
опір заземляючого пристрою;
напруга дотику і кроку.
На (мал. 4) показана схема простого заземлювача у вигляді стрижня або труби, що забиваються в землю і вид потенційних кривих і еквіпотенціальних ліній.

При відстані менше 40 м між одиночними заземлювачами в груповому заземлювачі їх зони розтікання накладаються один на одного, і виходить одна зона розтікання групового заземлювача, якою відповідає своя потенційна крива.
Занулення принцип захисту. Розрахунок.
Занулення здійснюється в чотирьох-провідникових мережах з глухо заземленою нейтраллю з напругою до 1000В.
Занулення - навмисне електричне з’єднання металевих неструмопровідних частин електропристроїв, які можуть опинитися під напругою, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму в трьохфазних мережах, з глухозаземленим виводом обмотки джерела струму в однофазних мережах і з глухозаземленою середньою точкою обмотки джерела живлення в мережах постійного струму.
Отже, зануленням називається навмисне з'єднання корпусів електрообладнання, які можуть випадково опинитись під напругою, з багаторазово заземленим нульовим провідником.
Принципова схема занулення в трьохфазній мережі до 1000 В

1-корпус електроустановки, 2-апарати захисту від струмів КЗ, r0-опір заземлення нейтралі обмотки джерела струму, rn-опір повторного заземлення нульового захисного провідника, Ік-струм КЗ, Ін-частина струму КЗ,який протікає через нульовий захисний провідник, Із- частина струму КЗ,який протікає через землю.
Принцип дії занулення – перетворення замикання на корпус в однофазне коротке замикання,з метою викликати великий струм,який зможе забезпечити спрацювання захисту і тим самим автоматично відключити пошкоджений електропристрій від мережі живлення (топкі вставки, автомати, та інше).
Таким чином, занулення здійснює дві захисні дії – швидке автоматичне відключення пошкоджених установок від мережі живлення і зниження напруги занулення металевих неструмопровідних частин, які опинились під напругою,відносно землі. При цьому відключення здійснюється лише при замиканні на корпус, а зниження напруги – в усіх випадках виникнення напруги на зануленихметалевих неструмопровіднихчастинах, в тому числіпри замиканні на корпус,електростатичному і електромагнітному впливі сусудніх кіл, і т д.
Електропристрій вимикається, при коли .
Коефіцієнт кратності k визначається в залежності від типу запобіжника: для теплових автоматів і топких вставок ; для вибухонебезпечних приміщень .
Опір заземлення нейтралі джерела струму повинен бути 2, 4, 6 Ом при трьохфазній напрузі джерела 660, 380 і 220В відповідно ССБТ [4]. Ці вимоги продиктовані умовою, щоб повний опір кола "фаза-нуль" забезпечував в аварійній ситуації струм короткого замикання .
При короткому замиканні фази на корпус до спрацьовування захисту на всіх елементах ланцюга занулення з'явиться напруга. Внаслідок того, що в контурі протікання струму короткого замикання (джерело струму, кола "фаза-нуль", нульовий захисний дріт) знаходяться елементи, які мають певний індуктивний і активний опір то за місцем замикання на всіх металевих частинах електрообладнання, які під’єднані до нульового дроту, може утворитися небезпечна напруга, наприклад, в мережі 380/220В вона може досягти 147В [3].
При розриві нульового захисного дроту напруга відносно землі нульового дроту і приєднаних до нього корпусів електроприладів може досягнути фазної напруги.
Повторні заземлення призначаються для зниження цієї напруги як при суцільному (цілому), так і з неполадками (має розрив) нульовому дроті. Тобто, основні вимоги до нульового дроту є малий активний опір і відсутність можливих точок від'єднання або розриву.
У ролі нульових захисних провідників ПУЕ рекомендують використовувати неізольовані або ізольовані провідники, а також металеві конструкції будівель, підкранові рельси, стальні труби електропровідників і т.п. Рекомендується використовувати нульові робочі дроти одночасно і як нульові захисні. При цьому нульові робочі дроти повинні мати достатню провідність (не менше 50% провідності фазного дроту) і не повинні мати запобіжників і вимикачів.
Згідно ПУЕ повторному заземленню піддаються лише нульові робочі провідники повітряних ліній (велика імовірність розриву нульового дроту). При цьому повторне заземлення виконують на відстані більше 200м, а також на вводах повітряних ліній в електроустановки, які підлягають зануленню. Опір повторних заземлювачів згідно ССБТ [4] не повинен перевищувати 15, 30, 60 Ом відповідно для 220, 380 і 660В трьохфазної напруги джерела.
Розрахунок занулення
(на відключну здатність)
Мета розрахунку занулення полягає у визначенні умов, при яких воно надійно і швидко відключає пошкоджену електроустановку від мережі і одночасно забезпечує безпеку дотику людини до занулених частин установки в аварійний період.
При замиканні фази на занулений корпус електроустановка автоматично відключається, якщо значення струму однофазного короткого замикання (тобто між фазним і нульовим захисними провідниками) , А , задовольняє умові:
,
де к – коефіцієнт кратності номінального струму , А плавної вставки запобіжника або вставки струму спрацювання автоматичного вимикача, А.
Модуль струму короткого замикання, А, вираховується за приблизною формулою:
,
де і – модулі повного опору обмоток джерела живлення і повного опору петлі фаза – нуль.
Повний опір петлі фаза нуль визначається:
,
де – активний опір петлі фаза – нуль.
Значення і для провідників із кольорових металів (мідь, алюміній) визначають по відомим даним: січення S, , довжини l і матеріалу провідників.
Активний опір визначається:
,
де - питомий опір провідника (для міді 0,018, а для алюмінію 0,028 ). (Січення нульового захисного провідника , приймається з умови, що , тобто якщо фазні і нульові захисні провідники виконані з одного металу, то (де – січення фазного провідника, ), якщо з різних металів, наприклад, фазний з міді, а нульовий захисний з алюмінію, то
.
Значення залежить від потужності трансформатора і схеми з’єднання його обмоток, а також від конструктивного виконання трансформатора (табл.№1).
Значення і для мідних і алюмінієвих провідників порівняно малі (біля 0,0156 Ом/км), тому ними можна знехтувати.
Значення можна визначити за формулою (для ліній прокладених у повітрі) (Ом/км).
D – віддаль між проводами
d - діаметр
В наближених розрахунках зовнішній індуктивний питомий опір для внутрішньої проводки складає 0,3 Ом/км і 0,6 Ом/км для повітряних ліній (при віддалі між проводами, що відповідають нормам).

– довжина.
Захисне вимкнення принципи облаштування.
Захисне вимикання застосовується, як основний або додатковий захисний засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення, або іншими способами захисту.
Захисне вимикання – це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом.
Існує багато схем захисного вимикання. Як приклад розглянемо схему пристрою захисного вимикання, що наведений на рис. 1. Такий пристрій слугує додатковим захистом до заземлення і призначений для усунення небезпеки ураження струмом при появі на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

Схема пристрою захисного вимикання, який реагує на напругу корпуса відносно землі
При проходженні ізоляції та переході напруги фази на корпус установки 1 спочатку проявляється захисна властивість заземлення, завдяки якій напруга на корпусі знижується до деякої величини . Якщо значення буде вищим за гранично допустиму напругу , то спрацює пристрій захисного вимикання: реле максимальної напруги H, замкнувши контакти, подає живлення на котушку вимкнення КВ, яка розмикає контакти автоматичного вимикача 2, при цьому установка від’єднується від електромережі.
Вимоги до персоналу, що обслуговує електроустаткування.
Організаційні заходи безпечної експлуатації електроустановок споживачів.
3. Організаційні та технічні заходи електробезпеки
До роботи на електроустановках допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказів, визначених Міністерством охорони здоров'я України.
З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі електроустановки в обов'язковому порядку проходять попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (термін обумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.
Для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках належить виконувати наступні організаційні заходи: призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт; оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт; організація нагляду за проведенням робіт; оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця.
До технічних заходів, які необхідно виконувати в діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт належать:
при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках чи поблизу них: вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії; механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт; встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних частин, що залишаються під напругою і до яких у процесі роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму відстань; встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переносних заземлень); огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки (наприклад «Не вмикати! Робота на лінії» на приводах роз'єднувачів);
при проведенні робіт на струмопровідних частинах, які знаходяться під напругою та поблизу них: виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань.
Електрозахисні засоби.
Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування
Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.
Залежно від призначення електрозахисні засоби підрозділяються на ізолювальні, огороджувальні та запобіжні.
. Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою.
Розрізняють основні та додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальні кліщі; а при роботі в електроустановках напругою понад 1000 В — ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги (рис. 3.29).

Рис. 3.29. Ізолювальні електрозахисні засоби: а — ізолювальна штанга;
б — покажчик напруги; в — струмовимірювальні кліщі; г — діелектричні рукавички, боти, калоші; д — гумові килимки та доріжки; є — ізолювальна
підставка: є — інструменти з ізольованими ручками
Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються. До них належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки; при роботах у електроустановках з напругою понад 1000 В — діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки (рис. 3.29).
Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огороджування струмопровідних частин (щити, бар'єри, переносні огорожі), а також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин з метою запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасове заземлення).
Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування призначені для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (драбини, «кігті»), для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, рукавички тощо).
Вибір електрообладнання вибухонебезпечних зон.
Загальні вимоги
4.6.1 Електрообладнання, особливо з частинами, що іскрять під час нормальної роботи, рекомендується розташовувати за межами вибухонебезпечних зон, якщо це не викликає особливих ускладнень під час його експлуатації. У разі розташування електрообладнання в межах вибухонебезпечної зони воно повинно відповідати вимогам цього розділу Правил.
4.6.2. Використання у вибухонебезпечних зонах пересувних і переносних електроприймачів (машин, апаратів, світильників тощо) слід обмежувати випадками, коли вони необхідні для нормальної експлуатації (див. пункт 4.6.11).
4.6.3. Електрообладнання для вибухонебезпечної зони класів 0, 1, 2 слід обирати і встановлювати так, щоб максимальна температура його поверхні (див. таблицю 4.4) не перевищувала температуру самозаймання будь-якого газу або пари, які можуть бути присутні.
4.6.4 Вибухозахищене електрообладнання і електрообладнання загального призначення, яке використовується в хімічно активних, вологих або запилених зонах, має бути також захищене від впливу хімічно активного середовища, вологи і пилу.
4.6.5. Вибухозахищене електрообладнання і електрообладнання загального призначення для зовнішніх установок повинно бути придатне
для роботи на відкритому повітрі і захищене від атмосферного впливу (дощ, сніг та ін.).
4.6.6. Вибухозахищене електрообладнання для роботи у вибухонебезпечній суміші повітря з горючими газами або парою ЛЗР повинно застосовуватися тільки для тих категорій і груп вибухонебезпечних сумішей, для яких виконано його вибухозахист, або знаходитися в зоні з вибухонебезпечною сумішшю, зарахованою згідно з таблицями 4.1 і 4.2 до менш небезпечної категорії і групи,
4.6.7. У приміщеннях опалювальних котелень, вбудованих у будинок і призначених для роботи на газоподібному або рідкому паливі з температурою спалаху +61°С і нижче, потрібно передбачати встановлення вибухозахшцсних світильників, які вмикаються перед початком роботи котельиої установки. Вимикачі для світильників установлюються зовні приміщення котельної..
Електродвигуни вентиляторів, які вмикаються перед початком роботи котельної установки, їх пускачі, вимикачі та ін., якщо вони розміщені всередині примішень, котельних установок, повинні бути вибухозахищені і відповідати категорії і групі вибухонебезпечної суміші. Проводка до вентиляційного устаткування і світильників повинна відповідати ви могам даного розділу.
4.6.8. Електричні апарати з масляним заповненням оболонки допускається застосовувати на механізмах у місцях, де відсутні поштовхи або вжито заходів проти викиду масла з апарата.
4.6.9. У вибухонебезпечних зонах класів 20,21 і 22 слід використовувати електрообладнання, призначене для вибухонебезпечних зон із сумішами повітря з горючим пилом або волокнами.
За відсутності такого електрообладнання допускається у внбухонебезпечних зонах класу 20 застосовувати вибухозахищене електрообладнання рівнів «особливо вибухобезпечне» і «вибухобезпечне», призначене для роботи в зонах з вибухонебезпечними сумішами повітря з газами або з парою; у зонах класу 21 - вибухозахищене електрообладнання усіх рівнів вибухозахисту, призначене для роботи в зонах з вибухонебезпечними сумішами повітря з газами або парою, а в зонах класу 22 електрообладнання загального призначення (без вибухозахисту), але таке що має відповідний захист оболонки від проникнення пилу.
Застосування вибухозахищеного електрообладнання, призначеного для роботи в зонах вибухонебезпечних сумішей повітря з газами або парою, і електрообладнання загального призначення з відповідним ступенем захисту оболонки допускається за умови, якщо максимальна температура поверхні електрообладнання буде не менше ніж на +75°С нижче температури самозаймання або тління шару пилу завтовшки 5 мм і в менше ніж на +25°С нижче температури самозаймання пилу завтовшки 12,5 мм за умови, що такий шар є на поверхні електрообладнання. Для пилоповітряної вибухонебезпечної суміші максимальна температура має бути не вище 2/3 температури самозаймання завислого пилу.
На знімних кришках вказаного електрообладнання треба робити попереджувальні написи: «Відкривати, вимкнувши від мережі!».
4.6.10. Вибір електрообладнання для роботи у вибухонебезпечних зонах необхідно виконувати за таблицями 4.7,4.8,4.9. За потреби допускається обгрунтована заміна електрообладнання, зазначеного в таблицях на електрообладнання з більш високим рівнем вибухозахисту і більш високим ступенем захисту оболонки. Наприклад, замість електрообладнання рівня «підвищена надійність проти вибуху» може буги встановлено електрообладнання рівня «вибухобезпечне» або «особливо внбухобезпечне».
У зонах, вибухонебезпечність яких визначається перегрітою ГР, може застосовуватися будь-яке вибухозахищене електрообладнання для будь яких категорій і груп з температурою нагріву поверхні, яка не перевищує температуру самозаймання даної речовини, згідно з таблицею ГОСТ 22782.0. Допускається застосування електрообладнання, зі ступенем захисту оболонки не нижче ІР44 в разі підтвердження багаторічної безаварійної експлуатації аналогічних виробництв і погодження цього рішення з Держнагяядохоронпраці в установленому порядку.
Таблиця 4.7. Допустимий рівень вибухозахисту і ступінь захисту оболонки електричних машин (стаціонарних і пересувних) у залежності від класу вибухонебезпечної зони
Клас вибухонебезпечної зони
Рівень вибухозахисту і ступінь захисту

0
Особливо вибухобезпечне електрообладнання

1
Вибухобезпечне електрообладнання

2
Підвищеної надійності проти вибуху

20
Особливо вибухобезпечне і вибухобезпечне електрообладнання (за умови дотримання вимог п.4.6.9)

21
Вибухобезпечне електрообладнання (за умови дотримання вимог п. 4.6.9)

22
Без засобів вибухозахисту (за умови дотримання вимог п. 4.6.9). Ступінь захисту ІР54. Частини машин, що дають іскріння (наприклад, контактні кільця), повинні бути замкнені в оболонку зі ступенем захисту ІР54


Таблиця 4.8. Допустимий рівень вибухозахисту і ступінь захисту оболонки електричних апаратів і приладів (стаціонарних, пересувних і переносних) у залежності від класу вибухонебезпечної зони
Клас вибухонебезпечної зони
Рівень вибухозахисту І ступінь захисту

0
Особливо вибухобезпечне електрообладнання

1
Вибухобезпечне електрообладнання

2
Підвищеної надійності проти вибуху. Допускається застосовувати електрообладнання без засобів вибухозахисту для апаратів і приладів, що не іскрять і не нагріваються вище +80 С в оболонці зі ступенем захисту не менше ІР54

20
Особливо вибухобезпечне і вибухобезпечне електрообладнання (за умови дотримання вимог п.4.6.9)

21
Вибухобезпечне електрообладнання (за умови дотримання вимог п. 4.6.9)

22
Без засобів вибухозахисту (за умови дотримання вимог п. 4.6.9). оболонки зі ступенем захисту не менше ІР54


Таблиця 4.9. Допустимий рівень вибухозахисту і ступінь захисту електричних світильників (стаціонарних і переносних) у залежності від класу вибухонебезпечної зони
Клас вибухонебезпечної зони
Рівень вибухозахисту І ступінь захисту

0
Особливо вибухобезпечне електрообладнання

1
Вибухобезпечне електрообладнання

2
Підвищеної надійності проти вибуху з видом захисту «n». Дозволяється застосовувати світильники, в яких відсутні засоби вибухонебезпеки за умови, що максимальна температура поверхні світильника не перевищує значень, які наведені в таблиці 1 ГОСТ 22782.0. Ступінь захисту - ІР54. Умови використання таких світильників повинні бути узгоджені в установленому порядку. Світильники з люмінесцентними лампами відповідно до ГОСТ 17677 повинні мати ступінь захисту не нижче ІР53

20
Особливо вибухобезпечне і вибухобезпечне електрообладнання (за умови дотримання вимог п.4.6.9)

21
Електрообладнання підвищеної надійності проти вибуху (за умови дотримання вимог п. 4.6.9)

22
Без засобів вибухозахисту (за умови дотримання вимог п. 4.6.9 оболонки зі ступенем захисту не менше ІР54


4.6.11. Рівень вибухозахисту і ступінь захисту оболонки електроустаткування пересувної (переносної) установки, яка використовується у вибухонебезпечних зонах різних класів, повинні вибиратися для зони з найбільшою вибухонебезпекою.
4.6.12. Ступінь захисту оболонки електрообладнання від проникнення води (друга цифра позначення), зазначений у таблицях 4.7, 4.8, 4.9 і в тексті розділу, можна змінювати в залежності від умов зони, у якій встановлюється електрообладнання.
4.6.13. У разі установлення вибухозахищеного електрообладнання з видом вибухозахисту «заповнення або продування оболонки з надлишковим тиском» повинна бути виконана система вентиляції і контролю надлишкового тиску, температури й інших параметрів, а також усі заходи відповідно до вимог ГОСТ 22782.4 та інструкції з монтажу й експлуатації на конкретну електричну машину або апарат.
Крім того, повинні бути виконані такі вимоги:
1) конструкція фундаментних ям і газопроводів захисного газу повинні унеможливлювати утворення в них непродувиих зон (мішків)
з горючими газами або парою ЛЗР;
2) всмоктувальні газопроводи вентиляторів, які забезпечують електроустаткування захисним газом, повинні прокладатися зовні вибухонебезпечних зон;
3} газопроводи для захисного газу можуть прокладатися під підлогою приміщень, у тому числі й з вибухонебезпечними зонами, якщо вжито заходів, які унеможливлюють попадання в ці газопроводи горючої рідини;
4) у вентиляційних системах для здійснення блокувань, контролю і сигналізації повинні використовуватися апарати, прилади й інші пристрої, які вказані в інструкціях з монтажу й експлуатації машини, апарата. Заміна їх іншими виробами, заміна місць їх установлення і підключення без погодження з заводами-виробниками машин або апаратів не допускається;
5) джерело надмірного тиску захисного газу по можливості треба розміщувати за межами вибухонебезпечної зони. У разі розміщення електродвигуна та/або контрольно-вимірювальних пристроїв всередині живильного трубопроводу або необхідності його розміщення у вибухонебезпечній зоні вони повинні мати відповідний вибухозахист (див. таблиці 4.7 та 4.8);
6) захисні гази, які використовуються для очищення, продування та безперервного подавання, мають бути негорючими та нетоксичними, не повинні мати у своєму складі забруднюючих матеріалів, здатних впливати на безпеку роботи електрообладнання. Захисний газ не повинен вміщати кисню більше об'ємного складу повітря;
7) у разі використання повітря як захисного газу джерело повинно розміщуватися в безпечній зоні з урахуванням впливу конструктивних елементів на рух повітря;
8) температура захисного газу на вході в корпус має бути не більше +40°С
4.6.14, Електричні машини з видом вибухозахисту «е» допускається встанозлювати тільки на механізмах, де вони не зазнаватимуть перевантажень, частих пусків і реверсів, мати захист від перевантаження з часом спрацьовування не більше tе.Тут tе - час, протягом якого електричні машини нагріваються пусковим струмом від температури, що обумовлена тривалістю, роботи за номінальним навантаженням, до граничної температури згідно з таблицею 4.4.
Температурні датчики обмоток, пов'язані з захистом, мають відповідати умовам термозахисту двигуна в разі його гальмування.
Електродвигуни з контактними кільцями необхідно вимикати захистнми засобами, що мають уставку з струму, яка не перевищує 4Ін елсктродвигуна.
4.6.15. Для електрообладнання з видом вибухозахисту «вибухонепроникна оболонка «d» необхідно вживати заходів для запобігання наближенню вибухозахищеного фланцевого з'єднання електрообладнання на відстань ближче ніж зазначено в таблиці 4.10 до будь-якої твердої перешкоди, яка не є частиною електрообладнання, наприклад, до сталевих каркасів, стін, огорож, монтажних кронштейнів, конвеєрів або іншого електричного устаткування, якщо воно не було перевірено на меншу відстань.
На електродвигунах з джерелом змінних частот та напруги мають бути встановлені засоби прямого контролю температури вбудованими датчиками для відключення в разі перевищення її граничного значення.
Таблиця 4.10. Мінімальна відстань до перешкоди від вибухозахищеного фланця в залежності від підгрупи газу (пари)
Категорія вибухонебезпеки газу (пари)
Мінімальна відстань, мм

ІІА
10

ІІВ
30

ІІС
40


Класифікація вибухонебезпечних приміщень за ПУЕ.
Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою
Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної профілактики вагоме значення має оцінка об'єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежать від кількості та пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них знаходяться (використовуються), а також особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д.
Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28(С в такій кількості, що можуть утворювати
вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні.вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило- або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа,
Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використовуються) не належать до категорій А чи Б.
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
Класифікація вибухо- та пожежонебезпечних приміщень (зон)
Основним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний його вибір і експлуатація, особливо у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-IIа) і пожежонебезпечні (П-І, П-IІ, П-ІІа, П-III) зони.
Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші.
Клас В-І – зони приміщень, в яких виділяються горючі гази і пари в такій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.
Клас В-Іа – зони приміщень, в яких вибухонебезпечна концентрація газів і парів можлива лише внаслідок аварії або несправності.
Клас В-Іб – ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості:
горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я(15% і більше) та різкий запах;
при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечноїконцентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення(зони);
горючі гази і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.
Клас В-Іг – простір навколо зовнішніх установок, які містять горючі гази або ЛЗР (наземних і підземних резервуарів з ЛЗР або горючими газами, естакад для зливання і наливання ЛЗР тощо).
Клас В-ІІ – зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних, режимах роботи.
Клас В-ІІа – зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.
Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.
Класифікація пожежонебезпечних приміщень за ПУЕ.
Пожежонебезпечна зона – це простір, де знаходяться або можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні.
Клас П-І – зони приміщень, в яких застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61°С.
Клас П-ІІ – зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.
Клас П-ІІа – зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини, що нездатні переходити у завислий стан.
Клас П-ІІІ – зони, що розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху понад 61°С, або тверді горючі речовини.
Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір якого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру керування і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.
У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахисне обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа також повинні мати вибухозахисне виконання.
Категорія вибухопожежної та пожежної небезпеки приміщення, а також клас його вибухопожежонебезпеки за ПУЕ повинні бути позначені відповідно табличкою згідно встановлених норм на вхідних дверях виробничих та складських приміщень.
Принципи вибору електрообладнання вибухонебезпечних зон.
Рівні вибухозахисту електрообладнання, види вибухозахисту.
Принцип маркування електрообладнання вибухонебезпечних зон.
Організація і забезпечення пожежного нагляду в Україні.
Вимоги пожежної безпеки до експлуатації електроустановок.
5.1.1. Електроустановки (можливість їх застосування, монтаж, наладка та експлуатація) повинні відповідати вимогам чинних Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ), Правил техніки безпеки під час експлуатації електроустановок споживачів (ПТБ) та інших нормативних документів.
Будівельну частину електроустановок слід виконувати відповідно до протипожежних вимог будівельних норм та ПУЕ.
5.1.2. Відстань від повітряних ліній електропередач до будівель і споруд, які містять вибухопожежонебезпечні та пожежонебезпечні приміщення, до вибухо- і пожежонебезпечних зон зовнішніх установок, а також горючих дахів та близьких частин будівель і споруд, що виступають, місць зберігання горючих матеріалів повинна відповідати величинам, визначеним ПУЕ.
Протипожежні відстані від повітряних ліній слабострумових мереж (радіо, телефонного зв'язку, сигналізації і т. ін.) до зовнішніх установок з вибухопожежонебезпечними зонами всіх класів відповідно до ПУЕ мають бути такими самими, як і для повітряних ліній електропередач напругою до 1 кВ.
5.1.3. Електричні машини, апарати, обладнання (апарати управління, пускорегулювання, контрольно-вимірювальні прилади, електродвигуни, світильники і т. ін.), електропроводи та кабелі за виконанням та ступенем захисту повинні відповідати класу зони (за ПУЕ), мати апаратуру захисту від струмів короткого замикання та інших аварійних режимів.
5.1.4. Телефонні апарати, сигнальні пристрої до них, електричні годинники, радіоприймачі, пристрої й обладнання установок автоматичної і ручної пожежної сигналізації, охоронної сигналізації, установок пожежогасіння, централізованої системи оповіщення про пожежу та інші подібні слабострумові споживачі електроенергії можуть застосовуватися у вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зонах лише за умови відповідності їх рівня вибухозахисту (ступеня захисту оболонки) класу зони, крім випадків, обумовлених відповідними нормативними документами.
Слабострумові внутрішні електромережі повинні виконуватися у вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зонах, а також по горючих основах аналогічно вимогам ПУЕ до внутрішніх електромереж, крім випадків, обумовлених у нормативних документах.
Над вибухонебезпечними зонами будь-якого класу (як у приміщеннях, так і в зовнішніх вибухонебезпечних установках) не допускається розміщувати електрообладнання (світильники, прожектори, з'єднувальні коробки тощо) без засобів вибухозахисту та прокладати електропроводи і кабелі над цими зонами способами, що не допускаються у вибухонебезпечних зонах відповідно до ПУЕ.
5.1.5. Плавкі вставки запобіжників повинні бути калібровані із зазначенням на клеймі номінального струму вставки (клеймо ставиться заводом-виготовлювачем або електротехнічною лабораторією). Застосування саморобних некаліброваних плавких вставок забороняється.
5.1.6. На електродвигуни, світильники, інші електричні машини, апарати та обладнання, встановлені у вибухонебезпечних або пожежонебезпечних зонах, повинні бути нанесені знаки, що вказують їх ступінь захисту згідно з чинними стандартами.
5.1.7. З'єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів мають здійснюватися за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів (гвинтових, болтових тощо).
Місця з'єднання жил проводів і кабелів, а також з'єднувальні та відгалужувальні затискачі повинні мати мінімальний перехідний опір, щоб уникнути їх перегрівання і пошкодження ізоляції стиків. Струм втрат ізоляції стиків повинен бути не більше струму втрат ізоляції цілих жил цих проводів і кабелів.
5.1.8. В електропроводках вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон слід застосовувати відгалужувальні та з'єднувальні коробки з негорючих або важкогорючих матеріалів. Ці коробки повинні бути постійно закриті кришками із зазначених матеріалів.
5.1.9. Влаштування та експлуатація тимчасових електромереж не дозволяється. Винятком можуть бути тимчасові ілюмінаційні установки і електропроводки, які живлять місця проведення будівельних, тимчасових ремонтно-монтажних та аварійних робіт.
Не дозволяється прокладання проводів і кабелів (за винятком тих, що прокладаються у сталевих трубах) безпосередньо по металевих панелях та плитах з полімерними утеплювачами, а також установлення електричних апаратів, щитів тощо ближче 1 м від вказаних конструкцій. У місцях перетинання обгороджуючих конструкцій електричними комунікаціями повинні передбачатися металеві гільзи з ущільненням негорючими матеріалами.
5.1.10. Переносні світильники повинні бути обладнані захисними скляними ковпаками й сітками. Для цих світильників та іншої переносної електроапаратури слід застосовувати гнучкі кабелі та проводи (шнури) з мідними жилами, спеціально призначеними для цієї мети, з урахуванням їх захисту від можливих пошкоджень.
5.1.11. Електричне обладнання, машини, апарати, прилади, електрощити зі ступенем захисту їхніх оболонок менше 1Р 44 повинні розміщуватися на відстані не менше 1 м від горючих матеріалів, за винятком матеріалів груп Г1, Г2, або відокремлюватися від них екранами з негорючих матеріалів.
У пожежонебезпечних приміщеннях, де на окремих ділянках зберігаються тверді горючі або негорючі у горючій упаковці матеріали, пожежонебезпечна зона П-IIa вважається в межах не менше 1 м від меж ділянки, призначеної для складування, і над самою ділянкою.
Пожежонебезпечна зона класу П-III вважається в тих самих межах при розміщенні ділянок складування твердих горючих матеріалів і горючих рідин зовні (поза будівлями і спорудами).
5.1.12. Відстань між світильниками з лампами розжарювання та предметами (будівельними конструкціями) з горючих матеріалів, за винятком груп Г1, Г2, повинна бути не менше таких значень:
номінальна потужність Р, Вт мінімальна відстань, м
100 0,5
300 0,8
500 1,0
Інші види світильників повинні розміщуватися від горючих матеріалів та предметів на відстані не менше 0,5 м, від будівельних конструкцій, що містять горючі матеріали груп горючості Г3, Г4, - не менше 0,2 м, а від конструкцій із горючих матеріалів груп горючості Г1, Г2 - не менше 0,1 м.
У разі неможливості дотримання вказаної відстані до будівельних конструкцій вони повинні бути захищені негорючими теплоізоляційними матеріалами.
5.1.13. У разі встановлення світильників на (у) підвісні стелі чи їх облицювання з матеріалів груп горючості Г3, Г4 місця прилягання цих світильників необхідно захищати негорючим теплоізоляційним матеріалом або матеріалом групи горючості Г1 (крім випадків, коли технічними умовами на світильники передбачається можливість їх монтажу на горючих поверхнях чи конструкціях).
5.1.14. Відстань від кабелів та ізольованих проводів, прокладених відкрито по конструкціях на ізоляторах, тросах, в лотках і т. ін., до місць відкритого зберігання (розміщення) горючих матеріалів повинна бути не менше 1 м.
5.1.15. Прокладання проводів (кабелів) по горючих основах (конструкціях, деталях), влаштування вводів у будівлі повинно здійснюватися відповідно до вимог ПУЕ.
У разі відкритого прокладання незахищених проводів та захищених проводів (кабелів) з оболонками з горючих матеріалів відстань від них до горючих основ (конструкцій, деталей) повинна становити не менше 0,01 м. У разі неможливості забезпечити вказану відстань провід (кабель) слід відокремлювати від горючої поверхні шаром негорючого матеріалу, який виступає з кожного боку проводу (кабеля) не менше ніж на 0,01 м.
У разі схованого прокладання таких проводів (кабелів) їх необхідно ізолювати від горючих основ (конструкцій) суцільним шаром негорючого матеріалу. Після закінчення прокладання складається акт проведення схованих робіт.
5.1.16. Електронагрівальні прилади, телевізори, радіоприймачі та інші побутові електроприлади та апаратура повинні вмикатися в електромережу тільки за допомогою справних штепсельних з'єднань та електророзеток заводського виготовлення.
5.1.17. Застосування електричних опалювальних приладів у приміщеннях категорій за вибухопожежонебезпекою А та Б не дозволяється.
У разі застосування, згідно з умовами виробництва, в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу електронагрівальних приладів нагрівальні робочі частини останніх мають бути захищені від зіткнення з горючими матеріалами, а самі прилади встановлені на поверхні з негорючого матеріалу.
Забороняється застосування електронагрівальних приладів у пожежонебезпечних зонах складських приміщень, у будівлях архівів, музеїв, картинних галерей, бібліотек (крім спеціально призначених і обладнаних для цього приміщень), а також у будівлях (приміщеннях) іншого призначення, в яких можливість використання таких приладів обмежується цими Правилами (розділ 7) або іншими нормативними актами.
5.1.18. Температура зовнішньої поверхні електроопалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не повинна перевищувати 85° С.
Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій, за винятком матеріалів груп горючості Г1, Г2, має становити не менше 0,25 м (якщо більша відстань не встановлена будівельними нормами або іншими нормативними документами).
5.1.19. Для опалення невеликих приміщень, у тому числі підприємств торгівлі (кіоски, ларки), пересувних побутових приміщень для будівельників, будинків-вагончиків тощо можуть застосовуватися масляні радіатори та нагрівальні електропанелі типу РБЭ-1, ЕК-2, ЕК-4, ПТ-8-2 та ін. із закритими нагрівальними елементами. Такі радіатори та електропанелі повинні мати справний індивідуальний електрозахист і терморегулятор.
5.1.20. Нові підключення різних струмоприймачів (електродвигунів, нагрівальних приладів і т. ін.) необхідно проводити з урахуванням допустимого струмового навантаження електромережі.
5.1.21. Для загального відключення силових та освітлювальних мереж складських приміщень з вибухонебезпечними і пожежонебезпечними зонами будь-якого класу, архівів, книгосховищ та інших подібних приміщень необхідно передбачати встановлення апаратів відключення (вимикачів) поза межами (іззовні) вказаних приміщень на негорючих стінах (перегородках) або на окремих опорах. Спільні апарати відключення (вимикачі) слід розташовувати в ящиках з негорючих матеріалів або в нішах, які мають пристосування для пломбування та замикання на замок.
5.1.22. Електрошафи, розміщені в коридорах, у вестибюлях, холах, фойє, на інших шляхах евакуації, повинні бути замкненими.
Електрощити, групові електрощитки необхідно оснащувати схемою підключення споживачів з пояснюючими написами і вказаним значенням номінального струму апарата захисту (плавкої вставки).
5.1.23. Електродвигуни, світильники, проводи та розподільні пристрої треба регулярно, не рідше одного разу на місяць, а в запилених приміщеннях - щотижня, очищати від пилу.
5.1.24. Кабельні споруди і конструкції, на яких укладають кабелі, повинні виготовлятися з негорючих матеріалів. Забороняється розміщення в кабельних спорудах будь-яких тимчасових пристроїв, зберігання в них матеріалів та устаткування.
5.1.25. Влаштування, живлення, прокладання мереж аварійного та евакуаційного освітлення повинно виконуватися відповідно до вимог будівельних норм і ПУЕ.
5.1.26. У світильниках аварійного та евакуаційного освітлення треба використовувати лампи розжарювання. Дозволяється, в окремих випадках, застосування люмінесцентних світильників для аварійного (евакуаційного) освітлення за умов, що температура навколишнього середовища приміщення становить не менше +5° С, а живлення здійснюється на змінному струмі й забезпечує напругу мережі не нижче 90 % номінальної. 
Світильники аварійного (евакуаційного) освітлення виділяються з числа світильників робочого освітлення своїм типом чи спеціально нанесеним знаком. Світильники евакуаційного освітлення слід позначати літерою "Е".
Встановлення будь-яких місцевих вимикачів або штепсельних роз'єднувачів у мережах аварійного (евакуаційного) освітлення не дозволяється.
5.1.27. Електророзетки, вимикачі, перемикачі та інші подібні апарати можуть встановлюватися на горючі основи (конструкції) лише з підкладанням під них суцільного негорючого матеріалу, що виступає за габарити апарата не менше ніж на 0,01 м.
Також слід захищати електровироби (розетки, вимикачі тощо), вбудовані в конструкції з горючих матеріалів (окрім матеріалів груп горючості Г1, Г2), якщо технічні умови на ці вироби не допускають монтаж безпосередньо на горючих основах з матеріалів груп горючості Г3, Г4.
5.1.28. У театрах, кіноконцертних залах, спортивних спорудах та в інших місцях проведення видовищних заходів:
5.1.28.1. Електрошафи, а також вся електроапаратура для регулювання напруги та струму (реостати, автотрансформатори, дросельні котушки, пускові реостати тощо) повинні розміщатися за межами площ естрад, підмостків, а також сцен.
У разі монтажу тимчасового електрообладнання слід проводити вимір опору ізоляції електричних мереж та електроустановок із складанням актів. 5.1.28.2. Під час використання для постановчого або ілюмінаційного освітлення лазерних установок генерувальні блоки лазерів треба встановлювати у приміщеннях апаратних на основах з негорючих матеріалів на відстані не ближче 1 м від декорацій та поверхонь конструкцій з матеріалів груп горючості Г3, Г4.
5.1.28.3. Влаштовуючи софіти на рампах, слід застосувати тільки негорючі матеріали. Корпуси софітів мають бути ізольовані від тросів, що їх підтримують. Прожектори та софіти повинні бути встановлені від декорацій та конструкцій з горючих матеріалів груп Г3, Г4 на відстані не менше 0,5 м. Відстань від лінзового прожектора до горючих декорацій повинна бути не менше 2 м.
5.1.28.4. Між дерев'яною рампою помосту (естради, сцени) та кожухами електросвітильників повинен бути прокладений негорючий теплоізолюючий матеріал завтовшки 8 - 10 мм. У разі встановлення підсвітів безпосередньо на планшеті помосту (естради, сцени) під них повинні підкладатися негорючі теплоізоляційні килимки. Софіти, які не мають світлофільтрів і використовуються для робочого освітлення естради, помосту, сцени, повинні бути закриті склом.
У всіх софітів з боку світла повинна бути встановлена захисна металева сітка, яка застосовується для відвернення випадання скла зі світильників та осколків колб ламп, що розірвалися.
5.1.28.5. Застосування в прожекторах та софітах світлофільтрів з горючих матеріалів замість скла забороняється.
5.1.28.6. Конструкція світильників повинна виключати випадання з них ламп. Світильники з лампами розжарювання повинні мати суцільне силікатне скло, яке захищає колбу лампи.
5.1.29. Не дозволяється:
- проходження повітряних ліній електропередач та зовнішніх електропроводок над горючими покрівлями, навісами, штабелями лісу, складами паливно-мастильних матеріалів, торфу, дров та інших горючих матеріалів;
- відкрите прокладання електропроводів і кабелів транзитом через пожежонебезпечні і вибухонебезпечні зони будь-якого класу і ближче 1 м і 5 м від них відповідно, а також у сходових клітках;
- експлуатація кабелів і проводів з пошкодженою або такою, що в процесі експлуатації втратила захисні властивості, ізоляцією; залишення під напругою кабелів та проводів з неізольованими струмопровідними жилами;
- застосування саморобних подовжувачів, які не відповідають вимогам ПУЕ, що пред'являються до переносних (пересувних) електропроводок;
- застосування для опалення приміщення нестандартного (саморобного) електронагрівального обладнання або ламп розжарювання;
- користування пошкодженими розетками, відгалужувальними та з'єднувальними коробками, вимикачами та іншими електровиробами, а також лампами, скло яких має сліди затемнення або випинання;
- підвішування світильників безпосередньо на струмопровідні проводи, обгортання електроламп і світильників папером, тканиною та іншими горючими матеріалами, експлуатація їх зі знятими ковпаками (розсіювачами);
- використання електроапаратури та приладів в умовах, що не відповідають вказівкам (рекомендаціям) підприємств-виготовлювачів;
- застосування в пожежонебезпечних зонах складських приміщень люмінесцентних світильників з відбивачами і розсіювачами, виготовленими з горючих матеріалів;
- використання в пожежонебезпечних зонах світильників з лампами розжарювання без захисного суцільного скла (ковпаків), а також з відбивачами і розсіювачами, виготовленими з горючих матеріалів;
- залишення без догляду при виході з приміщення, квартири увімкнених в електромережу нагрівальних приладів, телевізорів, радіоприймачів тощо;
- складування горючих матеріалів на відстані 1 м від електроустаткування та під електрощитами;
- використання роликів, вимикачів, штепсельних розеток для підвішування одягу й інших предметів; заклеювання ділянок електропроводки папером, горючими тканинами;
- застосування для електромереж радіо- та телефонних проводів;
- використання побутових електронагрівальних приладів (прасок, чайників, кип'ятильників тощо) без негорючих теплоізоляційних підставок та в місцях (приміщеннях), де їх застосування не передбачено технологічним процесом або заборонено цими Правилами (п. 5.1.17 розділу 7), іншими нормативними документами чи власником підприємства;
- відкрито прокладати в сходових клітках і в об'ємі внутрішніх евакуаційних сходів електропроводи і кабелі, у тому числі в трубах із горючих та важкогорючих матеріалів (за ГОСТ 12.1.044-89), незалежно від їхнього призначення і напруги;
- заклеювати шпалерами відкрито прокладені електропроводи і кабелі.
5.1.30. В усіх, незалежно від призначення, приміщеннях, які після закінчення роботи замикаються і не контролюються черговим персоналом, з усіх електроустановок та електроприладів, а також з мереж їх живлення повинна бути відключена напруга (за винятком чергового освітлення, протипожежних та охоронних установок, а також електроустановок, що за вимогами технології працюють цілодобово).
При цьому в будівлях, крім житлових будинків, усі електроустановки, що працюють цілодобово, повинні бути заживлені самостійними лініями, починаючи від увідного пристрою в будівлю (споруду). Кожна така електроустановка повинна мати свій апарат захисту (запобіжник або автоматичний вимикач). Вимкнення електропостачання повинно виконуватися від одного загального комутаційного апарата (вимикача), до якого є вільний доступ електротехнічному персоналу і який розміщений біля виходу (входу) будівлі.
5.1.31. На кожному об'єкті повинен бути встановлений порядок відключення напруги з електрообладнання, силових та контрольних кабелів на випадок пожежі. При цьому електроживлення систем пожежної автоматики, протипожежного водопостачання та експлуатаційного (аварійного) освітлення мають бути невідключеними.
5.1.32. Все електрообладнання (корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників, розподільчих щитів, щитів управління, металеві корпуси пересувних та переносних електроприймачів тощо) підлягає зануленню або заземленню відповідно до вимог розділів ПУЕ.
5.1.33. Несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть викликати іскріння, коротке замикання, понаднормований нагрів горючої ізоляції кабелів і проводів, повинні негайно ліквідовуватися черговим персоналом. Пошкоджену електромережу потрібно відключати до приведення її в пожежобезпечний стан.
5.1.34. Замір опору ізоляції електричних мереж та електроустановок має проводитися в особливо вологих та жарких приміщеннях, у зовнішніх установках, а також у приміщеннях із хімічно активним середовищем у повному обсязі не рідше 1 разу на рік, в інших випадках - 1 раз на 2 роки, якщо інші терміни не обумовлені правилами технічної експлуатації.
5.1.35. Захист будівель, споруд та зовнішніх установок від прямих попадань блискавки і вторинних її проявів має виконуватися відповідно до вимог РД-34.21.122-87.
5.1.36. Для підтримання пристроїв захисту від блискавок у справному стані необхідно регулярно проводити ревізію цих пристроїв: для будівель і споруд I та II категорії по захисту від блискавки - щороку, для III категорії - не рідше 1 разу на 3 роки зі складанням акта, в якому вказуються виявлені дефекти. Всі виявлені у пристроях захисту від блискавок пошкодження та дефекти підлягають негайному усуненню.
5.1.37. У приміщеннях категорій А, Б, В за вибухопожежною та пожежною небезпекою має бути забезпечено дотримання вимог електричної іскробезпеки згідно з ГОСТ 12.4.124-83, ГОСТ 12.1.018-93 та Правилами захисту від статичної електрики.
5.1.38. Власник підприємства зобов'язаний забезпечити обслуговування та технічну експлуатацію електроустановок, у тому числі електроустановок слабкого струму. Особа, призначена відповідальною за їх протипожежний стан (головний енергетик, енергетик, інженерно-технічний працівник відповідної кваліфікації), зобов'язана:
- організовувати і проводити профілактичні огляди та плановопопереджувальні ремонти електрообладнання і електромереж, а також своєчасне усунення порушень, які можуть призвести до пожежі;
- забезпечувати правильність застосування електрообладнання, кабелів, електропроводок залежно від класу пожежо- та вибухонебезпечності зон і умов навколишнього середовища, а також справний стан апаратів захисту від коротких замикань, перевантажень та інших небезпечних режимів робіт;
- організовувати навчання та інструктажі чергового персоналу з питань пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок.
У разі неможливості технічного обслуговування електроустановок силами персоналу підприємства власником повинен бути укладений договір на планове технічне обслуговування зі спеціалізованою організацією (із кваліфікованими фахівцями).
5.1.39. Електропостачання всіх протипожежних пристроїв (пожежних насосів, вогнезатримуючих клапанів з електроприводом, централізованої системи оповіщення про пожежу, установок охоронно-пожежної сигналізації, пожежогасіння, електрозасувок на протипожежних водопроводах, сигналізаторів вибухонебезпечних концентрацій горючих газів, вибухонебезпечних парів, пилу і т. ін. слід виконувати за першою категорією надійності, крім випадків, обумовлених у нормативних документах.
Організація роботи щодо забезпечення пожежної безпеки на підприємстві.
1. Основні заходи організаційного характеру для забезпечення пожежної безпеки на підприємствах, в установах і організаціях.
Відповідно до “Правил пожежної безпеки в Україні” основними організаційними заходами щодо забезпечення пожежної безпеки є
– визначення обов’язків посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки;
– призначення відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримування і експлуатацію наявних технічних засобів протипожежного захисту;
– установлення на кожному підприємстві (в установі, організації) відповідного протипожежного режиму;
– розроблення й затвердження загальнооб’єктових інструкцій про заходи пожежної безпеки та відповідних інструкцій для всіх вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень, організація вивчення цих інструкцій усіма працівниками;
– розроблення планів (схем) евакуації людей у разі пожежі;
– установлення порядку (системи) оповіщення людей про пожежу, ознайомлення з ним усіх працівників;
визначення категорій будівель і приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою відповідно до вимог чинних нормативних документів, установлення зон класів за Правилами будови електроустановок;
– забезпечення територій, будівель і приміщень відповідними знаками пожежної безпеки, табличками із зазначенням номера телефону та порядку виклику пожежної охорони;
– створення та організація роботи пожежно-технічних комісій, добровільних пожежних дружин (команд).
2. Першочергові заходи організаційного характеру для забезпечення пожежної безпеки.
На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки передусім наказом призначають відповідальних за пожежну безпеку, визначають обов’язки посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки та встановити відповідний протипожежний режим.
3. Порядок встановлення протипожежного режиму.
Протипожежний режим встановлюється на кожному підприємстві (в установі, організації) наказом керівника або інструкцією. При цьому з урахуванням пожежної небезпеки технологічних процесів, виконуваних робіт, будівель і приміщень слід визначити такі основні питання:
– можливість (місця) куріння, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;
– порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);
– правила проїзду та стоянки транспортних засобів;
– місця для зберігання й допустиму кількість сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які можуть одночасно перебувати у виробничих приміщеннях та на території (у місцях зберігання);
– порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та шмаття, очищення повітропроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;
– порядок вимикання з мережі електроживлення у разі пожежі;
– порядок огляду і зачинення приміщень після закінчення роботи;
– порядок проходження посадовими особами навчання і перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів і занять із пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;
– порядок організації експлуатації та обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежегасіння, димовидалення, вогнегасників);
– порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів і оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;
– дії працівників у разі виявлення пожежі;
– порядок збирання членів добровільної пожежної дружини (команди) та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні.
Працівники мають бути ознайомлені з цими вимогами на інструктажах, під час проходження пожежно-технічного мінімуму тощо. Витяги із наказів (інструкцій) з основними положеннями слід вивішувати на видних місцях.
4. Документація з питань забезпечення пожежної безпеки.
Рекомендується ввести до номенклатури справ канцелярії спеціальну справу з питань пожежної безпеки, а також розбити, вести і своєчасно оновлювати необхідні документи.
5. Громадські формування та підрозділи для запобігання пожежам на підприємстві.
Для залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання пожежам, організації їх гасіння на підприємствах створюються добровільні пожежні дружини (команди).
На підприємствах із кількістю працівників 50 і більше за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії. Їх роботу слід організовувати згідно з Типовим положенням про пожежно-технічну комісію, затвердженим наказом МВС України від 27 вересня 1994 р. № 521 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 жовтня 1994 р. за № 249/459.
Для координації та вдосконалення роботи, пов’язаної із забезпеченням пожежної безпеки й контролем за її проведенням, в апаратах об’єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів тощо) повинні створюватись служби пожежної безпеки.
Організація проведення спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань з питань пожежної безпеки.
1. Законодавчі акти на підставі яких слід проводити спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Згідно з ст.5 Закону України „Про пожежну безпеку” власники підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, а також орендарі зобов’язані організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення.
Наказом МВС України від 17.11.94 № 628 за погодженням із Держнаглядохоронпраці, Добровільним пожежним товариством та Мінпраці України затверджений „Перелік посад, при призначенні на які особи зобов’язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядок його організації”. Цей наказ зареєстровано в Мін’юсті України 22 грудня 1994р. за №307/517. Згідно зі ст.8 Закону України „Про пожежну безпеку” та відповідно до п.3.20 Правил пожежної безпеки в Україні допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктажу та перевірки знань з питань пожежної безпеки забороняється.
Наказом МВС України від 17.11.94 №628 затверджене та зареєстроване в Мін’юсті України 22 грудня 1994р. за №308/518 Типове положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України. Положення встановлює види й порядок проведення спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань з питань пожежної безпеки робітників, службовців та інших категорій працівників (далі - працівники) і поширюється на всі підприємства, установи та організації (далі - підприємства) незалежно від форм власності й видів діяльності.
2. Основні спрямування пожежно-технічних знань.
Основні спрямування наведені на малюнку:

3. Здійснення навчання з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах, організаціях.
Під час прийняття на роботу та за місцем праці працівники повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі – протипожежні інструктажі).
Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, завчасно, до початку самостійного виконання робіт, повинні пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум), а потім постійно, один раз на рік, - перевірку знань.
Особи, які суміщають професії (роботи), навчаються або інструктуються як за основною, так і за суміжною професією (роботою).
Організація своєчасного та якісного проведення спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань з питань пожежної безпеки на підприємстві покладається на його керівника, а в структурних підрозділах (цех, дільниця, лабораторія, майстерня й т.ін.) - на керівника відповідного підрозділу.
4. Визначення порядку проходження навчання з питань пожежної безпеки.
Порядок проходження працівниками спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань визначається керівником підприємства (наказом або відповідним положенням, що розробляється на підприємстві й затверджується керівником).
5. Проведення вступного інструктажу.
Вступний протипожежний інструктаж проводиться на підставі чинних на підприємстві правил, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки у спеціально обладнаному для цього приміщенні фахівцем, на якого наказом по підприємству покладені ці обов’язки, й може поєднуватись із вступним інструктажем з охорони праці.
Програма для проведення вступного протипожежного інструктажу затверджується керівником (заступником, головним інженером) підприємства.
Під час проведення вступного протипожежного інструктажу особи, яких приймають на роботу, мають бути ознайомлені з:
наявністю пожежонебезпечних виробництв (дільниць, робіт) та їх загальною характеристикою;
чинними на об’єкті правилами, інструкціями, наказами, положеннями з питань пожежної безпеки, загальними вимогами щодо протипожежного режиму;
порядком куріння, застосування відкритого вогню, проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт;
імовірними причинами причинами пожеж і запобіжними заходами щодо них;
відповідальністю за порушення правил пожежної безпеки;
місцем розташування об’єктової пожежної охорони, а коли її немає – найближчої пожежної частини;
існуючим на підприємстві порядком (системою) оповіщенням людей про пожежу;
діями у разі виникнення пожежі або загоряння (порядком виклику пожежної допомогои, евакуації людей, матеріальних цінностей тощо);
правилами застосування первинних засобів пожежегасіння;
6. Проведення первинного протипожежного інструктажу.
Програма для проведення первинного протипожежного інструктажу затверджується керівником відповідного структурного підрозділу (начальником цеху, відділом, тощо), відповідальним за пожежну безпеку або керівником підприємства (його заступником).
Під час проведення первинного й повторного протипожежного інструктажу слід ознайомити працівників із:
стислою характеристикою пожежної небезпеки агрегатів, устаткування, речовин і матеріалів, що застосовуються в певному приміщенні (споруді);
імовірними причинами виникнення пожеж та запобіжними заходами й діями щодо них (у тому числі під час роботи та після її закінчення);
правилами (інструкціями) пожежної безпеки, встановленими для працівників даного приміщення, дільниці або споруди, вказавши місця куріння, якщо воно не забороняється;
засобами зв’язку та місцем розташування найближчого телефону;
правилами утримування шляхів евакуації;
призначенням існуючих установок пожежної сигналізації та автоматичного пожежегасіння;
місцем розташування первинних засобів пожежегасіння та правилами їх застосування;
діями у разі виникнення пожежі (порядком виклику пожежної охорони, оповіщення людей, проведення евакуації тощо.)
7. Проведення позапланового протипожежного інструктажу.
Обсяг і зміст позапланового протипожежного інструктажу визначаються в кожному випадку окремо залежно від причин, що зумовили необхідність його проведення.
Первинний, повторний і позаплановий інструктажі завершуються перевіркою знань. Перевірку здійснює особа, яка провадила інструктаж.
8. Проведення цільового протипожежного інструктажу.
Цільовий протипожежний інструктаж провадиться з працівниками перед виконанням ними разових (тимчасових) пожежонебезпечних робіт (зварювальних, розігрівальних та ін.), під час ліквідації наслідків аварії та стихійного лиха.
9. Хто проводить первинний, повторний, позаплановий і цільовий протипожежні інструктажі?
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий протипожежні інструктажі провадять безпосередньо керівники робіт (начальники виробництва, цеху, дільниці, відділу тощо), які пройшли навчання й перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Проведення протипожежних інструктажів супроводжується практичною демонстрацією застосування існуючих на об’єкті засобів пожежогасіння.
Після проведення всіх видів протипожежних інструктажів, крім цільового, робляться записи (окремо від інструктажів з питань охорони праці) з підписами осіб, із якими провадився інструктаж.
10. Як і коли здійснюється перевірка знань з питань пожежної безпеки?
Щороку працівники, зайняті на роботах із підвищеною пожежною небезпекою, повинні проходити перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Для проведення перевірки наказом керівника підприємства призначається комісія, яку очолює один із його заступників (головний інженер).
На підприємстві, що має самостійні структурні підрозділи, можуть створюватися кілька комісій на чолі із заступниками керівників відповідних структурних підрозділів.
Перелік запитань для перевірки знань з питань пожежної безпеки розробляється комісією та затверджується керівником підприємства.
Результати перевірки оформляють протоколом. У разі незадовільного результату працівники повинні пройти повторну перевірку протягом одного місяця.
Позначки про перевірку вносяться до посвідчення про проходження спеціального навчання з пожежно-технічного мінімуму.
11. Спеціальне навчання працівників суб’єкта господарювання.
Керівники й виконавці робіт повинні працювати у суб’єкта господарювання (ліцензіата) відповідно до вимог чинного законодавства та пройти спеціальні курси навчання (один раз на три роки).
Спеціальні курси навчання – це підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації на базі пожежно-технічних навчальних закладів та інших навчальних підрозділів Держпожбезпеки за навчальними планами й програмами, затвердженнями в установленому порядку, для набуття спеціальних спеціальних знань у галузі відповідної господарської діяльності.
Існують такі спеціальні курси навчання:
із проектування засобів протипожежного захисту;
із монтажу та технічного обслуговування установок пожежегасіння;
із монтажу та технічного обслуговування установок пожежної сигналізації, систем оповіщення та керування евакуацією людей у разі пожежі;
із монтажу та технічного обслуговування установок проти димного захисту;
із технічного обслуговування вогнегасників;
із монтажу та технічного обслуговування систем пожежного спостереження;
із монтажу та технічного обслуговування пристроїв для захисту будинків і споруд від розрядів блискавки;
із монтажу протипожежних воріт, дверей, замків, димових люків, вогнезатримувальних пристроїв;
із вогнезахисту будівельних матеріалів та конструкцій, кабельної продукції;
із мурування, ремонту та очищення печей, камінів, димоходів (димарів);
із оцінки протипожежного захисту об’єктів;
із дослідження обставин і причин виникнення пожеж;
48. Класифікація будівельних матеріалів, конструкцій, будинків іприміщень у відповідність з ГОСТ 12.1.044-89, ДБН В. 1.1-7-2002,НАПББ.03.002-2007.
Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання(вентиляція, теплові мережі, каналізація, газове обладнання).
Основні вимоги до облаштування шляхів евакуації з адміністративних будівель та приміщень з ПК.
З кожного поверху передбачається не менше 2 евакуаційних виходів. Вихід рахується евакуаційним, якщо веде з 1 поверху безпосередньо назовні або через фойє назовні; з будь-якого поверху – через коридор або безпосередньо на сходову клітку; в сусіднє приміщення, яке має шлях, описаний вище. 1 евакуаційний вихід допускається в приміщенні, де перебуває одночасно менше 50 людей і відстань до виходу – 25 м.; якщо приміщення менше 300 м2 і не більше 5 людей.
На шляхах евакуації забороняється використовувати механічні запори, турнікети. Ліфт не рахується евакуаційним виходом. Двері мають відкриватися назовні. Ширина дверей має бути більша 0,8 м, ширина шляхів – 1 м, висота шляхів – 2 м. В приміщені завжди розміщуються плани евакуації. Повинні проводитись тренування.
Утримання евакуаційних шляхів і виходів
1. Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і в разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.
Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їхні конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення незадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх облицювання (оздоблення) повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.
Якщо евакуаційні виходи і шляхи евакуації з будівель, які є пам'ятниками архітектури й історії, неможливо привести у відповідність до вимог будівельних норм, то їх експлуатація дозволяється за наявності узгодженої з органами держпожнагляду проектної документації відповідно до Положення про порядок узгодження з органами державного пожежного нагляду проектних рішень, на які не встановлені норми і правила, та обґрунтованих відхилень від обов'язкових вимог нормативних документів, затвердженого наказом МВС України від 24.03.98 N 182 та зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.98 за N 392/2832.
2. У разі розміщення технологічного, експозиційного та іншого обладнання в приміщеннях повинні бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових кліток та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм.
Розміщення крісел в актових і конференц-залах, залах зборів і нарад та в інших подібних приміщеннях повинно відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.
3. У приміщенні, яке має один евакуаційний вихід, дозволяється одночасно розміщати (дозволяється перебування) не більше 50 осіб.
4. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень).
Допускається влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік, а також у санвузлах, з балконів, лоджій, площадок зовнішніх евакуаційних сходів (за винятком дверей, що ведуть у повітряну зону незадимлюваної сходової клітки).
При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатися лише на внутрішні запори, які легко відмикаються.
5. Килими, килимові доріжки й інше покриття підлоги у приміщеннях з масовим перебуванням людей повинні надійно кріпитися до підлоги і бути помірно небезпечними щодо токсичності продуктів горіння, мати помірну димоутворювальну здатність (за ГОСТ 12.1.044-89) та відповідати групам поширення полум'я РП1, РП2 (за ДСТУ Б В.2.7-70-98).
6. Сходові марші і площадки повинні мати справні огорожі з поручнями, котрі не повинні зменшувати встановлену будівельними нормами ширину сходових маршів і площадок.
7. У сходових клітках (за винятком незадимлюваних) дозволяється встановлювати прилади опалення, у тому числі на висоті 2,2 м від поверхні проступів та сходових площадок, сміттєпроводи, поверхові сумісні електрощити, поштові скриньки та пожежні крани за умови, що це обладнання не зменшує нормативної ширини проходу сходовими площадками та маршами.
У незадимлюваних сходових клітках допускається встановлювати лише прилади опалення.
8. Сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуації мають бути забезпечені евакуаційним освітленням відповідно до вимог будівельних норм та правил улаштування електроустановок. Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з настанням сутінків у разі перебування в будівлі людей.
Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, повинні постійно освітлюватися електричним світлом (у разі наявності людей).
9. У готелях, театрально-видовищних, лікувальних закладах, приміщеннях інших громадських і допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно більше 100 осіб, у виробничих приміщеннях без природного освітлення за наявності більше 50 працюючих (або якщо площа перевищує 150 м2), а також в інших випадках, зазначених у нормативних документах, евакуаційні виходи повинні бути позначені світловими покажчиками з написом "Вихід" білого кольору на зеленому фоні, підключеними до джерела живлення евакуаційного (аварійного) освітлення, або такими, що переключаються на нього автоматично в разі зникнення живлення на їх основних джерелах живлення.
Світлові покажчики "Вихід" повинні постійно бути справними. У глядачевих, виставочних та інших подібних приміщеннях (залах) їх слід вмикати на весь час перебування людей (проведення заходу).
10. На випадок відключення електроенергії обслуговуючий персонал будівель, де у вечірній та нічний час можливе масове перебування людей (театри, кінотеатри, готелі, гуртожитки, ресторани, лікарні, інтернати, дитячі дошкільні заклади та ін.), повинен мати електричні ліхтарі. Кількість ліхтарів визначається адміністрацією, виходячи з особливостей об'єкта, наявності чергового персоналу, кількості людей у будівлі (але не менше одного ліхтаря на кожного працівника, який чергує на об'єкті у вечірній або нічний час).
11. Не допускається:
- влаштовувати на шляхах евакуації пороги, виступи, турнікети, розсувні, підйомні двері, такі двері, що обертаються, та інші пристрої, які перешкоджають вільній евакуації людей;
- захаращувати шляхи евакуації (коридори, проходи, сходові марші і площадки, вестибюлі, холи, тамбури тощо) меблями, обладнанням, різними матеріалами та готовою продукцією, навіть якщо вони не зменшують нормативну ширину;
- забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з'єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, зовнішні евакуаційні двері будівель;
- застосовувати на шляхах евакуації (крім будівель V ступеня вогнестійкості) горючі матеріали для облицювання стін і стель, а також сходів та сходових площадок;
- розташовувати у тамбурах виходів, за винятком квартир та індивідуальних житлових будинків, гардероби, вішалки для одягу, сушарні, пристосовувати їх для торгівлі, а також зберігання, у тому числі тимчасового, будь-якого інвентаря та матеріалу;
- захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері, люки на балконах і лоджіях, переходи в суміжні секції та виходи на зовнішні евакуаційні драбини;
- знімати встановлені на балконах (лоджіях) драбини;
- влаштовувати у сходових клітках приміщення будь-якого призначення, у т. ч. кіоски, ларки, а також виходи з вантажних ліфтів (підйомників), прокладати газопроводи, трубопроводи з ЛЗР та ГР, повітроводи;
- влаштовувати в загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій; зберігати в шафах (нішах) для інженерних комунікацій горючі матеріали, а також інші сторонні предмети;
- розташовувати в ліфтових холах комори, кіоски, ларки і т. ін.;
- встановлювати телекамери в проходах таким чином, щоб вони перешкоджали евакуації людей;
- робити засклення або закладання жалюзі і отворів повітряних зон у незадимлюваних сходових клітках;
- знімати передбачені проектом двері вестибюлів, холів, тамбурів і сходових кліток;
- заміняти армоване скло на звичайне у дверях та фрамугах всупереч передбаченому за проектом;
- знімати пристрої для самозачинення дверей сходових кліток, коридорів, холів, тамбурів тощо, а також фіксувати самозакривні двері у відчиненому положенні;
- зменшувати нормативну площу фрамуг у зовнішніх стінах сходових кліток або закладати їх;
- розвішувати у сходових клітках на стінах стенди, панно тощо;
- улаштовувати слизьку підлогу на шляхах евакуації.
Пожежна автоматика. Конструкції автоматичних пожежних сповіщувачів їх характеристики для приміщень з ПК.
Первинні засоби пожежегасіння. Норми оснащення приміщень з комп'ютерною технікою вогнегасниками.
53. Блискавкозахист будівель та споруд.
Блискавкозахист — це система захисних пристроїв та заходів, що призначені для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, займань та руйнувань, спричинених блискавкою.
Блискавка — особливий вид проходження електричного струму через величезні повітряні прошарки, джерелом якого є атмосферний заряд, накопичений грозовою хмарою. Умови утворення таких хмар — велика вологість та швидка зміна температури повітря. За таких умов у атмосфері Землі проходять складні фізичні процеси, які призводять до утворення та накопичення електричних зарядів. При підвищенні напруженості електричного поля до критичних значень виникає розряд, який супроводжується яскравим свіченням - (блискавкою) та звуком (громом). Довжина каналу блискавки може досягати кількох кілометрів, сила струму — 200 000 А, напруга — 150 000 кВ, а температура — 10 000 °С і більше. Час існування блискавки 0,1—1 с. Щосекунди земну кулю уражають в середньому більше 100 блискавок.
Розрізняють первинні (прямий удар) і вторинні прояви блискавки.
Прямий удар блискавки (ураження блискавкою) — безпосередній контакт каналу блискавки з будівлею чи спорудою, що супроводжується протіканням через неї струму блискавки. Прямий удар блискавки здійснює на уражений об'єкт наступні дії: електричну, що пов'язана з ураженням людей і тварин електричним струмом та виникненням перенапруг на елементах, по яких струм відводиться в землю; теплову, що зумовлена значним виділенням теплоти на шляхах проходження струму блискавки через об'єкт; механічну, що спричинена ударною хвилею, яка поширюється від каналу блискавки, а також електродинамічними силами, що виникають у конструкціях, через які проходить струм блискавки.
Під вторинними проявами блискавки розуміють явища під час близьких розрядів блискавки, що супроводжуються появою потенціалів на конструкціях, трубопроводах, електропроводах всередині будівель і споруд, які не зазнали прямого удару блискавки. Вони виникають внаслідок електростатичної та електромагнітної індукції.
Електростатична індукція проявляється у наведені потенціалів на металевих елементах конструкції, в незамкнутих металевих контурах, що може викликати іскріння всередині будівель та споруд і тим самим ініціювати пожежу чи вибух.
Електромагнітна індукція супроводжуються появою в просторі змінного магнітного поля, яке індукує в металевих контурах, що утворені із різних протяжних комунікацій (трубопроводів, електропроводів і т, п.) електрорушійну силу (ЕРС).
У замкнутих контурах ЕРС призводить до появи наведених струмів. У контурах, в яких контакти недостатньо надійні в місцях з'єднання, такі струми можуть викликати іскріння або сильне нагрівання, що дуже небезпечно для приміщень, де утворюються вибухо- та (або) пожежонебезпечні концентрації.
Ще однією особливістю вторинного прояву блискавки в занесення високих потенціалів у будівлю по металоконструкціях, які підведені в цю будівлю (трубопроводах, рейкових шляхах, естакадах, проводах ліній електропередач і т.п.). Такі занесення супроводжуються електричними розрядами, які можуть стати джерелом вибуху чи пожежі.
Захист об'єктів від прямих ударів блискавки забезпечується шляхом встановлення блискавковідводів. Захист від електростатичної індукції (вторинний прояв блискавки) здійснюється приєднанням устаткування до заземлювача для відведення електростатичних зарядів, індукованих блискавкою, в землю. Захист від електромагнітної індукції полягає у встановленні методом зварювання перемичок між протяжними металоконструкціями в місцях їхнього зближення менше, ніж на 10 см. Інтервал між перемичками повинен становити не більше 20 м. Це дає змогу наведеному струму блискавки переходити з одного контуру в інший без утворення електричних розрядів. Захист від занесення високих потенціалів у будівлю здійснюється шляхом приєднання до заземлювача металоконструкцій перед їх введенням у будівлю.
Будівлі та споруди поділяються за рівнем блискавкозахисту на три категорії. Приналежність об'єкта, що підлягає блискавкозахисту, до тієї чи іншої категорії визначається головним чином його призначенням та класом вибухопожежонебезпечних зон згідно ПУЕ.
I категорія — будівлі та споруди або їх частини з вибухонебезпечними зонами класів В-І та В-ІІ. В них зберігаються чи знаходяться постійно або використовуються під час виробничого процесу легкозаймисті та горючі речовини, що здатні утворювати газо-, пило-, пароповітряні суміші, для вибуху яких достатньо невеликого електричного розряду (іскри),
II категорія — будівлі та споруди або їх частини, в яких наявні вибухонебезпечні зони В-Іа, В-Іб, В-ІІа. Вибухонебезпечні газо-, пило-, пароповітряні суміші в них можуть з'явитися лише при аварії чи порушенні установленого технологічного процесу. До цієї ж категорії належать зовнішні установки класу В-Іг та склади, у яких зберігаються вибухонебезпечні матеріали, легкозаймисті та горючі рідини.
III категорія — ціла низка будівель та споруд, зокрема: будівлі та споруди з пожежонебезпечними зонами класів П-І, П-ІІ та П-ІІа; зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, що належать до зон класів П-Ш; димові та інші труби підприємств і котельних, башти та вишки різного призначення висотою 15 м і більше.
Об'єкти І та II категорій необхідно захищати як від прямих ударів блискавки, так і від вторинних її проявів. Будівлі та споруди III категорії повинні мати захист від прямих ударів блискавки та занесення високих потенціалів, а зовнішні установки — тільки від прямих ударів.
При виборі пристроїв блискавкозахисту за категоріями враховують важливість об'єкта, його висоту, місце розташування серед сусідніх об'єктів, рельєф місцевості, інтенсивність грозової діяльності. Останній параметр характеризується середньорічною тривалістю гроз у годинах для даної місцевості.
Для захисту об'єкта від прямих ударів блискавки застосовують блискавковідвід — пристрій, який височіє над захищуваним об'єктом, сприймає удар блискавки та відводить її струм у землю. Захисна дія блискавковідводу базується на властивості блискавки уражати найбільш високі та добре заземлені металеві конструкції. За конструктивним виконанням блискавковідводи поділяються на стержневі, тросові та сітчасті (рис.1), а за кількістю та загальною площею захисту — на одинарні, подвійні та багатократні. Окрім того, розрізняють блискавковідводи, встановлені окремо (рис.1, б) та такі, що розташовані на захищуваному об'єкті (рис.1, в). Будь-який блискавковідвід складається з (рис.1) блискавкоприймача 1 (металевий стержень, трос, сітка), який безпосередньо сприймає удар блискавки; несівної опори 2 (спеціальні стовпи, елементи конструкцій будівлі), на якій розташовується блискавкоприймач; струмовідводу З (металевий провідник, конструкція), по якому струм блискавки передається в землю; заземлювача 4, який забезпечує розтікання струму блискавки в землі.

Блискавковідводи: а—стержневий; 6— тросовий; в—сітчастий; / — блискавкоприймач; 2 — несівна опора (поверхня); 3 — струмовідвід; 4 — заземлювач
Блискавковідвід характеризується зоною захисту —- частиною простору навколо блискавковідводу, яка захищена від прямих ударів блискавки з відповідним ступенем надійності. За величиною ступеня надійності зони захисту можуть бути двох типів: зона А — ступінь надійності не менше 99,5%, зона Б — не менше 95%. Тип зони захисту блискавковідводу залежить від очікуваної кількості уражень блискавкою будівель та споруд без блискавкозахисту за рік, яка визначається за формулою

де — відповідно ширина та довжина будівлі, м;
— найбільша висота будівлі, м;
— середньорічна кількість ударів блискавки в 1 км2 поверхні землі в даному географічному місці.
Якщо , то для будівель та споруд, що належать до II категорії за рівнем блискавкозахисту, приймається зона захисту А, а при — зона захисту Б.