Тема 1. Сутнісна хар-ка інновацій та іннов-х процесів.
1.Сутність, об’єкти і суб’єкти іннов-ї д-ті.
Ін-йна д-ть-д-ть спрямована на викор-ня і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Новація-це продукт інтелектуальної д-ті людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чи експеримент-х досліджень в будь-якій сфері людської д-ті спрямованій на підвищення еф-ті виконання робіт (відкриття, винахід, нові вдосконаленні процеси).
Терміни нововведення та інновація можна вважати рівнозначними і викор-ти як синоніми.
Інновація –кінцевий результат і-ї д-ті, що отримав втілення в вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого тех..процесу, що викор-ся в рактичній д-ті або нового підходу до соц послуг.
Іннов-на відповідальність –це новостворені і вдосконаленні конкурентноздатні технології, прод-я або послуги, а також орг-нотехнічні рішення вир-го, адміністративного, комер-го або ін хар-ру, що істотно поліпшують структуру та якість в-ва і соц сфери.
Іннов-й лаг-період між появою новації та її впровадженням, тобто з моменту прийняття новації до реалізації та розповсюдження.
Іннов–й менеджмент-підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на п-ві.
Інноватор-особа, яка ініціює процес впровадження інновації і бере на себе відповідальність за його реалізацію.
Суб’єкти іннов-ї д-ті –фіз. або юрид.особи,які впроваджують іннов д-ть і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позич кошти в реаліз іннов-х проектів.
2.Етапи, стадії і моделі іннов-го процесу.
Іннов-на д-ть та іннов-й процес за своїм змістом дещо відрізняються. Іннов-й процес є ширшим поняттям ніж іннов д-ть, від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які викор.в госп-й практиці. Охоплює всі етапи життєвого циклу інновації включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування. Спрощено модель іннов.процесу можна розглядати як кілька послідовних етапів: 1)наука, 2)техніка, 3)в-во.
1)Наука. На цьому етапі розробляються теоретичні основи певної проблеми, охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень. Фундаментальні дослідж. спрямовані на вивчення теоретичних засад, процесів чи явищ, результатом можуть бути відкриття або винаходи. Винахід –результат НДДКР, що відображає принципово новий механізм, який може стати основою для появи значної частини інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на НТП. Прикладні дослідження визначають напрям прикладного застосування знань здобутих у процесі фундам-х досліджень. Їх результатом є нові технології, нові матеріали, нові системи.
2)Техніка. На цьому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну оболонку, визначають технічні хар-ки нової прод-ї, розробл інженерно-техн документацію на неї, ствар-ть дослідні зразки, розпочинають експериментальне в-во.
3)В-во. Цей етап хар-є впровадження у в-во нового продукту, розроблені програми маркетингу і просування новинки на ринок. Етап охоплює такі стадії: *дослідження ринку, *конструювання, *ринкове план-ня, *дослідне в-во, *ринкове випробування, *комерційне в-во.
Основними етапами іннов-го процесу на п-ві є: 1)Генерація ідей щодо способів задоволення нових сусп потреб.2)Розроблення задуму та попереднє оцінювання його ринкової привабливості. 3)Аналіз інституційних умов реалізації задуму і супроводжувальних витрат, їх зіставлення з фін-ми можливостями п-ва. 4)Конструкторське та технологічне розроблення нового товару. 5)Пробний маркетинг. 6)План-ня та орг-я процесу в-ва нового товару. 7)Комерційна реалізація новинки.
Ці етапи є сутністю іннов-ї д-ті на п-ві і обов’язкові для кожного суб’єкту ринку.
Дифузія і вдосконалення новацій є складовими іннов-го процесу, вони дають змогу поширювати новацію в усіх галузях. Дифузія технологій здійснюється шляхом їх трансферу. Трансферт технологій- передавання суб’єктом, які не є автором технол-х новацій права на їх викор-ня через продажу ліцензій і надання інженерингових послуг.
3.Класифікації інновацій.
Першу класиф-ю інновацій як і термін інновація запровадив австрійс.ек-т Й. Шумпеттер, який у 1912р вжив словосполучення «нова комбінація» маючи на увазі нову якість засобів в-ва, що досягалися шляхом певних поліпшень існуючого. Шумпеттер виокремив 5 типів інновацій: 1)В-во невідомого споживача нового продукту або продукту з якісно новими властивостями. 2)Впровадження нового зособу в-ва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерц.викор-ня прод-ї. 3)Освоєння ринку збуту певною галузю промис-ті країни незалежно від того існував цей ринок раніше чи ні. 4)залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів від того існували ці джерела раніше чи ні. 5)Впровадження нових орг-х форм.
Відомі сучасні різноманітні підходи до класиф-ї інновацій: *класиф-я Пригожена, *класиф-я Ільєнова, *класиф-я Завліна.
Основними критеріями класиф-й інновацій є такі, які враховують комплексність набору класиф-х ознак, можливість кількісного або якісного визначення критерію, наукову новизну, практичну цінність запропонованої ознаки. Найбільш поширеними для класиф-й є такі класиф-ні ознаки: 1)За сферою д-ті п-ва, 2)За змістом д-ті (ек-ні, технол, торгівельні), 3)За інтенсивністю іннов-х змін (інновації нульового порядку до інновацій 7 порядку), 4)За рівнем об’єктивного і суб’єктивного сприйняття (абсолютна, відносна, умовна), 5)За причинами виникнення (реактивні, стратегічні).
Кодування інновацій проводиться для спрощеного упр-ня іннов-ю д-тю. Кодування може бути: *укрупненим (з одним знаком для ознаки), *детальним (з 2ма і більше). Кодування можливе в рамках країни і в світовому масштабі.
4.Життєвий цикл інновацій.
Життєвий цикл (ЖЦ) інновацій - період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з в-ва.
За своїм хар-м ЖЦ інновацій відповідає типовому ЖЦТ. Проходить такі етапи: 1)Е розроблення ідеї-включає стадії зародження ідеї, проведення НДДКР і розроблення технології. 2)Е виведення на ринок-налагодження технологічного процесу, випуску пробної партії, ринкова апробація, формування стратегії збуту. 3)Е зростання-період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків. 4)Е зрілості-товар перестає бути новинкою, прибуток стабілізується або зменшується. 5)Е занепаду-товар знімають з виробництва. Етапи хар-ся різним співвідношенням затрат пов’язаних з розробленням та виведенням новинки на ринок і доходів від її продажу. Тривалість ЖЦ інновацій залежить від внутрішніх чинників, що обумовлюють здатність фірми інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт. ЖЦ інновації включає час її перебування у межах фірми іноватора та к-лах фірм, які створ інновацію та поза її межами, коли інновація використовується іншими.
ЖЦ інновацій розрізняють в окремо взятій орг-ї і поза її межами, тобто у галузі, до якої належить п-во ін новатор, або в ек-ці загалом застосування в ін сферах. Продовження ЖЦ інновацій є доцільним стосовно лише тих стадій, які передбачають її промислове використання чи споживання, а термін впровадження інновацій повинен скорочуватись.
Тема 2. Встановлення і сучасні тенденції розвитку іннов-но п-цьких теорій.
1.Встановлення і сучасні тенденції розвитку іннов-но п-цьких теорій.
Вплив інновацій на соц-ек-й розвиток сусп-ва досліджували багато вчених. Більшість цих дослідників наголошували на тому, що хар-р основних ек-х процесів у довгострок періоді великою мірою від особливостей науково-техн прогресу. Активна інновац-на д-ть п-цьких структур формує іннов-й тип розвитку країни і сприяє її загальному соц-ек-му розвитку. Теорія циклічних криз (60-ті р 20ст) німец.ек-т Карл Маркс Теорія довгих хвиль (1892-1938) рос. ек-т Микола Кондратьєв. Він дійшов висновку про існування довгого циклу ек-ї кон’юктури з тривалістю 50-55років. Основними причинами виникнення довгих хвиль вважав нововведення війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота. Теорія іннов-го розвитку Й. Шумпеттера висловлено гіпотезу про те, що інновації з’являються в системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацій – кластерів. Кластер інновацій –сукупність базисних нововведень, що визначають технол-й устрій протягом тривалого часу.
Шумпеттер розробив класиф-ю хвиль, які мали місце в історії людства, визначивши ключовий фактор хвилі, що дав імпульс її поширенню: 1)1790-1840рр (в її основі – механізація праці в текстильній промисл); 2)1840-1890рр (її виникнення пов’язане їз винаходом парового двигуна та розвитком залізничного транспорту) 3)1890-1940рр (причина – глобальна електрифікація та розвиток чорної металургії); 4)1940-1990рр (поштовхом був розвиток нафтової промисл та продуктів органічної хімії).
Учені, які працювали над цією проблемою, визначили початок 5ї хвилі М. Кондратьєва, який припадає на 90ті роки 20ст. Прогнозується і наближення 6ї- хвилі розвитку біотехнології. Значний внесок у її подальший розвиток зробили Г.Менш, А.Кляйкнехт, Дж.Ван Дейн, Р.Форстер.
Г.Менш дійшов висновку, що технічний прогрес відбувається не безперервно, а дискретно. Зробив глибокий аналіз основних теорій довгих циклів і дійшов висновку, що підґрунтям циклів є три головних взаємопов’язаних блоки: інновації, ЖЦ та інвестиції в інфраструктуру. Він стверджує, що базисні інновації з’являються не в період депресії, коли п-ва мінімізують свій ризик і відмовляються від нововведень, а у фазі пожвавлення і на початку зростання. Цей висновок сучасні науковці вважають хибним.
Д.Львов і С.Глазьєв виокремили три етапи науково-технічного прогресу, що мали місце в 20ст: 1)Поч. 20ст- його основою є електроенергетика, автомобілебудування, неорганічна хімія; провідним енергоносієм виступає вугілля; конструкційним матеріалом _чавун; основним сухопутним транспортом – залізничний. 2)50-60ті рр. 20ст- базується на органічному синтезі, автомобілебудуванні, радіо- та авіа космічній промисл. 3)Середина 20ст- його ядром є електроніка та мікропроцесорна технологія. На її основі утворилися нові інформаційні мережі (Інтернет), космічні засоби зв’язку; здійснюється промислове в-во мат-в із заданими властивостями.
Дослідження Р.Фостера, він для аналізу іннов-ї д-ті та науково-техн прогнозування запропонував використовувати динаміку циклів. Фостер визначав інновацію як засіб конкуренції та отримання прибутку.
Моделі ек-го зростання з ендогенним технол-им прогресом (90ті р 20ст) їх авторами є П.Ромер, Ф.Агійон, П.Хоувіт, Ч.Джонс та ін., вони пояснюють технол-ні зміни бажанням ек-х агентів максимізувати свій прибуток протягом тривалого часу, для чого ініціюють і проводять відповідні НДДКР. Вчені дійшли висновку, що найважливішу роль у підвищенні темпів ек.зростання відіграє перелік фахівців між секторами в-ва проміжних товарів і сектором НДДКР, і вказують на необхідність збільшення фінас-ня наукових досліджень, оскільки кожне наступне нововведення забезп зростанн ПП івир-му секторі.
2. Теорії технократичного сусп-ва.
Представники теорій технократичного сусп-ва тлумачать історичний прогрес як зумовлений іманентними законами розвиток техніки, яка начебто всебічно детермінує життя сусп-ва незалежно від його соцполіт устрою, способів в-ва та розвитку мат-х і духовних благ. До них відносять тоерії технічного детермінізму і конвергенції Гелбрейта, теорію технотронного сусп-ва З.Бжезинського, теорію індустріально-технократичного сусп-ва Д.Белла та ін.
Основною хар-ю індустріальної системи він вважав промисл заст-ня все складнішої і дорожчої «високої технол».
Теорія технократичного сусп-ва амер. Збігнев Бжензинський у своїй праці «Між двома століттями: роль Америки в технотронній ері» запропонував власне бачення майб розвитку так званої капіталістичної цивілізації на технократичній основі. Формування технотронного сусп-ва, на його думку, безпосередньо залежатиме від розвитку техніки, особливо електроніки, зокрема комп’ютерів і засобів масовії інформації, а політична боротьба і соц конфлікти при цьому втратять своє значення.
Теорія індустріально-технок-го сусп-ва. В основу теорії було покладено домінуючу на той час концепцію індустр-го сусп-ва як сусп-ва накопичення техніки та капіталів.
Прихильники технократ теорій, акцептуючи на домінуючій ролі науково-техн прогресу в розвитку людства, вважаючи, що прискорення його темпів зумовить у найближчому майбутньому загальне зростання добробуту у всіх країнах. Однак більшість їз них розуміли, що сліпе використання науки і техніки породжує екологічну небезпеку, загрозу технокатастроф, а надмірна увага до матеріальних благ обумовлює занепад культури. Усе це спричиняє дезінтеграційні процеси, які поглиблюють прірву між бідними і багатими країнами. Щоб усунути загрозливі для людства наслідки неконтрольованого НТП необхідне свідоме втручання у його перебіг держ-х і наддержавних структур.
3.Сучасні концепції іннов-го розвитку
Новітні концепції ек-го розвитку: теорія інтелектуальної технології Ф.Хайєка і теорія іннов-ної ек-ки і п-цького сусп-ва П.Друкера. Хайєк запропонував інформаційну концепцію «порядку, що розширюється» як основу цивілізації. Дослідження Ф. Хайєка відповідали новим реаліям п-цької ек-ки. Вони пояснили, яким чином знання стають основою п-цької ідеї і дають імпульс розробленню інновацій; чому ек-ка одних країн є сприйнятливою до інновацій, а інших — ні. Хайєк довів, що вирішальну роль у цьому відіграють інституційні основи суп-ва — як формальні (сформовані державою закони, що регламентують ек д-ть), так і неформальні (усталені правила, звичаї, традиції, норми поведінки, мораль). У 1974 р. Ф. Хайєк став лауреатом Нобелівської премії у галузі ек.
Теорія інноваційної економіки і п-цького суп-ва. Сформульована америк ученим П. Друкером у працях «Інновація та гадприємництво» (1985) та «Посткапіталістичне суп-во» (1993).
Сучасні теорії іннов-го розвитку змістили акценти у поведінці людей, сформували у них прагнення до накопичення знань. Стало очевидним, що ек зростання країн великою мірою залежить від іннов-ної активності п-цьких структур, від їх прагнень, зусиль і здатності викор-вати у своїй д-ті новітні технол-ї, творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати прод-ю, отримуючи більші доходи і зміцнюючи свої ринкові позиції. Нововведення здатні суттєво вплинути на перебіг ек-х процесів і значно прискорити їх. Про це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, Китаю та ін азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технол-ні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне ек зростання.
Досліджуючи структурні джерела ек-го розвитку, америк вчений Майкл Портер виділив три основні: 1)розвиток на основі вир-чих чинників; 2)розвиток на основі інвестицій; 3)розвиток на основі іннов-ої д-ті.
Інноваційний тип розвитку — спосіб ек зростання, заснований на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів д-ті госп-ї системи, періодичному "перегрупуванні" сил, обумовленому логікою НТП, цілями і завданнями розвитку системи, можливістю викор-ня певних ресурсних чинників для створення іннов-х товарів і формування конкурентних переваг.
На сучасному етапі рівень конкурентосп ек-ки країни забезпечують насамперед науково-технічні інновації.
Високі технології — сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології, що є визначальними у постіндустріальному суп-ві (інформаційні, біотехнології, штучний інтелект ).
Показник наукомісткості в-ва —відношення витрат на НТ дослідження і НТрозробки до обсягу продажу прод-ї.
Висока наукомісткість прод-ї стала ознакою її конкурентос-ті.
За темпами технол-го та ек-го розвитку світове співтовариство поділяють на такі групи:1)Технологічне ядро: СІЛА, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція. 2)Країни 1го технол-го кола: Італія, Канада, Швеція, Австрія, Півд Корея 3)Країни 2го технол-го кола: найрозвинутіші країни з погляду іннов-ї складової (Китай, Ізраїль, Сінгапур). 3)Постсоц країни Сх Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія). 4)Країни СНД (Укр, Росія, Білорусь, Казахстан). 5)Країни, що розвиваються.
Іннов-на д-ть у країнах-лідерах здійснюється на основі горизонтальної інтеграції НТ досліджень, державної підтримки розвитку нових технологій, широкого використання глобальних інформаційних та обчислювальних мереж. В Укр проблема прискорення ек розвитку на іннов-ній основі є надзвичайно актуальною. Наявний ресурсно-технологічний потенціал укр п-тв не відповідає вимогам сьогодення.
Тема 3. Особливості створення інновацій і формування попиту на них.
1.Особливості створення інновацій і формування попиту на них.
Головним спонукальним чинником усіх іннов-х процесів є ринкова конкуренція. Конкурентна боротьба порушує співвідношення попиту та пропозиції, змінюючи диспозицію учасників і змушуючи їх відшукувати нові можливості, які найчастіше виявляються у створенні нових продуктів продуктових інноваціях. Важливо при цьому оцінити величину майб попиту на іннов-ні продукти, а в разі створення абсолютно нового продукту - сформувати попит на нього у потенційних споживачів.
Іннов-на д-ть - це складний багатоаспектний процес, який умовно можна поділити на 3 складові: *іннов-на ініціатива; *визначення потреб ринку; *налагодження в-ва нового продукту для задоволення ринкових потреб.
Дуже важливо, щоб ініціювання інновацій відбувалося не лише на основі нових знань, а й з урахуванням можливості їх перетворення на комерційно привабливий продукт. Інноваціям мають передувати всебічні дослідження ринку, за доп яких визн-ся напрями досл-х робіт, встан-ся критерії відбору іннов-х ідей, окреслюється коло пошуку конструктивних і дизайнерських рішень для створення нового продукту. Без цього неможливо передбачити реакцію споживачів на новий продукт. Тісний зв'язок зі споживачами сприяє здійсненню комерціалізації нововведень у стисліші терміни, що забезпечує більшу віддачу від них протягом ЖЦ.
Низький попит на ринках малої місткості гальмує процес реалізації нововведень; вивчення ринку на предмет виявлення потенційних покупців та їх потреб дає змогу зрозуміти, якою повинна бути політика виробника у сферах якості, дизайну та цінового проектування, на який рівень диференціації продукту слід орієнтуватися при розробленні його модифікацій; вивчення можливості придбання товару дає змогу визначити раціональні форми його збуту; дослідження рівня цін, сформованих на ринку, дає інформацію щодо прийнятного для інноватора рівня витрат на розроблення та освоєння новинки; дослідження актуальності виявлених потреб споживачів сприяє правильному рішенню щодо часу виведення товару на ринок або визначення, якої підготовки потребує потенційний споживач для позитивного сприйняття нового товару.
Найретельніше слід досліджувати такі параметри попиту, як ціна, якість, пакування-маркірування та супутні послуги-сервіс. необхідність всебічного вивчення чинників, які впливають на величину попиту.
Інструментами попереднього (прогнозного) та оперативного (поточного) аналізу попиту є його табличне та графічне зображення.
Аналіз кривих попиту на існуючу прод-ю дає змогу встановити час завершення її ЖЦ і заздалегідь підготуватися до виведення на ринок нового товару. Налагодження в-ва нового продукту для задоволення ринкових потреб відбувається з урахуванням вир-чих потужностей п-ва-інноватора
Попит на інновації виникає внаслідок змін, що відбуваються у середовищі госп-ня. Ринкова динаміка вимагає від п-тв щоденної копіткої роботи, спрямованої на вдосконалення своєї д-ті: перехід на принципово нові, екологічночисті, мало- та безвідходні технології; конструювання, технічну підготовку та освоєння випуску нових видів прод-ї; знаходження нових способів використання існуючих ресурсів. Водночас іннов-ну д-ть слід спрямовувати на раціоналізацію існуючого вир-го процесу, підвищення еф-ті та якості усіх аспектів вир-чо-госп д-ті.
2. План-ня і орг-я створення нового товару
Нова прод-я, яку виводять на ринок, може бути трьох видів: 1)яка раніше не існувала; 2)яку раніше виготовляли, але її конструкцію було суттєво змінено (ноутбук замість ПК); 3)яка має лише новий дизайн (ліки у вигляді аерозолю).
Абсолютно нових товарів небагато. Оригінальний продукт — принципово новий продукт, конструктивне виконання та склад споживчих властивостей якого не були відомі раніше. Оригінальність виробу підтверджується виданим на нього патентом або авторським свідоцтвом. Більшість п-тв випускає на ринок модернізовані, модифіковані або удосконалені вироби
Іннов-ний товар — продукт науково-технічної та іннов-ї д-ті, що пропонує новий засіб чи спосіб в-ва товарів і послуг і відкриває для споживача нові сфери задоволення своїх потреб.
Іннов-ний продукт може мати не тільки матеріально-речову форму. Йдеться про нові технології доведення товару від виробника до кінцевого споживача (маркетингові, інформаційні технології), новий вид послуг, що грунтується на вивченні властивостей основного товару і доповненні їх супутніми тощо. Нап, технічні досягнення в галузі оброблення інформації уможливили розроблення кредитних карток, а розвиток ідеї самообслуговування сприяв створенню систем оптичного зчитування інформації та розвитку мережі торговельних автоматів.
Інновації можуть стосуватися не лише вир-чих чи торговельних п-тв, а й орг-ій ін галузей: медичної, освітньої, фін-х та страхових послуг тощо, якщо вони грунтуються на нових технологіях, новій якості, що приваблює споживача
Сайрес Маккормік запропонував фермерам продаж техніки у кредит, Святослав Федоров у 80-х роках XX ст. розробив нову технологію корекції зору. Яку б матеріально-речову форму новий продукт не мав, процес його створення передбачає здійснення іннов-ї д-ті в кілька етапів: генерування ідей, оцінювання та відбір перспективних ідей, розроблення концепції товару, розроблення та створення дослідного зразка, пробний маркетинг.
На етапі генерування ідей істотна роль належить використанню методів активізації творчого пошуку, які прискорюють та інтегрують мислення, знання, ерудицію, фантазію людини, даючи змогу їй продукувати нові, нестандартні ідеї. До них відносять методи інверсії, ідеалізації, ключових запитань, аналогій, фокальних об'єктів, синектики та ін.
Оцінювання та відбір перспективних ідей. Передбачає оцінювання ідей щодо нового товару з погляду їх сприйняття споживачем. Здійснюється на основі детального вивчення ринкових потреб. Оцінювання перспективності ідей нових товарів має здійснювати група експертів, до складу якої входять мар кетологи, економісти та керівники головних підрозділів фірми. Всі ідеї нових товарів поділяють на безперспективні, віддаленої перспективи, перспективні. Концепція нового товару поєднує елементи універсального алгоритму оцінки ринку нового продукту і показники його конкурент-ті. Таке оцінювання ідеї товару допомагає зрозуміти, як він буде сприйнятий ринком і чи достатній потенціал техніко-техноло-гічної бази п-ва для його промислового освоєння. Товари, концепції яких визнані найперспективнішими з комерційного погляду, починають фінансувати і створювати.
Розроблення і створення дослідного зразка. На етапі здійснюють проектування товару, його параметрів, дизайну, упаковки, визначають назву або марку товару, виготовляють дослідні зразки, вирішують питання щодо технічного рівня виробу, можливостей його якісного виготовлення, майбутнього еф-го використання.
Метод ФВА - метод комплексного техніко-ек-го дослідження об'єкта з метою розвитку його корисних функцій при оптимальному співвідношенні їх значущості для споживача і витратна їх здійснення. Не всі властивості товару є однаково корисними для споживача. Тому дослідний зразок нової прод-ї аналізують на предмет ранжирування його функцій для споживача: виділяють основні, допоміжні та зайві функції. Кошти слід витрачати переважно на головні функції і певною мірою — на другорядні.
Проектування прод-ї передбачає створення відповідних конструкторських документів для виготовлення й випробування дослідного зразка (партії) виробу.
Головними складовими процесу випробувань є: *об'єкт дослідження; *умови випробувань; *режим функц-ня об'єкта; *засоби випробувань; *програма та методика випробувань; *накопичення, оброблення, *оцінювання точності даних випробувань; *вірогідність повторення та відтворення результатів випробувань.
Пробний маркетинг. Здійснюється перед початком повномасштабного в-ва та реалізації прод-ї. Має на меті вивчення реакції споживачів на новий товар.
Позитивним прикладом пробного маркетингу є успішне виведення на ринок густих вершків однією із амер-х компаній. Здійснивши всебічні лабораторні досл-ня товару і дослідження в умовах домашнього використання його споживачами, компанія вирішила вийти з товаром на ринки 5-ти міст із метою визначення обсягів попиту на нього. Вершки випустили на ринок у жовтні. До червня наступного року запаси товару почали зростати, а від споживачів надходили скарги на те, що вершки не збиваються. Як з'ясувалося, вершки втрачають стабільність через жарку погоду. Керівництво компанії вирішило зачекати із виходом на загальнонаціональний ринок. Тим часом відділ досліджень шукав розв'язання проблеми. Через рік у формулу товару внесли необхідні зміни. Поліпшені вершки успішно пройшли випробування в гарячу пору літа на всіх пробних ринках. Новинка була готова до виходу на загальнонаціональний ринок. Витрати на пробний маркетинг були несуттєвими порівняно зі збитками, що понесла б фірма, якби відразу вийшла на загальнонаціональний ринок.
Упровадження нового товару відбувається одночасно із в-вом старих товарів. Сучасна асортиментна політика п-ва передбачає наявність у портфелі замовлень прод-ї, що перебуває на різних стадіях ЖЦ, та певного співвідношення між ними. Практика свідчить, що основна прод-я, яка забезпечує найвищий прибуток п-ву, повинна становити 75—85% загального обсягу в-ва Решта — прод-я, в-во якої згортається та починається.
Процес оновлення асортименту прод-ї п-ва здійснюють на основі аналізу зовніш серед госп-ня (визначення тенденцій зміни попиту на товари, що випускаються фірмою, оцінювання переваг та вподобань споживачів цільових сегментів ринків) і внут-го (рентабельність товару, стадія його ЖЦ). Із структури асортименту виводять нерентабельні товари, товари з низьким попитом, товари, ЖЦ яких завершується. Натомість до неї включають товари, що можуть давати вищі прибутки у пл-й перспективі.Таким чином формується конкурент-ний асортиментний ряд прод-ї п-ва.
3. Види попиту на інновацію і чинники, що впливають на нього
Успіх чи невдача просування нового продукту на ринок, великий чи незначний попит на нього залежать від того, наскільки точно взяті до уваги особливості його сприйняття потенційними споживачами і від того, якими засобами будуть впливати на попит продуценти нового товару на різних стадіях його ЖЦ. За ставленням споживачів до товару розрізняють попит прихований, негативний, надмірний, повноцінний, нерегулярний, нераціональний або відсутність будь-якого попиту.
Прихований попит. Відображає неможливість задоволення потреб споживачів за рахунок наявних на ринку товарів і послуг; якщо виробники прод-ї ретельно досліджують запити споживачів, така ситуація є імпульсом для розроблення нових товарів.
Негативний попит. Може виникати на стадії просування нового продукту на ринок; відображає факт його недолюблювання потенційними споживачами, які намагаються уникнути його купівлі (напр, попит на генетично модифіковану прод-ю, попит вітчизняних споживачів на мікрохвильові печі на час їх виведення на наш ринок). Для подолання негативного попиту виробники новинки мусять докласти значних зусиль, щоб переконати споживачів у її корисності або нешкідливості.
Надмірний попит. Виникає за умови, коли попит перевищує пропозицію. Це дуже сприятлива ситуація для ін-новаторів. Вона дає їм можливість швидко вивести новий товар на ринок, зайняти його значну частку, зміцнивши тим самим свої конкурентні позиції.
Повноцінний попит. Передбачає відповідність нововведень бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості.
Нерегулярний попит. Хар-ся виникненням коливань попиту протягом тривалого часу (сезонні коливання, характерні для підприємств легкої промис-ті), їх необхідно брати до уваги, вибираючи час виведення новинки на ринок, щоб не опинитися у програшній ситуації, коли попит відсутній.
Нераціональний попит. Йдеться про попит на товари, шкідливі для здоров'я. Якщо новий. продукт належить до цієї категорії (напр, алкогольні, тютюнові вироби)
Відсутність попиту. Спостерігається у випадках, коли споживачі, на яких орієнтовано в-во певної прод-ї чи її реалізація, не зацікавлені в ній або не знають про неї. Успіх залежатиме від добре продуманої реклами.
Отже, протягом ЖЦ попит на один і той самий товар може змінюватися: від прихованого - до надмірного, від надмірного - до його відсутності. Важлива роль у визначенні величини попиту належить маркетинговій службі фірми-інноватора. Для розробників товару надзвичайно важливим завданням є оцінювання величини попиту на різних стадіях ЖЦ товару. За цією ознакою розрізняють кілька нидів попиту.
Попит на стадії задуму та розроблення новинки (потенційний попит). Від правильного визначення його величини залежить еф-ть комерціалізації новинки. Якщо прогноз потенційного попиту завищено, доходи від продажу нового товару можуть не покрити витрат на його розроблення та виведення на ринок і фірма-інноватор понесе збитки.
Потенційний попит - попит, що відображає можливості потенційних споживачів продукції придбати новий товар за встановленими цінами протягом його ЖЦ.
Попит, що формується на етапі виходу нової прод-ї на ринок. Величина цього попиту значною мірою залежить. Здатність сформувати високий, а то й ажіотажний попит на інновацію є свідченням професіоналізму маркетологів, які розробляють стратегію просування товару на ринок
4. Попит, що формується на етапі утвердження нової прод-ї на ринку.
Попит, що сформувався на стадії зрілості інноваційної продукції різноманіття чинників, що можуть впливати на попит, зменшуючи чи збільшуючи комерційний успіх нововведень, їх умовно поділяють на дві групи: внутрішні та зовнішні.
Внутрішні чинники впливу на попит: *відповідність тенденціям моди. відповідність галузевим стандартам, *висока якість нового продукту *гарантійне та сервісне обслуговування *розмір витрат на наукові дослідження і розробки фірми-інноватора. *висока швидкість упровадження інновації. *транснаціональний рівень галузі (фірми) *ціна. *вибір авторитетного покупця. *використання реклами та інших засобів комунікації для пропагування новинки. *рівень фахової підготовки персоналу п-ва-інноватора.Зовнішні чинники впливу на попит: *загальний стан ек-ки *політична ситуація *правова база іннов-ної д-ті *стан екології *прискорення науково-технічного прогресу *доходи споживачів *невизначеність характеру впливу інновації на результати її використання.
Тема 4.Інн-на політика під-ва
1.Сутність і завдання інн-ої політики п-ва.
Інн-на політика (ІП) – це форма стратег-го упр-ня, яке визначає цілі та умови здій-ня інн-ої д-ті п-ва, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного в-го потенціалу. ІП є частиною заг політики п-ва, яка регламентує взаємодії НТ, маркетингової, вир-ої, ек д-ті в процесі реалізацій нововведень. ІП свідчить про ставлення керівництва до інн-ої д-ті п-ва, визначає її цілі, напрями, ф-ії та орг-ні форми. Вона створюється у відповідних планах і програмах, як стратегічних, так і тактичних і поточних. ІП повинна враховувати особливості тієї галузі до якої вона належить. ІП формується для забезпечення реалізації оборонної стратегії. Стратегію будь-якої орг-ії можна розглядати як: стратегію наступу, стратегію стабільного розвитку, захисну стратегію. Стратегія наступу - передбачає стрімкий розвиток ор-ії, базується на наступально-ризиковому та наступальному типах ІП. Наступально-ризиковий тип ІП спрямований на піонерне впровадження радикальних інн-ій, створених фірмою. Реалізація такої політики можлива за умов значного НТ потенціалу фірми. Наступальний тип ІП властивий як правило потужним фірмам з власними дослідними лабораторіями, що постійно працюють над створенням нових продуктів у даній галузі, або компаніям, що спроможні виділяти значні кошти на придбання права на випуск нового продукту у ін фірмі. Стратегія стабільності - полягає у підтриманні існуючих розмірів п-ва і напрямків його ділової активності. Як правило, дотримуються фірми, що виготовляють пр-ію з тривалим стабільним попитом. Тривалий ЖЦ пр-ії таких фірм дає змогу не лише вдосконалювати поточну д-ть, а й накопичувати кошти для поступового переходу від випуску одного виду пр-ії до ін. Таку ІП назив. ще еволюційною. Захисна стратегія спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. Опирається як правило на ІП еволюційного типу, однак еволюційний пошук зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати ви-ти на випуск пр-ії з метою зниження її ціни і збереження конкурентоспроможності. Реалізація будь-якої базової стратегії п-ва повинна неодмінно включати елементи інн-ті, хоча масштаби та напрямки будуть різними. Загалом ІП будь-якої орг-ії передбачає: 1)Розгляд інн-ії, як явища сфери пошуку і спрямування інн-ої д-ті на прогнозування змін у попиті і наступного інн-го проектування товарів; 2)Сприйнятливість ор-ії до інн-ій; 3)Створення спец структурного підрозділу для пл-ня інн-ої д-ті, організовування і реалізації інн-их проектів, стимулювання працівників; 4)Систематичне оцінювання ефек-сті інн-ої д-ті.
2.Принципи формування ІП п-ва
Формування ІП п-ва неодхідно здій-ти на основі певних принципів, які мають відображати заг-й підхід до уп-ня інн-ми процесами на п-ві і окреслювати межі інн-ї д-сті. ІП має враховувати регулятивні мех-ми ек-го середовища і розроблюватися таким чином, щоб забезпечити досягнення цілей фірми і створення мех-му їх реалізації.
Принципи ІП: 1.Переважання стратегічної спрямрованості. Інн-ну д-сть слід планувати в межах обраної стратегії, а реалізація інн-ій повинна забезпечувати досягнення стратегічних цілей. Тип заг-ї стратегії визначає напрям інн-го пошуку та зміст інн-ої д-ті і впливає на вибір форм її орг-ії. 2.Орієнтація на потреби ринку – розроблення і впровадження інн-ій буде доцільним за умов, що вони внесуть у товар чи послугу, те що вигідно відрізнятиме його від аналогічних товарів конкурентів, тобто створить йому конкурентні переваги. 3.Цілеспрямованість – чітке визначення цілей інн-ої д-ті дає змогу вибрати засоби їх зд-ня, контролювати процес реалізації інн-ій через розроблення ієрархії цілей для структурних одиниць п-ва задіяних у процесі реалізації інн-ій. 4.Комплексність: цей принцип вказує на необхідність залучення у процес розроблення інн-ій усіх внут. елементів п-ва. Конкретні інн-ії повинні розглядатися не як проблема конкретного підрозділу, а як процес, який стосується всіх служб п-ва. 5.Планомірність – дотримання принципу планомірності дає змогу координувати роботу всього п-ва у період створення інн-ій, підготовки до її впровадження, реалізації та згортання. Це особливо важливо для розроблення та впровадження інн-ій, які дають хороший кінцевий результат. 6.Інф-на забезпеченість передбачає формування ІП з врахуванням досягнень НТ політики і тенденції розвитку науки та техніки у відповідній галузі.
3.Складові ІП під-ва
ІП п-ва має визначати напрямки його змін відповідно до вимог зовн середовища, окреслювати коло можливих інн-их рішень, формувати інн-ні завдання залежно від типу обраної стр-ї, створювати умови для оперативної реалізації інн-ій.
Складові ІП п-ва: 1)Маркетингова політика має на меті формування тактики і стратегії поведінки п-ва на ринку. Націлена на вирішення таких завдань: визначення процедури і періодичності маркетингових досліджень; розроблення товарної, цінової, збутової, комунікаційної, сервісної політики і створення мех-му їх реалізації; 2)Політика у галузі НДДКР. ЇЇ завданням є визначення наукового потенціалу п-ва, розроблення НТ політики з врахуванням результатів маркетингових досліджень, формування технічної політики, створення мех-ів реалізації науково-технічної і технологічної політики і оцінка її результатів. 3)Політика структурних змін зорієнтована на вивчення внут-го середовища та орг-ої форми п-ва, формування адекватної інн-им завдання ор-ої структури і культури під-ва. 4)Технічна політика – визначає можливості впровадження новацій. Її завдання: вивчення можливостей в-ва і вимог до нього; розроблення напрямів техн-го оновлення ОЗ п-ва; створення мех-му реалізації заходів спрямованих на вдосконалення техніко-техн-го стану п-ва; аналіз та оцінка ефек-ті технічної політики.5)Інвес-на політика охоплює всі фі-во-ек-ні аспекти фу-ня п-ва, що забезпечують реалізацію інн-ої політики п-ва. Націлена на уп-ня грош потоками на п-ві з метою накопичення коштів необхідних для реалізації інн-их проектів.
Потреба у взаємодії функціональних служб п-ва відповідальних за реалізацію складових ІП змінюються залежно від стадії ЖЦІ.Усі складові ІП підпорядковуються стратегічним цілям і завданням п-ва. Вона формує його інн-ий потенціал.
4.Інн-ий потенціал п-ва
Вир-чо-техн-ий потенціал – здатність до стабільної вир-ої д-ті в межах обраної стратегії за умови складного і мінливого зовн середовища. П-ва з великим в-чо-техн потенціалом є здебільшого інертнішим до інн-их змін ніж невеликі фірми.Інн-ий потенціал ор-ії – рівень готовності ор-ії до реалізації проекту чи програми інн-их стратегічних змін.ІПот залежить від параметрів орг-их структур менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу працівників ПВП і зовнішніх умов гос-ї д-сті.Оцінювання ІПот є необхідною скдладовою процесу розроблення стратегії. Готовність орг-ії до змін передбачає детальне оцінювання ІПот з використанням схеми “Ре-си – ф-ії – проекти”. Ще одним способом оцінювання ІПот є SWOT аналіз, який дає змогу не просто оцінити здатність орг-ії реалізувати інн-ії, а й визначити, яким чином впливає на цю здатність інн-ий клімат зовн середовища.
Тема 5.С-ма управління інн-ми процесами
1.Інн-на д-ть як обєкт уп-ння
Упр-ня ІД охоплює стратегічні та оперативні аспекти. У д-ті кожної орг-ії на всіх стадіях ЖЦ прод-ії поєднуються стабільний та інн-ий процеси. Вони взаємодоповнюють одне одного: стабільний процес визначає інн-ні завдання, а результати ІД реалізуються у стабільному процесі. Упр-ня інн-ми процесами – невідємна складова д-ті п-ва, що охоплює пл-ня, орг-ію та стимулювання ІД, реалізацію інн-их процесів, розрахованих на отримання конкуретних переваг і зміцнення ринкових позицій п-ва. Упр-ня нововведеннями охоплює різні ф-ії, кожна з яких націлена на вирішення специфічних питань взаємодії між підрозділами фірми і розглядає стратегічні і оперативні аспекти. Стратегічне уп-ня передбачає визначення осн напрямів НТ і вир-ої д-ті п-ва у сферах розроблення і впровадження нової прод-ії, вдосконалення і модифікацію прод-ії, зняття з в-ва застарілої пр-ії, залучення нових ресурсів та нових техн-ій. Для реалізації цих завдань необхідно розробляти плани і програми ІД, здій-ти обгрунтування проектів створення нових продуктів і розробляти ефек-ні форми упр-ня реалізацією інн-их проектів, керувати ресурсним забезпеченням інн-их програм і проектів. Оперативне упр-ня полягає у складанні календарних планів графіків виконання робіт і контролюванні їх виконання; у вивченні ек-х, орг-но-упр-х, соц-но-психологічних факторів, що впливають на здатність фірми здій-ти ІД, у розробленні ефек-их форм орг-ії ІД. Оперативно-календарне упр-ня конкретизує в-чі завдання у просторі і часі.
2.Стратегічне план-ня іннов-ю д-тю.
Стратегічне уп-ня інн-ми орієнтоване на визначення і досягнення перспективних цілей в умовах конкурентного середовища, що відображене в сис-мі стратегічних планів, загальнокорпоративних планів і планів стратегічних гос-х одиниць. Серед них важливе місце посідають плани ІД. План-ня ІД п-ва в межах загал стратегії охоплює такі етапи: 1)аналіз зовн середовища і прогнозування його розвитку; 2)аналіз внут середовища; 3)Визначення заг стратегії п-ва; 4)Визначення інн-их можливостей; 5)Формування стратегічних інн-их цілей; 6)Розроблення концепції інн-ої стратегії; 7)Формування планів та програм; 8)Розроблення і орг-ія інн-их проектів.
На етапі визначення заг стратегії п-ва необхідно орієнтуватися на місію. Провідні компанії світу місію формують виходячи із інн-их можливостей п-ва. Визначення заг стратегії п-ва здій-ся на основі зіставлення місії п-ва, його сильних та слабких сторін, а також можливостей і загроз зовн середовища. Інн-ні можливості є підставою для визначення інн-их цілей п-ва. Формування планів та програм ІД потрібно здій-ти так, щоб їх реалізація у часі, просторі та за ресурсами не збігалася, оскільки виникне неможливість реалізації одних програм через спрямування ресурсів на реалізацію ін програм. Для цього слід використовувати дерево цілей. У ньому узгоджуються заг корпоративні інн-ні, стратегічні цілі, інн-ні завдання стратегічних гос-ких одиниць і фу-них сфер д-ті.
Інн-ні проекти відрізняються від програм тим, що мають певну ва-ть, графік виконання, технічні та фі-ві параметри і як правило стосуються створення і просування на ринок нових продуктів і послуг фірми. Таким чином стратегічне уп-ня ІД забезпечує формування напрямів ІД, визначає стратегічні інн-ні цілі та інн-ну стратегію п-ва.
3.Оперативне уп-ня ІД
Оперативне уп-ня ІД має своїм завданням визначення найеф-ших шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку.Вона полягає у послідовному виконанні осн управ-ких ф-ій таких як пл-ня, організування, контроль, мотивування у короткост періоді. Пл-ня інн-ій охоплює продуктивно-тематичне, техн-ек-не і календарне пл-ня. Оперативне уп-ня забезпечує реалізацію інн-ій в межах визначених термінів та ресурсів через обгрунтування планових завдань для кожної ланки п-ва задіяної в інн-му процесі та контролювання і мотивування їх належного виконання у короткост періоді.
4.Орган-ні структури управ-ня ІД
Здатність ор-ії до адаптації великою мірою залежить від її орг-ої структури упр-ня.
Упр-ня ІД орг-ій здій-ся в межах загал упр-ня і є його невідємною частиною. П-во, яке прагне повною мірою займатися ІД має підпорядкувати цій меті всю свою орг-ну структуру. Розрізняють 2 типи орг-х структур: 1.Механістичні – функ-ють як чітко злагоджений мех-зм і надзвичайно інертні до будь-яких змін. До цього типу відносять: лінійну, функціональну, лінійно-функ-ну, дивізійні структури. 2.Органічні ор-ні структури мають нечітко визначені межі упр-ня, невелику к-ть рівнів упр-ня, хар-ся децентралізацією прийняття рішень, помірним використанням формальних правил і неформальними міжособистісними стосунками. Ці структури вирізняються великою гнучкістю у взаємодії із зовн середовищем. До них відносяться: матричні, проектні, мережеві. У чистому виді ці 2 типи не існують, оскільки жодна орг-ія не може функ-ти тривалий час без інн-их змін. Можливості застосування певних орг-их форм реалізації нововведень залежить від типу інн-ої стратегії п-ва. Імітаційна стратегія – передбачає створення орг-их умов для впровадження нових виробів та техн-ій, які не є результатами власних розробок і можути залучатися шляхом придбання інн-ій, ліцензій п-в-інн-ів і імітацій інн-ій. Захисна та традиційна стратегія передбачає створення орг-их і мотиваційних умов для постійного вдосконалення існуючого в-го процесу, надання мат-техн-их та фін-их ресурсів для розроблення інн-ій окремими працівниками поза планами п-ва (бутлегерство) або спільно із ін п-ми. Бутлегерство – підпільне, контрабандне винахідництво, потаємна робота над позаплановими проектами. Використовується як форма здій-ня ІД в умовах обмежених фін-х коштів п-ва. Наступальна стратегія передбачає наявність в орг-ій структурі п-ва власних відокремлених підрозділів, які займаються дослідженнями та розробленнями. Як правило використовують великі п-ва з різними ор-ми формами упр-ня інн-ми. У великих компаніях це дивізійна орг-на структура та орг-ні структури органічного типу.
Серед дивізійних структур виділяють кілька типів: 1)Структура орієнтована на продукт; 2)Структура орієнтована на територію; 3)Структура орієнтована на споживача.
Таким чином вибір орг-их форм упр-ня реалізацією інн-ій залежить від багатьох чинників серед яких вирішальне значення мають розміри п-ва, його ринкова і технологічна позиція, фін-ві можливості та інн-на стратегія.
Тема 6.Счасні орган-ні форми реалізації інн-й
1.Інн-ні п-ва та інфраструктура ІД
Інн-на інфра-ра забезпечує ор-ну, правову та е-ну підтримку ІД на різних рівнях і в різних формах. Складовими інн-ої інфра-ри є: 1)Фі-во кредитні установи; 2)Зони інтенсивного НТ розвитку; 3)Технопарки; 4)Інн-ні центри; 5)Інкубатори; 6)Консалтингові фірми чи компанії.
Формування ринкових відносин в інн-ій сфері передбачає існування різних ор-их форм, що відрізняються масштабами ІД та її змістом.
За часом залучення до інн-го процесу та підходом до вибору інн-ій, ринкові субєкти поділяються на 4 категорії: 1)Експлеренти – фірми, що спеціалізуються на створення нових чи радикально змінених старих сегментів ринку. Вони є розробниками нової пр-ії, мають потужні конструкторські бюро, найбільше ризикують, у разі успіху отримують надприбутку. 2)Патієнти – створюють інн-ії для потреб вузького сегменту ринку, вони уникають конкуренції з великими корпораціями, вишукуючи для них недоступні сфери д-ті, надаючи товару унікальних властивостей. 3)Комутанти – використовують інн-ії створені іншими, збагачуючи їх індивідуальними за обсягами потреб конкретного клієнта. Виживають завдяки індивідуалізації. Як правило цедрібні фірми, які використовуюють інн-ії на стадії старіння. 4)Віоленти – орієнтуються на інн-ії, що здешевлюють виготовлення прод-ї, водночас забезпечуючи рівень якості, якого вимагає основна маса споживачів.
Однак існують фірми, які займаються суто інн-ми як способом отримання надприбутку через виведення на ринок відсутнього на ньому прибутку. Такі фірми назив венчурні – це переважно малі п-ва, що спеціалізуються у сферах наук досліджень, розробок, створення і впровадження інн-ій повязаних з підвищеним ризиком. Особливість таких фірм полягає в орієнтації на вирішення наук проблем і конкретних в-чих завдань з чітко визначеним кінцевим результатом.
Венчурні п-ва розвиваються у різних формах. Найпоширеніші: 1)Незалежний венчур; 2)Впроваджувальні фірми, засновані на пойових засадах промисловими корпораціями; 3)Венчурні фірми, що фі-яс ін-ми корпораціями; 4)Внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.
Метою підтримання розвитку під-ких структур на етапі їх встановлення у багатьох країнах створюють бізнес-інкубатори, які зявилися в кін 50 ХХ ст. у США.
До послуг бізнес-інкубаторів відносять: *оренду площ, *техніко-адміністративне обслуговування, *консультаційні послуги, *е-ні, *інвест-ні, *НТ, *навчальні, *презентаційні, *інф-ні, *видавничі, *послуги працевлаштування.
Залежно від мети, особливостей регіону і можливостей організаторів створюються різні типи бізнес-інкубаторів: 1)Які підтримують нові інн-ні види бізнесу; 2) Які зорієнтовані на створення нових фірм і компаній; 3)Такі, що обєднують мережу існуючих перспективних фірм різних форм вл-ті; 4)Комбіновані бізнес-інкубатори, що спеціалізуються на різних формах д-ті.
Добираючи учасників бізнес-інкубаторів важливо правильно оцінити складові (бізнес-ідеї, оцінити команду, оцінити компанію).
Оцінювання команди – професійні та ділові якості, особисті психологічні х-ки, накопичений досвід, цілі та прагнення особистості, універсальність та компетентність команди, злагодженість у діях команди.
Критерій оцінювання компанії: етапи ЖЦ фірми, потенціал зростання, досягнуті результати.
2.Орг-ні форми інтеграції науки і в-ва
Еф-ми формами співробітництва промислових фірм з ВНЗ є науково-технологічні центри, технопарки та технополіси.
1.Наук-технологічні центри є засобами формування та здійс-ня регіональної ІП спрямованої на забезпечення ек-го розвитку регіону. Вони будують свою д-ть спираючись на ті особливості регіону, які для нього є визначальними і забезпечують його випереджальний розвиток. Цим зумовлена різноманітніть регіональних центрів.
2.Технопарки – створюються промисловими компаніями поблизу університетів. Це комплектно розташований НТ комплекс, до складу якого входять наук установи, ВНЗ, комерційні фірми, консалтингові, інф-ні та ін сервісні служби, і який фу-є на засадах комерціалізації НТ д-ті. (навідоміший “Силіконова долина”; перший в 1972р.). Виділяють з осн шляхи створення технопарків: 1)Створення малих п-в в межах університету його співробітниками, що прагнуть комерціалізувати результати власних наук розробок; 2)Створення власних спец дрібних фірм НТ персоналом великих промислових обєднань, який вийшов з фірми заради відкриття власної справи; 3)Створення парку внаслідок реорганізації діючих п-в, які хочуть скористатися пільговими умовами, що існують для НТ парків за чинним законодавством.
3.Технополіси – обєднання наук-х, іннов-их, НТ парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу е-му розвитку регіону. Гол завдання технополісів є: 1)Модернізація традиційних для регіону галузей промисловості і виведення їх на сучасний рівень; 2)Вибір наук-х напрямків визначальних для даного технополісу, які можуть забезпечити випереджальний розвиток в-ої інфра-ри.
В 70-80 рр в технічно розвинутих країнах активно поширювалися різні форми спільного проведення НД робіт спрямованих переважно на забезпечення значних технологічних проривів. З цією метою були створені: *галузеві міжфірмові дослідницькі інститути, *інститути та НТ альянси, *консорціуми та *спільні п-ва.
1) Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути – це історично перша форма науково-техн-ї кооперації.
2)НТ альянси є орг-ою формою процесу глобального інтернаціонального поширення нових технологій. Бувають: *наук-во дослідні, *наук-во втр-чі, *горизонтальні (фірми однієї галузі), *вертикальні (фірми різних галузей).
3)Консорціуми є тимчасовими формами добровільного обєднання орг-ій для вирішення конкретного завдання реалізації програми чи велиекого проекту. Можуть мати власну НД базу.
4)спільні п-ва – виникає за умов, коли кілька фірм, що працюють у різних країнах відчувають потребу в кооперуванні з метою підвищення результативності д-ті. Виокремлюють такі типи спільних п-тв: 1)Співробітництво між фірмами тільки в дослідженнях; 2)Співробітництво у розробленні товарів, які не підлягатимуть ліцензуванню; 3)Обмін випробуваними техн-ми в межах єдиної продуктивної лінії, або через багато продуктів. 4)Спільне розроблення одного або більше проектів;5) Співробітництво, за якого одна фірма розробляє новий продукт, або процедуру маркетингу, а в-во і адаптацію здійснює ін фірма.
Тема 7. Фінансування іннов-х процесів
1.Завдання системи фінан-ня іннов-ї д-ті.
ІД потребує зачних витрат, що обумовлено великою наукомісткістю іннов-их продуктів. Кожне п-во повинне розробляти оптимальну стратегію фін-ня ІД. Си-му фін-ня ІД розглядають на рівні держави і на рівні окремих субєктів.
На рівні держави система фін-ня покликана вирішувати такі питання: 1)Створення необхідних передумов для впровадження технічних новинок в усі ланки госп-го комплексу країни; 2)Збереження і розвиток стратегічного, НТ потенціалу в пріорітетних напрямках ек д-ті; 3)Створення необхідних матеріальних умов для збереження і розвитку наукового потенціалу країни. Вирішення цих завдань може бути здійс-не шляхом прямого бюджетного фін-ня, надання грантів недержавними орг-ями та фондами і створення відповідних інституційних правових форм.
Си-ма фі-ня ІД на рівні окремих субєктів направлена на фін-ня іннов-х проектів, що забезпечують зміцнення конкурентних позицій п-ва. Інвест-ня ІД здійс-ся на основі розроблених іннов-х програм чи проектів.
Інн-на програма – програма ІД, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юрид та фіз осіб, а також держави та міжнародних орг-ій. Фін-ня програми передбачає: 1)Вивчення доцільності іннов-ї програми; 2)Розроблення плану реалізації програми; 3)Орг-ю фін-ня.
Си-ма фін-ня іннов-х програм охоплює елементи: *Джерела фін-ня; *Орг-ні форми (механізми).
Інвестування іннов-х проектів є ризиковою справою, однак віддача від інвестицій значно більша ніж від поточної д-ті.
2.Види та джерела фін-ня ІД
Інвестиції для фін-ня іннов-х програм діляться на 3 групи: 1)Прямі – використовуються безпосередньо для реалізації іннов-го проекту. До них відносяться інвестиціїії в ОЗ (мат і немат активи) і в оборотні кошти. Інвестиції в немат активи найчастіше повязані з придбанням нової техн-ії і торгової марки; 2)Супутні – вкладення в обєкти, які повязані територіально і функт-но з іннов -им обєктом і, які необхідні для його нормальної експлуатації, а також вкладення невир-го х-ру; 3)Фін-ня НД робіт – забезпечують і супроводжують проект. Це матеріальні засоби необхідні для проведення досліджень, а також оборотні кошти для забезпечення поточної д-ті НД установ.
Таким чином, загальний обсяг інвестицій – сума всіх інвес-их ви-т, тобто прямих, супутніх та ін-ій в НД роботи.
Джерела фін-вих ресурсів п-ва: 1)Власні фі-ві кошти і внутрішньо г-кі резерви – використовуються для фін-ня невеликих за обсягом робіт іннов-х проектів та програм. Вони включають прибуток та амортиз-ні відрахування, мобілізацію внутр активів (частина оборотних активів п-ва вилучається із основної д-ті і витрачається на фін-ня капітального буд-ва), грошова частина внесків власників п-в (додаткові внески у статутний фонд);
2)Залучені фін-ві кошти – є способом збільшення власного к-лу, оскільки не повертаються особам, що їх надали. Формами залучення є емісія акцій і доброчинні внески спонсорів;
3)Позикові фін-ві кошти – передбачають повернення їх зі сплатою % за користування, або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, комерційні та ін кредити, позабюджетні фонди та іноземні інвест-ії. Найпоширенішими джерелами фін-ня іннов-х проектів є довгост кредити. Серед них виділяють традиційні кредити і нетрадиційні (лізинг, форфейтинг, франчайзинг). Довгост комерційний кредит надається на термін реалізації іннов-го проекту за умови бізнес-плану його реалізації в залежності від фін-го стану і ділової репутації позичальника. Лізинг – довгост оренда машин та обл-ня, зменшує розмір початкових інвес-й. Форфейтинг – фін-ва операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Дає змогу акумулювати фін-ві кошти в процесі реалізації іннов-го проекту, якщо в інвестора бракує коштів на інн-ії. Франчайзинг – передбачає тиражування інн-ій завдяки залучення великого капіталу і крам фі-вих ре-ів за договором франшизи дає змогу отримати немат активи.
4)Кошти позабюджетних фондів.
5)кошти дежбюджету,
6) кошти іноземних інвесторів залучаються переважно для реалізації масштабних проектів, повязаних з технологічним оновленням в-ва. Найпоширенішим є спільне інвес-ня на правах дольової участі.
3.Обгрунтування джерел фін-ня та вибір інвестора.
Надані на іннов-й проект кошти мають вартість і за їх використання мають платити незалежно від джерела їх отримання. Формою плати за використання фін-вих ресурсів можуть бути *дивіденди акціонерам, *% відрахування кредиторам. Врахування і аналіз розміру плати за користування фін-ми ресурсами є однією із основних задач при визначенні джерел залучення ін-ій.
Особливості податкового закон-ва можуть створювати додаткові вигоди п-ва, що використовують кредитування для іннов-их цілей. Такий ефект наз ефектом податкової економії.
Вибір джерел інвес-ня іннов-х проектів та програм значною мірою залежить від умов надання кредитів. Кредити можуть надавати: *приватні фонди, *фонди допомоги, *стратегічні інвестори.
Джерела фін-ня залежать від етапів іннов-го процесу. *На етапі фундаментальних досліджень це, як правило, держбюджет. *На етапі прикладних досліджень – держбюджет, кошти замовників іннв-й, технопарків, технополісів. *На стадії конструкторської та експерементальної розробки – власні кошти п-в, кошти замовників, у вийняткових випадках – держбюджет. *На етапі комерціалізації новинки та її дифузії – власні кошти п-цьких структур, емісія ЦП, банківські кредити, залучені кошти фірм-партнерів.
4.Фін-ня ІД венчурним капіталом.
Венчурний капітал – якісно новий спосіб інвест-ня коштів великих компаній, банків, страхових, ПФ та ін фондів в акції іннов-х форм, що мають значний потенціал зростання і реалізують іннов-ні проекти з високим рівнем ризику.
Обовязковою умовою такого інвест-ня є участь інвестора в упр-ні інн-ою фірмою і отримання прибутків від продажу її акцій на фондовій біржі.
Венчурний к-л є засобом освоєння новітніх НТ досліджень завдяки сучасним формам міжфірмового співробітництва та нетрадиційних джерел фін-ня малих наукомістких п-в.
Доходами венчурної фірми є різниця між початковою ціною акцій п-ва та її величиною на завершальному етапі інвестицій. Особливістю фін-ня у венчурний бізнес є те, що фін-ві кошти вкладаються без мат забезпечення і без гарантії з боку венчура..
За оцінками економістів у 15% випадків капітал цілком втрачається, 25% ризикових фірм мають збитки протягом тривалішого часу ніж передбачалося. 30% дають невеликий прибуток; 30% протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком вкладені гроші.
Залежно від інвест-их перспектив виділяють 3 типи венчурних п-в: 1)Низькопотенційні п-ва для венчурного к-лу, прибутки яких за 5 років = 50 млн дол.; 2)Венчури середнього ринку – прибутки коливаються від 10 до 50 млн дол щорічно; 3)Високопотенційні п-ва – мають понад 50 млн дол щорічного прибутку впродовж 5 років.
Венчурне фін-ня є невідємною частиною технопарків, технополісів та інкубаторів.
Тема 8. Лізингове фін-ея іннов-ї д-ті.
1.Необхідність лізингового фін-ня, функції, обєкти та субєкти лізингу.
Лізинг є одним із способів еф-ої інвест д-ті, коли компанія, що має вільні фін-ві кошти може брати участь у фін-ні п-цьких проектів ін фірм (малих та середніх), які не мають необхідних коштів.
Лізингова операція визначається як госп-ча операція субєкта п-цької д-ті, що передбачає передавання права користування мат цінностями ін субєкту (орендарю) на платній основі на визначений термін, при цьому право вл-ті на зазначені мат цінності на весь термін договору зберігаються за орендодавцем і враховуються на його балансі.
Обєктами лізингу є рухоме та нерухоме майно, що належить за чинним класифікатором до ОЗ, крім майна забороненого для вільного продажу на ринок. По закінченню договору орендного договору і виплати орендарем повної вартості майна і визнач-ня %. Це майно стає його власнітю або повертається лізингодавцю, якщо це обумовлено договором.
Субєктами лізингу є юрид особи, які беруть участь у лізинговій операції. До них належать: *лізингодавець – як правило, спеціально створена лізингова компанія, *лізингоодержувач – юрид особа.
В залежності від класифікаційних ознак виділяють такі види лізингів:
1)За хар-ом обєкту лізингу: *Лізинг рухомого майна; *Лізинг нерухомого майна.
2)За складом учасників угоди: *Прямий лізинг (двостороння угода). Різновидом прямого лізингу є зворотній лізинг; *Опосередкований.
3)За ступенем окупності майна: *З повною окупністю; *З неповною окупністю.
4)Залежно від умов ам-ії: *Лізинг з повною ам-єю; *Лізинг з неповною ам-єю. Відповідно до цього виділяють фін-вий та оперативний лізинг.
5)За обсягом обслуговування обєкта, що передається у лізинг: *Чистий лізинг; *Лізинг з повним набором послуг; *Лізинг з неповним набором послуг.
6)За х-ом лізингових платежів: *Лізинг з грошовим платежем; *З компенсаційним платежем; *Із змішаним платежем.
7)Стосовно податкових та ам-их пільг: *Фіктивний лізинг; *Дійсний лізинг.
Відмінність лізингу від банківських та кредитних операцій – відрізняються правом власності лізингової компанії на інвест проект. Є проміжною формою між кредитуванням та прямим інвест-ням.
Особливості оплати лізингу – на відміну від орендатора, клієнт сплачує лізинговій фірмі не щомісячну орендну плату, а повну суму амортиз-х відрахувань.
2.Форми та особливості лізингового фін-ня.
Всі лізингові операції діляться: на оперативний та фі-вий лізинг.
Фін-вий лізинг - це лізинг з повною окупністю, за якого витрати лізингодавця повязані з придбанням майна, яке здають у лізинг, окуповуються повністю за перший термін оренди. Сума орендної плати достатня для повної амортиз-ї майна і забезпечує фіксований прибуток лізингодавцеві.
Особливостями фні-го лізингу є: 1)Участь 3-ї сторони; 2)Обєктом лізингу є, як правило, нове обл-ня, цілеспрямованого придбання для потреб лізингоодержувача; 3)Висока вартість обєктів лізингових угод; 4)Тривалість лізингової угоди наближена до терміну служби обєкта угоди; 5)Технічне обслуг-ня устаткування зддійсн-ся п-ом постачальником, або лізингоодержувачем.
Відомо, що близько 80% від загальної к-ті лізингових компаній створені банками, або контролюються ними.
Перевага лізингового бізнесу полягає у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних.
Учасниками лізингових операцій можуть бути: 1)Комерційні лізингові компанії; 2)Напівкомерційні лізингові компанії; 3)Держ лізингові компанії; 4)Лізингові компанії, що входять до структур великих комерц банків.
Комерц лізингові компанії створюються за галузевою чи лізинговою ознакою і зорієнтовані на обслуг-ня п-в певної галузі.
Напівкомерц створюються за участю держ чи муніципальних органів влади і фін-ся за рах відповідних боджетів.
Лізинг в ІД вигідний насамперед для структур малого і середнього бізнесу, може успішно застосовуватися при вирішенні ек, екологічних, соц проблем і має функц-ти за схемою: ІНВЕСТИЦІЇ ? НОВІ ТЕХН-ІЇ ? ЛІЗИНГ ? НОУ-ХАУ (кругова схема).
3.Склад лізингових платежів
Обєктивною основою визначення розміру плати за лізинг є структура лізингового платежу. До її обовязкових складових відп до ЗУ “Про лізигн” віднс: 1)Величину ам-их відрахувань; 2)Плати за кредитні ресурси, які використовуються лізингодавцем; 3)Комерційна винагорода лізингодавця; 4)Компенсація страх-х платежів за угодою страхування обєкта лізингу, якщо обєкт застрахований; 5)Ін витрати передбачені угодою лізингу.
Лізингові платежі можуть різнитися за формою, способом нарахування, періодичністю сплати, формою розрахунків.
За формою лізингові платежі можуть здійс-ся: *грошовими коштами, *прод-ю чи послугами, *у вигляді комбінації перших 2-х форм.
Лізингові платежі відносять на соб-ть прод-ї чи послуг, що дає змогу зменшити базу оподаткування.
Особливим видом платежів є інформація та права. Закордонні інвестори приймають як плату за обєкти лізингу: *патенти, *технічні розробки готові до впровадження. Лізингові платежі поділяються на: піврічні, щоквартальні, щомісячні, щорічні.
За способам їх виплати поділяють на такі: *що здійс-ся рівними частинами, *ті що поступово зростають, *ті що поступово зменш-ся. Також виділяють платіж з обумовленим початковим вкладом.
Найрозповсюдженішим і простим варіантом лізингових платежів в Укр є лінійна чи рівномірна виплата з першим внеском, який часто збігається зі ставкою лізингового %.