I. Альтернативні тести (так чи ні, пояснення) (перша версія)
Чи є серед філософських систем такі, які не можна визначити ані як матеріалістичні, ані як ідеалістичні? – Немає. Філософія може бути лише або матеріалістичною, або ідеалістичною, оскільки першоначалом (первинним) може бути або матеріальне (природа), або ідеальне (свідомість, дух).
Чи можна агностицизм розглядати як форму ідеалізму? – Так. Наприклад всі суб’єктивні ідеалісти (Берклі, Юм, Кант) були агностиками, а серед матеріалістів агностиків немає.
Чи є агностики серед матеріалістів? – Немає. Агностики заперечують об’єктивне існування речей, явищ і процесів, а матеріалісти визнають об’єктивність світу, природи.
Чи є серед ідеалістів моністи? – Так. Наприклад Гегель. Він за єдине начало світу визнавав абсолютну ідею, яка існувала до появи світу і людини, тобто був об’єктивним ідеалістом. Те саме можна сказати і про об’єктивного ідеаліста Платона, який за першоначало (первинне) брав світ ідей.
Чи може об’єктивний ідеалізм визнавати реальне існування матеріального світу? – Так. І Платон, і Гегель визнавали об’єктивне існування речей.
Чи визнає суб’єктивний ідеалізм існування матеріального світу незалежно від відчуттів і розуму людини? – Ні. В цілому суб’єктивний ідеалізм (Берклі, Юм) не визнавали об’єктивного існування матеріального світу, бо для них існує тільки те, що дане людині у відчуттях, тобто існує тільки те, що сприймається суб’єктом (“Існувати значить бути сприйманим” Берклі).
Чи змінювався предмет філософії в історії розвитку філософської думки? – Так. Упродовж всього історико-філософського процесу в центр філософії ставиться (залежно від вимог часу) різні проблеми: походження світу, його сутність (Стародавні Індія, Китай), космос (Греція), людина (Відродження), людське існування (екзистенціалізм) тощо.
Чи була марксистська філософія першою в світі системою матеріалізму? – Ні. До появи марксизму існували матеріалістичні течії в філософії: чарвака в Індії, атомістична теорія Демокрита в Греції, французький матеріалізм 18 ст., антропологічний матеріалізм Фейєрбаха.
Чи є системи філософії, що ототожнюють матерію і свідомість? – Так. Це брахманізм, буддизм, гілозоїзм стародавніх греків (Анаксімандр), Дідро, Кабаніса (18 ст.).
Чи може за Аристотелем матерія існувати без форми? – Так. За Аристотелем внизу як першооснова всього лежить матерія без форми (субстрат), а вгорі – існує форма без матерії, або форма всіх форм (Теос). Вчення про неї він назвав теологією.
Чи тотожні філософські поняття “мова” й “мовлення”? – Ні. Мова – це соціально закріплена лексична і граматична системи, які для індивіда виступають як об’єктивно існуючі, а мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови, тобто мовна діяльність. Воно завжди має індивідуальний характер. Під мовленням розуміють як сам процес говоріння, так і його результат. Мова реалізується через мовлення.

Чи існує у світі суб’єктивна компонента? – Так. Суб’єктивною компонентою у світі виступає свідомість людини, весь комплекс внутрішнього світу суб’єкта.
Чи є загальне в одиничному? – Так. В одиничному завжди присутнє загальне як те спільне і істотне, що об’єднує його з іншим одиничним.
Чи тотожні поняття “причинність” і “каузальність”? – Так. Казуальність (від лат. кауза – причина) – це те саме, що й причинність.
Чи може необхідне водночас бути випадковим? – Так. Необхідність і випадковість є діалектичними протилежностями – необхідність реалізується тільки через ряд випадковостей, а випадковість є формою існування необхідності.
Чи тотожні поняття “народонаселення” і “суспільство”? – Ні. Народонаселення – це все населення певного краю чи країни. Це поняття є категорією етнічною, а суспільство – категорія соціальна, що означає історично визначений тип соціальної системи.
Чи тотожні поняття “індивід” і “особистість”? – Ні. Індивід – це неповторні риси людини, якими вона наділена від природи, а особистість – це соціально сформовані особливості людини.
Якщо філософія визначається як наука, чи може така філософія визнавати існування національної філософії? – Ні. Немає науки індійської, німецької, української, а філософія є. Не може існувати наук, які взаємно заперечують одна одну, а такі філософські вчення є – матеріалістичні і ідеалістичні.
Чи тотожні поняття “культура” і “цивілізація”? – Ні. Хоча поняття “культура” і “цивілізація” тісно пов’язані між собою, вони не є тотожними, бо культура – це насамперед сфера духовного в суспільстві і людині, а цивілізація – це в першу чергу сфера громадянського суспільства, рівень розвитку техніки, правових і політичних норм, ступінь захищеності прав і свобод людини, міра гуманізованості суспільства. Водночас неправомірно протиставляти цивілізацію і культуру, як це робили Шпенглер та Бердяєв.
Чи є в істині релятивне? – Так. Всяка істина містить у собі елемент релятивного (відносного). Адже істина – це процес, в ході якого окремі сторони істини уточнюються, розширюються чи звужуються, або й відкидаються зовсім.
Чи є в істині абсолютне? – Так. В усякій нетривіальній істині поруч з відносним існують і зерна абсолютного знання, тобто такого, яке з розвитком науки і практики залишатиметься сталим.
Чи може свобода бути абсолютна? – Ні. Свобода не може бути абсолютною, оскільки вона кінчається там, де починається свобода і право іншої людини.
Чи визнає монофізитство людську природу Ісуса Христа? – Не визнає, бо вважає, що сутність Христа і його природа є виключно божественною, духовною, а не тілесною, земною. Офіційний погляд церкви – Христос має дві природи – божественну і тілесну, оскільки був народжений людиною (земною жінкою).
Чи визнає пантеїзм тотожність природи і Бога? – Так, визнає. Таких поглядів дотримувались зокрема Джордано Бруно, Бенедикт Спіноза і Григорій Сковорода.
Чи визнає апологетика античну філософію? – Так, визнає. Бо апологетика проголошувала сумісність грецької філософії з принципами віровчення Христа. Апологети, тобто ранньохристиянські письменники 2 ст. (Юстин, Афіногор), широко використовували твори античних авторів для захисту християнства від нападок язичницьких володарів і вчених.
Чи визнає схоластика філософські ідеї Платона і Аристотеля? – Так. Схоластика надзвичайно широко застосовувала філософські ідеї Платона і Аристотеля як для раціонального обґрунтування буття Бога, так і для обґрунтування середньовічного реалізму. Твори названих філософів використовували як представники ранньої схоластики (Ансельм Кентерберійський, П’єр Абеляр), так і пізньої схоластики (13-14 ст. – Фома Аквінський, Дунс Скот, Вільям Оккам та ін.).
Чи визнає східний перипатетизм авторитет Аристотеля? – Так, визнає. Як твердить Гегель у 3-й кн. “Лекцій по історії філософії” в Сирії, особливо в містах Бейрут, Антіохія, Едес, існували потужні наукові центри, які становили собою з’єднуючу ланку між грецькою філософією і арабською вченістю. Араби старанно студіювали твори Аристотеля. Вони головним чином коментували твори Стагіри (Альфарабі, Авіценна, Аверроес).
Чи погоджуються номіналісти з вченням Платона про ідеї, поняття? – Ні. Номіналісти вважали, що загальним поняттям (універсаліям) в дійсності нічого не відповідає; що вони є лише назвами (номенами) для класів однорідних предметів, які існують як індивіди.
Чи погоджуються реалісти з вченням Платона про ідеї, поняття? – Так, погоджуються. Їхні погляди на універсалії збігалися з поглядами Платона на ідеї (поняття).
Чи може об’єкт пізнання існувати без суб’єкту пізнання? – Так. Об’єкти існують незалежно від того, чи сприймаються вони об’єктами чи ні. Існування об’єктивного світу не залежить від пізнання його суб’єктами.
ІІ. Альтернативні тести (друга версія)
Особистістю народжуються, або стають? – Стають. Народжуються індивідом, а особистість формується суспільством, середовищем і власною волею та самовдосконаленням.
З сучасного погляду на предмет філософії вона є світоглядною наукою, або світоглядом? – Є світоглядом, але на рівні світорозуміння, коли філософія виступає теоретичним ядром світогляду.
Що в людській мові сформувалось раніше: поняття якості, або поняття кількості? – Поняття якості, оскільки кількість може бути тільки кількістю певної якості. Саме якість робить предмет тим, чим він є.
Що є більш багатим за змістом – одиничне, або загальне? – Одиничне, бо одиничне містить в собі ще багато неповторних, індивідуальних ознак і водночас має ті ознаки, які входять у загальне.
Що відображає сутність явища за Кантом – “річ у собі” або “річ для себе”? – "Річ у собі". За Кантом, "річ для нас" - це тільки світ явищ, або феноменів, а світ сутностей, або ноуменів, є для нас недоступним, в силу чого кожна річ залишається "річчю в собі". Саме їй належить світ сутностей.
Гегель був представником об’єктивного ідеалізму, або представником суб’єктивного ідеалізму? – Гегель був представником об’єктивного ідеалізму, оскільки вважав, що до природи і людини вже об’єктивно існувала абсолютна ідея.
Декарт розробив індуктивний метод, або дедуктивний метод? – Декарт розробив дедуктивний метод мислення. Він пропонував все наше знання виводити логічно із безсумнівних і ясних принципів.
Світосприйняття відноситься до релігійного або філософського відображення світу? – Світосприйняття відноситься до релігійного відображення світу, бо в основі релігійного світогляду лежить не раціональність, а сфера чуттєвого та емоцій, світ почуттів і переживань.
Світорозуміння характеризує міфологічне або філософське відображення світу? – Світорозуміння характеризує філософське відображення світу, а міф обмежується лише світовідчуттям, сферою чуттєвого, тоді як філософія грунтується на раціональному витлумаченні світу.
Світорозуміння характеризує релігійне або філософське відображення світу? – Світорозуміння характеризує філософське відображення світу. Філософія спирається на розум, на знання, а релігія - на віру, на почуття.
Марксизм створив формаційний або культурологічний підхід вивчення історії філософії? – Марксизм створив формаційний підхід до вивчення історії філософії. Кожний етап історико-філософського процесу він ставив у залежність від певної суспільно-історичної формації: філософія рабовласницького ладу, філософія доби феодалізму, філософія буржуазного суспільства, філософія доби розвинутого соціалізму.
Схоластична філософія була теоцентричною або космоцентричною? – Схоластична філософія була теоцентричною, оскільки центральним поняттям схоластики був Бог (Теос).
Антична філософія була космоцентричною або антропоцентричною? – Антична філософія була космоцентричною, бо всі філософські школи античності в центр своїх учень ставили поняття космосу.
Філософія Відродження була “техноцентричною” або антропоцентричною? – Філософія Відродження була антропоцентричною, бо в центрі цієї філософії стояла людина (антропос) і все, що пов’язане з її діяльністю.
Що таке суспільний договір: угода між народом і владою або угода між кількома державами? – Суспільний договір є договором між народом і владою.
Що для софістів було головним: досягнення істини або засіб доказу? – Для софістів головним було не досягнення істини, а способи її доведення, які часто за видимістю логічної правильності приховували навмисне перекручення істини: істину видати за хибність, хибність - за істину, добро-за зло, зло - за добро і т.п.
Чому віддає перевагу детермінізм: випадковості або причинності? – Детермінізм надає перевагу причинності. Головне для детермінізму - з’ясувати об’єктивно існуючі причинно-наслідкові зв’язки. В цьому він вбачає головне завдання як наукового, так і всякого пізнання взагалі.
Чому віддає перевагу індетермінізм: випадковості або причинності? – Індетермінізм надає. перевагу випадковості, оскільки він взагалі заперечує об’єктивне існування причинності.
Апологетика є характеристикою патристики або схоластики? – Апологетика є характеристикою патристики, бо вона відноситься до того раннього періоду становлення християнського богослов'я, коли отці церкви (патери) змушені були захищати християнське віровчення (бути його апологетами) від численних нападок світської влади і язичницьких філософів.
Хто засновник томістської філософії: Фома Невіруючий або Фома Аквінський? – Засновником томістської філософії є Фома (Тома) із Аквіну.
Що відроджує філософія Відродження: гармонійну людину доби античності, або політеїзм стародавніх греків? – Філософія Відродження (Ренесанс) відродила гармонійну людину доби античності, бо це збігалося уявленнями Ренесансу про сутність і призначення людини. Адже в центр своєї філософії Відродження поставило саме людину.
Що характеризує натурфілософію Відродження: геоцентризм або геліоцентризм? – Натурфілософію Відродження характеризує геліоцентризм, бо саме в цю добу Миколай Копернік створив свою геліоцентричну систему.
Від чого абстрагувався Макіавеллі: морально-етичних оцінок або законів? – Макіавеллі абстрагувався від морально-етичних оцінок норм і законів права і політики, чим вперше в європейській філософії і юриспруденції відділив мораль від політики і права.
Що може стимулювати людську працю за Мором: примус або висока мораль? – За Томасом Мором стимулювати людську працю може тільки висока мораль, а не примус. Там, де примус, там немає ні свободи праці, ні моральних стимулів до підвищення її продуктивності, як це було в добу рабовласництва чи феодалізму.
Які якості за Локком є первинними: смак, звук, колір або форма, простір, рух, спокій? – За Локком, первинними-якостями є форма, розмір, довжина, вага і т.п., тобто ті якості, які є об’єктивними і не залежать від будови і стану органів чуття суб’єкта, які відбивають властивості предметів у об'єктивній формі.
Які якості є вторинними за Локком: густина, протяжність, число або колір, смак, звук? – Вторинними якостями, за Локком, є колір смак, звук, запах.
Як можна подолати “відчуження” за Марксом: шляхом знищення приватної власності або шляхом підвищення свідомості людей? – За Марксом, відчуження можна подолати тільки шляхом знищення приватної власності, бо лише вона дає можливість привласнювати результати праці інших людей (товари, .вироби ремісників, твори мистецтва і літератури).
Що є основою неповторності людини за Юркевичем: розум або серце? – Основою неповторності людини, за П.Д. Юркевичем, є не розум, а серце, бо тільки в ньому зосереджена сутність людини і її духовний стрижень.

Світ символів за Сковородою: це Біблія або логіка? – За Сковородою, світ символів - це Біблія. На його думку, Біблія є не звичайна книга, де написане слід розуміти прямо (буквально, текстуально), а переносно, символічно, бо текст Біблії - це прихований зміст і зібрання символів, які нам треба навчитись розшифровувати, за видимим бачити невидиме.
Чим є праця за Лютером: покликом або тягарем? – За Лютером, праця є покликанням, а той, хто працює за покликанням, не сприймає працю як тягар, а як Боже благословення, як Божий заповіт.
III. Тест на пошук визначеного поняття (дефініендума) по його визначенню (дефініенсу)
Що визначається марксистами як об’єктивна реальність, яка дана нам в почуттях? - Матерія
Що у філософії визначається як єдність сутності і існування? - Буття
Що у філософії визначається як теорія пізнання? - Гносеологія
Що у філософії визначається як вчення про світ? - Світогляд
Що у філософії визначається як система цінностей і життєвих сенсів? - Аксіологія
Яка частина філософського знання вивчає загальні підходи до пізнання і розуміння буття? - Методологія
Яка філософська дисципліна осмислює власний шлях, генезу філософії? – Історія філософії
Яка філософська категорія відображає єдність якості і кількості, межу між якісними змінами? - Міра
Яка філософська категорія відображає послідовність явищ і процесів? - Час
Яка філософська категорія відображає розташування одних предметів біля інших? - Простір
Яка філософська категорія відображає проблематичність або необов’язковість зв’язків, явищ, подій? - Випадковість
Яка філософська категорія відображає обов’язковість, стійкість зв’язків, неминучість явищ і подій? - Необхідність
Яка філософська категорія відображає процес переходу до нової якості? - Стрибок
Яка філософська категорія відображає полярну спрямованість тенденцій, явищ процесів, що є взаємовиключними? - Протилежність
Яка філософська категорія відображає єдність суттєвих властивостей об’єкту або процесу, що відрізняють їх від інших об’єктів або процесів? - Якість
Яка філософська категорія визначається як сукупність елементів, що знаходяться у певних зв’язках і відношеннях один до одного, створюють певну цілісність? - Кількість
Яку філософську категорію визначають як соціально організоване виробництво різновиду знання? - Наука
Що у філософії визначають як цілеспрямовану діяльність, яка створює принципово нові і соціально значущі матеріальні та духовні цінності? - Творчість
Що у філософії визначають як образ, адекватний відображуваному об’єкту? - Істина
Що у філософії визначають як специфічну форму взаємодії суб’єкту й об’єкту, кінцевою метою якої є істина, розробка моделей, програм, спрямованих на освоєння об’єкта відповідне до потреб суб’єкта? - Практика
Що у філософії визначають як міру людського у людині? - Гуманність
Що у філософії визначають як найвищу форму і результат відображення дійсності? - Ідея
Що у філософії визначають як активну діяльність конкретно-історичного суб’єкта, у ході якої він здійснює матеріальне перетворення об’єкта відповідно до своїх цілей, розвивається і змінюється сам? - Праця
Що у філософії визначають як діяльність на грунті пізнання необхідності? - Свобода
Що у філософії визначають як такий напрям розвитку, що забезпечує більш високий ступінь і потенціал розвитку? - Прогрес
Якою філософською категорією позначають такий перехід від старої якості до нової, за якого певні риси старої якості входять у нову якість? – Зняття (діалектичне заперечення)
Що у філософії визначається як джерело розвитку? – Боротьба протилежностей
Що у філософії визначають як здійснену можливість? - Дійсність
Яка філософська категорія відображає відносність істини? - Релятивність
Що у філософії визначається як перехід у протилежну нову якість? - Антитеза
V. Тест “Доповнення”
Доповнити етапи розвитку античної філософії: 1) досократичний; 2) класичний; 3) еліністичний; 4) римський;
Доповнити етапи розвитку давньоіндійської філософії: 1) ведичний; 2) епічний; 3) індуїстський (брахманський);
Доповнити етапи розвитку середньовічної філософії: 1) апологетика; 2) патристика; 3) схоластика;
Доповнити етапи розвитку філософії позитивізму: 1) класичний позитивізм; 2) неопозитивізм ; 3) постпозитивізм ;
Доповнити етапи розвитку філософської думки: 1) докласична доба; 2) класична; 3) некласична (новітня);
Доповнити основні методи емпіричного пізнання: 1) спостереження; 2) опис; 3) вимір; 4) експеримент;
Доповнити основні загальнологічні методи пізнання: 1) індукція: 2) дедукція; 3) аналогія;
Доповнити основні теоретичні методи пізнання: 1) ідеалізація; 2) формалізація; 3) моделювання;
Доповнити основні форми чуттєвого пізнання: 1) відчуття; 2) сприйняття; 3) уявлення;
Доповнити основні логічні форми пізнання: 1) поняття; 2)судження; 3) умовивід;
Доповнити основні рівні методологічного знання: 1) філософська методологія; 2) загально-наукова мет.; 3) спеціальна мет.;
Доповнити основні концепції розуміння суспільства: 1) натуральна (соціал-дарвініська); 2) формаційна; 3) цивілізаційна; 4) соціологічна;
Доповнити основні функції практики: 1) основа пізнання; 2) мета пізнання;3) критерій істини; 4) джерело і рушійна сила пізнання;
Доповнити основні критерії істини: 1) логічні; 2) прагматичні; 3) моральні; 4) естетичні;
Доповнити основні рушійні сили розвитку суспільства: 1) потреби; 2) інтереси; 3) цінності-;
Доповнити основні критерії суспільного прогресу: 1) ступінь задоволення; 2) розвиток продукт. сил; 3) рівень культури і моралі; 4) рівень демократії і свободи;
Доповнити основні суб”єкти суспільного розвитку: 1) великі соціальні групи; 2) малі соціальні групи; 3) особистості;
Доповнити основні види творчості: 1) наукова творчість; 2) художня; 3) технічна; 4) соціальна
Доповнити структуру психіки людини за Фрейдом: 1) воно; 2) Я (его); 3) Над-Я (супер-его);
Доповнити основні концепції філософської антропології: 1) біологічна; 2) моральна; 3) соціальна; 4) релігійна;
Доповнити основні форми буття: 1) буття речей; 2) людини (індивіда); 3) соціальне; 4) буття індивідуалізованого та об’єктивного духовного;
Доповнити основні форми суспільної свідомості: 1) політична; 2) правова; 3) філософська; 4) релігійна; 5) моральна; 6) естетична;
Доповнити основні види матерії: 1) речовина; 2) поле; 3) фіз.. вакуум; 4) антиматерія;
Доповнити атрибутивні властивості матерії: 1) рух: 2) спокій; 3) простір; 4) час;
Доповнити основні характеристики свідомості: 1) діяльне відображення; 2) самосвідомість; 3) рефлексія; 4) предметність
Доповнити етапи розвитку абсолютної ідеї за Гегелем: 1) абсолютна ідея поза часом і простором; 2) природа; 3) дух;
Доповнити ступіні заперечення заперечення у формі гегелівської тріади: 1) теза; 2) антитеза; 3) синтез;
Доповнити елементи системи натурального права за Локком: 1) право на життя; 2) на свободу; 3)на власність;
Доповнити можливі шляхи пізнання за Беконом: 1) шлях павука; 2) мурашки; 3) бджоли;
Доповнити правила наукового методу Декарта: 1) визначення принципів; 2) аналіз (поділ предмета дослідження на стільки частин, наскільки це можливо);3) синтез (перехід від простого до складного, а потім об’єднання елементів аналізу в єдине ціле); 4)енумерація (робити повний перелік настільки повним, щоб у ньому ніщо не було пропущено);
Назва школи, напрям. Час заснування. Місце заснування. Представники, коло проблем у філософії.
151. Чарвака. Матеріалістична течія. 7-8 ст., хоч витоки свої має в глибокій давнині. Індія. Бріхаспаті, Джаяраші, Удалака. Критика брахманізму і Вед, вчення про чотири елементи, про достовірне знання.
152. Індуїзм. Ідеалістичні течії, 6 ортодоксальних шкіл: Вайшешика, Веданта, міміанса, Йога, Ньяя, Сенкх’я. 1 – 8 ст. Індія. Ішваракрішна, Пантаджилі, В’яса, Канада, Готама, Бадараяма. Прироба Брахмана, Атман, карма, пракріті, пуруша.
153. Буддизм. Ідеалістична течія. VI ст. до н. е. Індія. Сіддхартха Гаутама (Будда). Вчення про переселення душ, про карму і дхарму, про етичні норми.
154. Конфуціанство. Ідеалізм. VI – V ст. до н. е. Китай. Конфуцій, Мен-Цзи. Етичні норми, правила поведінки в різних ситуаціях, церемонії.
155. Даосизм. Наївний матеріалізм з яскраво вираженими елементами діалектики. VI – V ст. до н. е. Китай. Лао-цзи, Чжуан-цзи, Ле-цзи. Вчення про дао, де інь і ян.
156. Мілетська школа. Матеріалізм. VI ст. до н. е. Греція. Фалес, Анаксімен, Анаксімандр. Вчення про першоначала світу. Вода – Фалес, повітря – Анаксімен.
157. Елейська школа. VI – V ст. до н. е. Греція. Ксенофан, Парменід, Зенон, Меліс. Проблема буття і небуття. Вчення про буття як єдине і непорушне. Заперечення руху як видимості. Апорії Зенона.
158. Піфагорейський союз. VI – IV ст. до н. е. Греція. Піфагор, Алкмеон, Епіхарм, Архіт, Гіпіас, Евдокс. Кількісні відношення є сутністю речей. У IV ст. вніс ідеї в розвиток астрономії і математики. Для піфагорейців характерні виразні елементи містицизму.
159. Кініки. IV ст. до н. е. Греція. Антисфен, Діоген. Відмова від норм моралі, відмова від багатства, слави, чуттєвих насолод, досягнення повної незалежності і внутрішньої свободи.
160. Кіренаїки. V ст. до н. е. Північна Африка, місто Кірена. Арістіп, Евгемер, Гегесій, Аннікерід. Визнання чуттєвого пізнання єдиною основою наших знань, загальні імена (поняття) – лише конвенції; ми знаємо лише наші відчуття, але не іх причини; проповідь гедонізму.
161. Мегарська школа. IV ст. до н. е. Греція, м Мегара. Евклід, Євбулід, Діодор, Крон, Стілпон. Буття властиве тільки ідеям, воно єдине і нерухоме, визнання існування тільки добра (Евклід), котре незмінне і тотожне самому собі; широке використання діалектики і софістики як методу філософування.
162. Атомісти. V – І ст. до н. е. Греція, Італія. Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій. Атоми і порожнеча – дві першооснови світу; матеріалізм, заперечення богів; питання етики і способу та мети життя (особливо в Епікура).
163.Софісти. V – IV ст. до н. е. Греція. Протагор, Горгий, Продик, Антисфен, Критій. Релятивізм як спільна риса всіх софістів; невизнання об’єктивної істини; відносність добра і зла, протиставлення сталості природи і мінливості людських законів, розробка проблем логіки і граматики, широке використання софізмів, як способу аргументації.
164. Академія Платона. IV ст. до н. е. Греція, Афіни. Платон (засновник), Аркесілай, Севсіп, Карнеад, Ксенонкрат, Кратет. Вчення про ідеї як вічні і незмінні першооснови речей; про безсмертя і переселення душ; культ геометрії як основи пізнання; боротьба з матеріалістичною філософією.
165.Перипатетики. IV ст. до н. е. Греція, Афіни. Аристотель (засновник), Теофраст, Стратон, Арістон, Діодор. Основою проблематики перипатетиків було вчення Аристотеля: про матерію як субстрат речей, про єдність матерії і форми, про чотири причини існуючого: формальну, матеріальну, діючу і цільову; про активність форми і пасивність матерії, про можливість і дійсність, про Теоса як форму всіх форм і вічне нерухоме і незмінне ідеальне першоначало світу.



166. Стоїки. ІІІ ст до н. е. Греція, Афіни. Зенон із Кітіона (засновник), Хрисіпп Посидоній, Епікет Аврелій. Етика, натурфілософія, логіка, вчення про пасивне начало – речовину і активне начало – всепроникаючий логос або бог; про чотири першоелементи світу – землю, воду, повітря і вогонь; про мету життя як життя у згоді з природою; про логос як закон існування світу і долю людини, яку не можна змінити, а слід приймати покірно і безпристрасно як необхідність.
167. Неоплатоніки Ідеалізм. 3 ст н. е. Італія. Плотін, Порфирій, Ямвліх, Амелій, Прокл. Єдине в усій повноті його буття, світ – еманація (випромінювання, випливання) єдиного, внаслідок чого послідовно виникають розум (світ ідей, світова душа і природа), чуттєвий матеріальний світ; мета життя як звільнення від усього тілесного; визнання найвищого буття як творчого начала.
168. Александрійська школа. Ідеалізм. 1 ст. до н. е. 6 ст н. е. Єгипет м. Александрія. Оріген, Климент, Філон, Аммоній. Синтез еллінської культури і християнської віри; теорія трьох смислів Біблії: тілесний (буквальний), душевний (моральний) і духовний (філософсько-містичний); проблема боголюдини.
169. Номіналісти Ідеалізм. 12 ст. н. е. Франція, Англія. Росцелін, Дунс Скот, Оккам. Визнання одиничного як реального існуючого і проголошення універсалій (загальних понять) як таких, що не мають реального буття, а є лише номенами (назвами) класів однорідних предметів.
170. Реалісти Ідеалізм. 11 – 13 ст. Англія, Італія, Франція. Ансельм Кентерберійський, Гільом із Шампо, Фома Аквінський. Проголошення (вслід за Платоном) загальних понять (універсалій) як існуючих реально щодо речей.
171. Києво-Могилянська академія. Ідеалізм, Пантеїзм (Сковорода) 1632р. Україна, Київ. Гізель Козачинський, Могила Прокопович, Сковорода. Натурфілософська проблематика, природа людини, мета і сенс її життя, риторика, логіка, метафізика, вчення про державу та її роль у суспільстві.
172. Львівсько-варшавська школа. Неопозитивізм, Логічний позитивізм. 20-ті роки 20 ст. Україна, Польща. Твардовський (засновник), Лукасевич, Котарбінський, Лиснєвський, Тарський. Утвердження раціоналізму за допомогою апарату математичної логіки, заперечення ірраціоналізму, дослідження логіки наукового міркування, грунтовна розробка проблем матем. Логіки, методології дедуктивних наук, логічної семантики.
173. Віденський гурток. Неопозитивізм, Логічний позитивізм. 20-ті роки 20 ст. Австрія, Відень. Шлік, Гьодель, Карнап, Нейрат, Фейгль, Франк. Намагання побудувати філософію на строго логічній і науковій основі; принцип веріфікації як засіб відокремлення наукових висловлювань від ненаукових.
174. Німецька класична філософія. Ідеалізм, Матеріалізм (Фейєрбах) XVIII-XIX ст. Німеччина. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фейєрбах. Проблеми гносеології, активна роль суб’єкта в пізнанні, категоричний імператив; єдність мислення і буття, їх тотжність; діалектика як всезагальний метод пізнання і принцип розвитку; людина як основний предмет філософії, спроба створити нову релігію як мораль нового суспільства.
175. Франкфуртська школа. Варіант неомарксизму. 30-40 р.р. 20 ст. Німеччина. Хоркхаймер, Адорно, Маркузе, Фромм, Хбермас. “Критична теорія суспільства”, поєднання критики Маркса буржуазної культури з гегельянством і фрейдізмом, грунтовна розробка проблеми й відчудження, проблеми “масової культури” і “масового суспільства”; формування принципів “заперечної діалектики”.
176. Школа психоаналізу. Філософський психологізм. Кінець 19 – початок 20 ст. Австрія. Фрейд (засновник), Юнг. Проблема безсвідомого; Я, Воно, Над Я; “комплекс Едіпа”, лібідо виявлення основ людського буття і психіки.
177. Герменевтика. 19 ст. Німеччина. Шлейєрмахер (засновник), Дільтей, Гайдеггер, Гадамер. Вживання тексту, щоб його розуміти так, як його розумів сам автор; реконструкція духа минулих епох (Дільтей); герменевтика як функція онтології, проблема розуміння (Гадамер).
178. Екзистенціалізм. Матеріалістичний (Камю, Сартр), Ідеалістичний (Ясперс, Марсель, Тилліх). 20 ст. Німеччина, Франція. Екзистенція, “Тут буття”. Межова ситуація. Вибір. Свобода. Відповідальність. Суще. Буття. Ніщо. Почуття вини, страху.
179.Український романтизм. Ідеалізм. 19 ст. Україна. Котляревський, Максимович, Шашкевич, Гоголь. “Народна душа”. Внутрішнє знання і єдність предмета, зведення знання до загального начала і розвиток їх у струнку систему (Максимович). Мова як найважливіший елемент національної свідомості і самобутності, ідеальний та ірраціональний характер творчості (Шашкевич). Очищення і піднесення людської душі до добра, зло і брехня притаманні самому життю, тому соціальні зміни їх не викоренять до того часу, коли не зміниться сама душа людини (Гоголь).
180. Неопозивітизм. Суб’єктивний ідеалізм. 20-ті роки 20 ст. Австрія. Шлік, Карнап, Нейрат, Рейхенбах, Айдукевич, Бриджмен. Аналіз і структура мови, логічний синтаксис, формалізація мови, логічна семантика; лінгвістична філософія, аналітична філософія.
Тест на приналежність. Ім’я. Період. Приналежність. Напрям, течія. Внесок у філософію.
181. Фалес 6 ст. до н. е. Греція, Матеріалізм. Проголосивши воду першоначалом всього існуючого, зробив рішучий крок до деміфологізації світу, до заміни міфа філософським мисленням шляхом виділення всезагального. Тим самим природа, а не надприродне розглядалася як першопричина всього сущого.
182. Анаксімен. 6 ст. до н.е. Греція. Матеріалізм. За першооснову світу вважав повітря, яке є нескінченне, вічне, рухоме, з нього, як з першоматерії, походить все суще і знову до нього повертається.
183. Анаксімандр. 6 ст. до н. е. Греція. Матеріалізм. Увів поняття першоначала всього сущого – “архе” (начало, першооснова, принцип) і вважав таким першоначалом апейрон. В апейроні боротьба гарячого і холодного породжує космос. Висловив здогади про збереження матерії та еволюційний розвиток живого.

184. Геракліт 6 – 4 ст. до н. е. Греція. Матеріаліст-діалектик. Першоосновою світу вважав вогонь, бо він найбільше здатний до змін і руху. З вогню все виникає закономірно і закономірно зникає. Життя природи – неперервний процес змін і розвитку, де протилежності переходять одна в одну. Цим процесом керує природна необхідність – логос. Боротьба протилежностей – “батько всього і цар всього”. “Все тече, все змінюється”, “В одну і ту ж ріку не можна увійти двічі”.
185. Піфагор. 6 ст. до н. е. Греція. Ідеалізм. Першоначалом світу вважав число. Числові співвідношення складають сутність світу, тому пізнання світу можливе тільки через число, бо “число є всім”. Для вчення Піфагора характерні символізм і містики чисел. Піфагор і його школа зробили великий внесок у розвиток математики й астрономії.
186. Сократ. 469 – 399 до н. е. Греція Ідеалізм. Основою пізнання може бути тільки самопізнання, бо природу пізнати неможливо. Шляхом самопізнання людина доходить висновку, що бути добродійним ліпше, ніж робити зло. Великою заслугою Сократа було те, що він здійснив поворот від матеріалістичного натуралізму до проблем етики, а також те, що він визначення понять вважав визначенням сутності досліджуваного предмета. Для цього він розробив концепцію діалектики “маєвтику”, яка являла собою мистецтво дослідження шляхом зіткнення протилежних суджень, в результаті чого народжувалась істина.
187. Платон 427 347 до н.е. Греція Об’єктивний ідеалізм. Розробив вчення про ідеї як справжнє, істинне буття. Хоча матерія, за Платоном, не має дійсного буття, а породжується світом вічних і незмінних ідей. Вона є джерелом одиничності і мінливості, смертності і народжуваності, вона, як і ідеї, є вічною. Пізнання розглядав як анамнез (пригадування). Розробив концепцію ідеальної держави, на чолі якої повинні стояти філософи.
188. Епікур 4 – 3 ст. до н. е. Еллінізм. Греція. Матеріалізм. Визнавав вічність матерії, яка наділена здатністю до саморуху. На відміну від Демокріта поруч з необхідністю визнавав існування випадковості. Сенсуаліст. Дав наївно-матеріалістичне пояснення процесу пізнання, розглядаючи відчуття як невидимі форми речей, що діють на органи чуття. Пізнання має своїм завданням звільнити людину від невігластва і страху перед богами і смертю, без чого щастя людини неможливе. Людина повинна обходитися найнеобхіднішим, тоді вона буде вільною і ні від кого незалежною, а це і є щастя людини і мета її життя. Основа життя – уникнення страждань, радість і насолода, безтурботний стан душі, веселість духа (йдеться не про грубі тілесні насолоди, а про насолоду свободою).
189. М.Кузанський. 5 – початок 6 ст. Німеччина, м Куза. Ідеаліст, богослов. Основний внесок у філософію – учення про збіг протилежностей, яке містило у собі плідні діалектичні ідеї. Плідною є також його критика обмеженості розсудкових протиставлень; висвітлив методологічне значення математичних понять для пізнання природи; наблизився до відкриття нескінченно малих величин; поставив питання про межі застосування закону несуперечності в математичному пізнанні.
190. Боецій. 5 – початок 6 ст. Італія, Рим. Неоплатонізм. Головний внесок у філософію – переклад творів Аристотеля латинськтю мовою і їх глибоке коментування; вироблення латинської філософської термінології: створені ним терміни згодом стали основою загальноєвропейської і міжнародної філософської термінології.
191. Конфуцій (Кон фу-цзи). 5 – 4 ст до н. е. Китай. Ідеалізм (релігійно забарвлений). Розробка етичних принципів і правил поведінки в найрізноманітніших ситуаціях (церемоній). Основний етичний принцип: ”Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі”.
192. Мартін Лютер. Кінець 15 – друга половина 16 ст. Німеччина. Християнський ідеалізм. Провідний діяч Реформації, засновник протестантизму. Зробив великий вплив на всі сфери духовного життя Німеччини. Здійснив переклад Біблії національною мовою, чим сприяв формуванню загальнонаціональної німецької мови. Сформулював основні положення протестантської етики, які закликали старанно ставитися до своїх обов’язків, докорінно змінив ставлення до мирської діяльності, сприяв піднесенню праці і розглядав її як покликання людини. Ці етичні принципи стимулювали виникнення нової культури – культури вільного підприємництва. Виступив як реформатор мови, освіти, музики.
193. М. Вебер. (1864-1920). Німеччина. Неокантіанство, близьке до позитивізму. Зробив значний внесок у соціологію, філософію та історію. Розробляв проблеми соціологічної теорії і методології соціального пізнання, теорії капіталізму й економічної історії, релігієзнавства і політико-юридичних наук. Лейтмотив його досліджень – тема раціональності як історичної долі західного суспільства і організуючого принципу пізнання. Розробив концепцію “ідеальних типів” і типологію соціальних дій.
194. Фіхте. (1762-1814). Німеччина. Німецький класичний ідеалізм (суб’єктивний). Розвиток категорій буття і пізнання, розробка “антитетичного методу”, в якому містилися істотні елементи діалектики. Значення Фіхте в історії філософії визначене його внеском у розвиток критичної філософії після Канта, яка поставила своїм завданням вивчення фундаментальних основ людського Я, суб’єкта як активного творчого начала. Філософія Фіхте справила значний вплив на Шеллінга і почасти – на Гегеля.
195. Поппер (1902-1994) Австрія, Англія. Позитивізм, критичний раціоналізм. Проголошення головної мети філософії – зростання наукового знання. Розробив принцип фальсифікації (принципового спростування будь-якого твердження) на противагу принципові верифікації. Обгрунтування органічної єдності емпіричного і теоретичного рівнів пізнання; проголошення гіпотетичного характеру будь-якої науки і її схильності до помилок (принцип фалібізму). Проблема “демаркації” – відокремлення наукового знання від ненаукового, науки від метафізики; критика історицизму.


196. Макіавеллі (1469-1527) Італія. Ідеалізм. Обгрунтував розвиток суспільства за природними причинами, а не за волею Бога. Висунув тезу про те, що в основі розвитку історії лежать матеріальний інтерес і сила. Заслуга Макіавеллі насамперед полягає в тому, що він вперше в історії вчень про суспільство, політику і державу відокремив політику від моралі, а закони держави виводив з розуму і досвіду, а не з теології.
197. Гоббс (1588-1679). Англія. Матеріалізм. Створення цілісної світопояснюючої системи, в основі якої лежать три поняття: Людина, Тіло, Громадянин. Розуміння міркування як числення. Заперечення душ як особливих субстанцій. Визнання єдиними субстанціями матеріальні тіла. Відокремлення філософії від теології. Проголошення людини частиною природи. Проголошення виникнення держави внаслідок “суспільного договору”.
198. Берклі (1685-1793). Англія. Суб’єктивний ідеалізм. Захист капіталістичних, а не феодальних цінностей. Твердження, що джерелом всього багатства світу є праця. Постановка проблеми про сутність матерії і природу зорового сприйняття як аспекту процесу пізнання, питання абстракції і загальних імен.
199. Юм (1711-1776). Англія. Суб’єктивний ідеалізм. Ствердження соціальності людини на основі своєї власної природи, її поступової еволюції. Приватна власність і справедливість зовсім не означають соціальну рівність. Повна рівність принципово неможлива. Неможливість раціонально збагнути релігійні постулати, у них можна тільки вірити. Заперечення традиційної релігії і протиставлення їй “природної релігії” як результату психологічної потреби почуття.
200. Сартр (1905-1980). Франція Екзистенціалізм. Виявлення сфери “абсолютної свідомості” як “трансцендентальну сферу свободи” й основу екзистенції. Здійснення феноменологічного опису уяви й емоцій як інтенціонально організованих поведінок свідомості у світі. Здатність свідомості автономно проектувати “неіснуюче” і в відповідності зі своїм “проектом” втілювати в існуюче, вписувати його в дійсність, в конкретну “ситуацію”. Дослідження буття світу і людини. Проголошення свободи внутрішньою структурою буття людини. Проблема вибору і відповідальності за свій вибір.
201. Вольтер. 18 ст. Франція. Деїзм. Критика дуалізму, відкидання уявлення про душу як особливого роду субстанції. Критика вчення Декарта про вроджені ідеї. Вимога наукового дослідження природи, пропаганда сенсуалізму Локка. Утвердження тези: завдання науки – дослідження об’єктивної причинності. Боротьба за рівність всіх перед законом, утвердження приватної власності і неминучість поділу суспільства на багатих і бідних. Увів до вжитку термін “філософія історії”. Відстоювання тези про прогрес суспільства, незалежний від волі Бога.



202. Ніцше (1844-1900). Німеччина. Філософія життя. Заклав фундамент нового напряму у філософії – “філософії життя”. Створення вчення про “надлюдину” і “вічне повернення”, про “переоцінку всіх цінностей”. Головне позитивне завдання своєї філософії вбачав в утвердженні верховної цінності культурного удосконалення людини, в результаті якого має з’явитися людина, яка перевершує сучасних людей своїми морально-інтелектуальними якостями – надлюдина. Проголошення фізичного начала в людині як вищого від духовного, яке є лише надбудовою над життям тіла. Проголошення інстинкту як виразника і керівника всіх потреб людського тіла. Це твердження Ніцше послужило для побудови біологічного напряму у філософській антропології.
203. Шопенгауер. (1788-1860). Німеччина. Ідеалізм (волюнтаристського творчо-ірраціонального спрямування). Дослідження проблем волі і свободи. Висунув тезу про життя людини як неперервне страждання. Трактування світу як нерозумної, сліпої волі. Заперечення історичного прогресу. Сутність речей ірраціональна і може пізнаватися лише ірраціональною інтуїцією. Зробив помітний внесок у розробку питань естетики. Філософія Шопенгауера правила значний вплив на формування філософії життя, ставши одним із джерел поглядів Ніцше, Е. Гартмана та інших.
204. Огюст Конт (1798-1857). Франція. Позитивізм. Засновник позитивізму. На основі даних природознавства проголошував вічність і нескінченність матерії, яка розривається у часі і просторі. Обгрунтував невичерпність пізнавальних здібностей людини. Створив свою науку “соціологію”, систему законів і принципів соціології; на місце революційної теорії поставив еволюційний принцип в соціальному розвитку. Висунув концепцію заміни любові до Бога любов’ю людства, а догматами цієї релігії мають виступати позитивна філософія і наука.
205. Шеллінг (1775-1854). Німеччина Німецький класичний ідеалізм. Вчення про розвиток через суперечності; питання філософії природи. Розробив систему трансцендентального ідеалізму, а згодом – філософію тотожності, в якій мислення і буття розглядаються як абсолютно тотожні. Зробив сильний вплив на Гегеля, на багатьох природознавців, на філософів інших країн, зокрема Росії.
206. В.Липинський (1882-1931). Україна, поляк, який перейшов на бік українців. Соціально-політичний консерватизм. Проголошення українців як недержавної нації. На противагу соціалістам, які ототожнювали націю з пролетаріатом, та українському націоналізму, що ототожнював націю з мовою, вірою, племенем, розглядав націю, як єдність всіх громадян даної держави. Теоретично розробив концепцію майбутньої української держави, яка має бути монархією на чолі з гетьманом. ВВажав, що існують тільки політичні ідеї і три методи організації суспільства: охлократія з диктатурою; демократія з республікою; класократія (союз усіх класів) з правовою законом обмеженою і законом обмежуючою монархією.

207. З. Фрейд (1856-1939). Австрія. Психоаналіз. Грунтовне дослідження сфери безсвідомого. Визначення ролі лібідо в житті людини, розробив концепцію (психоаналітичну) структури особистості і її захисних механізмів, виділивши такі її компоненти, як Я (Его), воно, над Я. Сформулював гіпотезу “Комплекс Едіпа”. Дав панораму (психоаналітичну) минулого, сучасного і майбутнього релігії. Праці Фрейда справили величезний вплив на радикальні зміни існуючих і формування принципово нових уявлень про людину і її світ.
ІХ. Тест “вибір правильної відповіді” (зайве виключити, дати пояснення чому це зроблено) (жирні – зайві)
Августин визначав основою світу: а) чотири стихії; б) Бога; в) матерію; г) ідею.
Для ренесансного світогляду був характерний: а) космоцентризм; б) теоцентризм; в) гуманізм; г) антропоцентризм.
За Кантом процес пізнання характеризується: а) пасивністю суб”єкта; б) активністю суб”єкта; в) пізнаванням тільки світу явищ (феноменів); г)пізнаванням тільки світу сутностей (ноуменів).
Піфагор та його послідовники шукали першопричинні основи буття у: а) речовинному субстракті світобудови; б) деяких ідеальних сутностях; в) у числах та їх комбінаціях; г) у незмінному конструктивно-розумовому принципі (пануючому “управлінському началі”).
За Демокрітом основою буття є: а) атоми; б) апейрон; в) порожнеча; г) форма.
Філософія екзистенціалізму в першу чергу зосереджується на проблемах: а) абсурдності буття людини; б) свободи; в) людини на межі буття і небуття; г) творчої діяльності людини
Елементами людського пізнання, згідно з ірраціоналізмом, є: а) людський розсудок б) воля; в) інтуїція; г) фантазія.
До основних принципів діалектики належать: а) об”єктивності; б) розвитку; в) зв”язку; г) матеріальності.
До історичних типів відтворення населення належать: а) архаїчний; б) середньовічний; в) традиційний; г) сучасний (раціональний).
До сфер суспільного життя відносяться: а) матеріальна; б) духовна; в) біологічна; г) соціально-політична.
До форм наукового пізнання належать: а) проблема; б) сумнів; в) гіпотеза; г) теорія.
До раціональних філософських систем належать: а) позитивізм; б) діалектичний і історичний матеріалізм; в) екзистенціалізм; г) герменевтика.
До ірраціональних філософських систем належать: а) діалектичний і історичний матеріалізм; б) екзистенціалізм; в) неотомізм; г) персоналізм.
До основних законів діалектики належать: а) закон детермінації; б) закон заперечення заперечення; в) закон єдності і боротьби протилежностей; г) закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
Рівні структури свідомості поділяються на: а) надсвідомість; б) підсвідомість; в) усвідомлення; г) самосвідомість.
Усвідомлення містить такі компоненти: а) віру; б) цінності; в) знання; г) норми.
За відношенням до об”єкта можна виділити такі типи образів: а) образ-знання; б) образ-проект; в) образ-хімера; г) образ-цінність.
Згідно з фаталізмом перебіг історії залежить від: а) людини, як біологічної істоти; б) факторів, що знаходяться поза людиною; в) від випадкового збігу обставин; г) від людини як соціальної особистості.
Згідно з волюнтаризмом перебіг історії залежить: а) від кожної особистості; б) від великої особистості; в) від незалежних обставин; г) від природних циклів.
До універсальних зв”язків буття належать: а) одиничне, загальне, особливе; б) явище і сутність; в) форма і зміст; г) діалектичні закономірності як форма зв”язку.
До зв”язків детермінації належать: а) причинні зв”язки; б) необхідність і випадковість; в) можливість і дійсність; г) явище і сутність.
До структурних зв”язків належать: а) частина і ціле; б) форма і зміст; в) одиничне і загальне; г) система, елемент, структура.
Юнг називає такі види колективного несвідомого: а) дитина; б) батьки; в) дорослі; г) люди похилого віку.
За Арістотелем існують такі форми правління державою: а) монархія; б) арістократія; в) бюрократія; г) республіка.
За Печчеї “новий гуманізм” скаладається з: а) почуття національної ідеї; б) почуття глобальності; в) почуття справедливості; г) боротьби за свободу, відмови від будь-якого насильства.
Ідеалом уддійського образу життя є: а) жебрацтво; б) помірне споживання; в) духовне самовдосконалення; г) матеріальна забезпеченність.
Ідеалом протестанького образу життя є: а) відношення до праці як поклику; б) праця ремісника; в) накопичення грошей для поширення виробництва; г) накопичення грошей; д) лише для збагачення.
Чи можна, за ісламською концепцією економісної діяльності, одержувати прибуток за рахунок : а) торгівельної діяльності; б) сільсько-госсподарської діяльності; в) лихварства; г) військовіх дій (данина).
Усі існуючі методи наукового пізнання можна поділити на: а) філософські; б) загально-наукові; в) специфічні; г) технологічні.
Чи включає структура феномену життя за Шарденом такі елементи: а) переджиття; б) життя; в) смерть; г) наджиття.