ТЕМА 7. ОБМЕЖЕННЯ ВИРОБНИКА.
ПРОДУКТИВНІСТЬ РЕСУРСІВ І ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА
У КОРОТКО- ТА ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДАХ
Основне обмеження в моделі поведінки фірми складають витрати виробництва. В свою чергу вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.
7.1. Виробнича функція з одним змінним фактором
У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат.
Короткострокова виробнича функція має вигляд: .
Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.
Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора – це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.
Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора – це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора: .
Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора – це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора: .
Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва , збільшуючи лише кількість праці , яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу (рис. 7.1). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення (120 одиниць), коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.
Конфігурація кривої сукупного продукту (рис.7.1 а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору – це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної граничної продуктивності ( спадної віддачі).
Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці . Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Найбільше продукції додає третій робітник, його = 30, але, починаючи з четвертого, гранична продуктивність кожного наступного робітника спадає. Отже, динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих – додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли = 0, крива перетинає горизонтальну вісь.
Крива середнього продукту також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою . Продуктивність праці зростає до точки , після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність.
Всі криві взаємопов’язані. За кривою сукупної продуктивності можна визначити величини граничного і середнього продуктів. Так, в точці величину граничної продуктивності визначає нахил кривої , а величину середньої продуктивності дає , тобто нахил променя, що йде від початку координат до даної точки . В точці встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої . В точці С , досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої продуктивності.
Для аналізу ефективності використання ресурсів враховують таку властивість показників: якщо гранична продуктивність вища за середню, то нарощування змінного фактора супроводжується зростанням продуктивності (крива висхідна), а якщо гранична продуктивність нижча за середню, то зі збільшенням змінного фактора середня продуктивність спадає (обидві криві спадні).
Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва:
на першій стадії всі показники зростають, всі криві є висхідними до точок ;
на другій стадії гранична продуктивність і крива починають спадати, але і продовжують зростати до точок ;
на третій стадії зростає лише сукупний продукт (до точки), а і спадають;
на четвертій – спадають всі показники (праворуч від точок ).
Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.
7.2. Короткострокові витрати виробництва
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат – постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий – аналізу витрат на одиницю продукції.
Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами . Вони включають постійні і змінні витрати: .
Постійні витрати – це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.
Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників.
Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період : середні постійні витрати: , середні змінні витрати: , середні сукупні витрати: .
Оскільки сукупні витрати є сумою і , то середні сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:
Граничні витрати – це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції: . Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат: .
Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов’язані з виробничою функцією, яка відображає залежність між кількістю застосовуваного ресурсу і обсягом випуску. Нехай величина заробітної плати 1 робітника за тиждень становить 100 гривень, а ціна одиниці капіталу – 50 грн. У таблиці 7.1 наведені розрахунки витрат фірми, яка нарощує виробництво продукції від 0 до 120 одиниць. У колонці 4 обчислені постійні витрати – витрати на придбання капіталу (50 грн.×10 од.). В колонці 5 обчислені змінні витрати – на найом робочої сили. Сума витрат на капітал і працю дає сукупні витрати виробництва (колонка 6).
Граничні витрати (колонка 7) обчислюємо за формулою . Значення граничних витрат ми записуємо між рядками, щоб підкреслити, що це прирости витрат. В останніх трьох колонках обчислені середні витрати виробництва.
Таблиця 7.1.
Кількість робітників за тижд.
L
Кількість капіталу, од./тижд.
K
Сукупний продукт, од./тижд.
TP=Q
Витрати на весь обсяг
Граничні витрати
MC
Витрати на одиницю продукції




Постійні витрати, грн.
FC
Змінні витрати, грн.
VC
Сукупні витрати, грн.
TC

Середні постійні, грн.
AFC
Середні змінні, грн.
AVC
Середні сукупні, грн.
ATC

1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

0
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
10
10
10
10
10
10
10
10
10
0
10
30
60
80
95
105
113
118
120
500
500
500
500
500
500
500
500
500
500
0
100
200
300
400
500
600
700
800
900
500
600
700
800
900
1000
1100
1200
1300
1400
>10
>5
>3,3
>5
>6,7
>10
>12,5
>20
>50
-
50
16,7
8,3
6,3
5,3
4,7
4,4
4,2
4,2
-
10
6,7
5,0
5,0
5,3
5,7
6,2
6,8
7,5
-
60
23,3
13,3
11,3
10,5
10,5
10,6
11,0
11,7


Криві витрат виробництва на весь обсяг продукції за даними таблиці 7.1 зображені на рис. 7.2. а). Крива постійних витрат має вигляд горизонтальної лінії, крива змінних витрат – це крива сукупних витрат , зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Крива сукупних витрат графічно визначається додаванням значень кривої до кривої . Відстань по вертикалі між кривими і показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими і дає значення постійних витрат.
Конфігурація кривих і ілюструє дію законів зростаючої та спадної віддачі. Зв’язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, досягає максимуму, а згодом – на вищих обсягах випуску – спадає, тоді як прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер (це показує опуклість кривих і вгору), а на вищих – зростаючий (опуклість кривих донизу).
Графіки граничних та середніх витрат (рис. 7.2 б) ілюструють цей закон більш виразно. Граничні витрати спадають приблизно до обсягу 45 одиниць, у точці b? набувають мінімального значення, після чого стрімко зростають. З деяким відставанням цю ж динаміку виказують середні витрати. Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) обумовлює U – подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.
Між кривими, і існує характерний геометричний зв’язок: коли крива граничних витрат розташована нижче кривих середніх витрат, то середні витрати спадають, а коли значення перевищують значення і , то середні витрати зростають, криві середніх витрат стають висхідними. Отже, крива перетинає криві середніх витрат в точках, які відповідають мінімальним значенням і (точки а? і с?). Подібної залежності не існує між кривими і , вони не пов’язані між собою.
Обернений зв’язок між продуктивністю факторів виробництва і динамікою витрат ілюструє рис. 7.3, де зображені типові криві. Криві граничних витрат і середніх змінних витрат є дзеркальним відображенням кривих граничної і середньої продуктивності змінного фактора . Гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, на вищих – спадає, а прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер, а на вищих – збільшуються. Максимум граничної продуктивності змінного фактора відповідає мінімуму граничних витрат (точки а – а1), а максимум середньої продуктивності відповідає мінімуму середніх змінних витрат (точки b – b1). Аналогічну відповідність можна одержати, зобразивши криві та і .
Зі зміною умов формування витрат (цін ресурсів або технології) криві витрат зміщуються. Якби зросли постійні витрати, то криві , , а також і змістилися б вгору, а інші криві залишились без змін. А якби зросла ціна змінного ресурсу, то відповідно піднялись би криві і , а також , і . Тобто криві сукупних витрат реагують на всі зміни, оскільки включають всі види витрат.
7.3. Двофакторна виробнича функція.
Ізокванта. Заміна факторів виробництва
У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво– і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал і праця можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці . Функція виробництва має вигляд: .
Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній („виробнича сітка”), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.
Ізокванта – це крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований рівень випуску (рис. 7.4). Кожна з комбінацій факторів виробництва на ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Наприклад, в точці переважає машинна технологія, а в точці виробництво продукції здійснюється переважно за рахунок ручної праці.
Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Так, ізокванта відповідає всім комбінаціям праці і капіталу, які дозволяють виробляти 55 одиниць продукції, ізокванта – 75 одиниць продукції і т.д.
Можна відмітити ще кілька властивостей кривих стабільного рівня виробництва: ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися; ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна заміна, як правило, неможлива, що відповідає припущенню про абсолютну необхідність для виробництва обох факторів.
Аналітично побудова ізокванти базується на рівнянні виробничої функції: . Тобто необхідно зафіксувати рівень виробництва, для якого будується ізокванта, і розв’язати рівняння відносно або .
За допомогою виробничої функції можна проаналізувати можливості зміни технології за умови збереження досягнутого рівня виробництва. Наприклад, якщо кількість капіталу зменшилась на , то таку саму кількість продукції за той же час можуть виробити додатково залучені у виробництво одиниць праці:
.
Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни – .
Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора.
Відповідно, – гранична норма заміни праці капіталом – показує скільки одиниць капіталу може замінити одиницю праці; – гранична норма заміни капіталу працею – показує скільки одиниць праці може замінити одиницю капіталу. Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від’ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини і завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від’ємний нахил.
Величина граничної норми технологічної заміни залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. Зміна капіталу на призводить до зміни обсягу виробництва на величину , а зміна праці на дає зміну обсягу випуску на . У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості робітників компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки, тобто повинна виконуватись рівність: або , або .
Звідси гранична норма технологічної заміни праці капіталом:
,
або гранична норма технологічної заміни капіталу працею:
, тобто .
Динаміка граничної норми технологічної заміни при зміні технологічного способу виробництва зазнає впливу закону спадної віддачі: в міру насичення виробництва будь-яким фактором його гранична продуктивність спадає. Ця тенденція отримала назву закону зниження граничної норми технологічної заміни: зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічної заміни одиниці цього фактора іншим знижується, і навпаки.
Аналіз довгострокової функції виробництва має важливе практичне значення, особливо для планування розвитку фірми.
7.4. Ізокоста. Мінімізація довгострокових
сукупних витрат. Траєкторія розвитку фірми
Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами.
Бажані зміни в структурі виробничих факторів фірма може здійснити лише протягом досить тривалого часу, оскільки це пов’язано зі зміною технології. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати – витрати на весь обсяг продукції , довгострокові середні витрати – витрати на одиницю продукції та довгострокові граничні витрати , тобто приріст сукупних витрат.
Для кожного періоду фірма має певні обмежені фінансові засоби, які може витратити на вдосконалення виробництва. Тому допустимі витрати на працю і капітал можна описати таким рівнянням: ,
де – годинна ставка заробітної плати (ціна одиниці праці), – орендна плата за годину використання устаткування (ціна одиниці капіталу).
Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу, але так, щоб загальна сума витрат не змінилась. Розв’язавши дане рівняння відносно L або К, можемо визначити всі можливі комбінації вхідних ресурсів, які не виходять за межі визначеного рівня витрат:
, або .
Графічно ці комбінації відображає ізокоста.
Ізокоста – це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат.
Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 7.5).
Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі.
Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів: або . Одночасно він визначає пропорції взаємозаміни ресурсів, виражені в категоріях альтернативних витрат. Якщо заміна ресурсів відбувається за умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними, то вірним буде рівняння:
, або звідси: .
Тобто додаткові одиниці капіталу можна придбати на суму, яка буде зекономлена внаслідок вивільнення певного числа робітників. Норму заміни праці капіталом показує співвідношення – відносна ціна праці. Наприклад, якщо становить 10 грн., а – 5 грн., то відносна ціна праці: 10/5=2. Це означає, що економія витрат на одиниці праці дозволяє замінити одиницю праці двома одиницями капіталу.
Перед фірмою стоїть завдання знайти таку комбінацію праці і капіталу, яка за існуючих цін ресурсів забезпечила б мінімальні сукупні витрати на заданий фіксований обсяг виробництва. Технологічно ефективні комбінації для заданого рівня випуску показує ізокванта. Отже, геометрично задача зводиться до пошуку точки, яка знаходиться на фіксованій ізокванті і одночасно спільна з найменш віддаленою від початку координат ізокостою, що забезпечує найнижчу суму сукупних витрат виробництва.
Сумістивши карту ізокост з фіксованою ізоквантою (рис. 7.6), бачимо, що дві ізокости мають спільні точки з ізоквантою, але ізокоста з мінімальними витратами буде дотичною до ізокванти, а параметри точки дотику (Е) покажуть оптимальну комбінацію факторів виробництва. У цій точці кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва в категоріях їх продуктивності , а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін , то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам. Ця точка є точкою рівноваги фірми.
Алгебраїчно точка мінімальних витрат знаходиться шляхом розв’язку системи рівнянь:

.
Перше рівняння є рівнянням заданої ізокванти, а друге рівняння – це рівняння рівноваги, яке означає, що в точці дотику співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню їхніх цін. Переписавши рівняння рівноваги як , одержимо умову рівноваги, відому під назвою еквімаржинального принципу або принципу рівності граничних величин.
І геометричний, і аналітичний методи розв’язку задачі мінімізації витрат для фіксованого обсягу випуску продукції дають одну і ту ж умову рівноваги: мінімум витрат для заданого рівня виробництва досягається, якщо фірма використовує таку комбінацію ресурсів, для якої граничні продуктивності ресурсів пропорційні їхнім цінам, або відношення граничного продукту фактора до його ціни однакове для всіх вхідних ресурсів.
Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних напрямках, а в одному і тому ж, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва.
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу, тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:
якщо темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів, має місце зростаючий ефект масштабу;
якщо обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу;
якщо зростання обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів, має місце спадний ефект масштабу.
Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, – це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант (рис. 7.7).
З’єднавши точки дотику плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвитку або лінію експансії фірми, яка ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва.
У довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.
7.5. Мінімізація довгострокових середніх витрат.
Мінімальний ефективний розмір підприємства
Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.
Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв’язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат . Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U – подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва – з малого перетвориться на середнє, а потім – на велике.
За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними. Завдання ускладнюється наявністю постійного, зростаючого і спадного ефектів масштабу. Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі, – середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають. В кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму.
Рис. 7.8 ілюструє побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу. Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції, то їй треба будувати підприємство з рівнем виробництва , який відповідає мінімальним середнім витратам, що встановлюються в точці перетину кривих і . Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво, то їй краще побудувати підприємство середнього розміру: за наявності постійного ефекту масштабу середні витрати залишаться тими ж самими лише для обсягу виробництва . Будь-який проміжний між і рівень виробництва дасть більші середні витрати. Так само для великого підприємства треба обрати рівень випуску , оскільки для будь-якого обсягу між і витрати будуть більшими.
Абсциси точок перетину кривих показують обсяги виробництва, за яких доцільно здійснити зміну його масштабу. Ламана лінія, що з’єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат.
Ламана конфігурація пов’язана з дискретністю технологій і масштабів виробництва. Але якщо припустити, що масштаб виробництва змінюється безперервно, то крива довгострокових середніх витрат буде плавною. Її визначають мінімальні значення середніх сукупних витрат короткострокового періоду: . З’єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат. В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія .
Рис. 7.9. ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі на низьких обсягах випуску, які на вищих обсягах виробництва переходять у спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі. Крива тут має U – подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу.
Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих . Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму. Обидві криві пологіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду.
Існує декілька причин виникнення економії на масштабі, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, отже, і зниженню витрат на одиницю продукції: спеціалізація праці; спеціалізація управлінського персоналу; технічний прогрес; виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва; неподільність виробництва. Втрати на масштабі, як правило, пов’язані з труднощами управління: ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.
На основі вивчення ефекту масштабу вчені створили концепцію мінімального ефективного розміру , яка допомагає встановити оптимальні розміри підприємств в окремих галузях за різних випадків ефекту масштабу.
Мінімальний ефективний розмір – це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати.
Рис. 7.10 а) представляє ситуацію, коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, тому мінімальний ефективний розмір фірми відповідає невеликим обсягам виробництва. В таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це – типова галузь вільної конкуренції. Сюди можна віднести хлібопекарську, швейну, взуттєву і інші галузі легкої промисловості, а також багато видів роздрібної торгівлі.
Рис. 7.10 б) представляє ситуацію, коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати. В такій галузі фірма досягає мінімуму середніх витрат на відносно низьких обсягах виробництва , тому буде конкурентоспроможною поряд з середніми і великими підприємствами, які мають такі ж середні витрати (на відрізку ). В галузях з такими умовами формування середніх витрат можуть співіснувати підприємства різних розмірів, вони будуть однаково ефективними. Такими є галузі, що виробляють меблі, книги та ін.
Рис. 7.10 в) ілюструє ситуацію тривалого зростаючого ефекту масштабу. Мінімальних витрат підприємство може досягти за дуже великих обсягів виробництва. Дрібні фірми не зможуть забезпечити таких низьких витрат, тому будуть неконкуретноспроможними і нежиттєздатними. В реальному житті такі тенденції можна спостерігати в автомобілебудівній, алюмінієвій, сталеплавильній і т.п. галузях важкої промисловості. В цих галузях виробництво може зосередитись в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Така ринкова ситуація називається природною монополією.
Позитивний і негативний ефекти масштабу є найважливішими факторами, які визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній.
ТЕМА 8. ВИБІР ФІРМОЮ ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА
І КОНКУРЕНТНЕ ПРОПОНУВАННЯ
Вибір фірмою рішення відносно оптимального обсягу виробництва визначається не лише її метою та обмеженнями, але й ринковою структурою, в якій вона функціонує. Аналіз вибору фірми ми починаємо з ринку досконалої конкуренції.
8.1. Фірма на конкурентному ринку.
Загальне правило максимізації прибутку
Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси:
значне число продавців і покупців;
стандартизована продукція;
незалежність дій продавців і покупців;
об’єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну;
інформованість покупців і продавців;
вільний вступ і вихід з галузі.
Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є „ціноотримувачем” („price taker”). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, графічно має вигляд горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни (рис. 8.1).
Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами: .
Сукупний виторг – це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку. Оскільки на досконало конкурентному ринку ціна є сталою, то сукупний виторг є лінійною функцією відносно обсягу проданої продукції (рис. 8.1):
Середній виторг – це виторг від реалізації одиниці продукції: . Середній виторг дорівнює ринковій ціні, а крива середнього виторгу співпадає з кривою попиту на продукцію фірми (рис. 8.1).
Граничний виторг – це зміна сукупного виторгу в результаті продажу додаткової одиниці продукції : . За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний виторг конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з лінією ціни, попиту і середнього виторгу (рис. 8.1).
Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об’єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.
Логіка раціональної поведінки виробника підказує, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти продукцію, якщо вона отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати. Відповідно фірмі варто припинити виробництво, коли збитки перевищують постійні витрати.
Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості – такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.
Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:
співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель );
співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель ).
Моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.
Розглянемо процес вибору оптимального випуску за допомогою табличної моделі . У таблиці 8.1 наведені дані про обсяги виробництва продукції за тиждень, сукупний виторг від продажу продукції за ціною 35 грн. за одиницю, сукупні витрати на виробництво тижневого обсягу продукції та суму економічного прибутку, яку обчислено як різницю між виторгом і витратами.
Таблиця 8.1

Обсяг випуску
од./тижд
Q
Сукупний виторг
грн./тижд.
TR=P·Q
Постійні витрати грн./тижд.
FC
Змінні витрати
грн./тижд.
VC
Сукупні витрати
грн./тижд.
TC=FC+VС
Економічний прибуток
грн./тижд.
EP=TR-TC

1
2
3
4
5
6

0
0
50
0
50
-50

1
35
50
34
84
-49

2
70
50
56
106
-36

3
105
50
72
122
-17

4
140
50
90
140
0

5
175
50
112
162
13

6
210
50
140
190
20

7
245
50
178
228
17

8
280
50
230
280
0

9
315
50
290
340
-15

На нульовому обсязі, коли фірма нічого не випускає, сукупні витрати складають 50 грн. постійних витрат , тому тут виникають збитки, які дорівнюють величині постійних витрат. З нарощуванням обсягів виробництва сукупні витрати зростають нерівномірно за рахунок змінного компонента , що зазнає впливу закону спадної віддачі, а виторг зростає пропорційно обсягу випуску, чим спричиняється коливання рівня прибутку.
Розрахунки колонки 6 надають інформацію про динаміку економічного прибутку за умови нарощування фірмою обсягів виробництва. Знак мінус (–) означає збитки. За малих обсягів виробництва фірма отримує збитки, які поступово зменшуються, і на обсязі випуску 4 одиниці фірма стає беззбитковою, , фірма отримує лише нормальний прибуток. Подальше збільшення обсягу випуску дозволяє одержувати економічний прибуток, який досягає максимальної величини на обсязі випуску 6 одиниць. Продовжувати нарощувати випуск нераціонально, оскільки за межами 6 одиниць сума економічного прибутку зменшується. Отже, оптимальним обсягом випуску для даної фірми буде 6 одиниць на тиждень.
Графічний метод визначення оптимального обсягу виробництва (модель ) представлений на рис. 8.2. Криві і на графіку а) побудовані за даними таблиці 8.1. Сума прибутку для будь-якого обсягу визначається графічно як різниця вертикальних координат цих кривих. За малих обсягів випуску крива виторгу проходить нижче кривої витрат , так само, як і за великих, що визначає збитки. На відрізку маємо зону прибутковості фірми, крива витрат проходить під кривою . Точки і називаються точками критичного обсягу випуску, або точками беззбитковості , в цих точках криві перетинаються.
Сума економічного прибутку максимізується на обсязі, для якого відстань між кривими і по вертикалі найбільша. Її знаходимо в точці, де дотична до паралельна лінії (точка ). На обсязі кути нахилу обох кривих однакові, тобто . Ліва частина рівняння – це граничний виторг, а права – граничні витрати. Отже, відрізок , який відповідає величині максимальної суми прибутку, знаходиться на обсязі, для якого граничний виторг стає рівним граничним витратам: . Побудована за даними табл. 8.1 крива економічного прибутку (рис. 8.2.б) більш виразно демонструє залежність динаміки прибутків і збитків від обсягу виробництва.
Cформулюємо загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва, або загальну умову максимізації прибутку:
прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам:
Це правило справедливе для всіх фірм, у будь-якій ринковій структурі. Оскільки в умовах ринку досконалої конкуренції , то для конкурентної фірми загальне правило максимізації прибутку означає вибір такого обсягу випуску, за якого граничні витрати рівні ціні: .
Аналітичний метод визначення оптимального обсягу випуску для максимізації прибутку базується на тому, що треба відшукати такий обсяг, для якого похідна функції дорівнює нулю. Прибуток максимізується в точці, де приріст обсягу виробництва не змінює прибутку, тобто ,

Обсяг випуску
Q
Сукупний виторг
TR
Граничний
виторг
MR=?TR/?Q
Сукупні витрати
TC
Граничні
витрати
грн./од.
MC=?TC/?Q
Середні сукупні витрати
ATC
Середні змінні витрати
AVC

1
2
3
4
5
6
7

0
1
2
3
4
5
6
7
8
0
35
70
105
140
175
210
245
280

35
35
35
35
35
35
35
35
50
84
106
122
140
162
190
228
280

>34
>22
>16
>18
>22
>28
>38
>52
-
84
53
40,7
35
32,4
31,7
32,6
35,0
-
34
28
24
22,5
22,4
23,3
25,4
28,8


Таблиця 8.2.
Отже, умовою максимізації прибутку є: . Це рівняння є рівнянням рівноваги, тому що лише у випадку (а для конкурентної фірми ), фірма не буде мати стимулів до зміни обсягів виробництва, оскільки будь-яка зміна не поліпшить показників прибутку.
Проілюструємо справедливість рівняння рівноваги за допомогою табличної моделі . У таблиці 8.2 представлені розрахунки граничних показників і , а також середніх сукупних і середніх змінних витрат, виконані на основі даних таблиці 8.1.
Проаналізуємо співвідношення між граничним виторгом і граничними витратами (колонки 3 і 5). Перша одиниця продукції дає фірмі граничний виторг, рівний ціні (35 грн.), а граничні витрати фірми, пов’язані з її виробництвом, – 34 грн., отже, прибуток становить 1 грн. Друга одиниця додає до витрат 22 грн., а до виторгу – 35 грн. (ціна незмінна), і таким чином збільшує сумарний прибуток на 13 грн. Доки граничний виторг перевищує граничні витрати, фірмі вигідно нарощувати обсяги випуску, тому що це збільшує суму прибутку. Ця тенденція зберігається до шостої одиниці випуску включно, а вже сьома одиниця продукції додає до витрат 38 грн., що перевищує граничний виторг у 35 грн., тому прибуток зменшиться на 3 грн. Зрозуміло, що фірма припинить нарощування виробництва після шостої одиниці. Керуючись граничним принципом вибору, фірма буде збільшувати виробництво малими приростами і так знайде саме той обсяг, який максимізує прибуток. Це буде обсяг, за якого ціна і витрати стануть приблизно рівними .
Графічна модель зводить задачу максимізації економічного прибутку до пошуку точки перетину графіків функцій граничних витрат і граничного виторгу (рис. 8.3). Припустимо, що фірма виробляє обсяг продукції . Для цього обсягу . Тому, обмеживши випуск кількістю , фірма втрачає частину можливого прибутку в розмірі площі . Якщо вона розширить випуск до (точка ), то зможе збільшити суму прибутку. Якщо фірма буде нарощувати обсяги виробництва далі, до обсягу , то , а збитки величиною площі зменшать загальну суму отриманого прибутку. В цій ситуації фірма зможе збільшити прибуток, скоротивши випуск до , що відповідає точці . Таким чином, рівновага фірми, за якої вона максимізує прибуток, встановлюється в точці перетину кривих і .
Далі фірма повинна визначитись, чи варто виробляти продукцію взагалі. Рішення про доцільність виробництва фірма може прийняти лише після оцінки його прибутковості. У моделі фірма має справу з середніми і граничними величинами, тому для визначення суми прибутку треба зробити перетворення: .
Звідси .
Графічно суму прибутку на оптимальному обсязі (рис. 8.4) можна визначити як площу прямокутника , висота якого дорівнює , а основа – обсягу виробництва . За даними графіка: =(35-31,7)??6,3=20,16 грн.
8.2. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни
Не завжди конкурентна фірма входить на ринок за такої сприятливої кон’юнктури, яка дозволяє їй максимізувати прибуток. Можливі ситуації, коли ціни не забезпечують прибутковості на жодному з обсягів. Дослідимо, якою буде реакція фірми на зниження або підвищення ціни продукції в короткостроковому періоді за допомогою графічних моделей та .
Моделі на рис. 8.5 відображають типові ситуації зниження ціни, коли фірма збиткова. Графічно це означає, для всіх обсягів випуску функція сукупного виторгу розташована нижче функції сукупних витрат . Фірма повинна знайти обсяг, для якого збитки будуть мінімальними або прийняти рішення про доцільність виробництва в умовах збитковості.
Рис. 8.5.а) представляє випадок, коли фірма може знайти обсяг, який мінімізує збитки. Фірма може працювати в межах рівнів випуску, для яких лінія проходить нижче кривої , але вище кривої (між точками ). Оптимальним буде обсяг, де відстань по вертикалі між сукупним виторгом і сукупним витратами найменша (відрізок ).
На обсязі виторг від реалізації продукції відшкодовує змінні витрати (відрізок ) і частину постійних (відрізок ). Величина постійних витрат рівна відстані між кривими і . Збитки будуть менші, коли фірма буде працювати, тому що, припинивши виробництво, вона матиме збитки, рівні постійним витратам (відрізок ).
Рис. 8.5.б) ілюструє ситуацію закриття фірми. Крива сукупного виторгу на жодному з обсягів випуску не досягає навіть кривої змінних витрат . Немає обсягу, для якого збитки не перевищували б величини постійних витрат. Тому фірмі доцільно тимчасово призупинити виробництво. Мінімальні збитки в розмірі постійних витрат фірма одержить на нульовому обсязі, тобто, коли зовсім перестане виробляти.
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :
фірма прибуткова, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;
фірма беззбиткова, коли , що відповідає точці перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;
фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат;
фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли для всіх .
Модель показує, що рівняння рівноваги дає лише необхідну умову для вибору оптимального обсягу, але не завжди точка оптимального обсягу забезпечує максимальний прибуток. Але, керуючись правилом граничного випуску, фірма може вибрати кращий варіант з можливих ситуацій збитковості.
Від зміни ціни лінія граничного виторгу переміщується паралельно вгору або вниз, перетинаючи криву вище або нижче кривої середніх сукупних або середніх змінних витрат (рис. 8.6).
За ціною фірма випускає продукцію на обсязі (рис. 8.6.а) і максимізує прибуток в точці рівноваги . Підвищення ринкової ціни до сигналізує фірмі, що на попередньому рівні випуску граничний виторг перевищує граничні витрати, отже, з’являється можливість збільшити загальну суму прибутку, розширивши виробництво до , де нова ціна і граничні витрати знову зрівняються в точці нової рівноваги .
Якщо ціна падає, то, керуючись правилом , фірма зменшує обсяги. Коли ціна впаде до рівня , економічний прибуток зникає (рис. 8.6.б). Точка рівноваги є точкою беззбитковості, а ціна – ціною беззбитковості, яка забезпечує одержання нормального прибутку.
Якщо ціна падає нижче , фірма потрапляє в ситуацію збитків. Оптимальний обсяг так само визначається за правилом і відповідає точці (рис. 8.6 в). Мінімальні збитки, як і прибутки, обчислюються за формулою, а графічно – як площа прямокутника . Фірма може залишатися в галузі до того часу, поки її збитки будуть менші за постійні витрати, тобто доки виторг покриває змінні витрати .
Однак у деяких ситуаціях фірма приймає рішення тимчасово припинити виробництво. Це буває, коли ціна спадає до рівня мінімуму середніх змінних витрат . Ціна називається критичною і визначає точку закриття (рис. 8.6 г). Якщо ціна падає нижче середніх змінних витрат, фірмі вигідніше тимчасово припинити виробництво. У цьому випадку фірма не матиме змінних витрат. Зберігаються лише постійні витрати, які утворюють збитки фірми.
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :
умова прибутковості: ;
умова беззбитковості: ;
умова мінімізації збитків шляхом виробництва: ;
умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва: ; – точка закриття.
Умови прибутковості та збитковості, сформульовані за моделями та , разом з умовою рівноваги визначають короткострокову стратегію фірми на досконало конкурентному ринку.
8.3. Короткострокова крива пропонування фірми і галузі.
Ринкова ціна і надлишок виробника
Крива пропонування показує обсяг продукції, який фірма може поставити на ринок за всіх можливих значень ціни. Згідно з правилом визначення оптимального обсягу випуску, фірма завжди, за будь-якої ціни, розширює виробництво до рівня, де . Отже, всі параметри виробництва належать кривій граничних витрат . Але фірма припиняє виробництво, якщо ціна впаде нижче середніх змінних витрат (рис. 8.7).
За будь-якої ціни, що перевищує мінімальне значення , оптимальний обсяг виробництва може бути визначений безпосередньо за графіком. Наприклад, за ціною оптимальним буде обсяг випуску , він максимізує прибуток. За ціною оптимальним буде обсяг , він мінімізує збитки.
Всі точки перетину кривих і визначають співвідношення можливих цін на продукцію і відповідної кількості продукції, яку фірма запропонувала б на ринку за даними цінами. Очевидно, що висхідний відрізок кривої граничних витрат вище мінімуму середніх змінних витрат є короткостроковою кривою пропонування фірми. На рис. 8.7. вона позначена суцільною потовщеною лінією. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни підтверджує закон пропонування: з підвищенням ціни обсяг пропонування зростає.
На конкурентному ринку зустрічаються багато фірм, які взаємодіють між собою і утворюють галузевий ринок. Галузева функція пропонування визначається як сума функцій пропонування окремих фірм.
Короткострокова крива ринкового пропонування визначає обсяг виробництва галузі. Вона одержується шляхом додавання обсягів пропонування всіх фірм за кожної можливої ціни. У короткостроковому періоді число фірм в галузі постійне.
Рис. 8.8 ілюструє утворення кривої ринкового пропонування на прикладі трьох фірм, кожна з яких має різні виробничі витрати, і відповідні криві пропонування . Крива є короткостроковою кривою ринкового пропонування.
Ціна рівноваги на конкурентному ринку визначається взаємодією сукупного попиту на товар та сукупного пропонування, тобто спільними діями всіх покупців і продавців на ринку. Механізм утворення рівноважної ціни в галузі (рис. 8.9.а), яка складається зі 100 ідентичних фірм, та рівновагу типової фірми (рис. 8.9.б) ілюструють графіки рис. 8.9.
Фірми галузі, так само як і типова, максимізують економічний прибуток, оскільки рівноважна ціна перевищує середні сукупні витрати на оптимальному обсязі випуску.
За умови, що у витратах або в ринковому попиті не станеться жодних змін, графіки відображають ситуацію рівноваги конкурентного ринку в короткостроковому періоді.
В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції . У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.
Різниця між ринковою ціною та граничними витратами фірми утворює виробничий надлишок фірми. Графічно величину виробничого надлишку фірми визначає заштрихована площа (рис. 8.10), розміщена між кривою пропонування та лінією попиту . Виробничий надлишок інакше можна визначити як різницю між сумою виторгу та сумарними змінними витратами на обсязі . Він дорівнює площі прямокутника . Виробничий надлишок у короткостроковому періоді, коли постійні витрати мають додатну величину, завжди перевищує суму економічного прибутку.
Додавши величини виробничих надлишків всіх фірм, можна визначити величину виробничого надлишку для ринку. Він показаний заштрихованою площею на рис. 8.11. Виробничий надлишок ринку – це площина, розміщена нижче лінії ринкової ціни до кривої пропонування в проміжку між нульовим та рівноважним обсягом виробництва .
8.4. Вибір фірмою обсягу виробництва
і рівновага конкурентного ринку у довгостроковій перспективі
У довгостроковому періоді всі види витрат фірми є змінними, фірма може змінити масштаб виробництва, прийняти рішення вийти з галузі, тобто припинити виробництво, або увійти в галузь, тобто розпочати виробництво. Внаслідок вільного входу та виходу фірм їх число в конкурентній галузі змінюється.
Оптимальний обсяг випуску, що максимізує прибуток у довгостроковому періоді, визначається за відомою нам двоетапною процедурою. На першому етапі фірма обирає оптимальний обсяг виробництва, для якого ціна буде дорівнювати довгостроковим граничним витратам: . На другому етапі фірма вирішує, чи функціонувати їй взагалі. Для цього потрібно проаналізувати, з яким результатом може випускатись оптимальний обсяг.
На рис. 8.12 зображені криві короткострокових і довгострокових граничних і середніх витрат. За ціною фірма в короткостроковому періоді розширює виробництво до обсягу , для якого . При цьому фірма має можливість максимізувати економічний прибуток в сумі, що відповідає площі прямокутника . В точці встановлюється короткострокова рівновага.
Якщо менеджери фірми вважають, що ринкова ціна тривалий період залишатиметься на рівні , то обсяг випуску розшириться до , де виконується умова максимізації прибутку . Нова рівновага в точці настає на ефективнішому масштабі виробництва. Тут граничний прибуток зростає від до , а загальна сума економічного прибутку – до величини прямокутника . Досягнута довгострокова рівновага в точці буде також і короткостроковою, тому що великий надприбуток може привабити нові фірми, на ринку з’явиться надлишок товарів і ціна впаде.
Зниження ціни змусить фірму скорочувати виробництво доти, доки обсяги випуску не досягнуть , де в точці виконується умова . Тут ціна стає рівною також і довгостроковим середнім витратам: . Це означає, що фірма потрапила у стан беззбитковості. Обсяг є оптимальним, тому що забезпечує нормальний конкурентний прибуток, достатній для того, щоб утримати фірму в даній галузі як завгодно довго. Будь-яке відхилення від погіршує положення фірми за ціни , тому що вона стає збитковою. Отже, рівновага фірми в точці з обсягом і ціною беззбитковості є рівновагою довгострокового періоду.
Коли ринкова ціна падає нижче ціни беззбитковості, економічний прибуток стає від’ємним, і якщо менеджери не сподіваються швидко покращити становище фірми, тоді потрібно розглянути можливість виходу фірми з галузі. У довгостроковому періоді фірма не може працювати, якщо не відшкодовує всіх витрат виробництва .
Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку:
обрати обсяг випуску, для якого ;
вступити на ринок, якщо ;
вийти з ринку, якщо .
Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов’язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь, і досягається, коли настає галузева рівновага. Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною. Дослідження процесу встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі виявило феномен, який дістав назву парадоксу прибутку.
Фірми вільно вступають в галузь в погоні за надприбутком, і виходять з неї, щоб уникнути збитків, вони постійно шукають таку галузь, де можна максимізувати економічний прибуток, а в результаті, коли настає довгострокова рівновага, всі одержують лише нульовий економічний прибуток. Парадокс полягає в тому, що можливість отримати економічний прибуток в конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Чому ж фірми так прагнуть вступити в надприбуткову галузь, якщо в кінцевому результаті вони неминуче виходять на нормальний прибуток?
Справа в тому, що для досягнення тривалої рівноваги з нульовим економічним прибутком потрібно досить багато часу. А в короткостроковому періоді фірма, яка першою встигає увійти в прибуткову галузь, може захопити найбільше економічного прибутку. Ті, хто входять пізніше, вже отримають менше, а остання фірма може не одержати ніякого надприбутку. Так само, фірма, що першою виходить зі збиткової галузі, може зекономити значні суми, які можуть втратити ті, хто виходять пізніше.
Отже, концепція довгострокової рівноваги пояснює, як треба діяти, показує фірмам найвигідніші напрямки їх діяльності.
Довгострокова крива пропонування фірми, – як і короткострокова, – співпадає з кривою граничних витрат. Вона представляє собою відрізок кривої , розташований вище мінімуму довгострокових середніх витрат . Через те, що у довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, спадна віддача менш відчутна, ніж у короткостроковому періоді, крива граничних витрат , відповідно і довгострокова крива пропонування фірми більш полога, а пропонування більш еластичне, ніж короткострокове.
Довгострокова крива ринкового пропонування також більш полога, ніж короткострокова з двох причин: по-перше, через те, що довгострокова крива пропонування окремої фірми є більш пологою; по-друге, з підвищенням цін в галузі збільшується число фірм саме у довгостроковому періоді. І навпаки, коли ціни падають, то також повинен пройти певний період часу, достатній, щоб фірми почали залишати галузь. Отже, зміна ціни викликає більшу зміну обсягів випуску у довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим.
Довгострокова крива ринкового пропонування або крива пропонування галузі має важливу відмінність у побудові: її не можна визначити простим додаванням обсягів пропонування окремих фірм, оскільки кожна точка на довгостроковій кривій пропонування відповідає іншому числу фірм в галузі. Тому потрібно врахувати можливість зміни цін на ресурси в результаті зміни числа і відповідно попиту фірм. Ціни на ресурси формують витрати виробництва, а положення кривої галузевого пропонування залежить від їх динаміки. Відповідно до динаміки витрат розрізняють три типи галузей: з постійним, зростаючим та спадним рівнем витрат. Крива довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат є горизонтальною лінією на рівні ціни, що відповідає значенню мінімальних довгострокових середніх витрат виробництва. Галузі з постійним рівнем витрат можуть мати і горизонтальні криві довгострокових середніх витрат. Крива довгострокового пропонування галузі зі зростаючими витратами є висхідною, галузі зі спадними витратами – спадною.
Незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики: у будь-якій галузі ціна рівноваги довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат.
Рівність слугує основним доказом того, що економіка конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів.
Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат . Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.
Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат . Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.