Дж. С. Мілль був першим, хто синтезував класичні визначення економічних явищ із нововведеннями, які здійснили класики «нової хвилі» під впливом реальних змін в економіці, і передовсім спромігся розмежувати закони виробництва, які він уважав об'єктивними, та закони обміну і розподілу, що залежать, на його думку, від суб'єктивних і загальносоціальних чинників.
Погляди Мілля було викладено в праці «Принципи політичної економії...» (1848), яка протягом другої половини XIX ст. була основним навчальним посібником для економістів. Ця праця складається з п'яти книжок: «Виробництво», «Розподіл», «Обмін», «Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл», «Вплив уряду».
Теорія вартості, головна у Сміта та Рікардо, не стала, однак, центральною проблемою праці Мілля. Проблему вартості він розглядає у зв'язку з проблемами обміну товарів. На його думку, значно важливіше значення має співвідношення факторів виробництва, тобто праці, природних ресурсів та капіталу. Він розрізняє фізичну та розумову працю і вважає продуктивною ту працю, що створює багатство. Непродуктивна праця не робить світ багатшим у матеріальному плані.
Капітал — це раніше нагромаджений матеріальний продукт праці. Він авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили. Мілль розрізняє основний та оборотний капітал. Капітал у нього — найважливіший фактор економічного зростання.
Заробітна плата у Мілля не має однозначного визначення. Він характеризує її або як частину капіталу, котру витрачають безпосередньо на купівлю робочої сили, або як плату за працю.
Прибуток — це винагорода за стримування від споживання. Розміри прибутку він узалежнює від праці, прибуток зростає тоді, коли зменшується вартість праці, і навпаки. Мілль уважає, шо низький рівень прибутків може бути також зумовлений неефективним виробництвом.
Вартість, як уже зазначалось, не відіграє в нього тієї ролі, що в класиків. На його думку, тему вартості фактично ними вичерпано, і всі проблеми політичної економії Дж. С. Мілль пов'язує з рухом цін.
Ціна може означати як корисність, так і купівельну спроможність, тобто і ціну користування, і ціну обміну. Його ціна — це завжди ціна обміну, вона визначає вартість речей відносно грошей, тобто ту кількість грошей, які можна обміняти на річ. Ціну Мілль часто трактує як вартість або мінову вартість. Мілль не надавав особливого значення розмежуванню категорій вартості та ціни, оскільки вважав, що суттєвою є форма, в якій виступає вартість, тобто ціна.
Отже, засадничими положеннями вчення Мілля, що свідчать про завершення класичного періоду розвитку політичної економії, є трактування ним основних категорій класичної політекономії: вартості як категорії, що не потребує дальшого дослідження з погляду її субстанціальності, але потребує конкретного вимірювання з позиції граничної корисності, тобто в уявленні Мілля вартість з категорії об'єктивної, пасивної щодо споживача, перетворюється на категорію суб'єктивну, таку, що частково визначається і споживачем; прибутку, як основи економічного зростання та форми доходу на капітал; капіталу, як наслідку стримування від споживання; ціни, як основи економічної рівноваги тощо.
Слід також нагадати, що Мілль аналізує економічні явища в загальносуспільному контексті, тому його теорії формулюються на основі макроекономічних та мікроекономічних узагальнень. Кожна з категорій набуває ознак належності до загальної теорії рівноваги, розглядається під цим кутом зору.
Варто спробувати проаналізувати, як Мілль формулює роль корисності, попиту і пропозиції як чинників ціни та через неї процес саморегулювання економіки; як він показує зв'язок між виробництвом, розподілом та споживанням, тобто, збудувавши пофазну модель, на цій основі формулює ще низку умов економічної рівноваги.
Необхідно також ознайомитись зі змістом сформульованих Міллем законів, які є або його власним відкриттям, або узгоджують те, що було вже відоме, з новими реаліями економічного розвитку. З цього погляду заслуговують на увагу його думки про монополію та конкуренцію, концепція статики і динаміки та інвестиційна теорія циклу.
Д. С. Мілль був переконаним послідовником Рікардо. Але його теорія в багатьох аспектах відхиляється від класичних традицій. Його можна вважати засновником теорій економічного зростання, попиту та пропозиції, теорії корисності, автором оригінального трактування природи капіталу та процента.
Важливо також зрозуміти, як Мілль характеризував роль держави в суспільному розвитку. Він, не відмовляючись від принципу невтручання держави, показав, які аспекти її діяльності можуть сприяти формуванню середовища для поступального, безкризового розвитку, не порушуючи інтересів суб'єктів господарювання. Цікавими є також підходи, якими він скористався, щоб обґрунтувати тезу про необхідність соціальної стабільності, пояснити способи і напрямки реформування суспільства.
Мілль синтезував у єдиній теорії не лише теоретичні відкриття англійських науковців: багато ідей він запозичив із французької політичної економії