Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра обліку та аудиту
Реферат
з дисципліни «Фінанси підприємств»
на тему: «Характеристика соціального страхування»
Виконала:
студентка ФЕіП
групи ОА-41
Гевді Н. О.
Перевірила:
Вовк Вікторія Миколаївна
Рівне - 2010
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………....…….3
1.Передумови становлення і загальна характеристика системи соціального страхування в Україні……………………………….........................4
2.Суть соціального страхування. Суб’єкти та об’єкти страхуванн…….…6
Висновок ………………………………………………………...…………...13
Список використаної літератури……………………………………….…14
Вступ
Світовий досвід показує, що добре налагоджена страхова справа активно сприяє розвитку бізнесу та вирішенню соціальних проблем. Ступінь розвитку страхування є індикатором зрілості ринкових відносин.
Страхування - не лише перспективний, а й дуже складний вид діяльності. Однією з найважливіших передумов успішного розвитку страхової справи є забезпечення її висококваліфікованими кадрами. Ідеться, насамперед, про персонал страхових організацій, страхових брокерських контор, експертних, навчальних, консультаційних, контролюючих та інших організацій, котрі причетні до забезпечення високоякісного страхового сервісу. Водночас дуже важливо підвищувати рівень страхових знань, що їх мають наявні й потенційні споживачі страхових послуг.
Зі страхових фондів значною мірою відшкодовуються збитки підприємств, до яких призвела передбачена умовами страхування подія (стихійне лихо, техногенна аварія, нещасний випадок тощо). Тимчасово вільні кошти зростаючих фондів страхових організацій поповнюють кредитні ресурси. Інвестиційна діяльність страховиків активізує також продаж і купівлю цінних паперів, сприяє формуванню доходів бюджету тощо. Отже, знання зі страхової справи конче потрібні як працівникам страхових компаній, так і керівникам, бухгалтерам, фінансистам, маркетологам, юристам різних підприємств, працівникам медичних, банківських, податкових, аудиторських та інших організацій і установ. З огляду на великі можливості страхування у справі захисту майнових інтересів населення мінімум знань зі страхування повинен мати кожний, хто перебуває в ринковому середовищі.
Страхування як наука істотного розвитку набуло в XIX сторіччі. Саме на цей період припадає серія фундаментальних економічних праць, в яких висвітлюються і питання страхування. Тоді ж майже в усіх європейських державах і з'явилися закони, що регулюють страхову діяльність. Поряд з ученими інших країн проблеми страхування досліджували видатні економісти українського походження.
Термін "страхування", на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine сига", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".
У фаховій літературі етимології слова "страхування" також приділено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування": "Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".
Передумови становлення і загальна характеристика системи соціального страхування в Україні
У сучасних умовах України соціальне страхування здійснюється лише за одним із видів – державним. Законодавство України не передбачає таких видів соціального страхування, як муніципальне, взаємне та комерційне. Фактично такі види соціального страхування відсутні й у практиці соціального страхування в Україні. Здійснюване на цей час комерційне страхування ризиків, близьких за своїм характером до тих, що є об’єктом соціального страхування, не має характеру соціального страхування в сучасному розумінні цього терміна вже тому, що є особистим, а не безособовим.
Лише із повним запровадженням третього рівня системи пенсійного забезпечення, передбаченого Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення", в Україні створено недержавні корпоративні та професійні пенсійні фонди. До певної міри діяльність цих фондів базується на принципах взаємного та комерційного видів страхування.
Проте ці фонди не є формою загальнообов’язкового державного соціального страхування, а власне їх діяльність не є складовою системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, оскільки через ці фонди здійснюється не пенсійне страхування, а пенсійне забезпечення, яке до того ж не є державним. У зв’язку із цим вивчення засад управління недержавними корпоративними та професійними пенсійними фондами виходить за межі цього дослідження.
Відповідно до чинного законодавства України суб’єктами соціального страхування є страховики, застраховані особи і страхувальники. Слід узяти до уваги, що законодавець не відносить до кола суб’єктів соціального страхування ані наглядові ради, що здійснюють нагляд за діяльністю цільових страхових фондів, ані органи державного нагляду у сфері соціального страхування. У розумінні законодавця не є суб’єктами соціального страхування і сторони соціального партнерства, які беруть участь у формуванні правлінь цільових страхових фондів і наглядових рад.
Протягом майже усього періоду свого розвитку інститут соціального страхування поділявся на окремі види соціального страхування. Підставою і критерієм такого поділу завжди були і залишаються соціальні ризики – об’єктивні соціальні обставини, настання яких має наслідком утрату заробітку або інші випадки матеріального обтяження застрахованої особи.
Якщо уважно проаналізувати еволюцію цих видів соціальних ризиків, можна побачити, що незважаючи на певні відхилення, їхнє коло завжди було досить сталим. Суспільство ніби визначило для себе групу тих негативних соціальних факторів, які є найбільш розповсюдженими, пов’язані з найбільшим матеріальним обтяженням і тому призводять до найбільших соціальних негараздів, і запровадило систему соціального страхування для пом’якшення цих соціальних ризиків.
Можна з упевненістю стверджувати, що перелік тих видів соціальних ризиків, на подолання і матеріальну компенсацію яких спрямований інститут соціального страхування, зберігся майже незмінним до нашого часу.
Сьогодні обставини, унаслідок яких застраховані особи можуть втратити засоби до існування і потребуватимуть матеріальної підтримки або соціальних послуг у межах системи соціального страхування, іменуються страховими ризиками.
Саме ці страхові ризики і покладені в основу класифікації видів соціального страхування, які вже запроваджені або запровадження яких передбачене національним законодавством.
Водночас законодавець допустив можливість ухвалення законів, які запроваджували б інші, не перелічені вище види соціального страхування.
Сьогодні в Україні відносини у сфері соціального страхування регулюються декількома нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Власне існування інституту соціального страхування в Україні та його основні завдання передбачені ст. 46 Конституції України.
Загальні засади функціонування системи соціального страхування у цілому, організації управління нею, види соціального страхування та їхні пріоритетні завдання визначаються згадуваними вище Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Правовідносини у сфері кожного з видів соціального страхування, що запроваджуються в Україні, та управління ними регламентуються законами з окремих видів соціального страхування. На сьогодні в Україні ухвалені спеціальні закони з чотирьох видів загальнообов’язкового державного соціального страхування:
– у сфері соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV ;
– у сфері соціального страхування на випадок безробіття – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 1533-III;
– у сфері соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, – Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р. № 2240-III ;
– у сфері пенсійного страхування – Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р. № 1058-IV.
Зазначеними вище законами з окремих видів соціального страхування конкретизуються норми ст. 46 Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування і визначаються основні завдання кожного з видів соціального страхування, організаційна структура і система управління кожним із видів соціального страхування, права, обов’язки та відповідальність суб’єктів правовідносин у сфері соціального страхування, види страхових виплат (матеріального забезпечення) і соціальних послуг за відповідними видами соціального страхування, порядок проведення цих страхових виплат і надання соціальних послуг, джерела формування і порядок використання коштів кожного з видів соціального страхування тощо.
2.Суть соціального страхування. Суб’єкти та об’єкти страхування.
Основна мета соціального страхування — забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів.
Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: у зв'язку із загальним захворюванням; трудовим каліцтвом і професійним захворюванням; по вагітності й пологах; по догляду за хворою дитиною; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування й відпочинок та ін.
Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення — воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенсаційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.
Поняття "соціальне страхування" означає, що цей вид соціального захисту має таку саму природу, що й страхування взагалі. Справді, слово "страхування" означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страхування — захист людини від можливих випадків матеріальних втрат.
Соціальне страхування на відміну від звичайного нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини як члена суспільства і базується на понятті соціального ризику. Отже, соціальне страхування пов'язане лише із соціальними ризиками. Соціальним ризиком прийнято вважати ризик втрати заробітку в разі відсутності попиту на працю або в разі втрати здатності до праці. Отже, через систему соціального страхування суспільство захищає трудящих та їхні сім'ї від можливого зубожіння через неможливість отримання заробітку.
Світовий досвід засвідчує, що до основних видів (галузей) соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:
• страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);
• страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;
• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• медичне страхування.
Такі види соціального захисту, як допомога малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, сім'ям з неповнолітніми дітьми, не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми.
У сучасних умовах значної диференціації доходів трудящих природно, що поряд з обов'язковим існує добровільне страхування, де страхувальниками є як роботодавці, так і трудящі. Питання про добровільне (додаткове) страхування має вирішуватися в кожному конкретному випадку за посередництвом колективних договорів або індивідуально.
Специфічні особливості пенсійного страхування
У класичному вигляді пенсії за віком в основі мають довгостроковий договір між працюючим населенням і тими, хто через свій похилий вік не може працювати, але в минулому матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: усі сплачують внески, хоча й у різний час, і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих, з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події в житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного внаслідок похилого віку періоду, власне ризик довголіття.
Цілі пенсійного страхування
Пенсійне забезпечення має три основні цілі:
• захист від бідності при настанні старості;
• гарантування певного рівня доходу після завершення трудової діяльності;
• захист зазначеного доходу від подальшого абсолютного й відносного знецінення.
Функцію захисту від бідності пенсійне забезпечення повинно виконувати так, щоб мінімальна пенсія завжди перевищувала поріг доходу, що дає право на отримання соціальної допомоги. Отже, людина, яка отримує пенсію за віком, не повинна стати клієнтом служби допомоги по бідності. Рівень пенсії після завершення трудової діяльності встановлюється за таким правилом: становить певну суму, пропорційну сумі заробітку.
Проблема знецінення є особливо важливою в пенсійному страхуванні, тому що призначені один раз пенсії сплачуються впродовж тривалого періоду. Пенсії можуть знецінюватись абсолютно і відносно. Абсолютним знеціненням вважається зниження купівельної спроможності пенсії внаслідок інфляції. Відносне знецінення означає зменшення співвідношення між пенсією та поточною заробітною платою в економіці, тобто коли при підвищенні рівня добробуту молодших громадян добробут пенсіонерів залишається на тому самому рівні.
Захист від інфляції відбувається через індексацію (як і для деяких інших видів доходів населення). З цією метою встановлюється межа індексу інфляції (поріг індексації). Наприклад, коли порівняно з певним моментом часу роздрібні ціни підвищуються (припустимо, на 5 %), то пенсії (можливо, і якісь інші соціальні виплати, заробітна плата тощо) мають бути підвищені на таку саму величину. Якщо середній розмір пенсії "прив'язати" до середньої номінальної заробітної плати, то індексація одночасно враховуватиме два фактори — рівень інфляції і життєвий рівень (звичайно, якщо збільшення заробітної плати не було повністю інфляційним). Тоді життєвий рівень пенсіонерів відповідатиме рівню працюючого населення. Це дуже важливий момент у соціальній політиці держави, і співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати — показник, що завжди відстежується урядом. Проте в період економічного спаду, для якого характерне зниження реальної заробітної плати, адаптація пенсій до поточної заробітної плати погіршуватиме становище пенсіонерів.
Тому в деяких країнах для захисту пенсій від абсолютного та відносного знецінення одна їх половина індексується з урахуванням інфляції, друга — відповідно до номінальної заробітної плати.
Умови надання пенсій
Дохід у пенсійних системах гарантується завдяки нагромадженню певних фінансових коштів. Спосіб фінансового забезпечення є принциповим моментом, що відрізняє пенсійні системи одну від одної. Системи, що побудовані на класичному принципі страхування, передбачають відрахування внесків до пенсійного фонду протягом усього трудового життя людини. У цьому разі пенсія надається за наявності страхового стажу, під яким розуміють період сплати внесків до фондів пенсійного страхування. Частка трудящих у фінансуванні становить 30-40 % загального обсягу пенсійних фондів. Основну частину внесків сплачують роботодавці (частково держава). Розмір пенсійних внесків для трудящих коливається від 6-7 % (Бельгія, Великобританія, Італія) до 12 % заробітної плати (що становить 95 % загального обсягу внесків у Нідерландах). Однією з умов надання пенсії є досягнення людиною пенсійного віку. У більшості розвинених західних країн пенсійний вік для чоловіків становить 65 років. Жінки в одних країнах виходять на пенсію на 3-5 років раніше (Великобританія, Бельгія, Португалія, Швейцарія), в інших — одночасно з чоловіками.
Соціальні пенсії
Нині держава гарантує пенсію й тим, хто має достатній стаж роботи (через законодавчо встановлену обов'язковість пенсійного страхування), і тим, хто такого стажу не має (надаються так звані соціальні пенсії, які часто фінансуються з державного бюджету, тому що не мають страхової природи). Зрозуміло, що соціальні пенсії уніфіковані щодо розміру, оскільки не пов'язані з розміром заробітку.
Пенсії по інвалідності
Пенсії по інвалідності виплачуються в разі стійкої втрати працездатності після закінчення терміну виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, коли стан хворого потребує призначення тривалих виплат, або в разі закінчення встановленого законом початкового оплачуваного терміну непрацездатності, або в тому разі, коли лікарі визначають стан здоров'я як невиліковний і встановлюють ступінь стійкої втрати працездатності. Отже, пенсії по інвалідності поширюються на осіб, які втратили заробіток внаслідок хронічного захворювання або каліцтва.
При визначенні розміру пенсії враховуються ступінь втрати працездатності, розмір попереднього заробітку і тривалість трудового стажу.
У деяких країнах застосовують формалізовані способи оцінювання втрати працездатності, використовуючи таблиці, де у зведеному вигляді наведено елементи і характеристика втрати або ушкодження здоров'я, зокрема характеристики фізичних недоліків особи. Ці таблиці відображають ступінь втрати працездатності за кожним можливим елементом. Завдання лікаря-експерта — порівняти стан постраждалого з відповідними характеристиками за таблицею.
Медичне страхування
Виплати по медичному страхуванню мають подвійний характер. По-перше, підлягає відновленню дохід, втрачений внаслідок тимчасової непрацездатності; по-друге, надаються кошти на оплату послуг для лікування хвороби. В одних країнах право на допомогу виникає одразу після того, як застрахований стає членом страхового фонду. В інших країнах для цього потрібен певний стаж, як страховий, так і трудовий, що здебільшого різняться тривалістю.
У межах медичного страхування в деяких країнах сплачується також допомога по вагітності й пологах. У цьому разі розмір допомоги такий самий, як і по хворобі, або й вищий. Період виплати допомоги в різних країнах різний: від 5 до 9 місяців.
У більшості країн застраховані крім регулярних страхових внесків із своїх коштів оплачують певну частку вартості медичних послуг (лікування зубів, ліки, виписування рецепта, перша консультація у спеціаліста, протезування, окремі види лікування, обстеження, аналізи). Тарифи на медичні послуги встановлюються згідно з угодами між асоціаціями медичних працівників і лікарняними касами. Відповідальність за внески до фондів медичного страхування розподіляється між роботодавцями і працівниками в однаковій пропорції або (що поширеніше) частка роботодавців перевищує частку працівників. Особи не найманої праці відраховують на медичне страхування за вищим тарифом, ніж наймані працівники. Водночас для осіб не найманої праці з низькими доходами передбачено державні субсидії. Через неповне покриття оплати медичних послуг фондами обов'язкового страхування в деяких країнах дістали поширення системи добровільного медичного страхування і товариства взаємодопомоги.
Медичне страхування базується на надзвичайно високому ступені солідарності між соціальними групами з різним рівнем доходу та різного віку. Справді, внески на медичне страхування сплачують навіть ті, хто майже ніколи не хворіє, і ці внески їм не повертаються.
Страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань
Страховий захист від небезпек на виробництві має характерні особливості й завдання, що історично виокремили цей вид страхування в галузь. Нині цей вид страхування охоплює поряд із працівниками, які зайняті на роботах з важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці, працівників усіх сфер економічної діяльності (найманих працівників фізичної та розумової праці, служниць, надомників, тимчасових працівників, членів сім'ї, зайнятих на сімейних підприємствах, а також учнів).
Цей вид страхування поряд з виплатами, призначеними на відновлення втраченого заробітку, забезпечує організацію та оплату медичної допомоги та лікування постраждалих на виробництві; широкий спектр послуг щодо медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які втратили працездатність; систему заходів попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Грошові виплати поділяються на допомоги по тимчасовій працездатності, пенсії по інвалідності, пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Термін виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності визначається так само, як і при загальному захворюванні, проте перелік професійних захворювань затверджується законодавчо. Звичайно, пенсійне забезпечення за цим видом страхування створює вищий рівень відновлення доходу, ніж у пенсійному забезпеченні по інвалідності внаслідок загального захворювання.
На відміну від деяких інших видів страхування внески з цього виду сплачують, як правило, лише роботодавці. Працівники й держава не беруть участі у створенні страхових фондів. Страхові тарифи не є одноманітними й фіксованими для всіх галузей і підприємств. Основний критерій їх розміру — рівень професійного ризику в галузі та на підприємстві, що встановлюється відповідно до емпіричних даних про кількість нещасних випадків і професійних захворювань, ступінь втрати працездатності й рівень виробничої безпеки.
Страхування на випадок безробіття
Страхування на випадок безробіття має багато спільного з попереднім видом страхування, тому що його кошти спрямовуються як безпосередньо на компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи запобігання безробіттю. Це програми зайнятості, підготовки й перепідготовки кадрів, сприяння створенню нових робочих місць тощо. Проте на відміну від страхування від нещасних випадків тариф у страхуванні на випадок безробіття єдиний для всіх галузей. Це відповідає природі ринку робочої сили, де відбувається її постійний міжгалузевий рух. Кошти страхування на випадок безробіття формуються з внесків роботодавців, працівників і держави. Участь держави полягає також у відшкодуванні частини або повного обсягу витрат за окремими програмами, наданні субсидій на покриття дефіциту фонду страхування тощо.
Грошові виплати в системі страхування на випадок безробіття мають не лише відшкодовувати втрачений заробіток, а й стимулювати до пошуку роботи. Тому вони завжди мають обмежений термін надання. Якщо безробітний не працевлаштується протягом цього терміну, він може сподіватися на допомогу вже з бюджетних коштів, а не з фонду соціального страхування. Розмір допомоги по безробіттю визначається або у відсотках до попереднього заробітку, або у твердій сумі. При цьому іноді враховується сімейний статус безробітного. Запроваджуються також додаткові обмеження щодо максимального розміру допомоги.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
• на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
• у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Розміри внесків регулюються окремими нормативно-правовими актами України.
Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Економічна природа виникнення і змісту страхування пов’язана з передачею зацікавленими особами за певну плату іншій (юридичній) особі, як правило, страховій організації ризику можливого збитку і подальшого відшкодування фактичних збитків при настанні страхового випадку такою особою учасникам страхування.
Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.
Як уже зазначалось, страхування — це система економічних відносин. Будь - які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів.
У страховій справі страховик та страхувальник — головні суб'єкти.
Страховики — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.
Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (ст. 4) визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:
- з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).
Конкретизація видів страхових послуг, пропонованих страховиком страхувальникові, визначається правилами, які встановлює сам страховик, котрий має право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.
У статті 17 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" зазначено, що правила страхування підлягають реєстрації уповноваженими органами і мають містити:
- перелік об'єктів страхування;
- порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
- страхові ризики;
- винятки із страхових випадків і обмеження страхування;
- строк та місце дії договору страхування;
- порядок укладення договору страхування;
- права та обов'язки сторін;
- дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
- перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
- порядок і умови здійснення страхових виплат;
- строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
- причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
- умови припинення договору страхування;
- страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
- страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
- особливі умови.
Висновки
Поняття "соціальне страхування" означає, що цей вид соціального захисту має таку саму природу, що й страхування взагалі. Справді, слово "страхування" означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страхування — захист людини від можливих випадків матеріальних втрат.
Соціальне страхування включає такі конкретні види: страхування пенсій за віком, по інвалідності, з приводу втрати годувальника, страхування конкретних пільг серед тих чи інших груп населення. Особливість збору полягає в тім, що він включає і збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
Платниками збору на обов'язкове соціальне страхування є:
1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;
2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у пункті 1 цієї статті, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;
3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси;
4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо.
Збір на обов'язкове соціальне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.
Світовий досвід засвідчує, що до основних видів (галузей) соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:
• страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);
• страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;
• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• медичне страхування.
Список використаної літератури
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" // Урядовий кур'єр. - 2001. - 7 листопада.
Законодавство України про страхування // Збірник нормативних актів. - К.: Атіка, 1999. - 464 с.
Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки. Затверджена Постановою KM України від 2 лютого 2001 р. № 98. - К.: Офіційний вісник, 2001. - № 5.Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;
Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;
Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. - К.: Знання, 1997. -216с.
Соціальне страхування. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник рекомендований МОН України - Внукова Н.Н.
10)В.Й. Плиса. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.