ЛЬВІВСЬКИЙ ОРДЕНА ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ ІНСТИТУТ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

ЛЕКЦІЯ
з навчальної дисципліни
«Загальна тактика»
Т Е М А № 6: Управління підрозділами в бою.
Час: 2 години
Місце: навчальна аудиторія




Навчальні питання та розподіл часу:

ВСТУП – 5 хв.
Методичні вказівки. Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять. Оголосити тему та мету заняття, навчальні питання.
Зазначити взаємозв’язок вивчення даної теми із темами інших дисциплін.
Успіх в сучасному бою залежить від якості управління. Уміле управління підрозділами сприяє розгрому противника з найменшими втратами і досягненню перемоги в короткі строки.
В сучасних умовах управління підрозділами являє собою складний процес. Різке скорочення часу на організацію бою, збільшення обсягу і змісту роботи командира, а також поява нових родів військ, спеціальних військ і засобів ураження вимагають від командира підвищеної обґрунтованості рішень, які він приймає, уміння передбачати хід розвитку подій, творчого застосування своїх знань і вимог бойових статутів.
Високоманеврений характер загальновійськового бою, безперервне підвищення технічної оснащеності військ веде за собою збільшення обсягу завдань, які необхідно вирішувати командиру як під час організації бою, так і в ході бою, суттєво впливає на умови, зміст і методи управління підрозділами.
Управління військами – мистецтво застосування сил і засобів збройної боротьби на полі бою.
В даній лекції ми розглянемо сутність управління і його зміст, вимоги до управління, а також послідовність роботи командира взводу і відділення після отримання бойового завдання; сутність управління вогнем та його зміст, способи цілевказання.
ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ - 80 хв.
Методичні вказівки
Послідовне викладання основного змісту навчальних питань лекції: основні визначення і формулювання, постановка задач і шляхи їх вирішення, математичні та логічні докази (вихідні дані, метод і етапи вирішення, кінцеві результати), висновки з окремих питань і лекції в цілому.
Вказуються шляхи та способи виконання навчальних та виховних цілей заняття.
Викладення всіх навчальних питань повинне бути послідовним і з повним використанням методичних прийомів подання матеріал, а також з використанням наочних посібників, демонстрацій та технічних засобів навчання, засобів активізації роботи курсантів (слухачів).
1. Сутність управління і вимоги до нього
Сутність управління підрозділами полягає в цілеспрямованій роботі командира щодо підтримки бойової готовності підрозділу, підготовки його до бою і керівництва ним під час виконання поставлених завдань. Основою управління є рішення командира.
Основним змістом управління є:
безперервне добування і вивчення даних обстановки, своєчасне прийняття рішень на бій і уточнення його в ході бою; постановка бойових завдань підлеглим, організація і підтримка безперервної взаємодії;
організація і здійснення заходів по бойовому забезпеченню;
постійне керівництво підготовкою підрозділів до бою;
організацію управління і зв'язку;
постійний контроль за виконанням підрозділами поставлених завдань і надання їм допомоги;
відновлення боєздатності підрозділів, що понесли втрати;
підтримка постійної бойової готовності підрозділу.
Командир підрозділу несе повну відповідальність за бойову готовність, підготовку підрозділу, озброєння і техніки до бою та успішне виконання бойового завдання в установлені терміни, а також за виховання, військову дисципліну та морально-психологічний стан особового складу. Він повинен завжди знати, де знаходяться, яке завдання виконують, в чому мають потребу підпорядковані йому підрозділи і який їх морально-психологічний стан.
В бою командир зобов'язаний стежити за ходом бою, вести розвідку противника, своєчасно ставити завдання підлеглим, уміло використовувати всі вогневі засоби, а також результати вогневого ураження противника.
Високоманеврений характер сучасного загальновійськового бою, швидкі і різкі зміни бойової обстановки вимагають, щоб управління підрозділами було стійким, безперервним, оперативним і потайним (прихованим).
Стійкість і безперервність управління полягає в постійному впливі командира на дії підрозділів (підлеглих) в інтересах успішного виконання поставленого завдання в будь-яких умовах обстановки. Стійкість і безперервність досягаються:
- знанням реальної обстановки, що склалася;
- правильним з'ясуванням завдання, яке поставив старший командир;
- своєчасним прийняттям рішення і чіткою постановкою завдань підлеглим;
- наявністю зв'язку з підлеглими, сусідами, взаємодіючими підрозділами з старшим командиром, забезпеченням надійної роботи засобів зв'язку;
- комплексним використанням всіх технічних засобів управління і зв'язку, а також засобів автоматизації управління військами; проведення заходів по захисту своїх радіоелектронних засобів і систем управління і протидії технічним засобам розвідки противника;
- умілим розташуванням пунктів управління і своєчасним переміщенням їх під час бою;
- швидкою передачею управління з одного пункту управління на інший і відновленням порушеного управління.
Оперативність управління полягає в здатності командирів виконувати поставлені завдання в обмежені строки. При цьому повинно забезпечуватися випередження противника в діях. Для цього вони повинні постійно знати обстановку, швидко реагувати на її зміни в інтересах виконання поставлених завдань. Досягнення цієї вимоги передбачає застосування найбільш доцільних методів роботи по підготовці бою, особливо по добуванню, збору і обробці даних обстановки, прийняттю рішення, доведенню завдань, організації взаємодії, всебічного забезпечення і управління.
Потайне (приховане) управління полягає в збереженні в таємниці від противника усіх заходів, що проводяться командиром при підготовці до бою і під час бою. Це досягається:
- обмеженням кола посадових осіб, що ознайомлені з замислом бою;
- потайним розміщенням і пересуванням пунктів управління;
- виконанням правил і порядку ведення переговорів по технічних засобах зв'язку;
- застосуванням засекречувальної апаратури зв'язку;
- шифруванням і кодуванням документів, використанням (застосуванням) таблиць позивних посадових осіб, сигналів, переговорних таблиць, а також проведенням заходів по маскуванню і дезінформації противника згідно плану старшого командира.
Висновок:
Управління - це мистецтво застосування сил і засобів збройної боротьби на полі бою.
Уміле управління підрозділами сприяє розгрому противника з найменшими втратами і досягненню перемоги в короткі строки.
Управління повинно бути стійким, безперервним, оперативним і потайним (прихованим).
Успішне виконання поставлених завдань в значній степені залежитьвід підготовленості і організаторських здібностей командира.
2. Порядок та зміст роботи командира відділення і взводу по організації бою. Зміст бойового наказу
Довести друге навчальне питання і основні положення та дати під запис.
Під час відпрацювання першого та другого навчальних питань особливу увагу звернути на матеріал, який викладений у БССВ та інших керівних документах.
Порядок і послідовність роботи командира відділення і взводу при організації бою залежить: від конкретної обстановки, отриманого завдання, наявності часу на організацію бою, а також від підготовленості командира, його організаторських здібностей і досвіду.
Командир, як правило, організує на місцевості, а якщо це неможливо — по карті (схемі, на макеті місцевості). В цьому випадку бойові завдання підлеглим і приданим підрозділам (засобам) командир підрозділу уточнює на місцевості в період зайняття ними позицій (висування їх до РПА).
а) Послідовність роботи командира відділення після отримання бойового завдання. (БССВ-ІІІ ст.)
Отримавши бойове завдання, командир відділення повинен: усвідомити, завдання взводу, відділення, а також завдання сусідів, час готовності до виконання завдання, порядок і терміни його виконання; з'ясувати, де противник і що він робить, а також місця розташування його вогневих засобів;
вивчити місцевість, її захисні і маскуючі властивості, вигідні підступи, загородження і перешкоди, умови спостереження і ведення вогню;
визначає завдання особовому складу і віддає бойовий наказ.
Бойовий наказ командир відділення віддає усно, в якому вказує:
Орієнтири;
Склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;
Завдання взводу і відділення;
Завдання сусідів;
Завдання особовому складу:
- навіднику-оператору (навіднику кулемета БТР);
гранатометнику;
механіку-водію (водію);
приданим засобам (якщо вони придані для посилення); - при необхідності і решті особового складу.
Примітка: під час постановки особовому складу завдань командир відділення повинен вказати місце кожного підлеглого в бойовому порядку (на позиції) і визначити порядок спостереження і ведення вогню.
Сигнали оповіщення, управління, взаємодії порядок дій за ними;
Час готовності до виконання завдання і заступника.
Після віддання бойового наказу командир відділення організує:
- підготовку особового складу, озброєння і бойової техніки для виконання завдання (поповнення ракет, боєприпасів, технічне обслуговування БМП (БТР);
виконання встановлених робіт щодо інженерного забезпечення.
Після цього перевіряє знання завдань особовим складом, його забезпеченість усім необхідним для бою і доповідає командиру взводу про готовність відділення до бою.
б) Послідовність роботи командира взводу після отримання бойового завдання. (БССВ-Ш ст. 18)
- з'ясовує (усвідомлює) його;
- оцінює обстановку;
- приймає рішення;
- доповідає рішення командиру роти і після його затвердження доводить рішення до підлеглих командирів;
- проводить рекогносцировку;
- віддає бойовий наказ, організує взаємодію, бойове забезпечення і управління;
- організує підготовку особового складу, озброєння та техніки до бою;
- перевіряє готовність взводу до виконання бойового завдання;
- в установлений час доповідає командиру роти про готовність взводу до виконання бойового завдання.
Примітки:
1.При наявності часу командир взводу після з'ясування отриманого завдання може ознайомити підлеглих командирів з отриманим завданням, віддати розпорядження на підготовку до виконання завдання, скласти розрахунок часу.
2. Віддача бойового наказу, організація: взаємодії, бойового забезпечення і управління проводиться, як правило, під час рекогносцировки.
3. Послідовність роботи командира взводу в конкретних умовах обстановки: при організації оборони (в умовах відсутності зіткнення з противником і в умовах безпосереднього зіткнення з противником), наступу (із положення безпосереднього зіткнення з противником і з ходу) і маршу буде розглянуто при вивченні тем "Мв в обороні", "Мв в наступі".
З’ясування (усвідомлення) отриманого завдання
1.Завдання роти і взводу:
зрозуміти замисел командира роти (батальйону), а також місце і роль взводу в здійсненні цього замислу;
напрямок зосередження основних зусиль роти;
побудову бойового порядку роти;
зміст бойового завдання взводу, в якому ешелоні буде діяти взвод і на якому напрямку.
Які об'єкти (цілі) на напрямку дій взводу уражаються засобами старших командирів.
Завдання сусідів і порядок взаємодії.
Час готовності до виконання поставленого завдання.
Висновки із з’ясування отриманого завдання.
На основі з’ясування отриманого завдання командир взводу визначає:
- місце і роль взводу в виконанні завдання,, що виконує рота (батальйон); які об’єкти (цілі) необхідно уразити засобами взводу;
- на якому етапі бою і з ким із сусідніх підрозділів необхідно підтримувати найбільш тісну взаємодію;
- як вишикувати бойовий порядок;
- скільки часу є на організацію бою і як його краще розподілити.
Результати з'ясування завдання повинні лягти в основу рішення на бій. Перед оцінкою обстановки з метою своєчасної і повної підготовки до бою, командир визначає заходи, які треба провести негайно (організація розвідки, віддача попередніх розпоряджень, організація рекогносцировки і інші).
Оцінка обстановки
Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен вивчити:
1) склад, положення та можливий характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;
стан, забезпеченість і можливості взводу та приданих підрозділів;
склад, положення, характер, дій сусідів і умови взаємодії з ними;
характер місцевості, її захисні та маскуючі властивості, вигідні підступи, загородження та перешкоди, умови спостереження і ведення вогню.
Враховує стан погоди, пору року, час доби та їхній вплив на підготовку і ведення бою.
Висновки із оцінки обстановки:
За результатами оцінки обстановки командир взводу визначає:
якої сили противник діє (очікується) перед франтом дій взводу; його сильні і слабкі сторони, можливе співвідношення сил та засобів;
бойовий порядок взводу; розподіл сил та засобів, бойові завдання відділенням, приданим підрозділам (засобам), снайперу, обслузі кулемета ПК (ПКС), стрільцю-санітару;
- на якому етапі бою і з ким із сусідів підтримувати найбільш тісну взаємодію;
порядок маскування і використання захисних властивостей місцевості.
Примітка: з'ясування отриманого завдання і оцінка обстановки являються етапами мислення (розумового процесу) командира взводу по прийняттю рішення. Результатом цього процесу є вибір найбільш доцільного і обґрунтованого варіанту рішення на бій.
Рішення командира
Рішення командира є основою управління. Воно повинно відповідати замислу старшого командира, обстановці, що склалася, бойовим можливостям свого і приданих підрозділів і бути всебічно обгрунтованим.
Рішення приймається на основі з'ясування отриманого завдання і всебічної оцінки обстановки.
В рішенні командир взводу визначає (БССВ, ч ІІ ст. 17):
1. Способи виконання отриманого завдання (якому противнику, де і якими засобами нанести ураження, які при цьому заходи вживаються для його обману).
послідовність знищення противника;
порядок ураження його вогнем штатних і приданих підрозділів (засобів);
бойовий порядок.
Завдання відділенням, приданим підрозділам та вогневим засобам.
Організацію управління.
Рекогносцировка
Рекогносцировка – це візуальне вивчення противника і місцевості. Проводиться з метою уточнення прийнятого по карті рішення або перед прийняттям рішення на бій. До участі в ній можуть бути залучені не тільки командири відділень, але і командири приданих засобів (підрозділів), механіки-водії (водії).
При проведенні рекогносцировки командир взводу вказує:
орієнтири
положення противника і найбільш можливий характер його дій;
уточнює завдання відділенням і приданим засобам (підрозділам);
місця позицій відділень, вогневих позицій БМП (БТР), танків, протитанкових та інших вогневих засобів;
рубіж переходу в атаку і місця спішування;
місця загороджень і проходів в них;
ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню;
маршрут висування, місце КСП взводу і порядок його переміщення та інші питання.
Примітка: Під час рекогносцировки і уточнення завдань може віддаватися бойовий наказ, організовуватися взаємодія і управління.
Бойовий наказ командира взводу (БССВ-ІІІ, ст. 17)
Бойові завдання підрозділам (вогневим засобам), як правило, ставляться перед боєм бойовим наказом, а під час бою - бойовими розпорядженнями.
В бойовому наказі командир взводу указує:
Орієнтири;
Склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;
Завдання роти і взводу;
Об’єкти і цілі на напрямку дій взводу, які уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;
Бойові завдання:- відділенням:
а) в обороні - їх позиції,, смуги вогню І додаткові сектори обстрілу;основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції БМП (БТР), їх основні ідодаткові сектори обстрілу з кожної позиції; ділянки зосередженоговогню взводу і місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення;якими засобами забезпечити проміжки і фланги.
б) в наступі - засоби посиленнгя, РПА (виходне положення), об’єктатаки, напрямок продовження наступу;
- приданим підрозділам і вогневим засобам:
а) в обороні - їх основні І запасні вогневі позиції, основні ідодаткові сектори обстрілу з кожної позиції,
б) в наступі - цілі для ураження, напрямок наступу, місце вбойовому порядку взводу;
- обслузі ПК (кулеметнику і помічнику)
а) в обороні - основна і запасна вогнева позиція, основний ідодатковий сектор обстрілу з кожної позиції;
б) в наступі - цілі для знищення, порядок ведення вогню,напрямок наступу і місце в бойовому порядку взводу
- снайперу
а) в обороні - основну і запасну вогневі позиції, порядокспостереження І ведення вогню;
б) в наступі - цілі для знищення, порядок ведення вогню і місце вбойовому порядку взводу;
-стрільцю-санітару
а) в обороні - порядок надання медичної допомоги пораненим;
б) в наступі — завдання і місце знаходження;
6. Час готовності до виконання завдання
а) в наступі — час готовності до наступу;
б) в обороні — час заняття оборони, готовності, системи вогню, черговість і терміни обладнання опорного пункту.
7. Своє місце і заступника.
Організація взаємодії
Взаємодія - узгодження дій підрозділів за метою, завданням, місцем, часом і способами виконання завдань для досягнення мети бою.
Під час організації взаємодії командир взводу повинен (БССВ-ІІІ ст. 17):
- узгодити зусилля штатних і приданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання;
- досягти правильного і єдиного розуміння всіма командирами відділень бойового завдання та способів його виконанню;
- указати сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними.
Організація взаємодії при переході до оборони
визначити порядок знищення противника під час висування його до переднього краю і розгортання для атаки, під час атаки і у випадку виходу противника на фланги і в тил;
указати рубежі відкриття вогню з танків, БМП, протитанкових та інших вогневих засобів;
визначити порядок ведення взводом 3В, а також вогню по низько літаючих літаках і вертольотах зі стрілецької зброї;
узгодити дії взводу з діями сусідів, танків, протитанкових та інших вогневих засобів, розташованих в ВОП і на його флангах щодо введення противника в оману відносно бойового порядку взводу, відбиття атак перед переднім краєм оборони і знищення його у випадку вклинення в оборону;
указати заходи щодо захисту від ЗМУ і ВТЗ противника, а також заходи щодо маскування;
повідомити сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними.
Організація взаємодії при переході в наступ:
- під час наступу з положення безпосереднього зіткнення з противником указати порядок зайняття вихідних позицій для наступу, пропускання танків через бойовий порядок, вихід і заняття своїх місць БМП (БТР);
- під час наступу з ходу вказати порядок висування до РПА, розгортання в бойовий порядок, ведення вогню із стрілецької зброї, БМП (БТР) і танків, рух в атаку, пророблювання проходів у загородженнях, у тому числі встановленими засобами дистанційного мінування;
- узгодити дії відділень між собою і з приданими вогневими засобами та сусідами;
- вказати порядок ведення вогню по повітряних цілях та заходи щодо захисту від ЗМУ і ВТЗ;
- вказати номери танків, що атакують попереду взводу та напрямок їх наступу; під час атаки в пішому порядку - місця спішування особового складу і порядок дій після цього БМП (БТР);
повідомити сигнали оповіщення, управління, взаємодії і порядок дій за ними.
Організація бойового забезпечення
Бойове забезпечення - комплекс заходів, які здійснюються з метою створення сприятливих умов для успішного ведення бою, ефективного застосування вогневих засобів, збереження високої боєздатності підрозділів, попередження про рантовий напад противника, а також зниження ефективності ударів противника.
Основні види бойового забезпечення
- розвідка;
- охорона;
- захист від ЗМУ;
- тактичне маскування:
- інженерне забезпечення;
- забезпечення радіаційного, хімічного, біологічного захисту.
Організуючи бойове забезпечення, командир взводу вказує (БССВ-ІІІ, ст.17):
- порядок спостереження;
- порядок дій особового складу під час застосування противником ЗМУ і ВТЗ
- порядок інженерного обладнання позицій;
- заходи щодо маскування, охорони та порядок їх виконання.
Організація управління
Під час організації управління командир взводу уточнює (доводить) (БССВ-ІІІ ст. 17):
радіодані (частоти, позивні посадових осіб);
сигнали і сигнальні засоби зв’язку;
порядок користування радіо- і сигнальними засобами зв’язку.
Висновки:
Порядок і послідовність роботи командира відділення і взводу при організації бою залежить від конкретної обстановки, одержаного завдання, наявності часу на організацію бою, від підготовленості командира, його організаторських здібностей і досвіду.
Командир підрозділу організовує бій, як правило, на місцевості, а якщо це не можливо – по карті (схемі, на макеті місцевості).
3. Орієнтири, їх призначення і нумерація, способи цілевказання. Управління вогнем та його зміст.
Для управління підрозділами і вогнем під час бою призначаються єдині орієнтири, сигнали, кодуються топографічні карти і місцеві предмети.
В якості орієнтирів вибираються добре видимі вдень та вночі і найбільш стійкі до зруйнування місцеві предмети.
Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежах від себе в бік противника. Один із них призначається основним.
По глибині орієнтири призначаються: в наступі на всю глибину бойового завдання роти з врахуванням досяжності її вогневих засобів; в обороні - на глибину досяжності вогневих засобів.
В цих межах орієнтири доцільно мати на рубежах, що відповідають дальності прямого пострілу і дійсного вогню БМП (БТР), танків і стрілецької зброї. Для мр орієнтири призначаються по рубежах: перший - на передньому краї оборони противника або в найближчій глибині (до 200 м), другий - на глибині 500-600 м. третій - 800-1000 м; для танків і ПТКР на передньому краї і в найближчій глибині -- 400-600 м, 1000-1200 м, 2000-2500 м відповідно. Один із добре видимих орієнтирів призначається основним. Він повинен знаходитися, як правило, в центрі фронту наступу (смуги вогню або спостереження) на дальності 2500-3000 м.
Кількість орієнтирів залежить від виду бою і приладів спостереження, що застосовуються, і повинна бути достатньою для забезпечення швидкого і надійного цілевказання. За досвідом перед фронтом наступу роти необхідно мати 3-4, а в обороні 4-6 орієнтирів на трьох-чотирьох рубежах.
Орієнтири, як правило, призначає командир батальйону (роти), і їх номери змінювати заборонено. При необхідності командир взводу може додатково призначити свої орієнтири, але при доповіді старшому командиру і для підтримання взаємодії використовуються тільки орієнтири, вказані старшим командиром.
Для швидкості орієнтування на полі бою, вказання напрямків появи повітряних цілей і скритого управління підрозділами місцевим предметам присвоюються (призначаються) умовні назви, наприклад: висота "Кругла", ліс "Темний", яр "Глибокий" тощо.
Цілевказання — повідомлення даних про характер, місце розташування і дії цілі. Воно здійснюється командирами, штабами, органами розвідки і спостереження.
Цілевказання може здійснюватися:
від орієнтирів (місцевих предметів);
від напрямку руху (атаки);
трасуючими кулями і снарядами;
розривами снарядів і мін;
сигнальними засобами;
наведенням приладів і зброї в ціль; - по топокарті.
Цілевказання між БМП і танками, а також між взводами (відділеннями, танками) здійснюється головним чином від орієнтирів (місцевих предметів), трасуючими кулями і снарядами.
Всередині БМП (БТР) і танка цілевказання між членами екіпажу (десанту), як правило, здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль або від напрямку руху.
При цілевказанні, як правило, дотримується така послідовність:
- вказується орієнтир (наприклад - ор.2) або місцевий предмет (прямо - окр. будівля; праворуч - окр. дерево; ліворуч - курган і т.п.), потім - місце розташування (положення) цілі відносно орієнтиру (місцевого предмету), наприклад: "Ор.2, вправо (праворуч) 50, ближче 100" "Прямо - курган, вправо (вліво) 20, дальше 200";
- назва і характер дій цілі (наприклад: танк в окопі, кулемет, ПТКР, атакуюча група піхоти і інші) Приклад цілевказання: "Ор.2, вправо (вліво) 50, ближче (дальше) 100 - танк в окопі"
Місце положення цілі: праворуч (вправо), ліворуч (вліво) вказується в тисячних, а дальність від орієнтиру (ближче, дальше) - в метрах;
Найважливішим обов'язком командира є управління вогнем. Управління вогнем - діяльність командира, яка спрямована на своєчасне і ефективне використання (застосування) вогню і виконання вогневих завдань. Управління вогнем включає:
-розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості і визначення черговості їх ураження;
- вибір виду зброї і боєприпасів, виду і способу ведення вогню (стрільби);
- цілевказання, подання команд на відкриття вогню або постановку вогневих завдань;
- спостереження за результатами вогню і його коректування;
- контроль за витраченням боєприпасів.
Розвідка і спостереження за наземним і повітряним противником, організовані командиром ще при організації бою, безперервно здійснюється і в ході бою. Командир взводу зобов'язаний стежити за ходом бою, вести розвідку противника і своєчасно ставити завдання підлеглим.
У кожному взводі (відділенні, танку) в усіх видах бою організовується і безперервно ведеться спостереження за противником як особисто командиром, так і спеціально призначеним спостерігачем. Крім того, кожний сержант і солдат зобов'язані в бою постійно вести спостереження, уміти розпізнавати повітряного противника, своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про нього командиру.
При оцінці важливості і визначені черговості ураження цілі, командир взводу повинен виходити з того, який урон (збитки) ця ціль своїм вогнем здатна нанести взводу.
Важливими цілями вважаються і такі, ураження яких в даних умовах обстановки може прискорити виконання бойового завдання.
Важливими цілями, як правило, є:
- вогневі засоби противника (танки, БМП, БТР, САУ, ПТКР, кулемети, гранатомети і інші);
командно-спостережні і спостережні пункти; радіолокаційні станції.
В тому випадку, якщо ці цілі знаходяться від підрозділів взводу в межах їх дальності дійсного вогню, їх називають небезпечними. Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу (пускові установки і гармати, які застосовують ядерні боєприпаси).
Ті важливі цілі, що знаходяться від взводу на відстані (віддалені), що перевищує їх дальність дійсного вогню, вважаються не небезпечними в даний момент бою.
Такий поділ цілей на важливі і менш важливі, небезпечні і не небезпечні дозволяє командиру взводу швидко і правильно прийняти рішення щодо черговості їх ураження: в першу чергу повинні уражатися небезпечні цілі, в другу — важливі цілі, а потім — решта.
Вибір зброї, якою найбільш ефективно можна уразити ціль з найменшою витратою боєприпасів і в короткі строки, залежить від її важливості, характеру, віддаленості і уразливості. Для ураження броньованих цілей противника (танків, БМП, БТР, САУ і інших) застосовуються танки, БМП, ПТКР, станкові і ручні протитанкові гранатомети, артилерійські і зенітні гармати при стрільбі прямою наводкою.
Вогонь АГС-17 застосовується для ураження відкрито розташованої живої сили або в укриттях відкритого типу (окопах, траншеях,...).
Кулемети ПК і ПКТ застосовуються для ураження живої сили і вогневих засобів противника на дальності до 1000 м, кулемети КПВТ (встановлені на БТР)-до 2000м.
Найбільш ефективний вогонь з автоматів і ручних кулеметів - до 600 м, РПГ – до 400 м.
Командиру взводу в бою приходиться вирішувати питання про найбільш доцільний вибір боєприпасів для ураження цілі в залежності від наявності боєприпасів в боєкомплекті. Так, в боєкомплекті БМП-1 є 4 ПТКР, кумулятивні і осколочно-фугасні гранати. В залежності від типу цілі, дальності до неї, умов спостереження і ведення вогню рішенням командира застосовується той чи інший боєприпас для найбільш ефективного ураження цілі, з найменшою витратою боєприпасів.
Уміле цілевказання в бою є найважливішою умовою управління вогнем. Способи цілевказання викладені вище.
Від уміння командира взводу навіть в складних умовах бою чітко і впевнено подати команду залежить успіх ведення бою. Завдання на ураження противника здійснюється командами і постановкою вогневих завдань.
Послідовність подачі команди:
Кому відкрити вогонь (наприклад — "гранатометнику'")
Цілевказання (наприклад ор.З, вліво 40 ближче 50 - танк)
Приціл (наприклад - приціл 4)
Точки прицілювання (наприклад - під башту)
Момент відкриття вогню — вказується словом "Вогонь"
При стрільбі з інших видів зброї може вказуватися тип боєприпасу; витрата боєприпасів (кількість боєприпасів), умови ведення вогню, довжина черги, установка цілика або величина виносу точки прицілювання в фігурах цілі.
Інколи командир взводу управляє вогнем штатних і приданих підрозділів і вогневих засобів шляхом постановки вогневих завдань.
Послідовність постановки вогневого завдання:
Кому ставиться вогневе завдання (наприклад - обслузі кулемета ПКС);
Цілевказання (наприклад ор.2, вправо 20, кулемет в окопі)
Вид вогню на ураження цілі (наприклад - "знищити", подавити'').
В цілому вогневе завдання буде звучати так: „Обслузі кулемета ПКС, ор.2, вправо 20, кулемет в окопі — знищити".
Управління вогнем не закінчується подачею команди на відкриття вогню або постановкою вогневого завдання.
Помилки в підготовці вихідних даних, а також інші умови приводять до необхідності коректування вогню, тобто внесення поправок в вихідні установки для забезпечення ефективності стрільби. Тому стріляючи, командири і обслуги вогневих засобів (екіпажі БМП, танків) повинні вести спостереження за результатами стрільби для коректування вогню і визначення ступеня ураження цілі.
Ураження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль припинила рух, ціль припинила вести вогонь, споруда зруйнована, ціль підпалена і інші ознаки.
Одним із обов'язків командира взводу по управлінню вогнем є контроль за витратою боєприпасів. Командири повинні постійно слідкувати за наявністю боєприпасів в підрозділах і вживати заходів до їх поновлення (поповнення).
Висновки:
Для ефективного управління вогнем і підрозділами призначаються єдині орієнтири, сигнали, кодуються топокарти і місцеві предмети.
В якості орієнтирів вибираються добре видимі вдень та вночі і стійкі до зруйнування місцеві предмети.
Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежах від себе в бік противника Один із орієнтирів призначається основним.
Цілевказання здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів); від напрямку руху (атаки); трасуючими кулями і снарядами; розривами снарядів і мін; сигнальними засобами; наведенням зброї і приладів в ціль; по топокарті.
Управління вогнем включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів та способу ведення вогню (стрільби); цілевказання, подання команд на відкриття вогню або постановку вогневих завдань; спостереження за результатами вогню і його коректування; контроль за витраченням боєприпасів.
Висновок до заняття:
Командир несе повну та одноособову відповідальність за бойову готовність, підготовку підпорядкованих йому підрозділів, правильне їх застосування та успішне виконання ними бойових завдань в установлені терміни. Він зобов'язаний своєчасно приймати рішення на бій, ставити завдання, організовувати взаємодію та всебічне забезпечення, а також безпосередню підготовку підрозділів до бою, твердо управляти ними, наполегливо добиваючись виконання поставлених завдань. Це вимагає від командира організаторських здібностей, сильної волі й особистої сміливості, глибокого знання характеру сучасного бою, засобів і способів збройної боротьби.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА – 5 хв.
1. Підвести підсумок заняття.
2. Відповісти на запитання курсантів.
3. Надати завдання на самостійні заняття по темі.
Розробив:
Професор кафедри, кандидат військових наук
майор Ю.А. ДЗЮБЕНКО
« ___» ___________200_ р.