1. Осн. ознаки, види та причини виникнення кризи п-ва.
Соц-екон-на с-ма має 2 тенденції свого існування:
1. функціонування – підтримка життєд-ті, збереження ф-цій, що визн-ть її цілісність, сутнісні х-ки; 2. розвиток – придбання нової якості, яка зміцнює життєд-ть в умовах середовища, що змінюється.
Зв’язок функціонування і розвитку має діалектичний х-р, що і відображає можливість і закономірність настання та подолання криз. Таким чином виникає циклічна тенденція розвитку, що віддзеркалює періодичне настання криз.
Перший крок до вивчення кризових явищ на п-ві – це дослідження кризи як фази екон-го циклу.
У складі екон-го циклу середньої тривалості розрізняють 4 фази (стадії ) циклу: 1. ст. підйому, 2. ст. гальмування розвитку, 3. ст. кризи, 4. ст. пожвавлення.
ЖЦ п-ва – період його існування починаючи з розробки концепції бізнес с-ми та закінчуючи моральним, або фізичним застаріванням, що завершується ліквідацією або перетворенням на нову с-му з іншими цільовими орієнтирами.
ЖЦ п-ва містить у собі 8 взаємозалежних ел-в: 1. поріг нечутливості (Е1), 2. становлення, 3. розвиток, 4. зрілість, 5. насичення, 6. спад, 7. криза, 8. ліквідація.
Кожен ЖЦ п-ва проходить певні етапи та фази. Виокремлюють такі фази ЖЦ п-ва: 1. проект, 2. будівництво, 3. освоєння, 4. нарощування в-ва, 5. стабільне функціонування, 6. старіння п-ва, 7. фаза спаду с-ми.
Криза (грец. – рішення, поворотний пункт, результат) – різкий, крутий перелом, важкий перехідний стан. Криза (Туг.-Бар.) – точка перелому підвищувальної та понижувальної хвилі суспільного господарювання. Криза (Кейнс) – раптова і різка, як правило зміна зростаючої тенденції понижуючою, тоді як при зворотному процесі такого різкого повороту найчастіше не буває. Криза – крайнє загострення суперечностей у соц-но-екон-й с-мі, що загрожує її життєд-ті у НС.
Криза має двоїсту природу, яка виявляється в тому, що з одного боку вона є наслідком вн-х суперечностей с-ми, а з іншого – формою розв’язання цих суперечностей виконуючи ф-цію оздоровлення екон-ї с-ми.
Причини криз, що виникають на п-ві: 1. об’єктивні (не зал. від волі та дії людей), 2. суб’єктивні, 3. природні, 4. техногенні (пов’язані з д-тю людини), 5. вн-ні, 6. зовнішні (з тенденціями та стратегіями макроекон-го розвитку).
До зовнішніх (екзогенних) факторів кризи відносять: *нестабільність законодавчої та податкової с-ми, *значний рівень інфляції, *зростання безробіття, * зменшення реальних доходів населення, *зменшення ємності вн-го ринку, *суттєве зниження попиту, *політ. нестабільність, *міжнародна конкуренція. До вн-х (ендогенних): * низький рівень управління п-вом, *не ефект. менеджмент і маркетинг, *низький рівень використання о.з., *недостатньо диференційований асортимент прод-ї, *нееф-на стр-ра активів, *надмірна частка позикового к-лу, *ріст дебіторської заборгованості, *перевищення допустимих рівнів фін-х ризиків.
Види крих: 1. за масштабом прояву: *загальна – системна криза, свідчить про наявність гострих протиріч у всіх відносинах у соц-но-екон-й с-мі: екон-х, соц-х, орган-х, психол-х, технолог-х та ін. це криза, що охоплює всі підс-ми п-ва і призупиняє його д-ть; вона утв-ся із сукупності кризових ситуацій та локальних криз, розвиток яких вчасно не було зупинено. * локальні – процес погіршення д-ті в одній із підс-м п-ва зумовлений впливом об’єктивних і суб’єктивних зовн. і вн-х факторів, які заздалегідь не було усунено. *стратегічні. 2. залежно від проблематики кризи: *макрокриза, *мікрокриза. 3. за стр-рою відносин у соц-но-економ-й с-мі і диференціацією проблематики її розвитку: * економічні (в т. ч. фінансові), *соціальні (в т. ч. політичні), *організаційні, *психологічні, *технологічні. 4. за безпосередніми причинами виникнення: *природні, *суспільні, *екологічні. 5. кризи є: *передбачуваними, *несподіваними. 6. є: *явні, *латентні (приховані), 7. є: *глибокі, гострі, *легкі, м’які. 8. є: *затяжні, *короткочасні.
Види локальних криз: 1. збуту, 2. фінансова, 3. постачання, 4. виробничо-технологічна, 5. управління персоналом, 6. організаційна.
2. Поділ кризового процесу у часі.
Існує така періодизація кризових явищ:
1. передкриза – х-ся факторами ризику та збоями (симптоми кризи); кризові ситуації різного типу;
2. криза – для усіх видів криз, зокрема як результат взаємодії локальних криз, - системна стратегічна криза;
3. посткриза – стан с-ми, що подолала кризу.
В науковій л-рі виділяють такі стадії кризового процесу:
1. потенційна криза,
2. латентна (прихована),
3. гостра криза, що долається,
4. гостра криза, що не долається.
Стадії кризи за Айвазяном та Кіріченко:
1. зниження рентабельності та обсягів П;
2. збитковість в-ва;
3. виснаження (брак) резервних фондів;
4. неплатоспроможність.
3. Кризове явище, як основний ел-т кризи п-ва.
Найб. простою (елементарною) складовою кризи є кризове явище.
Кризове явище – перехід від стабільності до погіршення б-я з параметрів, що х-ть стан п-ва як с-ми.
Кризові явища є об’єктом антикризового управління.
Причини виникнення криз на п-ві можуть бути різними, але дуже важливо розпізнавати симптоми кризи.
Симптом – це найперший зовн-й прояв кризових явищ, який не завжди х-ть справжні причини кризи але за яким ці причини можна встановити. Симптоми проявляються в показниках та в тенденціях їх змін.
Фактор кризи – подія, або зафіксований стан чи встановлення тенденція які свідчать про насування кризи.
Причина кризи – дж-ла виникнення кризи, це події чи явища внаслідок яких зявляються фактори кризи.
4. Механізм утворення кризової ситуації на п-ві.
Якщо п-во не реагує на виникнення кризових явищ то їх к-ть зростає і процеси набувають негативного відтінку, відбувається перехід до кризової ситуації.
Кризова ситуація – зростання к-ті взаємопов’язаних кризових явищ, яке призводить до незначного погіршення окремих показників д-ті п-ва, але не спричиняє руйнації с-ми самозбереження.
Основною особливістю кризової ситуації є те, що вона містить в собі небезпеку, або загрозу руйнування виробничої с-ми.
Причина появи кризових ситуацій обумовлена:
- постійною зміною ринкової орієнтації споживачів;
- невизначеністю екон-ї поведінки контрагентів п-ва;
- необхідністю пост-го коригування осн. ел-в та функціональних підс-м самого п-ва.
Саме на етапі руйнації с-ми самозбереження можна говорити про перехід від кризової ситуації до кризового стану.
5. Осн. ознаки кризового стану п-ва.
Під кризовим станом господарюючого суб’єкта розуміється – такий його стан, при якому він не здатний зд-ти фін-ве забезпечення своєї г/д.
Кризовий стан – накопичення розбіжності між структурою, обсягами д-ті, процесами п-ва та ринковою ситуацією, що призводить до подальшого нарощування к-ті кризових явищ і погіршення фін-го стану.
Ознакою кризового стану є систематичне та катастрофічне погіршення всіх показників як кількісних так і якісних. Первинним зовн-м проявом кризових явищ є формування стійкої тенденції руху в-т в-ва до зростання, обсягу та норми П до зниження.
Ознаки неспроможного п-ва – це критерії за якими можна визн-ти причини кризи.
Ознаки проявляються в значеннях показників і тенденціях їхньої зміни: *сума П; *величина в-т; *рентабельність; *фондовіддача; *фондоозброєність; *ПП; *чисельність персоналу; *плинність кадрів; *сер. ЗРП.
6. Механізм держ-го регулювання кризового стану п-ва.
Держава опираючись на визначену економ політику повинна організувати явища, що відбуваються в економіці країни і застосовувати певні заходи як управлінського так і контиролюючого та регулюючого х-ру.
Антикризова процедура – сукупність взаємоповязаних дій по подоланню кризових явищ в екон-й с-мі.
Всю сукупність антикризових процедур, що застосовуються до п-ств-боржників можна розділити на 2 групи:
1. реорганізаційні процедури: а). зовнішнє управління майном підпва-боржника – процедура, яка спрямована на продовження д-ті цього п-ва; б). санація – процедура коли власником п-ва, кредитором чи іншою зацікавленою особою надається фін-ва допомога п-ву-боржнику.
2. ліквідаційні: а). примусова ліквідація п-ва-боржн. за рішенням арбітр. суду; б). добровільна ліквідація неплатоспроможного під контролем його кредиторів.
Антикризовий процес – процес реалізації антикризових процедур стосовно д-ті п-ва-боржн.
Як свідчить св. досвід антикр. процес в умовах ринкової економіки – це процес, яким можна управляти. У зв’язку з цим необх. виділити 2 поняття: 1. антикризове управління (АУ), 2. антикризове регулювання (АР).
АУ – сукупність форм і методів реалізації антикр. процедур стосовно конкретного п-ва-боржн. – Це спец. постійне організоване управління націлене на найб. оперативне виявлення ознак кризового стану та ств-ня умов для його своєчасного подолання з метою забезпечення життєздатності окремого п-ва, недопущення його банкрутства і ліквідації.
АР – с-ма заходів орган-екон-го та нормат-правового впливу з боку держави яка спрямована на захист п-ств від фін-го краху, попередження виникнення та розгортання кризових явищ. – Це проведення поточних заходів по усуненню відхилень у функціонуванні екон-ї с-ми. АР властиве б-я суб’єкту управління по відношенню до об’єкта і є однією із ф-цій АУ.
Головні цілі держ. регулювання АУ:
1. запобігання фіктивних банкрутств;
2. дотримання встановлених законодавством антикр-х процедур в процесі АУ суб./госп.
3. недопущення поширення мікро кризових явищ на екон-ну с-му більш високого рівня;
4. захист у процесі банкрутства прав, контрагентів суб./госп. та майнових прав власників;
5. виконання соціальних обов’язків перед працівниками;
6. забезпечення нац-ї та екологічної безпеки держави.
17. Стабілізаційне АУ.
У випадках розробки і реалізації антикриз. заходів лише після того як загроза збереження п-ва стає очевидною можна говорити про реактивний антикриз. м-т.
Сутність стабілізаційного АУ полягає у застосуванні надзвичайних заходів з метою виведення п-ва з кризи, яка вже настала. Стабілізаційне АУ базується на першочерговому застосуванні оперативних заходів з метою забезпечення виживання п-ва, а в подальшому – стабілізації його д-ті.
Криза неплатоспроможності і пов'язаний з нею дефіцит часу роблять актуальним в першу чергу короткостроковий аспект АУ (оперативний і тактичний блоки АУ).
7. Напрямки антикр. регулювання економіки.
Проблема кризи і банкрутства окремого п-ва має не лише локальний х-р, а і загальнодержавний х-р.
С-ма протидії банкрутству – с-ма контролю діагностики і захисту п-ств від фін-го краху.
Формування с-ми протидії банкрутству на рівні держави має за мету ств-ня необ. передумов для нормальної взаємодії між окремими суб./госп-ня.
Осн. ел-ти с-ми протидії банкрутства на рівні держави:
1. дер. контроль за процесом ств-ня п-ств та формування їхнього статутного фонду;
2. дер. контроль за функціонуванням п-ств та проведенням окремих господарських операцій;
3. розробка і затвердження правових засад взаємодії суб’єктів підприємн. д-ті;
4. держ. контроль за функціонуванням банківсько-кредитної сфери і фін-х посередників;
5. забезпечення д-ті спец-го держ-го органу з розробки методичних засад АУ;
6. розробка еф-го законодавства про банкрутство і санацію неплатоспроможних п-ств.
Головним завданням с-ми протидії банкрутству на рівні держави є антикр. регул. екон-х процесів на мікрорівні.
В Укр. сформувалась багаторівнева с-ма держ-х органів, д-ть яких спрямована на проведення антикр. регулювання економіки:
1. держ. орган з питань банкрутства;
2. держ. господарська установа – агентство з питань банкрутства;
3. комісія з питань неплатоспроможності.
8. Антикризове управління: необхідність, сутність, осн. задачі.
Зміст АУ п-вом полягає не в ліквідації зовн-х ознак і в недопущенні кризових ситуацій, а у відновленні здатності п-ва до самоорганізації.
АУ має проявлятись в таких положеннях (суть АУ):
1. кризи можна передбачити;
2. кризи значною мірою можна прискорювати, випереджати, відсовувати;
3. до кризи можна і необхідно готуватися;
4. кризи можна пом’якшувати;
5. управління в умовах кризи вимагає спец-х підходів, знань, досвіду;
6. кризові процеси можуть бути до певної межі керованими;
7. управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки.
Ф-ції АУ:
1. фінансова – полягає в мах-ї ринкової вартості п-ва-банкрута;
2. соц-на – полягає у збереженні п-ва як діючого.
Альтернативні концепції АУ на п-ві:
зниження поточних витрат п-ва і продаж його надлишкових активів;
налагодження випуску і реалізації конкурентоздатної прод-ї.
Типи АУ: *активне, *реактивне, *планове управління.
Основні задачі АУ:
зміна функціонування господарських механізмів;
трансформація критеріїв прийняття управл-х рішень;
розробка і реалізація стр-гії і тактики п-ств в нових умовах;
активне використання нових можливостей управління;
застосування всіх легальних м. господарського маневрування.
9. Механізм антикризового управління на мікрорівні.
Управління п-вом на б-я стадії його розвитку повинне бути антикризовим, тобто здатним запобігати кризовій ситуації або пом’якшувати їх. В управління п-вом завжди має бути антикризова складова.
С-ма АУ повинна мати 3 ел-ти:
1. прогнозування,
2. профілактика кризи,
3. виведення п-ва з кризи.
Механізм АУ п-вом-боржником склад-ся з підс-м:
підс-ма діагностики фін-го стану та оц-ки перспектив розвитку бізнесу;
авнтикризової інвестиційної політики;
маркетингу;
управління персоналом;
виробничого менеджменту;
організації ліквідації п-ва.
Заходи по виходу п-ва із кризи:
1. тактичні (оперативні):
- захисні (зниження в-т, закриття підрозділів, зменшення персоналу, зниження в-ва і збуту);
- наступаючі (активні маркетингові дослідження, високі ціни на прод-ю, використання вн-х резервів, модернізація, вдосконалення управління).
2. стратегічні – аналіз та оц-ка положення п-ва, вивчення виробничого потенціалу, розробка виробничих програм, розробка політики заходів, інновацій.
Для успішної організації управління на мікрорівні надзвичайно важлива активна інноваційна д-ть в порівнянні з використанням інвестицій для впровадження нових технологій, продуктів і товарів, що дозволяє вирішувати проблему виходу п-ва з кризи.
10. Діагностика кризи: суть, етапи, методи.
Діагноз – гр. – розпізнавання, визн-ня. Діагностика – гр. процес розпізнавання стану об’єкта за другорядними озн-ми, вивчення стану об’єкта.
Діагностика – дослідницька категорія, визн-ня стну об’єкта, предмета, явища чи процесу за допомогою реалізації комплексу дослідницьких процедур, виявлення в них слабких ланок і „вузьких місць”.
Об’єкт діагностики – с-ма і б-я ел-т цієї с-ми. Ціль (мета) діагностики – встановити діагноз об’єкта дослідження і дати висновок про його стан на дату завершення цього дослідження і на перспективу. Завдання діагностики – визн-ня заходів спрямованих на координацію роботи всіх складових ел-в с-ми.
Вимоги до діагностування, як до дослідницького процесу:
1. автентичність – заснованість на першодж-лі; 2. об’єктивність; 3. точність; 4. відтворюваність дослідження.
Для того, щоб правильно оцінити стан об’єкта діагнозу необхідні базові параметри, - с-ма критеріїв здатних адекватно відбити специфіку конкретного об’єкта з урахуванням факторів, що впливають на нього в той чи інший період часу. Підсумком б-я дослідження є результат – діагноз стану об’єкта. Результат – відповідність діагностованого об’єкта якомусь рівню чи відхилення від бази порівняння.
В умовах ринку при розвитку конкуренції і виникненні не передбачуваних ситуацій б-я види д-ті п-ва пов’язані з проблемами. При діагностиці кризи об’єктом може бути або вся екон. с-ма або складна проблема.
Діагностика проблеми – аналіз величини та співвідношення параметрів організаційно-виробничої с-ми та ринкового середовища, а також зміни цих співвідношень з метою визн-ня причин та місця виникнення проблеми.
Для виявлення причин виникнення проблеми необхідно зібрати і проаналізувати зов-ню і вн-ню інф-ю досліджуваного об’єкта.
Діагностика кризи розвитку п-ва – с-ма ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу спрямованого на виявлення ознак кризового стану п-ва, оц-ку загрози його банкрутства та подолання кризи.
Діагностика кризи за своїм змістом та спрямуванням є діагностикою проблем, що виникли в процесі функціонування п-ва та можуть зумовити негативні наслідки для його життєд-ті.
Види діагностики кризи розвитку п-ва:
* вн-ня (з ініціативи керівництва п-ва або його власника);
* зовн-ня (з ініц. Кредиторів, потенційних інвесторів).
Етапи проведення діагностики кризи розвитку п-ва:
1. ств-ня ін форм. бази дослідження; 2. діагностика кризового стану та загрози банкрутства п-ва; 3. прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства п-ва; 4. дослідження та оц-ка потенціалу виживання п-ва; 5. узагальнення результатів діагностики кризи розвитку п-ва.
Методичне забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства п-ва зал-но від: 1. статусу (держ. і наукові методики), 2. х-ру показників та їх інф-го забезпечення (кількісні, якісні, змішані показники), 3. напрямку дослідження (фін-во майн. стан, результат г/д, організація управління, ресурсне забезпеч., комбінований дохід), 4. методики формування оціночних показників (коеф., індексний, агрегатний підхід), 5. методики дослідження оціночних показників (динамічний, порівняльний, еталонний аналіз), 6. методики формування узагальненого висновку (суб’єктивні і об’єктивні м.).
11. Експрес-діагностика кризового фін-го стану.
Б-я вид аналітичної д-ті повинен мати свою логіку, будуватися за п-пом від заг-го до часткового, тому попередній етап параметричного аналізу – експрес-діагностика фін-го стану, повинен починатися з огляду осн-х показників (параметрів) д-ті п-ва.
Виходячи з цього п-пу можна рекомендувати такі напрямки експрес-діагностики фін-го стану:
1. попередній огляд екон-го і фін-го стану п-ва;
2. виявлення „хворих” і „симптоматичних” статей балансу;
3. аналіз причин різних коливань стр-ри майна суміжних зв-х періодів і балансових сум з окремих статей;
4. дотримання балансових пропорцій, критичних показників в оц-ці можливого банкрутства, попередня класиф-я п-ва за озн-ми фін-ї стійкості.
Оц-ка кризових симптомів п-ва і діагностика його фін-ї кризи зд-ся за довго до прояву їхніх ознак. Така оц-ка і прогнозування розвитку кризових симптомів фін-ї д-ті п-ва є предметом діагностики фін-ї кризи.
Діагностика фін-ї кризи – с-ма цільового фін-го аналізу спрямованого на виявлення можливих тенденцій і негативних наслідків кризового розвитку п-ва.
В зал-ті від цілей і методів зд-ня діагностика фін-ї кризи под-ся на види: 1. експрес-діагностика, 2. фундаментальна діагностика.
Експрес-діагностика – х-є с-му регулярної оц-ки кризових параметрів фін-го розвитку п-ва, яка зд-ся на базі даних його фін-го обліку за стандартними алгоритмами аналізу.
Осн. мета експрес-діагностики – раннє виявлення ознак кризового розвитку п-ва і попередня оц-ка масштабів кризового його стану.
Етапи експрес-діагностик фін-ї кризи:
1. визн-ня об’єктів спостереження „кризового поля”, що реалізує загрозу виникнення фін-ї кризи п-ва;
2. формування с-ми індикаторів оц-ки загрози фін-ї кризи п-ва;
3. аналіз окремих сторін кризового фін-го розвитку п-ва;
4. попередня оц-ка масштабів кризового фін-го стану п-ва.
Об’єкти спостереження кризового поля: *чистий грошовий потік п-ва, *ринкова вартість п-ва, *структура к-лу п-ва, *склад фін-х зобовязань п-ва за терміновістю погашення, *склад активів п-ва, *склад поточних в-т, *рівень концентрації фін-х операцій в зонах підвищеного ризику.
С-ма оцінних показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства п-ва за функціональним спрямуванням:
1. платоспроможність (коеф. абс. ліквідності; заг., проміжний коеф. покриття, рівень операц-ї платоспр., рівень ліквідн. простроченої заборгов., сер. індекс ліквідності обігових коштів).
2. стан та стр-ра к-лу (коеф. забезпеченості вл-ми обіговими коштами, фін-ї автономії, заборгованості, фін-го левериджу, співвідношення кредиторської і дебіт-ї заборгованості, рівень платоспроможної заборгованості).
3. оборотність (обігових коштів, т.м. запасів, дебіт-ї заборг., тривал. операц-го циклу, кредиторської заборгов., тривал. фін-го циклу).
4. прибутковість (рентабельність)(чиста рентабельність (збитковість) вл-го к-лу, звичайна рентабельність вл-го к-лу, рентаб. активів, рентаб. обороту, операц-х в-т, рівень втрати вл-го к-лу).
12. Фундаментальна діагностика кризового фін-го стану.
Фундаментальна діагностика кризового фін-го стану х-є с-му оц-ки параметрів кризового фін-го розвитку п-ва яка зд-ся на основі м. факторного аналізу і прогнозування.
Цілі фундамент. діагностики:
1. поглиблення результатів оц-ки кризових параметрів фін-го розвитку п-ва отриманих в процесі експрес-діагностики;
2. підтвердження попередньо отриманої оц-ки масштабів кризового фін-го стану п-ва;
3. прогнозування розвитку окремих факторів, що генерують загрозу фін-ї кризи п-ва і їхніх негативних наслідків;
4. оц-ка і прогнозування здатності п-ва до нейтралізації фін-ї кризи за рахунок вн-го фін-го потенціалу.
Етапи зд-ня фундаментальної діагностики: 1. систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фін-й розвиток п-ва; 2. проведення комплексного фундаментального аналізу з використанням спец-х м. оц-ки впливу окремих факторів на кризовий фін-й розвиток п-ва; 3. прогнозування розвитку кризового фін-го стану п-ва під негативною дією окремих факторів; 4. прогнозування здатності п-ва до нейтралізації фін-ї кризи за рахунок вн-го фін-го потенціалу; 5. остаточне визн-ня масштабів кризового фін-го стану п-ва.
Зовн-ні (екзогенні) фактори, що обумовлюють кризовий фін-й розвиток п-ва: 1. загально-економ. фактори; 2. ринкові; 3. інші.
Вн-ні (ендогенні) фактори: 1. операційні; 2. інвестиційні; 3. фінансові.
Методи оц-ки впливу окремих факторів на кризовий фін-й розвиток п-ва:
1. повний комплексний аналіз фін-х коеф-в;
2. кореляційний аналіз;
3. SWOT-аналіз;
4. аналітична модель Альтмана.
С-ма оціночних показників індикаторів:
1. платоспроможність:
- рівень поточного дефіциту гр. коштів;
- коеф-т синхроності гр. потоків;
- коеф-т рівномірності надходження гр. коштів;
- коеф-т рівномірності використання гр. коштів.
2. стан та структура к-лу:
- коеф-т кратності %;
- диференціал фін-го важеля;
- рівень загрози ініціювання;
- коеф-т забезпеч. Боргу реальн. актив.
3. оборотність:
- ліквідних коштів;
- дебіт. заборгов. покупців;
- оборотн. дебіт. заборгов. постачальн;
- тривалість вивільнених гр. коштів.
4. прибутковість:
- екон. прибутковість;
- запас фін-ї стійкості;
- пв ПВ;
- рівень вірогідного погіршення фін-х результатів.
13. Масштаби кризового стану п-ва.
В процесі експрес-діагностики робиться попередня оц-ка масштабів кризового фін-го стану п-ва. При цьому використовується 3 принципових х-ки кризового стану:
1. легка фін. криза;
2. глибока криза (тяжка);
3. катастрофічна фін. криза (фін. катастрофа).
Поп. оцінка масштабів кризового стану п-ва зд-ся по осн. показниках індикаторах окремих об’єктів спостереження „кризового поля”.
В ході фундамент. діагностики фін. кризи п-ва проводиться остаточне визн-ня масштабів кризового фін-го стану п-ва. Ідертифікація масштабів кризового фін-го стану повина дати можливість визн-ти можливі напрямки відновлення рівноваги п-ва.
Критерії х-к масштабів кризового фін-го стану п-ва визн-ть адекватні їм способи реагування (включення відповідних с-м захисних фін-х механізмів).
Пр. легка фін. криза – (спосіб реалізації) – нормалізація поточної фін-ї д-ті;
глибока криза – повне використання ви-х механізмів фін-ї стабілізації;
катастрофічна – пошук еф-х форм зов-ї санації, а при невдачі – ліквідація.
14. Прогноз розвитку кризового стану п-ва.
Методи прогнозування повинні забезпечувати можливість передбачення розвитку проблемних ситуацій.
Найпрост. різновидом прогнозування є різні експертні м.
Різновидом складних м. проведення нарад з аналізу б-я проблем є мозковий штурм;
м. Дельфі – багатоетапна експертна процедура;
Морфологічний аналіз Цвеккі – систематичне перерахування всіх можливих комбінацій;
м. „дерева цілей”;
м. ПАТТЕРН-конц. м. „дерева цілей”.
В процесі фундам. діагн. фін-ї кризи п-ва зд-ся прогнозування розвитку кризового фін-го стану п-ва під негативною дією окремих факторів.
В процесі прогнозування врах-ся фактори, що мали найб. суттєвий негативний вплив на фін-й розвиток і які генерують найб. загрозу фін-ї кризи п-ва в очікуваному періоді.
Прогнозування здатності п-ва до нейтралізації фін-ї кризи за рах-к вп-го фін-го потенціалу є одним із етапів фундамент. діагностики фін-ї кризи п-ва. В процесі такого прогнозування визн-ся як швидко і в якому обсязі п-во здатне:
забезпечити ріст чистого гр. потоку;
зменшити заг. суму фін-х зобов’язань;
реструктуризувати свої фін. зобов’язання;
зменшити рівень поточних в-т і коеф. операц. левериджу;
зменшити рівень фін-х ризиків в своїй д-ті.
15. Превентивне АУ п-вом.
Термін «превентивний» озн. попереджуючий що-небудь, запобігаючий. АУ можна х-ти як систематичний процес попередження або подолання кризи для збереж., відновл. докризового стану і наступного покращення потенц. можливостей п-ва. При цьому під систематичним процесом слід розуміти таку послідовність управлінських рішень і заходів: 1)діагностика; 2)попередження; 3)нейтралізація; 4)подолання криз. явищ та причин їхнього виникнення.
Складові терміну АУ – управління поточною кризою і управл. її наслідками. Є і 3-тя складова – превентивне АУ – здатність прогнозувати причини і момент настання кризи. АУ можна розгл. в 2-ох аспектах:1)превентивний полягає у профілактиці гострої кризи; 2)стабілізаційний – усунення неплатоспроможності.
Сутність превентивного управління можна визначити як комплекс заходів з відслідковування як зовн. так і внутр. процесів для оцінки можливості настання кризи; як розпізнавання загроз і можливостей настання кризи і своєчасної розробки та контролю за реалізацією спецзаходів антикризового х-ру.
Об’єкт превентивного АУ – потенційні можливості д-ті виробничо-госп. с-ми з метою отрим. прибутку у вигляді стійких потоків готівки у довго- та короткострок. періодах. Суб’єкт – менеджери різних рівнів і власники п-ва.
Завдання превентивного АУ: 1)завд. з розпізнавання передкриз. ситуацій;2)завд. безпосереднього подолання кризи виробн.-госп. с-ми(розробка і контроль за реалізацією заходів щодо подолання криз. явищ і завчасного уникнення можливих факторів ініціювання криз. тенденцій);3)завд., які зводяться до підготовки дій в умовах криз. розвитку.
16. Ств-ня антикризової команди.
Підготовка п-ва до функціонування в криз. умовах передбачає добір і підготовку менеджерів криз. ситуацій. Вимоги до менеджерів:
1)вичерпна поінформованість у всіх сферах д-ті п-ва;
2)значний фаховий досвід практичної роботи менеджером;
3)розуміння специфіки криз. ситуацій, складності вирішення завд. в умовах гострого дефіциту часу, вміння гнучко вибирати адекватну стратегію управління;
4)допуск до всіх джерел і-ції про д-ть п-ва включаючи стратегічні плани.
Цілі антикризового м-ту:
1)запобігання криз. ситуації;
2)готовність до протистояння кризі;
3)профес. поведінка в процесі та після кризи.
Критерії добору в корпус фахівців АУ – специфіка особистості, досвід практ. д-ті, х-р освіти, соц.-псих. спрямованість д-ті.
Кризові оперативні групи створ. для цілей:
1)виявлення нових технологій, впровадж. інновацій;
2)організація фін. м-ту в криз. ситуаціях;
3)вивч. і виріш. соц. проблем, що виникають.
У надзвич. ситуаціях відбувається перерозподіл ф-цій самого керівництва з контролюючих на координаційні і оперативно-регулюючі.
18. Особливості АУ.
Відмінності, які притаманні АУ як одному із функціональних напрямків управління п-вом:
1. специфічність мети зд-ня; 2. використання специфічного управлінського інструментарію (засобів та прийомів управлінського впливу); 3. відокремлення суб’єктів зд-ня, які мають відповідну фахову підготовку, повноваження і беруть на себе відповідальність за результати своєї д-ті; 4. суттєві ресурсні обмеження (фінансові); 5. суттєві часові обмеження; 6. орієнтація управлінських зусиль не лише на зовнішні прояви проблем, а й на їх глибинні причини появи; 7. підвищена ризикованість управлінських рішень, що приймаються та реалізуються; 8. підвищення значимості інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень, що приймаються; 9. орієнтація на min-ю втрат усіх зацікавлених осіб; 10. використання інноваційних рішень; 11. забезпечення високої еф-ті управлінського впливу потребує більш значних фін-х та інтелектуальних в-т, відповідно має більшу вартість порівняно з нормальними умовами господарювання.
Об’єкт АУ – виникнення та поглиблення кризи розвитку п-ва, що має негативні наслідки для життєд-ті п-ва, її усунення та запобігання.
Суб’єкти АУ – це певне коло осіб, які реалізують його завдання.
Суб’єкти АУ: 1. власник п-ва; 2. економіст-фінансисте п-ва; 3. функціональний антикризовий менеджер, співробітник п-ва; 4. функціональний антикризовий менеджер, співробітник консалтингової фірми; 5. держ. та відомчі органи з поміж спеціалістів агентства з питань банкрутства, відомчих комісій з реструктуризації та інші державні органи; 6. представники кредиторів; 7. представники інвесторів; 8. арбітражний керуючий.
Одним із загальновизн-х підходів до розкриття сутності б-я управління є процесний підхід який передбачає виділення та опис окремих ф-цій менеджера. Використовуючи процес ний підхід до розкриття сутності АУ виділяють ф-ції та з’єднувальні процеси: ф-ції: цілевизначення, мотивація, контроль, планування, організація. Процеси: поєднувальний процес прийняття рішень (вибір методів дослідження, тактики фін-го оздоровлення), комунікація (забезпечує процес обміну інф-ї між суб’єктами АУ).
АУ можна розглядати як одну із спец. ф-цій управління д-тю п-ва вцілому, пов’язану з управлінням господарсько-фін-ї д-ті п-ва, його фін-ю стійкістю та платоспроможністю.
Разом з тим АУ – це с-ма подолання кризових явищ яка склад-ся з ряду підс-м: 1. антикр. операційне управління, 2. антикр. фін-ве управління, 3. антикр. маркетинг, 4. АУ персоналом, 5. антикр. орган-не упр.
19. Ситуаційний підхід до управління в кризовій ситуації.
Найважливішим методологічним положенням АУ є системний підхід:
1. він ґрунтується на розумінні сутності п-ва як складної, динамічної, соц-екон., відкритої, не детермінованої с-ми;
2. використання цього підходу в АУ обумовлює системне бачення осн-х напрямів та етапів роботи, які мають бути проведені для досягнення мети АУ.
АУ п-вом має базуватися також на ситуаційному підході до управління. Він акцентує увагу на потребі застосування специ. м. та прийомів управління з урахуванням ситуації конкретного п-ва – об’єкта управління. Ситуаційний підхід до управління більшою мірою є способом мислення ніж набором конкретних дій.
Етапи, що повинні бути зд-ні менеджером для того, щоб досягти еф-го управління в конкр. ситуації:
1. управління повинно вміти зд-ти аналіз ситуації;
2. має бути обраний відповідний підхід до зд-ня управління;
3. управління повинно ств-ти потенціал організації і необх. гнучкість для того, щоб можна було перейти до нового управлінського стилю, який відповідає ситуації;
4. упр-ня повинне зробити відповідні зміни, що дозволяють підлаштовуватися до ситуації.
Крім того в суч. Менеджменті виокремлюють такі підходи:
- соц-етичний,
- стабілізаційний.
20. С-ма АУ п-вом.
При формуванні с-ми АУ п-вом мають бути враховані такі її ел-ти:
1. об’єкт та суб’єкт управління, участь держави в управлінні, 2. процес, 3. ф-ції, 4. методологія, 5. п-пи, 6. механізм, 7. галузеві особливості, 8. еф-ть АУ.
П-пи управління – об’єктивні правила управлінської поведінки, що випливають з потреб об’єкта упр-ня і повертаються до нього у вигляді наукового знання за допомогою якого реалізуються завдання управління. АУ п-вом має зд-ся з урахуванням таких п-пів:
1. системний (п-пи, які визн-ть заг. вимоги до проведення АУ: об’єктивності, комплексності, еф-ті, оптимальності, відповідності, контролю, осн-ї ланки, законності);
2. специфічні (п-пи, які диференціюються щодо механізму упр-ня, процесу і с-ми упр-ня).
Механізм упр-ня – сукупність засобів, та методів впливу на об’єкт упр-ня – кризові явища. Основні п-пи, на яких ґрунтується цей механізм:
1. антикр. свідомість; 2. мотивація; 3. п-пи попередження; 4. багатоваріантність; 5. реалістичність.
Процес АУ – послідовність дій, які мають бути зд-ні і які формують управлінський вплив: Стратегічність; Послідовність; Своєчасність; Гнучкість; Оцінка наслідків.
С-ма управління – сукупність ф-цій та повноважень, які необхідні для зд-ня АУ-го впливу:
Функціональна інтеграція,
Професіоналізм,
Відповідальність за наслідки рішень,
Оптимізація співвідношення централізму та децентралізму.
21. Процеси АУ.
Процес АУ – послідовність дій, які повинні бути зд-ні з метою виведення п-ва зі стану кризи.
АУ п-вом має зд-ся поетапно та передбачає таку послідовність дій:
1. діагностика кризового стану і загрози банкрутства,
2. визн-ня мети та завдань АУ,
3. визн-ня суб’єкта антикризової д-ті,
4. оц-ка часових обмежень процесу АУ (визн-ся інтенсивністю поширення криз-х явищ),
5. оц-ка ресурсного потенціалу,
6. розробка антикризової програми п-ва,
7. впровадження антикризової програми і контроль за її виконанням.
22. Управлінські рішення в умовах кризи.
Технологія управління – процес вибору і реалізації певної послідовності, комбінації, операцій при розробці управлінського рішення.
Специфіка АУ відображає і специфіку його технології.
Технологія АУ – комплекс послідовних операцій при розробці заходів запобігання, профілактики подолання кризи, зниження рівня її негативних наслідків.
Найбільш відповідальним етапом в технології АУ є розробка управлінських рішень.
Якість упр-х рішень залежить від факторів:
1. категорія проблеми: *стандартні проблеми, *типові, *евристичні.
2. умови використання рішень: *квазістабільні, *екстремальні, *кризові.
3. достатність вихідної інф-ї: *недостатній обсяг, *достатній, *надлишковий.
4. вірогідність вихідної інф-ї: *явно недостовірна, *псевдодостовірна, *цілком достовірна.
5. масштаб проблеми: *глобальні, *локальні, *мікро локальні.
6. технічне оснащення: *відсутнє, *в недостатньому обсязі, *в достатньому обсязі.
Процес розробки упр-х рішень в АУ включає етапи:
1. розробка с-ми заходів по запобіганню кризи чи виводу п-ва з кризової ситуації;
2. збір вихідної інф-ї про ситуацію на п-ві;
3. морфологічний аналіз зовн-ї і вн-ї обстановки дослідження випадкових і закономірних тенденцій, загроз і можливостей розвитку, переваг і критичних факторів;
4. пошук варіантів уникнення кризи, чи її пом’якшення чи шляхів виведення п-ва з кризової ситуації;
5. контроль за процесами, що протікають без втручання в них;
6. побудова моделі деструктуризації, припинення д-ті п-ва;
7. якщо кризова ситуація мала слабкий негативний вплив на д-ть п-ва, то будують модель його реорганізації;
8. визн-ня ресурсів, які необхідні для досягнення поставлених цілей реорганізації;
9. розробка заходів по реалізації поставлених цілей;
10. перевірка можливостей досягення поставлених цілей;
11. формулювання управлінських рішень по виходу з кризової ситуації.
Проведення морфологічного аналізу є однією із специфічних рис розробки і прийняття рішень властивих АУ; закладає основи стратегічної програми АУ.
Морфологічний аналіз передбачає визн-ня дж-л і х-ру проблеми, її тип і стр-ру та гостроту прояву. На цьому етапі визн-ся конкурентоспром. п-ва на ринку при нових умовах роботи.
23. Стратегії АУ.
На думку Ансоффа можна виділити 3 моделі, які х-ть дії п-ва в кризовій ситуації:
1. активні стр-гія – х-на для п-ств, які зд-ть традиційну політику зі стабілізації свого фін-го положення,
2. реактивна стр-гія – управлінські рішення запізнюються щодо моменту рац-го початку дій на певному проміжку часу,
3. планова стр-гія – властива п-вам, які застосовують неекстраполятивні м. прогнозування розвитку технології.
Антикризова стр-гія п-ва – завчасно розроблений план досягнення і підтримування на достатньому рівня антикризової стійкості п-ва і запровадження спец-х антикризових заходів.
Антикризова стійкість – така х-ка вн-го стану п-ва і його положення в бізнес-просторі при якому у випадку виникнення кризової ситуації воно не v-є своєї ринкової вартості.
Передумови формування антикр. стр-гії п-ва, попередня розробка набору типових антикр. стр-гій:
- локальна відтворювальна стр-гія – відновлення платоспроможності п-ва, забезпечення беззбитковості д-ті п-ва,
- корпоративна інтеграційна – забезпечує антикр. стійкість п-ва за рах-к доступу до інвестиційних ресурсів,
- корпоративна інноваційна – дозволяє ^-ти антикризову стійкість п-ва за рах. конкурентоздатності при реалізації технолог. інновацій, а також більшої гнучкості та адаптивності п-ва,
- локальна підтримуюча – баз-ся на попередженні криз за рах-к спеціалізованих заходів.
Домінуюча антикр. стр-гія – типова стр-гія, яка найкр. Чином відповідає вн-му стану п-ва і умовам ЗС, що склалися. Ця стр-гія служить реальною основою для формування конкретної антикр. стр-гії.
Класиф-я стратегій АУ:
1. стр-гія наближення, 2. невтручання, 3. віддалення.
В залежності від х-ру ресурсів, що залучаються:
1. стр-гія, при якій не залучаються додаткові ресурси,
2. стр-гія, при якій залучаються вн-ні ресурси п-ва,
3. стр-гія, при якій крім вн-х викор-ся також позичені ресурси.
В залежності від періоду прийняття і реалізації антикр. управл. рішень:
1. стр-гія запобігання,
2. стр-гія спів падання,
3. стр-гія слідування.
При розробці стр-гії АУ д-тю п-ва можна виділити етапи:
1. діагностика стану п-ва, при цьому також аналізуються такі моменти: а). еф-ть поточної стр-гії, б). дослідження сильних і слабких сторін, в). конкурентозд. цін і в-т п-ва, г). оц-ка міцності конкур. позиції п-ва, д). виявлення проблем, що викликали кризу на п-ві.
2. пергляд місії і с-ми цілей п-ва.
3. формулювання м. стратегічного аналізу та пл-ня стратегічних альтернатив виходу п-ва з екон-ї кризи та зд-ня вибору стр-гії.
4. визн-ня тактики реалізації обраної стр-гії.
5. оц-ка і контроль виконання стр-гії.
24. Антикризова програма п-ва.
Призначення, цілі та завдання розробки.
Процес виведення п-ва з кризового стану має відбуватися не безс-мно, а повинен бути належним чином організованим чи скоординованим. Осн. документами, які розробляються на п-ві, що опинилося в кризовому стані є: антикр. програма, план антикр. заходів.
Антикр. програма – спец. чином підготовлений вн-й документ у якому систематизовано викладається перелік основних заходів, що пл-ся зд-ти в межах п-ва для досягнення поставленої мети.
Осн. риси антикр. програми:
1. розробляється на підставі проведеної діагностики кризи розвитку п-ва,
2. має укрупнений х-р, та розробляється вцілому по п-ву,
3. має бути обговорена і узгоджена з власником п-ва,
4. вн-ня стр-ра визн-ся стадією кризи та суттю заходів, що включаються до її складу.
План антикр. заходів – розробл. На підставі антикр. програми і являє собою форму її конкретизації і трансформації в детальний план проведення оздоровлення п-ва.
Антикр. програма і план антикр. заходів мають задовольняти вимоги: комплексне вирішення оздоровлення, підпорядковані стратегічній меті, привабливі для власника, привабливі для зовн-го інвестора, обґрунтовані параметри, конкретні завдання підрозділів, наслідки та терміни результату.
Цільові параметри антикр. програми.
Для узагальнюючої х-ки суті та мети антикр. перетворень викор-ся поняття:
1. санація – в шир. знач. – сукупність усіх заходів, що зд-ся з мотою ліквідації недоліків у роботі п-ва та забезпечення його ритмічної і еф-ї д-ті; у вуз. знач. – для х-ки заходів щодо недопущення банкрутства та ліквідації п-ва.
2. реструктуризація – послідовне втілення в життя ряду організаційно-економ-х, правових, технічних, технологічних, інформаційних заходів спрямованих на ліквідацію суперечностей між потребами ринку, змінами у зовн. оточенні та вн-м серед. п-ва.
3. фін-ве оздоровлення – розв’язання фін-х проблем п-ва, відновлення платоспроможності та фін-ї рівноваги, нормалізація фін-го майнового становища.
Крім якісних цілей в антикр. програмі п-ва, повинна бути визн-на с-ма кількісних показників-критеріїв досягнення яких має бути забезпечене в процесі її реалізації.
Результативна підс-ма має х-ти досягнуті результати антикр. процесу і потребує включення до її складу показників: обсяг чистого гр. потоку, залишку ГК на рахунках, обсяг балансового П, вл-х обігових коштів, коеф. фін. стійкості.
Забезпечувальна підс-ма має х-ти ств-ня передумов для переборення кризових явищ та відновлення платоспроможності, показники: динаміка зміни обсягів реалізації прод-ї, рівень доходів від осн. видів д-ті та всіх ін., рівень умовно ЗВ на зд-ня операц-ї д-ті, запас фін. стійкості, коеф. кратності %, обсяг ^ вл-го к-лу.
Антикр. інструментарій.
Реалізація антик. програми може вирішуватися в різних умовах та передбачати різні дії або заходи, інструменти.
Сучасний антикр. інструментарій класиф-ть:
1. залежно від мети проведення та часових обмежень: захисна тактика (оперативні антикр. заходи), наступальна (стратегічні антикр. заходи).
2. зал. від суб’єктів антикр. процесу: незалежна санація, санація за згоди окремого кредитора, санація за згодою зборів кредиторів та відповідно до рішення суду.
3. залежно від дж-л коштів, що використовуються для проведення санації: санація за рах. мобілізації вн-х резервів, власників п-ва, коштів працівників, коштів кредиторів, інвесторів, санація при фін. підтримці держави та місц. органів влади.
4. залежно від функціональної спрямованості санаційних заходів: організац-правові, антикр. виробничі, антикр. техніко-технолог, маркетингові, соц-ні, фін-ві, інвестиційні.
Класифікація антикр. заходів п-ва:
зал-но від мети проведення та часових обмежень, самостійності проведення, дж-л коштів, функціонального спрямування.
Управління розробкою антикр. програми – цілеспрямована д-ть з визн-ня оптим-го переліку антикр. заходів, які відповідають меті антикр. процесу, ресурсним та часовим обмеженням конкретного п-ва.
П-пи розробки антикр. програми:
1. забезпечення досягнення цілей АУ,
2. орієнтація на проблеми, які потребують розв’язання,
3. забезпечення відповідності антикр. програми наявним ресурсам п-ва,
4. відповідність часовим обмеженням,
5. обґрунтованість рішень,
6. багатоваріантність,
7. професіональність,
8. колегіальність,
9. максимізації результативності,
10. оптимізація співвідношення дієвості та ризику їх реалізації.
Відповідно до визн-х вимог формування АПрогр. п-ва в цьому процесі можна виділити окремі етапи роботи:
1. формування робочої групи з числа зацікавлених осіб, підбір експертів;
2. розробка плану-графіка проведення підготовчих робіт;
3. проведення поглибленого аналізу фін-во-господ-ї д-ті п-ва;
4. розробка альтернатив фін-го оздоровлення;
5. колегіальне обговорення сутності, наслідків та доцільності окремих висунутих альтернатив;
6. підготовка експертного висновку з повною х-кою кожного запропонованого антикр-го заходу;
7. зд-ня процедури вибору раціональних альтернатив і підготовка проекту АПрогр.;
8. узгодження проекту АПрогр. із зацікавленими особами;
9. прийняття АПрогр. та доведення її положень до функціональних підрозділів та виконавців.
З т. з. власників п-ва критерієм переваги у виборі рац-х альтернатив є втрати, які виникають внаслідок реалізації окремих антикр. Заходів.
Втрати власників кризового п-ва від реалізації певних альтерн. рішень – сукупна ОЦ-ка таких видів втрат: 1. прямі екон. втрати у вигляді додаткових фін-х ресурсів, 2. опосередковані економічні втрати, 3. соц-но-психологічні.
Ефект – досягнення певного рівня показників господарсько-фін-ї д-ті, які визначені як кількісні параметри антикр-го процесу.
25. Організація впровадження антикризових заходів.
Фін-ово-економічні аспекти підготовки і проведення окремих антик-х заходів п-ва.
Розробка АПрогр. починається, як правило, з виявлення та кількісної оц-ки вн-х резервів відновлення платоспроможності та нейтралізації загрози банкрутства.
Види вн-х резервів:
1. залежно від виду д-ті: *резерви зростання гр. потоку від операц., ін вест., та фін-ї д-ті.
2. залежно від х-ру відновлення платоспроможності: *резерви збільшення обсягу гр. надходжень, *зниження обсягу гр. в-т, *резерви синхронізації часу та обсягу гр. надходжень та в-т.
3. залежно від сутності заходів: *організаційні, *технічні, *технологічні, *еклнлмічні, *соціальні.
4. залежно від терміну використання: *поточні, *перспективні.
Більшість вн-х резервів є прихованими і передбачають використання спец-х м. їх пошуку: експертний м., м. зовн-го та вн-го порівняльного аналізу, м. функціонально-вартісного аналізу, бенч-маркінг, реінженіринг бізнес-процесів.
Механізм вн-ї стабілізації д-ті п-ва.
У с-мі АУ п-вом осн. роль приділяється використанню вн-х механізмів фін-ї стабілізації.
Фінансова стабілізація господарюючого суб’єкта в умовах кризової ситуації зд-ся в такій послідовності: 1. усунення неплатоспроможності, 2. відновлення фінансової стабільності, 3. забезпечення фінансової рівноваги у тривалому періоді.
Кожному етапу фінансової стабілізації п-ва відповідають певні її вн-ні механізми: 1. оперативний, 2. тактичний, 3. стратегічний.
Оперативний – с-ма заходів заснована на використанні п-пу «відсікання зайвого».
Тактичний – с-ма заходів заснована на використанні п-пу «стиск п-ва».
Стратегічний – с-ма заходів заснована на використанні моделі «стійкого економічного зростання».
Механізм фін-ї санації п-ва.
Найб. еф-м способом запобігання банкрутства п-ва є фін-ва санація.
Санація – с-ма фін-во-екон-х, виробничо-техн-х, організаційно-правових та соц-х шляхів спрямованих на досягнення або відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності п-ва в довгостроковому періоді.
Мета санації – покриття збитків і встановлення причин їх виникнення, відновлення або збереження ліквідності і платоспроможності п-ва, зменшення всіх видів заборгованості, поліпшення стр-ру оборотного к-лу і формування коштів фін-х р. для проведення санаційних заходів виробничо-техн-го х-ру.
Напрямки здійснення санації: 1. санація спрямована на рефінансування боргу п-ва, 2. санація спрямована на реструктуризацію (реорганізацію п-ва).
Форми санації:
1)форми санації визначені зак-вом: а)при санації проведеній до порушення справи про банкрутство; б)при санації проведеній під час провадження в справі про банкр.
2)форми санації п-ва, спрямов. на рефінансування боргу п-ва: дотації, субвенції за рах. коштів держ.бюджету; держ.пільгове кредитування; цільовий банк.кредит; переведення боргу на іншу ЮО; реструктуризація короткостр. кредитів у довгостр.; випуск облігацій та інших ЦП під гарантію санатора.
3)санація п-ва спрямована реструктуризацію або реорганізацію п-ва.
Реструктуризація п-ва – здійснення орг.-госп., фін.-екон., правових і технічних заходів, спрям. на реорганізацію п-ва шляхом його розділу з переходом боргових зобов’язань до ЮО, санації, зміни форми власності та управління.
Реорганізація п-ва – здійснення процесів злиття, приєднання, поділу, виділення і перетворення п-ва.
Одним з важливих напрямків роботи щодо фін.оздоровлення та недопущ. банкрутства п-ва є провед. реструктуризації активів.
Реструктуризація активів – сукупн. операцій щодо ст-ри активів, іммобілізації активів в грош. форму наявних матеріальних і фін. активів п-ва (продаж нематер. активів, іммобілізація коштів, авансованих у в-ти майб. періодів, продаж ОФ і невстановленого обладн., продаж незавершеного будівництва, продаж або вихід з інвестиц. проектів, інкасація ДЗ).
Реструктуризація боргів – комплекс орг.-екон. заходів спрям. на зміну якісних і кількісних параметрів наявної заборгованості п-ва.
Мета проведення реструктуризації боргів – зниження терміновості зовн. зобов’язань і зняття жорсткості часових обмежень антикризового процесу; заспокоїти кредиторів для запобігання порушення справи про банкрутство; обмеження темпів або обсягів зростання заборгованості.
Параметри заборгованості, що можуть змінюватися в процесі реструктуризації боргів: 1)терміни виконання зобов’язань щодо виплати % і повернення основної суми боргу (пролонгація боргу); 2)норми (ставки) і види позикового % за користування позикою; 3)форми погашення позики; 4)форми забезпечення повернення позики; 5)порядок нарахування і розмір штрафн. санкцій за поруш. умов договору.
Специфічн. формою реструкт. боргів є підготовка і проведення конвертації (обміну) боргів на корпоративні права кризового п-ва. Особливості конвертації: 1)об’єктом купівлі-продажу є корпорат. права на п-во; 2)суб’єктом такої санації може виступати лише кредитор п-ва; 3)замість отримання грош.коштів має місце взаємозалік за схемою «вимоги – корпорант. права».
Мирова угода – одна з можливих судових процедур, які застос. щодо боржника і передбачає домовленість між боржником і кредитором про відстрочку або розстрочку чи припинення зобов’язання за угодою сторін (прощення боргів).
Фінансові процедури процесу банкрутства.
Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через ліквідаційні процедури.
Фін. причини банкрутства: серйозне порушення, фін. стабільності п-ва; істотна незбалансованість у рамках щодо тривалого періоду часу обсягу грош. потоків; тривала неплатоспроможність п-ва.
Види банкрутства: реальне, технічне, навмисне, фіктивне.
Фін. процедури процесу банкрутства: 1)оцінка майна п-ва-банкрута по баланс. вартості;
2)визначення обсягу і складу ліквідаційної маси; 3)оцінка майна, що входить до ліквідаційної маси по ринк. вартості; 4)вибір найбільш ефективних форм продажу майна; 5)забезпечення задоволення претензій кредиторів за рах. реалізації майна п-ва-банкрута; 6)розробка ліквідаційного балансу п-ва-банкрута.

26. Еф-ть АУ п-вом.
Однією з необхідних умов формування будь-якої с-ми управління є визначення таких понять як рез-тат, ефект, критерій та показники еф-ті.
В залежн. від ступеня збільшення ефекту розрізн. такі види еф-ті: 1)первинна еф-ть - початковий одноразовий ефект, одержаний внаслідок реалізації певної сукупності заходів; 2)мультиплікаційна еф-ть є наслідком багаторазового і баготоспрямованого використання цих заходів не лише на даному п-ві, а й на інших п-вах; 3)синергічна еф-ть х-є комбінований вплив всіх заходів (інновацій) на фін.-госп. стан суб’єкта господарювання, при якому він перевищує арифмет. суму ефектів, отриманих від кожного окремого заходу.
В якості ефекту антикризового впливу слід розглядати результативні показники д-ті досягнуті п-вом за період впровадження АУ.
Оцінка еф-ті АУ проводиться за с-мою критеріїв: 1)досягнута зміна найважливіших показників госп.-фін. д-ті та фін. стану п-ва; 2)швидкість отримання позитивних змін на одиницю часу; 3)економічність отримання позитивного ефекту, виміром оцінки якої є співвідношу. між досягнутим приростом рез-тів і обсягом витрат, пов’язаних з досягненням цього ефекту; 4)достатність змін для відновлення параметрів життєздатності п-ва.

27.Сутність і види моніторингу.
Моніторинг – безперервне спостереження за екон. об’єктами, аналіз їхньої д-ті як складова ч-на управління.
С-ма моніторингу криз. ситуацій – спеціально організовані дії з вивченням ймовірності і реальності настання кризи і необхідні для її своєчасного виявлення і розпізнавання.
С-ма моніторингу криз. ситуацій є суттєвим фактором еф-ті АУ.
Проблеми моніторингу зовн. і внутр. середовища п-ва є досить складною справою:
1) не відомо, яка саме і-ція може використана п-вом; 2) яка і-ція корисна в поточній оперативній д-ті; 3) яка і-ція потрібна для стратегічних цілей; 4) джерела і-ції можуть бути абсолютно різними.
У суч. екон. літературі зовнішнє оточення п-ва розглядається як складна багаторівнева ст.-ра, елементи кожного рівня якої формуються під впливом власних (специфічних) факторів та по різному впливають на д-ть п-ва.
Виділяють 2 рівні зовн. середовища:
1)загальне оточення (макросередовище);
2)оперативне середовище (мікросередовище) охоплює фактори, які здійснюють безпосередній вплив на конкретне п-во (покупці, конкуренти, клієнти, держ. установи).
У процесі аналізу динамічності і нестабільності зовн. оточення виділ. 3 найважливіші х-ки: 1)ступінь звичності змін; 2)темп змін порівняно з реакцією п-ва; 3)можливість прогнозування майбутнього.
Дослідження стану ЗС в процесі діагностики потенціалу виживання п-ва передбачає проведення роботи за такими етапами: 1)структурування ЗС п-ва; 2)визнач. крит. точок і меж аналізу ЗС; 3)збір і-ції, необхідної для проведення дослідження; 4)визначення методичого інструментарію дослідження; 5)проведення дослідження і узагальнення отриманих висновків.
Залежно від оцінки рез-тів моніторингу ЗС вживають заходи АУ. В процесі моніторингу вн. середовища всестороннє вивчають його складові (в-во, м-г, фінанси), використовуючи традиційний методичний інструментарій дослідження.
28. Етапи створення с-ми моніторингу стану п-ва.
С-ма моніторингу на п-ві – розроблений механізм постійного спостереження за найважливішими показниками д-ті п-ва зокрема фін. д-ті; визначення розмірів відхилень факт. рез-тів від передбачених і виявлення причин цих відхилень.
Побудова с-ми моніторингу найважливіших фін. показників охоплює етапи: 1)побудова с-ми інформативних звітних показників по кожному виду фін. контролінгу; 2)розробка с-ми узагальнюючих (аналітичних) показників; 3)визначення ст-ри і показників форм контрольних звітів виконавців; 4)визначення контрольних періодів по кожному виду фін. контролінгу і кожній групі показників, що розглядаються; 5)встановлення розмірів відхилень факт. рез-тів показників від встановлених стандартів; 6)виявлення основних причин відхилень факт. рез-тів від встановлених стандартів, меж; проводиться по п-ву вцілому і по окремих «центрах відповідальності».
29. С-ма показникі для антикризового моніторингу стану п-ва.
Моніторинг поточного стану п-ва здійсн. з метою оперативної діагностики, яка повинна своєчасно сигналізувати про негативні тенденції зміни в д-ті п-ва. С-ма показників для моніторингу стану п-ва як мінімум має включати такі фін. коефіцієнти:
1)Тенденція зміни виручки. Основні причини негативного впливу виручки: відсутність адекватної маркет. стратегії, неефективні засоби продажу, низька якість товару, неадекватне ціноутворення, жорстка конкуренція. Заходи: посилення реклами, проведення змін у с-мі продажів, створення нових каналів продажу товару, організація нових маршрутів доставки, проведення тренінгу продавців, засоби прямого впливу на споживачів.
2)Відносний валовий дохід. Причини зростаючих в-т: надмірні відходи і втрати, ріст цін на енергоносії, недосконала політика закупок. Заходи: проаналізувати ст.-ру в-т по кожному виду пр-ї, оцінити шляхи зниження рівня в-т, зробити спробу перевести ПВ у ЗВ,
оцінити наслідки відмови від виробництва видів пр-ї з низьким відносним ВД.
3)Середній період погашення ДЗ. Причини: погане управління ДЗ, повільні продажі, що приводять до високого кредитного ризику. Заходи: ущільнення строків кредитів, вдосконалити оцінку і контроль споживачів, використовувати знижки чи іншу мотивацію для прискорення платежів зі сторони дебіторів.
4)Оборотність товарно-матеріальних запасів. Причини: багато застарілих запасів, надмірна величина запасів, надто висока номенклатура товарів, надлишковий запас сировини. Заходи: створення с-ми контролю за ТМЗ, встановлення цільових рівнів в-ва пр-ї різних груп, продаж зайвих запасів, списання з балансу запасів, що втратили цінність, виготовлення пр-ї по замовленню.
5)Коефіцієнт швидкої ліквідності. Погіршення ліквідності п-ва – ранній симптом можливого банкрутства. Заходи покращення ліквідності: збільшення грош. коштів за рахунок продажу зайвих запасів, обладнання, активів, збільшення грош. коштів за рахунок перегляду строків і умов кредитів. Заходи зменшення кредиторської заборг.: перегляд і зміна політики закупок; перегляд діючих контрактів на закупки.
При формальному представленні рез-тів моніторингу можна використ. підхід, що використ. в японських контрольних картах. Це так звані контрольні карти моніторингу. Графічно зображ. динаміка будь-якого показника на фоні критичного значення. Наближення до критичного значення свідчить про те, що необхідно вживати коректуючі заходи. Приклад зображено на рис.
30. С-ма раннього попередження і реагування на кризу (СРПР)
СРПР – особлива інформаційна с-ма, що сигналізує керівництву про потенційні загрози і ризики, яких може зазнати п-во, а також додаткові шанси щодо підвищення еф-ті фін-госп. д-ті.
Основне завдання СРПР – своєчасне виявлення ознак кризи на п-ві.
Існує 2 підсистеми СРПР: 1) с-ма орієнтована на вн. параметри д-ті п-ва; 2) с-ма орієнтована на ЗС.
Одним з найважливіших інструментів СРПР і прогнозування банкрутства п-ва є дискримінантний аналіз. Зміст його в тому, що за допомогою матем-статист. методів будується ф-ція і розрах. інтегральний показник, на основі якого можна з великою ймовірністю передбачити банкрутство об’єкта господарювання.
31. Сутність та основні типи конфліктів у трудовому колективі.
Між підсистемами п-ва можуть виникати протиріччя, якщо протиріччя отримує розвиток, то мова йде про виникнення конфлікту.
1. Конфлікт – зіткнення різних типів мислення кожен з яких претендує на репрезентативність.
2. – Це процес розвитку взаємодії суб’єктів від конфронтації до комунікації.
3. – ситуація, в якій є можливість для поглиблення дослідження об’єкту, потім може бути перехід до дослідження вл-х форм мислення і вияснення, того чому думки про факти і проблеми дійсно різняться.
Антикризові управляючі стикаються з 2-ма типами конфліктів на кризовому п-ві:
конфлікти в які вони втягнуті як одна з діючих сторін;
конфлікти, які виникають в трудовому колективі, які повинні врегульовувати керівники виконуючи свої ф-ції.
Х-р конфліктів, що виникають на кризовому п-ві визн-ся тим, який із 2-х факторів домінує в конфліктній ситуації: зміст виробничої і управлінської д-ті чи відносини, що в ній склад-ся, якщо основним є 1-й фактор, то мова йде про виробничий конфлікт. Якщо основним є 2-й фактор, то мова йде про соц-ні (вн-ньо та міжгрупові) та між особові конфлікти.
32. Процедура розв’язання конфліктних ситуацій.
Процедура розв’язання конфліктних ситуацій включає етапи:
1. діагностика конфлікту (дійові особи, відносини до конфлікту, наміри учасників, прийняті способи подолання конфлікту);
2. оц-ка конфлікту (типологізація конфлікту, оц-ка ступеня гостроти конфлікту, оц-ка стадії розвитку конфлікту, оц-ка і дослідження всіх можливих шляхів розвитку і подолання конфлікту);
3. інтервенція (проведення переговорів з конфліктуючими сторонами, ств-ня атмосфери діалогу, зменшення психологічної напруги, ств-ня у опонентів позитивних установок, освоєння опонентами бачення позиції іншого опонента, допомога в розробці договору між опонентами, підписання договору про п-пи взаємодії між опонентами, моніторинг дотримання умов і процедур договору).
33. С-ми АУ персоналом.
АУ персоналом – сукупність цілеспрямованих дій керівництва п-ва спрямованих на соц-й захист, ств-ня належних умов для еф-го використання та розвитку кадрового потенціалу кризового п-ва.
В кризових умовах персонал п-ва може виступати в різних ролях і відповідно мати специфічні інтереси які слід враховувати в процесі управління ним:
1. як співвласник п-ва (зацікавлений у відновленні д-ті п-ва та збереженні інвестованих коштів),
2. як кредитор п-ва (наполягає на безумовному та найб. швидкому поверненні боргів перед ним),
3. як найманий працівник (зацікавлений у збереженні роб. місць, забезпеченні належної організації та оплати праці).
АУ персоналом зд-ся в умовах:
1. дефіцит фін-х ресурсів,
2. масове5 скорочення персоналу,
3. згортання соц-х програм,
4. висока ступінь соц-но-психолог-ї напруги в колективі,
5. жорстке часове обмеження.
С-ма АУ персоналом повинна буд-ся на п-пах:
1. загальні,
2. специфічні (дотримання яких має підвищене значення саме в кризовий період: облік довгості. перспективи п-ва, інтеграція та згрупованість колективу, участь персоналу у прийнятті рішень, опора на проф. ядро кадрового потенціалу, дотримання балансу інтересів керівників і всіх членів трудового колективу, співробітництво з проф. спілками та громадськістю).
34. Кадрова політика в умовах кризи п-ва.
Кадрова антикризова політика – складова частина стратегії п-ва в умовах кризи. Вона визн-є х-р взаємовідносин керівництва п-ва з його персоналом.
Мета кадрової антикризової політики – зберегти кадровий потенціал п-ва для забезпечення функціонування п-ва в період кризи і виходу його з кризи.
Види кадрової політики в умовах кризи:
пасивна,
реактивна,
превентивна,
активна,
авантюристична.
Головне завдання кадрового менеджменту в кризових ситуаціях – збереження працездатних кадрів і недопущення паніки серед працівників.
Одним із п-пів антикризової кадрової політики п-ва є п-п зменшення в-т на утримання персоналу:
зменшення персоналу,
зменшення посадових окладів і премій,
зменшення тривалості роб. тижня, дня.
Досвідом АУ персоналом вироблене правило: в усіх випадках намагатися зберегти дилерську мережу.