Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНА РОБОТА СТУДЕНТА
(НАУКОВИЙ РЕФЕРАТ)
« Підвищення ролі науки в умовах ринкового середовища»

Виконала студентка:
Кожушок Аліна Іванівна
спеціальність__ЕП
курс 2, група 4
Науковий керівник роботи:
ас. Ковальова Тетяна Сергіївна
Рівне – 2008
План
Вступ.
Головна частина.
Підвищення ролі науки в державі.
Підвищення ефективності інноваційної діяльності.
Механізм управління процесом реалізації стратегії підвищення активності інноваційної діяльності.
III. Висновки.
IV. Список використаної літератури.




Вступ
Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки є підвищення ролі науки в умовах ринкового середовища. Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ і організацій до введення в господарський обіг нематеріальних активів. Автор розглядає питання щодо реалізації інноваційно-інвестиційної моделі, спонукання підприємства продукувати інноваційні товари і послуги. Саме такий шлях, на його думку, повинен більш активно задіяти економічні важелі впливу для оновлення виробництва, спроможного конкурувати на світовому ринку. Однак на сьогодні інноваційна діяльність у більшості підприємств України не здійснюється, а поодинокі спроби впровадження інновацій стримуються безліччю перешкод на мікро- та макрорівнях. Розвиток наукового підприємництва як складової формування ринкової економіки перебуває в цілковитій залежності від стимулювання розвитку підприємництва, активізації діяльності в інвестиційній сфері, наявності розвинутої інфраструктури підприємств та відпрацьованого механізму фінансування інноваційних проектів. Вирішення цих питань дасть змогу інноваційним підприємствам реалізувати їх потенційні можливості в умовах ринку. Автор веде мову про освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку.




Головна частина
1. Підвищення ролі науки в державі.
Автор підкреслює важливість того, що освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку. Тому реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва - реальний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвиненої держави. Незважаючи на це, інноваційна сфера з огляду на фінансове забезпечення функціонує в критичних умовах. У розрахунку на одного спеціаліста в інноваційній діяльності в Україні сьогодні витрачається в сто разів менше коштів, ніж у Франції, Великій Британії, Німеччині. Характерною особливістю України є й те, що вона має вищий рівень інноваційного потенціалу порівняно з виробничим. Проте економічна криза призводить до скорочення використання досліджень інноваційних процесів. Тому без допомоги і підтримки держави вітчизняний інвестор не здатний фінансувати великі інноваційні проекти, навіть якщо вони мають гарантований успіх. Світовий досвід свідчить, що форми і методи розвитку конкуренції в інвестиційно-інноваційній діяльності суттєво змінилися. Держава активно сприяє розробці програм щодо залучення і використання інвестицій, бере участь в управлінні процесами і ризиками в інноваційній діяльності. Вплив держави спрямовується на максимальну підтримку власного інноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, а також на забезпечення реалізації науково-технічної політики, що відповідає світовому рівню. Це означає, що Україна має обрати такі напрями розробки «високих» технологій, для реалізації яких у державі вже створено реальні передумови та є відповідний науково-технічний потенціал для виходу на передові позиції світової науки і техніки. Механізм створення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майже для всіх країн:
систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
різні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;
підтримку малого інноваційного підприємництва.
Заходи державного регулювання інноваційної діяльності повинні бути спрямовані на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи. Інструментами державної підтримки стимулювання реалізації інноваційного потенціалу підприємств є пряме бюджетне фінансування та державні замовлення на розробку та виробництво інноваційних продуктів, технологій та послуг. Автор представляє такі приклади: у США та Японії на законодавчому рівні передбачено виділення коштів міністерствами та відомствами із своїх бюджетів на проведення підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у пріоритетних галузях. До інструментів стимулювання можна віднести забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, у тому числі створення наукових і технологічних інституцій, які реалізують функцію інфраструктури інноваційного процесу.



2.Підвищення ефективності інноваційної діяльності.
Автор приділяє особливу увагу підвищенню ефективності інноваційної діяльності підприємств до рівня, якого вимагають ринкові відносини. Значною мірою це залежить від обраної стратегії управління в сучасних умовах підвищеної ризикованості фінансових ринків та зростання загального рівня ризикованості найефективнішого ведення стратегії скоординованого (інтегрованого) управління реальними інноваційними проектами підприємств. Сучасний підхід до вимірювання ефективності інноваційної діяльності підприємств пов'язаний із спробою оцінити її через показники виходу системи. Він грунтується на ототожненні здійснення інноваційної діяльності з готовністю системи до реалізації інноваційного потенціалу . При застосуванні цього підходу більша увага приділяється аналізу інноваційних характеристик системи, взаємозв'язку її параметрів. Наукове обгрунтування такого підходу має велике значення щодо добору найефективніших шляхів реалізації величини інноваційного потенціалу, які більшою мірою залежать не від «валових» характеристик ресурсів, а від їх суто «інноваційних» компонент. Сформувати механізм ефективної реалізації інноваційного потенціалу підприємств можна лише за наявності комплексного підходу до процесу створення й оновлення виробництва. Такий підхід становить сутність інноваційного циклу. Його найважливішою рисою є тісний зв'язок з науково-технічними прогресом. Створювані внаслідок реалізації інноваційного потенціалу основні фонди є носіями нової техніки й технології, які, у свою чергу, є каталізаторами нової хвилі науково-технічного прогресу. Тому реалізація інноваційного потенціалу досягає найвищої ефективності тоді, коли реалізація капітальних інвестицій і створення основних фондів збігаються з періодом створення та впровадження нової техніки та технології. У цьому зв'язку перед економічною наукою постає надзвичайно важливе завдання - розробити й постійно підтримувати в узгодженні з мінливими умовами механізм автоматичної реалізації досягнень інноваційного прогресу через інвестиційний процес . Можна стверджувати, що питання ефективності інноваційної діяльності все частіше стають предметом наукових досліджень, проте цілісна комплексна система ефективного управління інноваційною діяльністю на підприємствах не вироблена, тому стан інноваційної діяльності залишається незадовільним. Огляд статистичних даних свідчить, що з кожним роком показники інноваційної діяльності підприємств погіршуються. Аналіз підходів до формування та реалізації інноваційного потенціалу показав, що основна причина незадовільного стану інноваційної діяльності на підприємствах криється в нерозвиненості економічного механізму управління, що зумовлює його несприйнятливість і неспроможність до інновацій.
3. Механізм управління процесом реалізації стратегії підвищення активності інноваційної діяльності.
На механізм управління процесом реалізації стратегії підвищення активності інноваційної діяльності впливають чинники зовнішнього і внутрішнього середовища підприємств. Зовнішні чинники - ті умови, які підприємці, як правило, не можуть змінити, але повинні їх прогнозувати та враховувати, оскільки вони істотно впливають на інноваційну діяльність. Згідно із загальною теорією менеджменту зовнішні чинники доцільно поділити на дві групи. Перша група об'єднує чинники безпосереднього впливу (законодавство, що врегульовує підприємницьку діяльність; непередбачені дії органів державного управління; взаємодія з партнерами, конкуренція тощо). Друга група - чинники опосередкованого впливу (науково-технічний прогрес, політична ситуація, економічні зрушення в країні, економічні зрушення в галузі, зрушення на міжнародній арені тощо). Фахівці, що досліджують теорію інноваційного ризику, вважають, що інноваційний ризик - це міра можливих збитків, які можуть виникнути у разі вкладання підприємством коштів у виробництво нових товарів, технологій, послуг, які не відразу сприймаються ринком або не знаходять свого споживача взагалі. Автор наводить приклади, які свідчать, що близько 90 відсотків неефективних капіталовкладень у здійснення інноваційної діяльності підприємств пов'язані зі слабким менеджерським потенціалом. Джерелами інноваційного ризику є також такі чинники: відсутність професійного досвіду у керівництва підприємств, достатніх економічних знань, належного досвіду в сфері інновацій, фінансові прорахунки, недостатня пристосованість (маневреність) підприємства до змін навколишнього ринкового середовища тощо. Слід зазначити, що різноманітні ризики здебільшого взаємопов'язані, зміни одних викликають зміну інших. Більшість з них впливають на результати економічної діяльності і потребують аналізу як на якісному, так і на кількісному рівнях. На реалізацію стратегії управління інноваційною діяльністю впливають такі групи чинників: цілі і завдання підприємства, стратегія підприємства, кваліфікаційний, страховий і якісний склад робітників, управління й організаційні структури, їх інформаційне і ресурсне забезпечення, оцінка внутрішніх і зовнішніх можливостей та обмежень; а на вибір оптимального варіанта реалізації стратегії - наявність варіанта реалізації стратегії, наявність методик і регламентів, присутність і структура необхідних ресурсів, соціально-економічна обгрунтованість, фактор часу. Процес реалізації стратегії має дві складові: процес впровадження стратегії та процес координації. Механізм впровадження методів реалізації інноваційного потенціалу передбачає такі етапи: підготовчий, зміна системи управління, стабілізація.
Крім того, механізм впровадження методів реалізації інноваційного потенціалу повинен мати адекватну економічну підготовку, тобто використання економічних методів має супроводжуватися ефективними механізмами їх державної підтримки та формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки та науково-технічної діяльності як найважливішого напряму державного регулювання в інноваційній сфері. До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:
кредити, та амортизаційні пільги;
коригування антимонопольного законодавства;
зовнішньоекономічні преференції;
інформаційно-консультаційна підтримка;
інші фінансові пільги. До системи стимулів інноваційного процесу відносять комплексно-правові законодавчі норми, а саме промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності; законодавче закріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.
Висновки
Узагальнюючи, викладене вище, слід зазначити, що економічні результати підприємств вказують на об'єктивну потребу суттєвої зміни наукової стратегії з метою досягнення її ефективності. Як переконує світовий досвід, найефективнішу реалізацію інноваційного потенціалу підприємств забезпечує ресурсозберігаюча інвестиційна стратегія. Маються на увазі не тільки матеріально-технічні, трудові й фінансові ресурси, а й такий надзвичайно важливий ресурс, як час: виграш у часі дає багато переваг і можливостей в умовах інтегрованого розвитку світової економіки. Методичні підходи довели економічну доцільність формування ефективного механізму реалізації інноваційного потенціалу підприємств, для того щоб зменшити відставання нашої держави від світового рівня. Реалізація інноваційного потенціалу підприємств позитивно впливатиме як на досягнення економічної стабілізації, так і на забезпечення економічного розвитку на новій технологічній і технічній основі. Крім того, автор підкреслює важливість, що механізм впровадження методів реалізації інноваційного потенціалу повинен мати адекватну економічну підготовку, тобто використання економічних методів має супроводжуватися ефективними механізмами їх державної підтримки та формування фінансових і законодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва у сфері науки та науково-технічної діяльності як найважливішого напряму державного регулювання в інноваційній сфері. До стимулів державного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:
кредити, та амортизаційні пільги;
коригування антимонопольного законодавства;
зовнішньоекономічні преференції;
інформаційно-консультаційна підтримка;
інші фінансові пільги.
Автор доходить висновку, що ринки мають виконати інформаційну функцію, забезпечити умови для визначення інноваційних пріоритетів, а також створити економічний механізм виведення застарілих виробництв на основі конкуренції. Отже, основна думка (ідея) статті полягає в тому, що підвищення ролі науки в умовах ринкового середовища дуже важливе.



Список використаної літератури:
1. Федоренко В.Т. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К., 2005. - 184 с. 2. Вітлінський В.В. Історія України. - К., 2004. - 212 с.
3. Стеченко Д.М. Київська Русь : Навч. посібник. - К., 2006. - 176 с.
4. ”Історія економічних учень” Корнійчук , Київ,2007.
5. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с.
6. Мельник А.Ф.Фінанси . – К.: Знання, 1994.-358с.
7. Спікер П.Історія фінансів : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.-400с.
8. Архангельський Ю. та ін. Бідність, податки та економічне зростання // економіка України. – 2006 -№5-с.63-71.
9. Основні показники рівня життя //Київська Русь.-2005 - №1- с. 4-5.
10. Артеменко В. Г., Беллендир В. М Історія грошей . – М.: изд. „Дис”, 2004. – 128 с.
11.Атлас М. С., Лебедева К. Н. Історія господарства ., 2006. № 3 (15), с. 6-16.
12.Бланк И.А.Київська русь :-К.: Ника-Центр, 2003.- 520с.
13.Василенко В.О.Історія фінансів: Навч. посібник. Вид. 2-ге, виправл. і доп. –Київ: Центр навчальної літератури, 2005.–504 с.
14. Васильченко В. С., Григоренко А. М., Грішнова О. А.. Керб Л. П.Економічна історія України і світу: 2005. – 403 с.
15. Вєсєлков А.Т. //Фінанси України . – 2005. – №6. – с.39.