Ліві та лівоцентристські ідеологічні доктрини.
Родоначальником утопічного соціалізму є видатний англійський гуманіст, політичний і релігійний діяч Т. Мор. Його "Золота книга, настільки ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія", відома під скороченою назвою "Утопія" (1516) дала назву домарксистському етапові соціалістичних учень. Подібні комуністичні ідеї висловлювали також інші представники раннього утопічного соціалізму - Т. Кампанелла, Дж. Уінстенлі, Ж. Мельє, Г. Маблі.
У першій половині XIX ст. найвідомішими представниками соціалістичного напрямку були А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є та Р. Оуен.
На противагу капіталізмові критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке не знатиме експлуатації і гноблення й забезпечить кожному індивідові гідне існування.
Заслугою французького соціолога Клода Анр'і де Рувруа (Сеп-Сімона) (1760-1825) вважаються визнання закономірностей суспільного розвитку віра в неперервний прогрес людства.
А. Сен-Сімон виходив з того, що тогочасне суспільство поділяється на "непродуктивні класи" (феодалів і "посередницький клас" юристів, військових, землевласників-рантьє) і "промисловий клас" (промисловців, торговців, банкірів, селян, ремісників, робітників, учених, митців).
Цей поділ шляхом усунення "непродуктивних класів" буде подолано у процесі суспільного розвитку. Рухаючись уперед до свого досконалого стану - "золотого віку", суспільство проходить три стадії:
теологічну
метафізичну
позитивну.
На першій стадії - в античному і феодальному суспільствах - панують релігійні уявлення. Друга стадія, яка охоплює період розпаду феодалізму, що завершився Французькою революцією, характеризується переважанням абстрактних філософських ідей. Третя стадія позначається переважанням позитивної науки; тут сформується справедлива суспільно-промислова система, яка забезпечить "найбільші вигоди для найбільшої кількості людей".
А. Сен-Сімон заперечував революційний шлях перетворення суспільства.
Перетворення старого ладу він пропонував розпочинати з часткових реформ, до яких відносив
усунення спадкової знаті
викуп землі у тих власників, які її не обробляли
полегшення становища селян
Після цього потрібно здійснити політичні перетворення:
усунути від влади "непродуктивні класи"
передати керівництво державою в руки талановитих представників "промислового класу".
Найсильнішою стороною вчення французького утопічного соціаліста Франсуа Марі Шарля Фур'є (1772-1837) є критика тогочасного капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривав притаманні цьому суспільству
анархію виробництва
безробіття
нестримну конкуренцію
дух наживи
ницість інтересів
гноблення й виродження бідноти
паразитизм рантьє і торговців.
Ш. Фур'є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слугою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних.
Держава озброює невелику кількість "бідних рабів" з тим, щоб тримати в покорі маси беззбройних бідняків. Демократія в буржуазному суспільстві наскрізь фальшива, а політичні права і свободи - ілюзорні. Вони нічого не варті без забезпечення права людини на працю.
Ш. Фур'є у працях "Трактат про асоціацію" (1822), "Новий господарський соціетарний світ" (1829) та інших протиставляє йому власний проект суспільного устрою. Основу цього устрою він вбачав у фалангах виробничо-споживчих товариствах, кожне з яких об'єднуватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян, людей вільних професій тощо.
Англієць Роберт Оуен (1771 - 1858) створював своє вчення в період промислової революції в Англії і викликаного нею загострення класових суперечностей.
Центральним у поглядах Р. Оуена є вчення про характер людини. Людський характер є продуктом навколишнього суспільного середовища. Критикуючи капіталістичне суспільство за його поляризацію на купку багатих і масу бідних, експлуатацію, безробіття, злиденність трудівників, важкі умови їхньої праці, Р. Оуен доводив, що саме ці чинники породжують панування духу наживи й ненависті.
Щоб змінити характер індивідів необхідно створити нові умови існування. Тому існуючий суспільний лад має бути замінений новим, заснованим на суспільній власності.
Р. Оуен розробив проект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднуються колективна промислова й сільськогосподарська праця, виробництво і споживання. Члени комуни мають рівні права та обов'язки, між ними встановлюються відносини взаємодопомоги. Виявляється колективне піклування про непрацездатних. Вводиться раціональна й гуманна система навчання та виховання підростаючих поколінь тощо. Самоврядні комуни об'єднуються у федерації спочатку в регіональному, а потім і в міжнародному масштабі. Центральна влада як орган насильства з часом стане зайвою, поступившись федерації самоврядних комун.
Спираючись на вчення соціалістів-утопістів, видатні німецькі мислителі Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895), відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу і послідовно дотримувалися її протягом усього свого життя. Вони поставили за мету з'ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації та соціального гноблення.
Виник марксизм у 40-х роках XIX ст. Соціалізм перетворився з утопії в науку завдяки двом відкриттям К. Маркса - матеріалістичному розумінню історії і теорії додаткової вартості. Суть матеріалістичного розуміння історії полягає у визнанні первинності суспільного буття і вторинності суспільної свідомості.
Політику, право, державу марксизм вважає вторинними явищами суспільного життя, похідними від його економічного базису. Надбудова є відносно самостійною стосовно економічного базису і справляє на нього активний зворотний вплив.
Першопричини політичних та ідеологічних процесів лежать у матеріальному виробництві, передусім у виробничих відносинах. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами є головним рушієм суспільного розвитку, причиною соціальних революцій і переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої.
К. Маркс і Ф. Енгельс створили теорію додаткової вартості, згідно з якою додаткова вартість утворюється шляхом привласнення капіталістами продукту неоплачуваної частини праці найманих робітників. Звідси вони зробили висновок про необхідність боротьби робітничого класу проти буржуазії і неминучість соціалістичної революції.