71. Кейнсіанські моделі рівноваги доходів та видатків: „видатки - випуск" та „вилучення -
ін'єкції". Зміна рівноваги та ефект мультиплікатора автономних видатків.
В основу кейнсіанської моделі покладено зв’язок між сукупними видатками та поточними доходами макроекономічних суб’єктів.
Основне завдання кейнсіанських моделей – визначити змінні, які зміщують криві запланованих видатків (сукупного попиту), спричиняючи коливання рівнів виробництва, у тому числі визначити, як діють інструменти, що застосовує уряд для згладжування циклічних коливань в економічній системі.
У моделі вводяться поняття фактичних і запланованих видатків. Ці видатки можуть як відрізнятись, так і співпадати.
Фактичні видатки представляють собою витрати всіх макроекономічних суб’єктів на купівлю вітчизняних товарів і послуг, вони дорівнюють реальному обсягу виробництва (реальному ВВП).
Заплановані видатки – це сума, яку всі суб’єкти хотіли б витратити на вітчизняні товари і послуги. Сума запланованих видатків для кожного рівня сукупного доходу складає сукупний бажаний попит
Роль механізму досягнення рівноваги, тобто вирівнювання фактичних і запланованих видатків виконує зміна товарних запасів.Саме вона спонукає фірми змінювати обсяг вир-ва.Якщо АЕ>Y то товарні запаси зникають швидко і це сигнал фірмам збільшити обсяги вир-ва, і вони збільшують їх на стільки, скільки треба до збалансування обсягу попиту.
І,S S
c

a E d I
b

Y1 Y* Y2 Y
Модель «Вилучення- інєкції»
Багаторазове розширення або звуження обсягу випуску (реального доходу) під впливом зміни сукупного попиту отримало назву мультиплікативного ефекту .
Мультиплікативний ефект може викликатись не тільки додатковими інвестиціями але й зміною обсягу заощаджень При збільшенні інвестицій доход мультиплікативно зростає, при збільшенні заощаджень – скорочується.
Відношення зміни рівноважного випуску,викликаної зміною інвестиційного попиту,до зміни автономних інвестицій наз.простим мультиплікатором видатків(попиту): ?=?Y/?I.Він визначає у скільки разів зміниться сукупний доход внаслідок зміни б.я. з компонентів сукупних видатків.
72. Циклічні коливання в моделі мультиплікатора: рецесійннй та інфляційний розриви. Мультиплікатор відкритої економіки.
У випадку, коли сукупних видатків не вистачає для досягнення потенційного ВВП, виникає рецесійний розрив. Рецесійний розрив - це величина, на яку сукупні видатки менші за той рівень, який забезпечує досягнення повної зайнятості. Або рецесійний розрив - це величина, на яку повинні збільшитись сукупні видатки, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.
На рис. 6.6. потенційний ВВП відповідає рівню Yf, а фактичний рівноважний обсяг виробництва - рівню У0 . Рівновага встановлюється у точці Е. Оскільки обсяг випуску зрівноважує сукупний попит, то фірми не мають стимулів збільшувати виробництво до потенційного рівня, оскільки не зможуть продати додатково вироблену продукцію. За умови стабільності цін недостатність сукупного попиту стримує розширення виробництва. У той же час ВВП - розрив, (Yj - Y, ) свідчить про те, що в країні існує безробіття. Однак фірми не будуть наймати додаткових робітників і випускати продукції більше, ніж зможуть продати.
Щоб зрушити економічну систему з точки рівноваги, необхідно підняти попит до ефективного рівня, тобто сукупні видатки повинні збільшиться на величину рецесійного розриву. Тоді крива сукупних видатків зміститься в положення АЕ1, а фактичний ВВП досягне рівня потенційного. Всі безробітні будуть втягнуті у виробництво. В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, фірми не можуть швидко збільшити фізичні обсяги виробництва, оскільки в країні немає вільної робочої сили і матеріальних ресурсів. Тому фірми можуть швидко зрівноважити чистий попит лише підвищенням цін. Тобто в економіці починається інфляція, в результаті якої номінальний ВВП перевищує реальний ВВП. Виникає інфляційний розрив.
інфляційний розрив - це величина, на яку сукупні видатки повинні бути зменшені, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості (відрізок ef). У відкритій економіці внутрішні видатки не обов'язково дорівнюють обсягові вироблених всередині країни товарів і послуг (У). Якщо обсяг національного виробництва менший за внутрішні видатки, то цю різницю покривають імпортом, а якщо обсяг виробництва більший за внутрішні видатки, то надлишок товарів і послуг експортують. Відповідно чистий експорт може бути додатною або від'ємною величиною.
З введенням в аналіз зовнішньоекономічного сектора змінюється величина простого мультиплікатора видатків, оскільки змінюється кут нахилу кривої видатків. Кожна одиниця приросту доходу тепер призводить до меншого зростання споживчих видатків на вітчизняні товари, оскільки частина додаткового доходу використовується на збільшення, покупок імпортних товарів.
Формула простого мультиплікатора видатків модифікується. Простий мультиплікатор у відкритій економіці має вигляд: ?z=1/1-(c`-z`)
C`= ?C /?Y Z`=?Z/?Y
Z,E Z

E
NE
T
Z0
Y* Y
AE AE1
E AE2
Em
AE2=C+I+G+NE
AE1=C+I+G

Y0 Ym Y1
У відкритій економіці чутливість обсягу вир-ва до зміни автономних видатків є значно меншою ніж у закритій економіці.
73. Бюджетно-податкове регулювання сукупного попиту. Суть і види фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика у моделі мультиплікатора та її наслідки.
Фіскальна або бюджетно-податкова політика – це вплив уряду на сукупний попит через зміну обсягу та структури державних видатків і системи оподаткування з метою подолання згубних наслідків циклічних коливань.
В залежності від того, яким чином використовує уряд ці важелі (інструменти) розрізняють дискреційну та недискреційну (автоматичну) фіскальну політику.
Недискреційна фіскальна політика – це природне пристосування економіки до фаз економічного циклу через дію автоматичних стабілізаторів, роль яких виконують прогресивна система оподаткування та соціальні трансферти, які автоматично змінюють свою величину.
Дискреційна фіскальна політика – це свідоме маніпулювання податками і видатками з бюджету, за допомогою якого уряд може змінювати реальні обсяги виробництва і зайнятості, а також здійснювати контроль за розвитком інфляції, впливаючи на сукупний попит. Дискреційна має ще дві складових – стимулювальну і стримувальну фіскальну політики
Стимулююча фіскальна політика – підвид дискреційної фіскальної політики, спрямований на підвищення сукупного попиту й рівня виробництва. Стимулююча фіскальна політика здійснюється трьома шляхами або їх поєднанням: 1.Збільшення державних витрат 2.Збільшення трансфертних виплат 3.Зменшення податків.
Стримувальна фіскальна політика – підвид дискреційної фіскальної політики, спрямований на скорочення сукупного попиту й інфляції.До заходів стримувальної фіскальної політики належать:Зменшення державних витрат,Зменшення трансфертних виплат,Збільшення податків
MT= c`/ 1-c`=c`/s`- автономні податки
?Y = MT*?Т
Припущення моделі:податки чинять вплив на використовуваний доход домогосподарств, впливають на споживання і переміщують криву сукупних видатків за рахунок зміщення кривої споживання. Різні види податків по різному впливають на ф-цію споживання. Автономні чисті податки (акордні) переміщують криву споживання , а відповідно криву сукупних видатків паралейно до попередньої. У випадку коли урядові видатки і податки змінюються односпрямовано на одну й туж саму величину, рівноважний обсяг вир-ва зміниться на туж саму величину.
Однак величина мультиплікатора модифікується новим значенням граничної схильності до споживання. Рівняння для податкового мультиплікатора буде мати вигляд: Рівняння показує, що чим вища гранична ставка податку, тим меншим буде значення мультиплікатора, а отже і меншим буде вплив коливань сукупного попиту на зміну рівноважного обсягу національного доходу. Таким чином, застосування податків - менш ефективний інструмент фіскальної політики, ніж зміна обсягів і структури державних видатків.
В сучасній змішаній економічній системи діють механізми, які самостійно пом'якшують циклічні коливання сукупних видатків і реальних обсягів випуску. Вони вбудовані в саму податково-бюджетну політику і отримали назву автоматичних стабілізаторів.
Головними автоматичними стабілізаторами є допомога по безробіттю і пропорційний подоходний податок. Ці механізми здатні автоматично стабілізувати випуск продукції насамперед тому, що зменшують величину мультиплікатора. Тим самим вони пом'якшують наслідки зрушень у сукупному попиті, допомагають уникнути значних коливань ділового циклу.
Під час піднесення економіки, коли інвестиції зростають, автоматичні стабілізатори діють у протилежному напрямку, гальмуючи зростання сукупного попиту. Чим більші прибутки, тим більше відрахувань надходить до бюджету через податки, крім того, сума допомоги по безробіттю автоматично зменшується, оскільки безробітні втягуються у виробництво і отримують зарплату.
74. Не дискреційна фіскальна політика. Автоматичні стабілізатори і обмеження фіскальної політики
Фіска?льна полі?тика — це регулювання доходів і витрат держави. Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, згладжування циклічних коливань економіки, зниження рівня безробіття). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування.
Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.
Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.
Основні автоматичні стабілізатори:
прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;
соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;
споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.
Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.
Обмеження фіскальної політики :
Повільність дії заходів дискреційної фіскальної політики і невизначеність її результатів.
Можливість точно визначити коли треба застосувати цю політику.
Ефект витіснення : коли держава збільшує урядові видатки і застосовує дефіцитне бюджетне фінансування вона тим самим починає конкурувати з фірмами за кредитні ресурси на фінансових ринках, це призводить до підвищення % ставки і зменшує приватні інвестиції.
75. Дефіцит державного бюджету, чинники, що впливають на його величину. Фактичний, структурний та циклічний дефіцит. Проблеми обчислення дефіциту бюджету та методи балансування.
Бюджетний дефіцит виникає, коли в межах фінансового року сума видатків з державного бюджету перевищує надходження до бюджету.
Основним чинником, що впливає на величину дефіциту, є обсяг ВВП.А також на стан державного боргу та його дефіцит впливають :циклічні коливання,підвищення рівня цін,мінімальні % ставки, політичні чинники.
При заданому рівні державних видатків і даній ставці оподаткування розмір бюджетного дефіциту або профіциту залежить від рівня сукупного доходу (ВВП).
Фактичний дефіцит державного бюджету — це різниця між: державними надходженнями і видатками. Він складається під впливом фіскальної політики і циклічних коливань.
Структурний дефіцит визначають як різницю між надходженнями за повної зайнятості за наявних податкових ставок і фактичними видатками.
Циклічний дефіцит — це різниця між фактичним і структурним дефіцитами. Перевищення фактичного дефіциту над структурним становить циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним — циклічний надлишок.
T,G T
T<G фактичний дефіцит T>G структурний дефіцит
G
Y* Yf Y
Розроблені три концепції балансування державного бюджету: щорічного балансування, циклічного балансування і концепція функціональних фінансів.
Концепція щорічного балансування виходила з того, що бюджет обов’язково потрібно збалансувати; дефіцит допускався лише у періоди війн та стихійних лих, неврожаю, коли уряд був змушений позичати кошти; активна фіскальна політика не передбачена.
Концепція циклічного балансування бюджету передбачає проведення антициклічної фіскальної політики, спрямованої на згладжування циклічних коливань; балансування бюджету з врахуванням фаз циклу у довгостроковому періоді сприяє стабілізації економіки; ліквідує дефіцити і надлишки бюджету.
Концепція функціональних фінансів виходить з наявних пріоритетів держави у кожному періоді; головним завданням уряду вважає стабілізацію економіки, а не балансування бюджету; сучасний період є основною теоретичною базою для розробки фіскальної політики у багатьох країнах.
Дефіцит бюджету=(Держ.закупівлітоварів і послуг +трансферти+виплати з обслуговування боргу)-податкові надходження в бюджет
76. Формування сукупного пропонування: теорії короткострокових та довгострокових циклічних коливань в економіці, показники та фази економічних циклів, моделі циклів.
Сукупне пропонування – це весь обсяг товарної продукції, які вибирають фірми і домашні господарства в умовах існуючої структури цін і зарплати, і доступної їм технології. Класична теорія описує довгостроковий період, а кейнсіанська – короткостроковий.
Класичний підхід. Класики вважали, що обсяги в-ва залежали тільки від продуктивності праці (Y=L, K, T). Класики вважали, що обсяги К і Т на певний час фіксовані (незмінні), тому Y=Y(L). Класики вважали, що всі ціни гнучкі. Якщо піднімається ціна на продукцію, то і зростає ЗП, через те реальна заробітна плата (w/p) є незмінною.
Кейнсіанський підхід. Кейнс довів, що кейнсіанський підхід базується на: негнучкості ЗП, на негнучкості рівня цін. Негнучкість цін пояснюється виникненням монополій. Кейнсіанці розробили два випадки моделей: основний і крайній.
Крайній кейнсіанський варіант. Якщо продуктивність праці фіксована, тобто MPL=const=a, тоді попит на робочу силу абсолютно еластичний, і тоді сукупне пропонування буде мати горизонтальну лінію.
Вигляд кривої в стані депресії.
Економічний цикл – це періодичні піднесення і падіння рівня ділової активності або повторювальні розширення і скорочення суспільного в-ва. Розрізняють такі фази циклу:
спад або криза;
У фазі кризи, перед спадом, економіка досягає найвищої точки. Починається застоювання, зростає обсяг товарно-матеріальних запасів, виникає проблема реалізації продукції, ціни падають, в-во згортається. Курси ЦП стрімко падають, виникає біржова паніка. В цей час починається хвиля банкрутства. Внаслідок цієї кризи економіка входить в депресію
депресія, застій або дно;
В цей період з’являється вільний грошовий капітал. %-нтні ставки починають падати, поступово зменшуються товарні запаси, частина продукції знищується. Ті фірми, які вижили починають оновлювати основний капітал, і створюють інвестиційний попит на інвестиційні товари.
пожвавлення (піднесення);
В першу чергу оновлюється капітал в галузях які виробляють сировину. Фаза піднесення триває до того часу, доки рівень в-ва не досягне передкризового рівня. Далі починають зростати ціни, %-тні ставки, починається економічний бум.
бум, пік або розквіт.
У цій фазі рівень в-ва перевищує досягнутий у попередньому рівні, інтенсивно будуються нові підприємства, розширюються діючі.
Значний негативний вплив на економічні цикли чинить девальвація. Девальвація приводить до того, що вітчизняні товари знижуються в ціні для іноземців, що в свою чергу спонукало іноземців їх купувати.
До нециклічного коливання коливання ек.сис-ми відносять : сезонні коливання ділової активності, структурні кризи, системні кризи.
Модель Калдора : пояснюються коливання ділової активності внутрішніми чиниками. Які виступають споживанням і заощадженям.заощадження інвестиції незалежні від лінійного доходу. В приватній економіці S=I. В точках А і С встановлюється стійка рівновага.Якщо обсяг вир-ва встановлюється між точками А і В то заощадження перевищують інвестиції і це означає що сукупний попит менший ніж вироблений ВВп,фірми скорочують вир-ва і сис-ма рухається до точки рівноваги а.
т.А відповідає стану дипресії. На обсягах між т. В і С все навпаки. Відрізок від В до С відповідає стану пожвавлення, т. С- повна зайнятість.


Модель Калдора







77. Зайнятість та безробіття як відображення стану ринку праці. Класичне та кейнсіанське пояснення безробіття. Наслідки безробіття.
Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у сфері економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.
Виділяють два основні типи безробіття: добровільне і вимушене.
Добровільне безробіття воно поширене серед людей низької кваліфікації або в країнах, де занадто високі податки на доходи, або може виникати через певні сімейні обставини. В залежності від причин розрізняють наступні форми добровільного безробіття: фрикційне, структурне, інституціональне.
Фрикційне безробіття виникає через особисті причини.
Структурне безробіття пов’язане зі змінами у структурі виробництва, спричиненими змінами у попиті або технологічними нововведеннями.
Інституціональне безробіття високі соціальні виплати безробітним, високі прогресивні ставки оподаткування доходів, недостатня інформація про наявність робочих місць ринку праці сприяють подовженню терміну влаштування на роботу, тим самим збільшується кількість безробітних.
Вимушене безробіття отримало назву циклічного, тому що воно породжується циклічними коливаннями економічного розвитку, досягаючи максимального рівня в періоди затяжної депресії.
Крім цих основних форм безробіття існують ще багато інших, які виділені за іншими критеріями – сезонне, молодіжне, технологічне, регіональне.
Розрізняють також приховане і відкрите безробіття. Приховане пов’язують з особами, що припинили пошук роботи. Відкрите безробіття охоплює тих індивідів, які зареєструвались на біржі праці.
Природний рівень безробіття визначається як частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, коли відсутнє циклічне безробіття.
Виділені чинники, які впливають на природний рівень безробіття: демографічний,втручання держави, загальне підвищення рівня життя.
Можна виділити моральні, соціальні та економічні наслідки безробіття
Закон Оукена можна виразити наступним рівнянням:
Закон Оукена показує двосторонній процес: коли економіка входить фазу спаду, то безробіття зростає, а коли обсяг виробництва зростає, то безробіття зменшується.
В класичній теорії ЗП ціни та інші номінальні зміни гнучкі, тому рівновага в економіці встановлюється завжди за нової зайнятості, а циклічне безробіття якщо виникає то досить швидко зникає за рахунок зміни рівня ЗП.
В кейнсіанській теорії ЗП і ціни не гнучкі,рівновага на ринку праці може застигати на тривалий чяс за значного рівня циклічного безробіття.

Класики і їх послідовники виходили з того, що рівновага на ринку праці завжди встановлюється за повної зайнятості {L,). Вимушене безробіття може виникати тимчасово через дію екзогенних чинників (закони, традиції, надзвичайні ситуації), які розбалансовують ринок. Коли реальна зарплата піднімається вище рівноважної, ви¬никає надлишок робочої сили (безро¬біть), коли надто знижується - ви¬никає дефіцит робочої сили (рис. (8.3).
Звідси неокласики роблять висновок, що відновлення рівновагі; на ринку праці не потребує втручання держави, оскільки тривале безробіття неможливе, гнучкість всіх пін (в тому числі ставки проценту і зарплати) забезпечує швидке очищення ринку від дефіцитів і надлишків робочої сили.
Кейнсіанська модель безробіття виходить з того, що номінальні ціни і зарплата не саморегулюються швидко. Кейнс вважав, що через негнучкість номінальної зарплати рівновага на ринку праці може встановитись за існування значного безробіття. Проте він заперечував думку неокласиків, що для підтримки повної зайнятості потрібно проводити політику скорочення номінальної зарплати, оскільки робітники дуже чутливі до величини саме номінальної зарплати. Кейнс довів, що попит на працю насправді є функцією реальної зарплати, на рівні реального проду¬кту праці, але пропонування праці з боку робітників є функцією номінальної зарплати.
Саме тому Кейнс вважав, що для досягнення повної зайнятості потрібно знижувати реальну зарплату. Для цього можна допускати помірну інфляцію, вона буде стимулювати розширення обсягів випуску.
78. Границя виробничих можливостей та довгострокове економічне зростання. Моделі екстенсивного типу економічного зростання,його чинники.
Ек.зростання- збільшення виробничих можливостей країни.
Теоретично розрізняють такі типи економічного зростання:
Інтенсивний – збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки і технології.
Екстенсивний – збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва.
Змішаний (реальний) – збільшення виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва і вдосконалення техніки і технології.
Моделі ек.зростання поділяються на : неокініціанські та неокласичні. Неокініціанські моделі- це моделі Домара-харрода.Ці моделі визначають що рівноважний темп приросту реального доходу (ВВП) прямо пропорційний граничній продуктивності капіталу та граничній схильності до заощаджень. Держава впливаючи на інвестиції здатна забезпечувати рівноважні темпи ек.зростання. ?Y/Y=?I/I=MPk*s`
Неокласичні моделі- модель Солоу. Припущення моделі:
-виробнича ф-ція у=f(K,L)з постійною віддачею від масштабу
-закрита економіка S=I
-рывень заощаджень постыйни s`
Виробнича ф-ція у=f(k)
Інвестиційна ф-ція у=s`f(k)
Стаціонарний обсяг капіталу- обсяг капіталу на працівника за якого інвестиції = амортизації і не змінюються з перебігом часу. Умовою рівноваги є рівність s`f(k)=dK за цієї умови капіталоозброєність досягає стійкого стану.
Далі в методичці з макро з 83 стор.
79. Довгострокове економічне зростання в умовах науково-технічного прогресу. Новітні дослідження джерел економічного зростання. Модель інтенсивного типу економічного зростання.
Стійкий темп економічного зростання позначимо через і виражаються через темпи зростання внеску кожного чинника:
.
Технічний прогрес не може бути виміряний прямими показниками, його можна обчислити як залишок продуктивності після відрахування внеску капіталу і праці. Це – так званий залишок Солоу:
Модель Солоу можна видозмінити таким чином, щоб вона враховувала, що технічний прогрес підвищує продуктивність праці.
порогові інвестиції з врахуванням технічного прогресу представляє промінь, що виходить з початку координат, валові інвестиції перетинають порогові на рівні. На цьому рівні капітал на ефективного працівника і обсяг продукції на ефективного працівника є постійними – це стаціонарний стан, який визначає рівновагу економіки у довгостроковому періоді.
Науково-технічний прогрес не тільки забезпечує безперервне економічне зростання, але і безперервне зростання рівня життя, оскільки обсяг продукції на одного працюючого завдяки прогресу технології зростає.
У деяких новітніх дослідженнях економісти економісти намагаються відстежити як впливають на економічне зростання політичні та інституціальні чинники, як воно пов’язане з показниками, що вимірюють ступені політичної, громадянської та економічної свободи.
80. Грошовий ринок. Грошові агрегати. Класична та кейнсіанська теорії попиту на гроші,чинники,що визначають попит на гроші.
Грошови?й ри?нок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.
З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також — ринки Лондона. Токіо, Парижа).
Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облікові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення.
Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.
Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, нефінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.
Існують різні теоретичні концепції попиту на гроші, серед яких виділяють класичну, кейнсіанську та сучасні концепції.
Класична концепція розглядає лише попит для оплати угод або трансакційний (операційний) попит на гроші
Кейнсіанська теорія попиту на гроші отримала назву „теорія переваг ліквідності“. Кейнс розглядав два види попиту на гроші – трансакційний і спекулятивний. Він виділив три мотиви збереження готівкових грошей домогосподарствами:
трансакційний (операційний) мотив, тобто потреба у грошах для здійснення оплати угод (поточних операцій);
мотив перестороги – потреба у грошах для непередбачених витрат;спекулятивний мотив – потреба мати гроші для збереження цінностей.Трансакційний попитвиводиться з класичної моделі:
Реальний обсяг попиту на гроші можна визначити таким чином:
Трансакційний попит на гроші пов’язаний з функціями грошей як засобу обігу та засобу платежу. Реальний попит на гроші для угод залежить від обсягу реального доходу ().
Попит за мотивом перестороги пов’язаний з непередбаченими змінами платежів та доходу. Щоб у випадку змін не брати позику або не продавати своє майно, ринкові агенти тримають деяку кількість готівки на руках як запас, що збільшує обсяг трансакційного попиту на гроші.
В цілому трансакційний попит, як вважали класики і Кейнс, не залежить від ставки проценту. Тому крива попиту для угод має вигляд вертикальної лінії
Сучасні теорії попиту на гроші поділяються на два напрямки:
теорії, які досліджують роль грошей як засобу обігу, називають теоріями операційного (трансакційного) попиту, або запасовими теоріями;
теорії, які зосереджують увагу на функції грошей як засобу нагромадження цінностей, отримали назву портфельних теорій.
Основними чинниками, які впливають на трансакційний попит, є ціна, величина ВВП, швидкість обігу грошей і номінальна процентна ставка.
У зв’язку з впливом першого чинника – ціни – розрізняють номінальний і реальний попит на гроші.Другим важливим чинником, що впливає на реальний попит на гроші, є величина ВВП. Третім важливим чинником є швидкість обігу грошей.
Сукупний попит на гроші представляє за Кейнсом суму трансакційного та спекулятивного попиту: М° = М, +Ма , він є функцією двох змін, них - рівня доходу та ставки, проценту:MD=MD(Y,i):
Графічно функція сукупного попиту на гроші М (рис. 11,3) віддалена від вертикальної осі на величину трансакційного попиту.
Отже, реальний попит на гроші є зростаючою функцією від реального ВВП та трансакційних витрат і спадною функцією від номінальної ставки проценту: М°/P = L(Y,i,h).
Основними чинниками, які впливають на трансакційний попит, є ціна, величина ВВП, швидкість обігу грошей і номінальна процентна ставка.