Журналістика як галузь масово-інформаційної діяльності
Поняття "масової інформації" як одиниці мислення в журналістиці. Типологічні концепції соціальної інформації. Перетворення в журналістиці наукових, професійних, художніх та індивідуальних повідомлень на масову інформацію. Спонукальність масової інформації. Специфіка інформації в журналістиці (актуальність, оперативність, документалізм, повторюваність тем і неповпюрність матеріалів). Рівні і форми існування масової інформації. Зовнішній і внутрішній типи інформації
Сьогодні в суспільній думці з терміном "журналістика" конкурують терміни "органи (засоби) масової інформації" і "мас-медіа". В обох з них наголошується на тому, що в сучасному світі журналістика сприймається як масово-інформаційна діяльність. Відреагувала на це й теорія журналістики, де поняття "масова інформація" сьогодні теж висунулося на перший план. Воно складається з двох частин, кожна з яких семан-тпчнозначима.
У сучасній науці існує дві концепції поняття "інформація": атри-бутнпна іі функціональна. Згідно з першою, інформація розуміється як атрибут матерії, а відтак є властивістю будь-якого матеріального об'єкта. Згідно з другою, інформація функціонує лише на соціальне свідомому рівні, є результатом спрямованої активності, а обмін інформацією між людьми за допомогою ишків та символів розглядається як головна умова розвитку людської кулі-1 урн, її найважливіша форма.
Згідно з сучасними поглядами на людину, вона відрізняється від решти представників живого світу здатністю засвоювати у великих кількостях зовнішню інформацію і на її підставі продукувати внутрішню. Власне поява істот, що містили більше інформації в мозку, аніж у генах, спричинила мільйони років назад революцію в розвитку живого світу. Для прогресу живих організмів виявилися потрібними речовина, енергія та інформація. А відтак інформація виявляється одним з базових атрибутів життя як такого. Людина стоїть вище усяких інших форм життя, тому що вона є передусім життя, що усвідомлює саме себе. Причому з розвитком людини від нижчих до вищих її типів потреба в інформації стало збільшується, унаслідок чого на певному етапі розвитку людства виникає журналістика. Таким чином, журналістика є найважливішою складовою соціальної інформації і може бути пояснена лише з погляду функціональної концепції інформації.
Слово "інформація" в журналістиці має широке і вузьке значення. У широкому значенні інформація — всяке нове знання, що пере-
дається від одного суб'єкта до другого. "Вживаючи слово "інформація", важливо також пам'ятати і про етимологію цього слова, — відзначає академік Російської АН Микита Моїсеєв. — У звичайному, життєвому смислі воно означає суму відомостей, яку отримує певний суб'єкт — людина чи група людей (або тварин) — про навколишній світ, про самого себе, про другого суб'єкта або досліджуване явище — відомостей, з допомогою яких він може точніше прогнозувати насшдки своїх дій і відбирати способи використання своїх можливостей для забезпечення власних інтересів і для досягнення поставлених цілей".
Таке розуміння інформації висуває на центральне місце суб'єкта, який використовує отриману інформацію на свій розсуд. Під суб'єктом в даному випадку розуміємо не лише окрему людину, але й людську спільноту будь-якого обсягу, аж до людства в цілому.
У вузькому значенні інформація — сукупність коротких некоменто-ваних повідомлень. У теорії журналістики слово "інформація" використовується й у спеціальному значенні, у цьому випадку воно означає конкретний жанр невеликої за обсягом замітки, що повідомляє про певну новину.
Масова інформація, таким чином, є різновидом соціальної інформації. Соціальна інформація — це повідомлення, передані будь-якою зрозумілою людині знаковою системою про процеси функціонування суспільства, а також про те, що стосується цих процесів і може вплинути на них.
Існує кілька типологічних концепцій соціальної інформації.
Автори підручника "Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів" (Львів, 1989) за предметом зображення розподіляють інформацію на такі типи:
1. Офіційна інформація. Сюди належать державні постанови, резолюції партійних з'їздів і конференцій, промови політичних діячів, заяви політичних партій, громадських організацій та окремих осіб. Офіційна інформація надається для опублікування відділами зв'язків з громадськістю, прес-центрами та прес-бюро установ чи організацій, з'їздів чи конференцій. Вона не підлягає редагуванню і мусить бути опублікована дослівно, у тому вигляді, у якому надійшла.
2. Подієва інформація. Це — основний інформативний блок, створюваний редакційним колективом, його репортерами й кореспондентами. Сюди належать оперативні повідомлення про факти й події внутрішнього й міжнародного життя.
Подієва інформація надходить з двох джерел: а) від інформаційних агентств і
б) від власних кореспондентів.
Цей тіш інформації створює особливо гарний ґрунт для реалізації творчих можливостей журналіста.
3. Ділова інформація. До неї відносяться виступи фахівців з якнайширшого кола питань, що цікавлять аудиторію. Це можуть бути матеріали з медицини, освіти, будівництва, агрономії тощо, як створені самими спеціалістами, так і отримані від них у вигляді інтерв'ю.
4. Довідкова інформація і реклама. До цього виду інформації належать програми радіо і телебачення, театральна й кіноафіша, розклад руху транспорту. Рекламна інформація займає в сучасній журналістиці вагоме місце й виконує не тільки функцію повідомлення, але й фінансового забезпечення видань.
5. Естетична інформація. Це літературні твори, репродукції живопису й художні фотографії в друкованих ЗМІ; музика, вистави, теле-й художні фільми на радіомовленні й телебаченні.
6. Публіцистична інформація або просто —публіцистика. Це серцевина, стрижень журналістики, аналітичні матеріали різних жанрів від коментаря до огляду, статті, нарису. Разом з подієвою інформацією публіцистика створюється в редакційному колективі. Але на відміну від першого виду (подієвої інформації), другий пов'язаний не з відтворенням вже готових фактів і явищ, а з створенням нових духовних та інтелектуальних цінностей.
Автори підручника "Масова комунікація" (К., 1997) виділяють такі типи соціальної інформації:
1. Масово-розповсюджувана (масова) інформація, до якої відносять усю публічно розповсюджувану друковану або аудіовізуальну продукцію (книжки, брошури, пресу, теле- й радіопередачі, а також будь-які записи на касетах чи компакт-дисках).
2. Статистична інформація — це офіційно документована інформація державних органів чи наукових установ про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному й культурному житті суспільства.
3. Довідково-енциклопедична інформація — це офіційно повідомлення або систематизовані відомості, складені за відповідною формою з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища, процеси, героїв та персонажів історії та сучасності.
4. Інформація про особу — це сукупність офіційних документованих анкетних відомостей про особу.
5. Інформація про діяльність державних органів і організацій (правова інформація) — це офіційна інформація, що створюється в процесі діяльності органів влади, громадських чи партійних об'єднань, державних та приватних підприємств, установ та організацій25.
Легко помітити, що типологія львівського підручника включає в себе більше розмаїття явищ соціальної інформації, демонструючи їхню участь у творенні журналістики, тоді як київські науковці зосередили увагу власне на двох її типах: масово-розповсюджуваній (п. 1) та альтернативній до неї офіційній (п.п. 2-5).
Сучасна людина живе зараз у густо насиченому різноманітною інформацією суспільстві. Щодня на неї зі шпальт газет і сторінок журналів, з радіоприймачів і телевізорів навалюється величезна кількість новин і повідомлень найрізноманітнішого характеру. Подальшій ескалації інформаційної агресії на людину сприяє вдосконалення інформаційних технологій, поява новітніх типів журналізму на електронній базі. Разом з тим науковці відзначають, що "фізичні можливості людини пропускати через себе і засвоювати інформацію не збільшилися за останні сімдесят тисяч років". А відтак, лише відбір інформації, її узагальнення на аналітичній основі може врятувати людину та її розум від розчинення в хаосі світу. Цей процес і здійснює масова інформація.
Для того, щоб уявити процеси її творення та спосіб функціонування важливо взяти до уваги таке. Унаслідок запровадження дедалі більшої спеціалізації в житті суспільства люди все більше втрачають здатність розуміти одне одного, оскільки предметом їхньої діяльності стають дедалі вужчі ділянки дійсності.
Науковці створюють статті й монографії, висувають гіпотези, пишуть звіти про свої дослідження, здійснюють відкриття. Причому представники навіть суміжних дисциплін вже далеко не завжди розуміють сутність проведеної їхніми колегами роботи. Наукова інформація, як різновид соціальної, має характер езотеричної, внутрішньої інформації, вона не доступна масовій аудиторії у тій формі, в якій виробляється і потребує свого роз'яснення, витлумачення у звичних для реципієнта-не-спеціаліста поняттях.
Ще одним різновидом соціальної інформації є професійний її тип. Кожна спеціатьність (фах) має свої секрети, потребу певних спеціальних знань, навичок і вмінь. Для того, щоб розповісти широкому чнтмчені про професійні обов'язки та діяльність інженера чи агронома, учителя чи лікаря, будівельника чи митника, необхідно також звернутися до простих і звичайних понять, зуміти професійну термінологію (часто цілий соціальний діалект) перекласти на зрозумілу масовій аудиторії мову.
Те ж саме справедливо сказати й про художній тип соціальної інформації. Художня думка в XX столітті ускладнилася настільки, що далеко не всі твори музики, живопису, театру, кіно, літератури є зрозумілими широкій аудиторії безпосередньо. Процес їхнього сприйняття сьогодні вимагає опосередкування мистецькою критикою. Афористично це висловив французький філософ і літературний критик Роланд Барт, сказавши: "Критика не є наука. Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (..) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми". Іншими словами, художній твір залишається певною річчю в собі без роз'яснюючого його витлумачення літературної (чи якоїсь іншої мистецької) критики, яка й відіграє роль перекладача художнього висловлювання на мову масової інформації.
Нарешті, кожна особистість, навіть звичайна людина, володіє величезним обсягом індивідуальної інформації, яка складається з її і свого досвіду, погляду на явища й процеси дійсності, ставлення до героїв та персонажів історії та сучасності. Ця індивідуальна інформація також становить величезну цінність, оскільки саме людство являє собою спільноту окремих особистостей, які складають цілісність саме завдяки тому, що комунікативно пов'язані між собою.
А відтак, далеко не вся соціальна інформація, що функціонує в суспільстві, доступна широкій аудиторії навіть тоді, коли відзначається важливістю й актуальністю. Пресічна людина не зрозуміє наукових новинок, складних художніх творів, комерційних таємниць, професійних секретів, хоч би вони й були їй повідомлені. Журналістика сьогодні — це спосіб перетворення наукових, професійних та фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію. Якщо люди здатні розуміти один одного, так це тому, що в соціальній інформації є шар, який виконує роль духовного мосту між представниками різних соціальних спільнот — це шар масової інформації.
Продемонструємо процес творення масової інформації на прикладі від протилежного. У всеукраїнському тижневику "Наша газета +" 27 листопада 1999 року на сторінці "Клуб допитливих" у рубриці "Очевидне — неймовірне" була опублікована стаття відомого журналіста Валентина Смаги "Альберте, ти не правий!" Вона розповідала про відкриття українського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорію відносності Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповідає, що для зручності своїх висновків сам знаменитий фізик, творець теорії відносності, вдався до спрощення фізичного світу, відмовившись від явища ефіру.
Але далі журналіст, закликавши читача згадати шкільний курс фізики, пропонує йому досить складні термінологічне й незвичні для неспеціаліста наукові факти. "Усім відомо, — пише В. Смага, — що при переміщенні провідника в магнітному полі виникає електрорушійна сила. Це і є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, і поздовжня дія магнітного поля на провідник. Вона впорядковує рух частинок ефіру в потік, який і захоплює вільні електрони, внаслідок чого на кінцях провідника, розташованого вздовж магнітного поля, також виникає електрорушійна сила.
Поперечна дія магнітного поля на провідник — це, згідно з Петром Пруссовим, використання потенційної енергії ефіру, на чому ґрунтується вся сучасна енергетика.
Поздовжня дія приведе до використання кінетичної енергії ефіру. У ній — ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отримати необхідну енергію безпосередньо з Космосу".
Цілком очевидно, що виклад журналіста не є загальнозрозумілим, і читачі, що не мають спещаттьної підготовки, не зрозуміють відкриття українського науковця. Сенсаційний за своєю сутністю ма-
теріал залишиться несприйнятим аудиторією. Журналістові не вдалося перетворити наукову інформацію на масову. А це явище не просто не бажане, а цілком заборонене в процесі творення масової інформації.
Адже журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) — інформація (текст) — аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста — встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких потенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, а відтак і реальною.
В американській журналістиці, аби уникнути брутального ґвалтування свідомості читачів, було запропоновано правило "news not views" (новини без поглядів). Асоціація американських редакторів ще в 1923 році ухвалила рішення про те, що новини не повинні містити оцінок, нав'язувати читачам погляди журналістів. Це рішення було прийняте для захисту читачів від агресивності інформаційного потоку, мало певні наслідки, але змінити прагматичну природу журналістики виявилося неспроможним.
Як продукт активної діяльності людини соціальна інформація характеризується цілепокладенням. Про це дуже добре сказали автори підручника "Масова комунікація". "Соціальна інформація, — відзначили науковці, — ніколи не буває нейтральною. Інформація, що передається засобами масової комунікації, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналістики "news not views" (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без коментаря, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи несвідомо певним чином впливав на аудиторію".
Журналіст, як і будь-який політичне активний громадянин, просто не може не мати своїх поглядів на ті чи інші події і явища сучасності, не може не мати свого ставлення до героїв і персонажів історичної дійсності. Так же, як і всі інші громадяни, він має цілковите право оприлюднити свою точку зору. Справа полягає в іншому: важливо, щоб він не заважав іншим суб'єктам інформаційних відносин висловити свої погляди, навіть тоді, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позиції. Лише вільний ринок ідей є гарантією справді гармонійного розвитку суспільства, лише за такої умови продуктивного обміну думками можливий пошук найбільш прийнятних рішень виникаючих соціальних
проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма часної журналістики.
Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція "news no views" далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовилося, віддають перевагу "адвокатському" типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв'язані не в площині чистої інформатики, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдських жиггашх цінностей.
Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприймала її лише як безстороннього носія інформації, а завжди розглядала її як спосіб Формування громадської думки, соціальної педагогіки, ро:>н ;: :>••:*•'.я важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.
Отже, інформація в журналістиці — це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика— це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.
У словосполученні "масова інформація" складник "масовий" означає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:
1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів і просторової розосередженості аудиторії. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття "масовості". Особ:Іиво великі тиражі й справді називаються "масовими", але здебільшого гака ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монополія держави чи партії' на розвиток преси і поширення інформації. У ринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задоволенню інформаційних потреб громадян, "масовому" охопленню населення інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань.
Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників — малий наклад для України й навіть для Харкова, але для Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, у якому саме таким тиражем продовжує виходити внутрішня газета "Харківський університет", це тираж масовий.
Так само масовим є тираж п'ять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40-50 тис. чоловік. Наприклад, у конкурсі "Часопис", що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та
Харківське обласне відділення Спілки журналістів України, у 2000 році в номінації "Читацькі симпатії" експертна комісія відзначила Кегичів-ську районну газету "Наш край", її разовий тираж склав 2165 примірників. Нібито в абсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. чол. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.
2. Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорієнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства в повідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних потреб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним комунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізноманітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що створюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.
3. Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для багатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об'єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв'язання консолідує націю, дає кожному громадянинові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналістика — це органи масової інформації, бо вона сприяє виробленню масою читачів спільної позиції, орієнтує їх уздовж одного суспільно-політичного вектора, налаштовує на сприйняття тих чи інших соціальних, економічних та культурних цінностей.
4. Доступність для маси. Ця проблема має кілька аспектів. Передусім інформація має бути доступною читачам за змістом і формою, тобто зрозумілою їм, написаною простою мовою, має містити витлумачення складних понять. По-друге, інформація повинна бути доступною економічно, тобто продаватися за невелику плату. І, нарешті, по-третє, відзначимо ще один аспект доступності — зручність доставки. Сьогодні газету чи журнал, що видається у будь-якому місті України, можна передплатити на всій її території. Деякі газети і журнали, що виходять в регіонах— "Журналіст" (Харків), "Собеседник" (Одеса) — проголошують себе всеукраїнськими виданнями. Передплата дозволяє читачеві щодня виймати із своєї поштової скриньки газети й журнали, що видаються не лише в його, айв інших містах України, а також отримувати зарубіжну періодику. Доставка радіо- й телепрограм здійснюється через ефірний чи дротовий (кабельний) зв'язок і дозволяє слухачеві й глядачеві сприймати їх удома в зручний час.
5. Відкритість для співпраці усім охочим до цього. Журналістика містить потенційну можливість виступу кожного громадянина з будь-якого питання, аби цей виступ був виконаний на достатньому для сприйняття аудиторією рівні. Більше того, співробітники редакції завжди мають змогу стилістично допрацювати матеріал стороннього автора, якщо тільки в ньому міститимуться суспільне цінні думки. Газети і журнали вміщують на своїх сторінках листи читачів, до участі в радіо- й телепрограмах запрошується досить широке коло громадян. У цій відкритості для співпраці теж виявляється ще один аспект "масовості" журналістики.
"Масовій інформації" протистоїть "індивідуальна" (особистий досвід) та "спеціальна" (фахові знання) інформація, але в сукупності разом вони є основою духовності особи, створюють інформаційну базу для її орієнтації в світі й практичної діяльності.
Отже, журналістика невіддільна від поняття "масова інформація".
Специфіку "масової інформації" визначають такі атрибутивні ознаки:
1. Змістова актуальність. З цього погляду інформація повинна мати загальносуспільне значення, бути важливою для досить широкого кола громадян, викликати інтерес великої групи читачів.
В. В. Різун виділив такі три складові актуальності: "суспільна зумовленість (суспільна мотивованість), відповідність важливим суспільним завданням (суспільна цілеспрямованість) і суспільна доцільність (суспільний смисл)". У першому аспекті актуальна тема — це така, що покликана до життя суспільними потребами й проблемами. У другому аспекті актуальність пов'язується з активним суспільним цілепокладенням, яке повинне бути розташованим у межах поліпшення суспільного життя, оздоровлення соціальних процесів. У третьому аспекті під актуальністю розуміється можливість журналістського твору справляти позитивний вплив на подальшу діяльність чи: мчів.
2. Хронологічна актуальність або оперативність. З цього погляду всі новини повинні бути "останніми", відзначатися свіжістю. Мабуть, не одну людину в дитинстві дивувшіа парадоксальна вербальна формула, неодноразово чута по радіо: "Передаємо останні новини", — адже ці новини насправді ніколи не були останніми, а виходили в ефір знову й знову.
Ліпне підрісши, особа осягає зміст метафори: новини є останніми, з тих що повідомлені на цю хвилину; останні за хронологічною актуальністю.
У журналістиці точиться постійна боротьба за оперативність, першість і пріоритетність у поданні повідомлень. З цього погляду прикметний епізод описано в романі російського письменника Сави Данґулова (1912-1989) "Кузнецький міст"30 (кн. 1-3, 1971-1979). У творі, що його присвячено діяльності під час другої світової війни Міністерства закордонних справ СРСР, багато уваги приділено й відображенню роботи зарубіжних кореспондентів, акредитованих при Міністерстві. За законами тоталітарної держави в Радянському Союзі журналістика не була незалежним інформаційним інститутом, а виконувала роль наймички при державно-партійному апараті. У романі описано, як з цією метою використовується навіть іноземний журналістський корпус, акредитований при Міністерстві закордонних справ СРСР. Переміщення кореспондентів та їх доступ до інформації суворо регламентувалися. Але наприкінці 1943 року вже організовувалися з метою інформування світової громадськості колективні виїзди кореспондентів провідних світових інформаційних агентств і найголовніших щоденних періодичних видань на місця бойових дій.
У третій книзі роману описано повернення групи тридцяти журналістів з України. Відразу по приїзді кожен кореспондент дав телеграму-блискавку до своєї редакції: "Виїздив на Дніпро, бачив переправу радянських військ. Був прийнятий командувачем армії українських партизанів. Найближчі півтори-дві години передам двісті рядків". Після відправки "блискавок" до Лондона, Нью-Йорка, Мельбурна і т. д. кімната кореспондентів у відділі преси наповнилася гуркотом друкарських машинок. Двісті рядків і справді повинні бути "відлиті" негайно і за півтори години переправлені до редакції телеграфом, інакше буде пізно, повідомлення з'явиться в інших газетах і перестане кваліфікуватися як "останні новини".
Дивовижною здається швидкість, з якою працювали зарубіжні кореспонденти, нібито їм допомагає якась чудо-сила. Насправді все простіше. Як тільки "кореспондентський ковчег" залишає столицю, газетчик перетворюється на акина: він складає свій майбутній журналістський твір і, складаючи, заучує його напам'ять. Цей пронес триває під час усієї поїздки і завершується лише з поверненням літака в Москву. Журналіст готовий повторити свій текст, як "Отче наш". Відп-
равивши телеграму, він кидається за машинку і з швидкістю друкарки "вистрілює" вже готовий, складений у голові текст. Йому не в силі завадити ніщо: ні розмови сусідів, ні стукіт їхніх машинок. Навіть укинутий у кратер Етни, він розмістивши свій "ремінгтон" на колінах, видасть заповітних двісті рядків у найкращому вигляді.
пераменту читача, особливостей конкретних умов його діяльності, специфіки політичних обставин) від емоційного співпереживання до активного вчинку.
Саме прагматизм масової інформації, її імперативність дозволяє використовувати її з метою маніпулювання громадською свідомістю та спрямування сусмільних емоцій. Помилковою здається думка про те. що імперативність журналістики завжди пов'язана лише з маніпуляті-т-ною пропагандою і властива лише тоталітарному сіспільству. В умовах сучасної духовної кризи й дегуманізації культури (і журналісттіхи як її складової) особливої актуальності набуває імперативність, спрямована на захист політичної стабільності в світі, утримання екологічної рівноваги, збереження загальнолюдських цінностей, утвердження традиційної моралі. Під цим кутом зору імперативність виглядає, не релятивною, а абсолютною властивістю масової інформації.
Виробництво масової інформації завжди здійснюється на двох рівнях:
1) творцем її може бути кожен громадянин в силу творчої природи людини;
2) масова інформація створюється інституційно, тобто спеціальними суспільними інститутами.
Звідси — два рівні масової інформації:
1) стихійний, що створюється спонтанно й поширюється самими масами переважно в усній формі;
2) організований, створюваний спеціалістами й поширюваний за відкритими, доступними кожному комунікаційними каналами.
Журналістика і є наслідком історичного суспільного розвитку й головним способом існування організованого типу інформації, що й дозволило їй стати масовою.
Масова інформація накопичується в інформаційних сховищах. Але у вжитку живих поколінь перебувають в основному верхні, "свіжі" її пласти. Однак суспільство в усі часи передбачає надходження в канали комунікації інформаційних продуктів з шарів "глибокого залягання", актуалізуючи тим самим вічні істини, а іноді й нерозпізнані помилки.
З погляду функціонування є три форми існування масової інформації:
1) пасивна; її складають тексти, законсервовані у фондах сховищ, це потенційна інформація, яка може бути актуалізована за певних обставин;
2) стихійна; її складають анонімні повідомлення (ч> Ікн, фольклор, у тому числі й анекдоти), що циркулюють каналами усних комунікацій;
3) активна; її складають масово-інформаційні потоки (тобто, журналістика); динамічна сукупність інформаційних продуктів, що створюються безперервно.
Журналістика, створюючи специфічні тексти, виявляється організатором масово-інформаційних потоків. Збираючи воєдино тексти масової інформації, журналіст створює з них новий, "збірний" продукт — рухому, еволюційну інформаційну картину сучасності. Ця картина сучасності формує масову свідомість, громадську думку, суспільні настрої, багато в чому визначає поведінку людей і діяльність соціальних інститутів.
Ремісницька діяльність журналіста як посередника весь час сусідить з чисто творчими її аспектами. Винести внутрішню інформацію поза межі журналістики уявляється неправомірним, тому що, по-перше, насправді журналістика не існує без неї, а по-друге, помилково запліднювати свідомість майбутнього фахівця спрощеною концепцією журналістики, де їй відведено лише посередницьку роль між джерелами новин та масовою аудиторією.
Використання різних видів інформації урізноманітнює інформаційний потік, робить друковане видання чи програму електронного органу масової інформації цікавими й конкурентноспроможнимк.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
АЛЬМАНАХ (арабськ. "аль манах" — букв, "там, де схиляють хо.ша ", тобто зупинка на відпочинок каравану) — так первісна називався неперіодичний збірник календарно-довідкового характеру, у якому давалися відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. Згодом, десь із XIVст., в альманахах стали вміщувати розповіді про різні країни та пам'ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до альманахів етапи включати художні твори та наукові праці. На XVIII cm. вони витісняють з альманахів астрономічні відомості в календарі. Альманахи набули характеру неперіодичних журналів, стали збірниками раніше недрукованих літературних творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто альманахи компонувалися за тематичною, ж-ан-ровою, ідейно-художньою чи регіональною ознакою.
В Україні альманахи мали особливо велике значення тоді, коли українська журналістика ще не існувала або була заборонена царським урядом у Росії. В історію української духовності навічно вписані "Украинский альманах!" (1831), "РусалкаДністрова" (1837), "Ластівка" (1841), "Сніп" (1841), "Молодик" (1843-1844, mm. 1-4), "Записки о Южной Руси " (1856-1857, т. 1-2), "Хата" (I860) та ін.