Причини піднесення Німеччини
22 монархи і три вільні міста після Франко-прусської війни об´єдналися в Німецьку імперію на чолі з імператором, яким за конституцією 1871 р. міг бути тільки прусський король. Об´єднання німецьких земель створило умови для докорінних змін (ліквідовано митні бар´єри, введено єдину грошово-фінансову систему, прийнято загальнодержавну систему мір і ваг та ін.) — у країні почався промисловий підйом. Німеччина здійснювала технічне та енергетичне переозброєння промисловості. До 90-х років у країні завершилась промислова революція. Вона була дещо запізнілою, але, як і у США, давала низку переваг, зокрема можливість широкого використання передового зарубіжного досвіду. Німецька промисловість, особливо важка, будувалась на основі сучасної техніки, тоді як в Англії і Франції наявність численних застарілих підприємств збільшувала витрати виробництва. Індустріалізація на новітній техніці та технології сприяла різкому зростанню обсягу випуску продукції (насамперед у важкій індустрії), підвищенню продуктивності праці, збільшенню розмірів внутрішньої торгівлі.
Важливу роль в економічному піднесенні Німеччини кінця XIX ст. відіграли захоплення Ельзасу і Лотарингії з їх величезними запасами залізних руд і сплата 5-мільярдної контрибуції переможеною Францією. Наприкінці 70-х років відкриття Томаса (обезфосфорювання фосфорних руд) перетворило ці поклади на головну сировинну базу Німеччини. В цих же районах знаходилась розвинена бавовняна промисловість.
За темпами економічного розвитку, які зросли у 6 разів, Німеччина поступалась тільки США (в 9 разів). Високими темпами розвивались галузі важкої промисловості, особливо нові. Різко зросло у Німеччині військове виробництво, обсяги якого у 1913 р. були в чотири рази більшими, ніж у Франції, яка до цього утримувала лідерство.
Структура економіки
Швидкі темпи промислового підйому Німеччини зумовили кардинальну зміну в структурі її економіки — тепер частка промисловості істотно перевищила частку сільського господарства. Німеччина стала індустріальною країною. Важка промисловість за темпами розвитку випереджала легку, а зростання виробництва засобів виробництва було навіть вищим, ніж у США. Поряд зі значним розвитком старих галузей важкої промисловості — кам´яновугільної і металургійної (виплавка чавуну і сталі становили 19,3 і 18 млн. т відповідно, що забезпечило Німеччині друге місце у світі після США), швидкими темпами розвивались нові галузі, зокрема хімічна й електротехнічна. Розвиток хімічної промисловості й кольорової металургії
одночасно з виробництвом електротоварів слугував додатковим стимулом для збільшення продукції важкої індустрії, яка стала вивозитись на експорт. Вагомі досягнення "нових" галузей господарства забезпечили важливі переваги Німеччини на світовому ринку. Насамперед це стосується виробництва міді, цинку, сірчаної кислоти, хімічних мінеральних добрив, фарбників, штучного шовку та інших товарів. У світовому експорті хімічних виробів частка Німеччини досягла 50 %. За розмірами і темпами зростання промисловості Німеччина у 1914 р. зайняла перше місце у Європі і друге у світі після СІЛА. Частка її промислової продукції за останні ЗО років зросла з 13 до 16 % світового виробництва.
Виняткового значення набуло будівництво залізниць. До початку XX ст. Німеччина створила мережу залізниць, причому будували не тільки магістральні лінії, а й під´їзні шляхи до промислових підприємств. Внаслідок широкого залізничного будівництва значного розвитку набули гірничозаводська промисловість, а також тракторне машинобудування. Німеччина обігнала всі країни в локомотиво- і вагонобудуванні. Вона стала великим експортером залізничного оснащення. Будівництво шляхів та випуск транспортних засобів значно здешевили перевезення.
Проте передові форми організації виробництва в цей період ще не охопили всю країну і всі галузі. Так, поряд з дуже насиченим фабриками Рейнсько-Вестфальським районом існувала відстала Східна Німеччина. Промисловість у цій частині країни зберігала кустарний характер і займалась переробкою сільськогосподарської сировини.
Концентрація і монополізація
Випереджаючий темп розвитку галузей важкої промисловості сприяв зростанню великих підприємств, які на початку XX ст. стали переважати у структурі промисловості Німеччини. За останні 20 років XIX ст. кількість великих підприємств (більше 1000 робітників) у Німеччині зросла в чотири рази. У 1850 р. у кам´яновугільній промисловості в середньому на одну шахту припадало 62 особи, а в 1910 р. — 2131 особа. У металургійній промисловості кількість робітників на одну домну збільшилась в 32 рази, а річна продукція — в 263 рази. Такі зрушення вели до суттєвої концентрації виробництва і капіталу, отже, до їх монополізації.
Процес утворення монополій прискорився на початку XX ст., особливістю його було створення переважно картелів і синдикатів. На початку Першої світової війни число їх у Німеччині досягло 600.
Оскільки промисловість не мала достатніх нагромаджень і потребувала додаткових засобів, великі банки встановили з нею тісні взаємозв´язки: контролювали промислові фірми, яким були надані довгострокові кредити, сприяли їх зміцненню. Значна роль банків у створенні монополій у Німеччині була особливістю монополізації виробництва країни. Відбувались зміни в самій банківській системі. Поряд з концентрацією за інтересами, коли банки об´єднувались для проведення окремих операцій з фінансування, з 80-х років більшого поширення набула територіальна концентрація, яка полягала в зосередженні великих комерційних банків у Берліні. На початку XX ст. у Німеччині функціонувало п´ять могутніх груп, що охоплювали 58 комерційних банків. У них опинився 71 % власного капіталу всіх банків країни. Кожну групу очолював великий комерційний банк — Німецький, Дрезденський, Торгово-промисловий, Облікове товариство, Шафгаузенський банківський союз.
Великі комерційні банки на початку XX ст. намагались організувати і розширити зарубіжні ділові зв´язки. їх зарубіжна діяльність розвивалась у таких напрямках: емісія зарубіжних державних позик, кредитування експорту та імпорту, підтримка промислових підприємств за кордоном. За 12 передвоєнних років вивіз капіталу із Німеччини зріс у 3 рази, тоді як з Англії і Франції — в 1,5 раза. Англія спрямовувала свої капітали головним чином у колонії, Франція — в Росію і країни Європи у формі позикового капіталу. Німеччина, яка не мала значних колоній, рівномірно розподіляла вивіз капіталу між Європою і Америкою. Вона експортувала капітал туди, де були сприятливі ринки для німецької промисловості. Причому для німецького капіталізму характерним було проникнення і до розвинутих промислових країн.
Концентрація капіталів комерційних банків і посилення їх влади обмежували безпосередні контакти з виробничою сферою і торгівлею Німецького центрального банку. Головний емісійний центр країни зосередився на операціях з регулювання грошового обігу, підтримання стабільності національної валюти.
Активна діяльність комерційних банків вплинула також на діяльність бірж. Доручення клієнтів щодо операцій з цінними паперами тепер виконувались банками. На біржу цінні папери потрапляли тільки через банки, які суттєво впливали на формування біржової політики.
З кінця 70-х років в економічній політиці Німеччини відбувся поворот від вільної торгівлі до протекціонізму. Високі мита були покликані захистити національного виробника на внутрішньому ринку і сприяти установленню монопольних цін. З утворенням у 1880 р. Вищої економічної ради, яка займалась виробленням законопроектів і статутів, втручання держави в економічне життя зростало. Проведена у 1896 р. реорганізація торгових палат розширила їхню роль у розвитку промисловості й торгівлі. Було прийнято новий торговий статут. Держава стимулювала синдикування промисловості.
Проте глибокі диспропорції і суперечності, зумовлені швидкими темпами розвитку монополістичного капіталізму на не розчищеному від докапіталістичних відносин ґрунті, вузькість внутрішнього ринку (заробітна плата робітників була нижча, ніж в Англії і СІНА), відсутність широких колоніальних володінь (у 12 разів менше ніж у Великобританії, в 5 разів — ніж у Франції), зростання фінансової могутності і нагромадження "надлишкового" капіталу штовхали Німеччину до експансії, енергійного проникнення до інших країн і чужих колоній. Розвиваючи "мирну" експансію, кайзерівська Німеччина посилено готувалась до переділу світу (колоній). Почалась мілітаризація економіки.