Зміст
Теоретична частина
20. Особливості галузевої структури національного комплексу України.
56. Особливості розвитку промисловості України.
Розрахункова частина
Практична частина

20. Особливості галузевої структури національного комплексу України.
Для забезпечення своїх потреб людина вступає у взаємодію з природою, виготовляючи і творячи матеріальні та духовні цінності і блага, тобто займається господарською діяльністю. На ранніх етапах розвитку людського суспільства сформувалося так зване натуральне господарство, що передбачало виготовлення кожною людиною, сім'єю чи жителями населеного пункту всього необхідного для життя. Пізніше, з виникненням і поглибленням поділу праці, почало формуватися товарне господарство, тобто продукція вироблялася вже не тільки для власного споживання, але й для обміну. Особливо великих темпів розвитку на території України товарне виробництво набрало в XVIII-XIX ст., почала формуватися ринкова економіка. Це призвело до поглиблення географічного поділу та інтеграції праці між окремими територіями. Наслідком цих процесів стало формування національного господарства, яке в умовах міцної централізованої держави переростає у національний господарський комплекс. На сучасному етапі Україна із своїм національним комплексом є складовою частиною світового господарства. Тобто вона має економічні зв'язки з національними комплексами багатьох країн, обмінюючись з ними товарами, науковою інформацією, робочою силою тощо. Первинними ланками господарства є підприємства і установи. Підприємства (заводи, фабрики, шахти) в основному виробляють певну продукцію, а установи (лікарні, вузи, театри) переважно надають різні послуги.
Отже, національний господарський комплекс (НГК) є поєднанням підприємств і установ у межах території країни, що задовольняють матеріальні й духовні потреби населення. За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними, у власності інших держав чи міжнародних організацій.
Галузева структура НГК
Господарський комплекс, як і будь-яка система, має певну структуру, що передбачає наявність складових частин і зв'язків між ними. Головними складовими частинами його є дві сфери. У першій з них — виробничій сфері — безпосередньо створюються матеріальні блага. Сфера послуг (невиробнича сфера) в основному надає послуги населенню. Сфери в свою чергу поділяються на галузі (сектори) національного господарства (господарського комплексу), під якими розуміють сукупність підприємств і установ, що задовольняють однорідні потреби суспільства (промисловість — у промисловій продукції, транспорт — у переміщенні вантажів і населення, освіта — у здобутті загальної і професійної освіти тощо). Основними галузями, що входять до виробничої сфери, є промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво, а також транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, торгівля й громадське харчування, заготівля, збут, матеріально-технічне постачання. До сфери послуг належить житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування, транспорт і зв'язок, що обслуговують населення, а також освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура й соціальне забезпечення, наука й наукове обслуговування, фінансування, кредитування та страхування, апарат управління та безпеки. Обидві сфери і окремі галузі тісно взаємопов'язані між собою, впливають одна на одну, формуючи галузеву структуру НГК. Так, для промисловості потрібні кваліфіковані спеціалісти, яких готують заклади освіти, наукові розробки науково-дослідних інститутів. У свою чергу, ці установи не можуть обійтися без певного навчального, дослідницького обладнання, техніки, що їх випускають промислові підприємства. Наука в сучасний період стала займати особливе місце у структурі НГК, сильно впливаючи на вдосконалення і розвиток виробництва.
Двома найважливішими галузями, що визначають розвиток національного комплексу країни, є промисловість та сільське господарство. За співвідношенням вартості виробленої продукції та частки зайнятого населення у них визначають тип господарського комплексу, який може бути промисловим, промислово-аграрним, аграрно-промисловим чи аграрним. Для промислового типу НГК характерне різке переважання промислового виробництва над сільськогосподарським, тоді як у аграрному провідним є сільське господарство, яке часто слабо розвинуте, але промисловості практично немає взагалі. Два інші типи проміжні між першим і останнім.
Галузі (сектори) господарства також поділяються на окремі галузі. У промисловому виробництві виділяють десять основних галузей промисловості: паливну, електроенергетику, чорну металургію, кольорову металургію, машинобудування, хімічну, лісову, промисловість будівельних матеріалів, легку та харчову. У сільському господарстві є дві галузі: рослинництво й тваринництво.

56. Особливості розвитку промисловості України.
Промисловість - найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві. Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Промисловість – це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою. Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури. Промисловість, яка займається виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи “А”, а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) – до групи “Б”. У важку промисловість (група “А”) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група “Б”) – лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарів народного споживання, абсолютно недостатній. В останні роки відбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни. Зростає питома вага паливної та металургійної промисловості. Промисловість поділяється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші. Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси. Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров’ї (Дніпропетровська і Запорізька області). В основі територіальної організації промисловості лежить її територіальна структура, яка відбиває склад і співвідношення взаємопов’язаних форм територіального зосередження промисловості.
Промисловий центр – населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємопов’язані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді – технологічними зв’язками.
Промисловий вузол – це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними зв’язками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк – тут діє кілька взаємопов’язаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості). Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).
Промисловий район – велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою.
Удосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку процесів територіальної організації виробництва, територіальної концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з найважливіших завдань територіальної організації виробництва. Територіальна концентрація є процесом зосередження виробництва в центрах, вузлах, агломераціях, районах. Територіальна спеціалізація – це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг. Територіальне кооперування – це:
- регулярні, спеціально обумовлені технологічні зв’язки між спеціалізованими підприємствами одного чи різних промислових центрів, які є важливою умовою комплексного розвитку господарства як у цілому, так і на окремих територіях;
- зв’язки підприємств, які використовують спільні об’єкти інфраструктури, енергетичні, транспортні чи складські засоби.
Територіальне комбінування – це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, пов’язаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою.
За рівнем промислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об’єднань, комбінатів і підприємств працює на її території.