40. Що таке субстанція . монізм, дуалізм, плюралізм у філософії 17 ст. Хто їх розвивав.
Періодом нового часу (17ст) розпочинається класична філософія, її основними представниками є Ф.Бекон, Р.Декарт, Т.Гобс, Б.Спіноза,Дж.Лок, г.Лейбіц, Дж.Бенрклі, Д.Юм, Б.Паскаль.В17 ст виникли два напрямки філософії це емпіризм і раціоналізм. Раціоналісти джерелом і критерієм достовірного знання вважали розум і тільки розум. Ідеї та принципи розуму закладені на їх думку, у правах логіки у загальних поняттях, в законах математики. Засновниками раціоналістичного напряму став французький філософ та математик, Рене Декарт, і його послідовники Б.Спіноза.Емпіристи головну роль відводили чуттєвому пізнанню, досвіду, експериментальному дослідженню конкретних фактів. Емпіристична традиція найбільш яскраво представлена в англійській філософії, започаткову її Ф.Бекон, а продовжують її розвивати Гобс, Лок, Берклі, Юм. Субстанція – філософська категорія для позначення кінцевої основи всієї різноманітності явищ природи та історії, якою є саморух матерії. Дуалізм – принцип філософського пояснення світу, який входить з визнання наявності в ньому 2 першоначал (субстанцій) – духу і матерії, ідеального і матеріального. Монізм - протилежний дуалізмові і плюралізмові філософський принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерій або духу. Плюралізм – філософська концепція, за якою існує кілька або безліч незалежних субстанціональних первоначал або видів буття.
70. проблеми людини у філософії персоналізму.
Персоналізм сформувався наприкінці 19ст в Росії та США, але найбільш яскравого вияву набув у 30-р 20ст. у Франції. В ньому особистість визначається первинною творчою реальністю та найвищою духовною цінністю, а весь світ – виявом творчої активності вищої особистості. Розповсюдження персоналізму пов’язано з кризою позитивізму і посилення тенденції ірраціонального світогляду. Представники російського персоналізму Бердяєв і Шестов вважали, що всі вчення про людину, які розглядають її у співвідношенні з природою або суспільством, а не саму по собі недостатні. Людина як частина роду і суспільства є індивід, про неї нічого невідомо, вона лише елементарна частина, яка визначається співвідношенням з цілим. Людина як особистість може ствердити себе тільки шляхом вільного волевиявлення, через волю, що переборює її кінченність життя, і соціальні перепони немов з душі людини, тобто в основі вчення персоналізму про особистість лежить теза про свободу волі. Згідно з Муньє внутрішня властивість особистості,покликання та інтимність Головний спосіб самовираження особистості – внутрішнє самовдосконалення.