Міністерство освіти і науки України Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» Факультет електроніки Кафедра фізичної та біомедичної електроніки Методичні вказівки до організації виконання та оформлення атестаційних робіт бакалавра, спеціаліста та магістерських дисертацій Київ 2010 РЕФЕРАТ Вказівки викладено на 95 сторінках, вони містять 7 розділів, 8 ілюстрацій, п’ять таблиць, 7 додатків та 7 джерел в переліку посилань. Об’єктом розгляду є проведення державної атестації студентів НТУУ «КПІ». Предмет роботи – порядок оформлення пояснювальних записок до дипломних проектів та дипломних робіт бакалавра, спеціаліста та магістерських дисертацій, подання їх на розгляд кафедри, а також організація захисту атестаційних робіт на кафедрі фізичної та біомедичної електроніки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Метою роботи є допомога в написанні атестаційних робіт студентам шляхом зведення в один документ всіх рекомендацій та вимог, які стануть у нагоді студентам кафедри під час підготовки, написання та захисту дипломних проектів та робіт, а також надання прикладу оформлення пояснювальної записки. У першому розділі дані загальні визначення та вимоги до атестаційних робіт. У розділах 2 – 3 наведено права та обов’язки студентів, керівників та консультантів атестаційних робіт. В розділах 4 – 6 наведено детальні вимоги до оформлення тексту пояснювальних записок, ілюстрацій, таблиць, формул, переліку посилань та схем. Останній розділ містить порядок допуску атестаційних робіт до захисту. Додатки містять орієнтовний перелік тем дипломів, та бланки необхідних документів. Вказівки виконані згідно вимог нормативних документів НТУУ «КПІ» та чинних державних стандартів. Рекомендовано використання Вказівок студентами кафедри фізичної та біомедичної електроніки. АТЕСТАЦІЙНА РОБОТА, ДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ, ДИПЛОМНА РОБОТА, МАГІСТЕРСЬКА ДИСЕРТАЦІЯ, ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТУ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ ABSTRACT The Guidelines are written on 95 pages, consist of 7 sections, 8 pictures, five tables, 7 appendices and 7 references. The subject is governmental certification of students of National technical university of Ukraine “Kyiv polytechnic institute”. The aim of the work is to give the rules for drawing up the thesis of bachelor, specialist and master of science and to organize the procedure of its presentation in the Department of Physical and Biomedical Electronics of National technical university of Ukraine “Kyiv polytechnic institute”. The purpose of the work is to help students to write the thesis by collecting into one document all existing recommendations and requirements, that may be useful for students while preparing, writing and presenting of their theses, and also to give the example of correct thesis’ design. In the First Section the general definitions and requirements are stated. In the Sections 2 – 4 the rights and obligations of students, scientific advisers and consultants are given. In the Sections 5 – 8 the comprehensive requirements for the design of text, figures, tables, formulas, circuits and references are given. The last Section contains the procedure of thesis admittance to the final presentation. The appendicies contain the rough topic list for the theses and the examples of necessary documents. The Guidelines are prepared in compliance with the standards of NTUU ”KPI” and state standards. The use of guidelines is extremely recommended for the students of Department of Physical and Biomedical Electronics. MASTER, BACHELOR AND SPECIALIST THESIS, THESIS DESIGN ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 6 ВСТУП 7 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 8 1.1. Визначення та призначення атестаційних робіт студентів 8 1.2. Вибір теми атестаційних робіт 11 1.3. Призначення керівника і консультантів диплому 11 1.4. Видача завдання на атестаційну роботу 12 РОЗДІЛ 2. ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПРАВА СТУДЕНТА-ДИПЛОМНИКА 16 РОЗДІЛ 3. ОБОВ’ЯЗКИ КЕРІВНИКА ТА КОНСУЛЬТАНТІВ АТЕСТАЦІЙНОЇ РОБОТИ 19 РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ (ПРОЕКТУ) ТА МАГІСТЕРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ 21 4.1. Обсяг та мова пояснювальної записки 21 4.2. Складові частини пояснювальної записки 21 4.3. Вимоги до рефератів дипломної роботи (проекту) 22 4.4. Вимоги до рефератів магістерської дисертації 24 РОЗДІЛ 5. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТУ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ 27 5.1. Загальні вимоги 27 5.1.1. Текст пояснювальної записки 27 5.1.2. Основні написи в дипломному проекті спеціаліста 28 5.2. Структурний поділ пояснювальної записки 30 5.3. Змістовний склад структурних елементів пояснювальної записки 31 5.4. Оформлення структурних елементів пояснювальної записки 34 5.5. Нумерація сторінок та частин у пояснювальній записці 35 5.6. Ілюстрації 36 5.7. Таблиці 45 5.8. Переліки 47 5.9. Формули та рівняння 48 5.9.1. Формули, на які є посилання 48 5.9.2. Формули, на які немає посилань 50 5.10. Посилання 50 5.11. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів 51 5.12. Додатки 51 5.13. Правила написання одиниць, їх позначень і найменувань 53 РОЗДІЛ 6. ВИКОНАННЯ СХЕМ 59 6.1. Загальні правила 59 6.2. Позначення схем 60 6.3. Типи схем 60 6.4. Перелік елементів 63 6.5. Графічні позначення елементів схем 65 РОЗДІЛ 7. ЗАХИСТ ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ ТА РОБІТ 67 7.1. Етапи допуску атестаційних робіт до захисту 67 7.2. Вимоги до доповіді та ілюстративного матеріалу на захисті 69 ВИСНОВКИ 71 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 72 Додаток А 73 Додаток Б 77 Додаток В 80 ДОДАТОК Г 81 Додаток Д 86 Додаток Ж 87 Додаток К 90 Додаток Л 94
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ ДЕК – Державна екзаменаційна комісія ДП – дипломний проект ДР – дипломна робота МД – магістерська дисертація ПЗ – пояснювальна записка URL – Uniform Resource Locator (єдинообразний визначник розташування ресурсу) ВСТУП Кафедра фізичної та біомедичної електроніки НТУУ «КПІ» готує спеціалістів таких освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр (4 роки), спеціаліст (5,5 років), магістр (6 років). Для отримання диплому, який є підтвердженням освітньо-кваліфікаційного рівня та відповідної кваліфікації, кожному студенту наприкінці терміну навчання для підтвердження свого рівня освіти необхідно підготувати та захистити атестаційну роботу: дипломну роботу (бакалаври), дипломний проект (спеціалісти) або магістерську дисертацію (магістри). У даних Методичних вказівках розглянуто організаційні питання написання дипломів, наведені вимоги та рекомендації до оформлення дипломних проектів, робіт та магістерських дисертацій, та посилання на нормативні документи. Методичні вказівки щодо організації виконання атестаційних робіт на кафедрі фізичної та біомедичної електроніки мають на меті: – полегшити студентам-дипломникам підготовку до захисту атестаційних робіт бакалавра, спеціаліста та магістерських дисертацій; – конкретизувати вимоги до обсягу, структури, змісту та оформлення атестаційних робіт з урахуванням специфіки спеціальності та майбутньої професійної діяльності випускників кафедри фізичної та біомедичної електроніки НТУУ «КПІ»; – визначити загальний порядок контролю за виконанням атестаційних робіт та підготовкою їх до захисту. Дотримання викладених вимог забезпечить студентам кафедри можливість ефективної підготовчої роботи та успішного захисту. Для додаткового полегшення в оформленні дипломів дані методичні вказівки оформлені відповідно до тих вимог, які в них висуваються. РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 1.1. Визначення та призначення атестаційних робіт студентів Атестаційна робота певного освітньо-кваліфікаційного рівня – це розроблений студентом відповідно до вимог стандартів вищої освіти комплект документації, який включає текстову та графічну (ілюстративну) частини. На підставі публічного захисту атестаційної роботи рішенням державної екзаменаційної комісії (ДЕК) студенту надається диплом державного зразка про закінчення вищого навчального закладу, отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти та здобуття кваліфікації [1, 2]. Кваліфікація – здатність особи виконувати професійні завдання та обов’язки. Вона вимагає певного рівня освіти та спеціальної підготовки, визначається через назву професії та зазначається в дипломі відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Кафедра фізичної та біомедичної електроніки НТУУ «КПІ» готує випускників трьох освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр, спеціаліст та магістр. Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Атестаційними роботами бакалаврів на кафедрі ФБМЕ є дипломні роботи (ДР), атестаційними роботами спеціаліста – дипломні проекти (ДП, МД), атестаційними роботами магістра – магістерська дисертація. Дипломна робота – це вид кваліфікаційної роботи випускника певного освітньо-кваліфікаційного рівня, метою та головним змістом якої є розв’язання актуальної наукової, науково-технічної, виробничої, науково-методичної або навчально-методичної проблеми (задачі). Вона пов’язана з аналізом (синтезом), теоретичною розробкою актуальних питань, моделюванням (фізичним або математичним), дослідженням процесів, об’єктів, систем у певній галузі науки і техніки. Для освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” дипломна робота має бути закінченим дослідженням певного аспекту наукової (науково-технічної, виробничої, науково-методичної або навчально-методичної) проблеми, а для освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” – ДР повинна мати фрагменти такого дослідження. Дипломний проект – це вид кваліфікаційної роботи випускника освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”, який є закінченою інженерною розробкою об’єкта проектування (пристрою, системи, процесу тощо) і передбачає його синтез в найбільш оптимальному варіанті із докладною розробкою певної функціональної частини (елемента, вузла, підсистеми, технологічної операції тощо) з урахуванням сучасного рівня розвитку відповідної галузі, досягнень науки і техніки, економічних, екологічних, ергономічних вимог, а також вимог охорони праці та забезпечення життєдіяльності об’єкта проектування. Для освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” дипломний проект має бути закінченим дослідженням певного аспекту наукової (науково-технічної, виробничої, науково-методичної або навчально-методичної) проблеми. Магістерська дисертація є кваліфікаційною роботою на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», яка містить сукупність результатів наукових досліджень, має внутрішню єдність, і свідчить про те, що автор володіє сучасними методами і здатний самостійно проводити наукові дослідження на підставі отриманих знань, умінь і досвіду. Завданням магістерської дисертації на відміну від дипломного проекту «спеціаліста» є не проектування (розроблення) певного об’єкта, а дослідження певних властивостей об’єкта. Виконання дипломних робіт, проектів та магістерських дисертацій є завершальною стадією навчання студентів в університеті, головною метою якої є оволодіння методологією творчого вирішення сучасних проблем і задач наукового та прикладного характеру на основі отриманих у процесі навчання знань, професійних умінь та навичок відповідно до вимог стандартів вищої освіти. Основні завдання виконання ДР, ДП та МД: а) систематизація, закріплення і розширення теоретичних знань, отриманих у процесі навчання за освітньо-професійною програмою підготовки фахівця певного освітньо-кваліфікаційного рівня, та їх практичне використання при вирішенні конкретних інженерних, наукових, економіко-соціальних і виробничих питань у певній галузі професійної діяльності; б) розвиток навичок самостійної роботи, оволодіння методикою досліджень та експериментування, фізичного або математичного моделювання, використання сучасних інформаційних технологій у процесі розв’язання задач, які передбачені завданням на дипломне проектування; в) визначення відповідності рівня підготовки випускника вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики фахівця, його готовності та спроможності до самостійної роботи в умовах ринкової економіки, сучасного виробництва, прогресу науки, техніки та культури. 1.2. Вибір теми атестаційних робіт Тематику атестаційних робіт розробляє кафедра з урахуванням специфіки спеціальності та спеціалізацій, наукових досліджень та професійних інтересів професорсько-викладацького складу кафедри, замовлень і рекомендацій виробничих підприємств, науково-дослідних інститутів, галузевих міністерств і відомств тощо. Орієнтовні тематики дипломних робіт для бакалаврів та магістрів пропонує кожний викладач та співробітник кафедри. Перелік цих тематик можна отримати у кураторів академічних груп, на інформаційних стендах, а також у Додатку А цих Вказівок. У традиціях кафедри є максимальне залучення студентів до самостійної роботи, заохочення проявів інтересу до майбутньої професійної діяльності, спонукання до вибору власного напрямку досліджень. Тому окремі теми ДР (ДП, МД) можуть бути запропоновані самими студентами з відповідним обґрунтуванням доцільності їх розробки. Як правило, такі теми пов’язані з науково-дослідною роботою студента на кафедрі, його особистими інтересами або професійною діяльністю. У випадку, коли тему диплому пропонує сам студент, йому необхідно визначитися з керівником роботи, який є фахівцем у даній галузі, та який погодиться керувати виконанням дипломної роботи (проекту) на запропоновану студентом тему. У разі неможливості знайти собі керівника студент повинен звернутися до куратора групи або до секретаря ДЕК. 1.3. Призначення керівника і консультантів диплому Для керівництва дипломними проектами призначаються викладачі кафедри фізичної та біомедичної електроніки, провідні співробітники наукових підрозділів кафедри або провідні спеціалісти у відповідній галузі з підприємств, науково-дослідних інститутів, міністерств, відомств тощо. Співробітники інших кафедр університету можуть бути призначені науковими керівниками студентів лише за їхньою згодою та обов’язковим погодженням із завідувачами обох кафедр. Для такого погодження потрібно звернутися із заявою до завідувача кафедрою. За рішенням кафедри або на прохання керівника можуть призначатися консультанти дипломника: зі специфічних виробничих, технічних, наукових питань; питань, які відносяться до компетенції кафедр фундаментальних чи професійно-орієнтованих дисциплін; техніко-економічного обґрунтування прийнятих рішень та розрахунків економічного ефекту; питань екології, безпеки життєдіяльності та охорони праці. З метою дотримання студентами вимог щодо належного оформлення пояснювальних записок (ПЗ) до дипломних проектів, робіт та магістерських дисертацій (у відповідності до даних Вказівок) їм обов’язково призначається консультант з технічної частини виконання ДР (ДП, МД). Кожному студенту-дипломнику, який виконує атестаційну роботу спеціаліста, обов’язково призначаються консультанти з економічних питань та з питань охорони праці, які керують виконанням відповідних розділів дипломного проекту. Відомості щодо консультантів диплому обов’язково зазначаються на титульному аркуші пояснювальної записки разом з номером розділу, з написання якого вони консультували студента. 1.4. Видача завдання на атестаційну роботу Після остаточного визначення теми студент разом з керівником оформлює завдання на дипломний проект (роботу), магістерську дисертацію та складає календарний план-графік його виконання. Завдання повинно бути узгоджене із завідуючим кафедри у визначений термін, про що свідчить його підпис на першому аркуші завдання. Це завдання згодом підшивається в пояснювальну записку до дипломного проекту (роботи). Завдання заповнює студент-дипломник від руки українською мовою (студенти-іноземці – російською мовою). Завдання друкують в двох екземплярах, кожний з них на одному аркуші з двох боків. Перший екземпляр зберігається у дипломника, другий – у наукового керівника. Завдання на ДР (ДП, МД) студенту-дипломнику видається та затверджується не пізніше таких термінів: на дипломну роботу освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” протягом двох перших тижнів в восьмому семестрі навчання; на дипломний проект освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” протягом двох перших тижнів в одинадцятому семестрі навчання; на магістерську дисертацію на першому тижні періоду науково-дослідної практики та безпосередньої підготовки магістерської дисертації.. У завданні зазначаються: а) тема ДР (ДП, МД) та реквізити наказу по університету, яким вона затверджена (вписуються після отримання наказу деканатом). Тема має бути короткою, точно відповідати її змісту – предмету дослідження, тобто тієї дослідницької роботі, яку має виконати студент щодо об’єкта дослідження. У назві не бажано використовувати ускладнену чи узагальнюючу термінологію, треба уникати слів «Дослідження...», «Аналіз...», «Вивчення...», «Питання…», «Проблеми ….» із-за невизначеності кінцевого результату; б) термін здачі студентом закінченої роботи, який установлюється рішенням кафедри з урахуванням часу, необхідного для отримання відгуку керівника, візи завідувача кафедри про допуск до захисту, рецензії та подання ПЗ секретарю ДЕК не пізніше ніж за два дні до захисту; в) вихідні дані до проекту (роботи) – основні відомості, на основі та з урахуванням яких проводяться дослідження. Для дипломної роботи вихідні дані повинні визначати кількісні або (та) якісні показники щодо умов, засобів та методів, які характеризують спрямованість наукового дослідження, конкретизують методику розв’язання теоретичних проблем та проведення експерименту, якщо останнє не є предметом самостійного вибору студента в процесі виконання дипломної роботи. Для дипломного проекту зазначаються лише кількісні або (та) якісні показники (характеристики) об’єкта проектування, яким він повинен відповідати після розробки в даному дипломному проекті; умови, у яких повинен функціонувати об’єкт проектування (часові, просторові, кліматичні, енергетичні, навантажувальні, екологічні, ергономічні); припустимі відхилення від нормативних значень показників або похибки (максимальні, мінімальні, середньоквадратичні) тощо. Залишати цей розділ завдання незаповненим або зазначати в ньому літературні джерела (крім тих, де надається опис і характеристика конкретного об’єкта-прототипу) неприпустимо; г) перелік питань, які повинні бути розроблені. Зазначаються конкретні завдання з окремих частин проекту (основної, спеціальної, економічної, охорони праці та навколишнього середовища та інших (за необхідності)), послідовність та зміст яких визначають фактично програму дій дипломника та майбутню структуру пояснювальної записки. Формулювання цих завдань з кожної частини проекту повинно бути в наказовому способі, тобто починатися зі слів: “Розробити...”, “Обґрунтувати...”, “Оптимізувати...”, “Провести аналіз...”, “Розрахувати...” тощо; д) перелік графічного (ілюстративного) матеріалу. Визначає креслення, діаграми, гістограми, малюнки, плакати тощо, які є обов’язковими для виконання в даному проекті (роботі). Зазначаються орієнтовні назви складових ілюстративного матеріалу, що мають із достатньою повнотою відображати основні положення передбачуваних результатів дослідження; ж) консультанти з окремих питань (або частин) роботи. Зазначаються назви питань (наприклад, з питань економічного обґрунтування проекту або просто з економічних питань, питань охорони праці, з технологічної частини, інших спеціальних питань) та вчене звання, посада, ініціали й прізвище консультанта із цих питань; з) дата видачі завдання; і) календарний план виконання етапів роботи. Відмітками про виконання календарного плану є підпис наукового керівника біля кожного пункту. Завдання підписується керівником ДР (ДП, МД), який несе відповідальність за реальність виконання та збалансованість його обсягу із часом, відведеним на дипломне проектування, а також студентом, який своїм підписом засвідчує дату отримання завдання для виконання. Внесення до нього суттєвих змін допускається, як виняток, рішенням кафедри на прохання керівника ДР (ДП, МД) тільки протягом місяця від початку дипломного проектування. В магістерській дисертації в завданні вказуються також: об’єкт дослідження – зазначається через назву певної системи (обладнання, пристрою, процесу, технології, програмного продукту, інформаційної технології, інтелектуального твору, явища тощо). Об’єкт дослідження має належати до класу узагальненого об’єкта діяльності фахівця певної спеціальності; предмет дослідження – зазначається у вигляді системи властивостей, характеристик, функцій об’єкта дослідження, на які безпосередньо має бути спрямовано дослідження (із зазначенням певних обмежень). Визначення предмета дослідження практично є конкретизацією наукової проблеми, що випливає із завдань дослідження; перелік публікацій – зазначаються види (статті, тези тощо) та кількість запланованих публікацій за темою магістерської дисертації. РОЗДІЛ 2 ОБОВ’ЯЗКИ ТА ПРАВА СТУДЕНТА-ДИПЛОМНИКА Студент-дипломник має право: – вибирати тему диплому із числа запропонованих кафедрою або запропонувати власну тему з необхідним обґрунтуванням доцільності її розробки і можливості виконання. У разі необхідності може ініціювати питання про зміну теми дипломної роботи, керівника та консультантів, але не пізніше одного тижня з отримання завдання. У всіх випадках він звертається з відповідною заявою на ім’я завідувача кафедри; – отримати окреме робоче місце для роботи над дипломною роботою (проектом) у спеціальній аудиторії (кабінеті дипломного проектування), обладнаній комп’ютерною технікою, необхідним наочним приладдям, довідковою літературою та стандартами, зразками фрагментів пояснювальної записки та графічного матеріалу, методичними вказівками щодо виконання та оформлення складових частин дипломної роботи та ін.; – користуватися лабораторною та інформаційною базою кафедри, приладами, вимірювальною технікою тощо для проведення натурного експерименту, математичного моделювання або наукових досліджень за темою диплому; – отримувати консультації керівника та консультантів; – самостійно вибирати варіанти вирішення завдань дипломного проектування. Студент-дипломник зобов’язаний: – у терміни, вказані в підрозділі 1.4, вибрати тему дипломної роботи та отримати конкретні завдання від керівника роботи на підбирання та опрацювання матеріалів, необхідних для виконання ДР (ДП, МД) протягом 8-го семестру (для бакалаврів), під час проведення переддипломної практики (для спеціалістів), та під час останнього семестру навчання (для магістрів); – скласти та узгодити з керівником календарний план-графік виконання дипломної роботи (проекту) з урахуванням трудомісткості розділів, необхідності перевірки матеріалів керівником та консультантами, отримання відзиву керівника і рецензії та своєчасного надання повністю підготовленої і перевіреної та допущеної до захисту роботи не менш ніж за два дні до її захисту в ДЕК; – регулярно, не менше одного разу на два тижні, інформувати керівника про стан виконання роботи відповідно до плану-графіку, надавати на його вимогу необхідні матеріали для перевірки; – самостійно виконувати дипломну роботу (проект, дисертацію); – при розробці питань у ДР (ДП, МД) враховувати сучасні досягнення науки і техніки, використовувати передові методики наукових та експериментальних досліджень, приймати оптимальні рішення із застосуванням системного підходу; – при проектуванні конкретних зразків техніки та розробці технологічних процесів виробництва, проведенні різного роду розрахунків та моделюванні використовувати сучасні комп’ютерні технології; – відповідати за правильність прийнятих рішень, обґрунтувань, розрахунків, якість оформлення пояснювальної записки та графічного (ілюстративного) матеріалу, їх відповідність цим методичним вказівкам, існуючим нормативним документам та державним стандартам; – дотримуватися календарного плану-графіка виконання диплому, встановлених правил поведінки в лабораторіях і кабінетах дипломного проектування, своєчасно та адекватно реагувати на зауваження та рекомендації керівника і консультантів ДР (ДП, МД); – у встановлений термін подати пояснювальну записку для перевірки керівнику та консультантам і після усунення їх зауважень повернути керівнику для отримання його відзиву; – отримати всі необхідні підписи на титульному листі пояснювальної записки та кресленнях, а також резолюцію завідувача кафедри про допуск до захисту; – особисто подати ДР (ДП, МД), допущену до захисту, рецензенту; на його вимогу надати необхідні пояснення з питань, які розроблялися в дипломі; – ознайомитися зі змістом відзиву керівника і рецензії та підготувати (у разі необхідності) аргументовані відповіді на їх зауваження при захисті ДР (ДП, МД) у ДЕК. – у визначений строк надати дипломну роботу секретарю ДЕК; – своєчасно прибути на захист ДР (ДП, МД) або попередити завідувача випускової кафедри та голову ДЕК (через секретаря ДЕК) про неможливість присутності на захисті із зазначенням причин цього та наступним наданням документів, які засвідчують поважність причин. РОЗДІЛ 3 ОБОВ’ЯЗКИ КЕРІВНИКА ТА КОНСУЛЬТАНТІВ АТЕСТАЦІЙНОЇ РОБОТИ 3.1. Обов’язки наукового керівника Керівник дипломної роботи (проекту, магістерської дисертації): – розробляє теми ДР (ДП, МД), подає їх до затвердження на засідання кафедри, а після оприлюднення тематики дає студентам необхідні пояснення за запропонованими темами; – готує та видає студенту завдання на дипломну роботу (проект), разом зі студентом складає календарний план-графік виконання диплому, контролює його виконання. У разі суттєвих порушень, які можуть призвести до зриву встановлених термінів надання ДР (ДП, МД) до ДЕК, інформує керівництво кафедри для прийняття відповідних заходів, у тому числі й рішення про недопущення до захисту диплому; – видає рекомендації дипломнику щодо опрацювання необхідної літератури, нормативних і довідкових матеріалів, наукових видань тощо за темою ДР (ДП, МД); – здійснює загальне керівництво роботою над дипломом і несе відповідальність за наявність у роботі помилок системного характеру. У разі невиконання дипломником його рекомендацій щодо виправлення таких помилок, зазначає це у відзиві; – час, відведений на керівництво ДР (ДП, МД), використовує для: 1) систематичних (не менше одного разу на два тижні) співбесід, на яких дипломник інформує про стан виконання роботи, обговорюються можливі варіанти рішень, конкретизуються окремі пункти завдання тощо; 2) консультацій дипломника з усіх питань, крім тих, що відносяться до компетенції консультантів з окремих розділів ДР (ДП, МД); 3) перевірки виконаної роботи (частинами або в цілому); 4) готує відзив з характеристикою діяльності студента під час виконання диплому і несе відповідальність за його об’єктивність; 5) разом з дипломником надає завідувачу випускової кафедри підготовлену дипломником і перевірену ним та консультантами роботу для допуску її до захисту; 6) готує дипломника до захисту ДР (ДП, МД), організує (за необхідності) попередній захист; 7) має бути присутнім на засіданні ДЕК при захисті атестаційних робіт, керівником яких він є. 3.2. Обов’язки консультантів Консультант дипломного проекту (роботи, магістерської дисертації): а) складає графік консультацій із зазначенням часу і місця їх проведення, погоджує його з керівником дипломного проекту (роботи) та доводить до відома дипломника; б) ставить, у межах його компетенції, завдання перед дипломником, добиваючись чіткого розуміння шляхів їх вирішення; в) рекомендує методи вирішення питань, залишаючи за дипломником право приймати остаточне рішення; г) інформує керівника проекту (роботи) про стан виконання розділу, наполегливість та самостійність роботи дипломника над розділом, його ставлення до виконання рекомендацій та врахування зауважень консультанта; д) своєчасно перевіряє розділ і, за відсутності зауважень, підписує титульний лист пояснювальної записки та відповідний графічний матеріал. РОЗДІЛ 4 СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ (ПРОЕКТУ) ТА МАГІСТЕРСЬКОЇ ДИСЕРТАЦІЇ 4.1. Обсяг та мова пояснювальної записки Дипломна робота (проект) бакалавра (спеціаліста) та магістерська дисертація складається з пояснювальної записки, креслень (за необхідності) та обов’язкового ілюстративного матеріалу до захисту ДР (ДП, МД) (який містить текстову частину, діаграми, графіки залежностей, таблиці, рисунки тощо). Орієнтовний обсяг пояснювальної записки: – до дипломної роботи бакалавра – 70-90 сторінок; – до дипломного проекту спеціаліста – 80-100 сторінок; – до магістерської дисертації – 80-100 сторінок. Пояснювальна записка до дипломної роботи повинна в стислій та чіткій формі розкривати творчий задум роботи, містити аналіз сучасного стану проблеми, методів вирішення завдань роботи, обґрунтування їх оптимальності, методики та результати розрахунків, опис проведених експериментів, аналіз їх результатів і висновки з них; містити необхідні ілюстрації, ескізи, графіки, діаграми, таблиці, схеми, малюнки та ін. У ній мають бути відсутні загальновідомі положення, зайві описи, виведення складних формул тощо. Текст пояснювальної записки складається, як правило, українською або російською (для іноземних студентів) мовою. 4.2. Складові частини пояснювальної записки Пояснювальна записка до дипломної роботи (проекту) повинна містити такі структурні складові (у вказаній послідовності): – титульний аркуш – готується на комп’ютері українською мовою; – завдання на дипломну роботу (проект, магістерську дисертацію) – заповнюється від руки українською мовою (для студентів-іноземців – російською мовою) тільки на стандартному бланку; – реферат українською мовою (для студентів-іноземців – російською мовою); – реферат іноземною мовою, яку вивчав студент в університеті (для студентів-іноземців – англійською мовою); – зміст; – перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності); – вступ; – розділи ДР (ДП, МД), які розкривають основний зміст роботи відповідно до переліку питань, поставлених у завданні. Кожний розділ повинен закінчуватися короткими висновками; – загальні висновки по всій дипломній роботі; – список використаних джерел; додатки (за необхідності). – опис ДР (ДП, МД) (щодо оформлення див. додаток Л). Обов’язкові структурні частини пояснювальної записки виділено жирним шрифтом. 4.3. Вимоги до рефератів дипломної роботи (проекту) Реферат – коротке та точне викладення змісту роботи (проекту), яке включає основні фактичні відомості та висновки, без додаткової інтерпретації або критичних зауважень автора реферату. Він виконується для того, щоб надати інформацію про ДР (ДП, МД), надати можливість читачеві встановити основний зміст роботи, визначити для себе її цінність та вирішити, чи потрібно звертатися до повного тексту [3]. Реферат повинен бути лаконічним, мати чіткі та переконливі формулювання, у ньому повинна бути відсутня другорядна інформація. Реферат ДР (ДП, МД) повинен містити такі відомості (у вказаній послідовності): – відомості про обсяг ДР (ДП, МД), кількість частин ДР (ДП, МД), кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел згідно з переліком посилань (усі відомості наводять, включаючи дані додатків); – об’єкт та предмет дослідження або розроблення; – мета роботи (проекту); – по кожному розділу ДР (ДП, МД): 1) методи дослідження та апаратура; 2) короткий зміст; 3) результати та їх новизна; 4) основні конструктивні, технологічні й техніко-експлуатаційні характеристики та показники; 5) ступінь впровадження результатів; – взаємозв’язок ДР (ДП, МД) з іншими роботами; – галузь застосування; – рекомендації щодо використання результатів роботи; – економічна ефективність; – значущість роботи та висновки; – прогнозні припущення про розвиток об’єкту дослідження або розроблення; – перелік ключових слів. У випадку, коли по одному із цих пунктів інформація відсутня, у рефераті його не згадують. Реферати ДР (ДП, МД) українською (російською для іноземних студентів) мовою повинні мати обсяг не більше 1 сторінки. Реферат до ДП спеціаліста іноземною мовою, яку вивчав студент в університеті (англійською для іноземних студентів) повинен мати обсяг не більше 1 сторінки. Реферат до дипломної роботи бакалавра іноземною мовою, яку вивчав студент в університеті (англійською для іноземних студентів) повинен мати обсяг 10-12 сторінок. 4.4. Вимоги до рефератів магістерської дисертації Реферат призначений для ознайомлення з дисертацією. Він має бути стислим, інформативним і містити інформацію, що дає змогу розкрити сутність дослідження. Реферат обсягом до двох сторінок українською та іноземними мовами має містити: – відомості про обсяг роботи, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, джерел за переліком посилань; текст реферату; ключові слова. Текст реферату має відображати зміст дисертації в такій послідовності: Актуальність теми. Розкриття сутності та стану розв’язування наукової проблеми (задачі) та її актуальності й значущості для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, обґрунтування доцільності проведення дослідження. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Висвітлення зв'язку вибраного напрямку досліджень із планами науково-дослідних робіт кафедри, а також із галузевими та (або) державними планами та програмами. Обов'язково зазначають номери державної реєстрації науково-дослідних робіт, а також і роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт. Мета й завдання дослідження. Формулювання мети роботи і задач, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети (не слід формулювати мету як «дослідження...», «вивчення...» тощо, тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету). Мета – це запланований результат дослідження. Виконуючи наукову роботу слід пам'ятати, що «метою будь-якої наукової праці ... є виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або ж уточнення відомих раніш, але недостатньо досліджених». Отримати заплановані результати, поступово досягти поставленої мети можна шляхом її деталізації у вигляді певної програми цілеспрямованих дій – задач дослідження. Задачі дослідження формулюються в двох варіантах: перший – у вигляді самостійно закінчених етапів дослідження, другий – як послідовне вирішення окремих проблем наукового дослідження у відношенні до загальної проблеми всієї магістерської дисертації. Формулювати й конкретизувати задачі слід дуже ретельно, оскільки опис їхнього вирішення становить зміст підрозділів кожного з розділу дисертації. Об’єкт дослідження. Визначення об’єкта дослідження як категорій наукового процесу. Об'єкт дослідження – це певний процес, система, обладнання, пристрій, технологія, програмний продукт, інформаційна технологія, інтелектуальний твір, явище тощо, що породжує проблемну ситуацію й обране для дослідження. Предмет дослідження. Визначення предмета дослідження як категорій наукового процесу. Предметом дослідження є певні властивості, характеристики об’єкта, на які безпосередньо спрямовано само дослідження, оскільки предмет дослідження визначає тему дисертації, яка визначається на титульному аркуші. Методи дослідження. Подання переліку використаних методів дослідження для досягнення поставленої в роботі мети. Викладати їх треба не відірвано від змісту роботи, а коротко й змістовно визначаючи, що саме досліджувалось тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів. Наукова новизна одержаних результатів. Подають коротку анотацію нових здобутків (рішень, висновків), одержаних магістрантом особисто. Необхідно показати відмінність отриманих результатів від відомих раніше, підкреслити ознаки та ступінь новизни. Практичне значення одержаних результатів. Подання відомостей про застосування результатів досліджень або рекомендацій щодо їх впровадження (використання). Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, у яких здійснена реалізація, видів реалізації та реквізитів відповідних документів. Апробація результатів дисертації. Вказується, на яких наукових конференціях, семінарах оприлюднені результати досліджень, що включені до дисертації. Публікації. Зазначається, в яких статтях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, патентах опубліковані результати дисертації. Складові тексту реферату у разі відсутності даних опускають. Ключові слова, що є найістотнішими для розкриття спрямованості роботи, формують на основі тексту роботи й розташовують у кінці реферату. Перелік 5…15 ключових слів (словосполучень) друкують прописними літерами в називному відмінку в рядок, через коми. РОЗДІЛ 5 ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТУ ПОЯСНЮВАЛЬНОЇ ЗАПИСКИ 5.1. Загальні вимоги 5.1.1. Текст пояснювальної записки Пояснювальну записку виконують, дотримуючись вимог до звітів в сфері науки і техніки [4]. Текст пояснювальної записки друкують на одному боці білого паперу формату А4. Весь текст ПЗ необхідно вирівнювати по ширині сторінки. Абзацний відступ повинен бути однаковим впродовж усього тексту ДР (ДП, МД) і дорівнювати 1,25 см. Відступи в тексті перед та після абзаців не робити. Поля в ПЗ до дипломної роботи та магістерської дисертації повинні мати такі розміри: верхнє та нижнє – 20 мм, ліве – 25 мм, праве – 10 мм. У ПЗ до дипломного проекту спеціаліста відстань від тексту до рамки з усіх боків повинна становити 5 мм. У всьому тексті, включаючи заголовки, використовують 14-й кегль, шрифт гарнітури Times New Roman та полуторний інтервал. Як виняток у таблицях, у написах на рисунках, у підрисункових підписах та в текстах комп’ютерних програм можна використовувати 12-й кегль та одинарний інтервал. Під час виконання ПЗ необхідно дотримуватись рівномірної щільності, контрастності й чіткості зображення впродовж усього тексту. У ПЗ мають бути чіткі, нерозпливчасті лінії, літери, цифри та інші знаки. Всі лінії, літери, цифри і знаки повинні бути однаково чорними впродовж усього тексту. Окремі слова, формули, знаки, які вписують у надрукований текст, мають бути чорного кольору; щільність вписаного тексту мас максимально наближуватись до щільності основного зображення. Помилки, описки та графічні неточності допускається виправляти підчищенням або зафарбовуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого зображення машинописним способом або від руки (не більше двох виправлень на сторінці). Виправлене повинно бути чорного кольору. Припустимою є наявність не більше одного виправлення на сторінці. Прізвища, назви установ, організацій, фірм та інші власні назви в тексті наводять мовою оригіналу. Допускається транслітерувати власні назви і наводити назви організацій у перекладі на мову ПЗ, додаючи (при першій згадці) оригінальну назву. 5.1.2. Основні написи в дипломному проекті спеціаліста Для дипломних проектів спеціалістів текст ПЗ друкується з рамкою та основним написом (по ГОСТ 2.104-68) (рис. 5.1). Реферат українською мовою виконується на аркуші з великим основним написом, всі інші сторінки пояснювальної записки – з малим основним написом. Графи основного напису заповнюють українською мовою.
Рис. 5.1. Вигляд рамки та нумерація граф основного напису Якщо дипломних проект виконується з допомогою редактора Word, можна скористатися шаблонами рамок, які можна завантажити із сайту кафедри. Графи основного напису заповнюються згідно вимог ГОСТ 2.104-68. У графах основного надпису (номер граф показано в дужках на рис. 5.1) вказують: у графі 1 – найменування виробу; у графі 2 – шифрове позначення документа; у графі 3 – позначення матеріалу деталі (графу заповнюють тільки на кресленні деталі); графу 4 не заповнюють; у графі 5 – масу виробу по ГОСТ 2.109-73(87); у графі 6 – масштаб проставляється у відповідності до ГОСТ 2.302-68(80) та ГОСТ 2.109-73(87)); у графі 7 – порядковий номер аркушу документу (на документах, що налічують один аркуш, графу не заповнюють); у графі 8 – загальна кількість аркушів документа (графу заповнюють тільки на першому аркуші); у графі 9 – ФЕЛ НТУУ; у графі 10 – характер роботи, виконаної особою, яка підписує документ. (На кресленнях необхідні записи: «розробив», «консультант», «керівник», «зав. кафедрою»); у графі 11 – прізвища осіб, що підписують документ; у графі 12 – підписи осіб, прізвища яких зазначені в графі 11; у графі 13 – дату підписання документа. Всі складові частини дипломного проекту (пояснювальна записка, креслення, схеми та ін.) повинні мати шифрові позначення, які наводяться в основному написі (в графі 2) на кожному аркуші, та складаються згідно вимог ГОСТ 2.202-80. Шифрове позначення в дипломному проекті має таку структуру: AAAA.BB.CCCCСС.DDD.EE AAAA – шифр кафедри; BB – тип роботи; СССССС – шифр залікової книжки студента-дипломника; DDD – тризначний порядковий реєстраційний номер документа дипломного проекту (пояснювальна записка - 001, креслення - 002, 003, ... ); EE – код документа проекту, який визначається згідно ГОСТ 2.701-84. Приклад: ФБМЕ.ДП.ДМ4169.001.ПЗ - пояснювальна записка (ПЗ) до дипломного проекту (ДП, МД) студента групи ДМ-41 з номером залікової книжки 69 (ДМ4169) кафедри ФБМЕ. ФБМЕ.ДП.ДМ4169.003.К1 - схема кінематична (К) структурна (1) на третьому (003) кресленні у дипломному проекті студента групи ДМ-41 з номером залікової книжки 69 (ДМ4169) кафедри ФБМЕ. ФБМЕ.ДП.ДМ4169.018.ПЛ7 - перелік елементів (П) до оптичної (Л) схеми розташування (7), яка розміщена на вісімнадцятому (018) кресленні у дипломному проекті студента групи ДМ-41 з номером залікової книжки 69 (ДМ4169) кафедри ФБМЕ. Детальніше про шифрові позначення схем див. розд. 6. 5.2. Структурний поділ пояснювальної записки Пояснювальну записку умовно поділяють на: – вступну частину; – основну частину; – додатки. Вступна частина повинна містити структурні елементи «ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ», «РЕФЕРАТ», «ABSTRACT», «ЗМІСТ». Вступна частина може містити також структурний елемент «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ». Основна частина повинна містити такі структурні елементи: вступ; розділи, які розкривають основний зміст ДР (ДП, МД) відповідно до переліку питань, наданих у завданні; висновки; список використаних джерел. Суть ПЗ викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи можуть поділятися на підрозділи і пункти. Пункти, якщо це необхідно, поділяють на підпункти. Вступ та висновки не можна ділити на підрозділи, пункти або підпункти. 5.3. Змістовний склад структурних елементів пояснювальної записки До структурного елементу «ЗМІСТ» включають: перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (повну назву); вступ; послідовно перелічені назви усіх розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів (якщо вони мають заголовки) суті ПЗ; висновки; перелік посилань; назви додатків і номери сторінок, які містять початок матеріалу. У змісті можуть бути перелічені номери і назви ілюстрацій та таблиць із зазначенням сторінок, на яких вони вміщені. Зміст складають, якщо ПЗ містить не менш, ніж два розділи, або один розділ і додаток за загальної кількості сторінок не менше десяти. Усі прийняті у дипломі малопоширені умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни пояснюють у переліку, який вміщують безпосередньо після змісту, починаючи з нової сторінки. Незалежно від цього за першої появи цих елементів у тексті наводять їх розшифровку. У вступі коротко викладають: – оцінку сучасного стану проблеми, відмічаючи практично розв’язані задачі, прогалини знань, що існують у даній галузі, провідні фірми та провідних вчених і фахівців даної галузі; – світові тенденції розв’язання поставлених задач; – актуальність даної роботи та підставу для її виконання; – мету роботи та галузь застосування; взаємозв’язок з іншими роботами. У вступі до магістерської дисертації необхідно розкрити актуальність теми, її значущість для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, обґрунтувати доцільність проведення дослідження. Показати зв’язок вибраного напрямку досліджень із планами науково-дослідних робіт кафедри, із галузевими та (або) державними планами і програмами. Обов’язково зазначити номери державної реєстрації науково-дослідних робіт, а також і роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт. У першому розділі магістерської дисертації на підґрунті огляду літератури розкривають стан наукової задачі. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, магістрант повинен зазначити ті питання, що залишилися невирішеними й, отже, визначити своє місце у розв'язанні наукової задачі. Необхідно закінчити цей розділ коротким резюме стосовно доцільності проведення дослідження, обґрунтуванням вибору об’єкта і предмета дослідження, формулюванням мети й завдань дослідження. Загальний обсяг першого розділу не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини дисертації. У наступних розділах магістерської дисертації, як правило, обґрунтовують вибір напрямку досліджень, наводять методи вирішення завдань дослідження і їхні порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення дисертаційних досліджень. У теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядаються, в експериментальних – принципи дії й характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань. В інших розділах магістерської дисертації із вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку задачі. Магістрант повинен давати оцінку повноти розв’язування поставлених завдань, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Між структурними частинами роботи повинен простежуватися чіткий логічний зв’язок, тобто розділи мають бути пов’язані між собою й починатися з короткого опису питань, що розкриваються у даному розділі в їхньому взаємозв'язку з попередніми й наступними розділами. Наприкінці кожного розділу обов’язково формулюють висновки зі стислим викладенням наукових і практичних результатів тієї частини дослідження, що була розглянута в цьому розділі. У висновках не слід переказувати те, що було зроблено в розділі, а сформулювати, що із цього випливає. Вступ та висновки не можна ділити на підрозділи. У висновках до всієї роботи наводять оцінку одержаних результатів роботи або її окремого етапу (негативних також) з урахуванням світових тенденцій вирішення поставленої задачі; можливі галузі використання результатів роботи; народногосподарську, наукову, соціальну значущість роботи. Висновки до магістерської дисертації є завершальною й особливо важливою частиною магістерської дисертації, що має продемонструвати результати дослідження, ступінь реалізації поставленої мети та завдань. У висновках проводиться синтез усіх отриманих результатів дослідження та їх співвідношення із загальною метою й завданнями дисертації. Викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в дисертації, які мають містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки й практики. У висновках необхідно акцентувати увагу на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати їх достовірність. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. Висновки до магістерської дисертації краще подати у вигляді послідовно пронумерованих абзаців. Причому кожен абзац має містити окремий логічно завершений висновок чи рекомендацію. На підставі отриманих висновків у роботі бажано надати рекомендації. Рекомендації розміщують на окремій сторінці. У рекомендаціях визначають потрібні, на думку автора, подальші дослідження проблеми, подають пропозиції щодо ефективного використання результатів дослідження. Вступ та висновки не можна ділити на підрозділи, пункти або підпункти. Перелік джерел, на які є посилання в основній частині ПЗ, наводять у кінці тексту, починаючи з нової сторінки. У відповідних місцях тексту мають бути посилання. Бібліографічні описи в переліку посилань подають у порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання), записаними в квадратних дужках. Бібліографічні описи посилань у переліку наводять відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зразок оформлення посилань наведено в додатку Б. 5.4. Оформлення структурних елементів пояснювальної записки Структурні елементи «РЕФЕРАТ», «ABSTRACT», «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ» не нумерують, а їх назви правлять за заголовки структурних елементів. Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Заголовки структурних елементів ПЗ і заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка (без врахування абзацного відступу) і друкувати великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Номер розділу ставлять після слова “РОЗДІЛ”, без крапки в кінці. Потім з нового рядка друкують заголовок розділу великими літерами по центру сторінки без крапки в кінці. Пункти і підпункти можуть мати заголовки. Заголовки підрозділів, пунктів і підпунктів слід починати з абзацного відступу і друкувати маленькими літерами, крім першої великої, не підкреслюючи, без крапки в кінці. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку розділу не допускається. Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має дорівнювати двом порожнім рядкам. Відстань між основами рядків заголовку, а також між двома заголовками приймають такою, як у тексті. Не допускається розміщувати назву розділу, підрозділу, а також пункту й підпункту в нижній частині сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту, потрібно, щоб внизу сторінки лишалося мінімум два рядки тексту. У змісті номера та назви розділів, підрозділів, пунктів та підпунктів друкують таким самим шрифтом, як і в тексті пояснювальної записки, додержуючись полуторного інтервалу. Проміжок між назвою та номером сторінки заповнюється крапками. 5.5. Нумерація сторінок та частин у пояснювальній записці Сторінки ПЗ до дипломної роботи слід нумерувати арабськими цифрами, додержуючись наскрізної нумерації впродовж усього тексту ПЗ. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Титульний аркуш включають до загальної нумерації сторінок. Номер сторінки на титульному аркуші не проставляють. Ілюстрації й таблиці, розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок ПЗ. При нумерації сторінок пояснювальної записки аркуш завдання враховується як одна сторінка (друга сторінка ПЗ). У пояснювальній записці до ДП спеціаліста номер сторінки проставляється у відповідній графі основного напису на кожному аркуші (крім завдання та титульного аркушу). Розділи, підрозділи, пункти, підпункти ПЗ слід нумерувати арабськими цифрами. Розділи повинні мати порядкову нумерацію в межах викладення суті роботи і позначатися арабськими цифрами без крапки в кінці, наприклад, 1, 2, 3 і т. д. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою, наприклад, 1.1., 1.2. і т. д. Пункти повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу або підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу та порядкового номера пункту, відокремлених крапкою, з крапкою після номеру, наприклад, 1.1.1., 1.1.2. і т. д. Номер підпункту складається з номера розділу, порядкового номера підрозділу, порядкового номера пункту і порядкового номера підпункту, відокремлених крапкою, наприклад, 1.1.1.1., 1.1.1.2., 1.1.1.3. і т. д. Якщо розділ або підрозділ складається з одного пункту, або пункт складається з одного підпункту, його нумерують. Але варто зауважити, що з огляду на існуючі тенденції розвитку нормативних вимог до оформлення документації, варто уникати виділення одного підрозділу в межах розділу. 5.6. Ілюстрації В ПЗ рисунки – важливий елемент, який за значенням рівноцінний тексту і перевершує його за наочністю та інформативністю. Рисунки повинні відображувати результати, отримані в роботі, і, разом із цим, доповнювати текст новою інформацією. Слід пам’ятати, що в багатьох випадках тільки за допомогою рисунка можливо донести суть викладення. Тому вибору змісту і композиції рисунків слід надавати першорядного значення. Рисунки конструкцій приладів, їх вузлів та деталей, на відміну від креслень, виконують без другорядних елементів та спрощеним зображенням. Найкраще сприймаються рисунки, при розгляданні яких немає потреби переводити погляд за поясненнями до основного чи підрисункового текстів. З огляду на це, найменування, характеристики, значення елементів принципових схем бажано розміщувати на полі рисунка, використовувати загальноприйняті символи, значки і т. п. При зображенні схем, слід попередньо ретельно продумати композицію елементів відповідно до «логіки функціонування», що допомагає читачеві в сприйняті рисунка. Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати в ПЗ безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання в тексті ПЗ. Якщо ілюстрації створені не автором ПЗ, необхідно при поданні їх у роботі дотримуватись вимог чинного законодавства про авторські права. Креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, розміщені в пояснювальній записці, мають відповідати вимогам стандартів «Единой системы конструкторской документации» та «Единой системы программной документации». Ілюстрації можуть мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. За необхідності під ілюстрацією до назви розміщують пояснювальні дані (підрисунковий текст) (рис. 5.2).
Цей текст є підрисунковим написом, який виконують 12-м кеглем шрифту з одинарним інтервалом. Він розміщується між рисунком та назвою. Крапка в кінці ставиться. Рис. 5.2. Цей текст є назвою рисунку. Його слід виконувати тільки 14-м кеглем шрифту без крапки в кінці Ілюстрації необхідно розміщувати одну під одною. Сам рисунок, підрисунковий текст та назву ілюстрації необхідно розміщувати на сторінці з вирівнюванням по центру без врахування абзацного відступу. Перенесення підрисункового тексту або назви рисунка на наступну сторінку не допускається. Розташування тексту справа та зліва від ілюстрації не допускається.
Рис. 5.3. Після назви ілюстрації перед подальшим текстом записки необхідно залишити один незаповнений рядок. У випадку, якщо на ілюстрації присутні буквені або цифрові позначення (нумерація графіків, кривих, інших елементів зображення, абревіатури, скорочення тощо), їх необхідно розшифрувати або в підрисунковому написі, або в тексті пояснювальної записки. В останньому випадку після назви рисунка необхідно в дужках вказати "пояснення в тексті". Ілюстрація позначається словом «Рис. ____», яке разом з назвою ілюстрації розміщують після пояснювальних даних, наприклад, «Рис. 5.2. Зовнішній вигляд транзистора». Ілюстрації слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою, наприклад, Рис. 3.2. – другий рисунок третього розділу. Якщо в ПЗ вміщено тільки одну ілюстрацію, її нумерують. Якщо ілюстрація не вміщується на одній сторінці, можна переносити її на інші сторінки, вміщуючи назву ілюстрації на першій сторінці, пояснювальні дані – на кожній сторінці, і під ними позначають: «Рис. ____, аркуш ___». Ілюстрацію, яка не вміщується по ширині сторінки, розташовують разом з назвою на окремій сторінці вздовж більшого боку аркуша, так, щоб для її перегляду та зручного прочитання назви аркуш з ілюстрацією потрібно було повертати за годинниковою стрілкою. У цьому випадку підрисунковий текст та назву необхідно розташувати вздовж більшого боку аркуша під ілюстрацією (див. рис. 5.4). Ілюстрації у вступі та висновках до роботи необхідно нумерувати римськими цифрами наскрізною нумерацією в межах структурних елементів «ВСТУП» та «ВИСНОВКИ», наприклад, «Рис. І.», «Рис. ІV. Схема розміщення». Ілюстрації, за необхідності, можуть бути перелічені в змісті із зазначенням їх номерів, назв і номерів сторінок, на яких вони вміщені. Графіки Особливий вид рисунків – графіки, які відображають функціональні залежності і можуть передавати не тільки якісну, а й кількісну інформацію. Стандартом передбачені такі основні правила оформлення графіків [5]. Вісі координат. Значення величин, що пов’язані функціональною залежністю, яка зображується, слід відкладати на осях координат у вигляді шкал. Графіки для якісно-інформаційного зображення допускається виконувати без шкал значень величин (рис. 5.5). У такому випадку осі закінчують стрілками, які вказують напрямок зростання значень величин. Допускається застосовувати стрілки й у графіках зі шкалами – за межами шкал (рис. 5.6) або паралельно осям координат.
Рис. 5.4. Зразок виконання рисунку, який не вміщується по ширині аркуша
У прямокутній системі координат незалежну змінну, як правило, відкладають по горизонтальній вісі (вісі абсцис).
Рис. 5.5. Амплітудно-частотні та фазо-частотні характеристики фільтрів: а – ФНЧ; б – ФВЧ; в – СФ; г – ЗФ
Рис. 5.6. Графік зі шкалами для зображення функціональної залежності Додатні значення величин відкладають на осях, як правило, вправо та вгору від точки початку відліку. У полярній системі координат початок відліку кутів (кут 0() повинен знаходитися на горизонтальній або вертикальній осі (рис. 5.7). Додатній напрямок кутових координат повинен відповідати напрямку обертання проти годинникової стрілки. При виконанні графіків у просторовій системі трьох координат, їх зображують в аксонометричній проекції по ГОСТ 2.317-80.
Рис. 5.7. Графік для зображення функціональних залежностей у полярній системі координат Масштаби, шкали та координатна сітка. Значення змінних величин відкладають на осях координат у лінійному (рис. 5.6) або нелінійному (логарифмічному) масштабах відтворення. Графіки без шкал виконують тільки в лінійному масштабі відтворення. Для побудови шкал слід застосовувати координатні осі або обмежуючі лінії координатної сітки. Координатні осі як шкали величин розділяють на інтервали одним зі способів: координатною сіткою (рис. 5.7); подільними штрихами (рис. 5.6); сполученням координатної сітки і подільних штрихів (рис. 5.8).
Рис. 5.8. Графік для зображення функціональних залежностей, які виконані з декількома шкалами На графіках, які відображують декілька функцій різних змінних, а також на графіках, у яких одна й та сама змінна повинна бути відтворена одночасно в різних одиницях, допускається використовувати в якості шкал як координатні осі, так і лінії координатної сітки, які обмежують поле графіку, або (та) прямі, які розташовані паралельно координатним осям (рис. 5.8). Шкали, розташовані паралельно координатній осі, слід розділяти тільки подільними штрихами (рис. 5.8). Відстань між подільними штрихами або (і) лініями координатної сітки вибирають, враховуючи призначення графіку і зручність відліку з інтерполяцією. Поруч із подільними штрихами або лініями сітки, які відповідають початку і кінцю шкали, повинні бути вказані числа (значення величин). Нуль слід вказувати один раз у точці перетину шкал, якщо він є початком відліку. Подільні штрихи, відповідні кратним інтервалам, дозволяється подовжувати (рис. 5.6). Числа шкал слід розміщувати поза полем графіку і розташовувати горизонтально, вразі необхідності допускається наносити їх біля шкал всередині поля графіку (рис. 5.7). Багатозначні числа виражають як кратні 10n ( n – ціле число) для даного діапазону шкали. Лінії і точки. Графіки виконують стандартними лініями по ГОСТ 2.303-68(89). Вісі координат, вісі шкал, які обмежують поле графіку, виконують суцільними основними лініями. Лінії координатної сітки і подільні штрихи - суцільною тонкою лінією. Дозволяється виконувати лінії сітки, які відповідають кратним графічним інтервалам, суцільною лінією товщиною 2s. На графіку однієї функціональної залежності її зображення слід виконувати суцільною лінією товщиною 2s. Допускається зображати функціональну залежність суцільною лінією меншої товщини (товстою чи тонкою) у випадках, коли потрібно забезпечити необхідну точність відліку. При зображенні на одному графіку декількох залежностей допускається зображувати їх лініями різних типів, наприклад, суцільною та штриховою. Якщо в певній області співпадають дві та більше ліній, слід креслити одну з них (див. рис. 5.5). Вразі збігу лінії функціональної залежності з віссю координат чи лінією сітки слід креслити лінію функціональної залежності. Характерні точки графіка, позначені числами, літерами, символами і т.п., допускається зображувати кружечком (див. рис. 5.5). На шкалах допускається наносити числові значення величин для характерних точок. Точки графіку, отримані вимірюванням чи розрахунком, позначають графічно: кружечком, хрестиком тощо та роз’яснюють в пояснювальній частині графіку (текстовій чи графічній), що розміщується перед найменуванням рисунку чи на вільному місці поля графіку. Перетин надписів та ліній не допускається. Якщо місця недостатньо, слід переривати лінію (крім графіків, виконаних на папері з надрукованою координатною сіткою). Позначення величин. Змінні величини слід вказувати таким чином: символом, найменуванням, математичним виразом функціональної залежності. На графіку без шкал, позначення величин слід розміщувати біля стрілки, якою закінчується вісь. На графіку зі шкалами, позначення величин слід розміщувати біля середини шкали з її зовнішнього боку, а при поєднанні символу з позначенням одиниці фізичної величини у вигляді дробу – у кінці шкали після останнього числа. У випадках, коли на одному графіку зображуються дві чи більше функціональних залежностей, біля ліній, що зображують залежності, допускається проставляти найменування та символи відповідних величин чи порядкові номери. Символи та номери повинні бути роз’яснені в пояснювальній записці. У випадках, коли на графіку системою ліній зображується функціональна залежність трьох змінних, відповідні числові значення (параметри) змінної величини вказують біля окремих ліній системи на полі графіку чи поза полем графіку – там, де не нанесена шкала. Нанесення одиниць фізичних величин. Одиниці фізичних величин слід наносити одним із таких способів: – у кінці шкали між останнім та передостаннім числами шкали (якщо місця недостатньо, останнє число допускається не наносити); – разом з найменуванням змінної величини після коми; – у кінці шкали після останнього числа разом з позначенням змінної величини у вигляді дробу, у числівнику якого наносять позначення змінної величини, а в знаменнику – позначення її одиниці. Одиниці кутів (градуси, хвилини, секунди) слід наносити один раз – біля останнього числа шкали. За необхідності, допускається їх наносити біля кожного числа шкали. 5.7. Таблиці Цифровий матеріал, як правило, оформлюють у вигляді таблиць. Горизонтальні та вертикальні лінії, які розмежовують рядки таблиці, а також лінії зліва, справа і знизу, що обмежують таблицю, можна не проводити, якщо їх відсутність не ускладнює користування таблицею. Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті ПЗ. Таблиці слід нумерувати арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу, за винятком таблиць, що наводяться в додатках. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, відокремлених крапкою, наприклад, таблиця 5.1 – перша таблиця п’ятого розділу. Якщо в ПЗ одна таблиця, її нумерують. Таблиця 5.1 Цей текст є назвою таблиці. Приклад розташування в тексті та оформлення таблиці, яка має довгу назву, що займає кілька рядків
Продовж. табл. 5.1
Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами (крім першої великої) і вміщують над таблицею по центру сторінки. Назва має бути стислою і відбивати зміст таблиці. До назви та після таблиці необхідно залишити по одному вільному рядку. Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під одною, або поруч, або переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці її головку і боковик. При поділі таблиці на частини необхідно її головку або боковик заміняти відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами в першій частині таблиці. Слово «Таблиця ____ » з зазначенням номеру вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть: «Продовж. табл. ____ » із зазначенням тільки номера таблиці. Між текстом ПЗ та заголовком таблиці, а також після таблиці перед подальшим текстом необхідно залишити по одному порожньому рядку (див. табл. 5.2). Таблиця 5.2
Заголовки граф таблиці починають з великої літери, а підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком. Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть з великої літери. У кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки і підзаголовки граф указують в однині. Якщо у одній і тій самій графі наводяться цілі числа і числа з десятковими частками, слід цілі числа без десяткових знаків після коми доповнювати відповідним числом нулів. Ставити лапки замість цифр, марок, символів, що повторюються, не допускається. Якщо дані в якомусь рядку не приводяться, то у графі ставлять прочерк. Інші вимоги до виконання таблиць – відповідно до чинних стандартів на технічну документацію. Таблиці, за необхідності, можуть бути перелічені у змісті із зазначенням їх номерів, назв (якщо вони є) та номерів сторінок, на яких вони розміщені. 5.8. Переліки Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку. Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи — дефіс (перший рівень деталізації). Для подальшої деталізації переліку слід використовувати арабські цифри з дужкою (другий рівень деталізації). Приклад: а) форма і розмір клітин; б) живий склад клітин: 1) частини клітин; 2) неживі включення протопластів; в) утворення тканини. Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня. 5.9. Формули та рівняння 5.9.1. Формули, на які є посилання Формули та рівняння, на які є посилання в тексті ПЗ, розташовують безпосередньо після тексту, у якому вони згадуються, посередині сторінки без врахування абзацного відступу. Вище й нижче кожної формули або рівняння потрібно залишити один порожній рядок. Формули і рівняння в ПЗ (за винятком формул і рівнянь, наведених у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією в межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і порядкового номера формули або рівняння, відокремлених крапкою, наприклад, формула (1.73) – сімдесят третя формула першого розділу. Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в круглих дужках у крайньому правому положенні на рядку. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони наведені у формулі чи рівнянні. Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка з абзацу. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де» без двокрапки. Приклад: «Розклад сигналу має на меті його представлення у вигляді функціонального ряду – зваженої скінченої або безкінечної суми деяких складових: і , де коефіцієнт розкладу, який відповідає вкладу відповідної складової у сигнал; елемент з деякого переповненого набору або базису функцій, який може бути ортогональним, напівортогональним або неортогональним.» Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках виконуваних операцій, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Коли переносять формули чи рівняння на знакові операції множення, застосовують знак «х». Якщо в розділі ПЗ тільки одна формула чи рівняння, їх нумерують. Формули, що йдуть одна за одною та не розділені текстом, відокремлюють комою. Приклад: Довільному гармонічному коливанню відповідає пара членів тригонометричного ряду:
де , . Розмір символів у формулах подано в додатку В. При написанні тексту пояснювальної записки під час розстановки розділових знаків з формулами необхідно поводитися як із частиною речення. Перед формулою, як правило, необхідно поставити двокрапку, після формули – кому або крапку. 5.9.2. Формули, на які немає посилань Формули, на які немає посилань, можна не відокремлювати пустими рядками до та після формули, вони можуть розташовуватися в окремому рядку не посередині сторінки або розміщуватися в тексті. Приклад: «Для дискретизації параметра зміщення материнського вейвлету по часовій вісі обирають значення, кратні деякому фіксованому кроку (, ), де множина дійсних чисел. Для довільних значень ширина функції у разів більша, ніж ширина .» 5.10. Посилання Посилання в тексті ПЗ на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад,«... у роботах [3 7] показано, що ...». Посилання на джерела в мережі Інтернет включаються в загальний перелік посилань. На джерела необхідно посилатися в порядку їх згадування в тексті ПЗ. При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки зазначають їх номери. При посиланнях слід писати: «... у розділі 4 ...», «... дивись 2.1 ...», «... за 3.3.4 ...», «... відповідно до 2.3.4.1 ...», «... на рис. 1.3 ...», або «... на рисунку 1.3 ...», «... у таблиці 3.2 ...», «... (див. 3.2) ...», «... за формулою (3.1) ..», «... у рівняннях (1.23) — (1.25) ...», «... у додатку Б ...». 5.11. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів Перелік повинен розташовуватись стовпцем. Ліворуч в абетковому порядку наводять умовні позначення, символи, одиниці, скорочення і терміни, праворуч через тире – їх детальну розшифровку. Спочатку наводять скорочення українською мовою, за ними – російською, потім – іноземними (з перекладом на мову написання ПЗ). У випадку, коли на кресленнях у роботі використано позначення схемних елементів, яке не відповідає вимогам ЄСКД, ці позначення необхідно включити до Переліку. Ліворуч наводиться використане позначення, праворуч – відповідне позначення за вимогами ЄСКД, назва елементу, а також відповідність виводів. 5.12. Додатки Додатки слід оформлювати як продовження ПЗ на наступник сторінках, або у вигляді окремої частини, розташовуючи додатки в порядку появи посилань на них у тексті. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках ПЗ, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки без врахування абзацного відступу. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковано слово «Додаток___» і велика літера, що позначає додаток, без крапки в кінці. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, 3, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т. д. Один додаток позначається як Додаток А. Додатки повинні мати спільну з рештою ПЗ наскрізну нумерацію сторінок. За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатку відповідно до вимог 7.5. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2. — другий розділ додатку А; Г.3.1. — підрозділ 3.1 додатку Г; Д.4.1.2. — пункт 4.1.2 додатку Д; Ж.1.3.3.4. — підпункт 1.3.3.4 додатку Ж. Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатку, слід нумерувати в межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.З — третій рисунок додатку Г; таблиця А.2 — друга таблиця додатку А; формула (А.1) — перша формула додатку А. Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад, рисунок А.1, таблиця А.1, формула (В.1). У посиланнях в тексті додатку на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння рекомендується писати: «... на рисунку А.2 ...», «... на рисунку А.1 ...» — якщо рисунок єдиний у додатку А; «...в таблиці Б.3 ...», або «... в табл. Б.3 ...»; «... за формулою (В.1) ...», «…у рівнянні (Г.2) …». Джерела, що цитують тільки в додатках, повинні розглядатися незалежно від тих, які цитують в основній частині ПЗ, і повинні бути перелічені наприкінці кожного додатку в переліку посилань. Форма цитування, правила складання переліку посилань і виносок повинні бути аналогічними прийнятим у основній частині ПЗ. Перед номером цитати і відповідним номером у переліку посилань ставлять буквене позначення додатку. Якщо у ПЗ як додаток використовується документ, що має самостійне значення і оформлюється згідно з вимогами до документу даного виду, його копію вміщують у ПЗ без змін в оригіналі. Перед копією документу вміщують аркуш, на якому посередині зверху друкують слово «ДОДАТОК ___» і велику літеру, що позначає додаток, з крапкою в кінці. На наступному рядку посередині друкують назву додатку (за наявності), праворуч у верхньому куті аркуша проставляють порядковий номер сторінки. Сторінки копії документу нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок ПЗ (не займаючи власної нумерації сторінок документа). 5.13. Правила написання одиниць, їх позначень і найменувань Пояснювальна записка повинна бути викладена простою мовою, зрозумілою фахівцям суміжних галузей. Необхідно уникати неоднозначного тлумачення формулювань, складних мовних сполучень, жаргонних виразів, професійного сленгу. Терміни, найменування, позначення повинні бути однаковими протягом всього тексту. Одиниці фізичних величин, їх найменування, позначення і правила застосування регламентовані ДСТУ 3651.0-97. Відповідно до нього є обов’язковим застосування Міжнародної системи одиниць (скорочення: міжнародне – SI; українське – СІ). Правила написання десяткових кратних і часткових одиниць. Для зменшення ймовірності помилок при розрахунках десяткові кратні і часткові одиниці рекомендується підставляти тільки в кінцевий результат, а в процесі обчислень всі величини виражати тільки в одиницях СІ, замінюючи префікси степенями числа 10. Поряд із цим, при виконанні типових розрахунків часто виявляється більш раціональним підставляти в розрахункові формули значення величин у десяткових кратних і часткових одиницях. Префікс чи його позначення слід писати разом з найменуванням одиниці, до якої він приєднується, чи його позначенням. Похідні одиниці, утворені як добуток чи відношення одиниць, повинні розглядатись як певне ціле, що не підлягає поділу на складові частини, і тому префікси повинні додаватися до них як до цілого, тобто до найменування першої одиниці, що входить до добутку чи відношення. Правильно: Неправильно: кілопаскаль-секунда на метр паскаль-кілосекунда на метр (kPa . s/m; кПа . с/м ) ( Pa . ks/m; Па . кс/м) Найменування кратних і часткових одиниць від одиниці, зведеної до степеня, слід утворювати шляхом приєднання префіксу до найменування вихідної одиниці, наприклад, для утворення найменування кратної чи часткової одиниці від одиниці площини – квадратного метра, що являє собою другий степінь одиниці довжини – метра, префікс слід приєднувати до найменування цієї останньої одиниці: квадратний кілометр, квадратний сантиметр тощо. Неправильно було б писати: кілоквадратний метр, сантиквадратний метр. При такому (неправильному) розумінні позначення cм2 відповідає одиниці «сантиквадратний метр», тобто 0,01 м2, в той час як насправді см2 означає квадратний сантиметр, тобто 0,0001 м2. Позначення кратних і часткових одиниць від одиниці, зведеної до степеня, слід утворювати додаванням відповідного показника степеня до позначення кратної чи часткової від цієї одиниці, причому показник означає зведення до степеня кратної чи часткової одиниці (разом із префіксом). Приклади: а) 5 км2 = 5 (103 м)2 = 5 . 106 м2; б) 250 cм3/с = 250 (10-2 м) 3 /(1 с) = 250 . 10 -6 м3/с; в) 0,002 cм-1 = 0,002 (10-2 м)-1 = 0,002 . 100 м-1 = 0,2 м-1. Правила написання значень одиниць. Для написання значень величин передбачається застосовувати позначення одиниць буквами чи спеціальними знаками (...(, ...` , ...``), причому встановлюється два види буквених позначень: міжнародні (з використанням букв латинської чи грецької абетки) та українські (з використанням букв української абетки). Застосування обох видів позначень в одному документі не допускається. У нормативно-технічній документації на засоби вимірювань, документації метрологічного забезпечення необхідно застосовувати міжнародні позначення одиниць. Міжнародні і українські позначення відносних та логарифмічних одиниць такі: процент (%), проміле (о/оо), мільйонна частка (ррm), бел (В, Б), децибел (dB, дБ), октава (окт), декада (дек), фон (фон). Буквені означення одиниць виконують прямим шрифтом. В означеннях одиниць крапку, як знак скорочення не ставлять. До визначень одиниць і їх найменувань не можна додавати букви (слова), що вказують на фізичну величину чи на об’єкт, наприклад, п.м. чи пм (погонний метр), укм (умовний квадратний метр), екм (еквівалентний квадратний метр), нм3 чи Нм3 (нормальний кубічний метр), % ваговий (ваговий відсоток), % об’ємний (об’ємний відсоток). В усіх таких випадках визначальні слова слід приєднувати до найменування величини, а одиницю позначати згідно зі стандартом. Наприклад, еквівалентна площина 20 м3, об’єм газу (приведений до нормальних умов) 100 м3, масова частка 15 %, об’ємна частка 4 % тощо. Вищезазначене відноситься також до міжнародних позначень одиниць. Позначення одиниць слід вживати після числових значень величин і розміщати в рядку з ними (без перенесення на наступний рядок). Між останньою цифрою числа та позначенням одиниці слід залишати проміжок, але перед позначеннями у вигляді знаку, піднятого над рядком, проміжок не ставлять. Правильно: Неправильно: 100 kW; 100 кВт 100kW; 100кВт 80 % 80% 20( 20 ( 30(15(( 30 ( 15 (( Виключення: знак градуса Цельсія пишуть після пробілу, але разом з позначенням шкали Цельсія. Правильно: Неправильно: 20 (С 20( С При наявності десяткового дробу в числовому значенні величини позначення одиниці слід розташовувати після усіх цифр. Правильно: Неправильно: 423,06 m; 423,06 м 423 m, 0,6; 423 м,06 5,758( чи 5( 45,48`, 5(,758 чи 5( 45`, 48, чи 5( 45` 28,8`` чи 5( 45` 28``,8 При написанні значень величин з обмежуючими відхиленнями, числа та їх обмежуючі відхилення слід брати в дужки, а позначення одиниці писати після дужок або проставляти позначення одиниць після числа і після обмежуючого відхилення. Правильно Неправильно (100,0 0,1) kg 100,0 0,1 kg 60 g 1 g 60 1 g Якщо у тексті наводять ряд (групу) числових значень однієї і тієї ж величини, то найменування одиниці величини вказують тільки після останньої цифри, наприклад: 25; 20; 30 кг; 5 ( 10 ( 15 мм. При необхідності вказати числовий інтервал величини, найменування одиниці пишуть тільки після останньої цифри, наприклад: «...від 0,5 до 1,5 мм». Дозволяється застосовувати найменування одиниць у поясненнях позначень величин до формул. Правильно Неправильно v = 3,6 h/t v = 3,6 h/t km/s, де v - швидкість, km/s; де h - шлях, m; h - шлях, m; t - час, s. t - час, s. У виразах з відношенням за знак ділення править тільки одна коса або горизонтальна риска. Допускається застосовувати позначення одиниць у вигляді добутку одиниць, зведених до степеня (додатні і від’ємні). Якщо для однієї з одиниць відношення застосовано позначення у вигляді від’ємного степеня (наприклад: К-1, с-1), застосовувати косу або горизонтальну риску не дозволяється. При застосуванні косої риски позначення одиниць у чисельнику і знаменнику слід розміщувати в рядок, добуток позначень слід заключати в дужки, наприклад: м/с; m/s; W/(m·K); Вт/(м . К). Математичні знаки слід застосовувати тільки у формулах. У тексті вони пишуться словами. Належить писати: «U = 15 В», але «напруга дорівнює 15 В». Виняток утворюють знаки плюс (+) і мінус (-) у супроводі цифр. Належить писати: «...температура змінюється від - 15 до +15 (С». Знаки №, %, і т.і. застосовують тільки в супроводі цифрових або літерних знаків; в інших випадках вони пишуться словами. Дозволяється написання знаків №, % не з цифрами в заголовках таблиць. Наприклад: «№ nn», « в %». Числа з розмірністю належить писати тільки цифрами. Правильно Неправильно Температура 13 (С Температура тринадцять градусів Об’єм 30 м3 Об’єм тридцять кубічних метрів Перед числами з розмірністю прийменник (в) або знак тире (–) не ставлять. Правильно Неправильно На частоті 70 МГц На частоті в 70 МГц Опір 50 Ом Опір - 50 Ом Числа до десяти, при відсутності розмірності в тексті, пишуться словами, понад десять – цифрами. Дріб завжди пишеться цифрами. Слід писати: «Позначимо на кривій чотири точки», «Збільшимо на 1/3». При переліку частин речення не дозволяється обривати фразу перед пронумерованими переліками на ... або... «з», «на», «від», «як», «що» і т. д. Наприклад Неправильно Правильно Механізм складається з: Будова механізму включає: 1) двигуна, 1) двигун, 2) редуктора і т. д. 2) редуктор і т. д. Правила написання найменувань одиниць. При застосуванні одиниць фізичних величин слід керуватися такими правилами відмінювання та утворення найменувань похідних одиниць: – В найменуваннях одиниць площини і об’єму застосовують прикметники «квадратний» і «кубічний», наприклад квадратний метр, кубічний метр. Ці ж прикметники застосовують у випадках, коли одиниця площини або об’єму входить у похідну одиницю іншої величини, наприклад кубічний метр у секунду (одиниця об’ємної витрати), кулон на квадратний метр (одиниця електричного зсуву). Якщо ж друга чи третя степінь довжини не являють собою площину або об’єм, тоді в найменуванні одиниці замість слів «квадратний» або «кубічний» повинні застосовуватися вирази «у квадраті» або « у другому степені», « у кубі» або « у третьому степені». Наприклад, кілограм-метр у квадраті в секунду (одиниця моменту кількості руху); кілограм-метр у квадраті (одиниця динамічного моменту інерції). – При відмінюванні найменувань похідних одиниць, утворених як добуток одиниць, змінюється тільки останнє найменування і відповідний до нього прийменник «квадратний» або «кубічний», наприклад: момент сили дорівнює п’яти ньютон-метрам, магнітний момент дорівнює трьом ампер-квадратним метрам. – При відмінюванні найменувань одиниць, у яких є знаменник, змінюється тільки чисельник за правилом, встановленим для добутків одиниць, наприклад: прискорення дорівнює п’яти метрам на секунду у квадраті; питома теплоємність дорівнює чотирьом десятим джоуля на кілограм-кельвін. РОЗДІЛ 6 ВИКОНАННЯ СХЕМ 6.1. Загальні правила Схема – графічний конструкторський документ, на якому показані у вигляді умовних зображень або позначень складові частини приладу та зв’язок між ними. Схеми входять в комплект конструкторської документації та містять, разом з іншими документами, необхідні дані для проектування, виготовлення, збирання, регулювання, експлуатації виробів [6-7]. Схеми призначені: на етапі проектування – для виявлення структури майбутнього приладу при наступній конструкторській проробці; на етапі виробництва – для ознайомлення з конструкцією виробу, розробки технологічних процесів виготовлення та контролю деталей; на етапі експлуатації – для виявлення несправностей і використання при технічному обслуговуванні. Правила виконання та оформлення схем встановлені стандартами сьомої групи ЄСКД. Деякі терміни та їх визначення приведені нижче. Елемент схеми – складова частина схеми, яка виконує певну функцію у виробі і не може бути розділена на частини, які мають самостійне функціональне призначення (наприклад, муфта, насос, світлодіод, резистор, трансформатор). Сукупність елементів, які складають єдину конструкцію (плата, блок, шафа і т.п.), називається пристроєм. Сукупність елементів, не з’єднаних в одну конструкцію, але які виконують у виробі певну функцію, називають функціональною групою. Якщо елемент, функціональна група і пристрій виконують певну функцію, то їх називають функціональною частиною. Лінія, канал певного призначення є функціональними колами. Відрізки ліній, що вказують на наявність зв’язку між функціональними частинами виробу, називають лініями взаємозв’язку. 6.2. Позначення схем Схеми в залежності від елементів, що входять до складу виробу, поділяються на наступні види, які позначаються літерами: електричні - Е, гідравлічні - Г, вакуумні - В, пневматичні - П, кінематичні - К, оптичні - Л, газові - Х, автоматизації - А, комбіновані - С. У залежності від основного призначення схеми поділяються на типи, які позначаються цифрами: структурні - 1, функціональні - 2, принципові (повні) - 3, з’єднань (монтажні) - 4, підключення - 5, загальні - 6, розміщення - 7, інші - 8, об’єднані - 0. 6.3. Типи схем Структурна схема – схема, що визначає основні функціональні частини виробу, їх призначення та взаємозв’язок. Структурні схеми розробляють при проектуванні виробів на стадіях, що передують розробці схем інших типів, і користуються ними для загального ознайомлення з виробом. На структурній схемі позначають всі основні функціональні частини виробу та основні взаємозв’язки між ними. Функціональні частини зображують у вигляді прямокутників. Окремі елементи схеми допускається зображувати у вигляді умовних графічних зображень. При зображенні елементів схеми у вигляді прямокутників найменування, позначення (номери) або типи (шифри) елементів та пристроїв вписують в середину прямокутника. У випадку позначення функціональних частин схеми номерами або шифрами, останні повинні бути розшифровані на полі схеми в таблиці довільної форми. На лініях взаємозв’язків напрямок ходу процесів позначають стрілками у відповідності зі стандартом. Побудова структурної схеми повинна давати уявлення про хід робочого процесу в напрямку зліва направо. Функціональна схема – схема, яка роз’яснює процеси, що протікають в окремих функціональних колах виробу або у виробі в цілому. Функціональними схемами користуються для вивчення принципів роботи виробів, а також при їх наладці, контролі та ремонті. На функціональній схемі зображують функціональні частини виробу, які приймають участь в процесі, що ілюструється схемою, та зв’язки між цими частинами. Функціональні частини на схемі зображують у вигляді умовних графічних позначень. Допускається окремі функціональні частини зображувати у вигляді прямокутників. На схемі рекомендується вказувати технічні характеристики функціональних частин (біля графічного позначення або на вільному полі схеми), пояснюючі надписи, діаграми. Принципова (повна) схема – визначає повний склад елементів і зв’язків між ними і дає детальне уявлення про принципи роботи виробу. Принципові (повні) схеми служать основою для розробки інших конструкторських документів, наприклад, схем з’єднань (монтажних) та креслень. Користуються ними для вивчення принципів роботи виробів, а також при наладці, контролі та ремонті виробів. Схема з’єднань (монтажна) – схема, яка показує з’єднання складових частин виробу (установки) і визначає проводи, джгути, кабелі або трубопроводи, якими здійснюються ці з’єднання, а також місця їх приєднань і вводу. Схемами з’єднань (монтажними) користуються при розробці інших конструкторських документів, у першу чергу креслень, які визначають прокладку та способи кріплення проводів, джгутів, кабелів або трубопроводів у виробі (установці), а також для здійснення приєднань при контролі, експлуатації і ремонті виробів (установок). На схемі з’єднань зображують всі пристрої та елементи, які входять до складу виробу, їх вхідні і вихідні елементи (роз’єми, плати, зажими та т.п.) і з’єднання між ними. Пристрої зображують у вигляді прямокутників або зовнішніми обрисами, елементи – у вигляді умовних графічних позначень, прямокутників або зовнішніми обрисами. В останньому випадку всередині пристроїв допускається розміщувати умовні графічні позначення елементів. Схема підключення – схема, яка показує зовнішні підключення виробу. Схемами підключення користуються при розробці інших конструкторських документів, а також для здійснення підключень виробів при їх експлуатації. На схемі підключення повинні бути зображені виріб, його вхідні і вихідні елементи (роз’єми, зажими та т.п.) та кінці проводів і кабелів зовнішнього монтажу, які до них підводяться. Біля останніх розміщують дані про підключення виробу (характеристики зовнішніх кіл, адреси). Вироби та їх складові частини зображують у вигляді прямокутників, а вхідні або вихідні елементи – у вигляді умовних графічних позначень. Загальна схема – схема, яка визначає складові частини комплексу і з’єднання їх між собою на місці експлуатації. Загальними схемами користуються при ознайомленні з комплексами, а також при їх контролі та експлуатації. На загальній схемі зображують у вигляді прямокутників пристрої та елементи, які входять в даний комплекс, проводи, джгути і кабелі, які з’єднують їх. Розміщення пристроїв і елементів повинно приблизно відповідати їх дійсному розміщенню у виробі. Вхідні і вихідні елементи зображують у вигляді умовних графічних позначень з врахуванням їх дійсного розміщення в середині пристроїв. Біля пристроїв і елементів розміщують їх найменування і тип. Схема розміщення – схема, що визначає відносне розміщення складових частин виробу, а при необхідності також проводів, джгутів, кабелів, трубопроводів. Схемами розміщення користуються при експлуатації і ремонті. На схемі розміщення вказують складові частини виробу і при необхідності – зв’язки між ними, конструкцію, приміщення, місцевість, на яких розміщені ці частини. Останні зображують у вигляді зовнішніх обрисів або умовних графічних позначень. Розміщення складових частин виробу повинно давати уявлення про їх дійсне розміщення. Біля зображень пристроїв і елементів розміщують їх найменування і типи. При великій кількості складових частин виробу ці відомості записують в перелік елементів. У цьому випадку складовим частинам виробу присвоюють позиційні позначення. Такі схеми можуть бути виконані на розрізах конструкцій, у розрізах або планах будівель або в аксонометрії. Якщо до складу виробу входять елементи різних видів, розробляють одну комбіновану схему (наприклад, схему електропневматичну принципову) або декілька схем різного виду, але одного типу (наприклад, схему електричну принципову та схему пневматичну принципову). Найменування схеми визначається її виглядом і типом, наприклад: «Схема пневматична принципова», «Схема гідравлічних з’єднань (монтажна)». Схеми виконуються на аркушах стандартних форматів, переважно основних. При необхідності схему певного виду і типу допускається виконувати на декількох аркушах. Можна, також замість однієї схеми певного виду і типу виконувати сукупність схем того ж виду і типу (на різні частини виробу), кожна схема повинна бути оформлена як самостійний документ. Схемам, що входять до складу конструкторської документації виробу, присвоюється шифр, який складається із літери, що визначає вид схеми, і цифри, що визначає тип схеми. Суміщеній схемі присвоюють шифр тієї схеми, тип якої має найменший порядковий номер. Найменування схеми вписують в графу 1 (див. рис. 5.1) основного надпису після найменування виробу, для якого виконана схема, шрифтом меншого розміру, ніж найменування виробу. Шифр вписують в графу 2 основного надпису після позначення виробу по типу, приведеному вище. 6.4. Перелік елементів У кожної схеми повинен бути перелік елементів, оформлений у вигляді таблиці, яка розміщується над основним надписом. Відстань між переліком елементів і основним надписом повинна бути не менше 12 мм. Продовження переліку елементів розміщують зліва від основного надпису і повторюють головку таблиці. При необхідності перелік елементів може бути виконаний у вигляді самостійного документа на аркушах формату А4, основний надпис і додаткові графи до неї виконують на формах 2 і 2а. В даному випадку шифр складається із літер П і шифру схеми, до якої випускається перелік. Наприклад, шифр переліку до електричної схеми з’єднання має вигляд ПЕ4. Перелік елементів записують у специфікацію після схеми, до якої він випущений. У графах переліку вказують наступні дані: у графі «Поз. позначення» - позиційне позначення елементу; у графі «Найменування» - найменування елемента схеми у відповідності з документом, на основі якого він застосований; у графі «Кіл.» - кількість однакових елементів; у графі «Примітка» при необхідності приводять технічні дані елемента, які не містяться в його найменуванні. Елементи в перелік записують по групах в абетковому порядку літерних позиційних позначень. У межах кожної групи елементи розташовують в порядку зростання номерів. Елементи одного вигляду з однаковими параметрами, що мають на схемі послідовні порядкові номери, записують в перелік елементів одним рядком. У цьому випадку в графу «Поз. позначення» вписують тільки позначення з найменшим і найбільшим порядковими номерами, а в графі «Кіл» вказують загальне число цих елементів. При запису елементів однієї групи, що мають однакові літерні позначення, у графі «Найменування» не повторюють в кожному рядку найменування елемента, а записують його у вигляді заголовка до відповідного розділу, підкреслюючи тонкою суцільною лінією. Аналогічним чином не повторюють позначення документа, на основі якого застосовані елементи даної групи з різними параметрами. Одиниці фізичних величин вказують спрощено. Елементи, параметри яких підбирають при регулюванні виробу, на схемі позначають зірочкою (R1*), на вільному полі схеми розміщують зноску: «Підбирається при регулюванні», при цьому в графі переліку елементів «Примітка» вказують граничні допустимі значення параметрів. 6.5. Графічні позначення елементів схем Схеми виконують без врахування дійсного просторового положення частин виробу і без додержання масштабу. Застосовують наступні умовні графічні позначення: або встановлені у відповідних стандартах ЕСКД і побудовані на їх основі, або не стандартизовані і виконані у вигляді спрощених зовнішніх контурів (в тому числі і в аксонометрії). Замість графічних позначень можуть бути зображені прямокутники з відповідними поясненнями на полі схеми. Стандартні умовні графічні позначення елементів повинні мати розміри, вказані у відповідних стандартах. Якщо розміри стандартом не встановлені, то графічні позначення на схемі повинні мати такі ж розміри, як їх зображення в стандарті. Допускається всі умовні графічні позначення пропорційно збільшувати (при вписуванні в них пояснюючих знаків) або зменшувати (відстань між двома сусідніми лініями при цьому повинна бути не менше 1,0 мм). Умовні графічні позначення виконують лініями тієї товщини, що і лінії зв’язку. Лінії зв’язку виконують товщиною від 0,2 до 1,0 мм. Оптимальна товщина 0,3-0,4 мм. Якщо в умовних графічних позначеннях є потовщені лінії, то їх виконують товстіше лінії зв’язку в два рази. Умовні графічні позначення елементів зображують на схемі в положенні, у якому вони приведені у відповідних стандартах, або повернутими на кут, кратний 90º. Допускається умовне графічне позначення повертати на кут, кратний 45º, або зображувати дзеркально повернутим. Позначення, яке вміщує літерні, цифрові або літерно-цифрові символи, допускається зображувати повернутими проти годинникової стрілки тільки на кут 90º або 45º. Кожен елемент схеми повинен мати літерно-цифрове означення: літерне означення представляє собою скорочене найменування елемента, складене з його початкових або характерних літер; після літерного позначення проставляють порядковий номер елемента. Порядковий номер встановлюється в межах групи елементів (пристроїв), яким на схемі присвоєно однакове літерне позиційне позначення. Порядкові номери присвоюють елементам по напрямку зверху вниз і зліва направо (може бути зміна, якщо потік робочого середовища йде в іншому напрямку). Літерно-цифрові позначення проставляють поряд з елементами справа або над ними. Букви і цифри виконують одним номером шрифту. Лінії зв’язку повинні складатись із горизонтальних і вертикальних відрізків, мати мінімальне число перетинів та зломів. Відстань між сусідніми паралельними лініями зв’язку повинна бути не менше 3 мм. Допускається обривати лінії зв’язку, якщо вони ускладнюють читання схеми. У цьому випадку лінії зв’язку, які переходять на інший аркуш схеми, обривають за межами зображення схеми. Поряд з обривом лінії вказують позначення або найменування лінії зв’язку і в круглих дужках приводять номер аркуша схеми, на який переходить лінія зв’язку. Допускається літерне, цифрове або літерно-цифрове позначення ліній зв’язку. На схемах допускається розміщувати різні технічні дані, характер яких визначається призначенням схем. Їх розміщують або біля умовних графічних позначень (номінальні значення параметрів), або на вільному полі схеми, над основним надписом (діаграми, таблиці, текстові вказівки). РОЗДІЛ 7 ЗАХИСТ ДИПЛОМНИХ ПРОЕКТІВ ТА РОБІТ 7.1. Етапи допуску атестаційних робіт до захисту До захисту в ДЕК допускаються дипломні проекти та роботи, теми яких затверджені наказом ректора університету, а структура, зміст та якість викладення матеріалу та оформлення відповідають завданню на ДР (ДП, МД) та вимогам даних методичних вказівок, що підтверджено підписами керівника та консультантів проекту та наявністю позитивного відзиву керівника ДР (ДП, МД). Бакалаврам та магістрам необхідно оформити заяву для остаточного затвердження теми та керівника. Не пізніше, ніж у терміни, вказані в підрозділі 1.4, подати заяву на призначення теми ДР разом з оформленим завданням та календарним планом виконання ДР завідувачу кафедри для затвердження. Спеціалістам до початку проходження переддипломної практики необхідно обрати собі тему та керівника, подати заяву на призначення теми ДП разом з оформленим завданням на ДП та календарним планом виконання ДП завідувачу кафедри для затвердження. Етапи допуску атестаційних робіт до захисту: 1. За чотирнадцять робочих днів до дня початку засідань ДЕК пояснювальну записку до ДР (ДП, МД), оформлену згідно цих методичних вказівок, з дозволу керівника подають (роздруковану, у незшитому вигляді) консультанту з технічної частини. 2. У випадку, коли відсутні зауваження по оформленню, студент зшиває роботу, підписує титульний аркуш та отримує підпис керівника і консультантів. 3. За сім робочих днів до початку засідань ДЕК зшита пояснювальна записка разом з відзивом керівника передається консультанту з технічної частини. Рекомендації та шаблон відзиву керівника наведено в додатку Ж. Після цього ПЗ передається завідувачу кафедри для допуску до захисту. Допуск підтверджується підписом завідувача кафедри на титульному аркуші пояснювальної записки. 4. Дипломний проект (робота, магістерська дисертація), допущений до захисту в ДЕК, направляється завідувачем кафедри на рецензування. Для цього пояснювальна записка повертається студенту-дипломнику, щоб він міг надати її рецензентам. На атестаційну роботу бакалавра або спеціаліста необхідно отримати одну зовнішню рецензію (не від співробітника кафедри ФБМЕ). На магістерську дисертацію необхідно отримати дві зовнішні рецензії. Рекомендації та шаблон рецензії наведено в додатку К. Рецензії, отримані від сторонніх організацій, повинні бути завірені печаткою організації в установленому порядку. Рецензії, надані студентам працівниками НТУУ «КПІ», завіряти печатками не потрібно. 5. За два робочих дні до першого засідання ДЕК пояснювальну записку разом з відзивом, рецензіями та одним комплектом ілюстративного матеріалу (на форматі А4) необхідно здати вченому секретареві ДЕК (для магістрів та спеціалістів) або голові ДЕК (для бакалаврів). Захист атестаційних робіт, автори яких не виконали вимоги щодо термінів підготовки та подання ДР (ДП, МД) до захисту, переноситься на додатковий день захисту. Вразі суттєвого запізнення захист переноситься на наступне засідання ДЕК. Проект (робота), у якому виявлені принципові недоліки в прийнятих рішеннях, обґрунтуваннях, розрахунках та висновках, суттєві відхилення від вимог державних стандартів, до захисту в ДЕК не допускаються. Рішення про це приймається на засіданні випускової кафедри, витяг з протоколу якого разом зі службовою запискою завідувача кафедри подаються декану факультету для підготовки матеріалів до наказу ректора про відрахування студента. 7.2. Вимоги до доповіді та ілюстративного матеріалу на захисті Тривалість доповіді студента під час захисту атестаційної роботи – не більше 20 хвилин. Порядок захисту наступний: – доповідь студента (7-10 хвилин); – відповіді на запитання членів комісії та присутніх; – оголошення відзиву керівника; – відповіді на зауваження, що містяться у відзиві; – оголошення рецензії; – відповіді на зауваження, що містяться у рецензії. Для захисту роботи весь ілюстративний матеріал готується у вигляді презентації, виконаної в програмі PowerPoint, або подібній до неї. Студенту під час захисту надається мультимедійний проектор та комп’ютер для показу слайдів на екрані. Обсяг ілюстративного матеріалу в презентації до захисту роботи (проекту) – не менше 6 слайдів. В ілюстраціях та в доповіді під час захисту обов’язково необхідно відобразити: – назву роботи (проекту); – об’єкт та предмет дослідження; – мету та задачі роботи (проекту); зміст та результати виконаної роботи, їх оцінку; основні труднощі, які були подолані в ході роботи; наголосити, що саме було зроблено студентом самостійно; оцінка новизни результатів; – висновки. При побудові слайдів для захисту весь текст ілюстративного матеріалу повинен бути виконаний шрифтом кеглю не менше ніж 20 пт. Ілюстративний матеріал зі всіх слайдів, плакатів або презентації, які будуть використовуватися під час захисту ДР (ДП, МД), необхідно роздрукувати на папері формату А4. Кількість паперових комплектів ілюстративного матеріалу до ДР (ДП, МД) повинна на одиницю перевищувати кількість членів ДЕК. Один з комплектів передається на зберігання секретареві ДЕК, інші – роздаються членам комісії безпосередньо перед доповіддю. Під час захисту може використовуватись додатково демонстраційний матеріал у графічному (на папері, плівках), електронному (відеоматеріали, мультимедіа, тощо) або натурному (моделі, макети, зразки виробів, тощо) вигляді. Про конкретний вигляд додаткового демонстраційного матеріалу до захисту ДР (ДП, МД) необхідно домовлятися з головою ДЕК (для бакалаврів) або із секретарем ДЕК (для магістрів та спеціалістів). Зшита пояснювальна записка та один комплект роздрукованого ілюстративного матеріалу передається секретареві ДЕК. Щодо порядку оформлення див. додаток Л. ВИСНОВКИ Дані Методичні вказівки містять основну необхідну інформацію щодо організації виконання та захисту атестаційних робіт бакалаврів, спеціалістів та магістрських дисертацій на кафедрі фізичної та біомедичної електроніки НТУУ «КПІ», а також вимоги щодо оформлення пояснювальних записок, порядку допуску до захисту та вимоги щодо ілюстративного матеріалу та доповіді. Одною з переваг даних Вказівок є те, що їх оформлення виконане у відповідності до вимог, які висуваються до оформлення пояснювальних записок атестаційних робіт бакалавра та магістрських дисертацій, а отже їх можна використовувати як зразок оформлення. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Положення про організацію навчального процесу в НТУУ "КПІ" / уклад.: Г. Б. Варламов, В. П. Головенкін, В. І. Тимофєєв, В. І. Шеховцов ; за заг. ред. Ю. І. Якименка. – К. : Вид-во «Політехніка», 2004. – 72 с. 2. Положення про організацію дипломного проектування та державної атестації студентів НТУУ «КПІ» / уклад. В. Ю. Угольніков ; за заг. ред. Ю. І. Якименка. – К. : Політехніка, 2006. – 84 с. 3. ISO 7.9-95. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Реферат и аннотация. Общие требования. – М. : Изд-во стандартов, 1997. – 8 с. 4. ДСТУ 3008 – 95. Документація. Звіти в сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення. – К. : Держстандарт, 1996. – 40 с. 5. Дипломне проектування : метод. рекомендації до вик. дипломних проектів зі спеціальності приладобудування / уклад.: Л. П. Медяний. – К. : НТУУ «КПІ», 1998. – 78 с. 6. Разработка и оформление конструкторской документации РЭА : справ. пособие / Э. Т. Романычева, А. К. Иванова, А. С. Куликов, Т. П. Новикова. – М. : Радио и связь, 1984. – 256 с. 7. Графическое изображение электрорадиосхем : Справочник ( С. Т. Усатенко [и др.] – К. : Техника, 1986. – 120 с. Додаток А Наукові напрямки, за якими пропонуються тематики атестаційних робіт бакалавра та магістра Тимофєєв Володимир Іванович, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Мікро- та нанонапівпровідникові структури Фізико-топологічне моделювання субмікронних приладів і пристроїв Схемотехнічне проектування інтегральних схем НВЧ та КВЧ Радіометричні системи НВЧ і їх застосування в медицині Белявський Євген Данилович, доктор фізико-математичних наук, професор Електроніка надвисоких частот (теорія, прилади вакуумної НВЧ електроніки) Витязь Олег Олексійович, кандидат технічних наук, доцент Математичне моделювання фізичних та біомедичних систем Алгоритми аналізу електронних схем Вунтесмері Юрій Володимирович, магістр електроніки, асистент Пасивні пристрої надвисоких частот Кола надвисоких частот Телекомунікації (системи передачі, системи транспорту та комунікації) Антени та поширення радіохвиль Фізика гіротропних середовищ Голубева Ірина Петрівна, кандидат технічних наук, асистент Системи бездротового зв'язку та радіочастотної ідентифікації Моделювання пасивних приладів НВЧ Іванушкина Наталія Георгіївна, кандидат технічних наук, доцент Методи та засоби електрокардіографії високого розрізнення Аналіз спектрів високих порядків у дослідженнях біомедичних сигналів Розпізнавання образів сигналів внутрисерцевого імпедансу при електрокардіостимуляції Обробка електрокардіосигналів за допомогою вейвлет-перетворення Ідентифікація моделей електричної активності серця Казміренко Віктор Анатолійович, кандидат технічних наук, старший викладач Методи вимірювання властивостей матеріалів на надвисоких частотах Розробка та моделювання пасивних приладів надвисоких частот Технології бездротового зв’язку Карплюк Євгеній Сергійович, магістр електроніки, асистент Алгоритми цифрової обробки біосигналів Методи адаптивної фільтрації та попередньої обробки сигналів Процесори цифрової обробки сигналів Методи та засоби аналізу біомедичних сигналів високого розрізнення Методи та засоби ранньої діагностики аритмій серця Системи біомедичного моніторингу Коваленко Микола Микитович, доктор медичних наук, професор Дослідження функції зовнішнього дихання (спірометрія, радіонуклідні методи) Проблеми ультразвукової діагностики (види датчиків, види одержання зображення, методика Допплера, ефективність ультразвукової діагностики) Рентгенологічні методи діагностики (рентгеноконтрастні, комп’ютерна томографія, цифрова рентгенографія) Радіонуклідні методи діагностики (радіографія, сцинтиграфія, сканування) Магніторезонансна томографія Коваленко Олександр Сергійович, доктор медичних наук, професор Магнітокардіографічні дослідження функцій серця Моделювання медико-демографічних процесів Технічне забезпечення телемедичних консультацій Методи цифрової рентгенографії Автоматизовані системи документообігу в медичних закладах Лошицький Павло Павлович, доктор технічних наук, професор Надширокосмугова радіолокація Радіолокація Підповерхнева локація Стохастичний генератор Шумові генератори на ЛПД у TRAPPAT режимі BARIТT діоди Хвильова генетика Фізіотерапевтичні методи припинення больового синдрому Фізіотерапевтичні методи боротьби з ожирінням Дослідження можливостей зниження бактеріального забруднення дисперсних систем (сухе молоко) Дослідження автохвиль температури шкіри людини Дослідження впливу фізичних факторів на післяопікові рубці Москалюк Володимир Олександрович, кандидат технічних наук, професор Моделювання надвисокочастотних та надшвидкодіючих приладів Моделювання фізичних процесів в електронних компонентах Ніколов Микола Олександрович, кандидат технічних наук, асистент Аналіз даних радіоімунних досліджень Вплив електромагнітних випромінювань на злоякісні новоутворення Аналіз медичних зображень Математичні моделі розвитку злоякісних новоутворень Математичне моделювання кінетики радіофармпрепаратів за даними радіонуклідних досліджень Механохімічна активація медичних препаратів Попов Антон Олександрович, кандидат технічних наук, старший викладач Адаптивна обробка та аналіз сигналів, вейвлет-аналіз, розпізнавання образів, нові види перетворень для отримання діагностично-важливої інформації із застосуванням у системах моніторингу, діагностики та терапії Cистеми аналізу електричної активності мозку, оцінки функціонального стану людини по електроенцефалограмі, підтримки прийняття рішень лікарем; методи та засоби діагностики епілепсій та інших мозкових захворювань Моніторинг глибини наркозу, системи передбачення епілептичних нападів, електричної стимуляції нервової системи Прокопенко Юрій Васильович, кандидат технічних наук, доцент Моделювання електромагнітних полів та характеристик систем надвисоких частот Вимірювання в діапазоні надвисоких частот Надвисокочастотні прилади керування амплітудою та фазою сигналів і системи на їх основі Безпровідні комунікаційні системи та їх компоненти Моделювання біоелектричних процесів Самотовка Володимир Львович, магістр електроніки, асистент Моделювання параметрів напівпровідникових структур на основі струмів різницевої частоти Методи та засоби електростимуляції Саурова Тетяна Асадовна, магістр електроніки, асистент Електроніка надвисоких частот Семеновська Олена Володимирівна, магістр електроніки, асистент Дослідження ефектів саморозігріву в гетероструктурних транзисторах (НВТ, НЕМТ) Дослідження теплових ефектів у транзисторах з гетероселективним легуванням Методи визначення теплового стану інтегральних мікросхем з компонентами на основі GaAs Синєкоп Юрій Степанович, кандидат технічних наук, професор Автоматизація аналізу біомедичної інформації Обробка медико-біологічних даних на ПЕОМ Фалєєва Олена Михайлівна, магістр електроніки, асистент Моделювання субмікронних компонентів інтегральних схем Федяй Артем Васильович, магістр електроніки, асистент Моделювання перспективних компонентів наноелектроніки Проектування твердотільних компонентів, принцип роботи яких заснований на квантових ефектах Дослідження явища переносу заряду в нанорозмірних та мезоскопічних твердотільних структурах Фесечко Володимир Опанасович, кандидат технічних наук, професор Обробка сигналів електрокардіограм, електроенцефалограм, біологічних активних точок та ін. з метою розвитку методів та засобів ранньої діагностики захворювань Інфрачервона спектроскопія білків у застосуванні до ранньої діагностики онкологічних захворювань Магнітно-резонансна спектроскопія в медицині Обробка зображень рентгеноструктурного аналізу Рентгенівські методи та апаратура (проекційна томографія) Ультразвукова діагностична апаратура Неінвазивні експрес-технології для аналізу крові Магнітно-резонансна томографія Радіоізотопні методи отримання зображень внутрішніх органів людини Акустичні ефекти мікрохвиль та технології передачі думок Худякова Людмила Олександрівна, старший викладач Електронна фізіотерапевтична апаратура Методи і засоби діагностики і терапії ендокринної системи Чайковський Олександр Семенович, кандидат технічних наук, доцент Розробка електронно-керованих блоків автоматичної системи дослідження електронних пристроїв Розробка пристрою вимірювання характеристик та параметрів електронних компонентів Моделювання динамічних систем у часовому та частотному просторі Розробка інформаційної бази даних для фізіотерапії Чехлов Анатолій Миколайович, старший викладач Дослідження шумів приладів вакуумної та плазмової електроніки Дослідження сучасних тенденцій розвитку приладів вакуумної та плазмової електроніки Шовкун Ірина Денисівна, старший викладач Модернізація та розробка нових лабораторних робіт з дисциплін «Фізика електронних процесів», «Теорія поля» Шуляк Олександр Петрович, кандидат технічних наук, доцент Інтегрування медичної апаратури до складу телемедичних систем Методи та алгоритми аналізу сигналів Моделювання систем та їх випробування Янчій Роман Іванович, доктор біологічних наук, професор Технічні засоби для дослідження (реєстрації) діяльності серцево-судинної системи Механо-електричні перетворювачі для реєстрації скоротливої здатності і збудливості в гладеньких м‘язах репродуктивної та видільної систем Стовбурові клітини і імунна система організму Додаток Б Оформлення посилань на друковані джерела в пояснювальній записці Таблиця Б.1 Приклади складання бібліографічного опису джерел, які вносяться до переліку посилань Характеристика джерела Приклад оформлення
Книга Жирмунская, Е. А. Системы описания и классификация электроэнцефалограмм человека / Е. А. Жирмунская, В. С. Лосев. – М. : Наука, 1984. – 84 с. Зимин, Е. Ф. Измерение параметров электрических и магнитных полей в проводящих средах / Е. Ф. Зимин, Э. С. Кочанов. – М. : Энергоатомиздат, 1985. – 256 с. – [ISBN?] Лайонс, Р. Цифровая обработка сигналов / Р. Лайонс. – М. : Бином-Пресс, 2006. – 656 с. – ISBN 5-9518-0149-4. Зенков, Л. Р. Клиническая электроэнцефалография (с элементами эпилептологии) / Л. Р. Зенков. – Таганрог : Издательство ТРТУ, 1996. – 358 с. – ISBN 5-230-24735-5.
Окремий том багатотомного видання Хоровиц, П. Искусство схемотехники: в 3 т. / П. Хоровиц, У. Хилл. – М. : Мир, 1986. Т. 2 – 590 с. – [ISBN?]
Монографія іноземною мовою Crownover, R. M. Introduction to Fractals and Chaos / R. M. Crownover. – Sudbury, MA, USA : Jones and Bartlett Publishers, Inc., 1995. – 353 p. – ISBN 5-901095-03-0.
Перекладна книга Ахмед, Н. Ортогональные преобразования при обработке цифровых сигналов / Н. Ахмед, К. Р. Рао. – М. : Связь, 1980. – 248 с.
Довідник Биофизические характеристики тканей человека : справочник/ В. А. Березовский, Н. Н. Колотилов. – К. : Наукова думка, 1990. – 224 с. – [ISBN?]
Навчальний посібник Фесечко, В. О. Методи перетворення сигналів: навч. посіб. / В. О. Фесечко. – К. : ІВЦ “Видавництво “Політехніка”, 2005. – 128 с. – ISBN 966-622-188-8. Ванін В. В. Оформлення конструкторської документації: навч. посіб. / В. В. Ванін, А. В. Бліок, Г. О. Гнітецька. – К. : Каравелла, 2003. – 160 с. – ISBN 966-8019-07-5.
Науково-методичне видання Теорія вейвлетів з елементами фрактального аналізу : науково-методичне видання / В. О. Геранін, Л. Д. Писаренко, Я. Я. Рущицький. – К. : ВПФ УкрІНТЕІ, 2002. – 364 с. – ISBN 966-7505-22-7.
Продовдж. табл. Б.1 Характеристика джерела Приклад оформлення
Державний стандарт Спирт этиловый технический. Методы анализа : ГОСТ 10749.1-80. – М. : Изд-во стандартов, 1981. – 47 с. ГОСТ Р 517721-2001. Аппаратура радиоэлектронная бытовая. Входные и выходные параметры и типы соединений. Технические требования. – Введ. 2002-01-01. – М. : Изд-во стандартов, 2001. – IV, 27 с.
Звіт про науково-дослідну роботу Методи та засоби високої роздільної здатності в технологіях неінвазивної експрес-діагностики: звіт про НДР (заключний) / Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» ; кер. Ю. С. Синєкоп. – К., 2007. – 288 с. – Виконавці: Фесечко В. О., Іванушкіна Н. Г., Попов А. О. [та ін.]. – Бібліогр.: с. 278-288. - № ДР 0106U002372. – [Інв. №?].
Стаття у вітчизняному журналі Попов, А. О. Методики комп’ютеризованої локалізації комплексів епілептиформної активності у електроенцефалограмі / А. О. Попов // Электроника и связь. – 2005. – №25. – С. 42–49. Новиков, И. Я. Основы теории всплесков / И. Я. Новиков, С. Б. Стечкин // Успехи математических наук. – 1998. – Т. 53, вып. 6. – С. 53–128.
Стаття у тематичному випуску журнала Попов, А. О. Побудова материнських вейвлет-функцій методом власних векторів / А. О. Попов // Электроника и связь. Тематический выпуск «Проблемы электроники», ч. 2. – 2006. – С. 54 – 58.
Стаття у іноземному журналі Daubechies, I. The wavelet transform, time-frequency localization and signal analysis / І. Daubechies // IEEE Transactions on information theory. – 1990. – Vol. 36, №5. – P. 961–1005. Popov, A. O. Identification of epileptiform patterns in electroencephalogram / Anton O. Popov, Volodymyr O. Fesechko, Alexey M. Kanaykin // Proceedings of SPIE. – 2006. – Vol. 6159, Feb. 2006. – P. 1104–1113.
Стаття у газеті Зозуля, Ю. А. Вопросы стандартизации в диагностике и лечении эпилепсии у детей / Ю. А. Зозуля // Здоров’я України. – 2004. – № 9(94). – С. 8–9.
Автореферат дисертації Попов, А. О. Розробка методів та засобів обробки електроенцефалограм для епілептології: автореф. дис.... канд. техн. наук: 05.11.17. / Попов Антон Олександрович; Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут». – К., 2006. – 21 с.
Дисертація Попов, А. О. Розробка методів та засобів обробки електроенцефалограм для епілептології: дис. … канд. техн. наук: 05.11.17 : захищена 24.10.06. : затв. 18.01.07 / Попов Антон Олександрович. – К., 2006. – 188 с. – Бібліогр.: с. 171-183.
Продовж. табл. Б.1 Характеристика джерела Приклад оформлення
Тези доповідей конференцій Попов, А. А. Анализ электроэнцефалограмм средствами распознавания образов / А. А. Попов, В. А. Фесечко, А. В. Борисов // Прикладаная радиоэлектроника. Состояние и перспективы развития : 2-й Междунар. радиоэлектронный форум МРФ-2005. : сборник трудов. – Х., 2005.– Т. 3. – С. 355– 357. Третьяк, В. В. Возможности использования баз знаний для проектирования технологии взрывной штамповки / В. В. Третьяк, С. А. Стадник, Н. В. Калайтан // Современное состояние использования импульсных источников энергии в промышленности : междунар. науч.-техн. конф, 3-5 окт. 2007 г. : тезисы докл. – Х., 2007. – С. 33. Yamaguchi, C. Fourier and wavelet analyses of normal and epileptic electroencephalogram / С. Yamaguchi // First international IEEE EMBS conference on neural engineering : рroceedings. – New York (USA), 2003. – P. 406–409.
Мережа Інтернет Наукова робота кафедри ізичної та біомедичної електроніки. – Режим доступу до ресурсу : http://www.phbme.ntu-kpi.kiev.ua/?science Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі: електронні ресурси в науці, культурі та освіті / Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko.htm.
Оптичні диски Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій / Б. Р. Богомольний, В. В. Кононенко, П. М. Чуєв. – 80 Min / 700 MB. – Одеса : Одес. мед. ун-т, 2003. — (Бібліотека студента-медика) — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. — Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, XP ; MS Word 97-2000. – Назва з контейнера.
Примітка: перелік посилань у ПЗ оформлюється у вигляді списку, з нумерацією арабськими цифрами в порядку згадування в тексті.
Додаток В Вимоги до стилю та розміру символів у формулах Таблиця В.1 Стиль та шрифт символів Стиль Шрифт Формат символів
Текст Times New Roman Cyr
Функція Times New Roman Cyr
Змінна Times New Roman Cyr Курсив
Грецькі Symbol
ГРЕЦЬКІ Symbol
Символ Symbol
Матриця-вектор Times New Roman Cyr Півжирний
Числа Times New Roman Cyr
Таблиця В.2 Розмір символів у формулах Звичайний 14 пт
Великий індекс 9 пт
Малий індекс 7 пт
Великий символ 18 пт
Малий символ 12 пт
ДОДАТОК Г Зразки документів до атестаційних робіт
Додаток Д Зміст супровідного листа до атестаційної роботи Тема роботи Ім‘я, по-батькові, прізвище студента Вчена ступінь, вчене звання, посада, ініціали, прізвище керівника ДР (ДП, МД) Текст реферату ДР (ДП, МД) (українською мовою) Текст реферату ДР (ДП, МД) (англійською мовою) Тексти рефератів беруться з пояснювальної записки Додаток Ж Пам’ятка науковому керівнику щодо складання відзиву на атестаційні роботи Відзив складається про дипломника, а не про дипломний проект. Відзив підписується тільки після того, як дипломний проект повністю виконаний, пояснювальна записка зшита. Передавати диплом для допуску до захисту завідувачу кафедри без складеного відзиву не дозволяється. Шаблон відзиву наукового керівника. ВІДГУК наукового керівника на дипломний проект (роботу) освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «спеціаліст», на магістерську дисертацію, на тему «вказати тему» студентом ПІБ студента повністю У відгуку в довільній формі необхідно зазначити: головну мету дипломного проекту (роботи), в інтересах або на замовлення якої організації він виконаний (в рамках науково-дослідної роботи кафедри, підприємства, НДІ тощо); відповідність виконаного ДП (ДР) завданню; ступень самостійності при виконанні ДП (ДР); рівень підготовленості дипломника до прийняття сучасних рішень; уміння аналізувати необхідні літературні джерела, приймати правильні (інженерні, наукові) рішення, застосовувати сучасні системні та інформаційні технології, проводити фізичне або математичне моделювання, обробляти та аналізувати результати експерименту; найбільш важливі теоретичні і практичні результати, їх апробацію (участь у конференціях, семінарах, оформлення патентів, публікація в наукових журналах тощо); загальну оцінку виконаного ДП (ДР), відповідності якості підготовки дипломника вимогам ОКХ і можливості присвоєння йому відповідної кваліфікації; інші питання, які характеризують професійні якості дипломника. У відгуку на магістерську дисертацію треба зазначити: а) актуальність теми; б) відповідність роботи виданому завданню; в) короткий критичний огляд змісту окремих частин магістерської дисертації із зазначенням рівню розкриття окремих питань роботи; г) значущість висновків і практичних рекомендацій студента, основних резуль-татів дослідження; д) ознаки новизни у проведених дослідженнях та особистого внеску автора; е) ступень самостійності студента в роботі над дисертацією; ж) недоліки дисертації; и) рівень теоретичної та практичної підготовки студента, його ерудиції і знання фахової літератури; к) характеристики професійних та особистих якостей магістранта; л) висновки щодо відповідності якості підготовки магістранта вимогам ОКХ і можливості присвоєння йому відповідної кваліфікації (формулювання згідно з навчальним планом спеціальності). Останній абзац в разі позитивного відзиву повинен бути таким: Вважаю, що дипломний проект (робота, магістерська дисертація) заслуговує на оцінку «відмінно», «добре», «задовільно»; якість підготовки студента ПІБ дипломника відповідає вимогам ОКХ, і йому (їй) може бути присвоєна кваліфікація «бакалавр електроніки» (для бакалаврів), «інженер-електронік» (для спеціалістів), «магістр електроніки» (для магістрів). Науковий керівник вч. ступінь, вч. звання, посада Ініціали, Прізвище Додаток К Пам’ятка рецензенту щодо складання рецензій на атестаційні роботи Рецензія складається на звіт про дипломний проект (роботу), представлений у вигляді пояснювальної записки, ілюстративного матеріалу тощо. Рецензентами не можуть бути співробітники кафедри ФБМЕ. Рецензія не від співробітника НТУУ «КПІ» повинна бути завірена печаткою організації, де працює рецензент; підпис рецензента необхідно завірити у встановленому порядку. Рецензія може бути надана лише на диплом, який допущено до захисту, про що свідчить підпис завідувача кафедри на титульному аркуші пояснювальної записки. Шаблон рецензії РЕЦЕНЗІЯ на дипломний проект (роботу) освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», «спеціаліст», на магістерську дисертацію, на тему «вказати тему» студентом ПІБ студента повністю У рецензії в довільній формі необхідно зазначити: відповідність ДП (ДР) затвердженій темі та завданню на дипломне проектування; актуальність теми; реальність ДП (ДР) (його виконання на замовлення підприємств, організацій, за науковою тематикою кафедри, НДІ тощо); глибина техніко-економічного обґрунтування прийняття рішень; ступень використання сучасних досягнень науки, техніки, виробництва, інформаційних та інженерних технологій; оригінальність прийнятих рішень та отриманих результатів; правильність проведених розрахунків і конструкторсько-технологічних рішень; наявність і повноту експериментального (фізичного або математичного) підтвердження прийнятих рішень; якість виконання пояснювальної записки, відповідності креслень вимогам ДСТУ, ЕСКД; можливість впровадження результатів ДП (ДР); недоліки ДП (ДР); оцінку ДП (ДР) за 4-бальною системою та можливість присвоєння дипломнику відповідної кваліфікації. При підготовці рецензії на магістерську дисертацію рецензентам слід мати на увазі, що зміст дисертації має виявити рівень загальнотеоретичної та спеціальної підготовки магістранта до профілю майбутньої роботи, його здатності та вміння використовувати теоретичні знання, уміння та досвід, отримані у вищому навчальному закладі для рішення інноваційних завдань за відповідною спеціальністю. Написанню рецензії має передувати уважний розгляд усіх розділів роботи, включаючи наведений фактичний матеріал і розрахунки, виявлення її переваг і недоліків у частині теоретичних положень і в практичному відношенні, а також в оформленні. Текст рецензії має бути написаний розбірливим почерком або надрукований на відповідному бланку. Рецензія складається в довільній формі. У тексті рецензії рекомендується уникати загальних фраз. Наприклад, таких як «студент виконав велику роботу», «справився зі складним завданням», «зробив ряд цінних пропозицій». У рецензії на магістерську дисертацію має бути обґрунтовано розкрити такі питання: а) актуальність теми; б) відповідність об'єкта та предмета дослідження спеціальності; в) характеристика виконаної роботи, ознаки та ступінь новизни; г) загальний огляд змісту магістерської дисертації, при цьому рецензент має оцінити кожний розділ роботи; д) найбільш цікаві місця роботи, у яких проявился рівень теоретичної й практик-ної підготовки студента, його ерудиція, знання фахової літератури; е) обґрунтованість висновків і рекомендацій студента, що випливають із виконаної ним роботи; ж) недоліки дисертації; и) загальна оцінка роботи та її відповідність вимогам до магістерських дисертацій за певною спеціальністю; к) оцінка за чотирибальною системою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно»), яку, на думку рецензента, заслуговує магістерська дисертація; л) висновок про можливість присвоєння студенту відповідної кваліфікації (формулювання згідно з навчальним планом спеціальності). Загальна оцінка магістерської дисертації повинна логічно випливати зі змісту рецензії. Загальний обсяг рецензії не обмежується, проте рекомендується утримуватися як від надмірно коротких, так і від дуже докладних рецензій, від переказу роботи або викладу подробиць, що не мають істотного значення для його загальної оцінки з погляду відповідності вимогам до магістерських дисертацій певної спеціальності. Останній абзац рецензії повинен бути таким: Вважаю, що дипломний проект (робота, магістерська дисертація) заслуговує на оцінку «відмінно», «добре», «задовільно», а студенту ПІБ дипломника може бути присвоєна кваліфікація «бакалавр електроніки» (для бакалаврів), «інженер-електронік» (для спеціалістів), «магістр електроніки» (для магістрів). Рецензент вч. ступінь, вч. звання, посада Ініціали, Прізвище Додаток Л Оформлення дипломної роботи (проекту) для здачі Останній аркуш пояснювальної записки до ДР (ДП, МД) повинен містити опис дипломної роботи (проекту, магістерської дисертації) (див. рис. Л.1). Кількість аркушів ілюстративного матеріалу вноситься в опис у відповідну графу. Бланк опису та зразок заповнення можна завантажити з сайту кафедри.
Рисунок Л.1 – Зразок опису до диплому Пояснювальна записка та ілюстративний матеріал до захисту вкладаються в картонну папку. На обкладинку необхідно наклеїти титульний аркуш (див. рис. Л.2). Бланк титульного аркуша можна завантажити з сайту кафедри.
Рисунок Л.2 – Зовнішній вигляд титульного арткуша папки, в яку вкладаються матеріали дипломного проекта (роботи)
