Вступ.
Метою написання даного реферату є дослідження періоду розвитку та занепаду феодалізму на східнослов’янських землях (ці землі були представлені на той час великою та могутньою державою – Київська Русь). Тобто дослідити:
економічну історію країни;
економічну політику Київської Русі;
розроблення та здійснення господарських реформ;
розвиток інститутів власності, грошей;
розвиток провідних галузей господарства;
динаміку та стан основних категорій населення;
соціально-професійні структури суспільства.
Під час написання цього реферату я зустрівся з тим, що українські автори пишуть про господарський розвиток Київської Русі в достатньому обсязі, що в свою чергу забезпечує краще дослідження цієї теми.
Висновок.
Отже, з вище викладеного матеріалу можна зробити наступний висновок.
Період раннього феодалізму в Київській Русі припав на трохи пізніший термін ( ІХ – ХІІ ст..) чим в країнах Західної Європи ( V – Х ст..), це пов’язано з тим, що в період з VI по VIII ст.. тільки утворювалася держава Русі. Тому більш нова і досконаліша система господарювання (на той час) набула розвитку на Русі пізніше.
Панівним класом феодалів були київські князі, місцеві князі, бояри. Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква.
На ранньому етапі основними формами податку були: полюддя та повоз. Одиницею обкладання даниною був "дим" (двір, сім'я) або "плуг" ("рало").
Основним категоріями суспільства були:
Феодально-залежні смерди (Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала за те, що давав смерду землю);
Закуп - це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього "купу".
Рядовичі - селяни, що працювали на феодала за договором ("рядом").
Ізгой - це людина "зжита", вибита зі звичайної колії, позбавлена свого попереднього стану.
челядин - це раб, який знаходиться під владою свого хазяїна, забита й зовсім безправна істота.
Основний закон, що керував внутрішнім життям держави була „Руська Правда”, яка була написана Ярославом Мудрим в 1016 році.
Провідне місце в економіці Київської Русі займало сільське господарство.
Для обробітку ґрунту і вирощування врожаю використовувалися досконалі для того часу знаряддя праці: плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса. Культивувалися жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, горох.
Соціальний склад міського населення Київської Русі був надзвичайно різноманітним, що є характерною рисою суспільства середніх віків. Міське населення поділялося на дві основні групи: міські низи і міську аристократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільш численну категорію міського населення.
Як і в Зх. Європі на Русі поширилася цехова організація міст – слободи(слободи - гончарів, ковалів, зброярів і т. ін.).
Розвитку ремісниче виробництво досягло в ХІ-ХII ст., коли на Русі нараховувалось декілька десятків спеціальностей. Перше місце в ремісничому виробництві займала гірнича металургія, яка в |ті часи часто об'єднувалась з металообробкою. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв.
Важливе значення у господарському житті Київської держави мала внутрішня торгівля. Вона забезпечувала обмін між сільськогосподарським виробництвом, ремеслом і промислом. Внутрішня торгівля велася переважно на торгах. На торгах можна було купити зерно, печений хліб, овочі, рибу, м'ясо, молоко, вироби ремесла та промислів. У літописах ХП—ХШ ст. почали зазначати ціни у неврожайні роки. З Галицької землі привозили сіль, яку добували в Карпатах. У північні райони Русі везли зерно.
Торгували українські племена переважно з пізньоантичними, а згодом з візантійськими центрами Північного Причорномор'я, Подунав'я. Серед племінної знаті користувалися попитом такі товари, як вино, столовий посуд з глини, скла та металу, бронзові фібули. В обмін за них вивозили хутро, мед, шкури, віск. Слабкішими були торгові контакти з племенами Середньої та Північної Європи, балтійським, фінно-угорським та тюркським населенням Східної Європи. Письмові джерела подають відомості, що українські купці в X—XII ст. вели жваву торгівлю з Чехією, Польщею, Придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії.