/
«Велика» приватизація
(Нині Україна стоїть на, порозі «великої» приватизації, в ході якої необхідно повною мірою врахувати гіркий досвід спеку.тятнвно-мафіоз-ної «малої» приватизації, повчальний досвід приватизації в західних країнах і Чехії, а також позитивний і негативний досзц Р'-:ії, де проведено масове акціонування великих держпідприємстві^Вед^-;_й_\ "^п.за.ти:
зація найбільш новно відображає ті основш_цілі, якіпере.'іче:-:: ;-;г початку статті.^ До цього слід додати, що „ведика” приватизація, яка охоплює переважну частину державної власності, веде до зміни, всього соціально-економічного устрою суспільства, переходу від державно-бюрократичного до корпоративно-приватного капіталізму.
На нащ.логляд, глибоійю^бмилкою є думка про те,-^цо^«велика»_ приватизацй^являє собою певний одномоментний акт.-Н'г&прсшді до рро-цес^ййї займає досить тривалий період час^ — \/ |
Процес акціонування держпїдпрйємств включає два_етапи, принципово різних за своїм змістом. На першому його етапі, який можна штучно форсувати, а тому вкласти в короткі строки, відбуваються в цілому зрівняльний розподіл приватизаційних чеків (або інших приватизаційних паперів) серед усього населення, з наданням певних пільг трудовим колективам і адміністрації підприємств, а потім обмін цих чеків (паперів) на акції приватизованих підприємств, головним чином, за допомогою чекових інвестиційних фондів. З'являються десятки мільйонів дрібних тримачів акцій. Проте вони виступають лише формальними власниками приватизованих підприємств. Маючи кожний незначну кількість акцій (нерідко, одну-дві),—навіть у тому випадку, якщо ці акції є голосуючими,— вони не можуть справити реального впливу на поведінку адміністрації, отже — на діяльність приватизованого підприєства. Більша частина акціонерних товариств, які виникли в Росії, являє собою аморфні утворення, де капітал розпорошено дрібними тримачами акцій, реальний власник — власник контрольного пакета»акцій — відсутній, а адміністрація, не впевнена в тому, що їй не доведеться змінювати місце роботи, не займається розв'язанням основних завдань розвитку підприємства. Тому сьогодні очікувати підвищення ефективності виробництва, його модернізації та реструктурування не доводиться. ^
'(Пааам,^ тим/_на першому етапі «великої» приватизації виникає ряд / проолем, вирішення яких визначить успіх приватизації надалі.] На-йазд ^ рЄіУїяд,[найважливішою з них є захист рядових інвесторів (рсоблНви Тих,"( хтв^шг-.повіязания-з- -даним підприємством) від обману і обдурювання з ) бокуспритних ділків.І/'З -—
Плануючи заходи по захисту рядових інвесторів, слід спиратися на досвід розвинутих країн Заходу. Як відомо, в II половині XIX—на початку XX ст., коли акціонерні товариства виростали в західних країнах, „як гриби”, широких масштабів набуло створення „дутих” акціонерних компаній, які незабаром після емісії та реалізації акцій на первинному ринку цінних паперів оголошували про своє банкрутство, внаслідок чого рядові акціонери позбавлялися капіталу і заощаджень. З того часу багато води сплило. В країнах Заходу створено розвинуту систему захисту інтересів рядових акціонерів. Якими є її основні елементи?
По-перше, за навмисне банкрутство засновники «дутих» товариств підлягають кримінальній карі. По-друге, заснування нових, акціонерних компаній (і в тому числі — на базі держпідприємств) здійснюється під контролем великого, авторитетного комерційного банку, що виступає гарантом їх стабільності. Банк створює комісію незалежних експертів, яка визначає реальну ринкову вартість майна та інших активів приватизованого підприємства, вивчає фінансове становище, міру фізичного спрацювання і морального старіння основних фондів, кадровий і науко-
І : ^ . -, ' - " \
^ І. ( ^