Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра фінансів і економіки природокористування Реферат з дисципліни «Економіка природокористування» на тему: «Ефективність вторинного ресурсокористування»
Зміст Вступ………………………………………………………………………………….31.Суть та завдання вторинного ресурсокористування…………………………….4 2.Ефективність використання вторинних ресурсів в Україні…………………….6 3.Пріоритетні заходи щодо вирішення проблем поводження з відходами…….11 Висновки………………………………………………………………………...….16 Список використаної літератури………………………………………………….17 Вступ Законом України «Про відходи» визначено відповідальність власників відходів щодо їх розміщення, знешкодження, утилізації та екологічно безпечного видалення. При цьому на власників покладено правову відповідальність за безпечне поводження з відходами, а також обов'язки по визначенню складу відходів та можливостей їх утилізації з метою збереження ресурсних цінностей, пошуку технологій їх залучення у повторне виробництво. Однак реалізація положень цього закону наразі фінансово не забезпечена, оскільки утилізація відходів потребує значних капіталовкладень. Така невизначеність ситуації може призвести до низки негативних наслідків. Актуальним завданням є розробка і прийняття закону про вторинне ресурсокористування, норми якого в тих чи інших формах діють у більшості країн світу. Він має визначити загальні правові, економічні та соціальні регламенти у сфері утворення, зберігання, раціонального використання відходів як вторинних ресурсів. Формування відповідної законодавчої бази дозволить посилити відповідальність органів управління за утилізацію відходів, розробити заходи економічного стимулювання, організувати повноцінний державний облік у цій сфері тощо. Науково-технологічний прогрес значною мірою реалізується у всединамічнішому розвитку вторинного ресурсокористування. В сучасному світі чим розвинутішою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел в загальному ресурсоспоживанні. Інтенсивному типові розширеного відтворення виробництва відповідає перехід на повне, повторне і багаторазове використання сировини, яка залучається у господарський обіг. Цим забезпечується відносна стабілізація і наступне скорочення первинного ресурсокористування. Вторинне ресурсокористування, є таким чином, довгостроковою стратегією розвитку всього світового господарства і відповідно окремих країн. 1.Суть та завдання вторинного ресурсокористування На даному етапі сучасності розрив між обсягами накопичення відходів, їх утилізацією та знешкодженням поглиблює екологічну кризу. Водночас відбувається невпинне зростання витрат на одержання первинної сировини для промислового виробництва. Останнім часом до цих факторів додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного ресурсокористування. Виникає потреба розглядати проблему відходів у рамках єдиного підходу до її соціально-екологічних та ресурсно-технологічних аспектів. З огляду на наявні ресурсні можливості та високу еколого-економічну ефективність використання відходів виробництва і споживання, вони можуть стати важливим джерелом задоволення потреб економіки в сировині. Підвищення рівня їх використання пов'язується у найближчі роки з продовженням формування ринкового механізму ціноутворення на відповідну продукцію, з розробкою адміністративно-правової регламентації у цій сфері діяльності (важливо поєднати жорсткі обмеження щодо розміщення відходів з фінансовими та іншими пільгами при розширенні їх утилізації), а також з цілеспрямованою інвестиційною діяльністю і залученням іноземного капіталу. Вторинне ресурсокористування стає довгостроковою стратегією розвитку національного господарства, яке скеровується як на розширення його ресурсних можливостей, так і на підвищення інтегральної еколого-економічної ефективності. Як система ресурсозберігаючих і природоохоронних заходів, що здійснюються на основі науково-технічного прогресу, вторинне ресурсокористування потребує розробки науково обґрунтованої програми і державного регулювання в цілому[2]. Основним напрямом державної політики України у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки є мінімізація накопичення відходів і повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Централізований орган управління у галузі комплексного поводження з відходами має розв'язати такі першочергові завдання: — детальна інвентаризація відходів в Україні, комплексна перевірка організованих та неорганізованих місць вилучення відходів з метою оцінки їх технічного стану, наявності та якості природозахисних бар'єрів, проектної, дозвільної, експлуатаційної та облікової документації, структури відходів та їх обсягів за групами токсичності; — формування єдиної державної системи обліку відходів, до якої входитимуть державні реєстри відходів, державні кадастри об'єктів утворення відходів, об'єктів обробки та утилізації від ходів і об'єктів зберігання та захоронення відходів; — розвиток на основі новітніх технологій індустрії обробки й утилізації відходів виробництва та споживання з їх максимально можливим використанням як джерела вторинних ресурсів[4]. Реалізація перелічених заходів сприятиме впровадженню такої системи господарювання, за якої економічне зростання не супроводжуватиметься деградацією природи. З позицій вторинного ресурсокористування також вирішується проблема впровадження безвідходних технологій. Але при цьому питання ставиться ширше. Мова йде не про конкретні технології і відповідні виробничі об’єкти, а про суспільне виробництво в цілому, про окремі територіально-виробничі комплекси. Саме з цих позицій виходять найзагальніші і всеосяжні визначення терміну «безвідходні технології». Зокрема одне з кращих визначень запропоновано ще 1984 року Європейською економічною комісією ООН з маловідходних технологій. Останні визначаються як «такий спосіб здійснення виробництва продукції (процес, підприємство, територіально-виробничий комплекс), за якого найбільш раціонально та комплексно використовується сировина і енергія в циклі «сировинні ресурси-виробництво-споживання-вторинні сировинні ресурси» таким чином, що будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування». Це означає, що відходи, переходячи в категорію нового елемента виробництва, стають знову його початковою ланкою, тобто його сировинною базою. Причому відповідний рециклінг в принципі не має обмежень за числом обігів і дозволяє поступово витісняти первинну сировину, хоча про стовідсоткове витіснення практично не йдеться[3]. Цифри в цьому відношенні є дуже красномовними. В розвинутих країнах світу, зокрема в США, із вторинної сировини отримують понад 20 % всього виробництва алюмінію, 33 % заліза, 50 % свинцю і цинку, 44 % міді тощо. Маються на увазі насамперед ресурси у вигляді лому цих металів. Але рециклінг стосується і гуми, і пластмас, і мастильних матеріалів, і багатьох інших. 2.Ефективність використання вторинних ресурсів в Україні Певного досвіду використання вторинних ресурсів набуто і в Україні. Введення в 1981 році загальнодержавного планування використання вторинних ресурсів сприяло збільшенню обсягів залучення їх до виробництва. За розрахунками вторинне ресурсокористування — зі складу відходів — в кінці 80-х років складало 11—12 % загального ресурсокористування. Однак на протязі 90-х років спостерігалась тенденція до спаду обсягів їх використання, які зменшилися в 3 рази. Посилення державного регулювання наприкінці 90-х років сприяло зміні негативних тенденцій щодо використання відходів. Починаючи з 2000 року стали збільшуватись і відносні, і абсолютні показники використання відходів як вторинної сировини, що свідчить про тенденцію до ресурсозбереження в національній економіці (табл. 1.1). Світовий та вітчизняний досвід визначають низку безумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевого споживання. Мається на увазі вторинний метал, макулатура, вторинні матеріали, скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металовмісні та деякі паливовмісні відходи[5]. Таблиця 1.1 ДИНАМІКА ВИКОРИСТАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ВІДХОДІВ ЯК ВТОРИННОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ Показник Одиниця виміру 2000 р. 2001 р. 2002 р. Оцінні ресурси
Обсяг утворення відходів млн т 184,2 182,0 185,6 —
Обсяг використання млн т 75,8 106,3 83,4 —
Обсяг виробництва продукції з відходів */ млн грн 1842 2583 2027 —
Рівень використання % 41,2 50,4 44,9 —
Використання окремих видів вторинних ресурсів:
макулатура тис. т 291,2 345 377,0 450—500
сировина полімерна тис. т
вторинна тис. т 5,3 9,0 8,3 80—100
склобій тис. т 63,7 76,0 94,9 200—250
шини зношені тис. т 6,8 7,3 6,3 100—120
*/ Крім металобрухту[1] Макулатура використовується для отримання широкої гами целюлозно-паперової продукції. Використання 1 т вторинного волокна взамін деревної маси дозволяє заощадити від 2,6 до 5 м3 деревини, від 105 до 780 кВт/год електроенергії та ін. Відходи деревини використовуються для виробництва деревостружкових плит, інших композиційних матеріалів, гідролізної продукції. В Україні згідно зі статистичною звітністю за 2008 рік обсяги утилізації найважливіших видів вторинної сировини (за номенклатурою із 51 виду) склали 83,4 млн т, що становить 44,9 % до їх утворення. По відношенню до загального обсягу утворення відходів (близько 800 млн т) частка їх утилізації досягла близько 10 %, що наближає її до показника 80-х років. На теперішній час створилися сприятливі нормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кінцевого споживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін. Це сприяє розширенню їх використання в майбутньому, оскільки їх ресурсний потенціал повністю не задіяний. Поряд з розширенням традиційних напрямів використання цих видів вторинної сировини передбачається розвиток нових технологій композиційних матеріалів на базі відходів деревини, полімерів, зношених шин тощо. Важливого значення набуває розвиток системи збирання та створення потужностей по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки. Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для виробництва промислової продукції, будівельних матеріалів, комбікормів, добрив та ін., замінюючи природні ресурси (рудні концентрати, паливо, деревину, природні нерудні матеріали тощо)[6]. Одним із пріоритетних напрямів у сфері використання вторинних ресурсів виступає подальша розробка технологій і розширення виробництв з переробки багатотоннажних відходів видобувної, металургійної, хімічної та інших галузей промисловості в будівельні матеріали і конструкції. До таких відходів відносяться відвальні розкривні і супутні породи, шлаки металургійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфогіпс та ін. Найперспективнішими є вже створені чи розроблювані технології використання відходів як домішок в сировинні суміші для виробництва різних будівельних матеріалів і конструкцій, а також розробки, пов’язані з повною чи частковою заміною природної сировини у виробництві цементу, керамічної і силікатної цегли, бетонів, пористих заповнювачів та інших матеріалів. Відповідно до зазначеного в мінерально-сировинному комплексі при визначенні можливостей матеріально-технічного забезпечення приросту виробництва промислової продукції слід враховувати наявність великих обсягів вторинних ресурсів і можливості їх переробки. Пов’язаний з ними ресурсний потенціал характеризує табл. 11.2. Відходи гірничовидобувної промисловості включають розкривні, супутні породи та відходи збагачення корисних копалин. Основна маса розкривних порід використовується для рекультивації земель, будівництва дамб, доріг, планування території, а також для закладки гірничих виробок. Окремі види розкривних і супутніх порід (скельні породи, бентонітові глини, вапняки, талькові сланці, пісок можуть використовуватись для виробництва будівельних матеріалів (щебеню, кераміки, скла, цементу)[2]. Відходи збагачення використовуються для виготовлення щебеню і піску як заповнювачі бетонів, для будівництва дамб, доріг та ін. Через складові шлами при повторному збагаченні можуть бути отримані марганцеві і залізорудні концентрати. Вони можуть розглядатися як резервна сировина. Таблиця 1.2 ВИКОРИСТАННЯ ВТОРИННОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВІДХОДІВ МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ, ТИС. Т (2009 Р.)[1] Види відходів Обсяги накопичення Обсяги утворення Обсяги використання Рівень використання, %
щодо обсягів утворення щодо обсягів накопичення
Шлаки доменні 40 000 13 336 7872 58,8 19,6
Шлаки сталеплавильні 92 000 7152 9299 130 10,2
Шлаки феросплавні 17 000 1060 547,3 51,6 3,2
Золи і шлаки теплоелектростанцій 393 000 7929 1620 20,4 0,4
Породи вуглевидобутку і шлами вуглезбагачення 400 000 39 516 3670 9,2 0,9
Залізовмісні відходи металургійних підприємств, що утворюються при очистці газів і стічних вод, використовуються на цих же підприємствах як домішки в агломераційну шихту. Вони також придатні для виробництва цементу. В процесі виробництва глинозему утворюються червоні шлами, що містять оксиди заліза, кальцію та ін. Вони використовуються в цементній промисловості, в чорній металургії, сільському господарстві. Оскільки вони містять такі компоненти, як золото, галій, скандій, ітрій та інші, то можуть розглядатися як техногенне родовище цих корисних копалин. На сьогоднішній день на Миколаївському глиноземному заводі освоєна технологія вилучення галію із алюмінатних розчинів. Золи і шлаки теплових електростанцій знайшли масове застосування в будівництві і виготовленні будівельних матеріалів, зокрема у виробництві бетонів, цементу, пористих заповнювачів та ін. Поруч з виготовленням будматеріалів намічається їх використання для вилучення вуглецю, кольорових та інших металів, які вони містять у відносно підвищених концентраціях. Перспективним є вилучення феросиліцію для чорної металургії. Вартість отриманого матеріалу в 3 рази нижча, ніж на феросплавних заводах. Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення в масових масштабах використовуються для закладки виробленого простору шахт, виготовлення будівельних матеріалів. Щодо відходів вуглезбагачення, які часто містять до 20 і більше відсотків вуглецю, то найбільш перспективним є їх використання як палива за спеціальними технологіями. Одним з ефективних напрямів їх використання є також виготовлення керамічної цегли, де вони використовуються як паливно-мінеральні домішки. Поряд із заощадженням первинної сировини їх застосування дає значну економію палива (до 80 %). Наявність низки цінних компонентів у складі ресурсного потенціалу відходів визначає інвестиційну привабливість окремих об’єктів. Важливим аспектом реструктуризації металургійної галузі має стати розвиток вторинної металургії. Передумовою для цього є наявний в Україні металофонд. Проведені оцінні роботи на окремих об’єктах накопичення відходів дають підстави очікувати їх віднесення до категорії техногенних родовищ, кольорових, рідкісних, благородних металів та деяких інших видів мінеральної сировини. Наприклад, відходи Микитівського ртутного комбінату містять ртуть, сурму, миш’як, літій, золото, срібло[4]. Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирішення проблем відходів та засобів їх реалізації. 3.Пріоритетні заходи щодо вирішення проблем поводження з відходами Небезпечні відходи є основним фактором забруднення земельних ресурсів, який негативно впливає на загальний стан навколишнього природного середовища, джерелом утворення та накопичення різних видів промислових та побутових відходів, а також відходів біологічного походження. У зв’язку з цим необхідно забезпечити: ? підвищення ефективності поводження з відходами, паспортизацію (інвентаризацію) відходів і технологій, створення кадастрів; ? сприяння розвитку вторинного ресурсокористування; розробку і впровадження нових і вдосконалення діючих технологій та виробничих схем рециклінгу і утилізації відходів; ? розробку та реалізацію комплексу заходів щодо запровадження системи роздільного збирання різних видів відходів; ? поліпшення стану місць і технологій складування та сортування відходів, інженерного захисту звалищ, належне утримання водозахисних споруд і дренажних систем, посилення відповідальності за порушення вимог екологічної безпеки і законодавства у цій сфері; ? впровадження системи економічного стимулювання застосування ефективних екологічно безпечних маловідходних технологічних процесів у виробництві[3]. Таким чином, пріоритетними заходами щодо вирішення проблем поводження з відходами є: Промислові відходи: – переробка та утилізація промислових відходів, а також тих, що накопичились на сільськогосподарських об’єктах області шляхом: проектування та будівництво спеціалізованих підприємств з переробки токсичних відходів; створення ділянок (цехів) з переробки відходів при підприємствах, які їх утворюють. – проведення заходів щодо запобігання негативного впливу на довкілля полігонів промислових відходів. Побутові відходи: – приведення місць видалення відходів відповідно до вимог природоохоронного та санітарного законодавства; – мінімізація кількості твердих побутових відходів шляхом: сортування відходів в місцях їх утворення; створення мережі приймально-сортувальних пунктів. – організація заходів щодо запобігання утворення стихійних сміттєзвалищ та безгосподарних відходів. Безвідходна технологія являє собою такий метод виробництва продукції (процес, підприємство, група підприємств), при якому вся сировина і енергія використовуються найбільш раціонально і комплексно у циклі: “сировинні ресурси – виробництво – споживання – вторинні ресурси” і впливи на навколишнє середовище не порушують його нормальний стан. Однак, забезпечення безвідходності (маловідходності) потребує додаткових організаційних, економічних і технологічних заходів[5]. При вирішенні проблеми безвідходності виробництва слід мати на увазі дві сторони єдиного процесу. Перше – це найбільш раціональних видобуток та повне використання ресурсів і як наслідок зменшення утворення відходів. Друге – це розширення використання відходів, що утворюються. Ці шляхи не виключають, а взаємно доповнюють один одного. Безвідходне виробництво передбачає встановлення повного контролю над рухом матеріальних ресурсів на всіх стадіях: видобутку сировини, її виробничої переробки, споживання, утилізації відходів виробництва і споживання. Безвідходні технології стають ефективними навіть у тих випадках, коли собівартість одержаної продукції стає більш високою. Проте необхідно, щоб перевитрати виробництва були меншими, ніж економія на зменшенні збитків від забруднення навколишнього середовища. Комплексне використання сировини. Комплексне використання – це найбільш повне, економічно доцільне використання всіх корисних компонентів, що містяться в сировині, а також використання залишкових продуктів (в будівництві тощо). Майже всі види сировини мінерального і органічного походження містять ряд супутніх компонентів. Нафта, вугілля, залізні і марганцеві руди, титанові, ртутні, калійні, нікелеві, уранові руди, первинні каоліни у своєму складі у відносно підвищених концентраціях цінні компоненти У гірничодобувній та переробній промисловості повна і комплексна розробка родовищ та використання сировини передбачає підвищення коефіцієнту вилучення запасів корисних копалин із надр, використання розкривних і супутніх порід, продуктів збагачення, застосування більш глибинних методів переробки з метою більшого виходу готового продукту (концентрату) та вилучення всіх супутніх компонентів. В лісовій і деревообробній промисловості комплексне використання сировини передбачає максимальний вихід продукції з кожного куб. м деревини, використання таких продуктів лісозаготівлі і деревообробки, як зменшення відходів на всіх стадіях технологічних процесів. Комплексне використання сировини передбачає поряд з наявністю відповідної техніки і технології повну інформацію про кількість і якість природних ресурсів, матеріалів (первинних і вторинних), їх вартісну оцінку та вартість продукції, що може бути з ним отримана. Замкнені водооборотні системи. Одним з напрямів безвідходного виробництва є створення водооборотних систем, в основі функціонуванні яких лежить багаторазове використання води, після чого чисті води повертаються у водойми. Методи очищення води повинні забезпечувати одночасне вилучення та утилізацію цінних компонентів. Що більша кратність використання води, то досконаліша система водопостачання. [3] У гірничо видобувній промисловості ресурсозберігаючий ефект дає впровадження малоопераційних технологічних систем (гідровидобування вугілля чи метод підземної виплавки сірки), а також впровадження технології комплексної переробки сировини. При видобуванні металевої сировини найбільш ефективних напрямами (з урахуванням подальших переділів) є підвищення глибини збагачення сирої руди та підвищення вмісту цільового компоненту в товарній руді. У металургійній промисловості найбільш перспективними є технології прямого відновлення заліза (минаючи доменний процес), засновані на використанні залізорудних металізованих обкатанців, природного газу і твердого палива; розширення використання киснево-конверторної виплавки та електроплавки (з безперервним литтям заготовок); підвищення частки металобрухту в шихті; подальший розвиток спеціальних методів виплавки сталі з підвищеними експлуатаційними характеристиками. У прокатному виробництві - це технологічні процеси, що об”єднають операції прокату і безперервної розливки, застосування термообробки, нанесення захисних покриттів та ін. У машинобудуванні та металообробці – застосування технологій пластичної деформації, сучасних методів оброблення металів[6]. У промисловості будівельних матеріалів – удосконалення технологій виробництва цементу, скла, цегли, залізобетону на базі широкого використання таких альтернативних джерел сировини, як золошлаки теплоелектростанцій, шлами вуглезбагачення, шлаки і шлами металургійної промисловості. Сучасний етап розвитку науково-технологічного прогресу характеризується все більш активним впливом фундаментальних досліджень на технологію виробництва. Це призводить до корінного якісного перетворення продуктивних сил, зміни матеріально-технічної бази суспільного виробництва, його змісту і форми. Принципово нові сучасні технології (ядерна, електронна, лазерна та ін.) виникли на базі фундаментальних наукових відкриттів і відрізняються використанням матеріалів і принципів їх оброблення, що не зустрічаються і природі. Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних можливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно – технологічних передумов територіально – виробничих комплексів з замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирішення проблем відходів та засобів їх реалізації. Одним із шляхів розв’язання енергетичних проблем України є збільшення обсягів створення альтернативних та використання відновлюваних джерел енергії, виробництва та споживання біопалив. Цей величезний потенціал нині використовується лише на 0,83%. В Україні наявні всі економічні умови для виробництва та реалізації моторного біопалива: вільні площі під вирощування зернових, олійних та спеціальних «енергетичних» культур; науковий, технічний та кадровий потенціал для виробництва біопалив, зростаюча внутрішня потреба в моторному біопаливі, великий експортний ринок. Все це дозволяє швидко нарощувати потужності з його виробництва[5]. Висновок Отже, раціональне використовування природно – ресурсного потенціалу і своєчасне його відновлювання, використання нових, екологічних та ресурсозберігаючих технологій, підтримки виробництва державою, національної свідомості кожного громадянина, який думає і дбає за майбутнє своєї країни все це є - позитивними факторами ресурсозбереження, що впливають на підвищення рівня виробництва в Україні. Передумовою забезпечення ефективного використання вторинних ресурсів у регіонах України та поліпшення якості довкілля є інтеграція управління економічними й екологічними процесами. Механізм управління процесами використання вторинних ресурсів передбачає, передусім, здійснення державного регулювання, що визначається необхідною умовою реалізації стратегії активізації цих процесів у регіонах. Проблеми державної системи управління вторинними ресурсами пов’язані з недосконалістю нормативно-правової бази щодо відходів, яка існує в Україні. Важливим напрямом забезпечення екобезпечного розвитку територій виступає формування ефективної системи управління вторинними ресурсами, усі елементи якої повинні бути пов’язані між собою та передбачати створення системи державного моніторингу і державної інформаційно-аналітичної системи, комплексне програмування, здійснення державної екологічної експертизи. Фінансове забезпечення проектів упровадження екобезпечних інновацій в сфері використання вторинних ресурсів може здійснюватися за рахунок таких джерел як бюджетне фінансування, субсидії, екологічні фонди, кредити, іноземні інвестиції, цільові гранти, власні засоби підприємств, добровільні внески.Важливою складовою організації екобезпечного розвитку регіону є створення регіональної логістичної системи управління потоками вторинних ресурсів. Це дозволить здійснити широкомасштабне використання вторинних ресурсів та сприятиме досягненню соціально-економічної та екологічної ефективності.
Література 1. Державний комітет статистики України „Статистичний щорічник України за 2009 рік” (Видавництво „Консультант” 2009р.) за редакцією О.Г.Осауленко. 2. «Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка” М.А.Хвесик, Л.М.Горбач, П.П.Пастушенко, К.: 2005р. 3. „Екологія” С.І.Дорогунцов, К.Ф.Коценко, М.А.Хвесик, К.: 2005р. 4. „Екологія і охорона навколишнього середовища” Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. К.: 2002р. 5. «Вступ до економічної і соціальної географії» Голиков А. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА.В.: К. 2007. 6. Газета «Урядовий кур'єр» №160 (2077) від 08.10.2002 «Людина і середовище: баланс інтересів і можливостей» В.Гошовський
