РОЗДІЛ 1 БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ ЯК ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ 7
1.1. Сутність, причини та ознаки банкрутства підприємств в Україні 7
1.2. Етапи та процедура порушення справи про банкрутство 9
1.3. Визнання боржника банкрутом та проведення ліквідаційної процедури 13
1.4. Санація (фінансове оздоровлення) суб'єктів господарювання 16
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ 23
2.1. Аналіз та оцінка ефективності діяльності підприємства 23
2.2. Моделі прогнозування Альтмана та Спрінгейта 25
РОЗДІЛ 3 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА 29
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 37
Додаток 1 38
ВСТУП
Актуальність обраної теми випливає з того, що сьогодні в Україні близько 70 тисяч підприємств перебувають на межі банкрутства, а тисячі підприємств уже знаходяться за цією межею, тобто здійснюють процедуру банкрутства.
Банкрутство - це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи.
Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств.
Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.
Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб'єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб'єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).
Щоб процеси банкрутства господарюючих суб'єктів завдавали найменшої шкоди економіці держава повинна активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.
В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити поняття банкрутства, його підстави та наслідки, проблеми механізму банкрутства.
Багато вчених слідкує за механізмом банкрутства підприємств в Україні, про це свідчить зростання кількості статей, що присвячені цієї темі, в щомісячних журналах “Економіка України” та “Фінанси України”.
Згідно з даними журналу Економіка України: “ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців - з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30” [3]. Та незважаючи на це, європейська економіка розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.
Економічний словник банкрутство трактує як встановлена судом неспроможність сплатити свої зобов'язання; примусова ліквідація підприємства для поділу майна боржника між кредиторами. Підставою для відкриття справи з банкрутства в суді є неплатоспроможність юридичних осіб та їх спадкоємців, перевищення боргу, судовий позов одного або кількох кредиторів.
Умови і порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами для задоволення претензій кредиторів визначено в Законах України “Про банкрутство ” та “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, які, в свою чергу, списані з аналогічних актів деяких країн Європи (Франція, Польща) та США.
Нерідко банкрутство - це єдиний шлях порятунку підприємства, на базі якого згодом створюється нове. Банкрутство інколи може бути й способом тіньової приватизації, є чимало схем і механізмів фіктивного банкрутства, про боротьбу з якими і повідомляють “Галицькі контракти”.
Заслуговують уваги, також, моделі прогнозування банкрутства підприємств, та методи відновлення платоспроможності підприємства, які можна знайти на сторінках щомісячників “Фінанси України” та “Бухгалтерія”.
РОЗДІЛ 1БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ ЯК ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ
1.1. Сутність, причини та ознаки банкрутства підприємств в Україні
У зв'язку з ринковою орієнтацією економіки України, основним принципом якої є принцип підприємництва:
- здійснення підприємницької діяльності самостійно,
- на власний ризик і під власну відповідальність підприємця.
Інститут банкрутства в Україні слугує звільненню ринкової економіки від неефективно господарюючих суб'єктів.
В цілому причини банкрутства підприємств можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні.
Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.
До внутрішніх належать: відсутність стратегічного плану розвитку, низька якість менеджменту, недосконалість механізму ціноутворення, збільшення дебіторської та кредиторської заборгованості, утримання зайвих робочих місць, технологічна неузгодженість процесу виробництва, відсутність довготермінового інвестування, дефіцит власних коштів, нераціональна організаційна структура.
Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвиненою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричинені зовнішніми причинами, а 2/3 - внутрішніми.
Причини банкрутства для України: необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільше впливають на результати діяльності підприємств насамперед через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і техніки знову ж таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршення кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків.
Зарубіжний досвід переконує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак. Досліджуючи економічну сутність банкрутства на мікрорівні - тобто на внутрішньому стані окремих підприємств, адже саме підприємства (за будь-якою формою власності) є основою ринкової економіки.
Для цього потрібно аналізувати відношення:
§ оборотного капіталу до всіх активів;
§ заборгованості до акціонерного капіталу;
§ всіх пасивів до всіх активів;
§ основного капіталу до акціонерного капіталу;
§ чистого прибутку до всіх активів;
§ надходження коштів від операцій до всіх пасивів.
До ознак можливого банкрутства відносять:
§ падіння ринкової ціни цінних паперів підприємства;
§ зниження потоків грошових коштів;
§ роботу підприємства в галузі, де велика ймовірність банкрутства;
§ новостворене підприємство;
§ зменшення дивідендів.
Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають такі основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.
Першим детермінантом є параметри факторів виробництва, вплив яких спостерігається на всіх стадіях ЖЦКПФ.
Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.
Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують кращі технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри.
Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредитно-грошову системи.
1.2. Етапи та процедура порушення справи про банкрутство
Згідно із Законом України "Про банкрутство", суб'єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що неспроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки і є зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут - це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.
Як кредитор може виступати будь-яка українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно від її сутності: вартість не грошового зобов'язання - за ринковою ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом - за вартістю збитків, заподіяних кредиторові боржником у зв'язку з невиконанням умов контракту.
Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник.
Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби) до господарського суду і є підставою для порушення справи про банкрутство. До заяви кредитора додаються: список інших кредиторів, яких знає заявник; список підписаних боржником контрактів; список господарських чи інших судових справ; боржника чи проти боржника. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності (або загрози такої неспроможності) з власної ініціативи звернувся до господарського суду, то до його заяви додаються список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище. Достовірність та повнота бухгалтерського балансу та іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) незалежно від підстав, з яких порушено справу.
Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийняття господарським судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.
Після прийняття заяви (див. рис. 1) проводиться попереднє засідання господарського суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і в разі необхідності призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України. В законі “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” закріплено перелік офіційних друкованих органів: “Голос України” і “Урядовий кур'єр” та вилучено видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника.
Рисунок 1. Провадження справи про банкрутство підприємства
Справа про банкрутство згідно з ст. 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно становлять не менше ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення терміну. Отже боржнику достатньо не задовольнити безспірні вимоги кредитора на суму понад 15 000 грн. (на сьогоднішній день - 300 * 350 грн.), щоб отримати копію ухвали господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. На мою думку, необхідно провести градацію мінімальних сум позовів для різних за розмірами суб'єктів підприємницької діяльності, враховуючи при цьому особливості їх діяльності, галузеву приналежність.
Суд покладає на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник - державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення зазначених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.
Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство подають до суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Господарський суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена у порядку нагляду. Заяви кредиторів оплачуються державним митом. Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у той же строк повинні подати до господарського суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи - боржника.
Після закінчення строку, зазначеного у статті 10 Закону “Про банкрутство”, суд може винести ухвалу про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника, і виконати його зобов'язання перед бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу.
В постанові призначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.
На ліквідаторів покладаються обов'язки проведення задоволення вимог кредиторів.
До боржника господарський суд може застосовувати такі типи процедур:
а) реорганізаційні (санаційні);
б) ліквідаційні;
в) мирову угоду.
До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. Санація є процедурою, що включає угоду між сенатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.
До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства-боржника на ухвалу господарського суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода укладається між боржником та кредиторами.
1.3. Визнання боржника банкрутом та проведення ліквідаційноїпроцедури
Господарський суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) - представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.
З моменту визнання боржника банкрутом:
§ припиняється підприємницька діяльність боржника;
§ до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;
§ вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;
§ припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.
Суттєвим є те, що господарський суд на подання боржника, розпорядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.
Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.
На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у “збереженні” боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна - того, на чому базується вся діяльність підприємства.
Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства, виплат на акції трудового колективу).
У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.
У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства інші вимоги.
Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.
Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією, а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до господарського суду. Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу господарського суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора.
Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.
На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до господарського суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.
1.4. Санація (фінансове оздоровлення) суб'єктів господарювання
Слово “санація” походить від латинського “sanare”, що означає оздоровлення або одужання. З “фінансово-кредитного” погляду це поняття треба трактувати як систему заходів, що проводяться для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських підприємств (організацій) і спрямовуються на їхнє майбутнє відродження.
В економічній літературі трапляється й ширше трактування поняття санації як суми всіх розрахованих на стратегічну перспективу заходів організаційного, виробничого, фінансового та соціально-економічного характеру, які використовуються, з одного боку, для подолання неліквідності та усунення капітальних збитків, а з іншого - для відновлення рентабельності, продуктивності праці та інновацій, які забезпечили б прибутковість і життєздатність підприємства в довгостроковому періоді.
Отже, санація - це комплекс послідовних взаємозв'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності.
Загальновідома модель фінансового оздоровлення підприємства передбачає послідовне здійснення відповідних заходів (див. Додаток А).
Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства.
За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. На підставі обґрунтованої стратегії розробляється система санаційних заходів, формується програма та проект плану санації. На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.
Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з класичною моделлю санації дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації) даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал утрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію господарського суб'єкта.
У тому разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, має достатньо підготовлений управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.
Окремим і дуже важливим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації.
Стратегія - це узагальнена модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої стратегії - у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Практика свідчить, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, приблизно на 20% - від ефективності оперативного управління і приблизно на 10% - від якості виконання поточних завдань. Відтак, на загальний успіх санації впливають: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.
Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємозв'язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків про можливості залучення капіталу.
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту. Проект фінансового оздоровлення доцільно розробляти в кількох варіантах.
Для відбору варіанта пропонуються такі критерії (проранжирувані за значущістю):
- максимальна прибутковість у поєднанні з мінімальними витратами;
- ризик неповернення вкладів;
- способи стягнення існуючої дебіторської заборгованості та варіанти списання кредиторських довго- і короткострокових зобов'язань;
- підготовленість персоналу до запропонованих змін;
- можливості швидкого виходу на реальні та потенційні ринки збуту;
- конкурентоспроможна продукція та її частка в загальному обсязі продукції;
- гарантії соціального захисту персоналу;
- можливі позитивні (негативні) екологічні наслідки реалізації даного варіанта проекту фінансового оздоровлення.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за якістю реалізації запланованих заходів. Контролюючі органи повинні своєчасно виявляти й використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивні кваліфіковані рішення щодо подолання можливих перешкод за здійснення оздоровчих заходів.
Дійову допомогу тут може надати оперативний санаційний контроль, який синтезує інформаційну й контрольну функції. Завданням санаційного контролю є ідентифікація оперативних результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених резервів і подолання додаткових перешкод.
Обґрунтування санаційного процесу для кожного окремого суб'єкта господарювання можна зробити у вигляді плану фінансового оздоровлення, бізнес-плану, техніко-економічного обґрунтування. Стандартної форми та структури такого плану не існує, але будь-яка його форма потребує наявності вірогідної базової інформації.
Беручи загалом, проект санації може мати таку структуру:
1. Загальна характеристика підприємства:
- фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та ліквідності);
- аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрут не фінансове становище;
- перспективи виходу з цього стану.
2. План фінансового оздоровлення;
- виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість, вартість);
- баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі конкретних джерел показують окремо);
- розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення підприємства.
3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.
План фінансового оздоровлення може бути складений у формі бізнес-плану. Такий бізнес-план спрямовано на відновлення платоспроможності й досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої державної підтримки для проведення санаційних заходів.
Бізнес-план фінансового оздоровлення може мати такі розділи:
Загальна характеристика підприємства та його фінансовий стан: найменування підприємства; дані про реєстрацію, підпорядкування, місію та види діяльності; організаційно-правовий статус; форма власності; організаційна структура; фінансові коефіцієнти ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, оборотності капіталу, рівня дебіторської заборгованості, прибутковості, рентабельності.
Основні параметри проекту бізнес-плану: обґрунтування варіанта санації, розрахунок загального обсягу фінансових ресурсів (у тім числі державних коштів), строк реалізації плану, строк погашення інвестованого капіталу, фінансові результати реалізації плану (чиста теперішня вартість, внутрішня норма дохідності, строк окупності проекту).
Заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної господарської діяльності (заходи технічного, організаційно-економічного характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).
Ривок і конкуренція (характеристика галузі, перспективи її розвитку; сегменти ринку даного бізнесу, покупці, перелік основ них конкурентів та їхні конкурентні переваги; стратегія виживання на ринку; тенденції та очікувані зміни на основних ринках).
Маркетингова діяльність підприємства (стратегія маркетингу, канали розподілу, стратегія здійснення продажу, характеристика та аналіз каналів збуту, життєвий цикл продукту, інші дослідження та розробки).
План виробництва та його ресурсне забезпечення (виробнича програма підприємства, обсяг продажу продукції, потреба в основних фондах, оборотних коштах, персоналі, інвестиційних ресурсах).
Фінансовий план (прогнозування фінансових результатів, розрахунок обсягів додаткових інвестицій, обґрунтування джерел фінансування, складання прогнозного балансу, розрахунок фінансових коефіцієнтів). Цьому розділу належить вирішальна роль стосовно вибору того чи того варіанта фінансового оздоровлення підприємства.
Обґрунтування сценаріїв подолання найбільш імовірних ризиків у процесі проведення фінансового оздоровлення підприємства.
Наслідки реалізації занадто ризикованих проектів бувають здебільшого негативними, а тому ця проблема потребує ретельного обмірковування. Для невеликих підприємств ризики можуть бути зв'язані передовсім із мікро середовищем та внутрішніми негараздами. Для великих підприємств, які розпочали реалізацію проекту санації, ризики найчастіше виходять із макро середовища (зміна законів, державної політики тощо).
Особливу увагу слід приділити показникам фінансової стійкості санаційного проекту, використанню та строкам повернення інвестицій.
Порівнюючи базовий та перспективний періоди, слід звертати особливу увагу на динаміку прибутковості та факторів, які забезпечили зростання прибутку, на обсяг і структуру розподілу прибутку; на джерела зниження витрат на виробництво, прискорення обороту оборотних коштів.
Обсяг санаційних коштів (Іс) для оздоровлення фінансового стану неплатоспроможного підприємства можна розрахувати за формулою:
Іс = В - (Р + Д)
де В - необхідна загальна сума витрат на здійснення санаційних заходів, які забезпечують рентабельну роботу неплатоспроможного підприємства;
Р - обсяг внутрішніх резервів неплатоспроможного підприємства, що його використано для фінансового оздоровлення;
Д - обсяги фінансової допомоги з боку інших підприємств, які заінтересовані в рентабельній роботі неплатоспроможного підприємства.
Мобілізацію внутрішніх резервів можна здійснити за рахунок реалізації продукції за більш низькими цінами; скорочення дебіторської заборгованості; продажу зайвого устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей; здавання в оренду приміщень, устаткування тощо. Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за кооперованими зв'язками; підприємства (холдинги), які володіють контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори, які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства.
РОЗДІЛ 2МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ЙМОВІРНОСТІБАНКРУТСТВА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1. Аналіз та оцінка ефективності діяльності підприємства
Сьогодні Україна розвивається за законами ринку. Ринкова економіка зумовлює необхідність розвитку дослідження економічної сутності санації насамперед на мікрорівні - тобто на внутрішньому стані окремих підприємств, адже саме підприємства (за будь-якою формою власності) є основою ринкової економіки.
Реалізувати це завдання в повній мірі допоможе суттєвий аналіз та комплексна оцінка ефективності діяльності підприємства.
Для оцінки загрози банкрутства необхідно провести аналіз фінансового стану підприємства. При цьому насамперед слід перевірити його сумарну кредиторську заборгованість. Адже справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Для аналізу фінансового стану аудитори використовують методики, які не завжди є доступними для всього кола осіб, задіяних у процедурі провадження у справі про банкрутство. Однак фінансисту підприємства доцільно знати основні критерії, за допомогою яких можна було б самостійно зробити висновок щодо визнання підприємства банкрутом на підставі даних його балансу. Зокрема встановити, чи дійсно це підприємство є неплатоспроможним, або перевірити достовірність висновку щодо визнання підприємства банкрутом на підставі даних ліквідаційного балансу.
У цьому випадку можна використати методику ДПА, яка передбачає розрахунок таких параметрів:
Коефіцієнт покриття (Кп) характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року і визначається відношенням оборотних активів підприємства до поточних зобов'язань.
Kп = А260 / П620
де А260 - підсумок розділу ІІ активу Ф.1.;
П620 - підсумок розділу VI пасиву Ф.1.
Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стабільності, і визначається як відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних коштів виробничих запасів, незавершеного будівництва, готової продукції, коштів, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.
Кзк = (П380 - А080) / А260,
де П380 - підсумок розділу І пасиву Ф.1;
А080 - підсумок розділу І активу Ф.1;
А260 - підсумок розділу ІІ активу Ф.1.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л) характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість і визначається як відношення суми коштів підприємства до суми поточних зобов'язань.
Кал = (К + Ф) / Ок,
де К - кошти підприємства (сума рядків 230 і 240 балансу);
Ф - короткострокові фінансові вкладення (рядків 220 балансу);
Ок - короткострокові (поточні) зобов'язання.
Відповідно до цієї методики структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним у разі, коли:
§ значення коефіцієнта покриття (Кп) менше ніж 1;
§ значення коефіцієнта забезпечення власними коштами (Кз.к) менше ніж 0,1;
§ значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (Ка.л) менше ніж 0,2.
2.2. Моделі прогнозування Альтмана та Спрінгейта
Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключила офіційне банкрутства як економічного явища, нема загальновизначеної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.
Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства.
У 1968 році професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.
Свою модель Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.
Індекс Альтмана “Z” розраховується за формулою:
де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 - коефіцієнти регресії що характеризують міру впливу “Z”;
K1 - характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;
K2 - відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);
K3 - визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);
K4 - відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;
K5 - характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.
Для визначення ймовірності банкрутства того чи іншого суб'єкта господарювання розрахунковий індекс “Z” необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися табл. 1.
Таблиця 1
Можливість банкрутства підприємства (організації) за Е. Альтманом

Значення індексу “Z”
Можливість банкрутства


1,8 і нижче
Дуже висока


Від 1,81 до 2,6
Висока


Від 2,61 до 2,9
Достатньо ймовірна


Від 2,91 до 3,0 і вище
Дуже вузька






Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.
По-перше, коефіцієнти регресії K1 - K5 розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.
По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.
По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку K3 через недорозвинутість ринку цінних паперів.
Чотирьох-факторна модель Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з часом цей показник зменшується.
Z = 1,03 * А + 3,07 * В + 0,66 * С + 0,4 * D,де
Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.
Запропоновані методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за умов використання оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств конкретних галузей (сфер діяльності).
РОЗДІЛ 3ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА
З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.
Закон “Про банкрутство” повинен виконувати три основні функції:
1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів підприємств.
2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі банкрутства, однак мають значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.
3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.
Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення закону “Про банкрутство” щодо державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного підприємництва та знизить темпи його розвитку.
Рис. 2. Кількість порушених справ про банкрутство в Україні протягом 1992-2002 рр
Не дивлячись на це він все ж таки не позбавлений недоліків, які і були виявленні практикою його застосування.
Доцільно було б передбачити в Законі більш широкі можливості для усунення керівництва боржника, окреслити перелік ситуацій в яких його усунення є безспірним (наприклад, якщо кризовий стан підприємства є наслідком зловживань, безгосподарності, та безпосередньої недобросовісності вищого управлінського апарату, а не зумовлений, наприклад, незадовільною платіжною дисципліною його контрагентів).
Не дивлячись на те, що законом створені сприятливі умови для проведення санації підприємств-банкрутів на сьогоднішній день така процедура не дістала широкого поширення. Однією з головних причин є те, що грошей на неї ніхто зазвичай не дає. Кредитори, як правило, прагнуть повернути свої борги, а боржники - бодай частково віддати борги. Єдиним виходом тут може слугувати реструктуризація підприємства, коли деякі активи розпродуються, а виторг спрямовується на потреби санації. Але й тут існує проблема: застарілі основні фонди (а це є характерним для переважної більшості українських підприємств), як правило, не є ліквідним майном. Частковим виходом із даної проблеми могла б стати застава або продаж нерухомості, а головне - землі. Але на сьогоднішній день на заваді цьому стоїть політика місцевих адміністрацій та не сформованість ринку землі в Україні.
Отже, кредитори та інвестори поки що не зацікавлені у проведенні процедури відновлення платоспроможності свого боржника. Для державних підприємств ще одним джерелом коштів на проведення санації є фінансування з держбюджету. Причому в цьому випадку витрати на санацію повинні фігурувати в Законі про державний бюджет на відповідний рік.
Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або кредиторів передбачено “придбання прав власності на майно підприємства у відповідності із законодавством”. Цим фактично пропонується приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію державного майна (за винятком окремих разових випадків відчуження основних засобів виробництва) не передбачає чіткого порядку придбання такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації.
Під час проведення санації, боржника (державне підприємство зокрема) збанкрутити практично неможливо. Тобто кредитор може спробувати порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме справу до розгляду.
Розглянемо гіпотетичну ситуацію. Уявимо, що деякому кредитору терміново необхідно повернути свої гроші (він сам може опинитися у стані банкрутства). Дізнавшись про це, держпідприємство спільно з уповноваженим органом ініціює процедуру авто санації і на вісімнадцять місяців таке державне підприємство застраховане від неприємностей.
Подібні тенденції небезпечні не тільки самі по собі. Адже відсутність дієвого механізму банкрутства - одна з головних причин, яка стримує розвиток кредитування: як грошового так і товарного.
Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України, задекларовано рівність всіх форм власності. Тому неприпустимим є створення пільгових умов - так званих “банкрутних канікул” для держпідприємств і обмеження прав інших форм власності.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зокрема передбачає конкретизацію положень щодо господарського керуючого - відтепер ним може бути лише фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів (зараз ці вимоги формально стосуються лише розпорядника майна).
Уточнено повноваження керуючого санацією. Зокрема, він зобов'язується не просто здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості боржником, але й подавати від імені боржника позови про це. А його право відмовлятися від договорів у разі якщо їх виконання завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких же умов, трансформуються в право відмовлятися від усіх договорів, виконання яких завдає боржнику збитків.
В той же час законопроект в своєму ставленні до кредиторів і їх прав є дуже жорстким. Насамперед, з'являється поділ кредиторів на “конкурсних” та “поточних”. Під “конкурсними кредиторами” слід розуміти кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення справи про банкрутство або визнані як такі згідно з цим законопроектом і не забезпечені заставою майна боржника. В свою чергу, “поточними кредиторами” є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження справи про банкрутство. Законопроект наділяє “конкурсних кредиторів” більшими правами ніж “поточних”. Саме з “конкурсних кредиторів” складаються збори кредиторів і їх комітет. Крім того, “конкурсний кредитор” здобуває право отримувати від розпорядника майна інформацію про вимоги інших кредиторів та заперечувати їх. Уточнено також, що ліквідатор має право заявляти заперечення лише щодо “поточних кредиторів”.
Більш жорстко сформульовані і вимоги для виявлення кредиторів при порушенні справи про банкрутство. Зокрема, встановлюється, що вимоги “конкурсних кредиторів”, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання (до речі, цей термін дещо уточнено: замість місяця пропонується визначити його у 30 днів), або не виявлені взагалі - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Підкреслюється, що цей термін є присічним і поновленню не підлягає.
Тобто законопроект вимагає від кредиторів постійно здійснювати моніторинг стану своїх контрагентів-боржників (це також є проблематичним на сьогоднішній день, оскільки навіть офіційна статистична звітність не є загальнодоступною, а альтернативні джерела інформації на Україні ще практично не відпрацьовані), більш зважено підходити до вибору форм і способів розрахунків (тут можна передбачити скорочення грошового та товарного кредитування).
Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом'якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься із відповідних внесків всіх підприємств. Господарський керуючий отримує кредит у цьому фонді і виплачує звільненим вихідну допомогу, а після продажу майна повертає кошти до фонду із низькими відсотками. Ефективність використання таких механізмів підтверджена закордонною практикою (Польщею, Словаччиною, Угорщиною та ін.) - вона дозволяє уникнути соціальних вибухів, спричинених банкрутством.
Світова практика показала, що ефективність застосування механізму банкрутства, за умови наявності всього необхідного “інструментарію” є високою. Проте та ж практика виробила і ряд вимог, без виконання яких дана процедура перетворюється з оздоровчої в каральну. Серед них можна виділити такі, як достатньо розвинена економіка, більш-менш стабільна фінансова ситуація, наявність відповідної правової бази, грамотна інвестиційна політика і наявність самих інвесторів, напрацьована система оздоровчих і антикризових засобів, пристосованих саме до економіки даної країни, наявність висококваліфікованого штату антикризових керуючих. Особливо важливим є використання даного інституту в комплексі з іншими засобами: інвестиціями, державним регулюванням і підтримкою.
ВИСНОВКИ
Банкрутство підприємств в Україні - дуже поширене явище. Нерідко їх до цього доводять навмисне (за правовою термінологією -“з корисливим наміром”). Часто це єдиний шлях порятунку підприємства, на базі якого згодом створюється нове.
Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб'єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям. Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на недоведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.