4. Типологія господарчих організацій.
У соціологічних джерелах існують різні підходи до типології соціальних організацій, що можуть бути підґрунтям для типологізації господарчих організацій.
Одна із загальних типологій, що була запропонована А. Етціоні, передбачала виділення трьох основних видів організацій за способами підлеглості своїх членів і утвердження внутрішнього контролю:
- примусові (coercive);
- утилітаристські (utilitarian);
- символічні (symbolic, identitive).
Зазвичай кожна організація, поєднує в собі всі три види контролю, але в дуже відмінних пропорціях. Примусові організації опираються на пряме (фізичне, військове) насилля над людиною або загрозу застосування насилля (його відсутність стає тут формою иинагороди). Яскравим прикладом слугують в'язниці і армійські підрозділи, які, крім іншого, перетворені в розгалужені господарчі підрозділи. Утилітаристські організації об'єднують своїх членів на базі матеріального інтересу. Сучасні господарські підприємства найбільш близькі саме до цього виду. Символічні організації апелюють до солідарності, що виникає із загального морального або ідеологічного коріння. До таких організацій належить церква і політичні партії (наприклад, чернеча община може виконувати функції господарчої організації, але матеріальні інтереси відіграють в ній підлеглу роль з точки зору механізмів її інтеграції).
У вітчизняній соціології досить поширена типологія організацій, що об'єднує п'ять основних типів: ділові організації, громадські спілки або масові організації, проміжні форми організації, асоціативні організації, поселення.
1. Ділові організації — фірми та установи, які або виникають самі для комерційних цілей, або створюються ширшими організаційними системами для вирішення окремих завдань. Цілі найманих працівників не завжди пов'язані з цілями власників або держави. Членство в них забезпечує працівників засобами до існування. Основа внутрішнього регулювання — адміністративний розпорядок, принципи єдиноначальності, призначення, комерційної діяльності.
2. Громадські спілки або масові організації, цілі яких виробляються "зсередини" і є узагальненням індивідуальних цілей учасників. Регулювання забезпечується спільно прийнятим статутом, принципом виборності, тобто залежністю керівництва від керованих. Членство в них задовольняє політичні,соціальні, економічні, аматорські потреби та інші.
3. Проміжні форми організацій, наприклад, кооперативні (сільськогосподарські, риболовецькі колгоспи, артілі), які поєднують у собі основні ознаки спілок, але виконують підприємницькі функції, їх необхідно відрізняти від споживчих кооперативних організацій (споживспілки, житлокооперативи і т. ін.).
4. Асоціативні організації — сім'я, наукова школа, неформальна група. У них помітні деяка автономія від середовища, відносна стабільність складу, ієрархія (верховенство, лідерство), порівняно стійкий розподіл учасників (за ролями, престижем), прийняття спільних рішень. Регулятивні функції здійснюють спонтанно створені в них колективні норми і цінності. Однак ступінь їх формалізацій незначний.
5. Схожі організаційні ознаки має і такий тип спільноти, як поселення.Спочатку люди оселяються разом, щоб через сусідські зв'язки використовувати діяльнісні спроможності (здібності) один одного,підкоряючись при цьому певній доцільності цілого (дотримуючись планування вулиць, форм і розмірів житла, структури спеціалізації і т. ін.), яка кожному окремо не потрібна. У міру урбанізації фактор цілісності зростає, знеособлюється і виокремлюється ще більше.
Очевидно, що всі зазначені організаційні форми взаємопов'язаніі перетинаються між собою. Порівнюючи обидві типології, можна виокремити утилітарні та ділові організації як такі, що вбирають в себе ознаки господарчої організації, коло яких досить широке.
За типологією М. Вебера до кола господарчих (економічно орієнтованих) організацій можна віднести:
- власне "економічні організації", що керуються матеріальним інтересом;
- неекономічні організації, що виконують економічні функції, тобто «економічно активні» (наприклад, держава чи церква);
- економічні організації, регульовані неекономічними способами, тобто"економічно регулятивні" (земельні громади, професійні цехи чи гільдії);
- організації, "стверджуючі формальний порядок", які здійснюють неекономічний контроль за умовами економічної діяльності (наприклад, правоохоронні органи).
Подальшого розвитку і конкретизації ця типологія набула в сучасній соціології. Так, емпірична типологія ділових організаційвиділяє серед них два типи:
1) підприємства(зайняті у виробництві й розподілі матеріальних цінностей та послуг: виробничі, торговельні, обелуговуючі організації);
2) установи(зайняті у сфері розумової праці: освітні, лікувальні, культурні, управлінські, наукові та проектні організації) .
Проблемна типологіявизначає інші угруповання. З погляду проблеми "особистість — суспільство" ділові організації можна поділити на дві групи:
1) зайняті задоволенням людських потреб(працюють на кожного); - організації, які забезпечують свійприбуток виробництвом матеріальних предметів споживання (одяг, харчування, житло, предметний світ), умовами для рекреації (відпочинок, лікування), постачають предмети духовних потреб (ідеї, художні цінності, знання);
2) зайняті у сфері суспільної інтеграції(працюють на загальне);
— організації, які здійснюють соціальний контроль (орган нагляду), соціальне управління (уряд, місцева адміністрація).
Виділяється також проміжна група організацій, зайнятих соціалізацією (виховні, освітні, інформаційні заклади), що тією чи іншою мірою працюють на обидві функції.
Що стосується місця і участі ділових організацій у суспільних відносинах, то необхідно врахувати, що партнерами організацій можуть бути або інші організації, або масовий споживач, або, нарешті, якісь конкретні категорії населення. Якщо міжорганізаційні відносини в цьому аспекті стосуються проміжних результатів, наприклад, господарської діяльності, то організаційно-масові відносини виникають навколо кінцевого продукту цієї діяльності, до чого, зрештою, зводяться всі попередні зв'язки. Тому вздовж другого з названих типів відносин проходить одна з найважливіших ліній соціально-економічної взаємодії. Саме організації цього типу є факторами громадських (суспільних) настроїв, індикаторами задоволеності. Організаційно-масовий тип відносин поділяється на аудиторний (поза організацією), клієнтурний (всередині неї) різновиди. Значущість такого розрізнення пояснюється залежністю спеціальної відстані від просторової, внаслідок чого вказані відносини мають різний ступінь інтенсивності, неоднаковий зворотний вплив адресата-споживача.
Не можна не враховувати і такої відмінності в контактах: одні організації виникають індивідуалізованим чином (за аудиторними зв'язками, наприклад, таксомоторний парк, міліція, а за клієнтурними — магазин, лікарня), інші — спільно, сукупно (за тими ж групами: газета, громадський транспорт, кіно, театр, внз). На особливу увагу заслуговує клієнтурний індивідуалізований тип контакту з огляду на висловлені вище міркування (посилені порівняно з іншими варіабельність, інтенсивність). Така гр