ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ
Розрахунок цілої низки абсолютних та відносних показників, які дають в цілому достатньо повне уявлення про фонди часу, рівень і динаміку його використання. Система показників робочого часу об'єднує такі основні їх групи:Показники, які характеризують календарний, табельний і максимально можливий фонди часу, а також коефіцієнти використання цих фондів.Показники, які відображають тривалість робочого дня і робочого періоду (місяць, квартал, рік), а також коефіцієнти використання сталої тривалості робочого дня, робочого періоду, інтегральний показник використання робочого часу.Показники, які характеризують структуру і динаміку фондів робочого часу.Використання робочого часу характеризується в першу чергу абсолютними показниками календарного фонду часу, табельного фонду часу і максимально можливого фонду робочого часу.Календарний фонд часу дорівнює сумі всіх явок і неявок або добутку середньоспискової чисельності на кількість календарних днів у році.Табельний фонд робочого часу вимірюється в людино-днях і нараховується шляхом віднімання з календарного фонду часу кількості людино-днів святкових і вихідних.Максимально можливий фонд часу (наявний час), тобто максимальна кількість часу, який би міг бути відпрацьований відповідно до трудового законодавства. Максимально можливий фонд робочого часу в людино-днях дорівнює календарному фонду, за винятком кількості людино-днів чергових відпусток і людино-днів святкових і вихідних.На основі абсолютних показників робочого часу обчислюють відносні показники використання робочого часу, які характеризують ступінь використання того або іншого фонду часу, шляхом визначення питомої ваги відпрацьованого часу у відповідному фонді робочого часу.Для з'ясування ступеня використання робочого часу визначають також середньофактичну тривалість робочого періоду та середню встановлену тривалість (заплановану).Середньофактична тривалість робочого періоду показує, скільки днів фактичної роботи припадає на одного середньооблікового робітника за період. Вона визначається відношенням відпрацьованих людино-днів до середньоспискової кількості робітників.Установлена тривалість робочого періоду - це кількість робочих днів підприємства в даному періоді. Вона може бути обчислена відношенням табельного фонду часу до середньооблікової чисельності робітників.Якщо поділити фактичну тривалість періоду на встановлену, то отримаємо коефіцієнт, який характеризує використання встановленої тривалості робочого періоду.Для характеристики використання робочого дня визначають показники середньофактичної (повної та нормованої) і середньої встановленої тривалості робочого дня.Середньофактична тривалість робочого дня показує кількість годин фактичної роботи, які припадають у середньому на одного робітника за один день. Повна тривалість робочого дня визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин, включаючи понаднормові, на кількість відпрацьованих людино-днів. Нормована тривалість робочого дня - це відношення фактично відпрацьованих людино-годин у нормований час за зміну до кількості відпрацьованих людино-днів.Середня встановлена тривалість робочого дня визначається виходячи з тривалості робочого дня, яка встановлена трудовим законодавством України. Але вона неоднакова для всіх робітників, які зайняті в економіці. Тому середня встановлена тривалість робочого дня може бути розрахована на основі даних про чисельність окремих груп робітників, які мають відповідну (для кожної групи) установлену тривалість робочого дня. З цією метою використовують середню арифметичну зважену.Ступінь використання встановленої тривалості робочого дня визначається шляхом відношення середньофактичної тривалості до встановленої.У статистиці праці обчислюється також показник, який відображає використання робочого часу з урахуванням неявок робітників на роботу, простоїв, тобто з урахуванням утрат робочого часу не тільки цілодобових, а й внутрішньозмінних. Цей показник називається інтегральним показником використання робочого часу. Він характеризує використання нормованого (на відміну від показника використання максимально можливого фонду в людино-днях, який відображає використання нормованого та понаднормованого часу) і обчислюється шляхом ділення кількості відпрацьованих у нормований час людино-годин на кількість людино-годин, які мають бути відпрацьовані протягом даного періоду, тобто на максимально можливий фонд часу в людино-годинах.Цей показник можна розрахувати шляхом множення коефіцієнта використання робочого часу на коефіцієнт використання нормованої тривалості робочого дня, а також і як відношення середньої кількості годин, які відпрацював один робітник у нормований час, до максимально можливої кількості годин його роботи в періоді.При вивченні використання робочого часу велику увагу приділяють утратам робочого часу, що породжуються багатьма чинниками. Зокрема, можна назвати такі причини внутрішнього характеру, як:недосконала організація праці і виробництва на підприємстві;недоліки в системі планування та нормування праці;порушення трудової дисципліни (прогули, вихід на роботу в нетверезому стані, несвоєчасний початок роботи та передчасне її закінчення, відлучки під час робочого дня та інші, часто зафіксовані, втрати робочого часу);плинність робочих кадрів;несприятливі умови праці на робочих місцях, які сприяють збільшенню випадків захворювання і виробничого травматизму;проведення різних суспільних заходів у робочий час, необґрунтовані відпустки з дозволу адміністрації.Неповне використання робочого часу є причиною значних утрат у масштабах тієї чи іншої галузі економіки.Базисною величиною для розрахунку втрат робочого часу є максимально можливий фонд робочого часу - табельний фонд робочого часу за відрахуванням кількості чергових відпусток.Перевідною величиною, яка використовується в аналізі втрат робочого часу, є середньофактична тривалість робочого дня на підприємствах, яка визначається як частка від ділення відпрацьованих робітниками за одиницю часу людино-годин (нормованих та понаднормованих) на кількість відпрацьованих за цей період людино-днів.Значний розмір матеріальних збитків в галузях економіки свідчить, як правило, про недосконалий механізм господарювання, про недостатній рівень виховної роботи, які є причиною відсутності у відповідного прошарку робітників зацікавленості в економії праці, недостатньої їх орієнтації на кінцевий результат, зниження виконавчої дисципліни.Величина втрат робочого часу впливає на зростання продуктивності праці.