Тема 12. Державна політика в галузі науки і освіти.
1. Сутність державної політики в галузі науки та освіти.
2. Основні напрямки та проблеми державної освітньої політики.
3. Система органів управління освітою.
1. Сутність державної політики в галузі науки та освіти.
Освіта – це основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства.
Державна політика в галузі освіти ґрунтується на таких основних принципах:
доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над політичними і класовими інтересами;
органічний зв’язок з національною історією, культурою, традиціями;
незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій тощо.
В Україні для управління освітою створена система органів державного управління і система органів місцевого самоврядування. Вони діють в межах повноважень на основі законодавства та здійснюють ініціативну діяльність, незаборонену законодавством.
В Україні встановлена єдина структура системи освіти, що включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; професійну освіту; вищу освіту; післядипломну підготовку (стажування, клінічну ординатуру, тощо); аспірантуру; докторантуру; підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання; самоосвіту;
2. Основні напрямки та проблеми державної освітньої політики.
Одним з пріоритетних напрямів державної освітньої політики України є:
- постійне поліпшення якості освіти;
- надання освітніх послуг з метою найкращого задоволення особистісних потреб та інтересів суспільства і держави.
Проблеми реформування системи освіти:
суттєві порушення у строках проведення певних дій, розробки та затвердження документів, програм, планів;
непослідовність у реалізації стратегічних завдань реформування освіти;
відсутність механізму оцінки впливу освітніх реформ, окремих програм на освітню галузь та суспільство в цілому.
Недоліками сучасної системи управління освітою є:
- ігнорування умов для участі міської громади в управлінні навчальними закладами;
- неабияку роль в оцінці достатності обсягів фінансування освіти відіграють досконалість принципів розподілу і використання виділених коштів, сформованість механізму інвестувань у сферу освіти тощо;
- відсутні заклади нового типу у сільській місцевості, проблема забезпечення сільських шкіл вчительськими кадрами; внаслідок погіршення демографічної ситуації зростає кількість малокомпетентних шкіл;
- недостатня контрольованість платних послуг в освіті, значне скорочення видання безкоштовних підручників, соціальне розшарування суспільства – все це ускладнює умови доступу і одержання освіти;
- охоплення навчанням дітей біженців, емігрантів.
- низький рівень доступу учасників освітнього процесу до світовою інформаційного потоку – мережі Інтернет;
- незадовільним є і стан матеріально-технічного забезпечення українських навчальних закладів.
3. Система органів управління освітою.
Для управління освітою в Україні створено систему державних органів управління і органи громадського самоврядування. Органи управління освітою і громадського самоврядування діють у межах повноважень, визначених законодавством.
До державних органів управління освітою в Україні належать:
1. Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти, а також:
бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти;
встановлює державні стандарти знань з кожного предмета;
визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчальних закладів;
здійснює навчально-методичне керівництво, державне інспектування;
формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;
розробляє умови прийому до навчальних закладів;
забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури та ін;.
2. Вища атестаційна комісія України – організація і проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів, керівництво роботою з присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.
3. Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції:
встановлюють, не нижче визначених Міносвіти мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання; 
забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;
здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення та ін.
4. Органами громадського самоврядування в освіті є: загальні збори (конференція) колективу навчального закладу; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим; Всеукраїнський з'їзд працівників освіти.
Органи громадського самоврядування вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх повноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчальних закладів.