Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Львівська політехніка”
Інститут гуманітарних та соціальних наук
Реферат
на тему:
Громадянська війна в Cирії та її вплив на сусідні країни

Зміст
1 Передумови
1.1 Історія
1.2 Права людини
2 Повстання і громадянська війна
2.1 Початок протестів
2.2 Повстання і ескалація протестів
2.3 Застосування хімічної зрої
2.4 Вплив на сусідні країни
2.4.1 Ліван
2.4.2 Туреччина
3 Іноземне втручання
3.1 Бомбардування ізраїльськими ВПС
3.2 Підтримка опозиції
3.3 Підтримка уряду Сирії
3.3.1 Росія
3.3.2 Іран
3.3.3 Інші країни
Вступ
Громадянська війна в Сирії, також Сирійське повстання, — збройний та політичний конфлікт в Сирії. Конфлікт розпочався 15 березня 2011 року з демонстрацій, які були частиною Арабської весни, та переріс у повстання та громадянську війну в 2012 році. Протестувальники вимагали відставки Президента Башара аль-Ассада та завершення майже 50-річного однопартійного правлінняБаатистів.
Ситуація в Сирії є частиною Арабської весни — хвилі соціальних переворотів у країнах Арабського світу, що вимагали більшої політичної свободи і повалення самодержавства. Натхненні успішними революціями в Тунісіта Єгипті, сирійські протестувальники використовували такі засоби, як марші, голодування, заворушення та вандалізм аби позбутись майже п'ятдесятилітнього правління партіїБаас. Деякі політичні оглядачі охарактеризували повстання як «безпрецедентне».
Оскільки протести не припинялися, для їхнього придушення сирійський уряд почав застосовувати танки та снайперів. В особливо неспокійних областях було перекрито воду та електроенергію, і сили безпеки вдалися до конфіскації борошна та продуктів харчування. Сирійська армія взяла в облогу зокрема міста Дару, Думу, Баніяс, Хаму,Хомс, Халеб, Талкалах, Ідліб, Ар-Растан, Джиср-аш-Шугур,Дайр-аз-Заур, Латакію. За словами свідків, солдатів, що відмовилися відкрити вогонь по демонстрантах, було страчено сирійською армією. Сирійський уряд заперечив повідомлення про дезертирства і звинуватив «озброєні банди» у розв'язанні конфлікту.
З літа 2011 року опозиційно налаштовані військові та перебіжчики сформували бойові загони під назвою Вільна сирійська армія, що розпочали повстанську кампанію проти сирійської регулярної армії. Внаслідок цього збройні зіткнення поширилися на всю країну, щораз наростаючи ближче до кінця року й набуваючи більшої організованості.
Наприкінці 2011 року повстанці встановили контроль над кількома містечками та селами в провінції Ідліб. В січні 2012 Вільній сирійській армії вперше вдалося встановити контроль над містом, захопивши після запеклих боїв з регулярною армією місто Забадані у провінції Ріф-Дімашк. 21 січня Вільна сирійська армія захопила місто Думу поблизуДамаска. ВСР контролює дві третини Хомса, третього за розмірами міста країни. З кінця січня 2012 багато передмість Дамаска почали падати під тиском опозиції. Крім того, більша частина сільських околиць Дамаска перебувають під контролем опозиції. Дехто звинувачує бойовиків у викраденнях та вбивствах тих, хто співпрацював із урядовими силами. Попри все уряд досі утримує контроль над внутрішньою частиною Дамаска. За даними ООН та інших джерел, з часу початку повстання загинуло бл. 7 тис. осіб, зокрема 1800—2800 вояків, значно більше поранених і тисячі протестувальників було ув'язнено. Від рук Сил безпеки загинуло понад 300 дітей. Крім того понад 600 ув'язнених, зокрема й політичних в'язнів померли від катувань.[
Від початку повстання сирійський уряд пішов на кілька поступок. 21 квітня було скасовано надзвичайний стан, що тривав 48 років і надавав уряду широкі повноваження призупинити конституційні права. Крім того, 24 липня на розгляд парламенту було внесено проект закону, що дозволяв створення нових політичних партій за умови, що їх буде засновано не на релігійних, племінних чи етнічних ідеях і вони не дискримінуватимуть за статтю чи расою. Втім, протестувальники визнали ці поступки незначними, вимагаючи істотніших реформ.
Арабська ліга, Європейський Союз, Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун, Організація Ісламської співпраці, Рада країн Перської затоки, Саудівська Аравія, Туреччина та Сполучені Штати Америки серед іншого засудили використання зброї проти протестувальників. Уряд Ірану, головного регіонального союзника Ассада, спершу заявив, що повстання організовано зовнішніми силами, проте президент Махмуд Ахмадінеджад закликав до реформ та до пошуку порозуміння обох сторін, заявивши, що жодна з них не має права вбивати одна одну. Попри заяву Ірану, зовнішнє втручання було виключено. Арабська ліга призупинила членство Сирії до часу, коли уряду почне мирне врегулювання кнфлікту, та послала в країну спостерігачів в рамках своєї пропозиції про мирне врегулювання кризи.
26 лютого 2012 відбувся Всенародний референдум із проекту нової конституції Сирійської Арабської Республіки.
За даними ООН, на початок березня 2013 року загинуло в ході громадянської війни понад 70.000 сирійців. Кількість біженців досягла 1.000.000 осіб, переважна більшість осіла в сусідньому Лівані, також в Йорданії, Туреччині та інших суміжних країнах. Кількість втікачів значно зросла з початку 2013 року, в січні-лютому 2013 їх кількість склала 420.000 осіб. Понад 2.500.000 сирійців змушені були переселитися в спокійніші райони всередині країни. Разом з тим ООН відмітила гостру нестачу коштів для допомоги біженцям, вдалося зібрати лише 20%.
1.Передумови
1.1. Історія
Колишній президент Хафез аль-Ассад (праворуч) і його брат Рифат аль-Ассад (зліва), який особисто керував в 1982 році битвою за Хама.
Сирія здобула незалежність в 1946 році. В березні 1949 року національний уряд Сирії був скинутий в перевороті. Того ж року сталось ще два військових перевороти. Народне повстання проти військового режиму в 1954 році примусило військових передати владу в руки цивільних. На вільних виборах 1955 року переміг Шукрі аль-Куватлі, який був президентом під час перевороту в березні 1949 року. Короткий союз з Єгиптом в 1958 році призвів до заміни парламентської системи влади Сирії на високо централізовану президентську. Союз розпався в 1961 році після виходу Сирії. Військовий переворот 1963 року привів до влади партію Баас, невдовзі після якого стався ще один переворот в 1966 році, внаслідок якого були скинуті партійні лідери, Мішель Афлак і Салах аль-Дін аль-Бітар. В 1970 році міністр оборони Хафез аль-Ассад захопив владу і оголосив себе президентом, цю посаду він обіймав до смерті в 2000 році. Відтоді Баас залишається єдиною владною партією Сирії, а громадяни можуть лише схвалити Президента нареферендумі, але не провести багатопартійні вибори до парламенту. В 1982 році, в розпал шестирічного ісламістського повстання по всій країні, Ассад використав тактику випаленої землі в боях за місто Хама для придушення повстання сунітських ісламістських громад, в тому числі Братів-мусульман та інших. Битва за на Хаму забрала життя десятків тисяч осіб.
Питання про спадкоємця Хафеза аль-Ассада спровокувало протести в Латакії 1999 року, які спалахнули після виборів до Народної асамблеї в 1998 році. Протести стались через тривалу ворожнечу між Хафеза аль-Ассадом і його молодшим братом Рифатом. В перестрілках між сирійською поліцією і прихильниками Рифата в боях за порт в Латакії було вбито дві людини. За даними опозиції, які влада спростовує, під час придушення протестів загинули та були поранені сотні людей. Хафез аль-Ассад помер роком пізніше від легеневого фіброзу. Наступником Хафеза став його син, Башар аль-Ассад, який був призначений на посаду Президента після того, як до конституції країни була внесена поправка, яка зменшила вікове обмеження з 40 років, до 34.
Башар аль-Ассад, який вільно володіє англійською мовою та має дружину британського походження, спочатку надихнув надії на реформи. «Дамаська весна» — запеклі політичні і громадські дебати відбувались з липня 2000 року по серпень 2001 року. За цей час з'явились численні політичні форуми, або салони, коли групи однодумців зустрілися в приватних будинках для обговорення політичних та соціальних питань. Політичні активісти, такі як Ріад Сейф, Хайтам аль-Малех, Камаля аль-Лабвані, Ріяд аль-Турк і Ареф Даліла зіграли важливу роль в мобілізації руху. Найвідомішими з форумів були Ріад Сеіф і Джамаль аль-Атассі. Дамаська весна завершилась в серпні 2001 року арештами і ув'язненням десятків провідних активістів, які закликали до проведення демократичних виборів і кампаній громадянської непокори. Поновлення діяльності опозиції відбулось в жовтні 2005 року, коли активіст Мішель Кіло спільно з іншими провідними опозиційними діячами створили Дамаську декларацію, в якій піддали критиці сирійський уряд, як «авторитарний, тоталітарний і замкнений» та закликали до демократичних реформ.
Декілька заворушень курдських районах Сирії з 2004 року призвели до зростання напруження обстановки. Того ж року стались антиурядові заворушення в північно-східному місті Камишли. Під час безладів на футбольному матчі, декілька глядачів підняликурдські прапори, і матч перетворився на політичний конфлікт. В жорстокій контр-операції сирійської поліції та зіткненнях між курдськими і арабськими угрупуваннями, принаймні 30 людей було вбито, за іншими даними, кількість загиблих могла досягти до 100 чоловік. Відтоді тривають сутички між курдами та сирійськими службами безпеки.
Родина аль-Ассад належить до секти Алавітів, релігійної меншини та відгалуження шиїтського ісламу, до якої належить близько 12 відсотків населення Сирії. Вона тримала під жорстким контролем силові відомства Сирії, що породжувало обурення серед деяких мусульман-сунітів, секти, до якої належить близько три чверті населення Сирії. Курдська меншина також була невдоволена правлінням Ассадів, та брала участь в протестах. Башар аль-Ассад спочатку стверджував, що його держава має імунітет від масових акцій протесту, подібних до тих, які мали місце в Єгипті. Радник Президента Боутаіна Шаабан звинуватив суннітських священнослужителів та проповідників у підбурюванні до повстання сунітів, наприклад в проповіді Юсуфа аль-Карадаві в Досі 25&nbps;березня 2012 року. За даними The New York Times , для придушення повстання сирійський уряд покладається «майже повністю» на військові підрозділи, де більшість складають алавіти. Молодший брат Президента, Махер аль-Ассад командує Четвертою бронетанковою дивізією, а його швагер, Ассеф Шаукат був заступником міністра оборони.
1.2. Права людини 
Стан дотримання прав людини в Сирії тривалий час був предметом жорсткої критики з боку міжнародних організацій.Надзвичайний стан діяв в країні з 1963 до 2011 року, силовим відомствам фактично були надані широкі повноваження арештовувати та утримувати під вартою громадян країни. Сирійський уряд пояснив це довготривалою війною з Ізраїлем. Після приходу до влади в 1970 році, Хафез аль-Ассад швидко очистив уряд від політичних опонентів та встановив контроль над всіма аспектами сирійського суспільства. Він створив розвинений культ особи та жорстко придушував будь-яку опозицію, найбрутальніше, під час битви за Хаму в 1982 році. Коли після смерті батька в 2000 році Президентом країни став Башар аль-Ассад, він висловив сподівання, що сирійський уряд піде на деякі поступки заради лібералізації суспільно-політичних відносин. Цей період став відомий як «Дамаська весна». Проте, вважається, що аль-Ассаду не вдалось успішно втілити демократичні зміни, в доповіді Хьюман Райтс Вотч 2010 року зазначено, що йому не вдалося поліпшити стан дотримання прав людини за десять років перебування на посаді Президента. Сирія залишилась під однопартійним правлінням.
Можливість вільного вираження думок і зборів суворо контрольовані в Сирії. Правозахисники та критики уряду зазнавали переслідувань, ув'язнень на необмежений час, страждали від тортур та знаходились у в'язницях в поганих умовах. Хоча аль-Ассад дозволив радіостанціям грати західну поп-музику, веб-сайти, такі як Amazon, Facebook, Wikipedia та YouTube були заблоковані до 1 січня 2011 року, коли громадяни отримали право зареєструватися для високошвидкісного Інтернету. Тим не менш, ухвалений в 2007 році закон зобов'язує інтернет-кафе записувати всі коментарі, які залишають користувачі на інтернет-форумах.
В інтерв'ю, опублікованому 31 січня 2011 року аль-Ассад заявив, що настав час реформ, що протести в Єгипті, Тунісі та Єменіпоказали, що на Близький Схід приходить «нова ера», і що арабські правителі мають йти на зустріч запитам народу на політичний та економічний розвиток.
Жінки і національні меншини зазнавали дискримінацію в державному секторі. Тисячі сирійських курдів були позбавлені громадянства в 1962 році, а їхні нащадки залишились в статусі «іноземців» до 6 квітня 2011 року, коли 120 000 з приблизно 200 000 курдів стали громадянами. Оскільки у владних структурах переважають алавіти, аль-Ассаду довелось йти на деякі поступки сунітській більшості та іншим меншинам країни.
2.Повстання і громадянська війна
2.1. Початок протестів
Колишній прапор Сирії, який використовували з 1 січня 1932 по 22 лютого 1958 в часи Сирійської республіки, а також з 28 вересня 1961 по 8 березня 1963 в часиСирійської арабської республіки. В часи правління Баасу (з 1963) цей прапор часто використовували як символ опозиції (зокрема тепер це прапор Вільної сирійської армії).
В порівнянні із заворушеннями, що охопили весь арабський світ, протестна активність в Сирії була досить помірною. Через суворі заходи безпеки, порівняно популярного президента, релігійне розмаїття і побоювання з приводу можливості заколотів, подібних тим, що мали місце в сусідньому Іраку, Аль-Джазіра навіть назвала Сирію «царством тиші».
«Геть Башара аль-А[сада]». Антиурядові графіті належали до перших ознак повстання.
Події почали розгортатись 26 січня 2011 року коли Хасан Алі Аклех Аль-Хасака вчинив акт самоспалення, подібно до того, як Мохамед Боуазізі в Тунісі 17 грудня 2010 року. За словами свідків, самоспалення було проведене «на знак протесту проти сирійського уряду». Два дні потому, 28 січня 2011 року, ввечері в Ар-Ракка була проведена демонстрація на знак протесту проти вбивства двох солдатів курдського походження.
3 лютого на сайтах соціальних мереж Facebook і Twitter 4-5 лютого були оголошені сирійським «Днем гніву». Однак, в середині країни протести провалились.] Сотні демонстрантів пройшли в Аль-Хасаці, але сирійські сили безпеки швидко розігнали протест і заарештували десятки учасників.  Демонстрація в кінці лютого навпроти Лівійського посольства в Дамаску проти уряду Муамара Каддафі, котрий сам боровся проти протестів у власній країні , наштовхнулась на жорстоке побиття з боку поліції, яка мала розігнати демонстрацію проти дружнього режиму.
6 березня в місті Дара були заарештовані хлопчики за те, що писали на стінах «люди прагнуть повалення режиму». Наступного дня 13 політичних ув'язнених оголосили голодування на знак протесту проти «політичних арештів та переслідувань», та з вимогою реалізації цивільних і політичних прав. Через три дні десятки сирійських курдів розпочали голодування на знак солідарності з цими ув'язненими. В цей період, критик сирійського уряду, Рібаль аль-Ассад, заявив, що настав час Сирії приєднатись до Арабської весни.
2.2. Повстання і ескалація протестів
Опозиційна демонстрація в одному з районів Хомса.
Протести, масові заворушення і зіткнення з поліцією почалися 15 березня із поширенням протестного руху, у великих містах по всій Сирії були проведені демонстрації. В Дамаску натовп з 150 осіб кричав «революція почалася!»
16 березня близько 200 осіб зібралися біля будівлі міністерства внутрішніх справ з вимогою звільнити політичних в'язнів. В містах аль-Хаска, Дара, Дейр-ез-Зор, і Хама на демонстрації вийшли тисячі людей. За повідомленнями дисидентів, стались поодинокі зіткнення з державними службами безпеки. В Дамаску, невелика група з 200 чоловік спонтанно зросла до близько 1500 чоловік. Дамаск не бачив на стільки масових виступів з 1980 року.
Ці події привели до «П'ятниці гідності» 18 березня, коли великомасштабні протести стались в декількох містах, в тому числі, в Баніасі, Дамаску, аль-Хассакі, Даарі, Дейр аль-Зорі і Хамі. У відповідь, поліція застосувала сльозогінний газ, водяні гармати, палиці, і навіть вогнепальні набої. Щонайменше шестеро були вбиті, багато учасників зіткнення були поранені. Протягом наступних кількох днів сили безпеки розігнали мирну демонстрацію на площі Марджа в Дамаску. 150 учасників демонстрації тримали фотографії членів родин та друзів, ув'язнених режимом. Сили безпеки також вбили декількох людей в Даарі. Ця подія вивела на вулиці тисячі протестувальників. Спроби придушити ці протести тривали декілька днів, в зіткненнях загинуло декілька учасників демонстрацій.
Дара стало епіцентром демонстрацій, які щоденно набирали обертів. Це місто відчувало тиск внутрішніх біженців з північно-східних регіонів, які були вимушені втікати від посухи, посиленої відсутністю державної допомоги постраждалим районам.25 березня понад 100 000 людей взяли участь в демонстрації, принаймні 20 були вбиті в зіткненнях з поліцією. Протести також поширились на інші міста, в тому числі Хомс, Хаму, Баніяс, Джасем, Алеппо, Дамаск і Латакію. В цілому, було повідомлено про понад 70 загиблих.
В грудні 2012 року очільник сирійської військової поліції генерал Абдулазіз Шалаль втік до Туреччини і перейшов на сторону противників нинішнього президента країни.
2.3. Застосування хімічної зрої 
В березні 2013 року режим Ассада був звинувачений у застосуванні хімічної зброї при штурмі Алеппо. Наприкинці березня, розвідувальні служби Великобританії, Франції, Ізраїлю та Сполучених Штатів оприлюднили повідомлення про застосування хімічної зброї. Розвідувальні служби Сполучених штатів повідомили, що результати аналізу крові декількох осіб, які начебто перебували в місті під час штурму, показали ознаки застосування зарину.
Однак, під час візиту до Москви, міністр інформації Сирії Омран аль-Зобі заперечив наявність хімічної зброї у сирійських військових, а також заперечив використання такої зброї сирійськими військовими[.
В інтерв'ю телеканалу Аль-Арабія 27 квітня 2013 року перебіжчик з Сирійської армії бригадний генерал Захер Аль-Сакет заявив, що сирійські військові мають в своєму розпорядженні хімічну зброю, яка була спочатку отримана від Радянського Союзу, а потім виготовлялась і в місцевих умовах. Режим застосував ірританти (сльозогінний газ, тощо) для розгону демонстрацій. Латальні хімічні агенти були використані в 13 випадках, востаннє, це сталось в Утайбах. Зарин був використаний тричі.
В інтерв'ю Шведському телебаченню 6 травня 2013 року член комісії ООН з розслідування порушення прав людини в СиріїКарла дель Понте заявила, що існують сильні підозри щодо застосування зарину повстанцями. Однак, досі бракує беззаперечних доказів а також не виключена можливість використання хімічної зброї проурядовими військами. Через декілька днів, 6 травня, від імені комісії була поширена заява про те, що досі не зроблено остаточного рішення з приводу застосування хімічної зброї в Сирії.
2.4. Вплив на сусідні країни 
2.4.1. Ліван 
Громадянська війна в Сирії спричинила протистояння у Лівані: більшість ліванських шиїтів підтримують режим Башара аль Асада, який належить до алавитів — відгалуження у віросповіданні шиїтів. Суніти Лівану підтримують сирійських повстанців, більшість із яких суніти[.
Вбивство у п'ятницю, 18 жовтня 2012 р. в Бейруті високопоставленого генерала, суніта Віссама аль-Хасана, противника чинного сирійського уряду, сприяло сплеску насильства в Лівані у вихідні. Багато ліванських політиків звинуватили Сирію у причетності до вбивства. Крім цього, обурені демонстранти після похорон аль-Хасана у неділю, 21 жовтня, спробували штурмувати урядовий палац, але були відкинуті урядовими військами.
Після невдалої спроби демонстрантів штурмувати палац уряду, спалахнуло серйозне протистояння між прихильниками та противниками сирійського президента у Лівані. Запеклі перестрілки відбулися на південно-західній околиці Бейрута.
Протягом ночі з неділі на понеділок суніти та шиїти Бейрута зіткнулися у двох районах міста. Крім цього, зіткнення сталися у північному місті Триполі, а також у містах між Бейрутом та містом Сидон на півдні. За словами очевидців, у Бейруті демонстранти використали вогнепальну зброю, а також гранатомети. У Триполі було відправлено десятки солдатів для відновлення порядку. Військові встановили у місті пропускні пункти, проводять обшук автомобілів, запроваджено перевірку документів.
У зіткненнях між ліванськими прихильниками та противниками режиму сирійського президента Башара Асада загинуло щонайменше двоє осіб та більш як 12 поранено. Побоювання про поширення громадянської війни з Сирії до Лівану посилюються.
2.4.2. Туреччина
У відповідь на запит турецького уряду, три країни НАТО — Німеччина, Нідерланди та США — погодились розмістити 6 батарей комплексів протиповітряної оборони Петріот у трьох містах на півдні Туреччини. Німеччина розмістить свої підрозділи у містіКахраманмараш, Нідерланди — у Адані, а Сполучені Штати — у Азіантепі.
3. Іноземне втручання
Конфлікт в Сирії часто сприймають як частину прихованої війни між сунітськими державами, такими як Саудівська Аравія,Туреччина і Катар, які підтримують сунітів під проводом опозиції, та Іраном і Хізбаллою в Лівані, які підтримують про-урядові сили алавітів.[142][143]
В лютому 2012 року міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле попередив, що посередницька війна в Сирії може «призвести до такої конфронтації, що в неї може бути втягнуті Москва і Пекін».[144] Перед від'їздом на саміт G8 2012 рокупрем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв попередив, що «дії, які підривають державний суверенітет» можуть призвести до «повномасштабної регіональної війни» і навіть до «застосування ядерної зброї».[145] Державні установи Сирії щільно пов'язані з режимом,[146] тому дослідник з інститут Brookings, пославшись на досвід Іраку, застеріг від негайної чистки всіх баасистів із влади.[147]
Reuters припустив, що ймовірність введення до Сирії британського спецназу постійно зростає, пославшись на непідтверджені повідомлення ізраїльського сайту, що розміщені в Туреччині загони SAS провели секретні операції на території Сирії 26 червня 2012 року.[148] В липні 2012 року, Швейцарія припинила експорт зброї до ОАЕ після того, як з'ясувалося, що ця зброя потрапляє в руки опозиції.[149] Швейцарія ухвалила це рішення невдовзі після того, як представник ООН Наві Піллей закликав терміново припинити поставки зброї до урядових і опозиційних сил аби запобігти «подальшій мілітаризації» конфлікту.[150] Директор Центру Сабана по близькосхідній політиці раніше стверджував, що, хоча «безконтрольна мілітаризація перетворить сирійське повстання у ширший конфлікт, який може привернути джихадистів та інших екстремістів з усього мусульманського світу», мілітаризація неминуча, і тому США повинні сприяти і спрямовувати її.[151] В лютому 2012 року Марк Лінч стверджував протилежне: «Малоймовірно, щоб поставки зброї ззовні наблизили баланс сил, ймовірніше, вони лише провокуватимуть ескалацію напруження з боку сирійських сил безпеки».[152] Лінч мав рацію: за даними сирійської Національної ради, потужніші повітряні та артилерійські удари після березня 2012 були мали стати відповіддю на поліпшене озброєння, координацію і тактики серед опозиційних сил, які прибули з арабських країн через територію Туреччини.[153] У червні Amnesty International заявила, бойові дії навесні досягли "рівня та інтенсивності неміжнародного збройного конфлікту ",[154] :10 у той час як глава ООН з підтримки миру, Ерве Ладсу сказав, що країна нараді перебуває в стані «громадянської війни»,[155] , в липні, глава місії спостереження ООН в Сирії, генерал Роберт Муд, попередив, що насильство досягло «безпрецедентного рівня»,[156] високий представник ЄС з питань зовнішньої політики Кетрін Ештон зазначила, що рівень насильства і кількість жертв зросли до «неймовірного рівня» в порівнянні з попередніми тижнями.[157] Невдовзі після того, на конференції в Парижі, представники країн Заходу та сунітських країн оголосили, що збираються «істотно збільшити» допомогу сирійській опозиції.[158] Як повідомляється, випадки насильства з боку опозиції стривожили деяких мирних демонстрантів та активістів, які першими взяли участь в повстанні.
3.1. Бомбардування ізраїльськими ВПС
31 січня 2014 року 10 літаків Ізраїльських ВПС вирушили з території Ізраїлю через Середземне море та Лівану до кордону з Сирією, звідки було випущено 8 ракет по наземним цілям поблизу Сирійського науков-дослідницького центру. Деякі ізраїльські літаки перетнули кордон та потрапили до повітряного простору Сирії. Головною ціллю авіаналету був транспортний конвой, що, згідно розвідувальних даних, мав передати ракети ЗРК «Бук» (класифікація НАТО SA-17 «Гризлі») ліванському терористичному руху Хізбалла. Дослідницький центр знаходиться неподалік села Джамрая, поблизу Дамаску та недалеко від кордону з Ліваном.
Наступні авіаудари стались 3 та 5 травня 2013 року. За словами представників Ізраїлю, удари були нанесені по складам керованих ракет іранського виробництва Фатех-110, однак, Ізраїль відмовився офіційно визнавати авіаналети. Перший удар був завданий по складах аеропорту Дамаска, другий — військового дослідницького центру на околицях Дамаску.
3.2. Підтримка опозиції
Туреччина надавала притулок сирійським дисидентам. Сирійські опозиційні активісти зібрались в травні 2012 року в Стамбулі для обговорення можливості змінити режим, також в Туреччині знаходиться голова Вільної сирійської армії полковник Ріад аль-Ассад. Туреччина стала дедалі більш ворожою до уряду Ассада, та сприяла консолідації опозиційних фракцій. Починаючи з травня 2012 року, деякі опозиційні сирійські бійці пройшли тренування та отримали зброю від турецької розвідки.
Деякі країни розірвали відносини з урядом Ассада, серед них: країни Перської затоки, Лівія, Туніс, Великобританія, Іспанія, Туреччина, США та Бельгія. Канада закрила візовий відділ, але залишила посольство в Дамаску.
1 листопада 2011 року НАТО заявило, що не збирається брати участь у військових діях в Сирії, після завершення кампанії тривалістю сім місяців в Лівії.
В липні 2012 року уряд США надав неурядовим організаціям під назвою «сирійська група підтримки» ліцензію на фінансування сирійської армії.
Сунітське ісламістське угруповання Хізб ут-Тахрір висловило підтримку сирійській опозиції, як і член ХАМАС, прем'єр-міністрГази Ісмаїл Ханія, хоча лідер ХАМАС Салах аль-Бардавіль додав, що це зовсім не означає розрив зв'язків з урядом Ассада. Заяви Бардавіля суперечать численним витокам з його угрупування про готовність евакуації з Сирії та про зменшення присутності в країні.  Сирійське відділення Братів-мусульман надало активну підтримку.
Аль-Каїда та пов'язані з нею організації опозиційні Ассаду. Представники США вважають, що Аль-Каїда в Іраку провела теракти проти урядових військ,а лідер аль-Каїди Айман аль-Завахірі засудив Ассада. 23 квітня, один з лідерів ФАТХ аль-Іслам, Абдель Гані Джоухар, загинув у битві за Аль-Кусайр, коли він підірвався при виготовленні бомби. Член бригади Абдалла Аззам в Лівані зізнався, що його група направила бійців до Сирії, в той час як група начебто пов'язана з аль-Каїдою, що називає себе Фронт аль-Нусра взяала на себе відповідальність за теракт 6 січня 2012 року в центральному районі Дамаску аль-Мідан, в якому загинули 26 людей, більшість з яких були цивільними особами,  а також за вибух закладеної у вантажівку бомби, яка вбила 55 людей і поранила 370. Лідери джихадистів та джерела в розвідці повідомляють, що іноземні бойовики почали потрапляти до Сирії тільки в лютому 2012 року. У травні 2012 року, посланник Сирії до ООН Башар Джаафарі заявив, що десятки іноземних бойовиків з Лівії, Тунісу, Єгипту, Великобританії, Франції, інших країн були захоплені або вбиті, і закликав Саудівську Аравію, Катар і Туреччину припинити «підтримувати збройне повстання». Лідери джихадістів та джерела в розвідці повідомляють, що іноземні бойовики стали потрапляти до Сирії тільки в лютому 2012 року. У червні повідомлялося, що сотні іноземних бойовиків, багато з них пов'язані з аль-Каїдою, поїхали до Сирії для боротьби проти Ассада.  В липні міністр закордонних справ Іраку знову попередив, що члени аль-Каїди в Іраку шукали притулку в Сирії і їдуть туди для боротьби з режимом. На запитання, чи будуть Сполучені Штати озброювати опозицію, Хілларі Клінтон висловила побоювання, що ця зброя може потрапити в руки аль-Каїди і ХАМАС.
Важливий маршрут доставки допомоги був відкритий навесні 2012 року, коли Саудівська Аравія і Катар оголосили про початок передачі зброї та грошей опозиції. Пол Салем, директор близькосхідного центру Carnegie в Бейруті, і Еміль Хокаєм з міжнародного інституту стратегічних досліджень стверджували, що ця підтримка навряд чи матиме вирішальний вплив. Також був перехоплений човен з Лівії, який начебто прямував із зброєю на борту для сирійських повстанців. Відповідно до витоків електронної пошти Сирійської національної ради, які потрапили до Аль-Ахбар , підтримка Саудівської Аравії мала негативні наслідки та посилила розбіжності опозиції в Хомсі.
Згідно з інтерв'ю сирійського високопосадовця, поширеним абхазьким інформаційним агентством Анна , колишні члени Визвольної армії Косово борються в Сирії на боці сирійської опозиції. Він зазначив, що сирійська армія вбила 400 повстанців, в тому числі з Косова. Сирійський чиновник заявив, що всі вбиті косовари були членами Армії визволення Косово.
3.3. Підтримка уряду Сирії 
3.3.1. Росія 
В січні 2012 р. Хьюман Райтс Вотч піддала критиці Росію за «повторення помилок урядів західних країн» через «помилкову» підтримку Ассада. Amnesty International, через застосування сирійським урядом військових гелікоптерів, піддала критиці Росію за «відверту зневагу до людяності». Хьюман райтс вотч попередила листом російську державну компанію Рособоронекспорт, що, за міжнародним правом, «поставки зброї до Сирії, коли там тривають злочини проти людяності, можуть означати співучасть у скоєні цих злочинів», і закликала уряди і компанії по всьому світу зупинити підписання нових контрактів і розглянути питання про призупинення поточної угоди з російськими компаніями. Незабаром після цього, однак, США придбали гелікоптери Мі-17 у Рособоронекспорту на сотні мільйонів доларів. Росія зацікавлена, зокрема, в доступі до порту в Тартусі, де знаходиться єдина військова база за межами колишнього СРСР і, отже, основне джерело впливу в східній частині Середземного моря.Провідний російський аналітичний центр «Центр аналізу стратегій і технологій», натомість, вважає значення порту в Тартусі перебільшеною, а підтримку сирійського уряду Росією «ірраціональною». В липні 2012 року, проте, В'ячеслав Дзіркалін, заступник директора Федеральної служби Росії з військово-технічного співробітництва, оголосив про припинення поставки озброєнь. Спільна група з 10 російських військових кораблів і такою ж кількість кораблями супроводу на чолі з протичовновим есмінцем та десантним кораблем з десантом на борту увійшли до Середземного Моря. Ця група була розгорнута під час ескалації бойових дій в Сирії та оголошенням США можливості «посилити» свої зусилля «за межами Ради Безпеки». Британські, французькі та американські ВМС планують відправити більшу кількість кораблів в Східне Середземномор'я восени на військово-морські навчання.  У липні 2012 року віце-адмірал. Віктор Чирков що у випадку атаки, російська база буде вимушена евакуюватись.
3.3.2. Іран 
Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї висловив підтримку сирійському уряду. The Guardian повідомляє, що іранський уряд допомагає Уряду Сирії поставками обладнання. The Economist відзначив, що Іран в лютому 2012 року направив уряду Сирії 9 мільярдів доларів США для послаблення наслідків західних санкцій. Також Іран поставляє паливо і відправив два військових кораблі до сирійського порту як демонстрацію сили і підтримки.
Президент США Барак Обама і посол США до ООН Сьюзан Райс звинуватили Іран в таємному пособництві Ассаду в його зусиллях по придушенню протестів, і були повідомлення сирійських протестувальників про те, що деякі працівники служб безпеки розмовляють перською.  Місто Забадані життєво важливе для Ассада та Ірану оскільки, принаймні ще в кінці червня 2011 року, місто служило іранській революційній гвардії «логістичним вузлом для поставок Хізбаллі».
За даними комітету ООН травня 2012 року, Іран поставляє до Сирії зброю попри заборону експорту зброї з Ісламської республіки. Турецька влада захопила на своєму кордоні ящики і вантажівки в лютому 2012 року, у тому числі з автоматами, кулеметами, вибухівкою, детонаторами, та 60 мм і 120 мм мінами для мінометів, та іншим устаткуванням. Вважалося, що вони були призначені для сирійського уряду. Через кілька годин після того до Washington Post потрапила секретна доповідь, де було вказано, що сирійські опозиційні бійці стали отримувати краще озброєння оплачене країнами Перської затоки та, частково, поставлене при підтримці США.  Доповідь розглядала три великих незаконних поставки іранської зброї в минулому році і заявила, що «Іран продовжує ігнорувати міжнародне співтовариство незаконними поставками зброї. Два випадки стосувались (Сирія), як і в більшості випадків перевірки Групою під час свого попереднього мандата, підкресливши, що Сирія продовжує залишатися центральним учасником незаконних поставок іранської зброї.»
У березні 2012 року, анонімне джерело в американській розвідці повідомило про сплеск іранських поставок зброї та іншої допомоги для сирійського уряду. Іранські служби безпеки також нібито були відправлені в Дамаск для надання допомоги поставкам. Інший високопоставлений американський чиновник повідомив, що члени основної служби розвідки Ірану, міністерства розвідки і безпеки, допомагають сирійськими колегами, відповідальним за придушення повстання. Більше анонімних джерел були названі ООН в травні 2012 року, для підтвердження того, що зброя рухається в обох напрямках між Ліваном і Сирією, а також припустило, що зброю привезена з Лівану була використана для озброєння опозиції. Сплеск поставок іранської зброї, швидше за все, був відповіддю на сплеск поставок зброї та боєприпасів повстанцям з країн Перської затоки, який був зафіксований невдовзі до того.
За словами американського журналіста Женів Абдо, іранський уряд надав уряду Сирії технології для контролю електронної пошти, мобільних телефонів і соціальних медіа. Іран створив ці технології у відповідь на протести 2009 року і витратив мільйони доларів на створення «кібер-армії», що дозволяє відстежувати дисидентів в Інтернеті. Технології моніторингу Ірану вважається одними з найскладніших в світі, які поступаються, мабуть, лише Китаю. 24 липня 2012 року командир Іранської революційної гвардії Масуд Джазеєрі заявив, що Іран не дозволить успішно втілити ворожі плани зміни політичної системи Сирії.
3.3.3. Інші країни
За словами високопоставленого чиновника з іранської революційної гвардії, члени Хизбалли взяли участь в боротьбі на землі проти опозиції в Дамаску і в битві за Забадані.
Китай та Росія наклали вето на резолюцію Ради Безпеки ООН. Кореспондент Jerusalem Post Орен Кесслер повідомив, що Пекін скористався правом вето в інтересах збереження зв'язків з Росією. В доповіді Ради безпеки ООН в травні 2012 року Китай був названий транзитним центром для незаконних поставок зброї з Північної Кореї, слідчі ООН розслідували повідомлення про поставки цієї зброї сирійському уряду.
В лютому 2012 року були поширені повідомлення, що уряд Уго Чавеса постачає дизельне пальне на десятки мільйонів доларів в Сирію, яке може бути використане для заправки танків. Наступного місяця, при підготовці третьої поставки, Венесуела підтвердила намір подальших поставок дизеля до Сирії. The Wall Street Journal отримав документи, які свідчили про те, що в липні 2012 готувалась четверта велика поставка дизеля: «операція має таку структуру, яка би полегшила тиск на валютні резерви Сирії». В документі також зазначено, що навіть «політична опозиція в Сирії розділена з питання заборони поставки енергоносіїв в країну. Опозиція воліла б бачити, як у танків Ассада закінчується паливо, вона також побоюється, що відстуність палива так само може підірвати політичну та збройну опозицію в Сирії».  Президент Венесуели Уго Чавес відкрито висловив підтримку уряду Ассада.
Висновок
Сирія грає з ключових ролей в арабському світі. Активно виступає в ООН, Лізі арабських держав, Організації Ісламська конференція, Движении неприєднання і міжнародних організаціях, вів у цілому послідовний і збалансований зовнішньополітичний курс, виступаючи у підтримку роззброєння, розблокування регіональних конфліктів політичними засобами, проти спроб диктату щодо країн.
Керівництво Сирії висловлюється на користь всеосяжного близькосхідного врегулювання з урахуванням резолюцій ООН, повного виведення ізраїльських військ від усіх окупованих в 1967 року арабських територій.
Тривале панування імперіалістичних держав затримало розвиток економіки Сирії та додало її господарству колоніальні риси. У дивовижній країні зберігалися значні пережитки феодалізму, сільському господарстві було малотоварным. Обрабатывающая промисловість обмежувалася, зазвичай, текстильними і харчовими підприємствами напівкустарного типу. У міжнародному капіталістичному розподілі праці Сирія грала роль постачальника сировини й продовольства для розвинених капіталістичних країн.
Тепер Сирія намагається перебудувати своє господарство, розвинути національну промисловість і досягнув у тому помітних успіхів. Сирія швидко ліквідує спадщина колоніалізму, здійснює ломку феодальних відносин, обмежує діяльність іноземного капіталу. У ньому створено державний сектор, якій належать переважна більшість мінеральних ресурсів, транспорту, зв'язку, промислових підприємств.
У сільське господарство проводяться аграрні перетворення на інтересах селян. Темпи зростання кількості зросли, але загальний рівень її розвитку поки що невисокий.
Останнім часом одній з дохідних статей для Сирії перетворився міжнародний туризм.
Список використаної літератури
1. Арабські країни. Історія. Економіка. Видавництво «Наука», Головна редакція східної літератури, під ред. Е.А Лебедєва, Москва 1970 р.
2. Країни світу: Короткий полит.-экон. довідник, Москва видавництво «Республіка», 1997 р., під общ. ред. И.С.Иванова.
3. Сирийская Арабська Республіка, Інститут вивчення Ізраїлю й Близького Сходу, під ред. М.И.Штемпель, Москва, 1997 р.
4. Економічна географія країн Близького і Середнього Сходу,
М.П.Победина, В.П.Смирнов, В.В.Цыбульский. Москва, издат.
«Просвітництво», 1970 р.