Aктуальність теми. Через бюджет ми можемо встановити як стан економіки регіону, так і перспективи її подальшого розвитку, тим більш що він багато в чому зумовлюється прийнятим бюджетом. Велике значення має вирішення проблеми науково обґрунтованого розподілу функцій між центральною та регіональною владами як умови проведення економічних перетворень.
Регіон як юридичний суб'єкт економічних відносин держави організує виробництво і реалізацію продукції, отримує прибуток і спрямовує його:
на формування державного бюджету;
утримання адміністративного апарату законотворчих, силових, оборонних, фіскальних структур;
розвиток власної інфраструктури та соціальний захист населення.
Проте реальне становище є таким, що левова частка отримуваного прибутку централізується, тобто регіони залишаються на голодному бюджетному "пайку". Особливо це є характерним для найбільш економічно розвинених регіонів. Таке становище визначене насамперед методологією, закладеною в діючих законодавчих поняттях про бюджети місцевого самоврядування (місцеві бюджети). Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти. Хронічна нестача грошей, фінансових ресурсів у органів місцевого самоврядування стали наслідком того,що на місцях не вирішуються найболючіші життєві проблеми людей, занепадають міське господарство, освіта, охорона здоровя, погіршується стан доріг.
Аналіз показує, що в сучасних умовах регіон може стати важливим елементом ринкових відносин лише за умови, що він буде власником усього сукупного виробленого продукту.
Для підвищення ролі регіонів у вирішенні економічних проблем варто істотно скорегувати систему оподаткування в частині збільшення обсягів фінансових надходжень до місцевих бюджетів за рахунок стабільних загальнодержавних податків. Таким чином, регіон буде мати можливість з достатнім ступенем вірогідності розрахувати доходну частину свого бюджету, не закладаючи в неї надії на субвенції з державного бюджету.
У науковій і методичній літературі ці питання були відображено в працях вчених: С.Й.Вовканича, Ю.В.Гончарова, М.П.Дехтярчука, В.А.Забродського, О. Кириленка, І. Стефанюка, І. Чугунока, Т.С.Клебанової, И.В.Олейникова, В.М.Тимофєєва, О.В.Ткача, М.Г.Чумаченка.
Разом з тим існує низка питань, що вимагають свого подальшого теоретичного обґрунтування і практичного вирішення. Все це зумовило актуальність теми мого дослідження та її значення для розвитку економіки регіонів та України в цілому.
Мета та завдання роботи. Метою даної роботи є вивчення джерел формування доходної бази місцевих бюджетів, механізму їх перерозподілу та перспективи розвитку.
Об'єкт дослідження. Механізм формування доходної частини місцевих бюджетів.
Держава дотепер не наділила регіональні органи управління правами користування реальними джерелами доходів. Таким чином, держава додержується політики "загального казана". Отже теоретично самостійні регіони цілком залежать від фінансування, що розподіляється державою. При цьому механізм розподілу має досить політизований характер.
У роботі розглянуто взаємозв'язок бюджетних і позабюджетних фондів. Значну увагу приділено аналізу доходної частини регіонального бюджету. На прикладі бюджету Рівненського регіону показана висока динамічність його структури як по основних видах доходних надходжень.
Але при формуванні доходної частини бюджету приділяється недостатньо уваги, не вивчається питання дослідження динамічних характеристик джерел регіонального доходу.
Автономізація економіки регіонів можлива лише за перерозподілом функцій, прав і обов'язків між центральними і регіональними органами влади за всіма аспектами діяльності, визначеними для регіону. Вважаємо за доцільне запропонувати наступні умови:
рівень повноважень і відповідальності регіональних органів влади в прийнятті та реалізації рішень в межах наданої компетенції і наявного потенціалу;
ступінь координованості регіональних і центральних органів влади;
виборність усього складу регіональних органів влади на широких демократичних засадах;
регулярність змінюваності й звітності регіональних органів влади, їх звітність перед виборцями.
Для забезпечення економічної самостійності регіону його бюджетна діяльність має бути спрямованою не тільки на поширення складу джерел доходної частини бюджету, але й на організацію кредитної й інвестиційної діяльності в регіоні.
У даній роботі проведений аналіз доходів бюдюжета міста Рівне за 2006-2007 рр. .Так, згідно з рішенням Рівненської міської ради від 23 січня 2007 р. доходи бюджету м. Рівного на поточний рік визначено в розмірі 311488 тис. грн., що порівняно з минулим роком більше на 92 млн. грн. (відносний приріст становить 42%). Таке зростання, що значно перевищує темпи зростання ВВП, засвідчує про відчутне збільшення економічного потенціалу міста. Можна виділити декілька основних чинників щодо цього.
По-перше, збільшення субвенцій із державного бюджету на 51 млн. грн. (практично вдвічі). З одного боку, це засвідчує про зростання довіри керівництва держави до місцевої влади, проте з іншого – може стати джерелом фінансової нестабільності в бюджетній системі міста у разі неповноти або несвоєчасності надходжень із державного бюджету.
По-друге, збільшення надходжень від податків на доходи громадян на 29 млн. грн., або на 30%. Дані кошти планується отримати за рахунок:
підвищення ставки податку на доходи громадян з 13 до 15%;
підвищення ставки єдиного податку (рішенням Рівненської міської ради майже 70% видів дрібного бізнесу „притягнуті” до верхньої межі цього податку – 200 грн.);
зростання офіційної заробітної плати (середні заробітки в місті уже перевищують 1100 грн.);
По-третє, надходження понад 7 млн. грн. від продажу землі на конкурсних засадах (такий крок отримав доволі неоднозначну оцінку від різних керівників та експертів міста).
Незважаючи на вагомі абсолютні та відносні прирости надходжень з основних джерел, загальна структура надходжень (див. рис. 1) істотно не змінилась. Натомість зросла частка зовнішніх джерел з 25,8% до 34,6%, в той час як частка основного джерела (податків) зменшилась .
Окремо слід відзначити, що бюджет міста Рівного на 2007 рік вперше був сформований не лише за традиційним (постатейним), а й за програмно-цільовим методом бюджетування. Такий метод складання бюджету вперше було запроваджено у США в середині 1960-х років, де й дотепер використовується більшістю штатів і муніципалітетів. Він дає змогу підвищити ефективність управління місцевим бюджетом, забезпечити прозорість та підзвітність місцевого бюджету громадянам. Нині формування місцевих бюджетів на базі програмно-цільового методу здійснюють у Хмельницькій, Полтавській та Львівській областях.
Методику програмно-цільового формування бюджету досліджували переважно зарубіжні науковці. І лише упродовж двох останніх років вітчизняні вчені і практики, зокрема О. Кириленко, І. Стефанюк, І. Чугунок, М. Кульчицький, З. Перун та інші, розглядали ці питання у своїх працях .
Вищевказаний метод передбачає:



Рис. 3.1. Методику програмно-цільового формування бюджету
Проведений структурно-динамічний аналіз бюджету міста Рівне за 2006-2007 рр. виявив низку як позитивних, так і негативних змін. Головними з них, як видається, є істотне зростання доходів у поточному році. Спостерігається тенденція до залучення додаткових коштів до міської казни шляхом продажу землі на конкурсних засадах. Нажаль, земельні аукціони в Рівному майже не практикуються, оскільки керівники міста вбачають у цьому потенційну загрозу підвищення цін на нерухомість.
Також було досліджено план двох затверджених бюджетів міста Рівного за 2007-2008рр. по основних статтях в частині його доходів .

/
1. Доходи бюджету міста Рівного.
2. Доходи загального фонду бюджету.
3. Доходи, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
4. Дотація вирівнювання з державного бюджету.
5. Доходи, що не враховуються при розрахунку міжбюджетних трансфертів.
6. Субвенції із загального фонду державного бюджету в сумі.
Так доходи бюджету міста Рівного на 2007 рік визначено сумі 311 488,493 тисяч гривень,а на 2008 рік 404 798,313 тисяч гривень, що на 93309,82 тисяч гривень більше ніж в минулому.
  Доходи загального фонду бюджету за 2007 рік склали 277 610,5 тисяч гривень, аза 2008 рік в сумі 380 203,1 тисяч гривень, що на 102592,6 тисяч гривень більше ніж в минулому.
 Доходи, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів збільшилися порівняно з минулим на 60640,8 тисяч гривень.
З цієї діаграми видно,що всі показники мають тенденцію до збільшення і з кожним роком бюджет міста збільшується. Можна підбити підсумок, що хоча кількісно бюджет міста Рівного 2008 є кращим минулорічного, проте збільшення суми видатків ще не означає збільшення добробуту жителів міста Рівного у поточному році.Та все ж таки, проаналізувавши детально недоліки даного бюджету, та усунувши їх, можна сподіватись на розв’язання проблем, які з року в рік відстрочувалися через брак коштів у місцевій казні.
Досвід оподаткування на місцевому рівні в інших країнах світу.
У переважній більшості країн кожен рівень місцевих бюджетів, крім переданих загальнодержавних податків (т.зв. податкове розщеплення), має власні джерела надходжень, і це однаковою мірою стосується як унітарних, так і федеративних країн. У більшості розвинених країн світу місцеві податки становлять 5-30% усіх податкових надходжень до зведених бюджетів. Зокрема, в Японії – 35%, Великобританії – 37%, Німеччині – 46%, Франції – 67%, у США – 66 % доходів органів місцевого самоврядування. Що стосується самого переліку, то найбільшу кількість місцевих податків запроваджено у Бельгії – 100, в Італії – 70, у Франції – понад 50.
У країнах ЄС найбільшими за питомою вагою серед місцевих податків та зборів є такі податки: місцевий корпоративний податок (у різних країнах нараховується на фонд заробітної плати, або прибуток, або вартість виробленої продукції, граничні ставки регулюються на центральному рівні) – від 20% у Португалії та Іспанії до 90% у Люксембурзі надходжень до місцевих бюджетів; місцевий податок з доходів (як надбавка до податку з доходів фізичних осіб, граничні розміри регулюються на центральному рівні) – від 40% у Бельгії до 100% у Швеції; податок на нерухомість. В Італії основним місцевим податком є подоходний. Винятково муніципальним податком у країнах ЄС є податок на нерухомість, хоча його граничні ставки визначаться на центральному рівні. Об’єктом оподаткування є земля та споруди. У Великобританії це основний місцевий податок (що має найбільшу питому вагу у структурі надходжень), який включає і плату за землю. Питома вага цього податку у власних надходженнях місцевих бюджетів становить від 10% у Данії, Фінляндії, Греції, Люксембурзі до 50% у Бельгія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Іспанія і майже 100% у Великобританії, Естонії, Ірландії.
Загальними принципами формування доходних джерел місцевих бюджетів є такий, що хоча країни мають різні співвідношення переданих загальнодержавних доходів та власних місцевих надходжень, однак серед останніх переважають ті джерела, оподаткування з яких проводити на місцевому рівні і зараховувати які у місцеві бюджети є економічно доцільно. До таких джерел відносяться:
- податок на доходи фізичних осіб. Він зараховується не тільки за місцем нарахування доходів, але і в окремих випадках за місцем проживання особи, що дозволяє рівномірно наповнювати місцеві бюджети у регіональному розрізі;
- плата за землю, що іноді включена у податок на нерухомість. У ролі податку на нерухомість може виступати податок на будівлі, податок на житло, доходи від операцій з місцевою комунальною власністю;
- місцеві збори (за паркування, із власників автотранспорту, за надання послуг місцевими органами влади та ін.).
ВИСНОВКИ В результаті проведеного мого дослідження виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетоми, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства. Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов’язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення. Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:
високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач і
нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.
По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов’язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів. У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести помайнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок з громадян. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 відс. своїх потреб.
По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій.. Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.