Анотація
В статті «Конфлікт у школі» Н. Заїка розглядаються конфліктні ситуації, в які потрапляють діти у школі з ровесниками чи вчителями та способи їх вирішення. Автор розповідає про важливість батьківської поведінки при виникненні таких ситуацій, дає корисні поради вчителям та батькам, про те як правильно поводити себе, щоб запобігти виникненню конфліктів, а також їх швидкому і вигідному для кожного вирішення.
Конфлікт у школі
"Мамо, більше до школи не піду". Подібні заявочки, мабуть, батькам не рідко доводиться чути від своїх дітей. Але перш ніж насильно відправляти своїх чад у храм науки, дорослим варто розібратись, чому виникають такі ситуації. І найпершу причину слід шукати у шкільних конфліктах
Вирішувати шкільні конфлікти треба всім разом - дітям, батькам, учителям...
Дитина - учитель - батьки. Шкільні конфлікти бувають різні. Та яким би дивним це не здавалось, але чи не найголовнішим психологи називають конфлікт між дитиною та... вчителем.
- У школі діти бешкетують, часто не слухаються, а інколи й уроки відмовляються виконувати, - розповідає психолог Черкаського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей Тетяна Грицюк. - Учитель, звісно, робить зауваження, намагається якось вплинути. А потім урешті-решт викликає до школи батьків.
Ось тут і криється небезпека - якщо татусь чи матуся не знайдуть порозуміння з учителем, то це може негативно відбитись на самій дитині. Наприклад, якщо мама під час спілкування виявлятиме агресію, казатиме, що її син чи донька найкращі, а то й узагалі доводитиме, що її чадо звинуватили несправедливо, то такі словечка можуть бути зовсім не до вподоби вчителю.
У результаті створюється трикутник: учитель - дитина - батьки. Однак дитина в цій ситуації виходить таким собі продуктом дорослих, і при виясненні стосунків «зрушується» в бік, - каже черкаський психолог. - Але не виключено, що в подальшому це відіб'ється саме на ній. Адже потім при спілкуванні з учнем у вчителя підсвідомо з'являтиметься неприємний образ його матусі.
Ось так банальний конфлікт між учнем і вчителем переростає у велику проблему, в яку будуть втягнуті й батьки. А закінчитись усе може тим, що хлопчика чи дівчинку доведеться переводити до іншого класу чи навіть іншої школи.
Тому, щоб уникнути такого трагічного конфлікту, дорослим треба спокійно, без застосування емоцій розібратись у тому, чому дитина поводила себе неслухняно й не реагувала на зауваження педагога. Окрім того, безпосередньо при розмові не варто присоромлювати «винуватця», а краще обговорити це без нього. А потім відновити цю розмову в домашній, спокійній обстановці.
- Важливо відокремити фактичний матеріал, тобто сам конфлікт і його причину, від ставлення до цього оточуючих, тобто всіх зацікавлених сторін - батьків, учителя, дитини, - зазначає Тетяна Костянтинівна. - Головне, визначити об'єктивність ситуації. Якщо навіть учитель таки дійсно повів себе некоректно, то дитині про це зовсім необов'язково казати, адже потім вона може цим маніпулювати.
Дуже небезпечний момент, коли вчитель каже учню про його неслухняність при всьому класі, а ще гірше, коли весь клас знає про прихід його батьків до школи.
Відмінники та «вигнанці». Однакових дітей не буває, вони всі різні та індивідуальні. Як не ідентична і їх поведінка. Так уже повелось, що у класі завжди є «сильні», «середняки», «невстигаючі». Про такий умовний поділ учитель добре знає. І так виходить, що відмінників він завжди хвалить, ставить як приклад іншим. Найбільше про досягнення вчительських улюбленців доводиться вислуховувати двієчникам. На похвалу заслуговують і ті, хто сьогодні отримує десять балів, а завтра може схопити й чотири, тобто «хорошисти».
Зазвичай у класах є й такі, кого називають ... «вигнанцями». Особливість цих дітей - відсторонене від інших життя. Ясна річ, таких дітей однолітки не долюблюють, а інколи своє негативне ставлення показують навіть із застосуванням жорстокості.
А ще у класах є лідери, зазвичай їх два. Чомусь уже так склалось, що лідер є як у відмінників, так і у двієчників, тобто виходить, що один позитивний, інший - негативний. Зрозуміло, що «жити» мирно ці лідери та ті, хто їх наслідує, навряд чи будуть. Тому конфліктів тут явно не уникнути.
Однак опустити руки та спокійно спостерігати за суперечками між групами в жодному разі не можна. Тому вчителю самому треба переосмислити власну поведінку й не виділяти відмінників чи, так би мовити, своїх улюбленців з-поміж інших. І безперечно, докладати зусиль, щоби повсякчас об'єднувати всіх дітей до купи, зробити все можливе, аби вони відчули себе єдиним класом.
Шкільні бійки. На жаль, такого явища також не уникнути. А стосується це передусім хлопчаків. Та що там дивуватись: дорослі чоловіки вирішують свої стосунки на кулаках, а тут запальні та енергійні діти. Ось і виходить, що діти чогось не поділили та й давай битись - комусь дістається більше, комусь менше. Однак такі «розборки» не завжди мають серйозний характер. Люблячі мами це, звичайно, не розуміють і як тільки дізнаються про подібні «бойовики», відразу намагаються дізнатись, хто посмів підняти руку на її синочка. Доходить до того, що вони навіть улаштовують скандали батькам того чи іншого хлопчиська, мовляв, як він посмів ударити мою дитину.
Насправді ж такі дії неприйнятні, бо навряд чи принесуть хоча б якийсь позитивний результат. Швидше навпаки - посилиться конфлікт не лише між дітьми, а й між їхніми батьками.
- Тому передусім треба спокійно розібратись у тому, чому між хлопчаками виник конфлікт. Можливо, він узагалі був несерйозним, і вже завтра хлопці знову будуть найкращими друзями й сидітимуть за однією партою, - роз'яснює Тетяна Грицюк. - Якщо вже й зустрічатися з тими чи іншими батьками, то не для того, аби гримати одне на одного, а для того, щоб обговорити поведінку та виховання обох дітей.
Модель поведінки формується в дитинстві. Чи буде дитина у школі конфліктувати, можна визначити, поспостерігавши за нею в родині, адже саме тут формується модель поведінки сина чи доньки.
- У сім'ях українців теж не без конфліктів. Те, як вони вирішуються, бачать діти й відповідно вбирають це в себе. А потім застосовують самотужки, - зауважує черкаський психолог. - Так, якщо в родині негаразди вирішують шляхом розмов і компромісів, то у школі в разі конфлікту дитина намагатиметься чинити так само. Про цей фактор обов'язково повинен знати вчитель. Сім'ї різні, тому іноді дитина може винести з родини агресивний тип поведінки. Звісно, педагог не повинен підтримувати чи вітати таку поведінку, але категорично боротися з нею теж не варто. Це треба просто зрозуміти.
Тож і виходить - те, що інші вважають неприйнятним, для цієї дитини є нормою. А тому, якщо хлопчиську чи дівчинці на це вказати, то вони не розумітимуть, у чому їх звинувачують, адже в їхній родині така модель поведінки була нормою. Єдине, що залишається в подібній ситуації, - це розуміння та коректний підхід.
- Зрозуміло, що це зовсім не легкий шлях, але якщо педагог хоче донести до школяра, що той поводиться неправильно, то треба буде застосовувати різні психологічні прийоми. Але в будь-якому разі поведінку дітей, якою б вона не була, треба поважати, - радить Тетяна Грицюк. - Звичайно, повністю дитину змінити не можна, а ось, так би мовити, підкоректувати, можливо, і вдасться.
Та подекуди трапляється так, що модель мирної поведінки не завжди приймається шкільним оточенням.
- Якщо у школяра, можливо, виникає якийсь конфлікт, він, за прикладом стосунків у своїй родині, намагається мирним шляхом вийти із цієї ситуації, - зауважує Тетяна Костянтинівна. - Але такі добрі наміри не завжди влаштовують інших. Особливо, якщо ці діти винесли зі своєї сім'ї агресивну модель поведінки.
Звісно, це призводить до розпачу дитини. Дитя розуміє, що спокійно розв'язати конфлікт навряд чи вдасться, тому намагається відшукати інші виходи. Зазвичай, якщо у хлопчика чи дівчинки виникають конфліктні ситуації, наприклад, їх хтось ображає, то перше, що вони роблять, - звертаються за допомогою до вчителя. Дуже добре, якщо той не ігнорує такі прохання. Однак відомо, що вчитель не може приділити свою увагу кожному учневі, а якщо й допомагає, то не завжди відразу. Батькам про свої шкільні проблеми діти теж не відверто розповідають. Зрештою, такі діти не бачать жодного виховного способу вирішення проблеми, тому вдаються до іншого методу. Найчастіше це перехід до агресивної форми поведінки. А це не вирішує конфлікти, а, навпаки, їх загострює.
- Тому ми знову і знову повертаємось до дорослих, тобто до батьків. Саме вони повинні повсякчас знати все про своїх чад і всіляко їм допомагати, у той же час залишаючись «невидимкою», тобто непомітно скеровувати поведінку дітей у правильне русло.
Замість висновків. У будь-якому разі батькам варто пам'ятати, що у вирішенні конфліктних ситуацій, в які потрапляють їхні діти, основна роль лежить на їхніх плечах. Головне при цьому самим правильно діяти. Адже саме татусі й матусі формують модель поведінки своїх чад. Справа дорослих - розповідати дітям, як долати той чи інший конфлікт. У жодному разі дітей не треба ображати, називати їх неслухняними, конфліктними тощо. Не будуть корисними й довгі лекції на тему «Як треба себе поводити і як чинити не варто». Навпаки, батькам необхідно застосовувати спокійні та цікаві бесіди. Педагогам у свою чергу також варто долучатись до цієї справи. Психологи навіть радять учителям застосовувати різні методики, зокрема влаштовувати для дітей рольові ігри в маленьких групках. Це зовсім легко. Треба сформувати дітей у невеличкі групки й потім запропонувати кожній з них розібрати кілька конфліктних ситуацій. Головне ж, аби свої думки висловила кожна дитина. Дітей у групах треба весь час змінювати, аби кожний пройшов через усі групки.
Автор: Н. Заїка