РОЗДІЛ 1
РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ ПОНЯТЬ „ПРИРОДНІ УМОВИ”,
„ПРИРОДНІ РЕСУРСИ” ТА „ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ”

Природні умови – це ті явища, сили, процеси, об’єкти природи, які людина безпосередньо не залучає у господарську діяльність, але які впливають на умови життєдіяльності.
Природні ресурси - найважливіші компоненти навколишнього середовища, які використовуються в процесі виробництва з метою забезпечення матеріальних і культурних (духовних) потреб суспільства. Це частина усієї сукупності умов існування людини. Головною особливістю природних ресурсів з економічної точки зору є можливість їх використання у виробничому процесі та обмеженість (фізичні запаси наявних ресурсів) або обмеження, що пов’язані з рівнем сучасного розвитку техніки та технології.
Природні ресурси бувають:
реальні;
вичерпні ( відновлювальні і не відновлювальні);
невичерпні;
потенційні.
До природних ресурсів можуть бути віднесені такі ресурси:
сонячна радіація;
внутрішнє земне тепло;
водні, земельні;
мінеральні;
космічні;
інформаційні;
оздоровчі;
ресурси рослинного і тваринного світу;
бальнеологічні тощо.
Також виділяють ресурсне значення навколишнього природного середовища не за окремими його компонентами, а в комплексі. Наприклад, асиміляційний потенціал території(здатність поглинути і без помітних негативних наслідків знешкодити певну кількість забруднюючих речовин за визначений проміжок часу).
Природно-ресурсний потенціал включає природні ресурси, які розвідані і використовуються, а також ті природні ресурси, які можуть бути використані у перспективі з урахуванням розвитку науки і техніки.
РОЗДІЛ 3
ОЦІНКА ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
Лісові ресурси посідають одне з чільних місць в ресурсній базі економіки України.
Лісові ресурси – це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використати без шкоди навколишньому середовищу і з найбільшою народногосподарською ефективністю. Всю різноманітність компонентів лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей використання можна об'єднати в такі групи: сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові та технічні ресурси недеревної рослинності тощо), ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги, диких тварин тощо); багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище.
Серед міжгалузевих комплексів вага лісовиробничого комплексу по обсягам виробництва складає-2,8%,по чисельності працюючих – 4,6%, по вартості основних виробничих фондів-близько-2%. Поставками готової продукції і лісоматеріалів комплекс зв'язаний більш ніж з 100 галузями. Україна не має значних запасів лісових ресурсів, які є базою для розвитку лісопромислового комплексу. До лісових ресурсів відносять деревину, технічні, харчові, кормові та інші ресурси, а також корисні натуральні якості лісу водоохоронні, захисні, кліматично-регулюючі, санаторно-гігієнічні, оздоровчі.
Загальна площа лісового фонду України складає близько 10 млн. гектарів, в т.ч. покрита лісом – 8,6 млн. га. Лісистість республіки досягла лише 14,3%, що значно менше, ніж лісистість більшості розвинених країн світу (Угорщина – 18%, Франція – 27,8%, Румунія – 28,1%, Польща - 28,7%, Німеччина – 29%, США – 32,7%, Болгарія – 34,4%). Запаси деревини в Україні складають 1,3 млрд м3.
Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різноманітних природних умов, але в більшій мірі - впливу господарської діяльності людини, яка призвела до знищення лісів. Так лише в період 1814 – 1914 років площа лісів зменшилась на третину.
Тотальні вирубки лісу в період Другої світової війни і в післявоєнні роки призвели до нерівномірного розподілу вкритої лісом площі по його ростовим групам: молодняк досягає 45%, середньовіковий ліс – 38%, спілий – 7%. Між тим як оптимальні значення цих показників повинно складати відповідно 32, 34, 17. Особливо інтенсивні рубки ведуться в соснових і дубових посадках, в яких на спілий ліс припадає менше ніж 4%. В цілому спілі ліси займають площу, яка в 2,5 рази менше оптимальної, а в соснових лісах – в 7 разів менше.
На території України переважають цінні хвойні (сосна, ялина, піхта) і твердолистяні породи, серед яких особливо цінною деревиною є дуб, бук, явір, ясень. Часто зустрічаються клен, черешня, груша, які дають цінну сировину для меблевої промисловості.
По народногосподарському значенню і функціям ліси України розділяють на дві групи. До першої групи (48% площі лісів) відносять водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні і оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення. Деревину в лісах першої групи заготовляють при проведенні лісогосподарських заходів – рубок уходу за лісом санітарних і лісовідновлюючих рубок спілого лісу.
До другої групи (52%), належать ліси, які мають захисне і граничне експлуатаційне призначення.
Кожного року в лісах України заготовляють значну кількість грибів, диких плодів (лісовий горіх, шипшина) і ягід (чорниця, суниця, малина), лікарських рослин, березового соку, меду тощо.
Охорона та використання лісових ресурсів в Україні регулюється лісовим законодавством.
На найближчу перспективу (10 – 15 років) можливо значно розширити площу лісів, використав, еродовані або низькопродуктивні землі. З загальної площі таких земель можливо було б використати біля 4млн га. Найбільша кількість резервних земель знаходиться в південних та південно-східних районах, де лісистість території в 2-2,5 рази нижче оптимальної, а площа лісів в розрахунку на душу населення в 2 - 10 разів нижче норми. Заселення цих земель забезпечило б підвищену врожайність сільськогосподарських культур, захист ґрунту, водних басейнів та доріг, покращення екологічної ситуації.
Важливим напрямком збереженням лісів є пошук резервів деревинної сировини на засаді його більш раціональної хіміко-механічної переробки, використання замінювачів, комплексне використання листя, гілок, кори, стружки, тирси, коріння та інше.
Стан справ в якому сьогодні знаходиться лісовий комплекс можна назвати дійсно критичним. Комплекс у сьогоденні зіштовхнувся з рядом таких проблем – екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів, конкуренція з закордонними виробниками (якість вітчизняної продукції порівняно із закордонною, показує не на нашу користь), недостача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки тощо.
Розвиток ринкових умов господарювання поставив перед працівниками лісу складні завдання в зв’язку з приватизацією державного майна і можливою зміною форм організації виробництва в комплексних лісогосподарських підприємствах.Основними напрямками розв’язання проблем розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є: вдосконалення форм управління цим комплексом; комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних і завізних); інтенсифікація відтворення лісів і користування лісом.
При ситуації, що складається в нашій державі (корпоратизації лісопромислових підприємств і державної власності на ліси), визначальним стає вибір форм організації виробництва в комплексних підприємствах, і в тому числі - забезпечення реалізації основних принципів відтворення лісів, користування лісом, ефективної переробки лісосировинних ресурсів.
Також - одна з основних проблем українського лісового комплексу є те що, ліс офіційно не визнається нерухомим майном, він вилучений із фінансового і товарного обігу. Основний лісовий закон України – Лісовий кодекс – не визнає і не визначає ліс, як об'єкт економіко-правових стосунків, не передбачає просторової обмеженості такого об'єкта.
Не сприяє покращанню ситуації в лісовому господарстві система фінансування та методологія формування державного лісового доходу, за якими лісовирощування виявляється збитковим внаслідок переливу рентних коштів у інші галузі, що є споживачами деревини. Це зумовлено саме невизнанням лісових угідь нерухомим майном та вилученням даних природних об'єктів з цивільного та товарного обігу.
Виникає такий економічний казус, що ліс як угіддя офіційно не визнається носієм вартості. Після вирубки (знищення або порушення цілісності лісового угіддя) заготовлена деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої „державної економічної політики” є бажання всіх суб’єктів вирубувати ліс, надаючи йому „товарного вигляду”, а не займатись лісовирощуванням.
Сьогодні лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом управляють ті самі відомства з виконанням тих самих функцій, що й раніше. Звичайно, за час своєї діяльності існуючі форми управління мали певні здобутки, але їх структура громіздка, їх функції не сприяють розвиткові самостійності підприємств входять у суперечність з економічними методами управління виробничими процесами, а зовнішньоекономічна діяльність орієнтується на експорт продукції, головним чином сировинного напрямку.
З огляду на стан навколишнього середовища, лісового фонду і користування ним, на необхідність комплексної переробки лісосировинних ресурсів, вітчизняний і зарубіжний досвід, на особливості економіки лісового комплексу в умовах становлення ринкової моделі господарювання, у правління лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом в Україні доцільно організувати з урахуванням чіткого поділу функцій між структурними формуваннями: Міністерством лісів України, Міністерством промисловості України, Міністерством охорони навколишнього середовища України.
Реалізація запропонованої моделі управління лісовим комплексом можлива за умови розробки концепції господарювання в галузі та пакета нормативних матеріалів, відповідного доопрацювання Лісового Кодексу, а також становлення основних інститутів ринку, які в цілому повинні забезпечити ведення робіт по відтворенню лісів, користуванню лісосировинними ресурсами та їх промисловій переробці на науковій основі. Трансформування існуючої системи може бути і частковим - у порядку експерименту у певних природноекономічних зонах.

РОЗДІЛ 4
ОЦІНКА СТРУКТУРИ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ
Ресурсний потенціал Донецької та Закарпатської областей характеризується наявними мінеральними, водними, земельними, лісовими і фауністичними та природньо-рекреаційні ресурсами, структура яких наведена на діаграмах.

1-мінеральні ресурси; 4-лісові і фауністичні ресурси;
2-водні ресурси; 5-природньо-рекреаційні ресурси.
3-земельні ресурси;
На цих діаграмах проілюстровані компонентні структури природно-ресурсного потенціалу Донецької та Закарпатської областей.
Дивлячись на діаграми, робимо наступні висновки – в Закарпатській області переважають природно-рекреаційні ресурси (28,6% від загального), а отже керівництву області було б доцільно приділити найбільшу увагу і вкладати кошти на розвиток саме на розвиток лікувально-оздоровчих та санаторно-курортних закладів та баз відпочинку. Адже, на скільки відомо, рекреаційний потенціал регіону, на жаль, використовується лише на 10-12%. Таке становище пов’язано з багатьма факторами, основними з яких є слаборозвинута соціальна інфраструктура ,низький рівень сервісу, напружена в деяких рекреаційних центрах санітарно-екологічна ситуація, яка склалась через необмежене вирубування лісів, що призвело до активації зсувних процесів, зміни мікроклімату та збільшенню кількості паводків.
Туризм та відпочинок в екологічно обґрунтованих місцях можуть виступати активною формою забезпечення екологічної безпеки Закарпаття з одночасним покращенням економічного становища регіону.
Ресурси між собою не конкурують і навіть навпаки, є взаємодоповнюючими. Адже, наприклад, відпочиваючи в санаторію з метою оздоровити свій організм, окрім цілющих властивостей мінеральних вод, велике значення приділяємо тим самим лісовим і фауністичним ресурсам (природа, ліс, навколо санаторія), що також позитивно впливає не лише на дихальні шляхи, але й покращує загальний психологічний стан, чи не так?
Наступна область – Донецька. Область славнозвісна своїми мінеральними ресурсами(72% серед всієї компонентної структури ПРП даної області), і також займає чільне місце у сумарному потенціалі (12,3%) від сумарного по Україні.
Знову ж, дивлячись на діаграму, можна зробити наступні висновки: провідною галуззю Донецької області є видобувна промисловість, і це є правильним, адже не доцільно було б, розвивати до провідного рівня щось інше, наприклад на всю потужність використовувати і вкладати кошти в ті самі водні чи природно-рекреаційні, які є малими по своїх об’ємах, порівняно з величезними мінеральними.
Найменше область забезпечена лісовими та фауністичними ресурсами, що складають 0,5% і аж ніяк не можуть конкурувати з попередніми. Та й попередні (лісові, природно-рекреаційні, водні чи земельні) не можуть конкурувати зі значними запасами мінеральних ресурсів Донецької області.