ЗАКОНИ соціології
У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, епізодичне, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними законами і закономірностями.
Під законом звичайно мається на увазі існуючий зв'язок або існуючі відносини, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю за даних умов.
Соціальний закон — об'єктивний та повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.
Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись у їх діяльності. Це відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними та соціально-професійними групами, містом та
селом, суспільством та соціальною організацією, суспільством та трудовим колективом, суспільством та родиною, суспільством та особистістю.
Як і закони природи, соціальні закони постають у природному плині подій. Вони становлять собою результат цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об’єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.).
Закони розрізняють за часом їхніх дій. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).
Соціальні закони розрізняють також за ступенем спільності. Одні закони характеризують розвиток соціальної сфери загалом, інші визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: класів, груп, націй тощо.
За способом вияву закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій в конкретних умовах. Статичні (стохастичні) закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденції за збереження стабільності соціального цілого. Ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з визначеним ступенем вірогідності.
Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані зв'язки розвитку соціальних явищ, наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.
Різновидами стохастичних законів можуть бути як закони розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоуправління), так і закони функціонування (скажімо, єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).
Взявши за основу форми зв'язку, виділяють п'ять категорій соціальних законів.
1. Закони, які відображають інваріантне співіснування соціальних явищ: якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».
2. Закони, які відображають тенденції розвитку: зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.
3. Закони, які встановлюють функціональну залежність (коваріацію) між соціальними явищами, тобто залежність, за якою зміни елементів системи не зумовлюють суттєвої зміни структури.
4. Закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами та лише з функціональної, тобто не обов'язкової точки зору.
5. Закони, які встановлюють імовірність зв'язку між соціальними явищами.
Потрібно розрізняти форми вияву законів соціального розвитку і законів функціонування. Закони соціального розвитку
виявляються як причинні умови зміни процесів, ситуацій. Закони функціонування виявляються як наслідок функціонування явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій дане явище діє. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.
Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з'ясовувати форми вияву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механізмі, а й ліквідовувати останні.
Категорії та поняття в соціологічній науці відображають передусім якості об'єктивної реальності, яка була виділена практикою людей і стала об'єктом даної науки.
У категоріях соціології відображаються якісна конкретність і цілісність досліджуваного об'єкта, суттєві властивості, риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості його розвитку та вдосконалення.
Категорії соціології
Поняття «категорія» відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.
У соціології однією з найширших і найуживаніших є категорія «соціальне».
Соціальне — сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної'діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ І процесів суспільного життя.
Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична та ін.) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.
Специфіку соціального характеризують такі основні риси: — загальна властивість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;
— вираження обумовленого сучасними суспільними відносинами (економічними, політичними та іншими) певного становища індивідів;
— з'ясування стосунків різних індивідів і груп індивідів
між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;
— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.
Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка навіть одного індивіда обумовлюється поведінкою іншого індивіда чи групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних властивостей суспільних відносин.
Від з'ясування категорії «соціальне» залежить тлумачення специфіки соціальних відносин.
Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковими становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.
Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним відносинам. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, які взаємо-інтегруються, виявляються через них.
Соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами та соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.
Різноманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням, наслідком впливу на них певної конкретної сфери суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків і аспектів. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить у сукупності сутність процесу соціального розвитку.
Загалом вивчення соціальних відносин повинно здійснюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок змін, що відбуваються в суспільстві, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на ті самі спільноти, на соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.
У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, епізодичне, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними законами і закономірностями.
Під законом звичайно мається на увазі існуючий зв'язок або існуючі відносини, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю за даних умов.
Соціальний закон — об'єктивний та повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.
Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись у їх діяльності. Це відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними та соціально-професійними групами, містом та
селом, суспільством та соціальною організацією, суспільством та трудовим колективом, суспільством та родиною, суспільством та особистістю.
Як і закони природи, соціальні закони постають у природному плині подій. Вони становлять собою результат цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об’єктивних зв'язках (причинних, функціональних та ін.).
Закони розрізняють за часом їхніх дій. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).
Соціальні закони розрізняють також за ступенем спільності. Одні закони характеризують розвиток соціальної сфери загалом, інші визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: класів, груп, націй тощо.
За способом вияву закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв'язок між послідовністю подій в конкретних умовах. Статичні (стохастичні) закони, на відміну від динамічних, не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденції за збереження стабільності соціального цілого. Ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з визначеним ступенем вірогідності.
Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані зв'язки розвитку соціальних явищ, наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.
Різновидами стохастичних законів можуть бути як закони розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоуправління), так і закони функціонування (скажімо, єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).
Взявши за основу форми зв'язку, виділяють п'ять категорій соціальних законів.
1. Закони, які відображають інваріантне співіснування соціальних явищ: якщо існує явище «А», обов'язково повинно існувати і явище «Б».
2. Закони, які відображають тенденції розвитку: зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.
3. Закони, які встановлюють функціональну залежність (коваріацію) між соціальними явищами, тобто залежність, за якою зміни елементів системи не зумовлюють суттєвої зміни структури.
4. Закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами та лише з функціональної, тобто не обов'язкової точки зору.
5. Закони, які встановлюють імовірність зв'язку між соціальними явищами.
Потрібно розрізняти форми вияву законів соціального розвитку і законів функціонування. Закони соціального розвитку
виявляються як причинні умови зміни процесів, ситуацій. Закони функціонування виявляються як наслідок функціонування явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій дане явище діє. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.
Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з'ясовувати форми вияву соціальних законів у різних сферах життєдіяльності суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механізмі, а й ліквідовувати останні.
Категорії та поняття в соціологічній науці відображають передусім якості об'єктивної реальності, яка була виділена практикою людей і стала об'єктом даної науки.
У категоріях соціології відображаються якісна конкретність і цілісність досліджуваного об'єкта, суттєві властивості, риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості його розвитку та вдосконалення.
Категорії соціології
Поняття «категорія» відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.
У соціології однією з найширших і найуживаніших є категорія «соціальне».
Соціальне — сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної'діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ І процесів суспільного життя.
Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична та ін.) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.
Специфіку соціального характеризують такі основні риси: — загальна властивість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;
— вираження обумовленого сучасними суспільними відносинами (економічними, політичними та іншими) певного становища індивідів;
— з'ясування стосунків різних індивідів і груп індивідів
між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;
— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.
Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка навіть одного індивіда обумовлюється поведінкою іншого індивіда чи групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних властивостей суспільних відносин.
Від з'ясування категорії «соціальне» залежить тлумачення специфіки соціальних відносин.
Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковими становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.
Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним відносинам. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, які взаємо-інтегруються, виявляються через них.
Соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами та соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.
Різноманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням, наслідком впливу на них певної конкретної сфери суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків і аспектів. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить у сукупності сутність процесу соціального розвитку.
Загалом вивчення соціальних відносин повинно здійснюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок змін, що відбуваються в суспільстві, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на ті самі спільноти, на соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність
3. Функції соціології.
Функції соціології (від лат. functio - виконання, здійснення) -це роль і значення цієї науки, її зовнішній уплив на систему відносин, яка склалася в суспільстві. Саме специфіка соціального знання визначає та зумовлює роль і значення цієї науки в суспільстві.
Соціологія, як і будь-яка наука, є мисленням у поняттях і відрізняється від буденної свідомості логічністю, системністю, обґрунтованістю, доведеністю положень, знанням причин і наслідків. Однак саме соціологія має найтісніший зв'язок із буденною свідомістю - знанням, заснованим на "здоровому глузді". Наприклад, наркоманія як форма девіантної поведінки молоді, перш ніж стати предметом вивчення науки соціології, існує в реальному житті певної групи людей і така ж поведінка належить конкретному носієві. Розлучення є реальною життєвою практикою та водночас предметом наукового аналізу.
Ці особливості дали підставу англійському сучасному соціологові 3. Бауману визначити соціологію як "поширений коментар до досвіду повсякденного життя людей".
Оскільки соціологія вивчає життя людей у взаємодії, то поле її застосування надзвичайно широке, починаючи від суто особистісних проблем і закінчуючи глобальними, що стосуються всього людства.
Саме тому кожна людина, котра живе в суспільстві, має виховувати в собі соціологічну уяву, соціологічне світосприйняття, соціологічне мислення, під якими слід розуміти складові духовного світу людини, що дають можливість вивчати соціальне в індивідуальному, загальне в конкретному, розглядати власні дії з позиції суспільного контексту, поза звичним перебігом власного життя.
У 1959 р. американський учений Р. Міллс написав працю "Соціологічна уява", в якій обґрунтував, що будь-яку подію людського життя слід розглядати з двох боків: особистісного та суспільного. Розвиваючи цю ідею, Е. Гіденс виклад у підручнику із соціології розпочинає з аналізу поведінкового акту людини - пиття кави. З одного боку, - це особистісна дія індивіда, з другого, - суспільна. Адже пиття кави - не просто задоволення потреби в тамуванні спраги, а певна символічна дія, нагода для спілкування. Випиваючи каву, людина несвідомо залучається до суспільних і економічних відносин, оскільки виробництво, транспортування й розподіл кави вимагають здійснення ділових операцій, укладання контрактів між виробниками, продавцями та споживачами кави. Історично кава не була природною складовою дієти західного світу, а стала нею в XIX ст. Крім цього, кава, містячи кофеїн, розглядається як слабкий наркотик. Однак тих, хто вживає кави надміру, у західній культурі не вважають наркоманами. Водночас у деяких країнах терпимо ставляться до маріхуани, а вживання кави й алкоголю не схвалюють*. Отже, за допомогою соціологічного мислення можна дати відповідь на питання, що виникають у реальному житті людей.
Як зауважує Н. Смелзер, соціологія намагається зрозуміти, "чому люди поводяться певним чином, чому вони утворюють групи, відправляються на війну, вклоняються чому-небудь, одружуються, голосують" тощо. Володіння розвинутим соціологічним мисленням — необхідна передумова вивчення людини в її суспільних взаємодіях.
Як і будь-яка наука, соціологія має функції, що випливають з її предмета. Найважливіші з них такі:
описова функція (дескриптивна), суть якої полягає в дослідженні соціальної реальності, результатом чого є узагальнена, типова картина останньої. Соціологія спроможна "сфотографувати" об'єктивну діяльність і подати її об'єктивний "портрет";
пізнавальна (гносеологічна), що полягає в теоретичному відтворенні соціальної реальності, її усвідомленні, поясненні, накопиченні знань про соціальні процеси, які поступово сприяють можливості свідомо керувати соціальними перетвореннями та соціальними змінами;
прогностична, котра полягає в можливості (на підставі вивчення соціальної дійсності) виробляти наукові прогнози щодо майбутнього. Саме тому інколи цю функцію називають футурологічною (від лат. fiiturum - майбутнє). Соціологія як наука створює та узагальнює уявлення про моделі бажаного стану суспільства чи деяких його структурних елементів у майбутньому, дає зважену, науково вивірену оцінку перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища;
соціально-технологічна, що зумовлює створення соціальних технологій, на основі яких може відбутися вдосконалення суспільства, певних його частин. Соціальні технології розглядаються як система засобів, необхідних для вирішення конкретних практичних завдань розвитку суспільства. У межах соціології виробляється комплекс методів, способів, організаційних заходів з утілення ефективних соціальних технологій у життя. Ця функція передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо раціоналізації соціальних взаємодій;
соціально-управлінська, яка проявляється в теоретико-методологічній розробці та прийнятті управлінських рішень. Значення цієї функції особливо зростає в умовах сьогодення, коли значно посилюється потреба в цілеспрямованому впливові на соціальні процеси, зростає вага та цінність управлінських рішень на мікро- й макрорівнях соціуму.
Діючи в органічній єдності, ці функції зумовлюють утворення інших, котрі реально відображають певні аспекти основних функцій. У тих чи тих ситуаціях вони можуть набувати статусу самостійних, але ця самостійність має досить відносний характер.
Такими похідними функціями можуть бути:
світоглядна, що сприяє формуванню цілісного уявлення про суспільство, в якому живе людина, про багатоваріантність виявів відношення "людина-світ";
просвітницька, яка описує соціальне життя загалом, інформує людей про загальні риси, характеристики, тенденції розвитку суспільства, сприяючи формуванню цілісного уявлення про суспільство як соціальний феномен;
евристична, що дає можливість отримати нові знання, підтверджувати чи спростовувати гіпотези про ймовірний перебіг подій у суспільстві, сприяти формуванню сучасної картини знань про соціальні реалії;
прагматична, чи життєво-орієнтаційна, суть якої полягає у прикладному характері соціологічних знань, опанування котрими орієнтує людину у світі, озброює її теоретичними знаннями при вирішенні особистих життєвих проблем у буденному житті;
гуманістична, що виявляється в загальній спрямованості соціології на людину як головну цінність, на формування розвинутого соціологічного мислення, яке має сприяти толерантності, повазі до іншомислення, його діалогічності, терпимості, а отже, — становленню взаєморозуміння, солідарності, злагоди, довіри в суспільстві, що складають фундамент соціально здорового суспільства та створюють умови для формування всебічно розвинутих особистостей.