РОЗДІЛ 1.СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО
Автором терміну "СОЦІОЛОГІЯ" (походить від латинського "sосіеtаs "суспільство та грецького ?о?о?— вчення) є французький філософ Огюст Конт, який у 30-х рр. XIX ст. подав ідею створення нової науки, що становила б єдину всеохоплюючу систему знань про суспільство та всі види його життєдіяльності.
Cоціологія — це наука про загальні закономірності становлення і розвитку суспільства як єдиної соціальної системи та його підсистем — соціальних спільнот, інституцій, організацій, їх взаємини між собою і з особистістю як об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.
В залежності від складності та глибини вирішуваних завдань, масштабу розрізняють три основні види соціологічного дослідження:
розвідувальне не ставить ціллю повне вивчення певного соціального явища. У більшості випадків його застосовують для одержання часткових даних про об'єкт, які пізніше деталізуються, чи для перевірки якості інструментарію, процедур та методів організації детальніших: описового та аналітичного досліджень і їх уточнення.
описове передбачає отримання емпіричних даних, які дають достатньо цілісне уявлення про вивчуваний предмет, його структуру, основні форми та механізми життєдіяльності;
аналітичне дозволяє одержати найповнішу інформацію про об'єкт тому, що не тільки описує його, але й дозволяє з'ясувати причини, які зумовили виникнення цього соціального феномена, його взаємозв'язки з іншими соціальними суб'єктами, тенденції подальшого розвитку.
Основними методами збору емпіричних даних є: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування
Спостереження — це метод цілеспрямованого, планомірного, фіксованого сприйняття об'єкта, який досліджується, процесів його життєдіяльності, взаємин з іншими учасниками суспільного процесу.
Експеримент використовується як засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності, поведінки досліджуваного об'єкта внаслідок дій на нього певних факторів, які піддаються контролю та управлінню.
Аналіз документів, які утворюються внаслідок діяльності організацій (закони, інші нормативні акти, статистичні матеріали) та окремих індивідів (щоденники, листи тощо).
Метод опитування дозволяє цілеспрямовано зібрати необхідну досліднику первинну інформацію. Він має ряд різновидів: анкетування, інтерв'ю, поштове опитування тощо.
Теоретична соціологія — це велика кількість різноманітних течій, шкіл, напрямів, які з власних методологічних позицій пояснюють специфіку соціальних процесів.
Теорія конфлікту. Основні положення цього підходу були сформульовані К.Марксом, який вважав, що властива суспільству соціальна нерівність неминуче породжує конфлікти. Конфліктний підхід набув подальшого розвитку у М.Вебера, Г.Зіммеля, Р.Дарендорфа, Л.Козера, Г.Маркузе, Е.Фрома ін.
До "теорій середнього рівня" зараховують спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Їх завданням є застосування методологічних положень різних соціологічних парадигм до аналізу конкретної соціальної дійсності в її розвитку.
Прикладна або емпірична соціологія має на меті вироблення оптимальних процедур збору, опису, аналізу та узагальнення соціальних фактів: дій, конкретних виявів життєдіяльності, взаємодії соціальних спільнот і людей, що до них входять, за допомогою яких можна створити цілісну картину функціонування суспільства.
РОЗДІЛ 2 ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Людина - родове поняття, яке вказує на належність до людства, вищого ступеня розвитку живої природи на планеті.
Поняття "індивід" характеризує окрему людину. "Особистість" служить для характеристики соціального в людині.
Особистість - стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких людина належить, у життєдіяльність яких вона включена.
"Індивідуальність" - це те, що різнить одну людину з іншою і як біологічну, і як соціальну істоту.
Статус - соціальний стан людини у суспільстві, узагальнена характеристика, що охоплює її професію, економічне становище, політичні можливості, демографічні характеристики. статус - це визначена позиція у соціальній структурі групи або суспільства, що пов'язана з іншими позиціями через систему прав та обов'язків.
Статусний набір - це сукупність всіх статусів, властивих даному індивіду. В цьому наборі завжди знайдеться ключовий, головний або інтегральний.
Інтегральним називають найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким виділяють його ті, хто з ним спілкується.
Соціальний статус (у вузькому значенні) - це позиція людини, яку вона займає автоматично як представник великої соціальної групи (професійної, класової, національної).
Особистісний статус - позиція, яку людина займає в малій або первинній групі завдяки особистим якостям.
Приписний статус - це така позиція у суспільстві, яку індивід не контролює та /або/ яку він займає незалежно від своїх бажань, зусиль, волі.
На відміну від приписного, набутий статус визначається зусиллями самої людини, контролюється нею.
Змішаний статус - така позиція, що несе в собі елементи двох попередніх типів статусу.
Згідно з Т.Парсоном будь-яку роль можна описати п'ятьма основними характеристиками:
емоційність - одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші розкутості;
спосіб одержання - одні пропонуються, інші - здобуваються;
масштаб - частина ролей сформульована та чітко обмежена, інша розпливчата;
формалізація - дія відповідно жорстко встановлених правил або довільна;
мотивація - егоцентрична або соціоцентрична.
Процес інтеграції індивіда в суспільство через систему соціальних статусів, через засвоєння ним елементів культури, соціальних норм та цінностей, на підставі яких формуються соціально значимі риси особистості, моделі її поведінки носить назву соціалізації.
Процес соціалізації складається з ряду етапів. Розрізняють первинну соціалізацію - засвоєння соціальних норм та цінностей дитиною, входження її до даної культури, та вторинну - послідовне засвоєння соціальних ролей, що є характерним для життєдіяльності дорослої людини.
РОЗДІЛ 3 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ
Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована система соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу.
Соціальна структура — внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що складається з певним чином розташованих, впорядкованих частин (в групі — соціальних індивидів, осіб), що знаходяться у соціальному зв'язку, взаємодіють між собою.
Соціальна нерівність — положення в суспільстві, коли окремі соціальні групи мають різний соціальний статус, належать до різних суспільних класів або соціальних кіл. До аспектів соціальної нерівності належить правова нерівність, обмеження свобод, майнова нерівність, нерівність щодо доступу до освіти, медичного обслуговування тощо.
РОЗДІЛ 4 ПРОЦЕС ТА ТИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Поняття "соціальна дія" є центральним у соціології, це найпростіша одиниця, елемент будь-якого типу соціальної взаємодії, чи соціальної діяльності.
За М. Вебером соціальна дія характеризується як така, що:
1. має бути раціональною, усвідомленою;
2. орієнтується на дії інших людей
1) Стратегічна дія, яка керується егоїстичними цілями при досягненні яких береться до уваги вплив поведінки хоч би одного індивіда.
2) Нормативна дія - соціальна дія, метою учасників якої є досягнення взаємовигідних очікувань, що здійснюється за рахунок підкорення своєї поведінки загальновизнаним цінностям і нормам.
3) Драматургічна дія, мета якої "презентувати самого себе" або створити свій публічний імідж.
4) Комунікативна дія. Мета даної дії - вільна угода учасників для досягнення спільних результатів у визначенні ситуації.
Соціальна взаємодія - це система взаємних соціальних дій, пов'язаних циклічною причинною залежністю, в умовах якої дії одного суб'єкта є одночасно причиною та наслідком у відповідь на дії інших суб'єктів.
Адаптація – це соціальна взаємодія, в якій відбувається одностороння переорієнтація діяльності, як правило, однієї сторони до моделей іншої.
Співробітництво (кооперація) – соціальна взаємодія, в якій відбувається узгодження діяльності.
Суперництво(конкуренція, змагання) – соціальна взаємодія, в якій індивіди чи групи намагаються випередити інших індивідів та інші групи у досягненні мети.
Протиборство – соціальна взаємодія, в якій індивіди чи групи намагаються реалізувати власні цілі (задовільнити потреби, реалізувати інтереси) шляхом усунення, знищення інших індивідів.
Символічна взаємодія має місце, коли суб'єкти спілкуються з допомогою спільних ідей та значень. Фактично всі соціальні взаємодії є до певної міри символічними.
Мова - найголовніший засіб соціальної взаємодії, вона дозволяє спілкуватися як на відстані, так і у безпосередньому контакті.
Отже, соціальна солідарність існує тоді, коли члени спільноти настільки пов'язані одне з одним, що вона діє як єдине ціле.
Нормативна солідарність базується на спільних культурних цінностях.
Функціональна солідарність фокусується на соціальних відносинах.
Конфліктний менеджмент - одна з найважливіших рис сучасної соціальної організації будь-якого рангу.
Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
РОЗДІЛ 5 СУСПІЛЬСТВО В ЕТНІЧНОМУ ВИМІРІ
Давньогрецьке слово "етнос" означає народ, плем'я, зграю, певну кількість, сукупність людей. Згідно з Дж. М. Уінгером, етнос, етнічна група — це соціальна спільність, члени якої усвідомлюють себе носіями єдиної культури (або вважаються іншими такими) та зайняті діяльністю, яка зумовлена спільністю їх походження і культури.
Традиційно прийнятою більшістю соціологів є така схема еволюції етнічної спільності : рід - плем'я - народність - нація.
добровільна асиміляція, зближення з іншими етнічними групами та поступове розчинення в них.
міграція (добровільна чи вимушена), коли інші моделі поведінки не принесли успіху.
етноцид — спроба фізичного знищення меншини, або витіснення з території, яку вона займає;
сегрегація — спроба ізоляції певної расової, чи етнічної групи в суспільстві,
асиміляція (добровільна чи насильницька);
плюралізм, котрий передбачає право на самостійність етнічних груп та готовність домінуючої частини підтримувати це право.
РОЗДІЛ 6 СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОБЛЕМА УПРАВЛІННЯ НИМИ
Соціальна група - це сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на підставі спільних очікувань кожного члена групи відносно інших.
Соціальні групи - це спільноти людей із стійкими взаємодіями та наявними взаємними очікуваннями, координацією дій, кооперацією та солідарністю з приводу спільних цілей та культурних взірців.
Процеси, що характеризують функціонування групи, взаємодію членів групи між собою носять назву групової динаміки.
Соціальна організація це специфічна формалізована та структурована група, яка має повноваження від суспільства на здійснення певної діяльності, ресурси (матеріальні і духовні ) і здійснює систему конкретних функцій.
Соціальна технологія - це чітко відпрацьована за операціями сукупність прийомів, методів, що використовуються керівником або органом управління для досягнення цілей, поставлених в процесі соціального управління, а також при вирішенні різного роду соціальних проблем, які виникають в організації.
Діагностика є невід'ємним видом управлінської діяльності, вона дозволяє вирішити, чи потребує стан об'єкту управлінського впливу і коригування.
РОЗДІЛ 7. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУЦІЇ ЯК ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ СУСПІЛЬСТВА
Соціальна інституція, є певним чином організованою, стандартизованою та узгодженою (конвенціонованою) між учасниками суспільного життя соціальною діяльністю, спрямованою на задоволення їх суспільно значимих потреб.
Економічні інституції регламентують соціальні відносини у сфері виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ, послуг.
Політичні інституції (влада, демократія, опозиція) визначають форми і методи управління суспільними справами, боротьби за завоювання державної влади, її здійснення, розподіл, захист.
Інституції культури та соціалізації покликані гарантувати спадковість та збагачення культурного досвіду і передачу їх новим членам спільноти.
Власність фіксує право певного соціального суб'єкта розпоряджатися визначеними ресурсами, цінностями (як матеріальними, так і духовними) задля задоволення своїх потреб.
РОЗДІЛ 8 СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ТА ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА
Соціальний контроль - це сукупність засобів, за допомогою яких суспільство або соціальна спільнота гарантують узгоджену поведінку своїх членів відповідно до рольових вимог та очікувань.
По-перше, правила, закони та рольові очікування в суспільстві, яке нормально функціонує, є завжди історичними,
По-друге, тотальна конформність всіх дій встановленим соціальним стандартам зовсім, не є обов'язковою для створення чи підтримання цілісності та стабільності суспільства.
По-третє, не обов'язково, щоб стандарти соціального контролю встановлювалися жорстко.
внутрішній контроль - процес добровільного підкорення нормам та очікуванням, що встановлені суспільством для його членів.
Соціальні норми розрізняють:
за способом фіксації /формальні та неформальні, усні або письмові, виражені явно або приховано/;
за ступенем узагальненості /конкретні взірці дії, або загальні принципи діяльності/;
за ступенем універсальності дії /специфічні привілеї чи вимоги, або загально визнані права і обов'язки/. Це можуть бути позитивні /накази/ або негативні /заборони/ характеристики дії.
Формальні позитивні /Ф +/ - публічне схвалення офіційними організаціями /урядом, установою, творчою спілкою/: урядові нагороди, державні премії, стипендії, титули, звання, наукові ступені, побудова пам'ятника, вручення грамоти, допуск до високих посад.
Неформальні позитивні /Н +/ - публічне схвалення неофіційними організаціями , особами : дружня похвала, комплімент, мовчазне визнання, доброзичливе ставлення, аплодисменти, слава, посмішка.
Формальні негативні /Ф -/ - покарання, що передбачаються законами, урядовими наказами, адміністративними інструкціями і т.п.: тюремне ув'язнення, конфіскація майна, пониження в посаді, відлучення від церкви.
Неформальні негативні /Н -/ - покарання, що непередбачені офіційними інстанціями: попередження, глузування , прізвиська, відмова подати руку.
РОЗДІЛ 9 СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КУЛЬТУРИ
Цінності - це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких певний соціальний суб'єкт (спільнота, чи окремий індивід) повинні прагнути, якими вони керуються свідомо, чи підсвідомо, у щоденному житті.
Основними їх типами є:
- смисложиттєві (уявлення про добро і зло, щастя, ціль і сенс життя);
- вітальні: цінності життя, здоров'я, безпеки, добробуту, освіти, правопорядку;
- цінності суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище);
- цінності міжособистісного спілкування (чесність, дружба, безкорисливість);
- політичні цінності (права людини, свобода політичного вибору);
- партикулярні цінності (прив'язаність до малої батьківщини, стремління до абсолюту).
Соціальні норми - це правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють взаємини людей та спільнот у відповідності до цінностей певної культури.
Мова має особливе значення в системі культури. Вона дозволяє нагромаджувати і передавати культурні надбання від людини до людини
Культу?ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.
- загальнолюдська культура вироблена людством як єдиною соціальною спільнотою на протязі всієї її історії.
- суперкультура - це культура певної самодостатньої спільноти (цивілізації, етносу) на протязі всього періоду її існування;
- субкультура фіксує присутність в кожному суспільстві специфічних груп із власним баченням світу та себе у ньому.
- особистісна культура індивіда, тобто та система норм, цінностей, моделей поведінки, яка приймається окремим індивідом як членом певного суспільства, певних соціальних спільнот, носієм визначеного соціального статусу.
Параметри оцінки світської культури зводяться до:
рівня усвідомлення самоцінності людської особистості як такої;
рівня свободи особистості, в тому числі і залучення її до вирішення суспільно важливих проблем;
рівня поширеності єдиних культурних цінностей у різних соціальних групах і наявності субкультур та типу побудови їх взаємин з пануючою культурою;
забезпечення спадкування культури новими поколіннями, в тому числі через систему освіти, виховання, соціалізації в цілому.
Соціологічне поняття культурної динаміки описує модифікацію пластів культури, причини їх розвитку чи занепаду та наслідки, які вони мають для суспільства.
Під культурною трансмісією розуміється передача здобутків культури, всього її комплексу від покоління до покоління через навчання, соціалізацію.
Селективність (вибіркове ставлення до чужих впливів) може служити одним з показників стійкості, розвинутості культурної системи.
РОЗДІЛ 10. СУСПІЛЬСТВО ЯК ДИНАМІЧНА СИСТЕМА
15 тисяч років тому наші пращури почали практикувати релігійні ритуали та малювати на стінах печер;
11 тисяч років тому деякі з них почали одомашнювати тварин та рослин;
6 тисяч років тому люди починають жити у містах, ділитися за типами занять, на класи, створювати економічні та політичні інститути.
близько 250 років тому розпочинається індустріальна революція, яка реформувала світ навколо нас у світ фабрик та літаків, ядерних реакторів, глобальних комунікацій і т.п.
Отже, традиційне аграрне суспільство - це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, який базується на традиції.
Індустріалізм грунтується на використанні наукових знань у виробничих технологіях, він стимулює використання нових джерел енергії, дозволяє машинам виконувати ту роботу, яку до того було покладено на людей і тварин.
В постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика та сфера обслуговування.
Соціальні зміни - це зміни в моделях культури, соціальної структури, соціальної поведінки.
Технологія - практичне застосування наукових знань як основне джерело соціальних змін.
Еволюційні теорії базуються на припущеннях, що суспільства поступово розвиваються (еволюціонують) від простих до складніших форм.
Циклічні теорії соціальних змін виникають в час розчарування у терміні “прогрес” після економічного хаосу та дезорганізації суспільства по І Світовій війні, вони фокусують свою увагу на циклічній природі змін, що виявляється в періодичному розквіті та занепаді цивілізації.
Функціоналістські теорії починають з аналізу соціальної статики перед тим, як перейти до процесів соціальної динаміки. Функціоналісти (Т.Парсонс) аргументовано доводять, що суспільство складається з незалежних частин, кожна з яких допомагає підтримати стабільність цілісної системи.
Теорії конфлікту проголошують основним джерелом соціального розвитку суперечність конкуруючих у суспільстві інтересів. К.Маркс задекларовував, що “насильство - це повивальна бабка історії”, а Мао Цзедун писав, що “зміни приходять у суспільство через ствол рушниці”.
Модернізація - це спроба кожного окремого суспільства пристосуватися до сучасних вимог, відмова від старих форм життєдіяльності та пошуки нових.
Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни та підготована всім ходом попередньої її еволюції.
Неорганічна модернізація являє собою відповідь на зовнішній виклик зі сторони більш розвинутих країн, це шлях “доганяючого” розвитку - спроби правлячої верхівки перебороти історичну відсталість та уникнути залежності від більш розвинутих іноземних держав.