ТЕМА 2
ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
1. Німецька національна політекономія
2. Соціалістичні утопічні вчення
3. Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки
1. Німецька національна політекономія
Основоположні принципи національної політичної економії викладено в праці Деніела Фрідріха Ліста «Національна система політичної економії», яка складається з чотирьох томів («Історія», «Теорія», «Системи», «Політика»). В ній аналізуються всі сторони суспільного життя, висвітлено практично всі складові альтернативної концепції розвитку суспільства. Згодом ці ідеї взяли на озброєння прихильники історичної школи та інституціоналізму.
Ліст визнавав політичну економію наукою про складові державної політики, в основу якої покладено доктрину економічного розвитку окремої нації. Також він акцентував увагу на необхідності застосування мобілізаційної моделі розвитку економіки, яка передбачає на першому етапі закритість економіки (автарктичність, самодостатність).
Ліст виводить основний об’єктивний закон розвитку суспільства: «…численні покоління, що настають одне за одним, поєднують свої сили, щоб досягти єдиної мети, і розподіляють у певному розумінні між собою зусилля, котрих потребує досягнення цієї мети».
Окремий напрям національної політичної економії – учення про народне господарство Німеччини – був об’єктом дослідження представників німецької історичної школи. Так само, як і Ліст, вони виходили з того, що ідеологія суспільного розвитку є первинною, визначає економічну політику, і отже, спрямовує розвиток економіки.
Вони намагалися поєднати принцип державного регулювання і принцип економічної свободи.
«Економічна людина» класиків базувалась на принципах індивідуалізму та гедонізму, а в теорії історичної школи вона мала комунітарний характер. Індивід повинен був свої індивідуальні інтереси узгоджувати з інтересами всієї нації за сприяння держави.
Бруно Гільдебранд не визнавав об’єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму. Він виділяє три фази еволюції людства: натуральне господарство, грошова та кредитна економіка, яка є вершиною прогресу економіки.
Кредитне господарство Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якостям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соціально-економічним процесом.
Наступний етап еволюції історичної традиції в Німеччині також був пов’язаний із особливим періодом розвитку німецького суспільства — монополізацією економіки, що спричинила різку поляризацію доходів населення, і внаслідок цього загострення класових суперечностей.
Формування нової історичної школи було покликане необхідністю теоретичного обґрунтування способів розв’язання соціальних проблем.
Для історичної школи (на відміну від класичної) соціальне питання ніколи не залишалось поза увагою. Спираючись на свій метод, саме вона зосереджувала увагу на важливому значенні всіх соціальних інституцій. Тому проблема соціальної рівноваги розглядалась цією школою як необхідна умова економічного розвитку, а гарантом такої рівноваги мала бути держава (адже інтереси суспільства за національною методологією є пріоритетними).
Постулат класичної школи щодо підходу до суспільних проблем :
індивід сам формує свій добробут, а добробут суспільства — це сума добробуту індивідів.
Історична школа виходить із цілком протилежного:
індивідуальний добробут є похідним від загальносуспільного.
Фундатори нової історичної школи, яка виникла в Німеччині в 70-х рр. ХІХ ст., Густав Шмоллер, Луйо Брентано і Карл Бюхер, орієнтуючись на проблеми сучасності, з самого початку взяли собі за мету створити в межах національної політичної економії особливу галузь - основи соціальної політики.
Вони виступали за еволюційний і реформістський шлях розвитку суспільства через реформування в першу чергу соціальної сфери шляхом примирення економічної свободи та суспільного порядку.
З поглядів Г. Шмоллера випливає логічний висновок: ретельне вивчення минулого культурного розвитку забезпечить культурну перспективу для розвитку майбутнього. Г.Шмоллер одним із перших в історії економічної науки запроваджує «етичний принцип»: господарське життя визначається не тільки природними й технічними, а також і моральними факторами.
Важливого значення надавав Шмоллер ролі морального фактора в розв’язанні робітничого питання: виховання моральності робітників з тим, щоб подолати вороже ставлення до підприємців, запобігти поширенню революційного руху серед робітничого класу.
Луйо Брентано надавав визначальної ролі в економіці як етичному так і правовому факторам.
Карл Бюхер у праці «Піднесення національної економіки» (1893) простежує еволюцію розвитку народів Західної і Середньої Європи.
З позицій мінової концепції Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:
замкнуте домашнє господарство (без обміну);
міське господарство (виробництво для зовнішнього споживача);
народне господарство (товари проходять кілька етапів, перш ніж потрапити до споживача).
Послідовниками і представниками нової історичної школи вважають Вернера Зомбарта і Макса Вебера.
Зомбарт присвячував свої праці проблемам соціальної психології нації, дослідженню її впливу на економічну поведінку суб’єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким — завдання держави).
В економічній літературі Зомбарта часто називають ідеологом нацизму. Обґрунтовуючи тезу про визначальну роль суспільної, національної за сутністю, психології, він стверджував, що нації зі свідомо сформованою психологією є сильнішими за ті, мораль яких формується стихійно, а тому вони мають право насильницьким способом насаджувати свою мораль, завойовуючи собі «життєвий простір».
Макс Вебер також присвячує свої праці (найвідоміша з яких «Протестантська етика і дух капіталізму») дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Економічна діяльність розглядається як одна з багатьох форм виконання людиною своїх обов’язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.
Отже, ідеї старої та нової історичних шкіл мають виражений інституціональний характер.
2. Соціалістичні утопічні вчення
Учення соціалістів-утопістів формувались на базі класичних економічних ідей. Соціалісти-утопісти погоджувалися з тим, що приватна власність є основою конкуренції, а прагнення до збільшення власності сприяє активізації її власників. Проте вони зосереджували дослідження на тих проблемах суспільства з приватною власністю, наслідки яких стримують економічний прогрес суспільства:
суспільна нерівність;
нагромадження багатства меншістю суспільства і зубожіння більшості;
соціальні заворушеннях;
економічна неспроможність масового споживача.
Західно-європейському утопічному соціалізму притаманні наступні риси:
матеріалізм — розуміння того, що економічні підвалини суспільного розвитку мають вирішальне значення для трансформування суспільства;
реформізм, тобто відмова від насильницьких методів запровадження реформ.
Представникам цього напрямку притаманний:
ідеалізм - віра в те, що суспільство можна трансформувати цілком свідомо:
революційним, насильницьким шляхом;
переконуванням, вихованням усіх верств населення)
комунітаризм - декларування пріоритетності суспільних інтересів над індивідуальними.
Основними представниками учення соціалістів-утопістів були:
- Анрі Сен-Сімон. Роль держави він вбачав у тому, що вона є основним суб’єктом реформації суспільства в єдиний кооператив. Саме тоді в суспільстві діятиме закон розподілу за потребами. Проте згодом, після повного трансформування суспільства держава відімре, як інституція, а управління здійснюватиметься колективно вповноваженими індустріалами.
- Шарль Фур’є формулює постулат про акціонерні товариства — фаланги, як спосіб усуспільнення власності.
Якщо у Сен-Сімона вияв колективізму — кооператив, община, то у Фур’є — добровільне об’єднання індивідуалів, корпорація. Задовго до того, як почалися процеси корпоратизації виробництва, Фур’є передбачає її наслідки і ті можливості, які вона забезпечує.
Роль держави - спроможність обстоювати загальносуспільні інтереси.
В Англії автором майже такої самої доктрини був Роберт Оуен (1771—1858). Шлях до комунізму, на думку Оуена, мав пролягати через соціалізм, заснований на асоціації - об’єднання, сформоване на базі виробництв.
У перспективі асоціації Оуена мали б перетворитися на єдину суспільну асоціацію, об’єднатися на базі усуспільнення власності.
Щодо ролі держави, то Оуен бачить її роль у формуванні «сприятливого соціального середовища» для розвитку комуністичних відносин.
Згодом колективізм та асоціаціонізм соціалістів-утопістів стали теоретичною основою вчень про соціалізацію суспільства.
МАРКСИЗМ.
Карл Маркс - видатний теоретик, який спромігся синтезувати історію, політичну економію, філософію, соціологію у створенні відповідних підходів до дослідження суспільного розвитку.
Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін:
перша — загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення у боротьбі робітничого класу за свої права (цей клас був згуртований і численний);
друга — нові тенденції в розвитку економічної науки.
В період соціальної нестабільності у розвитку економічної науки настає період певної невизначеності:
класичні теорії пережили себе;
почалася боротьба різних наукових поглядів:
соціал-утопізм - піддають критиці принцип індивідуалізму;
інтервенціонізм - обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку для розв’язання соціальних суперечностей;
національна система політичної економії – ревізує принцип індивідуалізму, принцип невтручання держави а також принцип космополітизму.
Нова соціальна сила — робітничий клас — нагально потребувала теорії, що відбивала б її інтереси. Саме тому і виникає особлива течія в політичній економії — марксизм.
Марксистське бачення соціальних перетворень суспільства було радикальним: пропагувало революційні (насильницькі), а не еволюційні зміни форм власності.
Маркс і Енгельс доводили, що прогрес суспільства цілком залежить від розвитку продуктивних сил, основним стрижнем яких стають засоби виробництва, котрі завжди є чиєюсь власністю, що й спричиняє поділ суспільства на два основні антагоністичні класи — власників і тих, кого позбавлено власності. Форма власності, і класи, котрим ця власність належить, визначають тип формації.
3. Теоретичні джерела концепції соціальної ринкової економіки
Концепція соціальної ринкової економіки бере свої витоки з різних шкіл та напрямів економічної думки:
соціальна школа Німеччини (рубіж ХІХ–ХХ століть) - дослідження соціальних суперечностей ринкової економіки і визначенням шляхів їх усунення засобами державно-монополістичного регулювання.
«технократизм» - встановлення такого «нового порядку», при якому керівництво промисловим виробництвом країни буде передано спеціальній «раді техніків», які будуть служити суспільству (представник інституціоналізму Торстейн Веблен)
засновник соціально-правової течії інституціоналізму Джон Коммонс був упевнений в необхідності створення уряду, який був би підконтрольним суспільній думці і здійснював демонополізацію економіки.
прихильник технологічного детермінізму Джон Кеннет Гелбрейт вважав за необхідне змінити цільове спрямування виробництва з максимізації прибутку до підтримання постійного економічного зростання тим самим висловлював ідею щодо соціальної спрямованості ринкової економіки.
Деніел Белл висував ідею становлення безкласової спільноти людства на основі високих знань і кваліфікації.
Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту» (velfare state). «Держава добробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки».
«Держава добробуту» - держава, яка визнає за усіма громадянами право отримувати соціальні послуги, які не може надати приватний ринок: освіта, охорона здоров’я і соціальне забезпечення (Річард Тітмус)
«Держава добробуту» - держава, яка служить органом захисту індивіда від життєвих мінливостей та нещасть, а цей захист проявляється у соціальному страхуванні, програмах підтримки доходів, поліцейській охороні тощо (Кеннет Баулдінг)
Поняття «Держава добробуту» пов’язане, перш за все, з поняттям «видатки добробуту» (velfare expenses). «Урядові видатки на добробут» - це такі видатки, «які переносять купівельну силу до нужденного або гідного безвідносно до надання ним зустрічної послуги» (Поль Самуельсон, Елвін Хансен)
Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопомоги отримали у теорії «соціального ринкового господарства».
Першим це поняття ввів професор Альфред Мюллер-Армак, який дав йому таке визначення: «Сенс соціального ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринку поєднується з принципом соціального вирівнювання». За його словами, мета «соціального ринкового господарства полягає в тому, щоб «на базі конкурентного господарства пов’язати свобідну ініціативу із соціальним прогресом, забезпеченим саме через ринково-господарські досягнення». Згідно з його концепцією, державна економічна та соціальна політика покликана вирішувати два головних завдання:
по-перше, інституціональне гарантування конкуренції, контроль над монополіями, що дозволить конкуренції діяти в інтересах споживачів;
по-друге, забезпечення такого розподілу національного доходу, який виключає надмірне збагачення на одному полюсі і злиденність на другому.
Теорія соціального ринкового господарства зберігає провідну роль в ринковому саморегулюванні, відводячи державі функцію засновника та контролера певних правил економічної діяльності.
Формування теорії соціального ринкового господарства відбувалось на основі ордолібералізму, філософія якого характерна для представників середнього класу, який є носієм ціннісних настанов:
повага до власності;
принципі змагання у суспільному та економічному житті;
готовності до ризику при впровадженні нового і до несення відповідальності за наслідки;
додержанні громадянами моральних і правових норм;
чесність;
відданість своїй професії;
ощадливість;
передбачливість;
повага до законів і державної влади.
Представники фрайбурзької школи Вальтер Ойкен та інші під час своїх досліджень дійшли висновку, що ні центрально-кероване, ні ринкове господарство не спроможні забезпечити господарський розвиток.
В якості ідеального господарського ладу вони пропонують „конкурентний порядок" в якому існує повна конкуренція, а державне втручання жорстко обмежено у:
вирішенні соціальних проблем;
проведенні політики «соціальної компенсації», яка забезпечує перерозподіл доходів, соціальне страхування;
розвитку соціальної інфраструктури.
Основоположники кельнської школи А. Мюллер-Армак та Людвіг Ерхард дали основне визначення соціального ринкового господарства та розробили комплекс конкретних економіко-політичних заходів щодо адаптації ринкової економіки до вирішення соціальних проблем.
Основними елементами структури соціального ринкового господарства є:
конкурентний лад, який базується на приватній власності,
ринок, який є регулятором суспільного господарства,
господарюючі суб'єкти - домогосподарства, підприємства, організації тощо;
держава, яка створює нормативно-правову базу, сприяє зміцненню конкуренції, забезпечує функціонування ринку та підтримує соціальне вирівнювання.
Базовими цілями соціального ринкового господарства для Німеччини стали:
1. Досягнення високого добробуту на основі конкуренції, економічної свободи, повної зайнятості та свободи зовнішньої торгівлі.
2. Забезпечення стабільності цін.
3. Підтримка і розвиток соціального забезпечення, соціальної справедливості, створення умов для соціального прогресу.
Ці теоретичні положення стали основою для відбудови господарства Німеччини після Другої світової війни.
Для реалізації концепції соціального ринкового господарства було проведено:
валютну реформу конфіскаційного характеру;
господарську реформу на основі лібералізації цін;
впроваджено план Маршалла.
Ці заходи дозволили вже в 1948 році досягнути довоєнного рівня виробництва, а результати впровадження соціально-економічних реформ отримали назву „німецького економічного дива".
Основними складовими «німецького економічного дива» стали:
особливість менталітету німецького суспільства;
сприятливе поєднання соціально-економічних та політичних умов відбудови ринкового господарства;
вибір правильної стратегії соціально-економічних перетворень.
Практичне втілення ідеології соціального ринкового господарства належить Л. Ерхарду, який довів, що соціальний розвиток неможливий без економічного прогресу, ефективної зайнятості, збалансування державного бюджету, соціального спрямування податкової політики та посилення державного регулювання всіх сфер суспільства.
Питання для обговорення та самоконтролю:
Дайте визначення основного економічного закону в трактуванні національної політичної економії.
Знайдіть розбіжності в методології досліджень класичної та історичної шкіл.
Економічні погляди Ф. Ліста.
Основні тези представників історичної школи національної політекономії
Основні тези представників нової історичної школи
Виникнення інституціонального напряму в німецькій політекономії. В. Зомбарт, М. Вебер
Історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі та його загальна характеристика.
Як трактують роль держави соціалісти-утопісти?
Причини виникнення марксизму. Теоретичний аналіз розвитку капіталізму в економічних працях К. Маркса та Ф. Енгельса.
Які економічні школи стали основою для появи теорії соціального ринкового господарства? В чому полягає науковий внесок цих шкіл у теорію соціального ринкового господарства?
В чому полягає сутність однієї із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки?
В чому полягає сутність теорії соціального ринкового господарства?
Фіксований виступ:
Які положення теорії соціального ринкового господарства є актуальними для сучасного суспільного розвитку?