Білет № 9.
1. б) 300 осіб.;
2. Володіння і власність – це два поняття, за визначенням римських юристів:
б) близькі, але не тотожні:
3. а) 4 групи;
4. б) 449 р. до н.е.;
5. Т.зв. преторський едикт – це: а) джерело римського права
6.публічне право не може змінюватися угодами інших приватних осіб, окремі особи взагалі не можуть змінювати найменші норми публічного права
7.«вічний едикт» Він став обов'язковим для всіх наступних магістратів. З цього часу преторский едикту по суті справи застигає і перестає бути джерелом нових правових норм. 
8.Usus - узус - особисте право користування чужою річчю без отримання прибутків. За своїм змістом узус більш обмежений, ніж узуфрукт. Узуарій міг лише користуватися чужою річчю, проте не мав права одержувати доходи від неї. Наприклад, він міг користуватися садом сам в міру своїх потреб, але міг не продавати плоди, вони належали власнику.
Habitatio — проживання — це довічне право жити в чужому будинку або в його частині. Такому мешканцю надавалося право здавати в найм приміщення, яке відводилось для нього під житло.
Operae — довічне право на послуги чужих рабів або тварин. Це право підпорядковувалось тим же правилам, що і право жити в чужому будинку.
9.Каузальні - договори, в яких чітко визначено підстави їх укладення, Дійсність такого договору залежить від законності і досяжності мети. До них належить більша частина цивільно-правових 000300201договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).
Абстрактними вважаються договори, у яких не визначено підстави їх здійснення. Абстрактний договір є дійсний у будь-якому випадку, якщо дотримано його форму. Найбільш яскравим прикладом абстрактного договору є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось.
10.Договір міни (permutatio) – це договір, за яким одна особа передавала річ другій особі з метою отримати від неї взамін іншу річ, еквівалентну за вартістю. 
11.Розкажіть про статус юридичних осіб в римському цивільному праві, їхню правоздатність та дієздатність
Суб’єктом правовідносин може бути не тільки фізична особа (окрема людина), але й об’єднання осіб, які виступають в обороті як єдине ціле. Римські юристи звертають увагу на те, що в окремих випадках майно належить не окремим громадянам (фізичним особам), а закріплюється за об’єднанням.  Проявом ідеї юридичної особи було визнання за міськими общинами права на самоуправління і господарську самостійність, в своїх майнових відносинах вони отримали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. З часом така правоздатність визнається і за іншими корпораціями.У Римі існували наступні види юридичних осіб: державна, а згодом і імператорська скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії – м’ясників, пекарів, ремісників, могильників, тощо, а також різноманітні релігійні об’єднання. Діяльність юридичної особи припинялась у разі: досягнення поставленої мети; якщо діяльність набувала незаконного характеру; у разі вибуття всіх її членів. Класичні юристи визнавали, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи – 3 чоловіки.
12. Розкажіть про порядок укладення договору
Він починається з оголошення стороною, що бажає вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досягнення відповідної мети. Таке оголошення пропозиції укласти договір називаєтьсяофертою (propositus). Оферта могла бути висловлена в будь-якій формі та в будь-який спосіб, але так, щоб її було доведено до певного або невизначеного кола осіб і правильно ними сприйнято. Це може бути пряма пропозиція майбутнього боржника або кредитора іншій особі або невизначеному колу осіб вступити в договірні відносини, або оголошення, зроблене в доступній формі, виставка товарів на базарі, в лавці, інших місцях. Кожний договір або група договорів мали свій тип оферти. Сама по собі оферта договору не породжувала.Для виникнення договору вимагалось, щоб оферту прийняла заінтересована особа. Прийняття пропозиції укласти договір називалось акцептом. В інших видах договорів, крім акцептування оферти, для укладення договору вимагалось виконання певних формальностей (додержання форми, передачі речі тощо). Для укладення договору вимагалась особиста присутність сторін, оскільки зобов´язання трактувалося як суворо особисті відносини між певними особами. Юридичні наслідки, що випливали із зобов´язання, поширювалися тільки на осіб, що брали участь в його установленні. Пізніше з розвитком обігу почали практикувати укладення договорів через представника, чому сприяло лояльне ставлення преторів, які визнавали чинність таких контрактів.
Білет № 4
В.
А.

Немає в білеті
Г
Приймалися трибутними та центуріатномикоміціями, ратифіковував їх сенат і були головним джерелом права.
«Corpusjuriscivilis» — сучасна назва зведення римського цивільного права, складеного в 529—534 при візантійському імператорі Юстиніані. Відомий також під назвами «Зведення Юстиніана» або «Кодифікація Юстиніана».
Спочатку зведення складалося з 3 частин:
-Інституцій (4 томи, що були підручниками для юристів, що починали).
-Дигестів (50 томів, складених з праць класичних римських юристів, з інтерполяціями кодифікаторів).
-Кодексу Юстиніана.
-Пізніше була додана четверта частина, «Новели» (168 нових законів, опублікованих після складання кодексу) Для «Corpusjuriscivilis» характерне прагнення з'єднати різноманітні гілки римського права і надати нового змісту окремим старим правовим поняттям і інститутам, таким чином зберегти їх життєвість. У XII столітті зведення отримало назву «Corpusjuriscivilis». Вперше виданий в XVI столітті Діонісієм Готофредом.
До манципних речей римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітути — найважливіші і найцінніші речі в господарстві. В основу поділу було покладено економічну категорію засобів виробництва речі.
Випадкова неможливість виконання буває двох видів – фізична і юридична. Фізична полягає у тому, що предмет зобов’язання випадково гине, причому обов’язково гине без вини боржника. Наприклад, якщо на зберігання були передані монети в шкатулці, але без вини боржника вони загинули, то ніхто нікому нічого не винний.
Юридична неможливість – предмет угоди вилучається з обороту ( проданий раб за викриття убивства римського громадянина отримав свободу, вільна людина предметом обороту бути не може).
Римське право знало первісну неможливість. Зобов’язання не виникає, якщо воно неможливе до виконання в принципі. Наприклад, якщо хтось домовиться на свою користь про раба, якого він вважає живим, а той уже помер, то таке зобов’язання не буде дійсним.
мовчазний найм - автоматичне продовження строку договору за мовчазною згодою сторін.
Перше, - магістра, який мавiuscumpopuliagenda – право скликати народні збори, він виробляв письмовий проект закону. Друге – народу, скликаного магістром на куріатнікоміції, саме тут закон або схвалювався в чистому виді, або учасники зборів проголошувалиantiquelegem – стою на старому законі. Третє, запропонований магістром і схвалений куріатнимикоміціями закон вимагав ратифікації з боку сенату.
Договір доручення (mandatum) – довіритель (mandator) доручав іншій особі – довіреному (procurator) виконання пеаних дій чи послуг. Договір доручення вважався безоплатним, тому не принижував честі і достоїнства виконавця, як договір особистого наймання. Довіритель був зобов’язаний повернути усі витрати довіреного, також встановлювалася практика виплати подяки за успішно виконане доручення. Така подяка назив. Гонораром і важалася навіть почесною. Гонорари були основним джерелом існування осіб вільних професій.
Предметом договору доручення були дії юридичного характеру – укладення правочинів, виконання процесуальних дій. Доручені дії повинні бути фізично можливими дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі. Довіритель міг відмовитися від виконання послуг, або ще до початку активної діяльності довіреного, або в разі незадовільного виконання. У цьому останьо у випадку усі витрати довіреного повинні бути покриті, але довіритель має проти такого довіреного прямий позов – actionmandatedirecta. Довірений може відмовитися від виконання доручення відразу, або в процесі роботи. Виконувати доручення довірений має, керуючись інструкціями довірителя. Він може передоручити справу третій особі, але у випадку
зберігає повну відповідальність за можливі збитки довірителя.
Білет № 10.
Найвідомішою жінкою-юристом в Римі вважалася: а) Месаліна; б) Клеопатра; в) Зенобія; г) таких не було зовсім
Т.зв. edictum perpetuum в 125–138 рр. н.е. уклав юрист а) Сальвій Юліан; б) Гай; в) Ульпіан; г) Помпоній.
Для визнання дійсними т. зв. реальних контрактів вимагалося: а) передача речі кредитором боржнику; б) виголошення сторонами певних юридичних формул; в) запис умов домовленості у юридично визначеній формі; г) досягнення спільної згоди сторін – без будь-яких формальностей
Римські Прокул, Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан – це: а) визначні консули періоду Республіки; б) імператори епохи принципату; в) імператори епохи домінату; г) визначні юристи
Пропозиція сторони, зацікавленої в укладенні договору, називалася: а) оферта; б) акцепт; в) клауза; г) ініціація
6. Як перекладається на українську мову положення римського права: Nemo iure suo uti cogitur? Що воно означає?
Nemo  jure  suo  uti  cogitur   ніхто не зобов’язаний використовувати своє право.
7. Судовий процес вважався законним лише за умови одночасного дотримання трьох вимог. Яких?
Судовий процес вважався законним, якщо він відбувався між римським громадянами; був організований в Римі чи в межах першого поминального каменя від Риму; відбувався за участю одного судді, також римського громадянина.
8. З яких двох елементів складалося володіння?
Володіння складалося з таких двох елементів: об’єктивного – фізичного володіння річчю; та суб’єктивного – наміру вважати річ своєю.
9. Розкажіть про групу т.зв. вербальних договорів та її еволюцію
Вербальними називалися договори, які укладалися на підставі усного
проголошення певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони
набували з моменту проголошення їх — уегЬіх. Звідси і їхня назва —
вербальні. Це найдавніші договори: стипуляція, клятвена обіцянка
вільновідпущеника патрону при звільненні і встановленні приданого.
Сутність вербальних договорів в найбільшій мірі відображає стипуляція.
Це договір, що встановлювався у формі постановки майбутнім кредитором
певного запитання і відповідної відповіді майбутнього боржника Укладання
договору проходило в присутності свідків, які підтверджували його
вірогідність. Форма укладення стипу-ляції вимагала присутності кредитора
і боржника в одному місці, не допускала ніякого представництва.
Стипуляція — це суто формальний договір навіть у класичному праві, який
передбачав одностороннє зобов'язання: лише кредитор мав право вимагати,
а боржник був зобов'язаний у повному обсязі виконати вимогу кредитора.
Найчастіше Стипуляція застосовувалась для оформлення поруки —
найпоширенішої форми забезпечення зобов'язань. Порука — договір, за яким
встановлювалася додаткова (акцесорна) відповідальність третьої особи
(поручника) за виконання зобов 'язання боржником.
10. Відповідальність винної сторони у разі невиконання нею умов безіменного контракту.
Сторона, яка виконала своє зобов'язання, мала право вимагати від контрагента, який свого зобов'язання не виконав, не тільки виконання умов контракту, але й повернення усіх, пов'язаних з угодою, затрат -як незаконного збагачення іншої сторони.
11. Що таке nudum ius в римському приватному праві? Наведіть приклади.
nudum ius – голе право.
Приклад: Придбання манципних речей без дотримання обряду манципації або особою без прав, з точки зору квіритського права, перетворювало набувача у власника. Відчужував такого майна міг висунути віндикаційний позов та без проблем виграти справу, хоч його недобросовісність була очевидною усім.
12. Основи виникнення сервітутів
Підставами для виникнення сервітутів могли бути: за договором, за давністю володіння, за судовим рішенням та за закон.
За договором сервітут встановлювався лише самим власником речі – при дотриманні усіх правил манципації. Різниця полягала у тому, що у манципній формулі йшлося не про власність, а про користування сервітутом.
За давністю володіння сервітут встановлювався у випадку, якщо користувач де-факто здійснював своє право не таємно, не прекарано, не насильно.
Судове рішення про встановлення сервітуту набувало сили, якщо суд встановлював право доступу на чужу ділянку для власника новоутвореної ділянки. У такому випадку власник обтяженої сервітутом ділянки отримував дещо більше землі, ніж інший спадкоємець.
За законом – батько емансипованого сина завжди зберігав право на половину належному цьому сину майна. Зобов’язати невдячного сина здійснювати аліментування колишнього pater familias міг і суд. На випадок смерті - mortis causa – спадкодавці в заповіті могли зобов’язувати спадкоємців встановити сервітути на користь третіх осіб.
Білет № 23.
Відомий Corpus Iuris Civilis уклав юрист: г) Требоніан
Хто такі конкубіни:в) наложниці з визначеним правовим статусом;
Договір купівлі-продажу належить до групи: а) консенсуальних контрактів;
Якщо у звинуваченого знаходили вкрадену річ (класичний період), його відповідальність становила: ; б) трикратну;
В практиці преторів були встановлені черги спадкоємців:; б) 4 черги;
Що таке ius respondenti? Ким і кому він надавався?
ius respondenti-права проведення судових експертиз.надавались авторитетним юристам імператором.У практичному сенсі це означало, що висновки (responsa) саме цих юристів мали чинність закону і пред´являлися в суді.
Порядок набуття статусу латина в римському цивільному праві
За певних обставин римлянин досить легко зміг змінити своє громадянство на становище латина з метою одержання земельного наділу в приєднаних до Риму провінціях. За законом Юніана до становища латинів прирівнювались деякі види вільновідпущеників, яких називали за назвою закону - latini Juniani.Латини користувалися обмеженими правами в публічно-правовій сфері.
8. Вкажіть головну відмінність між т.зв. цессією та т.зв. новацією
цесія-це уступка, на платній основі, кредитором (цедент) свого права вимагати гроші чи інші цінності, на користь третьої особи (цесіонарій) .Новація полягала в тому, що за погодженням з боржником кредитор міг передати своє право вимагати якійсь третій особі, звичайно, за її згодою. Голвна відмінність в тому що при цесії не потрібно було згоди боржника а новація відбувалась лише при згоді боржника.
Що таке помилка в особі контрагента? Її правові наслідки?
помилки в особі контрагента-це наприклад, коли мова йде про менш талановитого однофамільника).Тобто договір укладений з особою яка є однофамілцем іншої особи і укладає угоду від імені цієї особи .Договір укладений з пормилкою в кнтрагенті рахується недійсним.
10. Розкажіть про спадкову трансмісію
спадкова трансмісія- це коли син (дочка) основного спадкодавця помирають уже після його смерті, а їх діти успадковують спадщину, що включає у себе й дідове (бабине) майно.Спадкоємець, який помер після відкриття спадщини, і не встиг її прийняти, після смерті першого спадкодавця - називається трансмістентом (другий спадкодавець), а його спадкоємці, на яких перейшло право успадкування, що належало б йому - іменуються трансміссарами.
Що таке infamia ? У яких випадках вона виникала? Які обмеження на цивільно-правову правоздатність особи накладала?
Приниження честі зазнавали у формі jnfamia (ганьба) або turpitudo (аморальність). Infamia - безчестя якого зазнавали внаслідок засудження за кримінальний злочин, порушення договору доручення, товариства, збереження, де вимагалася надзвичайна чесність; в результаті порушення деяких правових норм, наприклад, якщо вдова вступала в новий шлюб, не дотримавши року жалоби. Infamia зазнавали в результаті преторського едикту або судового рішення. Особа, яка зазнала infamia, позбавлялася права бути обраною на громадські посади (наприклад, у місцеві декуріони), права опікунства, виступати на суді як представник за інших тощо.
12.Які суттєві помилки можуть вплинути на визнання угоди недійсною?
Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залежності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті договору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); помилка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання законів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправданням, незнання факту виступає виправданням).Обл/іан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукання його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.
Білет № 18.
Основою Римського права вважалися а) Закони ХІІ Таблиць;
Захист de precario надавався претором: в) особі, яка надавала власну річ до вимоги, у разі її неповернення держателем;
Римська держава періоду 509–27 рр. до н.е. була за своїм типом: б) аристократичною республікою;
Моментом виникнення договору позики вважалася: а) передача боржнику суми кредиту кредитором;
5. У шлюбі cum manu дружина юридично перебувала на становищі: г) дочки.
6. Римські громадяни користувалися правом provocatio. Що розумілося під цим терміном?
На території Риму («всередині міських стін») на всі рішення магістрату була можлива provocatio(Оскарження) з боку громадянина, передбачалася можливість перерви між здійсненням повноважень магістратом, що здає свій пост, та приймаючою його, допускалося втручання магістрату-колеги до виконання рішення. Поза містом (у презумпції особливих, напіввійськових умов) влада магістрату була практично одноосібної, його рішення оскарженню не підлягали, а неможливість здати виконання справ новому посадовій особі продовжувала повноваження попереднього без особливих розпоряджень.
7. Що означав принцип favor libertatis? Коли він остаточно складається?
У період Імперії набув поширенням принцип favor libertatis новонароджений став повноправним громадянином, якщо його мати впродовж періоду вагітності будь – який час перебувала громадянкою ( наприклад, вільновідпущеницею).
8. Окресліть усі можливі підстави виникнення зобов’язань.
Підставою виникнення зобов’язань служать юридичні факти:
- договір (зобов'язання ex contractu);
- ніби договір (зобов’язання quasi ex contractu );
- правопорушення (зобовязання ex delicto);
- ніби правопорушення (зобов’язання quasi ex delicto).
9. Що таке законність договору (у вузькому розумінні). Наведіть приклади незаконних договорів.
Законність договору у вузькому розумінні – це його відповідність приписам існуючого на момент укладення домовленості сторін закону. Незаконним вважається договір купівлі – продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладений неправоздатною або недієздатною особою.
10. Для виникнення зобов’язань ex delicto вимагалося ...
- наявність відповідного закону, який би забороняв певні дії;
- порушення цього закону з умислу (dolus) або необережності (culpa);
- заподіяння потерпілому фактичної шкоди.
11. Право власності включає у себе наступні (1, 2. 3, 4. 5. 6, 7, 8 – підкреслити) складових, а саме:_ius possidenti – право володіння річчю, ius utendi – право користування річчю, ius abutendi – право розпоряджатися річчю усіма дозволеними способами, ius fruendi – право одержання плодів, натуральних і цивільних, ius vindicandi – право вимагати повернення своєї речі у будь – якого не власника.__________________
12. Розкажіть про відсотки в договорах позики. Якою була норма річного відсотка для різних випадків? Чому? З договору позики випливає обов’язок позичальника виплачувати відсотки по боргу. Сплачувалися відсотки щомісяця – в перший його день, який мав назву «календи». Право класичної доби встановлювало відсотки у розмірі 1%на місяць від суми основного боргу. За Юстиніана вони були зменшені до 6 (для торгівців - 8) відсотків на рік. Заборонялося нарахування відсотків на відсотки(анатоцизм). Діолектан у 290 р.н.е. видає указ про те, що особи, які вимагають відсотки на відсотки, піддавалися б безчестю.
Білет № 22.
Першим офіційним збірником розпоряджень римських імператорів став: в) Кодекс Феодосія;
Т.зв. stipendium в римському праві – це: б) податок власників провінційної нерухомості, залежний від зібраного врожаю;
Т.зв. дольові зобов’язання були більш вигідні: б) боржникам;
Якщо крадіжка була неявною (класичний період), відповідальність злодія становила: в) двократну;
За Законами ХІІ Таблиць у разі відмови спадкоємця першої черги прийняти спадщину, вона: а) переходила до спадкоємців другої черги;
Назвіть засновників двох провідних шкіл римського права – сабініанців та прокуліанців? Коли (приблизно) ці школи були засновані?
сабініанців (засновник Гай Атей Капіто, найбільш видатний представник — Масурій Сабін) та прокуліанців (засновник Антістій Лабео)
Які обмеження на цивільно-правову правоздатність особи накладала infamia?
Найбільш серйозне обмеження — infamia — утвердилося за допомогою преторського права як інститут, головним чином, приватного права. Ганебними діями визнавалися: виключення зі складу легіону, подвійні заручини тощо. Оголошення особи безчесною тягло за собою позбавлення права виступати у суді представником іншої особи, бути опікуном тощо.
Що не могло бути об’єктом приватної власності? Чому?
Об’єктом володіння могли бути тільки тілесні речі, не вилучені з обороту. Речі, вилучені з обороту, не могли бути предметом приватної власності. Відчуження священних предметів у будь-якій формі: купівля-продаж, пограбування могил тощо каралося смертю. Могли бути предметом приватної власності е не могли бути предметом обігу отрути, заборонені книги, предмети
Юридичні наслідки омани (error)
Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залежності від вини особи, яка висловила свою волю.За наявності вини особа вважалась зв´язаною зазначеним зобов´язанням, а за відсутності юридичних наслідків помилки не встановлювалось.
10. Чи може заставотримач експлуатувати для себе корисні якості заставленої речі (наприклад, орати плугом)? Чому?
Заставотримач зобов'язаний дбайливо поводитися із заставленою річчю, а якщо вона дала плоди, то після виконання зобов'язання передати їх заставодавцю. Заставотримачу забороняється експлуатувати корисні якості речі для власних потреб. У разі несвоєчасного виконання зобов'язання заставодавцем заставотримач має право продати річ за середньоринковою ціною, стягнути з отриманої суми борг, а решту - зобов'язаний повернути заставодавцю
11. Що таке ступені і лінії споріднення? На що вони впливали? Повнорідні, єдиноутробні та єдинокровні брати і сестри. Споріднення агнатів розрізнялося за лініями та ступенями. Агнати одного спільного предка вважалися родичами по боковій лінії, а послідовно один від одного – родичами по прямій лінії. Ступінь агнатського споріднення визначався числом народжень, які віддаляли конкретну особу від його paterfamilias. Так син – агнат батька першого ступеня, онук – агнат діда другого ступеня. Споріднення по боковій лінії визначалося загальним числом народжень, які віддаляли двох конкретних осіб від загального для них предка до другого родича. Так, брати були агнатами другого ступеня, дядько та племінник – агнатами третього ступеня.
Родичі дружини, з одного боку, та родичі чоловіка, з другого, вважаються між собою свояками. Брати та сестри, які мають спільних батька та матір, є повнорідними. Брати та сестри, які походять від спільної матері, але мають різних батьків – є єдиноутробними. Якщо у дітей спільний батько, але різні матері – вони єдинокровні. Ті та другі вважаються   неповнорідними братами та сестрами. Якщо діти мають різних батьків та різних матерів , вони не є кровними родичами і називаються зведеними.
12. Розкажіть про консенсуальні контракти. Консенсуальні контракти набували чинності на момент досягнення угоди про предмет договору, та з цього моменту кредитор мав право вимагати від боржника виконання договору.Обов 'язки наймодавця: вчасно надати річ у справному стані; нести відповідальність за приховані дефекти речі; здійснювати, у разі потреби, ремонт речі; сплачувати податки.Обов'язки наймача: своєчасно сплачувати платню за користування, повернути річ після завершення строку цілісною і неушкодженою.Припинення договору найму: закінчення визначеного терміну, за взаємною згодою сторін; за заявою однієї зі сторін, якщо строк найму не був визначений у договорі; якщо надана річ виявлялася непридатною до користування; у випадку неналежного ставлення до речі з боку наймача.Договір підряду - підрядчик береться за певну плату виготовити для замовника певну річ за планом роботи підрядчика. Замовник надає матеріал (якщо матеріал належить підрядчику, то, за правом Юс-тиніана, це не підряд, а купівля-продаж), він же висловлює свої побажання щодо готової речі. Підрядчик несе відповідальність за усяку вину, навіть за випадок.Договір доручення - довіритель доручав іншій особі - довіреному виконання певних дій чи послуг. Договір доручення вважався безоплатним. Довіритель був зобов'язаний повернути усі витрати довіреного, а також подяку за успішно виконане доручення - гонорар. Доручені дії повинні були бути фізично можливими, дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі.Договір товариства - учасники об'єднувалися для досягнення певної господарської мети. Договір базувався на взаємній впевненості в порядності його учасників. Встановлювалася спільність майна -усього, що належала членам товариства (наприклад, домовленість братів-спадкоємців не дробити отримане у спадок господарство), чи тільки того, яке вимагалося для спільного ведення зазначеної господарської діяльності. Розміри внесків могли бути рівними або ні, грошовими, майновими тощо.
Білет № 13
В Імператорський період другим в державі за обійманою посадою (після імператора) вважався: а) народний трибун; б) префект преторія; в) консул; г) курульний едил.
Т.зв. суперфіцій – це: а) тривала в часі оренда; б) право проходу до водного джерела; в) право проходу до дороги загального користування; г) право на міську забудову, здійснену на чужій ділянці за добровільної згоди власника ділянки
Для визнання дійсними т. зв. вербальних контрактів вимагалося: а) передача речі кредитором боржнику; б) виголошення сторонами певних юридичних формул; в) запис умов домовленості у юридично визначеній формі; г) усна згода сторін – без будь-яких формальностей
Встановлення приданого належало до групи договорів: а) реальних; б) вербальних; в) літтеральних; г) консенсуальних
Римські Прокул, Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан – це: а) визначні консули періоду Республіки; б) імператори епохи принципату; в) імператори епохи домінату; г) визначні юристи
Які норми права називаються диспозитивними? Наведіть приклад.
Диспозитивними називаються норми права, які вступають у дію у випадку, якщо особа не скористалася власним правом на встановлення уповноважуючої норми. Наприклад, у випадку відсутності заповіту майно ділиться між спадкоємцями померлого відповідно до норм діючого закону.
Що таке capitis deminutio minima в римському приватному праві? У яких формах вона здійснювалася (приведіть приклади)
Сapitis deminutio minima – це зміна сімейного стану в бік юридичного погіршення. Особа свого права з тих чи інших міркувань погодилася на своє усиновлення і перейшла під батьківську владу усиновителя. Навпаки – після смерті батька всі повнолітні сини отримували статус pater familias, незважаючи від факту наявності власної дружини і дітей, отже, їх сімейний стан підвищувався. Тим самим особа могла або набувати певного обсягу прав, або втрачати частину правоздатності чи й усю правоздатність (продаж у рабство).
8. Чим відрізняється володіння від держання?
Володіння мало два елементи: об'єктивне володіння річчю (річ фактично є); суб'єктивне володіння (вважаю річ своєю). Фізичний володілець речі - це особа, яка мала змогу безпосередньо впливати на річ. Володіння не втрачалося і у випадку тимчасової передачі речі третій особі. Але у випадку, якщо річ випадково була загублена, навіть в межах маєтку володільця, можливість впливу на неї втрачалася, а отже, зникав і один з двох елементів володіння. Другий елемент полягав у намірі вважати річ своєю, здійснювати володіння (орендатор визначається тільки держателем речі).Держання (посідання) - це не буде привласненням, це фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю. Володільці захищалися від незаконних посягань на річ самостійно, з допомогою системи чітко визначених позовів, а держателі - лише через посередництво юридичного власника (володільця) речі. Це дозволяло тримати держателів (орендаторів, колонів тощо) в постійній залежності.
Що таке календар, сінграф, хірограф, апоха?
Cпеціальні документи про угоди, що не просто свідчили факт угоди, а були обов'язковою формою їхнього висновку.
Що таке compromissum в системі т.зв. зодягнутих пактів?
Сompromissum – це згода сторін на передачу їх тяжби на розгляд суду третейського, тобто у відання погодженого самими сторонами арбітра, а не державного судді. За невиконання рішень арбітра винна строна піддавалася штрафу.
11. В чому полягала повна політична і цивільна правоздатність римського громадянина?
Повна правоздатність складалася з трьох основних елементів - стан свободи, стан громадянства, сімейний стан. Лише особа з повним набором вказаних елементів (вільний, громадянин Риму, "батько сімейства") користувалася цивільними правами в повному об'ємі. Ці права полягали: 1) в праві вступати в законний римський шлюб; 2) праві торгувати, тобто укладати будь-які угоди та бути власником рухомого та нерухомого майна. Римський громадянин міг користуватися усіма політичними правами, обиратися на найвищі посади в державному апараті (консула, претора) і при тому не користуватися повним об'ємом цивільних прав, якщо він продовжував перебувати під батьківською владою. Римський громадянин, висланий за злочин у місцевість, населену перегрінами, своє громадянство втрачав, хоча і без втрати стану свободи.
Розкажіть про зобов’язання з ніби-договорів
Зобов'язання з ніби-договорів виникали за відсутністю між сторонами формального договору, але у ситуаціях, коли відносини між ними за своєю суттю і змістом були адекватними тим, що виникають при договірних відносинах.
Види ніби-договорів
1.Ведення чужих справ без доручення - певна особа (гестор) виявляє турботу про майнові інтереси іншої особи (домінус) - власника даного майна - без доручення або прохання останнього. Мотиви у кожному подібному випадку неважливі. Гестор, узявшись за справу, повинен її вести сумлінно. Плоди від речі повинні бути повернуті господарю. В свою чергу домінус мав відшкодувати усі витрати гес-тору, але тільки за умови, що вони були необхідні й обґрунтовані, навіть якщо вони не принесли належного результату.
Білет № 19.
1. Інститут іпотеки римське приватне право запозичило з: б) Стародавньої Греції,
2. В найдавніший період історії Риму юристами були: а) жерці храмів, понтифіки;
3. Суб’єктами т.зв. квіритської власності могли бути лише:
б) римські громадяни зі статусом pater familias;
4. Аби претендувати на державну посаду в Римі періоду Республіки, потрібно було:
г) достатньо було громадянства Риму.
5. Т.зв. позов з фікцією – це: в) юридичний інструмент претора для справедливого вирішення тяжби;
6. Римські громадяни періоду Імперії користувалися правом suplicatio. Що розумілося під цим терміном? Це приватне звернення громадян до імператора в часи Імперії
7. Хто такі патрони і клієнти? Яке значення мав цей поділ для римського приватного права?
Клієнти (лат. clientis — вірний, слухняний). Ця соціальна верства утворилася, зокрема, з чужинців, відпущених на волю рабів, незаконнонароджених дітей. Клієнти перебували в особистій і спадковій залежності від повноправних римлян — так званих патронів (patrones). Клієнт діставав від патрона землю, худобу, інвентар, входив у сім'ю патрона на правах молодшого члена,брав участь у релігійних, сімейних і родових обрядах, святах, йшов разом з патроном на війну (проте у війську не служив), був зобов'язаний надавати патрону всіляку моральну і матеріальну підтримку. Клієнти — це вільні люди, котрі могли розпоряджатися своїм майном, торгувати на ринку тощо. Однак не мали права набувати нерухомість. На одруження клієнт повинен був отримати дозвіл патрона. У свою чергу патрон опікував клієнта, захищав його інтереси, честь і гідність, майно та ін.
Відносини між клієнтами, а також між патронами та клієнтами ґрунтувалися на взаємному довір'ї, вірності, закріплювалися звичаями, релігією і законами.: "Буде відданий підземним богам" (тобто проклятий) той патрон, який (навмисне) завдасть шкоду клієнтові (Закони ХІІ таблиць, таблиця VІІІ).
8. Що так позадоговірний делікт? Чи може він породжувати зобов’язання?
Позадоговірні цивільні правопорушення, що завдавали шкоди будь – кому і які не підпадали під ознаки делікту, стали називати нібито деліктами (квазіделіктами). Вони стали четвертою групою підстав виникнення квазіделіктних зобов’язань. Загального визначення квазіделікта римські юристи не залишили, а перелік неправомірних дій, що охоплювався цим поняттям, досить великий.
9. Що таке недотримання добрих звичаїв як підстава визнання недійсності договору? Наведіть приклади.
Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського громадянина ( хтось бере зобов’язання виступити сутенером – звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежували правоздатність римського громадянина – наприклад, продавець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.
Чим договір позички відрізняється від договорів поклажі та найму речі?
Відмінність позички від поклажі полягала в тому, що зберігання, коли за взаємною домовленістю сторін, зберігач міг користуватися довіреними речима і навіть витрачати довірені речі на власні потреби, беручи на себе ризик випадкової їх загибелі здійснювалося в інтересах депонента.
Що таке дієздатність? Які обмеження в сфері дієздатності особи виробило римське приватне право?
Дієздатність – це здатність здійснювати юридично значимі дії та відповідати за них. Абсолютно недієздатними вважалися недоумкуваті і душевнохворі. Певні обмеження дієздатності наставали у випадку приниження честі за рішенням суду. Римське право знало 3 ступеня такого приниження. Найвищий – т. зв. Infamia, причиною якого були недостойні вчинки громадянина, а також кримінальний злочин.
12. На які позови мала право особа, яка постраждала від делікту?
Захист порушених прав, що випливають з деліктів, здійснювався на підставі розроблених юристами Риму спеціальних позовів. В інституціях Юстиніана ми знаходимо наступні позови, що випливають з деліктів: a) actio persecutoriae - позов спрямований на відшкодування завданої деліктом шкоди, б) actio poenalis - позов про стягнення штрафу, в) actio mixtae - позов, одночасно спрямований на стягнення штрафу та відшкодування збитків [5, с 295-379]. Судова практика була змушена йти по шляху пошуку необхідного закону, що містив норму, яка регулює відповідний делікт. За преторським правом у відсутності відповідної норми в законі, застосовувався позов за аналогією.
Білет № 16.
1. б) Марк Акврелій Антонін (Каракалла);
2. а) владу батька сімейства над підвладними членами родини;
3. г) консенсуальних
4. г) 5 основних і 1 додатковий (діти від конкубіни)
5. г) майнових прав т.зв. фідуціарних спадкоємців
6. Природнє право, антична форма права народів. Існували окремі общини перегрівів, які користувалися римським шлюбним правом і правом торгівлі.
7. Звільнення рабів, усі форми работоргівлі та всі форми спадкування.
8. Я думаю, що не може, тому що Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення 091000200210400108008правовідносин. Наприклад, існують продавець і покупець — суб'єкти можливих правовідносин. Існує і норма цивільного права, що регулює договір купівлі-продажу. Але чи існують між ними правовідносини? Ні, оскільки не вистачає юридичного факту — поштовху до виникнення правовідносин. Таким фактом має виступити договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем. За основу береться життєва обставина
9. Договори строгого права - строгість найдавніших договорів саме в тому і полягала, що сторона не могла посилатися на намір вкласти в договір зовсім не той зміст, який випливав з буквального сенсу договору. Так само не можна було посилатися ні на які обставини, які роблять несправедливим відому вимогу, якщо воно було пред'явлено іншою стороною в повній відповідності з точним текстом договору.
Договір позички (commodatum) за римським правом належав до взаємних договорів, що укладався з «доброї волі» як однієї так і іншої сторони. У сторін договору позички виникали взаємні права та обов'язки.
10.Зобов’язання могли виникати не лише з договорів, але й з неправомірних дій-особа, завдала матеріальних чи моральних збитків іншій, і тому вона зобов’язана відшкодувати їх. А зобов’язання, правомірні дії, які є спрямованими на досягнення певного правового результату називаються угодою
11.Що таке агнатська і когнатська родини? Які правові відносини встановлювалися між членами цих двох форм римської сім’ї?
Агнатська родина - Тільки домовладика був повноправним громадянином Риму, всі інші члени сім'ї перебували під його владою і були підвладними означав не тільки колектив людей, а й усю сукупність майна, рабів, худоби та інші матеріальні ресурси цього колективу. Це об'єднання засновувалося не на правовій спорідненості його членів, а на владі домовладики. Хто підпадав під цю владу, той був членом сім'ї і родичем. Влада домовладики спочатку називалася manus і об'єднувала всі елементи сім'ї в одне ціле, але поступово ця влада диференціювалася законодавством і зрештою була поділена на manus mariti (влада над дружиною), patria potestas (влада над дітьми) та dominica potestas (влада над рабами). Агнатське споріднення визнавалося тільки по чоловічій лінії, оскільки йшлося про підпорядкування владі батька сімейства. 
Когнатське (кровне) споріднення — природне споріднення, тобто безпосереднє походження одного від другого — спільного батька або прабатька. Когнатська сім'я незалежно від факту спільного проживання і праці була союзом кровних родичів, що походять від спільного предка. Агнатське споріднення було правовим відношенням і могло змінюватись, когнатське ж споріднення є спорідненням природним і постійним. Кровне споріднення і тепер покладено в основу сімейно-правових відносин. Воно також визначається за лініями і ступенями споріднення. Розрізняють дві лінії — пряму і бокову. Пряма поділяється на висхідну і низхідну. Якщо родичі походять послідовно один від одного (батько, син, внук, правнук) — це родичі по прямій лінії. Родичі по прямій лінії, від яких походить конкретна особа, називаються родичами по прямій висхідній лінії (батько, дід, прадід тощо). Родичі, що походять від цієї конкретної особи, становлять пряму низхідну лінію (діти, внуки, правнуки). Родичі, які походять від одного спільного предка, є родичами по боковій лінії (брат — сестра, дядько — племінник).
Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво — це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами жінки і чоловіка.
12.Договір позики в римському приватному праві
Позика (commodatum) представляє собою договір, за яким одна сторона передає у безоплатне тимчасове користування другій стороні індивідуально певну річ. Сторонами позичкового зобов'язання виступають позичкодавець і ссудополучатель. 
Це одностороннє зобов'язання, відповідно до якого одна сторона передавала іншій якусь річ чи гроші, а, по закінченні терміну зобов'язання боржник повинен повернути цю річ чи ті ж самі гроші кредитору. Позика набувала юридичної чинності лише з моменту передачі речі після досягнення угоди, але це не означало, що угода сторін не мала великого значения.
Угода була необхідним моментом у висновку договору. Кредитор передавав боржникові річ у власність, що дозволило право боржникові бути власником цієї речі й право розпоряджатися нею на власний розсуд. Об'єктом позики були ці речі, але із певною ознакою, тому випадкова загибель речей не отриманої позики, не припиняло зобов’язання.
Термін договору визначався конкретної датою, але як і міг припиниться на першу вимогу кредитора. Позика не встановлювала відсотків від зайнятої суми, проте широко застосовувалося на практиці вербальна угода про відсотки. При Юстиніані було встановлено максимальний відсоток на позику 6% річних. Також відсотки нараховувалися у разі прострочення договору.
По самому характеру договору позики сильнішою стороною був той суб’єкт, що позичав. Позичальник, що потребує грошей, фактично потрапляв в пряму залежність від кредитора, котрий напевно міг диктувати йому свої умови.
Білет №14
1. а)
2. г)
3.
4. а)
5.
6. Цивільне право (ius civile) регулює правові відносини, що виникають з приводу створення,набуття,використання,передачі і відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними особами. У Стародавньому Римі цей термін мав дещо інше значення,ніж сьогодні,коли він ототожнюється з приватним правом. Так називалася найдавніша форма права,що регулювала відносини в середовищі римських громадян, т.зв. квіритів. Ius civile тим самим ніби протиставлялося преторському (ius praetorium) праву та т.зв. праву народів (ius gentium).
7. Правоздатність визначалася словом «caput». Повна правоздатність складалася з трьох основних елементів- (status libertatis) стан свободи,(status civitatis) стан громадянства,(status familiae) сімейний стан. Лише особа з повним набором вказаних елементів могла користуватися цивільними правами в повному обсязі. Виникала правоздатність або при народженні вільного,або при наданні рабу свободи. В окремих випадках правоздатність могла виникнути і до народження дитини ( поділ спадщини, за якого до уваги бралися т.зв. постуми,тобто діти спадкодавця, народжені після його смерті).
Постуми-діти спадкодавця, народжені після його смерті.
8. Зобовязання-це правові відносини в силу яких одна сторона (кредитор) має право вимагати,щоб інша сторона (боржник) дала певну річ або надала певну річ у користування-згідно з умовами прийнятого боржником зобов’язання. У римському цивільному праві існували і зобов’язання, які позовного захисту не мали,наприклад, ті за якими минув термін позовної давності,або зобов’язання, зроблені недієздатною особою(неповнолітнім або марнотратником). Таке зобов’язання називалося натуральним. Натуральними зобов’язаннями називаються ті, що хоч і не користуються захистом, все ж таки мають юридичне значення. Прикладом натуральних зобов’язань, може бути грошовий заїм, що здійснений підвладним чином без згоди домовладики. Правові наслідки натуральних зобов’язань були не для всіх їх видів однакові. Але завжди мав місце наступний юридичний наслідок: платіж за натуральним зобов’язанням визнавався дійсним і назад не повертався.  
9. Реальні контракти-це угоди,які виникали з моменту фактичної передачі речі. До них належать:1)позика(mutuum); 2)позичка(commodatum); 3)поклажа(depositum); 4)договір застави(pignus). Позика-це передача позикодавцем позичальникові певної кількості родових речей у власність. Позичальник повинен повернути таку ж суму грошей чи інших родових речей. Позичка-реальний контракт, при якому коммодант передає коммодарію певну річ у тимчасове і безоплатне користування. Договір зберігання або поклажі- деподент передає депозитарію на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ з обов’язком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і вигодами. Договір застави полягав у тому, що заставодавець передавав заставотримачу річ для зберігання боргу на умовах, що ця заставлена річ буде повернена в момент сплати боргу чи припинення застави.
10. Спадкове право-система спадкових норм,які регулюють порядок переходу майнових прав і обов’язків від померлої особи до її правонаступників. Сподкоємцем могла бути конкретна фізична особа (але не юридична),яка мала пасивну заповідальну здатність. Не могли отримувати майно за заповітом раби, проте,існувала можливість одночасного звільнення на волю з наданням статусу римського громадянина. Раб не міг відмовитись від прийняття такої спадщини і був зобов’язаний покривати усі борги померлого. Не могли бути спадкоємцями діти державних злочинців, перегріни,віровідступники, особи піддані infamia,тощо. Тривалий час визнавався не дійсним заповіт, складений на користь постумів. Жінки не могли бути спадкоємцями осіб, чиє майно перевищувало 100 тис. сестерцій. Можливим було також призначення додаткового спадкоємця- на випадок смерті основного ще до відкриття спадщини. Спадкодавцем має бути особа власного права, а не раб чи підвладний. Виняток становили нееманциповані воїни та чиновники, чиє майно завойоване на війні чи зароблене на державній службі, вважалося їх власністю.
11. Легісакційний процес (від лат. legis actio — дія, встановлена законом)-правовий акт найдавнішого права, доступний лише римським громадянам, з певними, урочисто проголошуваними формулами та символічними діями, якими починався судовий спір або виконання провадження.Сам процес складався із двох стадій: перша — у претора, друга — у судді. Претор мав на меті з'ясувати, чи заслуговують спірні відносини суд. захисту. При цьому претор не був зв'язаний жодними законами. Якщо, на його думку, заявлена вимога підлягала захиcтy, то він передавав справу до суду, якщо ні — то відмовляв у наданні позовного захисту. Таким чином, не позов виводився із наявного права, а право виводилось із наданого претором позову. Це був один із способів ефективного розвитку права, оскільки претор, надаючи позов, виходив із потреб і вимог свого часу, надавав захист новим відносинам і відхиляв вимоги, які грунтувалися на застарілих законах. На другій стадії процесу спір розглядався суддею, який виносив у справі свій вирок, що не підлягав ні зміні, ні скасуванню.
12. Делікт (delictum) - правопорушення, тобто всупереч законові вчинення дії, що завдає шкоди окремій особі, її сім'ї або майну і тягне за собою відповідальність особи, яка вчинила її. Саме відповідальність, що випливає з делікту поклала початок розвитку зобов'язання (obligacio). Римляни для позначення поняття делікт вживали також термін maleficium (дослівно - злочин, злодіяння). Крім того сербський вчений наголошує на тому, що делікт є не-дозволеним актом. Недозволений акт, або точніше протиправний акт і шкода, що заподіяна потерпілій особі внаслідок такого акту породжують деліктне зобов'язання.Особливості історичного становлення, розвитку та правового регулювання інституту деліктних зобов'язань відображені в таких джерелах римського права, як Закони XII таблиць (451-450 pp. до н.е.), закон Аквілія (приблизно 286 р. до н.е.), закон Корнелія (Сулли) (81 р. до н.е.), едикти претора Лукулли (76 р. до н.е.), інституції Гая та Юстініана, та інші. У Стародавньому Римі розвитку деліктних зобов'язань передувала правова конструкція, яка передбачала застосування особистої помсти (vindicta) потерпілого. Правовий принцип формальної рівності вперше втілюється в системі таліона (talio): "око за око, зуб за зуб". У тексті Законів XII таблиць міститься положення, яке передбачає настання правових наслідків у разі, "якщо заподіє тілесного ушкодження і не приміриться, то нехай і йому самому буде завдано те ж саме"
3)Sacramentum в римському приватному праві – це: а) спадкова маса; б) заповіт, складений правоздатною та дієздатною особою; в) заповіт, складений не правоздатною або не дієздатною особою; г) застава, яку вносили сторони судового спору 5)Для визнання дійсними т. зв. консенсуальних контрактів вимагалося: а) передача речі кредитором боржнику; б) виголошення сторонами певних юридичних формул; в) запис умов домовленості у юридично визначеній формі; г) досягнення спільної згоди сторін – без будь-яких формальностей
Білет № 10.
1. Найвідомішою жінкою-юристом в Римі вважалася: а) Месаліна; б) Клеопатра; в) Зенобія; г) таких не було зовсім
2. Т.зв. edictum perpetuum в 125–138 рр. н.е. уклав юрист а) Сальвій Юліан; б) Гай; в) Ульпіан; г) Помпоній.
3. Для визнання дійсними т. зв. реальних контрактів вимагалося: а) передача речі кредитором боржнику; б) виголошення сторонами певних юридичних формул; в) запис умов домовленості у юридично визначеній формі; г) досягнення спільної згоди сторін – без будь-яких формальностей
4. Римські Прокул, Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан – це: а) визначні консули періоду Республіки; б) імператори епохи принципату; в) імператори епохи домінату; г) визначні юристи
5. Пропозиція сторони, зацікавленої в укладенні договору, називалася: а) оферта; б) акцепт; в) клауза; г) ініціація
6. Як перекладається на українську мову положення римського права: Nemo iure suo uti cogitur? Що воно означає?
Nemo  jure  suo  uti  cogitur   ніхто не зобов’язаний використовувати своє право.
7. Судовий процес вважався законним лише за умови одночасного дотримання трьох вимог. Яких?
Судовий процес вважався законним, якщо він відбувався між римським громадянами; був організований в Римі чи в межах першого поминального каменя від Риму; відбувався за участю одного судді, також римського громадянина.
8. З яких двох елементів складалося володіння?
Володіння складалося з таких двох елементів: об’єктивного – фізичного володіння річчю; та суб’єктивного – наміру вважати річ своєю.
9. Розкажіть про групу т.зв. вербальних договорів та її еволюцію
Вербальними називалися договори, які укладалися на підставі усного
проголошення певних слів, формул або фраз. Юридичну чинність вони
набували з моменту проголошення їх — уегЬіх. Звідси і їхня назва —
вербальні. Це найдавніші договори: стипуляція, клятвена обіцянка
вільновідпущеника патрону при звільненні і встановленні приданого.
Сутність вербальних договорів в найбільшій мірі відображає стипуляція.
Це договір, що встановлювався у формі постановки майбутнім кредитором
певного запитання і відповідної відповіді майбутнього боржника Укладання
договору проходило в присутності свідків, які підтверджували його
вірогідність. Форма укладення стипу-ляції вимагала присутності кредитора
і боржника в одному місці, не допускала ніякого представництва.
Стипуляція — це суто формальний договір навіть у класичному праві, який
передбачав одностороннє зобов'язання: лише кредитор мав право вимагати,
а боржник був зобов'язаний у повному обсязі виконати вимогу кредитора.
Найчастіше Стипуляція застосовувалась для оформлення поруки —
найпоширенішої форми забезпечення зобов'язань. Порука — договір, за яким
встановлювалася додаткова (акцесорна) відповідальність третьої особи
(поручника) за виконання зобов 'язання боржником.
10. Відповідальність винної сторони у разі невиконання нею умов безіменного контракту.
Сторона, яка виконала своє зобов'язання, мала право вимагати від контрагента, який свого зобов'язання не виконав, не тільки виконання умов контракту, але й повернення усіх, пов'язаних з угодою, затрат -як незаконного збагачення іншої сторони.
11. Що таке nudum ius в римському приватному праві? Наведіть приклади.
nudum ius – голе право.
Приклад: Придбання манципних речей без дотримання обряду манципації або особою без прав, з точки зору квіритського права, перетворювало набувача у власника. Відчужував такого майна міг висунути віндикаційний позов та без проблем виграти справу, хоч його недобросовісність була очевидною усім.
12. Основи виникнення сервітутів
Підставами для виникнення сервітутів могли бути: за договором, за давністю володіння, за судовим рішенням та за закон.
За договором сервітут встановлювався лише самим власником речі – при дотриманні усіх правил манципації. Різниця полягала у тому, що у манципній формулі йшлося не про власність, а про користування сервітутом.
За давністю володіння сервітут встановлювався у випадку, якщо користувач де-факто здійснював своє право не таємно, не прекарано, не насильно.
Судове рішення про встановлення сервітуту набувало сили, якщо суд встановлював право доступу на чужу ділянку для власника новоутвореної ділянки. У такому випадку власник обтяженої сервітутом ділянки отримував дещо більше землі, ніж інший спадкоємець.
За законом – батько емансипованого сина завжди зберігав право на половину належному цьому сину майна. Зобов’язати невдячного сина здійснювати аліментування колишнього pater familias міг і суд. На випадок смерті - mortis causa – спадкодавці в заповіті могли зобов’язувати спадкоємців встановити сервітути на користь третіх осіб.
Білет № 4
В.
А.

Немає в білеті
Г
Приймалися трибутними та центуріатноми коміціями, ратифіковував їх сенат і були головним джерелом права.
«Corpus juris civilis» — сучасна назва зведення римського цивільного права, складеного в 529—534 при візантійському імператорі Юстиніані. Відомий також під назвами «Зведення Юстиніана» або «Кодифікація Юстиніана».
Спочатку зведення складалося з 3 частин:
-Інституцій (4 томи, що були підручниками для юристів, що починали).
-Дигестів (50 томів, складених з праць класичних римських юристів, з інтерполяціями кодифікаторів).
-Кодексу Юстиніана.
-Пізніше була додана четверта частина, «Новели» (168 нових законів, опублікованих після складання кодексу) Для «Corpus juris civilis» характерне прагнення з'єднати різноманітні гілки римського права і надати нового змісту окремим старим правовим поняттям і інститутам, таким чином зберегти їх життєвість. У XII столітті зведення отримало назву «Corpus juris civilis». Вперше виданий в XVI столітті Діонісієм Готофредом.
До манципних речей римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітути — найважливіші і найцінніші речі в господарстві. В основу поділу було покладено економічну категорію засобів виробництва речі.
Випадкова неможливість виконання буває двох видів – фізична і юридична. Фізична полягає у тому, що предмет зобов’язання випадково гине, причому обов’язково гине без вини боржника. Наприклад, якщо на зберігання були передані монети в шкатулці, але без вини боржника вони загинули, то ніхто нікому нічого не винний.
Юридична неможливість – предмет угоди вилучається з обороту ( проданий раб за викриття убивства римського громадянина отримав свободу, вільна людина предметом обороту бути не може).
Римське право знало первісну неможливість. Зобов’язання не виникає, якщо воно неможливе до виконання в принципі. Наприклад, якщо хтось домовиться на свою користь про раба, якого він вважає живим, а той уже помер, то таке зобов’язання не буде дійсним.
мовчазний найм - автоматичне продовження строку договору за мовчазною згодою сторін.
Перше, - магістра, який мав ius cum populi agenda – право скликати народні збори, він виробляв письмовий проект закону. Друге – народу, скликаного магістром на куріатні коміції, саме тут закон або схвалювався в чистому виді, або учасники зборів проголошували antique legem – стою на старому законі. Третє, запропонований магістром і схвалений куріатними коміціями закон вимагав ратифікації з боку сенату.
Договір доручення ( mandatum) – довіритель ( mandator) доручав іншій особі – довіреному (procurator) виконання пеаних дій чи послуг. Договір доручення вважався безоплатним, тому не принижував честі і достоїнства виконавця, як договір особистого наймання. Довіритель був зобов’язаний повернути усі витрати довіреного, також встановлювалася практика виплати подяки за успішно виконане доручення. Така подяка назив. Гонораром і важалася навіть почесною. Гонорари були основним джерелом існування осіб вільних професій.
Предметом договору доручення були дії юридичного характеру – укладення правочинів, виконання процесуальних дій. Доручені дії повинні бути фізично можливими дозволеними законом, не суперечити суспільній моралі. Довіритель міг відмовитися від виконання послуг, або ще до початку активної діяльності довіреного, або в разі незадовільного виконання. У цьому останьо у випадку усі витрати довіреного повинні бути покриті, але довіритель має проти такого довіреного прямий позов – action mandate directa. Довірений може відмовитися від виконання доручення відразу, або в процесі роботи. Виконувати доручення довірений має, керуючись інструкціями довірителя. Він може передоручити справу третій особі, але у випадку
зберігає повну відповідальність за можливі збитки довірителя.
Білет № 9.
1. б) 300 осіб.;
2. Володіння і власність – це два поняття, за визначенням римських юристів:
б) близькі, але не тотожні:
3. а) 4 групи;
4. б) 449 р. до н.е.;
5. Т.зв. преторський едикт – це: а) джерело римського права
6.публічне право не може змінюватися угодами інших приватних осіб, окремі особи взагалі не можуть змінювати найменші норми публічного права
7.«вічний едикт» Він став обов'язковим для всіх наступних магістратів. З цього часу преторский едикту по суті справи застигає і перестає бути джерелом нових правових норм. 
8.Usus - узус - особисте право користування чужою річчю без отримання прибутків. За своїм змістом узус більш обмежений, ніж узуфрукт. Узуарій міг лише користуватися чужою річчю, проте не мав права одержувати доходи від неї. Наприклад, він міг користуватися садом сам в міру своїх потреб, але міг не продавати плоди, вони належали власнику.
Habitatio — проживання — це довічне право жити в чужому будинку або в його частині. Такому мешканцю надавалося право здавати в найм приміщення, яке відводилось для нього під житло.
Operae — довічне право на послуги чужих рабів або тварин. Це право підпорядковувалось тим же правилам, що і право жити в чужому будинку.
9.Каузальні - договори, в яких чітко визначено підстави їх укладення, Дійсність такого договору залежить від законності і досяжності мети. До них належить більша частина цивільно-правових 000300201договорів (купівля-продаж, доручення, зберігання тощо).
Абстрактними вважаються договори, у яких не визначено підстави їх здійснення. Абстрактний договір є дійсний у будь-якому випадку, якщо дотримано його форму. Найбільш яскравим прикладом абстрактного договору є видача векселя. Вексель містить зобов'язання однієї особи сплатити певну грошову суму іншій особі, але при цьому не мають значення підстави, з яких було видано вексель: чи була позика, чи купівля-продаж, чи ще щось.
10.Договір міни (permutatio) – це договір, за яким одна особа передавала річ другій особі з метою отримати від неї взамін іншу річ, еквівалентну за вартістю. 
11.Розкажіть про статус юридичних осіб в римському цивільному праві, їхню правоздатність та дієздатність
Суб’єктом правовідносин може бути не тільки фізична особа (окрема людина), але й об’єднання осіб, які виступають в обороті як єдине ціле. Римські юристи звертають увагу на те, що в окремих випадках майно належить не окремим громадянам (фізичним особам), а закріплюється за об’єднанням.  Проявом ідеї юридичної особи було визнання за міськими общинами права на самоуправління і господарську самостійність, в своїх майнових відносинах вони отримали змогу керуватися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. З часом така правоздатність визнається і за іншими корпораціями.У Римі існували наступні види юридичних осіб: державна, а згодом і імператорська скарбниця, муніципії, різні спілки осіб однієї професії – м’ясників, пекарів, ремісників, могильників, тощо, а також різноманітні релігійні об’єднання. Діяльність юридичної особи припинялась у разі: досягнення поставленої мети; якщо діяльність набувала незаконного характеру; у разі вибуття всіх її членів. Класичні юристи визнавали, що мінімальна кількість, необхідна для функціонування юридичної особи – 3 чоловіки.
12. Розкажіть про порядок укладення договору
Він починається з оголошення стороною, що бажає вступити в договірні відносини, про свій намір укласти відповідну угоду для досягнення відповідної мети. Таке оголошення пропозиції укласти договір називаєтьсяофертою (propositus). Оферта могла бути висловлена в будь-якій формі та в будь-який спосіб, але так, щоб її було доведено до певного або невизначеного кола осіб і правильно ними сприйнято. Це може бути пряма пропозиція майбутнього боржника або кредитора іншій особі або невизначеному колу осіб вступити в договірні відносини, або оголошення, зроблене в доступній формі, виставка товарів на базарі, в лавці, інших місцях. Кожний договір або група договорів мали свій тип оферти. Сама по собі оферта договору не породжувала.Для виникнення договору вимагалось, щоб оферту прийняла заінтересована особа. Прийняття пропозиції укласти договір називалось акцептом. В інших видах договорів, крім акцептування оферти, для укладення договору вимагалось виконання певних формальностей (додержання форми, передачі речі тощо). Для укладення договору вимагалась особиста присутність сторін, оскільки зобов´язання трактувалося як суворо особисті відносини між певними особами. Юридичні наслідки, що випливали із зобов´язання, поширювалися тільки на осіб, що брали участь в його установленні. Пізніше з розвитком обігу почали практикувати укладення договорів через представника, чому сприяло лояльне ставлення преторів, які визнавали чинність таких контрактів.
Білет № 16.
1. б) Марк Акврелій Антонін (Каракалла);
2. а) владу батька сімейства над підвладними членами родини;
3. г) консенсуальних
4. г) 5 основних і 1 додатковий (діти від конкубіни)
5. г) майнових прав т.зв. фідуціарних спадкоємців
6. Природнє право, антична форма права народів. Існували окремі общини перегрівів, які користувалися римським шлюбним правом і правом торгівлі.
7. Звільнення рабів, усі форми работоргівлі та всі форми спадкування.
8. Я думаю, що не може, тому що Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення 091000200210400108008правовідносин. Наприклад, існують продавець і покупець — суб'єкти можливих правовідносин. Існує і норма цивільного права, що регулює договір купівлі-продажу. Але чи існують між ними правовідносини? Ні, оскільки не вистачає юридичного факту — поштовху до виникнення правовідносин. Таким фактом має виступити договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем. За основу береться життєва обставина
9. Договори строгого права - строгість найдавніших договорів саме в тому і полягала, що сторона не могла посилатися на намір вкласти в договір зовсім не той зміст, який випливав з буквального сенсу договору. Так само не можна було посилатися ні на які обставини, які роблять несправедливим відому вимогу, якщо воно було пред'явлено іншою стороною в повній відповідності з точним текстом договору.
Договір позички (commodatum) за римським правом належав до взаємних договорів, що укладався з «доброї волі» як однієї так і іншої сторони. У сторін договору позички виникали взаємні права та обов'язки.
10.Зобов’язання могли виникати не лише з договорів, але й з неправомірних дій-особа, завдала матеріальних чи моральних збитків іншій, і тому вона зобов’язана відшкодувати їх. А зобов’язання, правомірні дії, які є спрямованими на досягнення певного правового результату називаються угодою
11.Що таке агнатська і когнатська родини? Які правові відносини встановлювалися між членами цих двох форм римської сім’ї?
Агнатська родина - Тільки домовладика був повноправним громадянином Риму, всі інші члени сім'ї перебували під його владою і були підвладними означав не тільки колектив людей, а й усю сукупність майна, рабів, худоби та інші матеріальні ресурси цього колективу. Це об'єднання засновувалося не на правовій спорідненості його членів, а на владі домовладики. Хто підпадав під цю владу, той був членом сім'ї і родичем. Влада домовладики спочатку називалася manus і об'єднувала всі елементи сім'ї в одне ціле, але поступово ця влада диференціювалася законодавством і зрештою була поділена на manus mariti (влада над дружиною), patria potestas (влада над дітьми) та dominica potestas (влада над рабами). Агнатське споріднення визнавалося тільки по чоловічій лінії, оскільки йшлося про підпорядкування владі батька сімейства. 
Когнатське (кровне) споріднення — природне споріднення, тобто безпосереднє походження одного від другого — спільного батька або прабатька. Когнатська сім'я незалежно від факту спільного проживання і праці була союзом кровних родичів, що походять від спільного предка. Агнатське споріднення було правовим відношенням і могло змінюватись, когнатське ж споріднення є спорідненням природним і постійним. Кровне споріднення і тепер покладено в основу сімейно-правових відносин. Воно також визначається за лініями і ступенями споріднення. Розрізняють дві лінії — пряму і бокову. Пряма поділяється на висхідну і низхідну. Якщо родичі походять послідовно один від одного (батько, син, внук, правнук) — це родичі по прямій лінії. Родичі по прямій лінії, від яких походить конкретна особа, називаються родичами по прямій висхідній лінії (батько, дід, прадід тощо). Родичі, що походять від цієї конкретної особи, становлять пряму низхідну лінію (діти, внуки, правнуки). Родичі, які походять від одного спільного предка, є родичами по боковій лінії (брат — сестра, дядько — племінник).
Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво — це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами жінки і чоловіка.
12.Договір позики в римському приватному праві
Позика (commodatum) представляє собою договір, за яким одна сторона передає у безоплатне тимчасове користування другій стороні індивідуально певну річ. Сторонами позичкового зобов'язання виступають позичкодавець і ссудополучатель. 
Це одностороннє зобов'язання, відповідно до якого одна сторона передавала іншій якусь річ чи гроші, а, по закінченні терміну зобов'язання боржник повинен повернути цю річ чи ті ж самі гроші кредитору. Позика набувала юридичної чинності лише з моменту передачі речі після досягнення угоди, але це не означало, що угода сторін не мала великого значения.
Угода була необхідним моментом у висновку договору. Кредитор передавав боржникові річ у власність, що дозволило право боржникові бути власником цієї речі й право розпоряджатися нею на власний розсуд. Об'єктом позики були ці речі, але із певною ознакою, тому випадкова загибель речей не отриманої позики, не припиняло зобов’язання.
Термін договору визначався конкретної датою, але як і міг припиниться на першу вимогу кредитора. Позика не встановлювала відсотків від зайнятої суми, проте широко застосовувалося на практиці вербальна угода про відсотки. При Юстиніані було встановлено максимальний відсоток на позику 6% річних. Також відсотки нараховувалися у разі прострочення договору.
По самому характеру договору позики сильнішою стороною був той суб’єкт, що позичав. Позичальник, що потребує грошей, фактично потрапляв в пряму залежність від кредитора, котрий напевно міг диктувати йому свої умови.
Білет № 13
1. В Імператорський період другим в державі за обійманою посадою (після імператора) вважався: а) народний трибун; б) префект преторія; в) консул; г) курульний едил.
2. Т.зв. суперфіцій – це: а) тривала в часі оренда; б) право проходу до водного джерела; в) право проходу до дороги загального користування; г) право на міську забудову, здійснену на чужій ділянці за добровільної згоди власника ділянки
3. Для визнання дійсними т. зв. вербальних контрактів вимагалося: а) передача речі кредитором боржнику; б) виголошення сторонами певних юридичних формул; в) запис умов домовленості у юридично визначеній формі; г) усна згода сторін – без будь-яких формальностей
4. Встановлення приданого належало до групи договорів: а) реальних; б) вербальних; в) літтеральних; г) консенсуальних
5. Римські Прокул, Сабін, Гай, Папініан, Ульпіан – це: а) визначні консули періоду Республіки; б) імператори епохи принципату; в) імператори епохи домінату; г) визначні юристи
6. Які норми права називаються диспозитивними? Наведіть приклад.
Диспозитивними називаються норми права, які вступають у дію у випадку, якщо особа не скористалася власним правом на встановлення уповноважуючої норми. Наприклад, у випадку відсутності заповіту майно ділиться між спадкоємцями померлого відповідно до норм діючого закону.
7. Що таке capitis deminutio minima в римському приватному праві? У яких формах вона здійснювалася (приведіть приклади)
Сapitis deminutio minima – це зміна сімейного стану в бік юридичного погіршення. Особа свого права з тих чи інших міркувань погодилася на своє усиновлення і перейшла під батьківську владу усиновителя. Навпаки – після смерті батька всі повнолітні сини отримували статус pater familias, незважаючи від факту наявності власної дружини і дітей, отже, їх сімейний стан підвищувався. Тим самим особа могла або набувати певного обсягу прав, або втрачати частину правоздатності чи й усю правоздатність (продаж у рабство).
8. Чим відрізняється володіння від держання?
Володіння мало два елементи: об'єктивне володіння річчю (річ фактично є); суб'єктивне володіння (вважаю річ своєю). Фізичний володілець речі - це особа, яка мала змогу безпосередньо впливати на річ. Володіння не втрачалося і у випадку тимчасової передачі речі третій особі. Але у випадку, якщо річ випадково була загублена, на­віть в межах маєтку володільця, можливість впливу на неї втрачалася, а отже, зникав і один з двох елементів володіння. Другий елемент полягав у намірі вважати річ своєю, здійснювати володіння (орендатор визначається тільки держателем речі).Держання (посідання) - це не буде привласненням, це фактичне володіння річчю без наміру вважати її своєю. Володільці захищалися від незаконних посягань на річ самостійно, з допомогою системи чітко визначених позовів, а держателі - лише через посередництво юридич­ного власника (володільця) речі. Це дозволяло тримати держателів (орендаторів, колонів тощо) в постійній залежності.
9. Що таке календар, сінграф, хірограф, апоха?
Cпеціальні документи про угоди, що не просто свідчили факт угоди, а були обов'язковою формою їхнього висновку.
10. Що таке compromissum в системі т.зв. зодягнутих пактів?
Сompromissum – це згода сторін на передачу їх тяжби на розгляд суду третейського, тобто у відання погодженого самими сторонами арбітра, а не державного судді. За невиконання рішень арбітра винна строна піддавалася штрафу.
11. В чому полягала повна політична і цивільна правоздатність римського громадянина?
Повна правоздатність складалася з трьох основ­них елементів - стан свободи, стан громадянства, сімейний стан. Ли­ше особа з повним набором вказаних елементів (вільний, громадянин Риму, "батько сімейства") користувалася цивільними правами в пов­ному об'ємі. Ці права полягали: 1) в праві вступати в законний римсь­кий шлюб; 2) праві торгувати, тобто укладати будь-які угоди та бути власником рухомого та нерухомого майна. Римський громадянин міг користуватися усіма політичними правами, обиратися на найвищі посади в державному апараті (консула, претора) і при тому не корис­туватися повним об'ємом цивільних прав, якщо він продовжував пе­ребувати під батьківською владою. Римський громадянин, висланий за злочин у місцевість, населену перегрінами, своє громадянство втрачав, хоча і без втрати стану свободи.
12. Розкажіть про зобов’язання з ніби-договорів
Зобов'язання з ніби-договорів виникали за відсутністю між сторо­нами формального договору, але у ситуаціях, коли відносини між ними за своєю суттю і змістом були адекватними тим, що виникають при договірних відносинах.
Види ніби-договорів
1.Ведення чужих справ без доручення - певна особа (гестор) ви­являє турботу про майнові інтереси іншої особи (домінус) - власника даного майна - без доручення або прохання останнього. Мотиви у кожному подібному випадку неважливі. Гестор, узявшись за справу, повинен її вести сумлінно. Плоди від речі повинні бути повернуті господарю. В свою чергу домінус мав відшкодувати усі витрати гес-тору, але тільки за умови, що вони були необхідні й обґрунтовані, навіть якщо вони не принесли належного результату.
Варіант №29
1.в) відчужувати нерухомість 2. а) Закон Петелія 3.б) відповідачеві 4. в мав компенсувати.. 5. а половину спадщини.
6. Що таке iusscriptum та iusnonscriptum?
Уже римські юристи проводили відмінності між правом писаним(iusscriptum) і правом неписаним( iusnonscriptum) Неписана право- це норми, які складаються в самій практиці.Вони можуть отримати визнання і захист з боку дердави, і тоді ці норми стають юридичними звичаями, держава навіть може надавати їм форму закону.Але держава може також поставитися до цих норм нейтрально чи навіть різко виступати проти них.
7. Що таке рабський пекулій? Чому він набув значного поширення?
Рабський пекулій- це надання рабові земельної ділянки чи ремісничої майстерні для самостійного господарювання на певних умовах. Власник пекулія міг у будь-який момент відібрати його у раба Раб, у свою чергу, був зацікавлений у роботі без наглядача та у можливості накопичити певну суму для подальшого викупу самого себе та власної сім'ї. Але згідно з нормами цивільного права такий тримач пеку-лію залишався рабом, а отже, не міг мати жодної власності і відповідно вступати у будь-які договірні відносини Це суперечило інтересам класу рабовласників, тому поступово за рабами починають визнавати певні цивільні права. Спочатку пекуліарій отримав змогу укладати угоди по набуттю майна. Пізніше законодавство зробило ще одну поступку -визнавалося, що пан, який надає рабові пекулій, одночасно бере на себе відповідальність за можливі зобов'язання, що їх укладає раб в межах пекулія. Таким чином, раби не набували правосуд'єктності, оскільки діяли лише від імені свого пана, але отримали реальну змогу приймати, хоча й обмежену участь у цивільному обігу.
8. Чи міг опинитися у прострочці кредитор? Чому?
Мав бути дотриманий час виконання( саме строками визначався нормальний ритм господарського життя) В договорах час виконання встановлювався договором, а в позадоговірних зобов’язаннях(деліктах)-законом.Якщог час ні договором, ні законом не визначався, діяло правило, за яким борг наставав негайно.Боржник який не дотримав встановленого строку виконання вважався в просрочці-inmora.
9. Обов’язки наймача у договорі найму речі
Наймач був зобов'язаний сплачувати найману плату за користування річчю у певні строки, якщо такі строки не були визначені в договорі, то після закінчення найму.Наймач повинен користуватися річчю з урахуванням змісту договору або її господарського призначення. Він ніс відповідальність за будь-яке пошкодження і погіршення найнятої речі, якщо це сталося з його вини (навіть легкої).По закінченні строку найму наймач повинен повернути найняту річ най-модавцю в цілості і без пошкоджень. Якщо все ж затримка або пошкодження сталися з вини наймача, то він був зобов'язаний повернути наймодавцеві збитки, які він зазнав від пошкодження чи несвоєчасного повернення речі.За час найму наймач міг зробити певні витрати на найняту річ. Якщотаківитратибулинеобхідні, корисні, господарськодоцільні, то наймачмав право вимагативіднаймодавцяповернення таких витрат. Коли ж таківитратипов'язувались з особистимипримхами і смакаминаймача, то вони не підлягалиповерненню. Наймачевідавалося право відокремититаківитрати, якщоце непогіршувалоякостіосновноїнайнятоїречі.
10Відповідальність за завданняпобоїв (в Законах ХІІ Таблиць)
Образа в Законах 12 Таблиць розуміється лише як посягання на тілесну недоторканість римського громадянина.Закони ХІІ таблиць розрізняли три види особистої образи: а) membrumruptum (пошкодження кінцівок людського тіла), що каралося за принципом «око за око» якщо сторони не домовляться про викуп, б) osfractum (пошкодження внутрішньої кістки або тяжке тілесне ушкодження), що каралося штрафом на користь позивача караються штрафом на користь постраждалої сторони. в) iniuria (інші види особистих образ, внаслідок певної дії), які каралися штрафом на користь позивача.В класичний період (принципат) делікт iniuria дещо вдосконалили. Зокрема, відповідальність наставала за будь-якупротизаконну образу, і відтепер не обмежуваласядією, а охоплювало будь-яке неповажне та принизливеставлення до чужоїособистості. 
11.Правовінаслідкиневизнанняшлюбу. Можливостіузаконенняконкубінату та дітейвідконкубіни
Припинявсяшлюб, укладений з усіхправовихвимогам, такожтільки з правовихпідстав. Такимибули: смерть чоловіка, заяву про відмовувідшлюбного союзу - розлучення, втратачоловікомйогогромадянського правового якості у зв'язкузізміноюйого станового положення, тимбільше - втратоюсвободи, абозміноюгромадянства [5]. Судових формальностей розірванняшлюбу не вимагало, однакоголошення про розлученнябуло
необхідно. Як співжиття, що базується на вільному угоді чоловіка і дружини, шлюб sinemanu може бути і припинено вільним бажанням будь-кого з подружжя. Свобода розлученнябула одним з початківримськогошлюбного права. У сімейномузаконодавствіімператора Августа буливведенідеякііншіобставини, якізаперечувалиукладанняшлюбу. Зокремазаборонялисяшлюбиміжвільнонародженими та вільновідпущеницею з поганою поведінкою, а особливо бувзабороненийшлюбміж сенаторами і актрисами. Фактичні відносини між чоловіком і жінкою які не могли вступати у шлюб з причини належності до різних громадянських станів мали назву конкубінату.Діти від конкубінату не накбували статусу та імені батька,претендували на спадщину в останню, п’яту, чергу але на них не поширювалась і батьківська влада.Це ж стосувалося і жінок. На дітей від конкубінату, як правило поширювався статус матері, якщо тільки батько не поводив складну процедуру усиновлення.На противагу співжиття дружини з іншим мужчиною даввло її подружжю-чоловіку формальне право убити свою дружину.
12.Щотакепримус? Якійоговиди знало римське право? Якимибулийогоправовінаслідки?
Римське право не знало досконалихмеханізмівпримусуборжника до виконаннясвогозобов’язання, а отже, такий примус бувмайженеможливий. Відповідальність, щоіснувала за невиконанняабо не належневиконаннязобов’язання, не завжди мала належнийефект у виглядістимулюючогоборжникачинника, а тому з’являється за-цікавленістькредиторів у існуваннідодатковихзасобів, які могли б гарантуватиналежнеставленняборжника до своїхобов’язків. Гарантіївиконаннязобов’язаннявідігравалидодаткову роль, але разом з відповідальністюскладалидоситьдієвиймеханізм. Їхня суть полягала не в примусіборжника до виконання а — в забезпеченнівиконаннязобов’язання. Тобто за допомогоюцихзасобівзобов’язаннявиконувалося не обов’язковоособистоборжником, не обов’язково за йогорахунок, не обов’язководобровільно, але виконувалосяобов’язково.На пізнішому етапі розвитку римського суспільства акценти поступово зміщуються в бік об’єднання боргу та одноосібної відповідальності за нього. Таким чином розвиваютьсяновіформи — особистої та реальноїгарантіїзобов’язань. За особистоїгарантіїувідносиниборжниката кредитора вводиться додаткова особа — гарант. Вінбере на себе обов’язоквиконання, якщоборжник на це неспроможний. За реальноїгарантії — кредитор отримуєвладу над майномборжника, якестає заставою.
Білет № 25
1. А)Аларіх 2 2. Г представники підкорених народів..) 3.А лежав на кредиторі ) 4. в не вважалася злодієм… ) 5. В усі кровні родичі… )
6.. Шлюбний вік у римському цивільному праві
12 років для дівчат; 14 для хлопців
7. Чи допускалося передчасне виконання зобов’язання? Чому?
Ні, не допускалося, оскільки мав бути дотриманий час виконання зобов’язання(саме строками визначався нормальний ритм господарського життя).В договорах час виконання встановлювався договором в позадоговірних зобовзаннях (деліктах)-законом.Якщо час ні договором, ні законом не визначався,діяло правило,за яким борг наставав негайно.Боржник, який не дотримав встановленого строку виконання,вважався в просрочці-inmora.
8. Що таке помилка в предметі договору? Її наслідки?
Помилка (error). Помилкою вважалася неправильна уява однієї сторони в договорі про будь-які речі або дії. Якщо згода на укладення договору відбувалася в результаті помилкового уявлення про річ, то класичне римське право вважало, що й сама згода нібито і не відбулася. До істотних помилок римське право відносило:1) помилку в характері правочину (наприклад, одна особа дає річ на збереження, а інша думає, що річ їй дарують);2) помилку в предметі договору (покупець мав на увазі купити раба Тація, а йому продали Люція);3) помилку в якості предмета договору (помилково мідна річ була продана як золота);4) помилку в особі контрагента. Цю помилку брали до уваги лише в тому випадку, якщо особа контрагента мала суттєве значення для іншої сторони.Помилка в мотивах укладення договору вважалася неістотною, договір вважався дійсним і оспоренню не підлягав
9. Т.зв. справжняціна і т.зв. любительськаціна в римськомуприватномуправі?
Pretiumiustum-так у римському праві називалася «справжня ціна», яка служила орієнтиром при оформленні угод такого типу.Згідно з рескриптом Діоклетіана,якщо договір купівлі-продажу був оформлений за менш ніж пів ціни від ринкової,продавець міг згодом вимагати сплати повної суми або відмовитися від договору.Виробило римське право і поняття pretiumaffectionis-тобтот.зв.любитилбської ціни, яку колекціонер міг сплатити за предмет свого інтересу.Відмінність її від «ціни справжньої» не могла служити підставою для подальшого оскарження договору купівлі-продажу повнолітнім набувачем.
10. Якоюбулавідповідальність за зумиснезнищення чужого майна (підпал, убивствотвариничи раба)?
загальні норми про відповідальність за неправомірно завдану шкоду чужому майну були сформульовані в законі Аквілія приблизно в ІІІ ст.д.о н. е. Проте і вони носили обмежений характер. Для настаннявідповідальності за вбивствоабопоранення раба аботварини, а також за знищенняабопошкодження чужих речей булинеобхіднінаступніумови: 1. Смерть, поранення раба аботварини, а такожіншепошкодженняабознищення чужого майна повинно бути спричиненоcorpore, тобтобезпосередньоюдієюправопорушника. Раб аботварина, наприклад, повинні бути вбитіправопорушником, а не загинути, стрибнувши у прірву, злякавшисьправопорушника. Не буде відповідальності і у випадку, коли винуватецьшкоди заморив голодом раба аботварину, закрившиїх у приміщенні. 2. Відповідальність у цихвипадках наступала також при умові, що шкоду завданоcorpori, тобтоматеріальнимвпливом на об’єктпосягання. Раб повинен бути вбитийабо поранений, наприклад, дубинкою. Проте, якщотваринубуло загнано у річку і там загинуло, відповідальність не наступала – тут немаєбезпосередньогоматеріальноговпливу. Не буде відповідальності, якщопорушниквідчинивдверіприміщення і тваринизагинуливід холоду, збіглиаборозкривдах і речізагинуливіддощу. 3. Деліктнавідповідальність за законом Аквілія наступала лише за наявності вини правопорушника, навітьнайменшої. За випадоквідповідальність не наставала. 
11.Щотакеturpitudo? У якихвипадках вонoвиникалo? Якіобмеження на цивільно-правовуправоздатність особи накладалo?
Середній ступінь безчестя т.звturpitude, наставав як наслідок аморального способу життя-пияцтва,розпусти.Така особа обмежувалася у спадкуванні. Особи визнані безчесними не могли вступити у законний римський шлюб,обмежувалися у праві отримання спадщини.Не булирівноправними і обмежувалися в дієздатності в Риміжінки. Тривалий час вони перебувалипідопікоючоловіка, батька абоіншого родича. Протевже за часів принципату доросла жінка, яка не булапідпостійноюопікою батька абочоловіка, мала право прийматисамостійнорішення з приводу свого майна, але не може брати на сбе відповідальність за чужі борги. Юстиніан ще більше послабив різницю у правовому статусі чоловіків і жінок,але повної рівноправності так ніколи і не було.
12. Способинабуття права власності
Первісний спосіб - право власності набувається вперше або всупереч волі попереднього власника. Похідний - право власності переходить від однієї особи до іншої за їх взаємною угодою і бажанням. При цьому необхідно, щоб правопопередник був дійсним власником -ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.Первісні способиподіляються на:
Заволодіння. Річ, яка перебуває в обороті, але не має власника,переходить у власність того, хто її перший захопить. Можна привласнити як рухомі, так і нерухомі речі. Власником нерухомості стававтой, хто починав її першим обробляти. Юридично в становищі нічийної речі опинялися трофеї, захоплені на війні, а також речі, викинутіїх попереднім власником.
Давність володіння - це добросовісне заволодіння чужим Давність володіння - це добросовісне заволодіння чужим майном, відкрите та безперервне. Строки набувальної давності встановлювалися різні у різні періоди. Існували три певні умови набуття права власності за давністю володіння: а) таке володіння спирається назаконну основу - купівля, дарування, придане; б) вимагається добросовісність володільця (лише на момент укладання угоди), наприклад,покупець приймає продавця за власника; в) володіння є безперервним протягом визначеного терміну.
Переробка речі- це створення з вихідного матеріалу нової речі для себе . За Юстиніана було постановлено: якщо виробник діяв не за злим наміром і якщо немає змоги повернути матеріал у вихідний стан (вино - у виноград), потрібно винагородити власника матеріалу.
Придбання плодів. Право власності належить тому, хто на момент відділення був власником плодоносної речі (віддана у позичку корова принесла теля, його власником буде господар корови, а не її держатель).
Похідні способи набуття основною правовою формою мали договір, зокрема купівлі-продажу, міни, застави. Право власності набувача базується на праві власності відчужувача. Також до похідних способів відноситься манципація (фактична передача речі у присутності свідків), уступка права (процедура перенесення права власності, наприклад, на борг, на чужі речі), передача (виконання умов договору купівлі-продажу, дарування).

Білет 8
1.
2.В.)
3.Г.)
4.Г.)
5.А.)
6. публічного права можна віднести такі:
1) його галузі регулюють відносини між нерівними, юридично підпорядкованими суб'єктами;
2) його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб' єкти задовольняють загальний (публічний, державний) інтерес;
3) має особливості суб'єктного складу (основним учасником публічно-правових відносин завжди виступає держава, а додатковим — суб' єкти приватного права);
4) за своїм призначенням воно випливає з приватного права, підкоряється йому (тобто державно-правовий порядок створюється засобами публічного права з метою забезпечення сфери свободи особи, вільної від державного втручання);
5) його суб' єкти здійснюють волевиявлення одноособово. Це означає, що публічно-правові відносини може регулювати, а відповідні права і обов' язки їх суб' єктів здатна встановлювати лише держава;
6) в ньому застосовується імперативний метод регулювання — метод субординації, централізований, придатний для регулювання вертикальних, владних субординаційних відносин. Головним правовим інструментарієм таких галузей є позитивні зобов'язання та забороні. Основним типом правового регулювання відносин виступає спеціально дозвільний (суб'єкти правомочні в публічно-правовій сфері робити тільки те, що прямо дозволено законом).
До складу публічного права належать галузі конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, фінансового, цивільного процесуального права.
До ознак приватного права можна віднести такі:
1) його галузі регулюють рівносторонні відносини між рівними, юридично непідпорядкованими суб'єктами;
2) його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб' єкти задовольняють приватний (особистий, недержавний) інтерес;
3) особливий суб' єктний склад (основним учасником приватноправових відносин є приватні особи — юридичні та фізичні, суб'єкти приватного права можуть виступати як додаткові);
4) за своїм призначенням воно визначає сферу свободи індивіда і створено для її реалізації (а державно-правовий порядок створюється засобами публічного права для забезпечення, охорони, захисту, відновлення прав і свобод особи, яка задовольняє приватні інтереси у сфері, що є вільною від необґрунтованого державного втручання);
5) суб' єкти самостійно здійснюють волевиявлення. Це означає, що приватноправові відносини можуть регулюватися і відповідні права та обов'язки їх сторін можуть встановлюватися декількома суб'єктами за їх власною ініціативою. При цьому застосовується договірна форма встановлення суб'єктивних прав і обов'язків;
6) використовується диспозитивний метод, децентралізований, що означає координаційні способи впливу, придатні для регулювання горизонтальних відносин між юридично рівними особами. Головним правовим інструментарієм таких галузей виступає дозвіл. Основним типом правового регулювання відносин є загальнодозвільний (суб'єкти правомочні в приватноправовій сфері робити все, крім того, що прямо заборонено законом);
7) відносини між суб'єктами приватного права мають як майновий, так і немайновий, особистий характер.
До складу приватного права належать галузі цивільного, сімейного, корпоративного, господарського, комерційного, аграрного права.
7. Громадянство втрачається у разі
1.)смерті особи
2.)продажу у рабство(цивільна смерть)
3.)потрапляння у полон (у випадку повернення з полону громадянство поверталося)
4.)засудження за найтяжчі злочини
5.)вигнання з Риму у місцевості де проживали перегріни.
8.
ідносини батька і дітей. Для таких взаємовідносин в римській сім´ї була характерною практично безмежна батьківська влада над дітьми. Жодна правова культура не знала такого неприхованого вияву володарювання. Інститут батьківської влади — це прерогатива римських громадян: «Навряд чи є які інші люди, які мали б таку владу над своїми дітьми, що маємо ми, римськ
Варіант-7
1.Закони,що діяли у провінціях називалися: Б)(legas datae)
2.Що означав термін римського права instrumentum vocale??? : В) (рабів)
3.Предмет договору-це :Г) (усі вказані варіанти відповіді)
4.Т.зв безіменні контракти :Б)(з’явилися найпізніше)
Г)(найпізніше отримали правовий захист)
5.Страта римського громадянина у стінах Риму:Б)(здійснювалася
Лише в силу закону).
6.У чому , за Ульпіаном ,полягла основна відмінність між публічним та цивільним правом????
2 тис років назад розмежування цивільного і публічного права здійснювалося за дещо іншим принципом. Ульпіан проводив таке розмежування:публічне право – це те,яке звернене до статусу римської держави, а приватне - має на увазі вигоди окремих осіб.
Тим самим в основу поділу покладено характер інтересів: публічне право стосується інтересів держави, приватне – окремих осіб.
7.Вкажіть порядок надання римського громадянства (5 шляхів)
Громадянство набувалося кількома шляхами. По-перше це народження дитини у законному римському шлюбі, тобто коли батьки дитини були повноправними громадянина ми Риму. У разі народження поза шлюбом дитина поділяла статус матері на момент свого народження. По-друге громадянство могло надаватися в індивідуальному порядку за особливі заслуги перед Римом. По-третє чисельні війни потребували великої армії, а службу в легіонах могли нести лише громадяни , тому набула поширення практика надання громадянства цілим містам і територіальним громадам. По-четверте римський громадянин міг звільнити свого раба з наданням йому статусу громадянина. П’ятою можливістю було усиновлення іноземця громадянином Риму.
8.Що таке т. зв особисті сервітути?Наведіть приклади
Особисті сервітути-це серввітути,при’язані до певної особи, право користування чужим майном у своїх інтересах- по життєво чи до настання відміняючої умови(наприклад вдова повторно вийшла заміж, сервітут , встановлений її колишнім чоловіком на її користь, перестав діяти).
9.У відмінність понять зобов’язання і договір???Яке з них ширше за обсягом????
Зобов’язання – це правові обмеження , що змушують виконати певні дії, відповідно до законів держави.Його суть полягає не тому, щоб зробити нашим певни предмет, але щоб пов’язати іншого в тому плані, щоб він нам щось віддав, зробив або надав.Договір- двостороння угода , в якій висловлена воля двох ( чи більше) сторін, спрямована на досягнення певного правового результату: виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків. Поняття зобов’язання ширше від поняття договору. Зобов’язання можуть виникати не тільки з договору, але й з квазідоговору, делікту,квазіделікту.
10.Які договори в римському праві називалися чистими????
Договори які обтяжені наказами , умовами, термінами називалися чистими.
11. Що таке fructus percipiendi???хто міг розраховувати на їх отримання????
Римське право вирізняло я т.зв fructus percipiendi-незібрані з вини користувача плоди, але можливі для отримання у разі розумного ведення господарства. Цей поділ має значення при порушенні питання про право власності та повернення плодів. Наприклад, якщо річ повертається за віндикаційним позовом, то добросовісний володілець повертає лише наявні плоди, а за спожиті відповідальності не несе.
12.Вкажіть дві форми спадкування та назвіть основні правила спадкування.
Спадкування могло відбуватися або за законом, або за заповітом. Спадкування одночасно за законом і за заповітом не допускалося. Згодом у практиці преторів виникло т . зв. Необхідне спадкування, коли близькі родичі померлого гарантовано отримували певну частку майна, незалежно від того, на чию користь було складено заповіт.
Поступово склалися такі правила спадкування:
-спадкування за заповітом виключало спадкування за законом, але поступалося місцем необхідному спадкуванню.
-спадкування за заповітом могло поєднуватися з необхідним спадкуванням.
-якщо один або кілька призначених за заповітом спадкоємців відмовлялися від своєї частки, вона розподілялася серед інших спадкоємців за заповітом.
передавалася спадкоємцю за заповітом , а спадкування за законом відхилялося.
Білет № 23.
Відомий Corpus Iuris Civilis уклав юрист: г) Требоніан
Хто такі конкубіни:в) наложниці з визначеним правовим статусом;
Договір купівлі-продажу належить до групи: а) консенсуальних контрактів;
Якщо у звинуваченого знаходили вкрадену річ (класичний період), його відповідальність становила: ; б) трикратну;
В практиці преторів були встановлені черги спадкоємців:; б) 4 черги;
Що таке ius respondenti? Ким і кому він надавався?
ius respondenti-права проведення судових експертиз.надавались авторитетним юристам імператором.У практичному сенсі це означало, що висновки (responsa) саме цих юристів мали чинність закону і пред´являлися в суді.
Порядок набуття статусу латина в римському цивільному праві
За певних обставин римлянин досить легко зміг змінити своє громадянство на становище латина з метою одержання земельного наділу в приєднаних до Риму провінціях. За законом Юніана до становища латинів прирівнювались деякі види вільновідпущеників, яких називали за назвою закону - latini Juniani.Латини користувалися обмеженими правами в публічно-правовій сфері.
8. Вкажіть головну відмінність між т.зв. цессією та т.зв. новацією
цесія-це уступка, на платній основі, кредитором (цедент) свого права вимагати гроші чи інші цінності, на користь третьої особи (цесіонарій) .Новація полягала в тому, що за погодженням з боржником кредитор міг передати своє право вимагати якійсь третій особі, звичайно, за її згодою. Голвна відмінність в тому що при цесії не потрібно було згоди боржника а новація відбувалась лише при згоді боржника.
Що таке помилка в особі контрагента? Її правові наслідки?
помилки в особі контрагента-це наприклад, коли мова йде про менш талановитого однофамільника).Тобто договір укладений з особою яка є однофамілцем іншої особи і укладає угоду від імені цієї особи .Договір укладений з пормилкою в кнтрагенті рахується недійсним.
10. Розкажіть про спадкову трансмісію
спадкова трансмісія- це коли син (дочка) основного спадкодавця помирають уже після його смерті, а їх діти успадковують спадщину, що включає у себе й дідове (бабине) майно.Спадкоємець, який помер після відкриття спадщини, і не встиг її прийняти, після смерті першого спадкодавця - називається трансмістентом (другий спадкодавець), а його спадкоємці, на яких перейшло право успадкування, що належало б йому - іменуються трансміссарами.
Що таке infamia ? У яких випадках вона виникала? Які обмеження на цивільно-правову правоздатність особи накладала?
Приниження честі зазнавали у формі jnfamia (ганьба) або turpitudo (аморальність). Infamia - безчестя якого зазнавали внаслідок засудження за кримінальний злочин, порушення договору доручення, товариства, збереження, де вимагалася надзвичайна чесність; в результаті порушення деяких правових норм, наприклад, якщо вдова вступала в новий шлюб, не дотримавши року жалоби. Infamia зазнавали в результаті преторського едикту або судового рішення. Особа, яка зазнала infamia, позбавлялася права бути обраною на громадські посади (наприклад, у місцеві декуріони), права опікунства, виступати на суді як представник за інших тощо.
12.Які суттєві помилки можуть вплинути на визнання угоди недійсною?
Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залежності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті договору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); помилка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання законів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправданням, незнання факту виступає виправданням).Обл/іан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукання його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.
Білет № 15
1.а)
2.г)
3.г)
4.г)
5.а)
6. jus praetorium - 0910510111800501000201преторського права. Преторське право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших 0900031111001081магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми названих вище двох систем виявилися неспроможними врегулювати нові відносини.
7. Повна втрата правоздатності - capitis dominutio maxima. Вона наступала щоразу, коли людина втрачала свободу. Наприклад, римський громадянин потрапив у полон чи проданий в рабство за борг.  Майно особи, яка повністю втратила правоздатність, переходило у власність держави або до певних приватних осіб, зокрема: до кредитора, який продав боржника, до господаря раба, з яким жінка вступала в зв'язок. Середня втрата правоздатності - capitis dominutio media наступала тоді, коли особа зберігала свободу, проте втрачала право римського громадянина. Наприклад, римський громадянин стає перегрином або латином з метою одержання землі на периферії. Мінімальна втрата правоздатності - capitis dominutio minima відбувалась зі зміною сімейного стану особи, що траплялося в таких випадках: а) особа власних прав перетворювалась в особу чужих Прав; б) сімейно самостійна особа всиновлювалась іншою особою; в) жінка, яка не перебувала ні під чиєю владою, одружується та ін. 
8. Традиційно юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб'єктів на події та дії1. До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження і смерть людини тощо.). Дії відбуваються за волею суб'єктів — фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість юридичних фактів (укладення договору, виконання зобов'язання, створення твору, прийняття спадщини тощо).
Події — явища реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі особи. Наприклад, така подія, як сильний землетрус, є юридичним фактом, що породжує право страхувальника жилого будинку на отримання страхового відшкодування, тобто право на компенсацію шкоди, що виникла внаслідок зруйнування будинку через цей землетрус. Така подія, як смерть людини, може спричинити численні правові наслідки, включаючи правовідносини зі спадкування майна.
9. Позика- це передача позикодавцем позичальникові певної кількості родових речей у власність. Позичальник повинен повернути таку ж суму грошей чи інших родових речей. - передача у власність на підставі певної угоди визначеної кількості родових речей. Якщо позичальник не є власником, то не виникає і договору позики. - вказані родові речі передаються у власність, тобто позичальник має право вільно розпоряджатися ними: купити (за гроші) якусь річ, продати позичені родові речі за довільною ціною, перепозичити їх третій особі на будь- яких умовах тощо;
повернути позичені речі позичальник зобов'язаний у тій же кількості і тієї ж якості (якщо це не гроші, а, наприклад, мука чи вино - то принаймні не нижчої якості);
моментом виникнення договору є момент фактичної передачі речей;
строк повернення визначається точно або за вимогою позикодавця;
ризик випадкової загибелі речей з моменту передачі лягає на позичальника, бо він стає власником.
Позичка-(commodatum) - реальний контракт, при якому коммодант передає коммодарію певну річ у тимчасове і безоплатне користування. Друга сторона зобов'язана повернути цю ж саму річ у визначений термін у тій же цілісності та якості. Предметом договору є річ індивідуальна, повернути слід саме її. Користування річчю повинне бути безоплатне, інакше це уже буде договір найму.
10. Безпідста?вне збага?чення — одержання або зберігання 09000900майна однією особою за рахунок іншої без достатньої, встановленої законом або договором підстави.
11. Захист володіння здійснювався не у формі судових розглядів, а за допомогою преторських наказів (interdiction), які давали хід особливому інтердиктному захисту.Захист адміністративними засобами давав можливість показувати, що володіння — це речове право, яке належить суб'єкту права як повноправному члену публічного суспільства і об'єкту адміністративного управління. Характерною рисою інтердиктного захисту є неможливість при спорі про володіння піднімати питання про право володіння. Претор встановлював лише факт володіння і факт його порушення. Рішення претора було неостаточним, незгодна сторона могла його оскаржити. Захист володіння мав попередній (провізорний) характер. Для захисту володіння використовувалися три групи володарських інтердиктів.Інтердикти, спрямовані на утримання діючого володіння. В цю групу входили два види інтердиктів: для утримання володіння нерухомими і рухомими речами.
12.Спадкування за законом було найпоширенішим видом спадкування. Проте у разі відсутності прямих нащадків, як правило, складався заповіт.. Ним означували того з родичів бездітного померлого, який мав переважне право на спадщину у разі відсутності розпоряджень спадкодавця, зроблених за його життя. У практиці преторів було встановлено уже чотири класи спадкоємців:
1. Діти (unde liberi)
2. Особи, що мають право спадкування за Законами XII Таблиць (legitimi).
3. Unde cognati - всі кровні родичі до шостого ступеня спорідненості включно, в порядку близькості
4. Unde vir et uxor. За відсутності (відмови) родичів попередніх розрядів - член подружжя, що пережив іншого.
На першому етапі порядок спадкування за законом встановлювався згідно з ius civile (Закони XII Таблиць). Якщо не було заповіту покійного, закон встановлював три класи спадкоємців: 1. sui (sui heredes) - «свої», підвладні домовладики (особи, які перебували in patria potestas спадкодавця: дружина in manu померлого, його діти, усиновлені, а також онуки від вже померлих синів. Дружина, діти та усиновлені ділили майно в рівних частках. Онуки від раніше померлих синів отримували спадщину за правом представництва, спадкова маса у цьому випадку ділилася per stripes - поколінно); 2. Інші найближчі агнати 2-го ступеня (брат, сестра, а також мати померлого, яка перебувала з його батьком у шлюбі cum manu і тим самим була поставлена на становище сестри померлого); 3. Усі інші найближчі родичі - gentiles proximi (однак жінки далі повнорідної сестри до спадщини не покликалися, згідно із загальним змістом т. зв. Lex Voconia).