РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ
Економічна сутність та значення фінансових ресурсів підприємництва
Підприємництво — це вільна ініціатива людей у господарській діяльності, спосіб організації економічних сил. Іншими словами, це випробуваний у світовій практиці спосіб ефективної організації виробництва. Існування підприємництва — обов'язкова умова функціонування ринку.
Підприємницька діяльність (підприємництво) є найважливішим інститутом будь-якої ринкової економіки, тому що вона забезпечує економічне зростання, виробництво маси різноманітних товарів, покликаних задовольнити кількісно і, що ще важливіше, якісно потреби суспільства, різних його колів та індивідів .
"Фінансові ресурси" — одна з найбільш уживаних економічних категорій у понятійному апараті практичного менеджменту та економічної науки. Тому кожен дослідник питань фінансової теорії та фінансового менеджменту приділяє їм особливу увагу. Незважаючи на це, єдиної точки зору щодо змісту та економічної інтерпретації фінансових ресурсів не існує. Розбіжності варіюють від спроб дати чітко наукове тлумачення до використання прийомів так званого здорового глузду.
Це зумовлено тим, що, як і будь-яке економічне явище, ця категорія має різні форми прояву. Крім того, кожен дослідник адаптує зміст використовуваних термінів до вирішення завдань власного дослідження для того, щоб найповніше розкрити досліджувану проблему. Тому, як зауважує відомий фахівець з корпоративних фінансів німецький професор Лутц Крушвіц, "...немає правильного чи неправильного визначення. Терміни можна створювати, лише враховуючи наші цілі"
Так, професор О.Д. Василик під фінансовими ресурсами розумів грошові накопичення і доходи, що створюються у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потре. Такої ж думки дотримується М.Г. Сичов, визначаючи їх як утворені підприємствами, об'єднаннями, організаціями, державою грошові накопичення та грошові фонди в порядку розподілу і перерозподілу суспільного продукту та національного доходу.
Фіна?нсові ресу?рси — це кошти, що знаходяться у розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань.
Фінансові ресурси підприємств — це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.
Окрема група дослідників визначає фінансові ресурси як суму власного капіталу, короткотермінових та довготермінових зобов'язань підприємства, тобто загальним підсумком пасиву його балансу. Така позиція, на наш погляд, чітко кореспондується з розглянутою вище фондовою прив'язкою фінансових ресурсів. Раніше у практиці вітчизняного бухгалтерського обліку цільові фонди коштів обліковуватися на пасивних (активно-пасивних) рахунках, а у бухгалтерській звітності відображалися у пасиві балансу підприємства. З переходом у 2000 році на нові стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності ні в плані рахунків, ні в балансі термін "фонди" не використовується. До певної міри його замінником став термін "капітал".
Фінансові ресурси підприємства — це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національного доходу, і використовуються у статутних цілях підприємств[1, c.35].
Загальна сума фінансових ресурсів складається у кожного підприємства з таких елементів:
— статутний фонд (капітал);
— додатковий капітал (в тому числі капітальний доход у вигляді фонду індексації основних засобів і нематеріальних активів);
— резервний фонд;
— централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень;
— спеціальні фонди і цільове фінансування;
— амортизаційний фонд на повне відновлення основних засобів і фонду зносу нематеріальних активів;
— відстрочена податкова заборгованість;
— резерви наступних виплат і платежів;
— нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу;
— довготермінові і короткотермінові кредити комерційних банків;
— позикові кошти від реалізації власних цінних паперів (облігацій і інших, крім акцій, бо виручка від їх продажу включається до статутних фондів акціонерних товариств);
— кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, із відрахувань на Соціальні заходи держави, по оплаті праці, по виданих векселях, по одержаних авансах;
— інші кошти, які знаходять відображення в пасиві бухгалтерського сальдового балансу підприємства.
Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають наступні характерні ознаки:
- фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;
- фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;
- формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.
В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі функціонування фінансових ресурсів. Поняття "грошові засоби" значно ширше ніж "фінансові ресурси". Фінансові ресурси завжди виступають у грошовій формі. А грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони акумулюються у відповідних фондах, які мають певний порядок створення і використання.
Характерною рисою фінансових ресурсів є те, що вони, на відміну від грошових засобів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку.
Джерелами створення фінансових ресурсів підприємств є внески засновників, прибуток, амортизаційні відрахування, цільове надходження, кредити всіх форм, кредиторська заборгованість підприємства.
Для ефективного функціонування підприємства важливе значення має визначення оптимальної потреби у фінансових ресурсах, забезпечення структури, джерел їх формування та обґрунтованих напрямків їх використання.
Сутність та класифікація джерел формування фінансових ресурсів підприємництва
1.2. Сутність та класифікація джерел формування фінансових ресурсів підприємництва
Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.
Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах — це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.
Основними показниками оцінки динаміки складу і структури фінансових ресурсів є:
1) джерела власних коштів;
статутний фонд - сума вкладів засновників та учасників господарського товариства;
нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.;
резервний капітал - частина власного акціонерного капіталу, який не належить ні до оплаченого акціонерного капіталу, ні до нерозподіленого прибутку і включає такі статті, як:
додаткові суми (поверх номіналу), одержані за знову видані акції;
лишок, що виник в результаті підвищення вартості акції
суми, які виникли в результаті переводу нерозподіленого прибутку в капітал внаслідок виплати дивідендів не готівкою, а акціями.
2) джерела позичкових коштів;
довгострокові кредити і позички;
короткострокові кредити і позички;
кредиторська заборгованість - грошові засоби, тимчасово привернуті підприємством, фірмою, що підлягають поверненню юридичним або фізичним особам, у яких вони запозичені і яким вони не виплачені.
Відповідно до Закону України «Про підприємства» від 25 листопада 1998 р. «підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб».
Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.
Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.
Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства[2, 21].
При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних ресурсів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.
«Виручка - це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції ресурсів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.» В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості[2, 21].
Насамперед це пов’язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.
Оскільки матеріальну основу утворюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами: зносом основних виробничих фондів, заробітною платою робітників складають витрати підприємства по виробництву продукції, що приймають форму собівартості. До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних ресурсів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні ресурси відновляються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.
Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування ресурсів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку[2, 21].
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.
«Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції»[3, 55].
Прибуток від іншої реалізації - представляє собою прибуток, отриманий від реалізації основних фондів і іншого майна господарюючого суб’єкта, відходів, нематеріальних активів і т.д. Прибуток від іншої реалізації визначається як різниця між виторгом від реалізації і витратами на цю реалізацію. При встановленні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна враховується різниця між продажною ціною і первісною, або залишковою вартістю цих фондів і майна. При цьому залишкова вартість майна застосовується до основних фондів, нематеріальних активів, малоцінним і швидкозношуваним речам. Залишкова вартість - це балансова вартість за мінусом зносу.
Фінансовий прибуток - представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб’єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу[3, 55].
Резервний фонд створюється суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості. Він є обов’язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства - не менше 15%[3, 60].
Фонди нагромадження і фонди споживання - це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами.
Фонд нагромадження представляє собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачапають фонд нагромадження.
Фонд споживання представляє собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для проведення операцій по соціальному розвитку і матеріальному заохоченню колективу.
До фондів споживання перераховуються наступні виплати в грошовій і натуральній формах:
суми, нараховані на оплату праці;
доходи по акціям членів трудового колективу і їх внескам у майно господарюючого суб’єкта, нараховані до виплат робітникам;
сума представлених господарюючим суб’єктом трудових і соціальних пільг.
Амортизація - економічний процес, який кількісно відображає втрату знаряддями праці своєї вартості і поступове перенесення її на новостворену продукцію з наступним нагромадженням ресурсів для відтворення основних засобів. Амортизація є грошовим виразом фізичного та морального зносу основних фондів і здійснюється з метою повної заміни основних фондів при вибутті[3, 67].
Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.
У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд як такий не формується, а вирішення запитання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства[3, 60].
Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел». При тимчасовій недостатності в ресурсах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення[4, 120].
Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:
додаткових пайових внесків учасників у товариствах;
ресурсів, одержуваних від випуску облігацій;
ресурсів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;
довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);
інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).
Кредиторська заборгованість та ресурси, отримані від продажу цінних паперів
Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам. Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження ресурсів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані ресурси не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до моменту погашення даної заборгованості[4, 87].
Ресурси, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.
Пайовий внесок - представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов’язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передання у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання заходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб’єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу.
Інвестиційний внесок представляє собою джерело самофінансування діяльності підприємства. Інвестиційний внесок - це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.
Кредит та інші надходження фінансових ресурсів
В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.
Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тимчасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.
Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання[4, 83].
У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту.
Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.
Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування[4, 83].
Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим.
Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.
В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит. Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту, у першу чергу з банківським, де обов'язковим учасником позичкової угоди є банк.
Рух капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості і сплати відсотків, називають міжнародним кредитом. У якості кредиторів і позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні і регіональні організації[4, 84].
До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження грошових ресурсів за рахунок благодійних внесків (меценатство), страхових внесків, від продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д.
Спонсор - це юридична або фізична особа, яка фінансує якийсь захід.
Спонсорство - це двосторонній процес. Підприємство отримує необхідні йому фінансові ресурси, а спонсор - деяку вигоду у вигляді підвищення його іміджу і престижу, рекламу, підготовку кваліфікованих спеціалістів, а також у формі прямого прибутку від профінансованого ним заходу.
1.3.Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства
Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Неважко сформулювати мету для досягнення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:
виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;
запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;
лідерство в боротьбі з конкурентами;
максимізація ринкової вартості фірми;
прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми;
ріст обсягів виробництва і реалізації;
максимізація прибутку;
мінімізація витрат;
забезпечення рентабельної діяльності і т.п.
Організаційна структура системи управління фінансами суб'єкта, що хазяює, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерне відокремлення спеціальної служби, керованої віце-президентом по фінансам (фінансовим директором) і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера звичайно виконує головний бухгалтер.
Управління фінансовими ресурсами фірми, через багатоваріантність його прояву, на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи.
Пріоритетність тієї чи іншої мети може вибиратися підприємством у залежності від галузі, положення на даному сегменті ринку і від багато чого іншого, але вдале просування до обраної мети багато в чому залежить від досконалості управління фінансовими ресурсами підприємства.
Логіка функціонування управління фінансовими ресурсами представлена на рис.1.1.
/
Рис.1.1. Функціонування і управління фінансовими ресурсами
Організаційна структура системи управління фінансами суб'єкта, що хазяює, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерне відокремлення спеціальної служби, керованої віце-президентом по фінансам (фінансовим директором) і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера звичайно виконує головний бухгалтер.
Головне в роботі бухгалтера - здатність уважно розібратися в первинних документах і відповідно до інструкцій і циркулярів точно відбити їх у бухгалтерських регістрах.
Зовсім інше потрібно від фінансового менеджера.
Фінансовий директор – це і спеціаліст, і керівник в одній особі. До його обов’язків відноситься не лише управління фінансами, але і адміністративні обов’язки. Тобто людина може бути гарним фінансовим менеджером, контролером, економістом, але, без володіння навиків управління людьми та бізнес-процесами, він не зможе стати гарним директором. Під керівництвом фінансового директора функціонує фінансовий відділ, у складі якого працюють різні спеціалісти: фінансові аналітики, фінансові менеджери, фінансові контролери і інші. Фіндиректор тісно співпрацює з бухгалтерією, в багатьох компаніях він навіть очолює її. В холдингах фінансовий директор узагальнює всю інформацію про ресурси та рахунки з різних філіалів. Фіндиретор також приймає участь в процесі ціноутворення, через що має постійно підтримувати зв’язок із відділом маркетингу[5, 118].
Фінансовий менеджер має право:
1. Представляти інтереси підприємства у взаємовідносинах з кредитними установами, страховими та інвестиційними компаніями, податковими органами, іншими органами та організаціями з фінансових питань.
2. Запитувати від структурних підрозділів підприємства інформацію та документи, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків.
3. Взаємодіяти з керівниками всіх структурних підрозділів з питань фінансово-економічної діяльності підприємства.
4. Давати керівникам структурних підрозділів підприємства вказівки з питань належної організації і ведення фінансової роботи.
5. Підписувати фінансові документи.
6. Візувати всі документи, пов'язані з фінансово-економічною діяльністю підприємства (плани, прогнозні баланси, звіти, тощо).
7. Самостійно вести листування зі структурними підрозділами підприємства, а також зі сторонніми організаціями, податковими органами, органами державної влади та місцевого самоврядування з фінансових питань.
8. Вносити керівнику підприємства пропозиції про притягнення до матеріальної та дисциплінарної відповідальності посадових осіб за результатами фінансових перевірок.
9. Ознайомлюватися з документами, що визначають його права та обов'язки з займаної посади, критерії оцінки якості виконання посадових обов'язків.
10. Вносити на розгляд керівництва пропозиції щодо покращання роботи, пов'язаної з передбаченими цією інструкцією.
11. Вимагати від керівництва підприємства забезпечення організаційно-технічних умов та оформлення встановлених документів, необхідних для виконання посадових обов'язків.
Функції фінансової дирекції:
- забезпечення фінансування господарської діяльності підприємства;
- розробка фінансової програми розвитку підприємства;
- визначення інвестиційної політики;
- визначення кредитної політики;
- встановлення кошторисів витрат грошових коштів для всіх підрозділів підприємства;
- розробка валютної політики і забезпечення валютної доходності;
- фінансове планування, участь в складанні бізнес-плану;
- здійснення розрахунків з постачальниками, підрядчиками, банками, бюджетом;
- забезпечення страхування від фінансових ризиків;
- проведення трастових, лізингових та інших операцій;
- аналіз фінансово-господарської і зовнішньоекономічної діяльності;
- ведення фінансового обліку, складання бухгалтерського балансу та інших фінансових документів[5, 128].
В залежності від розмірів підприємства і поставлених цілей перераховані функції можуть деталізуватись і розширюватись. Фінансовий менеджер і фінансова дирекція – це вища ланка управління фінансовим персоналом.
Завданням фінансового персоналу є пошук коштів і формування фондів та використання їх з метою отримання максимального прибутку для свого підприємства.
Обов’язки фінансового персоналу є наступними.
Прогнозування і планування. Фінансовий персонал повинен взаємодіяти з працівниками інших відділів, під час прогнозування і складання перспективних планів.
Здійснення основних інвестиції та прийняття фінансових рішень. У підприємств, які мають успіх, спостерігається зростання обсягу продаж, що потребує інвестицій у виробництво. Фінансовий персонал повинен допомогти визначити оптимальний розмір продаж і обрати найкращий спосіб фінансування для придбання активів.
Взаємодія та управління. Фінансовий персонал повинен взаємодіяти з іншими працівниками з метою забезпечення найбільш ефективної діяльності підприємства.
Діяльність на фінансовому ринку. Фінансовому персоналу доводиться мати справу з операціями на ринку грошей та капіталів.
У фінансовій роботі на підприємстві головну роль відіграє фінансовий менеджер як фахівець в сфері фінансів. На великих підприємствах, в АТ працює декілька фінансових менеджерів, кожний з яких виконує визначені посадові обов’язки. Групу фінансових менеджерів очолює провідний фінансовий менеджер, а якщо таких груп кілька, – головний менеджер.
Професійний рівень фінансового менеджера визначається його знаннями в сфері фінансів і кредиту, банківської, біржової і фінансової діяльності, бухгалтерського обліку, вмінням аналізувати фінансову звітність підприємства. Фінансовому менеджеру необхідно орієнтуватись у валютному законодавстві, вміти працювати на фінансовому ринку. Основні функції фінансового менеджера представлені на рис 1.2.
/
Рис. 1.2. Функції фінансового менеджера на підприємстві.
Робота цієї професії зв'язана з прийняттям рішень в умовах невизначеності, що випливає з багатоваріантності виконання однієї і тієї ж фінансової трансакції. Робота фінансиста вимагає гнучкості розуму, це повинна бути натура творча, здатна ризикувати й оцінювати ступінь ризику, сприймати нове у швидко мінливому зовнішньому середовищі[5, 140].
Сьогодні підприємство при організації адекватній часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих фірм показав, що найкоротший шлях рішення цієї проблеми знаходиться в руках керівника підприємства. Сьогодні визнання одержали два підходи до реорганізації фінансової служби фірми:
- якщо керівник - професійний фінансист, він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній практиці це скоріше виключення, чим правило;
- керівник, що розуміє задачі і функції сучасної фінансової служби фірми, але не будучи професійним фінансистом, не знаючий тонкостей цієї професії, залучає сторонню організацію для постановки і впровадження на практиці необхідної моделі організації фінансової роботи.
Виділені напрямки діяльності одночасно визначають і основні задачі, що стоять перед менеджером . Склад цих задач може бути деталізований у такий спосіб.
У рамках першого напрямку здійснюється загальна оцінка:
- активів підприємства і джерел їхнього фінансування;
- величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;
- джерел додаткового фінансування;
- системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.
Другий напрямок припускає детальну оцінку:
- обсягу необхідних фінансових ресурсів;
- форми їхнього представлення (довгостроковий чи короткостроковий кредит, готівка);
-ступеня приступності і часу представлення (приступність фінансових ресурсів може визначатися умовами договору; фінанси повинні бути доступні в потрібному обсязі й у потрібний час);
- вартості володіння даним видом ресурсів (процентні ставки, інші формальні і неформальні умови надання даного джерела засобів);
- ризику, асоційованого з даним джерелом засобів (так, капітал власників як джерело засобів набагато менш ризикована, чим термінова позичка банку).
Третій напрямок передбачає аналіз і оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:
- оптимальність трансформації фінансових ресурсів;
- ефективність фінансових вкладень.
Прийняття фінансових рішень з використанням приведених оцінок виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, що враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансовій стійкості і рентабельності. Управління фінансовими ресурсами є однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємством.
Управління фінансовими ресурсами є однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємством. У її рамках зважуються наступні питання:
Які повинні бути величина й оптимальний склад активів підприємства, що дозволяють досягти поставлені перед підприємством мету і задачі?
Де знайти джерела фінансування і який повинний бути їхній оптимальний склад?
Як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, що забезпечує платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?
Управління фінансовими ресурсами є одним з найважливіших чинників, які визначають ефективність діяльності підприємства в ринковому середовищі, його фінансову стабільність та конкурентоздатність. Особливої нагальності цей чинник набуває в умовах ринкових перетворень національної економіки України, оскільки характер діяльності підприємств на даний час визначає їх конкурентні якості не лише на вітчизняному ринку, але й на міжнародному.
Під час теоретичних досліджень нами було виявлено що найбільш повним визначенням фінансових ресурсів є кошти, виділені з тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.
Фінансові ресурси є водночас об'єктивною макроекономічною категорією, зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансованості економіки. Рівність надходження і витрат фінансових ресурсів свідчить про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який формується внаслідок фінансування витрат на розвиток народного господарства і функціонування невиробничої сфери, має матеріальне покриття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.
В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.
Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв'язку в умовах ринку підприємства змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів.
У розділі 1 проведено дослідження основних джерел фінансових ресурсів, зокрема: прибутку, амортизаційних відрахувань, самофінансування, кредитів, спонсорських допомоги. Також проведено аналіз теоретичних основ управління фінансовими ресурсами.
Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.
Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.
Таким чином на основі проведених досліджень, можна зробити висновок, що зміна економічної концепції розбудови незалежної держави в першу чергу вимагає створення нових, ефективних систем управління фінансовими ресурсами підприємств, що дозволять забезпечити досягнення задовільного рівня фінансової безпеки підприємства і нададуть можливість досягнути ефективного рівня використання усіх видів ресурсів.