Зміст стор. Вступ…………………………………………………………………………….4 Розділ І. Капітал підприємства та джерела його формування. Сутність капіталу підприємства, його складові………………………...6 Основні джерела формування капіталу підприємства………………...10 Основні засади управління та політика формування капіталу Підприємства……………………………………………………………..15 Розділ ІІ. Аналіз фінансової звітності підприємства. Порівняльний аналіз фінансових результатів підприємства………...20 Аналіз структури джерел утворення капіталу і їхньої вартості……...27 Розділ ІІІ. 3. Шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом підприємства. 3.1. Методи обліку і обчислення капіталу…………………………………….30 3.2. Методологія аналізу структури капіталу та управління капіталом підприємства……………………………………………………………………..36 Висновок………………………………………………………………………..41 Список використаної літератури………………………………………….44 Додатки………………………………………………………………………...45 Вступ Актуальність теми. Протягом приблизно сімдесятьох років в Україні, тоді ще СРСР, не було іншої форми власності, крім державної. При цьому всі господарюючі суб'єкти вели свою виробничу і господарську діяльність на основі планів, кошторисів і бюджетів, що складалися як самим підприємством, так і вищестоящими керівними органами. Причому, затвердження планових показників проводилося в органах державної влади. Це привело до створення єдиної загальнодержавної мережі розподілу і перерозподіли фінансових ресурсів, вироблених товарів і послуг. Але змінився час, змінилися і взаємини підприємств із державою. Немає більше тільки однієї форми власності. Поряд з державною утворилося багато приватних форм власності, що на даний момент не мають ніякої державної підтримки, крім окремих державних замовлень для державних потреб. Змінилася і роль власного капіталу у житті підприємств. У зв’язку з чим відразу виникло багато питань: як залучити засоби при утворенні підприємства; куди їх направити в першу чергу на початку діяльності; як профінансувати свою поточну виробничу діяльність; які джерела й у якому обсязі використовувати при розширенні виробництва. Мета і завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є розробка методичних рекомендацій по аналізу власного капіталу підприємства, так як в даний момент загальноприйнятої методики аналізу власного капіталу в Україні не існує. Також написання даної роботи обумовлене потребою формування у студентів системи знань про фінансовий менеджмент; набуття навиків науково-дослідного характеру; розвиток творчої активності та вироблення ефективних навичок прийняття управлінських рішень при дослідженні фінансового стану підприємства. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань: розкрити сутність і зміст власного капіталу підприємства; виявити механізм формування власного капіталу на підприємстві; вивчити і виявити особливості формування власного капіталу на підприємстві; розробити методику аналізу власного капіталу підприємства; виробити практичні рекомендації з удосконалювання й підвищення ефективності формування та управління власним капіталом на підприємстві; У ході курсової роботи використовувалася фінансова звітність підприємства, а саме баланс підприємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до звітів. Розділ І. Капітал підприємства та джерела його формування. 1.1. Сутність капіталу підприємства, його складові Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності. Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики (табл. 1.1). Таблиця 1.1. Класифікація капіталу підприємства Характеристика капіталу підприємства Обґрунтування характеристики капіталу підприємства
1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва В економічній теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність підприємств: ? капітал; ? земля та інші природні ресурси; ? трудові ресурси. У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують дохід У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого фактора – у формі позикового капіталу, який забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту
4. Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості У даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного ка піталу, який використовує підприємство, одно час но характеризує і потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими факторами, форму єть ся база оцінки ринкової вартості підприємства
5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності Здатність власного капіталу до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства
Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об’єктом фінансового управління підприємством. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як: Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в "кишеню" власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства. На діючому підприємстві власний капітал має певні основні форми (рис. 1). /Рис. 1. Форми функціонування власного капіталу підприємства1. Статутний фонд характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством. 2. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством). 3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо. Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства. 4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва. 5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу. 1.2. Основні джерела формування капіталу підприємства Управління власним капіталом пов’язане не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за певними джерелами (таблиця 1.2). Таблиця 1.2. Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства № з/п Джерела Склад джерел
1. Внутрішні джерела 1.Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. 2.Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів. 3.Інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів
2. Зовнішні джерела 1. Залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу. 2. Одержання підприємством безплатної фінансової допомоги. 3. Інші джерела формування власних фінансових ресурсів
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства. У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу. Формування фінансових ресурсів підприємства здійснюється за рахунок власних та запозичених коштів. Загальна сума фінансових ресурсів складається у кожного окремого підприємства з таких елементів: · Власний капітал: статутний (пайовий) капітал, додатково вкладений капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток тощо; · Забезпечення наступних витрат та платежів; · Довгострокові зобов’язання; · Поточні зобов’язання. Так, власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.. Величина власного капіталу визначається як алгебраїчна сума його складових елементів: - статутного капіталу, який відображає зафіксовану в установчих документах загальну вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства, або пайового капіталу, який відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами. - додаткового капіталу, який відображає суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. - іншого додаткового капіталу, що представляє суму дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу. - резервного капіталу, який відображає сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. - нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) – суми прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. - неоплаченого капіталу, який відображає суму заборгованості власників (учасників) за внесками до капіталу. - вилученого капіталу, який показує фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу. Статутний капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників і величина якого регулюється законодавством. Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства. До них належать: 1) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку: · продаж акцій, облігацій; · кредит; · операції з валютою та дорогоцінними металами; · проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів. 2) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу: · державні бюджетні субсидії; · страхові відшкодування; · фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій, концернів. Кредит - це надання відповідних грошових сум в борг на певний час за відповідну плату (проценти). Майновий кредит - передача в борг нерухомості або інших матеріальних цінностей. Тому такі форми фінансування як оренда і лізинг є спільними формами довгострокового фінансування. Оренда - засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та користування майном. В оренду можуть бути передані: · земля та інші природні ресурси; · структурні підрозділи або підприємство в цілому; · окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання; · інші матеріальні цінності. Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг. Оперативний лізинг передбачає надання лізеру права користування матеріальними цінностями лессора на термін їх повної амортизації з обов'язковим збереженням права власності лессора на арендоване майно та його обов'язкове повернення. Фінансовий лізинг передбачає придбання лессором майна на замовлення лізера і передачу його лізеру в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації, з обов 'язковою наступною передачею права власності на майно лізеру. Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються ліссером, а в разі фінансового лізингу - лізером і використовуються ними на повне відновлення наданих в аренду основних фондів. Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів - акцій та облігацій. Акція - це цінний папір, який засвідчує право його власника на частку майна і прибутку акціонерного товариства. Облігація - кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової суми і забов'язання повернути номінальну вартість цього паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту. Виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу підприємства. У деяких випадках в момент виникнення зобов’язання його сума визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних оцінок. Такі зобов’язання називають забезпеченнями наступних витрат та платежів. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов’язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом гарантійного терміну. Оскільки конкретна сума витрат та час їх виникнення залежать від майбутніх подій, у звітному періоді, коли була реалізована продукція, підприємство змушене створити відповідний резерв, виходячи з попереднього досвіду та прогнозних оцінок фахівців. Довгострокові зобов’язання включають до свого складу: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання; відстрочені податкові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання. До поточних зобов’язань звичайно належать: заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших платежах; кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані від них товари, роботи, послуги; заборгованість з оплати праці; заборгованість зі страхування; авансові платежі замовників; короткострокові кредити банку; нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо. 1.3. Основні засади управління та політика формування капіталу підприємства Основою управління власним капіталом підприємства є управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється спеціальна фінансова політика. Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку. Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами: 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. 2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. 3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. 4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. 5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. 6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у попередньому періоді. Метою даного аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді. На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел. На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник "коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства". Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами. 2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за такою формулою:/, деПвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у планованому періоді;Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;Пвк – питома вага власного капіталу в загальній його сумі;ВКп – сума власного капіталу на початок періоду, що планується;П – сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок зовнішніх джерел. 3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел.Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства. 4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Перш ніж звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Основними внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань. Таким чином, у першу чергу, необхідно у процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок різних резервів. Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів. Проте варто мати на увазі, що ріст суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто за таким критерієм: ЧП + АВ ------> ВФРмакс., деЧП – планована сума чистого прибутку підприємства;АВ – планована сума амортизаційних відрахувань;ВФРмакс. – максимальна сума власних фінансових ресурсів, формованих за рахунок внутрішніх джерел. 5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел повинен забезпечити ту їх частину, що не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою:ВФР зовн. = Пвфр – ВФР внут., деВФРзовн. – потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді;ВФР внут. – сума власних фінансових ресурсів, планованих до залучення за рахунок внутрішніх джерел. 6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Основою даної оптимізації є такі критерії: а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися; б) забезпечення зберігання управління підприємством початковими його фундаторами. Ріст додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати поставленій меті. Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за такою формулою:/, деКсф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому;ВФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;DА – планований приріст активів підприємства. Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з рішенням таких основних завдань: 1. проведенням об’єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу; 2. забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику; 3. формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства; 4. формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій або залученням додаткового пайового капіталу. Розділ ІІ. Аналіз фінансової звітності підприємства. Порівняльний аналіз фінансових результатів підприємства. Фінансові результати відображаюсь мету підприємницької діяльності, її доходність, і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу, кредиторів, державні органи та ін. Основним фінансовим результатом підприємства є його прибуток, іноді його заміняють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансових станів застосовують ряд відносних показників і коефіцієнтів. Для оцінки діяльності підприємства проведемо аналіз фінансових результатів товариства за період 2007-2008рр. в табл. 2.1. та 2.2. Таблиця 2.1. Аналіз фінансових ресурсів підприємства за 2007-2008 роки Стаття За звітний період За попередній період Відхилення
Абсолютютне(тис.грн) Відносне (%)
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів,робіт,послуг) 8276 4046 4230 104,5
Податок на додану вартість 1276 601 675 112,3
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
7000
3445 3555 103,2
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)
6169
2789 3380
121,2
Валовий: прибуток
831
656 175 26,7
Адміністративні витрати 175 68 107 157,3
Витрати на збут 29 15 14 93,3
Інші операційні витрати 65 18 47 261,1
Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток
562
555 7 1,3
Інші фінансові доходи 914 250 664 256,6
Фінансові витрати 664 144 520 361,1
Інші витрати
4 -4 -100
Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування: прибуток
812
657 155 23,6
Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток
812
657 155 23,6
Чистий: прибуток
812
657 155 23,6
Висновок: На підприємстві відбулось зростання власного капіталу на 4230 тис.грн., за рахунок надходження активів та зменшення зобов’язань. Збільшився податок на дрдану вартість на 675 тис.грн. за рахунок збільшення доходу від реалізації продукції. Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у звітному році збільшились на 3555 тис.грн. у зв’язку зі зростанням доходу від реалізації продукції, оскільки чистий дохід є результатом доходу від реалізації продукції. Збільшилась собівартість реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у звітному році на 3380 тис.грн., тобто відбулось збільшення сум, що сплачуються постачальнику за запаси, збільшення транспортно-заготівельних витрат. У звітному році валовий прибуток збільшився на 175 тис.грн., тобто відбулось збільшення чистого прибутку. На підприємстві збільшились адміністративні витрати у звітному році на 107 тис.грн., тобто відбулось збільшення загальногосподарських витрат, пов’язаних з управлінням та обслуговуванням підприємства. На 14 тис.грн. збільшились витрати на збут, отже, витрати на збут підприємства пов’язані з реалізацією продукції, а саме витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, а доставка продукції споживачам зросли. Інші операційні витрати у звітному році збільшились на 47 тис.грн., тобто собівартість реалізації виробничих запасів, витрати від знецінення запасів зросли. Фінансові результати від операційної діяльності показали, що підприємство отримало прибуток, який зріс на 7 тис.грн. У звітному році збільшились інші фінансові доходи на 664 тис.грн., тобто дивіденди, відсотки та інші доходи отримані від фінансових інвестицій зросли. Фінансові витрати збільшились на 520 тис.грн., це означає, що збільшились витрати на проценти та витрати із залучення позичкового капіталу. Чистий прибуток збільшився на 155 тис.грн. так як і прибуток фінансових результатів від звичайної діяльності до оподаткування та фінансових результатів від звичайної діяльності, це означає що підприємство розвивається. Таблиця 2.2. Структурно - динамічний аналіз майна підприємства Актив Попе- редній рік (тис. грн.) Питома вага (%) Звітний рік (тис. грн.) Питома вага (%) Зміни у струк-турі показ-ників
Кредиторська заборгованість за товари, роботи,послуги
2493 38,5
420 5
-33,5
Поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів
39
0,6
39
0,5
-0,1
з бюджетом 15 0,23 16 0,2 -0,03
зі страхування
2 0,02 0,02
з оплати праці 52 0,8 27 0,32 -0,48
Усього за розділом ІV 2669 41,2 604 7,2 -34
Баланс 6480 100 8415 100
Висновок: Проаналізувавши дану таблицю, можна сказати, що загальна величина необоротних активів збільшилась. Найбільшою у структурі оборотних активів є дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги, вона становить 2,05%. Це слід оцінити, як позитивне явище для підприємства, бо це призводить до внесення поточно-господарського обороту грошових коштів. Також відбулися незначні зміни у статутному капіталі підприємства на 0,27%, та пайовий капітал на -45%. При зменшенні кредиторської заборгованості за товари, роботи та послуги на 33,5% і зменшенні поточних зобов’язань за одержання авансів (-0,1%) і розрахунків з бюджетом (0,03%) збільшилась частка поточних зобов’язань з страхування (0,02%), а оплата праці зменшилась на (0,48%). Ці зміни у структурі показників свідчать, що підприємство збільшує частку по своїх зобов’язаннях. Аналіз за допомогою коефіцієнтів дозволяє вивчити такі важливі аспекти фінансового стану як: 1. Коефіцієнт поточної ліквідності: = 3000/604=4,96 Якщо коефіцієнт =2 , це свідчить про сприятливий стан ліквідності активів. Якщо коефіцієнт поточної ліквідності = 1 – 1,5, то це означає , що підприємство вчасно погашає борги. Якщо коефіцієнт поточної ліквідності >1 , то підприємство має неліквідний баланс. У нашому випадку дуже хороший стан ліквідності активів. 2. Коефіцієнт швидкої ліквідності:= (3000-581)/604=2419/604=4 Орієнтовне значення цього коефіцієнта = 1, що означає , що на кожну гривню поточної заборгованості підприємство має 1 грн. ліквідних активів. Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості. 3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності: = 9/604=0,014 Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2, отже, підприємство є не дуже платоспроможним. 4. Коефіцієнт оборотності запасів. =2789/((369+1583+35+581+1898+33)/2)=1,24 Чим вищий це коефіцієнт, тим ефективніше працює підприємство, зменшення цього показника свідчить про зменшення обсягів продажу. 5. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості: =4046/((86+88)+(282+197)/2)=12,4 Цей коефіцієнт становить 12,4, тобто підприємство краще отримує плату по розрахунках. 6. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості: =2789/((2669+604)/2)=1,7 Цей коефіцієнт становить 1,7, а коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості 12,4, це свідчить, що перший менший, а значить, що підприємство платоспроможне. Чистий робочий капітал: =(3000+0)-604=2396 тис.грн. Підприємство має в своєму розпорядженні 2396 одиниць фінансів. 7. Коефіцієнт концентрації власного капіталу: =3811/(5415+3000)= =0,45 Чим вище значення цього показника, тим більше фінансово стійке і незалежне підприємство. Так як значення нижче 1 або 100%, то це означає, що підприємство повністю фінансується за рахунок власних коштів.Нормальне значення = 0,5. 8. Коефіцієнт концентрації позичкового капіталу: =(4000+604)/(5415+3000) =0,54 Чим менше значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким є підприємство. Зростання цього коефіцієнта свідчить про фінансову залежність підприємства від кредитів та інвесторів. 9. Коефіцієнт співвідношення позичкового і власного капіталу: =(4000+604)/3811=1,2 Чим менше значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким воно є. 10. Коефіцієнт забезпеченості за кредитами: =(657+144)/144=5,56 Підприємство 5,56% виплачує по кредитам, а це не є багато. 11. Рентабельність продажу: =511,4/1195,2=42,79% З кожної гривні продажу підприємство має 0,43 коп. прибутку. 12. Рентабельність активів: =657/(4277+2209+5415+3000)=0,044 Активи неефективно використовуються. 13. Рентабельність капіталу: = =657/((3811+3811)/2)=0,17 Підприємство недосить ефективно використовує свій капітал. 14. Фондовіддача: =4046/((4181+5345)/2)=0,84 Підприємство повністю реалізовує продукцію і не має залишкової вартості, тобто повністю зі всією можливою ефективністю використовує свої основні фонди. 2.2. Аналіз структури джерел утворення капіталу і їхньої вартості. Аналіз джерел формування капіталу підприємства необхідно проводити на основі інформаційної бази наявної в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності, при цьому в першу чергу використовуються дані: бухгалтерського балансу, звіту про фінансовий результат, звіту про власний капітал, звіту про рух коштів, оборотно-сальдових відомостей підприємства за період, головної книги й ін. Для виміру, оцінки й аналізу капіталу використовується безліч показників. У той же час необхідно відзначити, що капітал є категорією, що має складну економічну природу, і показники його не відбиваються прямо у фінансовій звітності підприємства. Тому одержання показників капіталу можливо тільки з застосуванням розрахункових і аналітичних методів. Дані обставини, у свою чергу, і визначають гостру необхідність у розробці і використанні при проведенні оцінки й аналізу капіталу системи показників, що найбільш повно характеризують його стан, рух і ефективність використання. У цьому зв'язку актуальним є питання забезпечення чіткої класифікації цих показників по найбільш істотних ознаках з визначенням їхнього взаємного зв'язку і відображення в інформаційній моделі підприємства. Система показників капіталу повинна формуватися в трьох основних напрямках: Показники джерел формування капіталу. Показники функціонуючого капіталу. Показники результатів функціонування капіталу. Величина капіталу підприємства має безпосередній вплив на показники фінансового стану підприємства, у розрахунку яких бере участь капітал, у цьому зв'язку розраховується ряд коефіцієнтів: До числа найважливіших показників, що характеризують джерела формування капіталу, насамперед відносяться: величина, структура і вартість усіх джерел капіталу й окремих його складових. Функціонуючий капітал визначається показниками іншого порядку: об'ємними показниками активів; структурою і ціною активів підприємства. Крім того, показники функціонуючого капіталу повинні включати об'ємні показники поточних активів і структуру поточного капіталу. Таблиця 2.3. Джерела формування капіталу. Показники Методика визначення показників Визначення показників
На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
Величина джерел капіталу Сума розділів пасиву балансу 6480 8415
Відношення власних і позикових джерел капіталу G = Власні джерела капіталу / Запозичені джерела капіталу 1,42 0,82
Мультиплікатор капіталу МК = Власні джерела капіталу / Всього джерел капіталу 0,58 0,45
Далі при проведенні аналізу функціонуючого капіталу визначаються показники складу, стану, структури і динаміки основного й оборотного капіталу підприємства. До показників поточного капіталу підприємства необхідно віднести: показник адекватності капіталу, рентабельності чистих активів. Величина капіталу підприємства має безпосередній вплив на показники фінансового стану підприємства, у розрахунку яких бере участь капітал, у цьому зв'язку розраховується ряд коефіцієнтів у таблиці 2.4.: Таблиця 2.4. Показники Методика визначення Визначення показників
На початок звітного періоду На кінець звітного періоду
1. Коефіцієнт адекватності капіталу Кад = Величина поточного капіталу / Загальна величина капіталу підприємства 0,58 0,45
4.Капіталовіддача Кв = Виручка від реалізації продукції / Загальна величина капіталу 1,27 0,48
5.Коефіцієнт загальної ліквідності К заг.лікв. = Оборотний капітал / Поточні зобов’язання 1,42 12,9
6.Коефіцієнт критичної ліквідності К крит. лікв. = Грошові кошти / Поточні зобов’язання 0,016 0,014
7.Коефіцієнт абсолютної ліквідності К абс.лікв. = Грошові кошти + короткострокові фінансові вкладення / Поточні зобов’язання 0,76 1,17
Розробка системи показників сама по собі має велике значення для обчислення, оцінки й аналізу власного капіталу. Крім того, система показників об'єктивно необхідна для розробки методики комплексного економічного аналізу капіталу, який у даний час навіть у більш-менш наближеному виді не існує. 3. Шляхи підвищення ефективності управління власним капіталом підприємства. 3.1. Методи обліку і обчислення капіталу. Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і зобов'язань, тому первинний, авансований капітал і зобов'язання знаходять висвітлення в пасивній частині бухгалтерського балансу, а в активі його враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному, своєчасному відображенні активів і зобов'язань у поточній оцінці і складається одне з достоїнств бухгалтерського балансу, що додає йому надійність і вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді відбивається величина власного капіталу підприємства. Оскільки актив балансу підприємства відбиває майнову (матеріальну) сторону капіталу, а в пасиві балансу показані джерела утворення майнової форми капіталу, авансований і інвестований капітал, при цьому через оборот відбивається їхній взаємний зв'язок, то можна сказати, що капітал у даному звіті відображається досить повно і всебічно. Тому баланс підприємства повинний розглядатися як метод дослідження питань авансування, інвестування, обороту, кругообігу і відтворення капіталу, а також обчислення його величини, що змінюється в часі. В українській практиці капітал підприємства часто розділяють на капітал активний і пасивний. З методологічної точки зору це невірно. Такий підхід є причиною недооцінки місця і ролі капіталу в бізнесі і приводить до поверхневого розгляду джерел формування капіталу. Капітал не може бути пасивним, тому що є вартістю, що приносить прибавочну вартість, яка знаходиться в русі, у постійному обороті. Тому більш обґрунтовано тут застосовувати поняття джерел формування капіталу і функціонуючого капіталу (чи активів). Джерела, використовувані підприємствами для формування капіталу, поділяються на власні, позикові і безоплатно отримані. До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал), нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів. У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу, то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними. До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по поточній вартості на момент одержання засобів. Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється по поточній вартості на момент виникнення. Безоплатно отримані підприємством засоби виявляються у формі фінансування з бюджетів різного рівня, а також у виді спонсорської допомоги від різних організацій, фінансової допомоги, отриманої від установ. Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу - внесок засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд При визначенні вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток. Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той же час є платним для підприємства. Джерело формування капіталу підприємства - авансований капітал - дає підприємству абстрактне право на розпорядження активами. При цьому по ознаці власності джерела капіталу підрозділяються на власні і позикові. З метою проведення зовнішнього, фінансового аналізу, як правило, капітал при наявному поділі його на власний і залучений, необхідно оцінювати в єдності джерел його утворення, у цілому, як залучений капітал. Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу, до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за рахунок прибутку, отриманого підприємством. Однак коли капітал, авансований власниками, прирівнюють до власного капіталу підприємства, виникає дуже спірний момент. Невипадково в міжнародній практиці бухгалтерського обліку існує принцип відособленості (автономності) підприємства, що говорить: "рахунки підприємства повинні бути відділені від рахунків його співвласників чи працівників" [4, с.148], тобто власність підприємства і власність власника - це не те саме . Трохи раніше існували деякі радикальні точки зору на поділ засобів підприємства і власника, так, наш співвітчизник Г.А.Бахчисарайцев писав: "Тому як господарство, узагалі, є поняттям абстрактним і тому свого власного майна не має і мати не може, то очевидно, на яку суму в господарстві є засобів (актив), на таку ж суму господарство має боргів (пасив)" [5, с.8]. Тому в даний час, в умовах розвитку різних форм приватної власності, найбільш кращим був би розгляд капіталу не як власності підприємства, а як власності індивідуального чи консолідованого власника, як підприємницького капіталу, зв'язаного в даному підприємстві. Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу. При визначенні вартості обслуговування капіталу - витрат по його відшкодуванню - застосовуються різні підходи, у яких дана категорія іменується "ціною капіталу" і "вартістю капіталу", але більш правильно - позначати її як "собівартість капіталу” [6, с.39]. Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення. Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства, придбання активів. У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різниця загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить вузький підхід, обмежений рамками рахівництва. З метою більш глибокого вивчення прибутку, його якостей і впливу на капітал підприємства, необхідно виділяти наступні його основні складові: операційний прибуток від поточної діяльності, що виражається в перевищенні виручки від реалізації над собівартістю реалізованої продукції і поточними витратами на її виробництво; прибуток від поточної фінансової діяльності як реалізована різниця в котируваннях цінних паперів; прибуток від реалізації необоротних активів, відбивана як різниця отриманої виручки від реалізації і собівартості реалізованого активу. Нерідко прибуток розглядають як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. [7, с.311]. Відповідно до цього підходу, у даний час у світовій практиці сформувалася так називана "концепція підтримки капіталу", в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам. Суть даного принципу полягає в тому, що дивіденди не повинні виплачуватися з капіталу підприємства, інакше капітал проїдається[7, с.323]. Зі сказаного випливає, що зміна капіталу підприємства відбувається за рахунок впливу наступних факторів: одержання (вилучення) засобів від власників підприємства; одержання (втрати) засобів від ефективної діяльності підприємства; зміна величини вартості капіталу під впливом об'єктивних економічних процесів, що відбуваються в політичному, економічному і соціальному житті країни. Оскільки бухгалтерський облік і оцінка - поняття взаємно пов'язані, тому що точна оцінка входить у число основних задач бухгалтерського обліку, то визначення вартості об'єктів обліку є одним з основних принципів, використовуваних у бухгалтерському обліку. При цьому варто брати до уваги, що вибір методу оцінки результатів роботи підприємства визначає величину прибутку, що розподіляється між власниками, і зміну величини капіталу підприємства. По своїй сутності прибуток є приростом капіталу, збільшенням суми активів, тому що через прибуток виявляється прибавочна вартість, принесена капіталом. Тому прибуток, спрямований на виплату дивідендів акціонерам - на поточне споживання, також зменшує можливий приріст капіталу. Крім класичної форми прояву у виді кошті, прибуток чи збиток підприємства може мати і негрошову форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, зв'язана з переоцінкою вартості пасивів чи активів. Звідси випливає, що оскільки ціна - диференціальна похідна вартості і часу, то різниця між ціною і вартістю визначає появу прибавочної вартості чи збитку. Таким чином, зіставлення доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом визначення результату діяльності підприємства. При цьому необхідно мати у виді, що крім резервів, створюваних за рахунок розподілу отриманого прибутку, існують і приховані резерви - розміщені в активі, у тому числі за рахунок заниження оцінки активів. Залучені підприємством капітали в процесі діяльності змінюють форму свого існування, здобуваючи матеріальну чи нематеріальну форму. Капітал стає засобами виробництва, предметами виробництва і обігу. Вважається, що активи - це "контрольовані підприємством економічні ресурси, що забезпечують йому майбутній економічний ефект" [8, с.13]. Тому в балансі дотримується обов'язковий поділ активів підприємства на капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу. Основна частина вартості капіталу підприємства, як правило, приходиться на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал. Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування капіталу підприємства. 3.2. Методологія аналізу структури капіталу та управління капіталом підприємства. Як зазначалося, капітал підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності по джерелах формування розділяється на власний і позиковий. Під величинами власного і позикового капіталу найчастіше розуміють значення сальдо відповідних рахунків правої частини балансу. Такий "бухгалтерський" підхід до структури капіталу є традиційним серед більшості вітчизняних економістів. Дані з пасиву балансу використовуються в методиках теорії фінансового аналізу для визначення показників платоспроможності підприємства. Цей напрямок дослідження капіталу фірми досить глибоко теоретично пророблено у вітчизняній економічній науці і знайшов широке практичне використання в методах економічного аналізу. Однак поряд зі згаданим вище підходом існує інший напрямок аналізу капіталу, що є складною і найважливішою частиною сучасної теорії фінансів. Даний напрямок пов'язаний з теоретичним дослідженням структури капіталу фірми і пошуком оптимального співвідношення власного і позикового капіталу. Практично рішення будь-якої задачі керування капіталом фірми пов'язано з методологією аналізу структури капіталу.[1] Головними поняттями сучасної теорії фінансів є ціна і вартість капіталу. Необхідно відзначити, що наведені нижче визначення і теоретичні положення можуть застосуватися до підприємств, організованим у формі відкритих акціонерних товариств. Характеризуючи регулятивний і балансовий власний капітал, слід розглянути питання оцінки вартості власного капіталу банку. Така оцінка дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку. У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку. Кожний з них має як позитивні, так і негативні сторони.
Рис. Способи визначення вартості власного капіталу банку За способом визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу всі активи та зобов’язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов’язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов’язань не дуже різняться. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, застосування цього способу призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Спосіб визначення бухгалтерської вартості простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки. Сутність способу ринкової вартості полягає у тому, що активи та зобов’язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб оцінювання точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу динамічніше та реалістичніше визначити вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені у визначенні вартості власного капіталу в такий спосіб, особливо якщо він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Спосіб використовується переважно менеджерами банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів — вкладників і кредиторів банку. Зауважимо, що спосіб ринкової вартості не позбавлений окремих вад: по-перше, не завжди доцільно й правильно можна оцінити активи і зобов’язання за ринковою вартістю; по-друге, він є трудомістким, потребує наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат. Сутність способу регулювальних бухгалтерських процедур полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. Власний капітал банку розраховується як сума низки його складових. Оскільки порядок визначення і склад власного капіталу в різних країнах різний, економічно розвиненими країнами з метою захисту вкладників і кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем було укладен. Базельську угоду, якою сформульовано єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що її підписали. Основні положення Базельської угоди використовують й інші держави, зокрема Україна. Національний банк України, визначаючи адекватність власного капіталу банків, додержується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу. Вади цього способу: розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, НБУ виходить із цілей органу, що здійснює нагляд і контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики; постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу утруднює порівнянність за здійснення аналізу фінансового стану банку. У разі зміни правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами; спосіб допускає включення до складу власного капіталу деяких видів боргових зобов’язань і резервів на покриття збитків. Це може призвести до спотворення результатів аналізу діяльності банку. Методологічною основою для розрахунку регулятивного власного капіталу є також положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. Зауважимо, що НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. Отже, додатковий капітал порівняно з основним капіталом менш якісний. З огляду на це для додаткового капіталу застосовується низка обмежень на використання його в розрахунку регулятивного капіталу. Основні підходи до визначення регулятивного та нормативного капіталу банку, що відповідають методиці НБУ: 1. Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може бути передаваним, перерозподіленим чи вилученим у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінки активів банку. Йдеться про вилучення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому в наступних періодах він обов’язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів. 2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов’язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру наближення банку до неплатоспроможності. 3. Додатковий капітал не обов’язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності. 4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов’язане з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів у поверненні кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які вилучаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього. 5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов’язане з необхідністю запобігти ланцюговому банкрутству банків. Фактично йдеться про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один в одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів. 6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії, банки та/або дочірні компанії і банки пов’язане з ризиками, які несе банк, а також з тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток. 7. Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов’язувалося з особливостями і призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів у основні засоби, оскільки останні мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доходу, мають несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток банку. Суттєво впливають на структуру власного капіталу фінансові результати діяльності банків. Від’ємний фінансовий результат або незначний прибуток свідчать не лише про неефективну діяльність банку, його сумнівні фінансову стійкість і конкурентоспроможність, а й про відсутність надійного фінансового підґрунтя для нормального функціонування та розвитку банку в довгостроковій перспективі. Висновок. Власні фінансові ресурси для кожного підприємства є тієї життєво необхідною частиною, без якої неможлива ні робота, ні подальше існування підприємства. Не даремно, серед класифікації загального капіталу, саме розподіл на власний і позиковий капітал стоїть на першому місці. Наявні власні засоби дозволяють підприємству використовувати їх як за своїм розсудом, так і в окремих випадках по законодавчо встановлених напрямках. Усе залежить від джерела такого фінансування за рахунок елементів власного капіталу. Розглядаючи джерела фінансування можна помітити, що: За рахунок статутного капіталу можна формувати ряд необоротних засобів, тобто він повинний завжди знаходитися в розпорядженні організації. Його збільшення і зменшення твердо закріплено законодавчо. Як джерело фінансування статутний капітал працює в двох випадках: - При становленні підприємства; - При додатковій емісії акцій чи залучення додаткових паїв. Це означає, що як джерело фінансування статутний капітал працює досить рідко. Якщо при становленні підприємства він є основою для його організації і початку господарської діяльності, то залучення засобів на вже працюючому підприємстві переслідує визначені цілі: - Залучення додаткового капіталу (у випадку, якщо ціна залучення засобів з інших джерел робить їх недоступними, або потрібно залучити значну кількість засобів для фінансування інвестиційного проекту); - Зміна структури капіталу. В останньому випадку перед керівництвом може виникнути проблема, що при новому випуску акцій (паїв) можуть відбутися істотні зміни в структурі власників, і не завжди ці зміни можуть позитивно відбитися на подальшому положенні підприємства. Додатковий капітал узагалі складно вважати джерелом фінансування діяльності підприємства, тому що він утвориться в основному за рахунок майна, придбаного підприємством за рахунок прибутку чи його переоцінки, а також різних надходжень, закріплених законодавством України. В основному додатковий капітал додає різницю вартості вже наявного майна і статутним капіталом. Витрату цих засобів також жорстко закріплено. Резервний капітал також складно розглядати як джерело фінансування, тому що напрямки його використання для окремих організацій законодавчо закріплені, для всіх інших - закріплюються установчими документами. В основному, резервний капітал використовується на покриття непередбачених збитків, втрат і виконання своїх зобов'язань, у випадку, якщо їх виконання за рахунок інших джерел неможливо. Фонди спеціального призначення в основному спрямовані на акумулювання коштів за рахунок чистого прибутку для фінансування цільових заходів. Вони утворяться по нормах і видам, затверджуваним власниками, вони ж затверджують і напрямки використання. Так як ці фонди, як і резервний капітал, утворяться за рахунок прибутку, те їх необхідно вважати похідними джерелами. Нерозподілений прибуток, як видно, є самим великим і ефективним джерелом власних засобів на підприємстві, яким воно може оперувати у своїй господарській діяльності. Однак його розмір також залежить від ряду зовнішніх і внутрішніх факторів. У складі резервів по залученню власного капіталу в даний час як основний елемент можна виділити доход від здачі майна в оренду. Найбільш широке застосування орендних відносини знайшли на підприємствах, на балансі яких знаходиться численне нерухоме майно, що підходить для цієї мети. Це досить негативне явище, тому що найчастіше, здача майна в оренду ведеться за рахунок скорочення виробництва і демонтажу устаткування, що знаходиться в приміщенні яке здається. Напевно керівництво таких підприємств або не бачить інших можливостей у використанні виробничих площ і устаткування, або в погоні за матеріальною вигодою завдають шкоди виробництву. У підсумку, самим головним джерелом фінансування діяльності підприємства можна назвати нерозподілений прибуток. Для нових підприємств головним джерелом фінансування є статутний капітал. Однак не завжди його величина реально відповідає потребі підприємства для початку своєї діяльності Для фінансування, призначень для різних цілей, використовуються спеціальні цільові фінансові фонди, а в окремих випадках і резервний капітал. Хотілося б виразити надію на те, що законодавчо будуть зроблені зміни реєстрації, що спрощують процедуру як, підприємства, так і додаткового залучення засобів у статутний капітал. Приведення величини статутного капіталу до реально необхідного рівня також може допомогти створюваному підприємству почати свою статутну діяльність і підвищити довіру третіх осіб до підприємства, і як наслідок, до можливості залучення необхідних ресурсів по більш низьких цінах.
