Лекція 2.4.
Класифікація та кодування технічної документаціїї.
Систематизація - основа будь - якої уніфікації, основною метою якої є розташування матеріалу в певному порядку і послідовності, зручній в користуванні.
Найпростішою формою систематизації с розташування систематизованого матеріалу за алфавітом. Таку систематизацію застосовують в довідниках, бібліографіях, стандартах на позначення понять тощо.
В техніці широко застосовують цифрову систематизацію за порядком номерів або в хронологічній послідовності. Наприклад, стандарти реєструються за порядком їх номерів, після чого вводять цифри, що вказують рік їх затвердження, наприклад ДСТУ 2500-94 «Єдина система допусків і посадок».
Класифікація і кодування
Класифікація як різновид систематизації набула широкого розповсюдження. При класифікації предмети і поняття розташовують за класами, підкласами і розрядами залежно від їх загальних ознак. Для класифікації та кодування інформації у міжнародній системі застосовують універсальну десяткову систему класифікації (УДК), яку використовують для присвоєння класифікаційних номерів для книжок*. журналів, наукових публікацій тощо. Числа, які присвоюють згідно системи УДК, розміщують за класами, підкласами, розрядами тощо. Ліва цифра позначає найширіїіе поняття (клас), а наступна та «подальші цифри — поняття, що є складовою частиною попереднього. Наприклад, УДК6 — це прикладні науки, медицина, техніка тощо; УДК62— техніка; УДК621 — загальне машинобудування; УДК621.3 — електротехніка УДК 621.39 — електрична техніка зв'язку.
Взаємопов'язані поняття позначають за допомогою двох крапок, наприклад, якщо УДК389.6 — стандартизація, а УДК621.3 — електротехніка, то УДК389.6.621.3 — стандартизація в електротехніці. Щоб вказати будь-які задані показники інформації ставлять крапку, два нулі, а потім.. цифри, якими позначені ці показники. Наприклад, УДК 621.4.003 — економічність двигунів внутрішнього згорання, де 621.4 — двигуни внутрішнього згорання, а ".003" — економічність.
Для позначення виду публікації число завжди має першу цифру нуль і стоїть у круглих дужках. Наприклад, (05) — журнали, (038) — словники, (088) — патенти, УДК 621.3 (05) — електротехнічні журнали. . Для позначення часу та дати застосовують відповідні ланки та пишуть їх з розділенням кожної інформації за допомогою крапки у порядку від найстаршого до наймолодшого, наприклад, "1998.10.08 — 8 жовтня 1998 року".
Розвиток науки, техніки і матеріального виробництва пов'язаний з нагромадженням і опрацюванням великої кількості інформації для обліку і оперативного управління. Вирішити таке завдання можна тільки за допомогою ЕОМ в автоматизованих системах управління. Однак це можливо лише при наявності в усіх галузях єдиної мови, зручної для введення інформації в ЕОМ, збереження і видачі її з ЕОМ. Такою мовою є мова цифрових кодів.
Структура коду відповідає багатьом вимогам.
Число знаків коду залежит від кільксоті обєктів і можливості появи нових. Коди повинні відповідат певним вимогам:
однозначно ідентифікувати обєкти,
мати мінімальну кількіст знаків і достатню для всіх підмножин,
мати резерв кодування,
бути зручни для обробки людино- машиною
КОДОВЕ ПОЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ:
алфавітом коду,
структкрою
числом знаків
методом кодування.
Алфавіт коду - система знаків складених у певному порядку.Коди бувають цофровф, буквенні, буквенно-цифрові. Найбільш поширені цифрові коди 5 і менше знаків.
Державна система класифікації і кодування складається з комплексу взаемопов"язаних класифікаторів промислової та сільськогосподарської продукції, конструкторської документації і технологічного класифікатора.
Класифікатор - різновид систематизації, розташування предметів за класами, підкласами, розрядами.
В кожному класифікаторі дві частини - назва об'єкту і відповідний назві код. Назва потрібна для обміну інформацією між людьми і переведення природної мови в мову числових кодів, яка використовується з обміні інформацією на рівні документів, а також при обробленні інформації на ЕОМ.
При видачі інформації числові коди за потреби замінюються словами.
При створенні класифікатора продукції прийнятий принцип послідовної конкретизації групувань.
Вищим класифікаційним групуванням є клас, до якого входить продукція, що характеризується комплексом однорідних ознак.
Для класифікації промислової і сільськогосподарської продукції використовують Єдину десяткову систему класифікації продукції (ЄДСКП), за якою всю різноманітність продукції поділяють на 100 класів відповідно до галузей виробництва І конкретизують за властивостями і призначенням продукції.
Потім кожний клас поділяють на 10 підкласів, кожний підклас на І0 груп, кожну групу на 10 підгруп, кожну підгрупу на 10 видів. Кожний різновид може включати до 9999 конкретних назв продукції.
Наприклад, прилади та засоби автоматизації загально промислового призначення віднесені до класу 42, а ті ж прилади та засоби спеціального призначення — до класу 43. Підклас 421 000- представляє прилади контролювання та регулювання технологічних процесів, група 421 100 -— прилади для вимірювання та регулювання температури, підгрупа 421 110 — термометри манометричні, вид 421 111 — термометри манометричні без відліку з електричним вихідним сигналом.
Систематизація, класифікація і кодування є попередніми, але абсолютно необхідними елементами при виконанні робіт із стандартизації.
Розвиток та удосконалення інформаційних технологій зумовлюють нові вимоги до методів класифікації та кодування всякої інформації. Перехід на ринкові умовк вимагає гармонізації не тільки нормативних документів з міжнародними чн регіональними, а і суттєвих змін чинних в Україні правил класифікації та кодуванні науково-технічної інформаії та переходу на прийняту в міжнародних організацій. систему обліку та-статистики.
Без єдиного класифікатора неможливим є рішення проблеми забезпеченні узгоджєнності багатьох потоків Інформації. Для цього забезпечують єдині термінологію й означення з прийнятими в міжнародних організаціях і сумісній міжнародних і національних інформаційних систем. На підставі цього в Україні, і в деяких інших країнах колишнього СРСР, вводиться єдина система класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації (ЄСКК). її об'єкта1 є статистична інформація, макроекономічна, фінансова та правоохоронна діяльніеі банківська справа, бухгалтерський облік, стандартизація, сертифікація, виробницті продукції, надання послуг, митна справа, торгівля та зовнішньоекономічна діяльність
Основні принципи, правила та вимоги, що регламентують чинність вказані системи є прийняті положення щодо Єдиної системи класифікації та кодуваш техніко-економічної й соціальної інформації. В цьому положенні врахована необхідність гармонізації українських класифікаторів з міжнародними через пряні використання останніх в Україні. Наприклад, класифікатор стандартів розробленії на підставі класифікатора стандартів 150. Цей документ містить рекомендаі з побудови каталогів, тематичних переліків, автоматизованих банків дай з нормативних документів тощо.
Гармонізовані з міжнародними також правила ведення класифікатори класифікатор одиниць фізичних величин, коди для одиниць вимірювання тощо.]
Система національних класифікаторів в Україні на 2001 рік містила уі вісімнадцять взаємопов'язаних Державних класифікаторів, серед яких:
ДК 001-94 Класифікатор форм власності;
ДК 002-95 Класифікатор організаційно-правових форм господарювання
ДК 003-95 Класифікатор професій;
ДК 004-99 Український класифікатор нормативних документів (УКНІ ~
ДК 005-96 Класифікатор викидів;
ДК 006-96 Класифікатор валют;
~ДК 007-96 Класифікатор держав світу; ¦
ДК 008-96 Класифікатор корисних копалин і підземних вод;
ДК 009-96 Класифікатор видів економічної діяльності;
ДК 010-98 Державний класифікатор управлінської документації (Дї
ДК 011-96 Класифікатор систем позначень одиниць вимірювання обліку (КСПОВО);
ДК 012-97 Український класифікатор послуг зовнішньоекономічи діяльності (УКПЗЕД);
ДК 013-97 Класифікатор основних фондів ;
ДК 014-97 Класифікатор об'єктів адміністративно-територіального ю України;
ДК 015-97 Класифікатор, видів науково-технічної діяльності;
ДК 016-97 Класифікатор продукції та послуг;
ДК 017-98 Класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності;
ДК 018-2000 Державний класифікатор будівель і споруд.
Універсальна десяткова класифікація, що з'явилася в результаті подальшого розвитку "Десяткової класифікації" М. Дьюи, зберегла у своїй основі ієрархічну структуру, властиву останньої. Разом з тим в УДК був внесений ряд особливостей, прийомів, характерних для фасетной або аналітико-синтетичної класифікації, наприклад допоміжні таблиці загальних і спеціальних визначників, що дозволяють одноманітно побудувати індекси розділів відповідно до категорій місця, часу, мови й т.д. або згрупувати документи по процесі, видам продукції й т.д..
Універсальна десяткова класифікація в цілому характеризується декількома основними властивостями. Сама назва говорить про дві з них: універсальності й десятичности. Крім того, слід зазначити многоаспектность, як закладену в структурі основної таблиці, так і виникаючу при застосуванні допоміжних таблиць і прийомів утворення індексів, що несуть у собі елементи стандартизації.
У численних розділах цієїсистеми впорядкована безліч понять по всіх галузях знань або діяльності. Іншими словами, УДК охоплює весь универсум знань. При цьому УДК не є конгломератом окремих галузевих класифікацій. Хоча розділи класифікації, що відповідають окремим галузям, відрізняються по своїй внутрішній структурі, обумовленою специфікою галузі, система сприймається як єдине ціле завдяки існуванню єдиного ієрархічного коду, загальних правил побудови індексів і неодмінному показу взаємозв'язків даного розділу і його залежності від інших за допомогою методичного апарата ("суміжні області", посилання). УДК універсальна й у застосуванні. Завдяки достатку засобів І прийомів індексування, скорочува легко дробности, вона успішно застосовується для систематизації й наступного пошуку найрізноманітніших джерел інформації в різні по обсязі й по призначенню фондах - від невеликих узкотематических зборів спеціальної документації до великих галузевих і багатогалузевих довідково-інформаційних фондів. Універсальна десяткова класифікація побудована по систематичному принципі. Б УДК той самий предмет зустрічається в різних місцях залежно від галузі знання й від аспекту, у якому він розглядається. Наприклад, "нафта" зустрічається в декількох розділах. У розділі 547 Органічна-хімія ми знаходимо поняття "Хімія нафти"; в 553 Родовища корисних копалин - "Родовища нафти"; в 622 Гірничу справу - "Видобуток нафти"; в 662 Вибухові речовини. Палива - "Нафта як паливо" і т.д.. Таке явище, називане множинною локалізацією понять, відбиває многоаспектность УДК як властивість, закладена в самій структурі схеми класифікації. Це властивість завжди потрібно мати на увазі при Індексуванні по УДК. Багатоаспектне індексування змісту документів і запитів забезпечується, крім самої структури УДК, використанням загальних і спеціальних визначників, що відбивають час, місце, мову, параметри, устаткування, процеси й т.д., а також застосуванням деяких правил комбінування індексів. Однієї з головних відмінних рис Універсальної десяткової класифікації є ієрархічна побудова більшості розділів основної й допоміжної таблиць за принципом розподілу від загального до частки з використанням цифрового десяткового коду. Универсум знань ділиться за аналогією з десятковими дробами. Кожен клас (перший щабель розподілу) містить групу більш-менш близьких наук, наприклад, клас 5 - математикові й природничим наукам, клас 6 - прикладні науки: техніку, сільське господарство, медицину.
Наступна деталізація йде за рахунок подовження індексів.
Індекси УДК із так, що кожна наступна цифра не міняє значення попередніх, а лише уточнює, позначаючи більше приватне поняття. Наприклад, індекс поняття "Хімічна корозія" 620.193.4 складається в такий спосіб:
6 Прикладні науки
62 Інженерна справа. Техніка в цілому
620 Випробування матеріалів. Товарознавство
620.1 Випробування матеріалів. Дефекти матеріалів. Захист матеріалів
620.19 Дефекти матеріалів й їхнє виявлення. Корозія
620.193 Корозія. Корозійна стійкість
620.193.4 Хімічна корозія. Вплив різних агресивних середовищ
Як уже було сказано, по ієрархії від загального до частки побудовані не тільки основні, але й допоміжні таблиці загальних і спеціальних визначників, наприклад, спеціальні визначники
62-5 Регулювання й керування машинами й процесами
62-55 Регулятори
62-555 Регулятори, що приводять у дію за допомогою фізичних процесів
62-555.5 за допомогою випромінювання
62-555.56 селенових фотоелементів загальні визначники матеріалів
-03 Матеріали
-034 Метали
-034.2 Кольорові метали в цілому
-034.21 Золото, сплави золота
У цей час при деталізації розділів цифра 0, як правило, не використається через можливу плутанину зі спеціальним визначником .0; цифра 9 звичайно приділяється для поняття "інші", "інші". Таким чином, активно використаються вісім цифр. У тому випадку, коли кількість классифицируемьіх понять перевищує вісім місць у ряді, дев'ятий розділ може дробитися далі, а одержувані соті (якщо потрібно й тисячні) частки-індекси прирівнюються за своїм значенням до десятих часток (так званий октавний принцип].
При деталізації більш-менш великих розділів УДК широко (хоча не можна затверджувати, що завжди строго й послідовно) застосовується стандартне позначення тих або Інших понять, а також типового й аналогічного підрозділу: загальні визначники, спеціальні визначники, типові (ковзні) закінчення, паралельний підрозділ, побудова індексу за допомогою знака '(апостроф) І Ін. Всі ці засоби й прийоми дозволяють представити УДК у більше компактному, іноді двомірному, легше доступному для огляду виді й скорочують обсяг таблиць. Досяга з їхньою допомогою мнемоніка набагато полегшує оволодіння системою й необхідне в роботі запам'ятовування індексів.
Типові закінчення. На початку деяких розділів УДК можна зустріти перелік цифрових позначень, що починаються многоточием. Це закінчення, які можна приєднувати при необхідності до індексів даного розділу для одержання подальшої однотипної стандартної деталізації. Наприклад, при розділі 661.8 Сполуки металів. Солі. Мінеральні фарби - на додаток до індексів основного ряду, що позначає з'єднання окремих металів:
661.832 З'єднання калію і т.д.
Створення УДК
Розвиток науки, техніки, бібліографії, видавничої справи в другій половині XIX — на початку XX ст. вимагав створення класифікаційних систем, які давали б змогу вводити у систему нові науки, теми, поняття без їхнього докорінного перероблення та застосовувати їх в більшості бібліотек.У 1895 р. з Ініціативи бельгійських юристів Поля Отле й Анрі Лафонтена відбулась Міжнародна бібліографічна конференція (Брюссель), на якій були присутні від ЗО до 50 делегатів з різних країн. Згідно з рішенням Міжнародної бібліографічної конференції в основу новостворюваної класифікаційної системи було рекомендовано покласти Десяткову класифікацію Дьюї(ДКД). Створена американським бібліотекарем Мелвілом Дьюї (1876), ДКД вже широко застосовувалась у різних типах бібліотек СШАта Англії і стала відомою в багатьох країнах світу. ДКД як найбільш деталізована, здатна до подальшого розгалуження, з досить високим науковим рівнем, зі зручною та зрозумілою індексацією, не залежною від мови, мала безумовні можливості розвитку, і на її основі виникла та розвивалась Універсальна десяткова класифікація (УДК).Перетворення перелічувальної ДКД, в якій типизація була прихована всередині індексів різних класів, на комбінаційну систему (названу в подальшому УДК), забезпечувалось введенням в їндексаційний апарат ряду математичних і пунктуаційних знаків, відомих у всьому світі й тому настільки ж зрозумілих, як і арабські цифри. За допомогою нових позначень типові та повторювані поняття згрупували в самостійні таблиці визначників, які не належали до основного ряду розділів. Геніальним відкриттям була пропозиція П. Отле щодо знаків, спеціально призначених для комбінування класифікаційних Індексів (навскісна риска, знак приєднання, двокрапка тощо). Нарешті, було прийняте ще одне рішення: якщо подальше ієрархічне підрозділяння стає неможливим або недоцільним, до класифікаційних індексів можна приєднувати буквенні позначення.Перше видання під назвою "МапиеІ сій герегіоіг ЬіЬІІо§гарг^ие ипіуегзеї" ("Посібник з універсального бібліографічного репертуару") публікувалось в період 1905—1907 рр. Посібник налічував 33 тис. індексів.
Уже на початку XX століття слідом за бібліотекарями десяткову класифікацію Міжнародного бібліотечного інституту (МБІ] почали вивчати і використовувати фахівці архівів і музеїв, вчені та справочинці, педагоги та видавці. її викладали в університетах, публікували в книгах, які безпосередньо не стосувались бібліотечної справи; її пропагандисти й прихильники об'єднались у гуртки й товариства.
Назва "Універсальна десяткова класифікація" (УДК) вперше з'явилась з виходом у світ другого видання таблиць французькою мовою "Сіаззітісаїіоп сіесітаїе ипіуегйеііе" (1927—1933). Відтоді саме під цією назвою таблиці вдосконалюють і регулярно перевидають, завдяки чому вони набувають значного міжнародного поширення. Вважалось престижним розміщувати індекс УДК на титульному аркуші книги, демонструючи тим самим її місце в упорядкованому за допомогою УДК "світовому репертуарі".
Розвиток і розповсюдження УДК не підпорядковується ніяким закономірностям. Щодо вмісту таблиць, їхній обсяг збільшувався від видання до видання: 1907 р. — 33 тис. рубрик, 1927—1933 рр. — 70 тис. рубрик. Згодом повні таблиці налічували 100—120 тис. рубрик, а для більшості бібліотек було розроблено середні (35—40 тис.} і скорочені (10—12 тис. рубрик) варіанти таблиць.
Упродовж XX ст. розробленням і вдосконаленням УДК займався Міжнародний бібліографічний інститут. У 1924 році після чергової реорганізації залишилось лише п'ять країн (Нідерланди, Франція, Німеччина, Швейцарія і Радянський Союз), що підтримували МБІ. Після переїзду з Брюсселя до Гааґи в 1931 році його перейменовано на Міжнародний інститут документації, а у 1938 році перетворено на Міжнародну федерацію з документації (МФД), діяльність якої припинилася вже в наші дні (2001). Так, УДК стала власністю однієї з найавторитетніших міжнародних організацій. Насправді її власниками були всі країни—члени МФД. МФД мала право координувати та контролювати видання еталонних таблиць, вносити зміни й доповнення в систему.
У 1991 р. було створено Консорціум УДК (УДКК), куди увійшла МФД і видавці УДК. Однією з перших справ УДКК стало розроблення в 1993 р. машинного еталона УДК трьома основними мовами — англійською, французькою та німецькою (Мазіег Кетегепсе РІІе, МКР). Це "стандартна" версія УДК, яка налічує близько 67770 тис. рубрик і поновлюється щорічно. Консорціум здійснює інтенсивну роботу з удосконалення УДК відповідно до сучасного стану розвитку науки й техніки. Логічно побудована система введення змін і доповнень в таблиці УДК передбачає їхнє обговорення з користувачами, прийняття рішень Консорціумом УДК і публікування в щорічному випуску "Ехіеп5Іоп5 апсі Соггест.іоп5 їо їпе ІЮС" ("Зміни та доповнення до УДК"). Подальший розвиток системи фахівці УДКК пов'язують з її фасетизацією, упорядкуванням таблиць визначників, переглядом змісту і структури окремих класів і розділів, пристосуванням її до потреб автоматизованих інформаційних систем.
З кінця XX ст. запровадження та вдосконалення УДК стало міжнародною справою. З моменту створення класифікацію перекладено 39 мовами.
Історія УДК в Україні
У 1919 році Головна Книжна Палата України підготувала до друку "Міжнародну децимальну бібліографічну класифікацію", складену відомим українським бібліографом Ю. Івановим-Меженком. У передмові до видання він писав: "На жаль, лише під час друкування книжки нам пощастило дістати першотвір "Посібник з міжнародного бібліографічного репертуару" ("МапиеІ сій герегїоіг ЬіЬІІо§гарг^ие ііпіуєгйєі", 1907), і тому ми примушені були користатись працями В.С. Боднарського, завдяки чому в книзі є неточності І прикрі перепустки".
Особливістю цієї класифікації було те, що вона зорієнтована на реалії українського життя. Відразу після виходу скорочених таблиць Ю. Іванов-Меженко розпочав роботу з підготовки перекладу повного варіанта УДК. Однак для здійснення цієї роботи потрібні були значні кошти й зусилля великого творчого колективу. До того ж, у 1924 році Всеросійський бібліографічний з'їзд зазначив, що Міжнародна десяткова класифікація не відповідає завданням радянських бібліотек. У подальшому УДК було майже витіснено з практики їхньої роботи. Незважаючи на це, сьогодні можна констатувати прозорливість Ю. Іванова-Меженка як вченого, який ще на початку становлення УДК розпізнав І оцінив її можливості й переваги.
12 січня 1921 року Головполітосвіта РСФРР прийняла постанову про обов'язкове застосування "Международной десятичной классификации" в усіх бібліотеках. Невдовзі аналогічну постанову ухвалили Управління в справах друку та Головполітпросвіта УСРР. З того часу десяткова класифікація застосовується в усіх масових і в більшості спеціальнихта наукових бібліотеках.
Видання десяткової класифікації в Україні, Росії та інших республіках СРСР, класифікаційних таблиць Б. Боднарського (1919),
Ю. Іванова-Меженка (1919), Головполітосвіти РСФРР (1921), Є. Добржинського (1924) були, по суті, скороченими перекладами міжнародної УДК, не завжди правильними й точними. Найбільш цікавими і повними були видання таблиць десяткової класифікації М. Русинова (1924, 1944) та Є. Добржинського (1930, друге видання). Бони також мали недоліки, але їх широко використовували наукові бібліотеки, книжкові палати, архіви, видавництва тощо. Індекси десяткової класифікації в Україні централізовано проставляли з 1924 року в "Літописі українського друку", а з 1927 року — на друкованих картках, які видавала Українська книжкова палата.
У 1931 році було перевидано таблиці Головполітосвіти РСФРР для масових бібліотек, на основі яких Книжкова палата УРСР у
1938 році опублікувала більш розширені таблиці УДК для масових бібліотек. Для подальшої роботи з УДК в Інституті бібліотекознавства (Москва) було створено комісію на чолі з Л. Троповським. У 1938,1939 11942 роках вийшло три видання таблиць УДК для масових бібліотек. Районні, міські та обласні бібліотеки СРСР користувались спрощеною десятковою класифікацією — "Схемой библиотечной классификации для массовьіх библиотек", складеною Міжбібліотечною класифікаційною комісією Міністерства культури РРФСР й опублікованою в 1955 році за редакцією
з. Амбарцумяна та "Таблицами библиотечной классификации для областньїх библиотек". Це було, по суті, доповнене видання "Схеми..,", що значно відрізнялось від оригіналу УДК.Згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР "О мерах поулучшению организации научно-технической информации в стране" від
11 травня 1962 року УДК було запроваджено як єдину обов'язкову класифікацію для систематизації документів з природничих і прикладних наук у науково-технічних бібліотеках, видавництвах, редакціях науково-технічних журналів, в установах науково-технічної інформації. Міжнародний характер УДК, її високий науковий рівень, постійне вдосконалення під егідою авторитетного міжнародного центру давало змогу уникнути труднощів у становленні органів НТІ в країні.Нині УДК набуває значного поширення. Багато технічних та наукових бібліотек використовують УДК І в систематизації документів суспільно-економічної тематики.У Радянському Союзі системою УДК займалась Міжвідомча комісія з класифікації Державного Комітету СРСР з науки і техніки, вона ж підтримувала зв'язок з МФД. Науково-дослідний інститут технічної інформації, класифікації та кодування Держстандарту СРСР разом з Міжвідомчою комісією і галузевими інститутами інформації підготував І надрукував третє видання УДК (1979—1986) російською мовою, яким і сьогодні користуються науково-технічні видавництва, установи науково-технічної інформації, науково-технічні бібліотеки, книжкові палати країн СНД.
УДКЗ метою впровадження україномовної системи УДК у 1997 році Книжковою палатою України було розроблено проект "Класифікаційна система України", що передбачав створення національного еталона таблиць УДК українською мовою, видання їх яку традиційному друкованому вигляді, так і в електронній формі. За короткий період часу було підписано угоду, придбано ліцензію Консорціуму УДК на видання українською мовою міжнародного еталона УДК, а також "Ех1:еп5Іоп5 апа! Соггес{іоп5 То Тгіе ІЮС", здійснено переклад таблиць УДК з англійської мови, зроблено комп'ютерний набір та редагування розділів УДК, узгоджено термінологію з науковцями України, отримано згоду на друкування від Консорціуму УДК.Нині ця справа втілена в життя. Україна вперше за свою історію має видання УДК українською мовою. У 2000 році опубліковано перше видання національного еталона. Книжкова палата в межах співпраці з Консорціумом отримує періодичні видання "Ехїегі5Іоп5 апс! Соггесііопз їо Іпе ІЮС", перекладає їх і видає окремими випусками, а також має можливість співпрацювати з фахівцями багатьох країн світу та вносити свої пропозиції з питань удосконалення таблиць міжнародної Універсальної десяткової класифікації. У грудні 2008 року надруковано перші чотири книги другого видання УДК. Випуск останніх трьох книг заплановано на 2009 рік. Триває робота над перекладом і редагуванням наступних видань "Зміни та доповнення до УДК".
Методи класифікації економічної інформації.
Система класифікації визначається і характеризується використаним методом класифікації, ознаками класифікації, послідовністю і кількістю рівнів класифікації, кількістю угруповань.
Метод класифікації - це сукупність правил створення системи класифікаційних угруповань та зв"язки між ними. Розрізняють два основних методи класифікації: ієрархічний та фасетний.
Ієрархічний метод класифікації характеризується тим, що початкова множина об'єктів ТЕІ послідовно поділяється на угруповання (класи) першого рівня поділу, потім - другого і так далі. Сукупність угрупувань при цьому утворює Ієрархічну деревоподібну структуру, яку зображають у вигляді гілястого графа (рис.2).
1-й рівень
2-й рівень
3-й рівень щ Сні Сцз С) 14
Рис. 2. Схема угрупувань ієрархічного методу класифікації.
Ієрархічний метод класифікації характеризується глибиною (кількістю рівнів класифікації), ємністю (глибина та кількість створених на кожному рівні угруповань) та гнучкістю (добра пристосованість для ручної обробки та велика інформативність кодів). Основним недоліком цього методу є жорсткість структури, яка зумовлена фїксованістю ознак та їх послідовністю. Зміна хоча б однієї' ознаки призводить до перерозподілу класифікаційних угруповань. Тому в класифікаторах, які побудовані за ієрархічним методом, повинні бути передбачені резервні ємності. Також цей метод не дає змоги агрегувати об'єкти за будь-яким довільним поєднанням ознак, що ускладнює АОД.
Фасетний метод компенсує недоліки Ієрархічного методу класифікації. При цьому методі класифікації початкова множина об'єктів може незалежно поділятися на класифікаційні угруповання з використанням однієї з обраних ознак. Кожна ознака фасетної класифікації відповідає фасеті, яка є списком значень цієї класифікації (колір: червоний, зелений, ....; професія: інженер, бухгалтер,...). Система класифікації може бути подана переліком незалежних фасетів (списків), які містять значення ознак класифікації. За допомогою фасетної формули, яка утворюється в послідовності ознак класифікації, можна описати об'єкти ТЕІ. Кількість фасетних формул, для яких можуть бути утворені ієрархічні класифікації, визначається можливим поєднанням ознак.
Розглянемо, для прикладу, фасетну класифікацію одягу при використанні трьох ознак (фасетів): вид тканини, сезонність, призначення
Фасета
1
2
3

Назва ознаки
Вид тканини
Сезонність
Призначення одягу

Значення ознаки
Вовна
Зимова
Чоловічий












Шовк
Літня
Жіночий


Бавовна
Демісезонна
Дитячий


Трикотаж



З використанням цих трьох ознак можна побудувати шість різних ієрархічних класифікацій з трьома рівнями розподілу .
Фасетний метод класифікації ие має недоліків ієрархічного методу І тому він особливо ефективний при функціонуванні комп'ютерних ІС.
Приклади класифікації інформаційних систем
Призначення інформаційних систем (ІС) в економіці - це автоматизація розрахунків, під якою розуміють людино-машинне розв'язування економічних задач. Для цього розробляються і впроваджуються такі види забезпечення: правове, Інформаційне, програмне, математичне, методичне, організаційне, технічне, лінгвістичне та ергономічне.
Сучасний етап розробки ІС в економіці країни характеризується створенням ІС нового покоління, до яких належать експертні системи, системи підтримки прийняття рішень, інформаційно-пошукові системи, системи із штучним інтелектом. Основою створення таких систем є децентралізація структури ІАСУ та організація розподільної' обробки інформації. Технічною передумовою створення таких систем є значне поширення ПЕОМ. Організаційною передумовою виникнення таких систем стали процеси децентралізації управління, що відбуваються в країні. Структурно вони реалізуються у вигляді мереж обчислювальних машин або мереж АРМ.
Класифікація систем.
ІС можуть значно різнитися за типами об'єктів управління, характером та обсягом розв'язуваних задач та іншими ознаками
Ознаки класифікації ІС
За рівнем (сферою) діяльності
державні
територіальні
галузеві
об'єднань
підприємств -технічних процесів
За ступінню централізації обробки інформації
інформаційно-пошукові
інформаційно-довідкові
Інформаційно-управлінські
системи підтримки прийняття рішень
інтелектуальні ІС
За ступінню інтеграції функцій
централізовані ІС -децентралізовані ІС
ІС колективного використання
багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями управління
багаторівневі ІС з інтеграцією за рівнями планування
Державні ІС призначені для вирішення найважливіших народногосподарських проблем країни. На базі обчислювальних, комплексів та економІко-математичних методів складають перспективні та поточні плани розвитку країни, розробляють державний бюджет та контролюють його виконання тощо. Центральне місце в мережі державних ГС займає автоматизована система державної статистики (АСДС), яка є основним джерелом статистичної інформації і необхідна для функціонування державних та регіональних ІС. АСДС взаємодіє з автоматизованою системою планових розрахунків (АСПР) Міністерства економіки України, автоматизованою системою фінансових розрахунків (АСФР) Міністерства фінансів, автоматизована система обробки Інформації з цін (АСОІ цін), автоматизована система обробки науково-технічної інформації (АСО НТІ) тощо., і
Територіальні ('регіональні) ІС призначені для управління адміністративно-територіальним регіоном. Ці системи виконують роботи з обробки інформації, яка необхідна для реалізації функцій управління регіоном, формування звітності та видачі оперативних даних місцевим і керівним державним та господарським органам.
Галузеві ІС призначені для управління підвідомчими підприємствами та організаціями. Сфери застосування — промислова, непромислова, наукова.
ІС управління підприємствами (АСУП) — це системи із застосуванням сучасних засобів автоматизованої обробки даних, економіко-математичних та інших методів для розв'язування задач управління виробничо-господарською діяльністю підприємств.
ІС управління технологічними процесами (АСУ ТП) керують станом технологічних процесів.
Інформаційно-пошукові системи (1ПС) орієнтовані на розв'язування задач пошуку інформації без її змістовної обробки.
Інформаційно-довідкові системи (ІДС) призначені для обчислення значень арифметичних функцій за результатами пошуку.
Інформаційно-управляючі системи (ІУС) призначені для автоматизованого розв'язування широкого кола задач управління.
Системи підтримки прийняття рішень (СППР) — це інтерактивні комп'ютерні системи, які призначені для підтримки різних видів діяльності та прийняття рішень із слабкоструктурованих або неструктурованих проблем.
Штучний інтелект — це штучні системи, створені людиною на базі ЕОМ, що імітують розв'язування людиною складних творчих задач. Створенню інтелектуальних ІС сприяла розробка в теорії штучного інтелекту логІко-лінгвІстичних моделей, які дають змогу формалізувати конкретні змістовні знання про об'єкти управління та процеси, що відбуваються в них.
Розрізняють три типи інтелектуальних ІС:
1) інтелектуальні Інформаційно-пошукові системи (ІШС) — системи типу "запитання-відповідь";
2) розрахунково-логічні ІС — дають змогу користувачам, які. не є програмістами розв'язувати у режимі діалогу з ЕОМ свої задачі з використанням складних методів та відповідних прикладних програм;
3) експертні системи — дають змогу проводити ефективну комп'ютеризацію областей, які подані в експертній описовій формі, а використання математичних моделей неможливе або утруднене.