1. РАЦІОНАЛЬНІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ
Становище людини в біосфері двоїсте. Як біологічні об'єкти ми залежимо від фізичних чинників середовища і пов'язані з ним через харчування, дихання, обмін речовин. Людський організм має свої пристосувальні реакції, які виробились у процесі біологічної еволюції. Однак головною особливістю людини, що відрізняє її від інших видів, є новий спосіб взаємодії з природою через створену нею культуру. Як могутня соціальна система, людство створює на Землі своє культурне середовище. Біологічне в людині змінюється незрівнянно повільніше, ніж соціальне. Вважають, що пото варіепз існує яких-небудь 40-50 тис. років. За цей час, з погляду людської історії колосальний час, біологія людини не змінювалася скільки-небудь помітним чином. Не став більшим за обсягом її мозок, все ж у тому напрямку серце гонить кров, а також майже не змінився обсяг перекачування крові. І органи чуття майже не змінилися, і в основному ті ж емоції притаманні людині. Невпізнанно змінилося в людині за це час лише соціальне. Особистість раба і рабовласника, кріпака і феодала, робітника і буржуа і, нарешті, демократична особистість - такі основні вузлові означники виміру людини як істоти соціальної, означники, що відповідають розвитку людини від рабовласництва через феодалізм і капіталізм до нинішнього демократичного становища після соціально-політичних потрясінь кінця XIX століття. І це за «які-небудь» декілька тисяч .років. Одне з основних завдань фізіології людини - це регуляція та інтегрована роль нервової системи в організмі людини. Нервова система людини - це сукупність утворень (рецептори, нерви, ганаглії, мозок), які сприймають спрямовані на організм подразники, проводять обробку виниклого при цьому збудження, формують відповідні протидіючі реакції, регулюють і координують всі функції організму в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Враховуючи той факт, що людина являє собою і біологічний об'єкт, можна зробити висновок про те, що всі біологічні системи можуть існувати в навколишньому середовищі за умови біологічної рівноваги. Людина, як єдина біологічна система природи, здатна при взаємодії з нею регулювати і контролювати обмін речовин між собою і природою, тобто людина потребує матеріального забезпечення. Ця діяльність визначається процесом праці, в якому людина змінює не тільки навколишнє середовище (середовище існування), але і своє власне середовище. Якщо розглядати життя як спосіб існування білкових тіл, де проходить обмін речовин з навколишнім середовищем, то з припиненням цього обміну припиниться і життя. Це положення можна підтвердити загальновідомими прикладами. Людина може прожити без повітря 1,5-5 хв., без води - декілька днів, без їжі - декілька тижнів. Цих елементарних прикладів достатньо для того, щоб твердити - людина без матеріального забезпечення як біологічний об'єкт існувати не може. Але людина потребує духовного спілкування зі своїми суб'єктами, з якими вона проживає. Людина - єдина істота на Землі, здатна до пізнання буття та власної свідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе, яке виступає в емпірічній або теоретичній формі. Знання, в свою чергу, може матеріалізуватися, опредмечуватися, але для цього воно має стати ідеєю. Ідея - це думка, що містить мету діяльності і виражає певне майбутнє. Вона відбиває мету і прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд - одна із форм свідомості людини, невід'ємний атрибут життєдіяльності людей. Способом його існування виступає філософія, а також суттєві «виміри» людини, які враховують її потенційні можливості та прагнення.
2. ВПЛИВ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємовідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля.
За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), із більш ніж 6 млн. відомих хімічних сполук практично використовується до 500 тис. сполук; із них біля 40 тис. мають шкідливі для людини властивості, а 12 тис. є токсичними. До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи. Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:
· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;
· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;
· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;
· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;
· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.
Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:
1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),
2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),
3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,
4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.
Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом. Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:
· рослини,
· тварини,
· гриби,
· мікроорганізми.
Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:
· інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки або суміші);
· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);
· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;
· стаціально-деструкційне забруднення (стація— місце існування популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.
Забруднення довкілля поділяють на природні, які викликані якими-небудь природними, часто катастрофічними, причинами (виверження вулканів, селеві потоки тощо), і антропогенні, які виникають у результаті діяльності людини.
До основних антропогенних забруднювачів довкілля належать:
1. речовини, що викидаються промисловими підприємствами;
2. нафта та нафтопродукти;
3. пестициди;
4. мінеральні добрива;
5. шуми від виробництв, транспорту;
6. іонізуюче випромінювання;
7. вібрації;
8. світло-теплові впливи.
3. ДЖЕРЕЛА НЕБЕЗПЕЧНИХДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЧИННИКІВ
Чинники зниження життєдіяльності:
конфлікти. Психічна травма, отримана внаслідок конфлікту, виводить людину з нормального психофізіологічного стану, що може призвести до суттєвих змін в життєдіяльності людини.
наркотики і наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія – це насамперед проблеми молоді. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається . Виникнення наркоманії пов’язане з ейфорією, приємно збуджуючим ефектом наркотику. Чим сильніший ефект ейфорії, тим швидше настає звикання. Розвиток наркоманії може настати як результат допитливості, експериментування, як наслідок прийому знеболюючих, снодійних засобів. Поширенню наркоманії сприяє нездорове мікро соціальне середовище, відсутність у людини інтелектуальних і соціально-позитивних настанов.
алкоголь і алкоголізм. Мабуть, у нас немає жодної сім’ї, яку прямо чи опосередковано не хвилювала б проблема алкоголізму. Алкоголізм – страшна хвороба, яка за розповсюдженням на Землі займає третє місце після серцево-судинних та ракових захворювань. Алкоголь збуджує, підбадьорює, піднімає настрій, змінює самопочуття. Алкоголь – висококалорійний продукт, швидко забезпечує енергетичні потреби організму.
нікотин і нікотиманія. Нікотин – одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова тютюнового диму. Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті цигарку. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця, цьому заважають запаморочення і нудота. Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютюнового диму входять близько 30 отруйних речовин:
аміак;
синильна кислота;
сірководень;
чадний газ; радіоактивні речовини;
тютюновий дьоготь.
Куріння – один з основних чинників, який призводить до того, що розвивається рак легень, шлунка, хвороб серця.
Втома і перевтома.
хворобливі стани.
4. ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ
П’ять тисячоліть тому, коли з’явились перші міські поселення, почалася формуватися і техносфера – сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Звичайно, тоді це були тільки елементи техносфери. Справжня техносфера з’явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини.
Техногенні небезпеки – це транспортні аварії, пожежі, неспровоковані вибухи аварії на інженерних спорудах життєзабезпечення тощо.
Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті. Території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю. Види аварій:
аварії з витоком сильнодіючих речовин;
аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;
пожежі та вибухи;
аварії на транспорті;
аварія на трубопроводі.
Серед особливо небезпечних явищ особливе місце займають аварії з викидом в атмосферу сильнодіючих хімічних речовин, які спричиняють хімічне забруднення навколишнього середовища, хімічне ураження людей та їхню загибель. Після будь-якої аварії ймовірність виникнення пожежі дуже велика. Пожежа – це неконтрольоване горіння, небезпечне для людей, воно завдає матеріальних збитків. Горіння само по собі є дуже складним фізично-хімічним перетворенням, яке супроводжується виділенням тепла і світла. Для того, щоб це перетворення відбулося, потрібні горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.
Катастрофа – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Трапляються авіаційні катастрофи, катастрофічні паводки. Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти, і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.
5. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ
Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників. Джерелами конфлікту є:
соціальна нерівність, яка існує в суспільстві;
поділ влади;
претендування на соціальний престиж;
розподілення матеріальних благ;
поділ освіти.
Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт. Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів неодмінно переросте у соціально-політичний. Соціальні конфлікти бувають:
політичні – конфліктують політичні системи:
соціальні – конфліктують соціальні системи;
економічні – конфліктують економічні системи.
Суб’єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи. Держави. Суб’єктами конфліктів можуть виступати:
окремі люди, групи. Організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури;
об’єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.
Існує дві форми перебігу конфліктів:
відкрита – відверте протистояння, зіткнення, боротьба;
закрита або латентна, коли відвертого протистояння нема, але починається невидима боротьба.
Поняття „ соціально-політичний конфлікт ” використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав ( громадянська війна, страйки ) та між державами ( війни, партизанські рухи ).
Війни – це збройна боротьба між державами або соціальними. Етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова – крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.
До соціально-політичних конфліктів також належать і виступи екстремістських угрупувань у вигляді збройних нападів і терористичних актів. Збройний напад – це акт застосування сили наступального характеру, здійснюваний організованою групою або державою з метою послаблення або знищення іншої організованої групи або держави. Тероризм – це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорстокіших методів насилля, вкладаючи фізичне знищення людей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.
Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап – постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували.
НЕБЕЗПЕКИ В СУЧАСНОМУ УРБАНІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩУ
Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами – “демографічним вибухом” другої половини ХХ ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.
Урбанізація (від лат. urbanos – міський) означає процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виникнення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).
Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. За 1940-70 рр. чисельність міського населення в Україні зростала вже значно нижчими темпами, бо за 30 років воно збільшилось у 1,9 рази. З середини 50-х років ХХ ст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисельності міського населення в Україні. Тільки за останні 30 років частка міського населення в Україні зросла у 2,2 рази та становила на кінець ХХ ст. близько 70% загальної чисельності населення. За кількістю великих міст (з населення понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зара – 61. В Україні є 7 міст з населенням, яке перевищило або майже сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріжжя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні 30 років був характерний надзвичайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2 млн. 600 тисяч мешканців.
Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме:
- наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
- зосередження закладів науки та культури;
- забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
- можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
- розвиток міжнародного та регіональної культури.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров’я населення через забруднення атмосферного повітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.
Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей:
- постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води; контроль і запобігання забруднення повітря; водних ресурсів, грунтів;
- утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів;
- соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору, зростанням міст у високу, збільшенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.
Визначимо основні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.
1. забруднення атмосфери міст:
Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.
Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров’я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму.
2. забруднення міських приміщень:
Специфіка проживання в місті веде до того, що люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень. Згідно з оцінкою Агентства з охорони навколишнього середовища США, повітря всередині міських приміщень забруднено у 100 разів більше, ніж зовні.
Причини забруднення повітря приміщень:
забруднення від спалювання деревини, вугілля в камінах;
не вентильовані гази від газових плит та водонагрівачів;
аерозолі;
очисники, які містять хлор або аміак;
лакові та воскові покриття підлог;
зволожувачі повітря;
розпилювачі від комах;
дим від цигарок.
Заходи щодо поліпшення якості повітря в приміщеннях:
ефективний засіб проти токсинів – домашні рослини;
замість освіжувачів повітря використовувати оцет, наливши його в тарілку і поставити на 1-2 години в кімнаті; в закритих невеликих приміщення (холодильники, туалет) поставити відкриту коробку з харчовою содою; внести в кімнату свіжу гілку ялини або сосни;
замість підбілювачів використовувати харчову соду або буру;
робити регулярне вологе прибирання приміщення, а також провітрювання;
не залишати відкритими пляшки з миючими та дезінфікуючими засобами.
3. забруднення питної води в містах:
Питна вода – найважливіший фактор здоров’я людини. В крани міських квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша – підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не вистачає.
За даними ВООЗ, вода може містити 13 тисяч токсичних речовин, водою передається до 80% усіх захворювань, від яких у світі щорічно вмирає 25 млн осіб. Щоб природна вода була придатна для вживання, вона проходить декілька стадій очищення та знезараження на водопровідних станціях. Способи очищення забруднених вод можна об’єднати в такі групи: механічні, фізичні, фізико-механічні, фізико-хімнічні; біологічні, комплексні. Після визначених методів очищення у воді можуть знаходитись різноманітні віруси та бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиту та ін.). Знешкодити мікроорганізми, які залишились, можна чотирма способами:
термічно (скип’ятити);
за допомогою сильних окисників (наприклад, хлору, озону, марганцевого калію);
впливом іонів благородних металів (зазвичай використовується срібло);
фізичними методами (за допомогою ультрафіолетових променяів або ультразвуку).
4. шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст.
Для мешканців міста шум – справа звичайна. Досить часто людина навіть не замислюється над його протиприродністю. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює підприємством, поблизу літають з аеродрому літаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під’їздах – ліфти. Цей перелік можна продовжити. Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін – “шумова хвороба”. Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудота, дратівливість, які досить часто супроводжуються тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильні більшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження. Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні становити 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносять вагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зі значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі у 80 дБ.
До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки тощо.
Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Безперечно, обійтися без електропобутових приладів неможливо, та й не потрібно. Головне – дотримуватись певних правил:
у спальні не варто встановлювати комп’ютер, “базу” для радіотелефона, а також вмикати на ніч пристроїв для підзарядки батарейок та акумуляторів;
телевізор, музичний центр, відеомагнітофон на ніч треба вимикати з електромережі;
електронний будильник не повинен стояти в головах;
потужність мікрохвильнових печей може змінюватись, тому час від часу треба звертатись до майстра, щоб контролювати рівень випромінювання.
БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання у разі виникнення НС є захист населення та організація його життєзабезпечення. Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується на сам перед підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику. Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій ( ДКНС ). До їх функцій входять забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередженням можливих аварій і катастроф.
Організація життєзабезпечення населення в умовах НС – це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей. Цей комплекс включає:
управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;
захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;
житлове забезпечення і прцевлаштування;
комунально-побутове обслуговування;
навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;
санітарну обробку;
підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;
забезпечення населення інформацією про характер і рівень безпеки, правила поведінки;
заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.
Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому положенні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах національної оборони і виконуються в первод загрози та після виникнення НС. З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.
8. ЗАХИСНІ СПОРУДИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ
1. Сховища цивільної оборони
Сховища ЦО - це споруди, які забезпечують комплексний захист укритих людей від дії факторів ураження НС.Сховища, які знаходяться в зонах можливого виникнення масових пожеж і в зонах ураження ХНР, забезпечують також захист укритих людей від високих температур, отруєння продуктами горіння і ураження ХНР. Сховища повинні забезпечувати можливість безперервного перебування в них укритих людей протягом двох діб. За ступенем захисту від дії хвилі удару ядерного вибуху сховища поділяються на класи. За умовами зведення сховища можуть бути такими, які завчасно зводяться або швидко будуються з введенням повної готовності ЦО. Сховища ЦО, які завчасно будуються у мирний час, проектуються, як правило, вбудованими у підвальні поверхи споруд і будинків. При неможливості створення вбудованих сховищ, допускається будівництво окремо розташованих сховищ. В мирний час сховища повинні використовуватися в інтересах народного господарства і обслуговування населення. Об'ємно-планувальне рішення. Приміщення сховищ поділяються на основні (приміщення для укривання людей, тамбури-шлюзи, тамбури) і допоміжні (приміщення для розміщення обладнання систем фільтровентиляції, електрозабезпечення, водозабезпечення і каналізації). У сховищах передбачені захисні входи і виходи. Розміри приміщення для фільтровентиляційного обладнання визначаються приміщення для фільтровентиляційного обладнання визначаються його габаритами і площею необхідною для його обслуговування. Конструктивні рішення. Основними конструктивними елементами сховищ є: огороджуючі конструкції (зовнішні стіни, перекриття, фундаментна плита), внутрішні конструкції (стіни, колони), елементи входів і аварійних виходів, захисні пристрої у проймах (захисні герметичні двері і ставні), захисні пристрої у технологічних проймах і вводах інженерних комунікацій. Для забезпечення пропуску людей після сигналу цивільної оборони на закриття дверей при входах у сховище створюються одно- або двокамерні тамбури-шлюзи. Захист входів та інших отворів у сховищах виконується шляхом встановлення типових захисних герметичних і герметичних дверей, воріт і ставень. Захист входів та інших пройм у захисних спорудах цивільної оборони (сховищах і укриттях проти радіації) здійснюється шляхом встановлення типових захисних і герметичних дверей, воріт і ставень згідно з классом захисних споруд і місцем їх розташування та можливими надзвичайними ситуаціями. Герметизація і гідроізоляція. Герметизація сховищ виконується для виключення проникнення всередину сховищ отруйних речовин, радіоактивноївної пилі, біологічних аерозолів, газоподібних продуктів горіння при пожежах і затікання повітряної ударної хвилі, а гідроізоляція - для виключення проникнення ґрунтових і поверхневих вод. Вентиляція і опалення. Сховища обладнуються механічними системами припливної і припливно-витяжної вентиляції для підтримання допустимих теплових і вологих та газових параметрів повітря протягом всього часу перебування в них людей. Система вентиляції сховищ повинна забезпечувати нормальну її роботу з режиму чистої вентиляції на протягом 48 годин і в режимі фільтровентиляції - 12 годин. У сховищах, що розташовані в зонах можливих масових пожеж або сильної загазованості території шкідливими речовинами від вторинних факторів, передбачено режим повної ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря з розрахунковою тривалістю режиму протягом 6 годин. У систему вентиляції входять окремі забірні канали повітря для різних режимів, противибухові пристрої з розширювальними камерами, що встановлюються на забірних і витяжних каналах, фільтри проти пилу, фільтри-поглиначі, вентилятори, розвідна система, герметичні клапани, витяжний канал (у сховищах, які обладнані для роботи в режимі повної ізоляції, окрім того, засоби регенерації) і теплоємний фільтр. Сховища обладнуються центральним опаленням у вигляді самостійного відгалуження від загальної опалювальної мережі об'єкту або будинків і споруд. Водозабезпечення і каналізація. Для забезпечення водою сховище обладнується підключеним до зовнішньої водопровідної мережі водопроводом. На вводі водопровідної мережі встановлюється запірна арматура. На випадок виходу з ладу зовнішніх водопровідних мереж передбачено ємності для аварійного запасу води. Електрозабезпечення і зв'язок. Електрозабезпечення сховища виконується від зовнішньої мережі міста або суб'єкта господарської діяльності. У сховищах великої місткості або на групу близько розташованих сховищ робиться захисна дизельна електростанція (ДЕС) на випадок виходу з ладу зовнішнього джерела електрозабезпечення.
2. Протирадіаційні укриття
Протирадіаційні укриття (ПРУ) - це споруди, які забезпечують захист людей від дії іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні місцевості за неперервного перебування в них розрахункової кількості людей протягом 12 діб. У зоні можливих слабких руйнувань ПРУ забезпечують також захист від обвалення окремих елементів будинків, для чого їх несучі конструкції повинні бути розраховані на тиск у фронті ударної хвилі повітря, що дорівнює 0,2 кг/см2. ПРУ в межах зон можливих слабких руйнувань необхідно розташовувати в підпалах і цокольних поверхах, а за межами зон можливих руйнувань, а також і на перших поверхах. Місткість ПРУ визначається сумою місць для сидіння і лежання (на верхніх ярусах) і приймається: 5 чоловік і більше залежно від площі приміщень укриттів, обладнаних в існуючих будинках і спорі/дах; 10 50 чоловік в укриттях, які швидко зводяться, що не використовуються в мирний час; 50 чоловік і більше залежно від площі приміщень, що проектуються і будуються, у нових будинках і спорудах, які використовуються в мирний час в інтересах суб'єктів господарської діяльності. У ПРУ улаштовується не менше двох входів. Ширина входів приймається залежно від кількості людей, що підлягають укриттю, із розрахунку 250 чоловік на 1 м ширини входу. На входах встановлюються звичайні з ущільненням двері. Всі пройми під час переводу приміщень на режим укриття заставляються матеріалами, які забезпечують такий самий захист, як огороджу вальні конструкції. Приміщення, які пристосовуються під ПРУ, повинні бути забезпечені вентиляцією, опаленням, каналізацією і освітленням згідно з вимогами їх експлуатації в мирний час і в надзвичайних ситуаціях. У ПРУ будь-якої місткості на цокольних і перших поверхах будинках, а також в укриттях місткістю до 50 чоловік, що розміщуються в підвальних поверхах будинків, використовується непримусова вентиляція. В інших випадках використовується примусова вентиляція. Система опалення ПРУ є спільною з опалювальною мережею будинків і повинна мати пристрої відключення. Водозабезпечення ПРУ повинне здійснюватися від зовнішньої або внутрішньої водопровідної мережі. Електрозабезпечення ПРУ передбачено від загальної електромережі . Параметри повітряного середовища в ПРУ приймаються як для чистої вентиляції сховищ - для вентиляції примусової або непримусової, а також для резервної вентиляції як для фільтровентиляції сховищ. Тепловологий режим при цьому не проводиться. Норми подачі повітря в ПРУ приймаються такими, як для сховищ.
3. Укриття простішого типу
Укриття простішого типу - це споруди, які забезпечують захист людей від світлового випромінювання і уламків зруйнованих будинків, а також понижують дію проникаючої радіації, ударної хвилі вибуху і радіоактивних випромінювань на зараженій місцевості. До укриттів простішого типу належать спеціально збудовані щілини, а також підвали та інші заглиблені приміщення, які пристосовані для ахисту людей. Щілини викопуються в ґрунті у вигляді вузьких ровів зі зломами у плані під кутом 90-120°. Довжина прямого відрізка повинна бути не більше 15 м. Місткість щілин приймається від 10 до 50 чоловік. У щілинах місткістю до 25 чоловік робиться один вхід, а при більшій місткості - два входи. Перекриття і крутості щілини повинні витримувати навантаження від ваги ґрунтової засипки товщиною 50-60 см, бокового навантаження ґрунту і дії ударної хвилі на поверхні землі 0,5-1,0 кгс/см2. Підвали та інші заглиблені і підземні приміщення й споруди, які пристосовуються під простіші укриття, повинні бути достатньо міцні, з огороджуючими коних комунікацій (трубопроводів опалення і забезпечення водою діаметром більше 70 мм, паропроводів більше 40 мм, кабелів високої напруги). В укриття у підвалах будинків рекомендовано приймати 50-300 чоловік. струкціями з негорючих матеріалів, і не мати транзитних комунікацій.
9. ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РОБОТИ ОБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ
Під стійкістю роботи об’єкта народного господарства розуміють можливість виконувати свої функції (випускати продукцію, надавати послуги тощо) в умовах надзвичайних ситуацій, а також пристосованість даного об’єкта до швидкого відновлення після пошкодження.
Для дослідження рівня стійкості об’єкта створюються робочі групи.
 
 
 
:
Стійка робота об’єктів досягається:
-         підвищенням надійності роботи та створенням дублюючих джерел енерго-, газо- та водопостачання, а також створенням запасів сировини, палива, комплектуючих деталей, обладнання та матеріалів;
-         вдосконаленням технологічних процесів виробництва, забезпеченням автоматичного відключення при виході з ладу установок;
-         будівництвом та обладнанням сховищ на підприємствах для робітників та службовців (для цього можуть бути використані шахти та інші виробітки);
-         підготовкою в заміській зоні баз для розміщення науково-дослідних, конструкторських відділів та інших невиробничих підрозділів об’єкта;
-         створенням на об’єктах захисних споруд для пунктів керування;
-         постійною готовністю аварійно-рятувальних формувань до проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт;
-         проведенням організаційних та інженерно-технічних заходів щодо підготовки об’єкта до особливого режиму роботи.
10. ПЛАНУВАННЯ ЗАХОДІВ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ
Найбільш повне та організоване виконання заходів ЦО на об'єкті досягається завчасною розробкою плану заходів, які необхідно проводити при загрозі або виникненні НС.План дій органів управління і сил ЦО (міністерств, відомств, областей, районів, міст, підприємств, установ і організацій) із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій розробляється на підставі законодавчих, дерективних і нормативних документів і призначений для координації і діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівництва ОГД, а також оперативності їх реагування на загрозу і виникнення НС, відвернення або зниження можливої загибелі людей, мінімізація матеріальних збитків і втрат та організацію задоволення першочергових потреб населення,яке постраждало. План визначає порядок дій і відповідальність керівництва відповідних органів управління підприємств, установ і організацій, а також основні заходи щодо організації і проведення робіт із запобігання і ліквідації НС техногенного і природного походження, узгодження термінів їх виконання, фінансові, матеріальні та інші ресурси, які необхідні для цих заходів і робіт. У план дій включаються заходи щодо захисту робітників і службовців, підтримування виробничої діяльності та інші з урахуванням обстановки після виникнення НС, передбачаються необхідна кількість сил і засобів для ліквідації наслідків НС.При плануванні використовуються необхідні вихідні дані та довідкові матеріали з урахуванням специфіки роботи та особливостей щодо відомчої та регіональної діяльності підприємства,організації чи установи. Основними вихідними даними при розробці плану дій на об'єкті є рішення та вказівки вищого штабу ЦО (управління, відділу з НС), розпоряджень начальника ЦО об'єкта, документів, що характеризують об'єкт .План дій розробляється на підставі наказу начальника ЦО об'єкта. До розробки документів плану залучається керівний склад і спеціалісти об'єкта. Начальник штабу ЦО складає графік розробки окремих документів (розділів) і контролює його виконання План дій розробляється у двох (при необхідності і більше) примірниках. Підписується план дій начальником штабу ЦО об'єкта, погоджується з територіальними управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і затверджується начальником ЦО об'єкта (підприємства, організації, установи, незалежно від форм власності і підпорядкування). Після затвердження зміст плану дій доводиться до виконавців.Щорічно, станом на перше січня, план коригується і вносяться відповідні зміни. Реальність плану перевіряється під час командно-штабних, комплексних об'єктових навчань та об'єктових тренувань Цивільної оборони. План дій органів управління і сил ЦО із запобігання та ліквіднії НС — це програма здійснення запобіжних та захисних заходів. Він дозволяє цілеспрямовано та організовано вирішувати завданий ЦО в. умовах НС мирного та воєнного часу.Основу плану складаюдь заходи щодо захисту робітників, службовців і членів їх сімей. При визначенні цих заходів враховується важливість та особливості виробничої діяльності об'єкта, основні завдання органів управління та сил ЦО щодо запобігання і ліквідації НС.
11. УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЬ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ Захист населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань НС та цивільного захисту, підпорядкованим їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільним формуванням, що забезпечують виконання організаційних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків НС.
Державна стандартизація
Стандартизація становить основу проведення державної експертизи, контролю, нагляду, ліцензування видів діяльності, декларування безпеки промислових об’єктів і сертифікація для встановлення норм, правил та характеристик з метою забезпечення:
безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя і здоров’я людей;
єдності вимірів;
безпеки об’єктів господарювання з урахуванням ризику природних і техногенних катастроф та інших НС.
Державна експертиза
Державна експертиза проектів і рішень щодо об’єктів виробничого та соціального призначення і процесів, що можуть спричинити НС та вплинути на стан захисту населення і територій, організовується і проводиться відповідно до законодавства спеціально уповноваженими центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад. У разі потреби експертиза проектів і рішень щодо об’єктів виробничого та соціального призначення, окремих технологічних процесів, які можуть викликати НС або вплинути на стан захисту населення і територій від НС, може проводитися незалежними експертами та спеціалістами міжнародних експертних організацій у порядку, встановленому законодавством України.
Державний нагляд і контроль
Державний нагляд і контроль організується з метою перевірки повноти і якості заходів щодо запобігання НС, забезпечення готовності органів управління, сил і засобів системи захисту населення і територій, посадових осіб до дій у разі виникнення цих ситуацій. Нагляд і контроль полягають у забезпеченні:
безаварійного функціонування об’єктів економіки та зменшення масштабів можливих збитків у разі виникнення НС природного та техногенного походження;
готовності органів управління системи захисту населення і територій, підприємств та їх спеціалізованих аварійно-рятувальних формувань до виконання поставлених перед ними завдань;
охорони довкілля та збереження природних ресурсів, додержання порядку й умов користування надрами з метою запобігання небезпечними екологічними процесами
Державний нагляд і контроль проводиться згідно із законодавством України спеціально уповноважними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до завдань, покладених на систему захисту населення.
12. МЕНЕДЖМЕНТ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
Особлива увага має приділятися ефективній організації соціального менеджменту, що є основою менеджменту (управління). На сьогоднішній день механізм менеджменту соціальної роботи діє на такі напрямки:
соціально-медичні послуги населенню,
соціальний захист сім’ї,
соціальний захист інвалідів,
соціальне обслуговування людей похилого віку,
соціальна робота з безпритульними,
соціальна робота з молоддю,
соціальна робота з людьми девіантної поведінки,
соціальний захист малозабезпечених верств населення.
Фактично організація менеджменту соціальної робота на даний період є недосконалою. Управління праці та соціального захисту населення України активно працює над виконанням поставлених завдань та здійснює пошук шляхів удосконалення форм та методів роботи по покращенню обслуговування населення. Досить багато фахівців працюють над пошуком шляхів досягнення максимальної ефективності та оптимізації роботи у соціальній сфері. Пропонується розроблення нової моделі надання соціальнихпослуг, завданнями якої є:
покращення поінформованості населення про соціальну допомогу;
спрощення процедури одержання допомоги шляхом:
підвищення доступності (географічної), зменшення черг, використання одного пакету документів, поглиблення адресності (надання соціальних допомог тим, хто найбільше їх потребує);
підвищення ефективності роботи управлінь за наявних ресурсів (людських та матеріально-технічних).
13.ЕКОНОМІКА БЕЗПЕКИ
Проблема ефективного економічного розвитку займає провідне місце в сучасних дослідженнях, оскільки суттєво видозмінились його передумови, фактори і ресурси. Становлення України як сучасної розвинутої держави та її спроможність забезпечувати свої національні інтереси значною мірою залежать від її повноцінного входження в європейський і світовий цивілізаційний процес. Вирішення цього завдання вимагає формування стратегічно мислячої національної еліти, яка усвідомлює фундаментальні тенденції розвитку сучасного світу та здатна, поєднавши їх із національною спадщиною, запропонувати суспільству “спільний проект майбутнього”, покликаний окреслити дороговкази в гідне майбутнє. Адже на зламі епох людство переосмислює свій історичний шлях, виявляє нові ґлобальні тенденції розвитку і нові загрози, та вишукує можливості забезпечити собі виживання, розвиток і добробут. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний економічний розвиток, є глобалізація, яка є об’єктивним та всеосяжним процесом. Без урахування глобалізаційних процесів неможливо визначити перспективи розвитку сучасної держави. Відомо, що базовою основою глобалізаційних процесів світового розвитку є економіка. В основі економічної глобалізації – інтеграція світової економіки, що охоплює такі складові, як високі новітні інформаційні технології та засоби комунікації, ефективне виробництво, споживання, фінансування і кредитування, що дають змогу забезпечити зростання обсягів виробництва товарів і послуг, посилення стимулюючої дії конкуренції, зниження цін та підвищення продуктивності праці. Розглядаючи економічні аспекти глобалізації необхідно зазначити, що визначальним елементом всесвітньої економіки є розвиток новітніх інформаційних технологій та засобів комунікації, завдяки яким на світовий ринок можуть успішно виходити не тільки потужні транснаціональні компанії, а практично кожен суб’єкт підприємницької діяльності, включаючи окремого громадянина. Це новий і ще недостатньо вивчений феномен, який надає специфічних рис глобальній економіці, що формується. Становлення та розвиток глобальної економіки привели до формування єдиного середовища здійснення виробничо-господарських, фінансових та управлінських операцій, яке керується умовами кон’юнктури глобального рівня. Зазначений процес, власне, і характеризується терміном “глобалізація”, який набув значного поширення та навіть вийшов в останні роки за межі професійної економічної лексики. Глобальні соціально-економічні перетворення на початку ХХІ століття нерозривно пов’язані з подоланням застарілих догм і стереотипів, що склалися в минулому, й необхідністю глибокої наукової розробки теоретичних основ нової економічної стратегії, обґрунтування її пріоритетів та механізмів керованості сучасною трансформацією економіки, спрямованою на забезпечення ефективного регулювання динамічних змін у різних сферах суспільного життя. Досвід сучасного світового соціально-економічного розвитку показує, що пріоритети політичного та економічного розвитку, які мали локальні й національні розміри, набули регіональних та міжнародних масштабів. За таких умов глобалізація стала головним чинником стимулювання світового соціально-економічного розвитку, посилення конкуренції, розподілу і використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів та нових технологій. Глобалізація вплинула на світове соціально-економічне становище, вона відіграє роль вирішального фактора сталого розвитку. В умовах розширення глобалізації збільшується розрив у рівнях розвитку багатих і бідних країн. Причиною цього розриву є зростання нееквівалентного обміну між ними. Економічна криза, яка впливає на усі сфери безпеки економічного розвитку України вимагає здійснення рішучих, адекватних дій з боку державних органів та мобілізації зусиль усього суспільства. Нині питання економічної безпеки набуло особливої актуальності ще й тому, що від його вирішення залежатиме доля України, відновлення в людей поваги до своєї держави і віри, що вона завжди захистить їх. Насамперед важливо врахувати помилки, допущені при здійсненні економічних перетворень, які призвели до руйнівних процесів не лише в економіці, але й, що небезпечніше, – до розмивання моральних засад суспільства. Одним з найважливіших завдань, що постали нині перед Україною, є створення збалансованої системи забезпечення економічної безпеки, яка забезпечуватиме здійснення моніторингу та ідентифікації загроз економічній безпеці, розробку стратегії і тактики щодо їх відвернення й нейтралізації, ефективний захист національних економічних інтересів. На виконанні цього важливого завдання необхідно зосередити увагу всіх органів державної влади, вчених, провідних спеціалістів. Створення такої системи дасть можливість зупинити спад виробництва, вийти з кризового стану, забезпечити економічне зростання, покращання добробуту громадян, забезпечити консолідацію і розвиток нації. Здійснення структурної перебудови економіки – необхідна умова забезпечення економічної безпеки і створення самодостатньої, соціально спрямованої, потужної національної економіки. Кардинальна реконструкція народного господарства, вдосконалення його функціональної і територіальної структури зміцнять економічну могутність Української держави, її здатність до виживання і розвитку. Здійснювати структурну перебудову доцільно як шляхом розбудови нових галузей промисловості з наданням переваги наукомістким і капіталомістким виробничим галузям з низькою матеріало- та енергомісткістю, так і шляхом модернізації існуючих базових галузей промисловості. Ефективність економічної системи України значною мірою залежатиме від вироблення оптимальної економічної моделі, яка б ураховувала національні інтереси, наявні ресурси, геополітичний та геоекономічний фактори, духовність, культуру нації.