Зміст Вступ Розділ І. Раціоналізація режимів праці і відпочинку як важливий напрям управління функціональним станом працівників 1.1. Сутність, види і критерії раціональності режимів праці і відпочинку……5 1.2. Фізіологічні передумови і закономірності розробки режимів праці відпочинку…………………………………………………………………………8 1.3. Зміст відпочинку. Ефект Сєченова як фізіологічна основа активного відпочинку………………………………………………………………………..10 1.4. Застосування функціональної музики та її вплив на працездатність працівників……………………………………………………………………….11 1.5. Вплив раціональних режимів праці і відпочинку на ефективність праці………………………………………………………………………………12 Розділ ІІ. Регламентовані перерви на відпочинок та методи їх встановлення Порівняльна оцінка методів встановлення регламентованих перерв на відпочинок……………………………………………………………………….14 Встановлення тривалості регламентованих перерв на відпочинок залежно від характеристик трудового процесу і факторів виробничого середовища……………………………………………………………………….17 Встановлення тривалості регламентованих перерв на відпочинок залежно від умов праці і ступеня втоми працівників…………………………19 Розділ ІІІ. Проектування раціонального режиму праці і відпочинку Основні напрямки вдосконалення режиму праці і відпочинку………..21 Оцінка існуючого і розробка проекту нового режиму праці і відпочинку………………………………………………………………………..24 Висновки Список літератури Додатки Вступ Тема роботи є актуальною, тому що режими праці і відпочинку завжди цікавили і з боку трудового права, і з боку економіко-соціальних відносин. У процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму зазнають змін. Підтримка працездатності на оптимальному рівні – основна мета раціонального режиму праці і відпочинку. Так, ст.2 КЗпП України свідчить про те, що громадяни України реалізують право на працю шляхом укладання договору на підприємстві. Установі, організації. Працівники мають право на відпочинок згідно із законом про обмеження робочого дня і робочого тижня. Закон не допускає продовження робочого часу ні за згодою сторін у трудовому договорі, ні за бажанням власника або уповноваженого ним органа, за винятком випадків прямо передбачених законодавством (надурочні роботи, ненормований робочий час, чергування, праця за сумісництвом тощо). У ст.52 КЗпП України вказується, що тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, з дотриманням встановленої тривалості робочого тижня. Графіки змінності затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом підприємства, установи, організації. Необхідно мати на увазі, що згідно з ч.2 ст. 50 КЗпП України, підприємства, установи, організації під час укладання колективного договору мають право встановити меншу норму тривалості робочого часу ніж 40 годин на тиждень, яка потім на даному підприємстві вважається нормальною тривалістю робочого часу. При виборі оптимального режиму праці і відпочинку потрібний комплексний соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини. Мета курсової роботи полягає у соціально-економічній сутності та біологічній обумовленості чергування роботи і відпочинку, методології розробки режимів праці і відпочинку, визначенні раціональності існуючого та проектуванні нового режиму праці і відпочинку. Предметом дослідження є закономірності чергування періодів роботи і відпочинку, методика встановлення регламентованих перерв на відпочинок. Об’єктом дослідження є існуючі режими праці і відпочинку в конкретних виробничих умовах та шляхи їх раціоналізації. Розділ І Раціоналізація режимів праці і відпочинку як важливий напрям управління функціональним станом працівників 1.1 Сутність, види і критерії раціональності режимів праці і відпочинку Серед факторів підвищення ефективності праці особливе місце належить раціональному режиму праці і відпочинку. Від його структури залежить динаміка втоми, відновлюваність функцій організму, працездатність і здоров’я, надійність і продуктивність праці. Під режимом праці і відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом доби, тижня, місяця, року, частоту і тривалість періодів трудової активності і перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу — інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів. Незалежно від виду праці функціональний стан працівника змінюється внаслідок втоми, що призводить до зниження рівня оперативних резервів. Оптимізація діяльності забезпечує реалізацію тих резервних можливостей, які до цього не входили в оперативні резерви. Таким чином, з фізіологічної точки зору режим праці і відпочинку являє собою процес управління функціональним станом працівника з метою оптимізації діяльності. Режим праці і відпочинку протягом робочої зміни визначається такими факторами, як тривалість робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, кількість і тривалість регламентованих перерв на відпочинок (макропауз), наявність мікропауз у трудовому процесі. Тижневий режим праці і відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи і відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни. Річний режим праці і відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткових відпусток. Режим праці і відпочинку є предметом переговорів між найманими працівниками (профспілками) і роботодавцями при укладенні колективних договорів. Режим праці і відпочинку залежить від характеру виробничого процесу, тобто може бути однозмінним або багатозмінним, стандартним або нестандартним. Однак у всіх випадках він повинен бути науково обгрунтованим, раціональним. Раціональний, фізіологічно обгрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам: - запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників; - сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни; - забезпечувати високу продуктивність праці; - сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку. Ефективність режиму праці і відпочинку оцінюється критеріями працездатності і функціонального стану працівників, економічними, гігієнічними і соціальними критеріями. Працездатність і функціональний стан працівника характеризуються системою фізіологічних і психологічних показників, а також три-валістю і співвідношенням періодів впрацювання, стійкої працездатності і втоми; стійкістю фізіологічних функцій протягом робочого дня; часом відновлення функціональних показників по закінченню роботи. Економічні критерії представлені показниками погодинного виробітку, затратами часу на одиницю продукції, якістю продукції тощо. Гігієнічні критерії виявляються в показниках захворюваності і виробничого травматизму працівників. Соціальні критерії — в задоволенні (чи незадоволенні) працівників режимом праці і відпочинку; чисельності працівників, які скаржаться на швидкий розвиток втоми або перевтому. Розробка режимів праці і відпочинку передбачає: - детальне вивчення характеру роботи, ліквідацію організаційних неполадок, оптимізацію виробничого середовища; - проведення хронометражних спостережень і фотографій робочого дня для встановлення періодів роботи і відпочинку; - вивчення особливостей динаміки працездатності та графічний її аналіз на основі фізіологічних, психологічних і виробничих показників; - раціоналізацію трудових процесів і впровадження заходів по запобіганню перевтомі працівників. При розробці режимів праці і відпочинку враховуються: — закономірності динаміки працездатності; — конкретні організаційно-технічні умови виробництва; — особливості відновлення фізіологічних функцій організму. Розробка і впровадження нового режиму праці і відпочинку завершується перевіркою його ефективності за вищенаведеними критеріями. Якщо такий режим відповідає необхідним вимогам, то він може бути рекомендований як типовий. Типовим називається режим праці і відпочинку, встановлений для працівників з різними умовами праці, який забезпечує приблизно однакові зміни в їх працездатності. Оскільки динаміка функціонального стану у працівників різних професій приблизно однакова, а відмінності стосуються лише глибини функціональних зрушень, то на основі типових режимів праці і відпочинку розробляються часткові (окремі) режими для конкретних професій. В народному господарстві використовується 14 типових (внутрішньозмінних) режимів праці і відпочинку, на основі яких розроблено 600 часткових режимів. 1.2 Фізіологічні передумови і закономірності розробки режимів праці відпочинку Основні вимоги до проектування внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку зводяться до забезпечення поступового входження людини в роботу, ритмічності і послідовності дій, чергування робіт; обгрунтування тривалості обідньої перерви, кількості, тривалості і часу надання регламентованих перерв на відпочинок, змісту відпочинку та використання функціональної музики. Упорядкування режиму праці і відпочинку передбачає регулювання таких трьох його параметрів, як загальний робочий час, тривалість періодів роботи і тривалість періодів відпочинку. Оптимізація часу роботи є вихідною умовою для мінімізації часу відпочинку і максимізації тривалості робочого часу. Численними дослідженнями фізіологів встановлено певні фізіологічні закономірності, які покладені в основу розробки режимів праці і відпочинку. Ці закономірності зводяться ось до чого: - час роботи залежить від її інтенсивності: чим важча робота, чим вищий її темп, тим менша допустима щільність робочого часу. Збільшення енергозатрат у 2 рази скорочує робочий час у 4 рази; - допустимий час роботи обернено пропорційний допустимій частоті пульсу. При робочій частоті пульсу 100 ударів/хв тривалість робочого часу становить 8 год, а при частоті пульсу 150 ударів/хв — лише 2 год; - чим вища фізична працездатність людини, тим вищі допустимі величини темпу роботи, щільності робочого часу і приросту робочого пульсу; - відносний час відпочинку на одиницю часу роботи тим більший, чим вищий темп роботи і чим менший невикористаний резерв підвищення темпу роботи; - скорочення періодів роботи зменшує допустиму величину часу на відновлення працездатності; - відпочинок працюючим м’язам і нервовим центрам в окремі мікроперіоди роботи забезпечується за рахунок мікропауз, які мимовільно виникають між операціями і рухами в зв’язку з необхідністю переключення процесів збудження і гальмування в нервовій системі. Тривалість їх становить всього декілька секунд, але залежно від темпу роботи вони можуть становити до 10% робочого часу; - сумарне відновлення функцій тим більше, чим більша кількість періодів відпочинку (при незмінній тривалості відпочинку); - різні умови і різні види праці викликають приблизно однакові зміни працездатності. Вирішальне значення для раціоналізації функціонального навантаження має встановлення абсолютних допустимих величин періодів роботи і відпочинку. Аксіоматичним є визнання того факту, що при важкій фізичній роботі необхідно скорочувати періоди роботи і відпочинку. Тривалість відпочинку при важких роботах не повинна перевищувати 5…10 хв (рідше 15 хв); при необхідності можна збільшувати частоту цих перерв, але не їх тривалість. Доведена висока ефективність періодів відпочинку тривалістю 1…2 хв після періодів роботи тривалістю 6…15 хв. Для нервово-напружених робіт тривалість неперервної роботи не повинна перевищувати 15 хв, а тривалість відпочинку 2…5 хв. Тривалість відпочинку повинна задовольняти двом вимогам: — бути достатньою для відновлення працездатності і можливості повторної роботи; — зберігати робочу установку. Таким чином, фізіологічною закономірністю є стабільність допустимої величини часу відпочинку при різних допустимих величинах часу роботи. 1.3 Зміст відпочинку. Ефект Сєченова як фізіологічна основа активного відпочинку Відпочинок – проведення часу, метою якого є нормальний стан організму. Зазвичай відпочинок включає в себе такі стадії: стомленість, розслаблення, відновлення сил. За активністю розрізняють активний та пасивний відпочинок. Більш ефективним є активний відпочинок, в основі якого лежить феномен Сєченова. Критерієм для оцінки рівня мобілізації працездатності служить ефект Сєченова. Ознакою цього ефекту є те, що при переході від однієї діяльності до другої мають місце більш високі результати саме в другій діяльності. Суть ефекту Сєченова полягає в тому, що при переході до другої діяльності в стан збудження приходять інші нервові клітини, а в тих, що раніше регулювали роботу, збудження змінюється процесом гальмування, яке забезпечує більш ефективний відпочинок цим клітинам, ніж за умови пасивного відпочинку працівника. Випробування на ефект Сєченова проводять так. Після припинення професійної роботи працівникові пропонують іншу роботу у вигляді тестів і завдань, за якими можна судити про стан працездатності. Якщо у працівника мають місце підвищення ефективності і покращення результатів випробування порівняно з тими їх величинами, які були до виконання професійної роботи, то функціональний стан його оцінюється як нормальний. Це означає, що працездатність організму людини, зайнятої інтенсивною трудовою діяльністю, перебуває на рівні максимальної мобілізації, а фізіологічні обмеження при цьому не порушені. Якщо у процесі праці людина мимовільно змінює позу, швидкість рухів, переключається з однієї операції на іншу, то це є не що інше, як намагання відновити працездатність за рахунок активного відпочинку. В цьому разі ефект Сєченова є початковою стадією нейрофізіологічного конфлікту і передвісником його загострення між функціональними системами. Відсутність позитивного ефекту Сєченова при переході на іншу діяльність характерна для граничного функціонального стану, а від’ємний ефект, що супроводжується парадоксальними і ультрапарадоксальними реакціями, — для патологічного. 1.4 Застосування функціональної музики та її вплив на працездатність працівників Про використання музики на робочих місцях вчені стали замислюватися вже давно. Ще в Трудовому кодексі 1971р. були викладені рекомендації використання музики для підвищення працездатності радянських громадян. Існують багато теорій, котрі пояснюють великий вплив музики на підвищення ефективності трудової діяльності. Автори деяких з них звертаються до фізіологічних функцій, та стверджують, що музика має стимулюючий вплив на увагу, сприяє більш економічній витраті фізичної енергії, підкреслюють ефект музичного ритму. Більшість дослідників вказують на те, що музика яка звучить під час роботи, виявляє позитивний вплив на організм працівника вцілому. Сприйняття приємної музики виявляє великий позитивний вплив на психічний стан, настрій робітників і тим самим знижує їх втомлюваність. Дослідження показали, що трансляція функціональної музики має найбільшу цінність для стомленого робітника. Тому основна задача функціональної музики – допомагати працюючим в умовах наступаючої та існуючої втоми. Час для найбільш актуальної трансляції функціональної музики –після третьої години роботи в першій половині зміни і після другої години в другій половині. Велике значення має музика, котра лунає до початку роботи. Вона надає заряд бадьорості, життєрадісний настрій. Цей період починається за 20-25хв і закінчується за 5 хв до початку зміни. Немає обмежень для музичних передач під час відпочинку (20-25хв обідньої перерви). Високу цінність має музика котра звучить в період впрацювання – 15-20хв на початку кожної половини зміни. Існує думка, що музичні передачі в цей час мають скорочувати періоди «входження в роботу». Крім того музика не повинна лунати постійно. Рекомендований інтервал звучання «музичних відрізків» не повинен перевищувати 2,5 години. При цьому музика повинна вмикатись головним чином в періоди коли наступає стомлення: на початку і ближче до кінця робочого дня. Щоб правильно скласти програму функціональної музики, потрібно враховувати характер роботи співробітника, розклад його робочого дня, музичні пристрасті і приміщення в якому він працює. Рівень звуку повинен бути однаковим в будь-якому місці приміщення. Вибір музики залежить від характеру роботи: якщо це виробництво, де присутній елемент монотонності, то слід віддати перевагу музиці з вокалом (причому краще іноземною мовою), якщо робота вимагає уваги і зосередженості, то підійдуть інструментальні мелодії. Господарська робота – весела, бадьора і яскрава музика. Таким чином музика в цехах промислових підприємств може виявляти вагомий вплив на ефективність трудової діяльності. Однак вона, як і кожний психологічний фактор, потребує до себе великої уваги. В іншому випадку вона не тільки не дасть позитивного ефекту, але й може завдати шкоди.[4] 1.5 Вплив раціональних режимів праці і відпочинку на ефективність праці Періодичне чергування роботи і відпочинку сприяє збереженню високої стійкої працездатності. Розрізняють дві форми чергування періодів праці і відпочинку на виробництві: введення обідньої перерви в середині робочого дня і короткочасних регламентованих перерв. Оптимальну тривалість обідньої перерви встановлюють з урахуванням віддаленості від робочих місць санітарно-побутових приміщень, їдалень, організації роздачі їжі. Тривалість і число короткочасних перерв визначаються на основі спостережень за динамікою працездатності, обліку важкості і напруженості праці. При виконанні роботи, що вимагає значних зусиль і участі великих м’язів, рекомендуються рідші, але триваліші 10-12 хвилинні перерви. При виконанні особливо важких робіт (металурги, ковалі і ін.) слід поєднувати роботу протягом 15-20 хвилин з відпочинком такої тривалості. При роботах, що вимагають великої нервової напруги і уваги, швидких і точних рухів рук, доцільні частіші, але коротші 5-10 хвилинні перерви. Висока працездатність і життєдіяльність організму підтримується раціональним чергуванням періодів роботи, відпочинку і сну людини. Протягом доби організм по-різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу організму найвища працездатність спостерігається вранці (з 8 до 12години) і вдень (з 14 до 17 години). У денний час найменша працездатність, як правило, спостерігається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний – з 3 до 4 години, досягаючи свого мінімуму. З врахуванням цих закономірностей визначають змінність роботи підприємств, початок і закінчення робочих змін, перерв на відпочинок і сон. Чергування періодів праці і відпочинку протягом тижня повинне регулюватися з урахуванням динаміки працездатності. Найвища працездатність припадає на 2, 3 і 4-й день роботи, в наступні дні тижня вона знижується, падаючи до мінімуму в останній день роботи. В понеділок працездатність відносно знижена у зв’язку з впрацюванням. Розділ ІІ Регламентовані перерви на відпочинок та методи їх встановлення 2.1Порівняльна оцінка методів встановлення регламентованих перерв на відпочинок До методів встановлення регламентованих перерв на відпочинок відносять: встановлення надбавок залежно від умов виконання роботи; емпіричний метод; на основі фізіологічних характеристик; на основі часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня; за показниками втоми і умов праці. Розглянемо кожен з них. Встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи. На цьому принципі було розроблено методику, згідно з якою час на відпочинок встановлюється залежно від таких факторів: фізичне зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від величини кожного фактора і тривалості його дії встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9% оперативного часу. Наприклад, якщо тривалість прикладання фізичних зусиль на рівні 5—15 кг становить менше половини робочої зміни, то норма часу на відпочинок становить 1% оперативного часу, якщо більше половини — то 2%. При зусиллях 31—50 кг цей показник відповідно складає 8 і 9%. При незначному нервовому напруженні час на відпочинок становить 1—2%, при середньому — 3—4%, а при підвищеному — 5%. Аналогічно встановлюється норма часу на відпочинок по інших факторах. Загальний час на відпочинок визначається як сума процентів, встановлених по кожному фактору. Ця методика використовується на виробництві, хоча має суттєві недоліки. Основним з них є недостатня обгрунтованість надбавок і довільна градація різних факторів умов праці. Загальний час на відпочинок може встановлюватися емпіричним методом. У процесі виробничого експерименту порівнюється ефект різних режимів, які відрізняються кількістю і тривалістю перерв. Критеріями оцінки служать продуктивність праці, процент браку, ознаки втоми працівників, травматизм. Цей метод трудомісткий і не може застосовуватися в масштабах всього народного господарства. Визначення часу на відпочинок на основі фізіологічних характеристик. В основу цього методу кладуться різні принципи. Так, одні дослідники пропонують припиняти роботу, як тільки досягається певний рівень напруження конкретної фізіологічної функції. Найчастіше використовується такий показник, як частота пульсу. Вважається, що кількість надлишкових ударів пульсу не повинна перевищувати 60—100. Як тільки досягається такий рівень, робота повинна припинятися. Більш прийнятним критерієм гранично допустимого рівня навантаження на організм можна вважати середню частоту пульсу за зміну, включаючи періоди роботи і відпочинку, на рівні 100 ударів/хв. Середньозмінний пульс, ударів/хв: , де Пр — пульс під час роботи, ударів/хв; Пв — пульс під час відпочинку, ударів/хв; tр — питома вага часу роботи в змінному фонді робочого часу, %; tв — питома вага часу відпочинку в змінному фонді робочого часу, %. Леман Г. для встановлення додаткової тривалості відпочинку при важких роботах запропонував використовувати показник енергозатрат. При цьому затрати енергії за хвилину на рівні 4 ккал розглядаються як оптимальні. Якщо затрати енергії за хвилину перевищують 4 ккал, то додатковий час на відпочинок обчислюється за такою формулою: , де tв — час на додатковий відпочинок, %; Q — загальні затрати енергії за одну хвилину, ккал/хв. Ще один метод встановлення часу на відпочинок базується на врахуванні часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня. Застосування цього методу ускладнюється тим, що різні функції повертаються до вихідного рівня неодночасно. Тому деякі автори пропонують враховувати зміни окремої фізіологічної функції. Так, залежно від змін статичної витривалості час на відпочинок: , де Н — статична витривалість за першу годину роботи, с; К — статична витривалість за останню годину роботи, с. Цей метод дещо обмежений у своєму застосуванні, оскільки навряд чи коректно на всіх видах робіт орієнтуватися на одну фізіологічну функцію. Найбільш обгрунтованим видається метод встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми і умов праці. Дослідженнями [7] була встановлена залежність загального часу на регламентований відпочинок від показника втоми. У діапазоні величини показника втоми –10 : –55 відн.од. ця залежність практично лінійна і описується рівнянням tв = –0,58 В , де tв — час на відпочинок, хв; В — показник втоми. Встановлення кореляції між показником втоми та умовами праці дозволило розробити простіший метод визначення часу на регламентовані перерви. Він не вимагає проведення трудомістких фізіологічних досліджень і може використовуватися у виробничих умовах. Для цього кожний фактор умов праці оцінюється за відповідними критеріями 1—4 балами, а потім отримані бали підсумовуються. Час на відпочинок обчислюється за емпіричною формулою tв = 1,14х – 7,85, де х — сумарний показник умов праці, бали. Тривалість регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється хвилеподібним характером відновлювальних процесів. На різних фазах відновлення працездатності неоднакове. При цьому не вигідні як надто короткі, так надто довгі перерви. В першому випадку недостатньо відновлюється працездатність, а в другому — порушується робоча установка. Однак при фізичній роботі повільніше втрачається робоча установка, ніж при нервово-напруженій. Тому при фізичній роботі оптимальна тривалість перерви становить 7…15 хв, на роботах середньої важкості — 5…10 хв. В особливо несприятливих умовах тривалість перерв перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви становить не менше 5 хв. 2.2 Встановлення тривалості регламентованих перерв на відпочинок залежно від характеристик трудового процесу і факторів виробничого середовища Характеристики факторів трудового процесу і виробничого середовища в цеху механічної обробки металу; питома вага оперативного часу в загальній тривалості робочої зміни 72%, тривалість зміни 8 годин. Отже, тривалість оперативної роботи становить: 480*0,72= 346хв Розрахуємо загальну тривалість регламентованих перерв на відпочинок, визначимо їх кількість і час надання залежно від характеристики трудового процесу і факторів виробничого середовища. Таблиця 2.1 Характеристика факторів трудового процесу і виробничого середовища цеху механічної обробки металу Фактори Показники % часу на відпочинок від оперативного часу
Вага переміщуваного вантажу 14 кг при затратах фізичних зусиль більше половини часу 2
Загальний відсоток часу на відпочинок від оперативної роботи становить 21%. Визначимо загальну тривалість регламентованих перерв в хвилинах: Тв =346*0,21=73хв Визначимо кількість і час надання регламентованих перерв в цеху механічної обробки металу. Оскільки при розподілі перерв на відпочинок потрібно виходити з того, що втома в другій половині робочого дня більша ніж в першій, тому 30-35% часу на відпочинок доцільно надавати до обіду, а 65-70% - після обіду. Виходячи з цієї закономірності встановимо: 1-ша регламентована перерва – на 2-й годині роботи тривалістю 14хв; 2-га регламентована перерва – на 3-й годині роботи тривалістю 14хв; обідня перерва – після 4 годин роботи тривалістю 60хв; 3-тя регламентована перерва – на 6-й годині роботи тривалістю 15хв; 4-та регламентована перерва - на 7-й годині роботи тривалістю 15хв; 5-та регламентована перерва - на 8-й годині роботи тривалістю 15 хв. Окрім регламентованих перерв існують перерви на особисті потреби тривалістю 10-15хв. Особливістю їх є те, що працівник сам обирає коли їх використовувати. Для зменшення втоми та підтримання працездатності на оптимальному рівні працівникам цеху механічної обробки металів доцільно впроваджувати активний відпочинок, використовуючи при цьому час на регламентовані перерви. 2.3 Встановлення тривалості регламентованих перерв на відпочинок залежно від умов праці і ступеня втоми працівників Розрахувати показник втоми, загальну тривалість, кількість і час надання регламентованих перерв на відпочинок робітників штампувального цеху за наступних даних і дати необхідні пояснення: Таблиця 2.2 Бальна оцінка характеристики трудового процесу і факторів виробничого середовища робітників штампувального цеху Фактори Оцінка в балах
Фізичні зусилля 2,4
Нервове напруження 2,3
Темп роботи 2,0
Робоча поза 2,4
Монотонність 3,0
Мікроклімат 2,2
Забрудненість повітря 2,6
Шум 3,8
Вібрація 1,9
Освітленість 1,8
Всього 24,4
Загальний час на регламентовані перерви при даній умові визначається за методом встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми і умов праці. Tв= 1,14х-7,85 Tв= 1,14*24,4-7,85=14хв Отже, загальний час на відпочинок за цим методом становить 14хв. Розподілимо цей час протягом робочої зміни: 1-ша регламентована перерва – на 2-й годині роботи тривалістю 4хв; обідня перерва – після 4-х годин роботи тривалістю 60хв; 2-га регламентована перерва – на 7-й годині роботи тривалістю 5хв; 3-тя регламентована перерва – на 8-й годині роботи тривалістю 5хв. Розділ ІІІ Проектування раціонального режиму праці і відпочинку Основні напрямки вдосконалення режиму праці і відпочинку Ефективність регламентованих перерв на відпочинок залежить не тільки від їх точного дотримання, а й від умов, у яких відпочивають працівники. В приміщеннях для відпочинку необхідно підтримувати оптимальну температуру і освітлення, забезпечити їх вентиляцію та ізоляцію від генераторів шуму і вібрації. Наукою доведено, що відновлення фізіологічних функцій при нормальній температурі повітря (20 °С) відбувається у 2,5 раза швидше, ніж при температурі 32 °С; нормалізація пульсу у робітників під час відпочинку при температурі 19 °С відбувається у 3 рази швидше, ніж при температурі 32 °С. Якщо у виробничих приміщеннях нормальні умови праці, то відпочинок робітників може бути організований безпосередньо на робочих місцях. У цих випадках необхідно одночасно зупинити все обладнання і відкрити фрамуги. Крім того, в цехах повинні бути питтєві автомати, крани з гарячою і холодною водою, елементи озеленіння. Ефективність відпочинку великою мірою залежить і від його змісту. За змістом відпочинок може бути пасивним і активним. Пасивний відпочинок в позі сидячи або лежачи застосовується при важких фізичних роботах, а також роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями або позою стоячи. Однак після пасивного відпочинку спостерігається дещо сповільнене впрацювання. Більш ефективним є активний відпочинок, в основі якого лежить феномен Сєченова. Він забезпечує більш швидке відновлення працездатності. В процесі активного відпочинку навантаження з втомлених нервових центрів і органів переключається на бездіяльні або менш завантажені під час роботи. Активний відпочинок забезпечується: — зміною форм діяльності; — впровадженням виробничої гімнастики. В основному зміна форм діяльності передбачає чергування: - основних і допоміжних робіт; - робіт різної складності і рівня монотонності; - фізичної і розумової праці; - більш інтенсивної роботи з менш інтенсивною; - робіт, пов’язаних з навантаженнями на різні аналізатори і м’язові групи; - робіт, які відрізняються характером робочої пози. Періодичність зміни форм діяльності залежить від конкретного змісту праці. Так, при виконанні дуже простих, короткотривалих операцій необхідно два рази протягом робочого дня змінювати операції — на третій і шостій годинах роботи. При виконанні робіт, які вимагають тривалого впрацювання, заміна їх іншими видами праці здійснюється через тиждень, або більш тривалі проміжки часу. Велике значення для підтримання високої працездатності і збереження здоров’я працівників має виробнича гімнастика. Особливо ефективні гімнастичні вправи при роботах, пов’язаних з обмеженою руховою активністю працівників. Виробнича гімнастика має три основні форми: вхідна гімнастика, фізкультурна пауза, фізкультурна хвилинка. Вхідна гімнастика проводиться на початку робочого дня протягом 5…7 хв з метою прискорення процесу впрацювання. Внаслідок гімнастичних вправ зростає рухливість нервових процесів і прискорюється відновлення робочого динамічного стереотипу. Фізкультурна пауза проводиться протягом 5…10 хв від одного до чотирьох разів за зміну в період розвитку втоми. Фізкультурні хвилинки проводяться з метою зняття втоми окремих органів. Суть у тому, що протягом 2…3 хв працівник виконує 2—3 вправи. Особливо необхідні фізкультурні хвилинки для працівників розумової праці та робітників, для яких основною є робоча поза сидячи. Раціоналізація внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку пов’язана також із застосуванням функціональної музики. Функціональна — це музика, яка супроводжує процеси праці з метою підвищення або підтримання високого рівня працездатності. Вплив музики на життєдіяльність організму людини зумовлюється тим, що вона викликає позитивні емоції і стимулює ритм рухів. Призначення і характер музикальних передач протягом робочої зміни обумовлюється динамікою працездатності. Тому перед початком роботи протягом 15-20хв доцільно передавати зустрічну музику, щоб підняти тонус і настрій працівників. На початку зміни і після обіду протягом 10-15хв проводиться трансляція музикальних передач для стимулювання процесу впрацювання. На початкових стадіях розвитку втоми в першій і другій половині робочого дня доцільно транслювати музику для запобігання втомі і зняття відчуття стомлення. В останню годину роботи транслюють так звану передфінальну музику, а по закінченні роботи — фінальну, яка також покликана зняти відчуття стомлення. Загальна тривалість музикальних передач за зміну становить 1-2,5год залежно від конкретних виробничо-технічних та організаційних умов і регулюється відповідними графіками. Особливо ефективна функціональна музика при виконанні монотонних робіт. Недоцільно застосовувати музику при виконанні робіт, які вимагають високої концентрації уваги працівника, значного навантаження розумовими діями, виконуються в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах та на нестаціонарних робочих місцях. Для оцінки ефективності впровадження науково обґрунтованих режимів праці і відпочинку у виробничих умовах використовують показники продуктивності праці. Ефективність нового режиму праці і відпочинку може бути оцінена також на основі соціологічних досліджень щодо задоволення працівників таким режимом, рівня їх стомлення і відновлення працездатності під час відпочинку. Оцінка існуючого і розробка проекту нового режиму праці і відпочинку Виробнича ситуація: робота - щипання слюди виконується вручну. Зміст роботи зводиться до розщеплення спеціальним ножем тонких (10-40мк) пластинок від куска-злитку. Загальна тривалість операції – 3- 4сек; Тривалість одного трудового прийому 0,4-1,0 сек. Повторюваність однотипних рухів за зміну 16-17 тис. раз. Робота виконується індивідуально. Інтенсивність – 50 рухів за хвилину. Отже, робота характеризується високим рівнем інтенсивності і монотонності. Тривалість робочої зміни 8 год. Початок роботи о восьмій годині. Закінчення – о 17 год., перерва на обід з 12 до 13 год. Виробнича гімнастика проводиться в 10 год. 30 хв. Робоча поза сидячи. Функціональна музика не застосовується. Крива працездатності має свої особливості. В першій половині зміни (перші 2 години) продуктивність праці зростає, не стабілізуючись, однак, на досягнутому рівні протягом певного часу, а зразу починає знижуватися протягом наступних 2 годин до рівня, нижчого за вихідний. Таким чином, фаза стійкого стану практично відсутня. У другій половині зміни виробіток періодично коливається (то збільшується, то різко падає і знову зростає). Найбільший спад продуктивності праці відмічається після 13год 30хв до 14год та після 15 год. 30 хвилин. Функціональні зрушення досить виражені і виявляються уже в перші 1,5-2 години роботи (частота пульсу перед обідньою перервою перевищує вихідний рівень на 6-7%, аналогічно змінюється час реакцій). Після обідньої перерви час реакцій зменшується і до кінця зміни тримається на одному рівні. Можемо зробити наступну оцінку існуючого режиму праці і відпочинку. Маємо одноманітну ручну роботу. Основними функціями працівника є нескладні одноманітні рухи, які повторюються тисячі разів за зміну. Робота характеризується високим рівнем інтенсивності і монотонності. Недоліками такої монотонної роботи є: перенапруження окремих груп м’язів; відсутність зміни діяльності, що не забезпечує відпочинку працюючим групам м’язів у процесі праці; швидкий розвиток втоми в зв’язку з локалізацією м’язових і нервових навантажень; виникнення у працівника такого стану, як монотонність, що виявляється в незацікавленості і байдужості до роботи та призводить до зниження продуктивності праці; незадоволення роботою. Такий швидкий розвиток втоми працівника та практична відсутність фази стійкої високої працездатності пояснюється тим, що при високій монотонності праці, виконанні простих одноманітних операцій і дій в стані збудження знаходиться обмежена кількість нервових клітин. За образним висловлюванням І. П. Павлова, у цьому разі має місце «довбання в одну клітину». Внаслідок цього відбувається швидке виснаження енергетичних речовин в працюючих коркових центрах, і процес збудження в них змінюється процесом охоронного гальмування. Відновлювальна функціональна система блокує робочий акт, щоб запобігти перенапруженню і виснаженню нервових клітин. При цьому гальмування в працюючих коркових центрах розвивається на фоні загального гальмування в корі головного мозку, яке було необхідною умовою формування робочої домінанти. Отже, охоронне гальмування при монотонних роботах виявляється в сонливості працівника і відчутті стомленості, що виключає можливість їх виконання без напруження волі. Існуюча виробнича гімнастика не приносить ніякого результату, адже до і після неї відбувається спад продуктивності праці. Отже, необхідно впроваджувати зміни в організацію даної роботи. Тривалість робочої зміни відповідає встановленій законом 8 - годинній нормі. Обідня перерва також надається після чотирьох годин роботи як зазначено в КЗпП. Судячи з усього на підприємстві відсутні регламентовані перерви. Згідно з рекомендаціями [9] при монотонних роботах доцільним є введення частих (через 60-120хв), але коротких (5-10хв) регламентованих перерв. Максимальний розвиток стану моногонії спостерігається в другій половині робочого дня, тому в цей період регламентовані перерви необхідно вводити через кожний час роботи. Першу регламентовану перерву рекомендується встановлювати вже в кінці першої години роботи. Отже, тривалість, кількість і розподіл регламентованих перерв на відпочинок будуть мати такий вигляд: 1-га регламентована перерва – о 9:50 тривалістю 10хв; 2-тя регламентована перерва – о 10:55 тривалістю 5хв; Обідня перерва – з 12:00 до 13:00 тривалість 60хв; 3-та регламентована перерва – о 13:50 тривалістю 10хв; 4- та регламентована перерва – о 14:50 тривалістю 10 хв; 5-та регламентована перерва – о 15:50 тривалістю 10 хв. Отже, загальний час регламентованих перерв на відпочинок становить 45хв. Крім встановлення перерв необхідним є також впровадження виробничої гімнастики. Доцільним є впровадження вхідної гімнастики для активізації фізіологічних процесів та прискорення етапу входження в роботу. Така гімнастика проводиться на початку робочого дня та займає 7-10 хв. При монотонних роботах доцільними є також фізкультурні паузи протягом 5 хв. Один-два рази за робочу зміну в регламентовані перерви. У випадках, коли фізкультурна пауза організовується один раз на зміну, краще проводити її в другій половині дня. З метою попередження втоми фізкультурні паузи призначаються в періоди, що передували появі її ознак. Комплекси виробничої гімнастики не повинні стомлювати працюючих. Вони повинні підбиратися таким чином, щоб активувати групи м'язів, не зайняті при виконанні виробничих операцій, а також сприяти перерозподілу навантаження з працюючих м'язів на непрацюючі. При сидячій роботі, як в нашому випадку, фізичні вправи виконуються стоячи і включають головним чином динамічні вправи. Крім того, під час фізкультурних пауз доцільно включати вправи на розслаблення груп м'язів, безпосередньо зайнятих у роботі, а також вправи на точність і координацію рухів. Отже, виробнича гімнастика в нашому випадку буде проводитись під час четвертої регламентованої перерви о 14:50, та буде тривати 5 хв. При монотонних роботах, які не потребують концентрації уваги працівника та значного навантаження розумовими діями як в нашому випадку доцільно застосовувати функціональну музику. Функціональна музика проводиться протягом робочої зміни у вигляді 6 - 10 передач по 10 - 20 хв кожна; короткі (5 - 7 хв.) музичні паузи через кожні 55 хв роботи відіграють роль часових відрізків, за допомогою яких 8-годинна зміна суб'єктивно ділиться на ряд інтервалів. Таке ділення полегшує пристосовуваність працівника до тривалої робочої зміни в умовах монотонності. Також для зменшення негативного впливу монотонності на працівника доцільно впроваджувати укрупнення трудових операцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника формується більш складний стереотип трудових дій, що позитивно позначається на стані психофізіологічних функцій. Важливим засобом боротьби з монотонністю є чергування операцій, кожна з яких є монотонною. Науковою основою чергування операцій є ефект Сєченова, суть якого в тому, що при зміні діяльності активізується інша група нервових центрів, а в раніше працюючих ефективно відбувається «заправка» енергією. Отже, принцип чергування операцій полягає в заміщенні і компенсації психофізіологічних функцій, активізації інших м’язових груп, нервових центрів, зменшенні надмірного напруження працюючих м’язів. Значення чергування операцій, таким чином, полягає в ліквідації негативного впливу однобоких навантажень. Чергування операцій пов’язане з суміщенням професій і трудових функцій. Зазначимо, що оволодіння працівником другими і суміжними професіями, крім подолання монотонності і підвищення привабливості праці, підвищує конкурентоспроможність працівника на ринку праці і мобільність на самому підприємстві. Для зняття монотонності необхідно, щоб операції відрізнялися за характером навантажень, але в той же час були позбавлені інтерферентних елементів. Отже, при використанні всіх зазначених рекомендацій, на мю думку, вплив негативних факторів монотонності знизиться, підвищиться стадія стійкої високої працездатності, а з нею і продуктивність праці. Висновки Робочим часом є час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього розпорядку, трудового договору повинен виконувати свої трудові обов’язки. Робочий час з одного боку, закріплює міру праці, а з іншого боку – забезпечують працівнику надання вільного часу для відпочинку і відновлення втрачених сил. Раціональне використання робочого часу визначає підвищення продуктивності праці, тому для кожного підприємства постає необхідність у встановленні найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Тривалість відпочинку повинна відповідати двом вимогам: бути достатньою для відновлення і можливості повторної роботи; зберігати робочу установку. При раціоналізації добових режимів праці та відпочинку ефективність багато в чому залежить від того, наскільки правильно враховуються закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини, тобто при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва. Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібний комплексний соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації, врахування особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини. Таким чином, фізіологічною закономірністю є стабільність допустимої величини часу відпочинку при різних допустимих величинах часу роботи. Оптимальний режим праці забезпечується шляхом оптимізації навантажень, які мають тренувальний ефект. Разом з тим, несприятливі умови праці створюють додаткове функціональне навантаження на організм працівника, що зумовлює необхідність скорочення періодів роботи і збільшення часу відпочинку, а також скорочення робочого часу. У цьому випадку розробляються так звані компенсаторні режими праці і відпочинку. Раціональний внутрішньо змінний режим праці і відпочинку включає в себе перерву на обід, регламентовані перерви на відпочинок, активізацію відпочинку та інші заходи. Отже, раціональний, фізіологічно обґрунтований режим праці і відпочинку повинен запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників, сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни, забезпечувати високу продуктивність праці, сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку. До методів встановлення регламентованих перерв на відпочинок відносять: встановлення надбавок залежно від умов виконання роботи; емпіричний метод; на основі фізіологічних характеристик; на основі часу відновлення фізіологічних функцій до вихідного рівня; за показниками втоми і умов праці. В аналітичній частині роботи було досліджено методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок за різними показниками. Та більш детально було розглянуто два методи встановлення регламентованих перерв, а саме: метод встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи, метод встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми і умов праці. За допомогою методу встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи було встановлено час на регламентовані перерви для цеху механічної обробки металу. Цей метод є найбільш поширений при розробці режимів праці і відпочинку. За допомогою нього ми встановили, що загальна тривалість регламентованих перерв має становити 21% від оперативного часу. За допомогою методу встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми і умов праці, нами було визначено загальну тривалість регламентованих перерв для робітників штампувального цеху. Цей метод дав змогу встановити, що загальна тривалість регламентованих перерв для відпочинку в штампувальному цеху має становити 14хв, та розподілятися згідно фізіологічним закономірностям 30-35% часу до обіду та 65-70% - після обіду. Дослідженнями [7] була встановлена залежність загального часу на регламентований відпочинок від показника втоми. У діапазоні величини показника втоми –10 : –55 відн.од. ця залежність практично лінійна і описується рівнянням tв = –0,58 В , де tв — час на відпочинок, хв; В — показник втоми. Встановлення кореляції між показником втоми та умовами праці дозволило розробити простіший метод визначення часу на регламентовані перерви. Він не вимагає проведення трудомістких фізіологічних досліджень і може використовуватися у виробничих умовах. Для цього кожний фактор умов праці оцінюється за відповідними критеріями 1—4 балами, а потім отримані бали підсумовуються. Час на відпочинок обчислюється за емпіричною формулою tв = 1,14х – 7,85, де х — сумарний показник умов праці, бали. Тривалість регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється хвилеподібним характером відновлювальних процесів. На різних фазах відновлення працездатності неоднакове. При цьому не вигідні як надто короткі, так надто довгі перерви. В першому випадку недостатньо відновлюється працездатність, а в другому — порушується робоча установка. Однак при фізичній роботі повільніше втрачається робоча установка, ніж при нервово-напруженій. Тому при фізичній роботі оптимальна тривалість перерви становить 7…15 хв, на роботах середньої важкості — 5…10 хв. В особливо несприятливих умовах тривалість перерв перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви становить не менше 5 хв На мою думку перший досліджуваний метод є не досить досконалим, адже за ним встановлювана тривалість регламентованих перерв досить висока і не кожне підприємство погодиться надавати таку кількість регламентованих перерв. В конструктивній частині роботи була надана ситуація пов’язана з монотонною і інтенсивною роботою щипальника слюди. Існуючий режим праці і відпочинку призводив до швидкої втоми робітника, практичної відсутності фази стійкої високої працездатності, постійного зниження продуктивності праці і як наслідок – виробітку. Існуюча виробнича гімнастика не давала потрібного ефекту. Тому основними напрямками вдосконалення існуючого режиму праці і відпочинку було впровадження регламентованих перерв згідно рекомендаціям; вхідна та виробнича гімнастика для активізації фізіологічних процесів в організмі; функціональна музика – для зменшення впливу негативних факторі монотонності праці. Також доречним є впровадження укрупнення трудових операцій та чергування операцій пов’язане з суміщенням професій і трудових функцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника формується більш складний стереотип трудових дій, що позитивно позначається на стані психофізіологічних функцій. Чергування операцій пов’язане з суміщенням професій і трудових функцій. Зазначимо, що оволодіння працівником другими і суміжними професіями, крім подолання монотонності і підвищення привабливості праці, підвищує конкурентоспроможність працівника на ринку праці і мобільність на самому підприємстві. Список літератури: 1. Данюк В.М., Петюх В.М. та ін. : Менеджмент персоналу: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2004. – 398с. 2. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 182с. 3. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 367с. 4. Лоос В.Г. Промышленная психология. : Техніка, 1974. - 232с. 5. Організація праці : навч. посіб./ В.М. Данюк, А.С. Тельнов, С.Л. Решміділова [та ін.]; за заг. Ред.. В.М. Данюка – К.: КНЕУ, 2009. – 332с. 6. Руководство по физиологии труда / Под ред. З. М. Золиной, Н. Ф. Измерова. — М.: Медицина, 1983. — 528 с. 7. Физиологические принципы разработки режимов труда и отдыха / Под ред. В.И. Медведева. – Л.: Наука, 1984. – 140с. 8. Кодекс законів про працю України 9. Рекомендации по устранению и предупреждению неблагоприятного влияния монотонии на работоспособность человека в условиях современного производства 10. http://www.hr-ua.com/articles/1623/ 11. Економіка праці та соціально – трудові відносини: підручники / [А.М.Колот, О.А Грішнова, О.О. Герасименко та ін.] ; за наук. Ред. д – ра екон, наук проф. А.М. Колота. – К.: КНЕУ, 2009. – 711, [1] с. 12. Саноян Г.Г. Создание условий оптимальной работоспособности на производстве ( психофизиологический аспект ) – М.: Экономика, 1978. – 168с. 13. Лукьянченко Н. Д., Бунтовская Л.Л. Физиология и психология труда: Учебное пособие. – Донецк: ДонНУ, 2003. – 285 с. 14. Корольчук М.С., Психофізіологія діяльності / Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Ельга, Ніка – Центр, 2003.
